Амидарон таблетки по 200 мг 30 шт. (10х3)
- Торговое название Амиодарон
- Действующее вещество Амиодарон
- Лекарственная форма Таблетки
- Температура хранения от +15°C до +25°C
- Признак Отечественный
- Производитель Киевский витаминный завод, АО
- Страна Украина
- Условия отпуска По рецепту
- Код морион 83848
-
Особенности
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
АМІДАРОН
(AMIDARON)
Склад:
діюча речовина: amiodarone;
1 таблетка містить аміодарону гідрохлориду 200 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, повідон, натрію кроскармелоза, магнію стеарат.
Лікарська форма. Таблетки.
Фармакотерапевтична група. Антиаритмічні препарати III класу. Код АТС СО1В D01.
Клінічні характеристики.
Показання.
Профілактика рецидивів:
– шлуночкової тахікардії, що загрожує життю хворого: лікування необхідно розпочинати в умовах стаціонару при наявності постійного контролю за станом пацієнта;
– симптоматичної шлуночкової тахікардії (документально підтвердженої), яка призводить до непрацездатності;
– суправентрикулярної тахікардії (документально підтвердженої), що потребує лікування, та у тих випадках, коли інші препарати не мають терапевтичного ефекту або протипоказані;
– фібриляції шлуночків.
Лікування суправентрикулярної тахікардії: уповільнення або зменшення фібриляції або тріпотіння передсердь.
Ішемічна хвороба серця і/або порушення функції лівого шлуночка.
Протипоказання.
Синусова брадикардія та синоатріальна блокада серця при відсутності корекції штучним водієм ритму серця (кардіостимулятором).
Синдром слабкості синусового вузла при відсутності корекції штучним водієм ритму серця (ризик зупинки синусового вузла).
Порушення провідності високого ступеня при відсутності корекції штучним водієм ритму.
Гіпертиреоз (можливе погіршення його перебігу при застосуванні аміодарону).
Відомі реакції підвищеної чутливості до йоду, аміодарону або до будь-якого компонента препарату. Вагітність, період годування груддю.
Комбінація з препаратами, здатними викликати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes» (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Спосіб застосування та дози.
Призначають дорослим внутрішньо, під час або після їди, не розжовуючи, з невеликою кількістю рідини.
Початок лікування. Зазвичай рекомендована доза для дорослих становить по 200 мг 3 рази на добу протягом 8-10 днів.
У деяких випадках на початку лікування можуть застосовуватися вищі дози (4-5 таблеток на добу), які приймають короткий період часу та під електрокардіографічним контролем.
Підтримуюче лікування. Слід застосовувати мінімально ефективну дозу. Залежно від реакції хворого на застосування препарату підтримуюча доза для дорослих може становити від
? таблетки на добу (1 таблетка кожні два дні) до 2 таблеток на добу.
Побічні реакції.
Побічні реакції класифіковані за органами і системами та частотою їх виникнення: дуже поширені (? 10 \%), поширені (від 1 \% до 10 \%), непоширені (від 0,1 \% до 1 \%), поодинокі (від 0,01 \% до 0,1 \%), вкрай поодинокі (< 0,01 \%).
З боку органа зору: дуже поширені – мікровідкладення у ділянці рогівки (найчастіше локалізуються у зоні під зіницею, їх поява не є протипоказанням для продовження лікування), мікровідкладення, утворені комплексом ліпідів, завжди зникають після припинення лікування. У винятково поодиноких випадках вони можуть зумовити порушення зору у вигляді виникнення забарвленого ореолу при яскравому світлі або затуманювання зору; вкрай поодинокі – невропатія/неврит зорового нерва, що може призвести до сліпоти.
З боку шкіри: дуже поширені – фотосенсибілізація (пацієнтам слід уникати дії прямих сонячних променів та УФ-випромінювання взагалі під час лікування). Поширені – бузкова або синювато-сіра пігментація шкіри (у випадках тривалого застосування високих доз препарату), після відміни препарату пігментація повільно зникає (протягом 1-2 років); вкрай поодинокі – еритема (під час променевої терапії), висипання (зазвичай неспецифічні), ексфоліативний дерматит (зв’язок з прийомом препарату не встановлений), алопеція, кропив’янка (частота невідома).
З боку ендокринної системи: дуже поширені – невідповідність рівня тиреоїдних гормонів (збільшення рівня Т4 при нормальному або дещо зниженому рівні Т3), при відсутності клінічних ознак дистиреозу не потребує припинення лікування. Поширені – гіпотиреоз (збільшення маси тіла, чутливість до холоду, апатія, сонливість) – після припинення лікування спостерігається поступова нормалізація функції щитовидної залози протягом 1-3 місяців, тому відміна препарату не обов’язкова, можливе проведення замісної терапії L-тироксином, гіпертиреоз (у поодиноких випадках – з летальним наслідком).
З боку системи дихання: поширені – інтерстиціальний або альвеолярний пневмоніт, гіперсенси- тивний пневмоніт, облітеруючий бронхіоліт з пневмонією (іноді з летальним наслідком), плеврит, фіброз легень; вкрай поодинокі – бронхоспазм у пