Грибкове ураження шкірного покриву стоп: характерні ознаки та способи лікування
Інфекційні хвороби визначаються дерматологами як одна з найнебезпечніших для населення груп захворювань. Клінічна картина, перебіг, виникнення та розповсюдження інфекцій характеризуються певними ознаками, які значно відрізняють їх від інших патологій. Кожна хвороба має свого специфічного збудника, який може бути зоонозним, антропонозним або зооантропонозним, тобто паразитувати тільки на тваринах або на людях, або на тваринах і на людях одночасно.
Інфекції є заразними та можуть передаватися від зараженого організму до здорового. Масове поширення інфекційної хвороби призводить до виникнення епідемії. Після перенесеного захворювання в організмі формується стійкість або імунітет до збудника цієї недуги, що перешкоджає повторному зараженню.
Фахівці класифікують інфекційні захворювання як патології, для яких характерна певна циклічність перебігу з чіткою послідовністю періодів: інкубаційний або період прихованих симптомів, продромальний, який характеризується слабко вираженими основними симптомами, розпал хвороби з яскравими основними проявами та повне одужання.
Попри те, що збудників інфекційних захворювань є безліч, і хвороби, які вони викликають, відрізняються зовнішніми проявами, факторами, що призводять до їх виникнення, та способами усунення, інфекційні хвороби мають схожий ряд клінічних проявів: різке підвищення температури тіла аж до лихоманки та прискорення основних обмінних реакцій організму.
Грибкові інфекції поширюються досить легко і швидко, що зумовлено умовною патогенністю грибкових мікроорганізмів. Це означає, що грибки постійно перебувають у навколишньому середовищі та організмі людини, виявляючи свою присутність лише у разі зміни наших звичайних умов існування на ті, що придатні для розповсюдження та розмноження грибків.
Сигналом для патологічного розмноження грибка, який призводить до виникнення інфекційних хвороб, є підвищення концентрації вологи та тепла у навколишньому середовищі. Тому підвищений ризик зараження грибковими інфекціями присутній у загальних душових та ванних кімнатах, басейнах, саунах, лазнях та роздягальнях.
Грибкові мікроорганізми живляться кератином – специфічним білком у складі нашої епітеліальної тканини, тому для більш зручного добування кератину поселяються в основному в тих місцях шкірного покриву, де епідерміс найбільш ніжний і тонкий, наприклад, у складках між пальцями рук та ніг.
Найбільш поширеним видом грибка є грибок стопи, оскільки ноги тривалий період можуть перебувати в закритому незручному взутті. Довге ходіння в закритому взутті обумовлює підвищену пітливість стоп, що створює ідеальне середовище для розвитку грибкової інфекції.
Виникнення мікотичного захворювання найчастіше вказує на наявність схильних до зараження факторів в організмі. Знижений імунітет, який може спостерігатися при хронічних захворюваннях, цукровий діабет, недостатність нирок та печінки, порушення циркуляції крові, розлади шлунково-кишкового тракту та постійний психоемоційний фон сприяють загальному зниженню захисних функцій організму, внаслідок чого він стає сприятливим до агресивного впливу факторів та патогенних мікроорганізмів.
У більшості випадків грибок стопи починає розвиватися в міжпальцевих складках, поширюючись звідти на бічні сторони стоп, а потім охоплюючи плесна та щиколотки. У разі неефективного усунення інфекції або відсутності належного лікування, токсини грибка здатні потрапляти в кров і циркулювати по кровоносному руслу. Це може призвести до розладу фізіологічних процесів у внутрішніх органах, порушення їх цілісності та структури, що негативно позначиться на підтримці сталості внутрішнього середовища організму та загалом його життєдіяльності.
Зовні мікотична інфекція проявляється потовщенням зараженої області шкірного покриву, мікротріщинами та мікротравмами, постійним лущенням епідермісу, патологічною сухістю поверхневих шарів шкіри, інтенсивним свербінням і печінням, підвищеними больовими відчуттями, на поверхні епітеліальної тканини можуть виникати ознаки запальних процесів, на тяжких стадіях на епідермісі з’являються пухирці, які заповнені рідиною, внаслідок чого шкіра під ними розм'якшується і досить легко піддається деформації.
Мембранний грибок стопи, крім загальних ознак паразитування грибкових мікроорганізмів, також характеризується специфічною локалізацією, через те що найчастіше виникає в складках між 4-м і 5-м пальцями ніг. Відрізняється характерною появою лускатості в області осередка інфекції, сприяє регулярному виникненню тріщин на покривних тканинах. Внаслідок пошкодження цілісності епітеліальної тканини на тлі грибкового захворювання в організмі також може розвинутися бактеріальна інфекція, збудники якої потрапляють у довкілля через ранки та мікротріщини.
Мокасиноподібний грибок, подібно до взуття, здатний охопити всю стопу, збільшуючи площу паразитування від пальців до щиколотки та п'яти. При зараженні мокасиноподібним грибком стопи у людини спостерігається постійний біль у ділянці найактивнішого поділу грибкових клітин, посилений свербіж, потовщення поверхневих шарів епітеліальної тканини підошви, а сам шкірний покрив стає гіперчутливим до впливу занадто гарячих і холодних температур та схильним до частої появи мікротравм.
У разі виникнення грибка на нігтьовій пластині ніготь починає товщати, піднімаючись над нігтьовим валиком, або навпаки вдавлюватися всередину, створюючи сильний тиск на шкіру під ним. Якщо не почати негайно лікувати грибкове захворювання, ніготь починає кришитися і згодом може від'єднатися від нігтьового ложа.
Везикулярний грибок стопи завдає людині найбільше незручностей фізичного характеру, оскільки зазвичай характеризується виникненням підшкірних пухирів, наповнених прозорою рідиною, які розташовуються у нижній частині стопи. Часто вони можуть лопатися, що викликає дискомфорт і болючі відчуття, які супроводжується сильним свербінням і печінням, мацерацією шкіри та пошкодженнями шкірного покриву стопи зсередини. Зараження грибком може стати поштовхом до виникнення бактеріальної інфекції, яка розвиватиметься у відповідь на зниження сили імунного захисту організму.
Залежно від стадії розвитку грибкової інфекції, характеру перебігу захворювання та загальної клінічної картини лікар може призначити місцеве, системне або комбіноване лікування. Місцева терапія грибка стопи здійснюється за допомогою лікарських засобів зовнішнього застосування, наприклад, лаків, пудри, гелів, спреїв, тоніків, мазей та кремів.
Системна терапія включає використання медикаментів для внутрішнього застосування, призначається у разі тривалої циркуляції збудника грибкової інфекції в крові на пізніших етапах перебігу хвороби, коли використання ліків локально не справило належного ефекту. Системну терапію як самостійний спосіб усунення грибка призначають рідко, оскільки найчастіше вона поєднується з використанням зовнішніх фунгіцидних препаратів, що і називається комбінованим лікуванням.
Фахівці встановили, що найкраще з грибком стопи справляються такі групи препаратів, як аліламіни та азоли. Лікарські засоби з активними компонентами групи аліламінів або азолів у складі пригнічують активність грибка, уповільнюють його зростання, припиняють розмноження та утилізують міцелії – продукти його життєдіяльності.
Найчастіше у складі протигрибкових місцевих засобів можна виявити такі складові, як нафтифін, тербінафін, бутенафін, ітраконазол, клотримазол, еконазол та міконазол. Дерматологи часто радять людям, які страждають від грибкового захворювання стоп, такі ліки для зовнішнього впливу на осередок інфекції, як Ламізил, Клотримазол, Міконазол і Тінакітін. Курс лікування становить від 7 до 10 днів.
Препарати для внутрішнього приймання призначаються лікарями дуже обережно і тільки в крайніх випадках, коли грибок вже встиг завдати серйозної шкоди здоров'ю людини або продовжує активно розмножуватися, попри регулярне використання антимікотичних засобів локального впливу. Безліч побічних ефектів та різних протипоказань можуть ускладнити лікування грибкової хвороби, створивши додаткове навантаження на вже виснажений боротьбою з патогенною діяльністю грибка організм.
Дерматологи найчастіше призначають препарати тербінафіну та ітраконазолу для внутрішнього застосування, розписуючи індивідуальну схему приймання ліків. Дорослим призначається курс терапії, розрахований на кілька тижнів, іноді на кілька місяців, якщо захворювання вже у запущеної стадії. Пігулки та капсули ітраконазолу приймаються по 2 штуки дозуванням 100 мг щодня не менш ніж тиждень, тербінафін приймається щодня дозуванням 250 мг від 7 до 20 днів.
Систематичне дотримання основних правил профілактики, регулярне прання особистих речей, носіння якісного зручного взуття, періодичне оброблення предметів одягу та особистої гігієни антимікотичним спреєм, а також дезінфекція ванної кімнати, туалету та підлогових покриттів допоможуть вам уберегти себе від зараження патогенними грибками, а також від довгого курсу лікування, який згодом може негативно позначитися на загальному стані вашого здоров'я.
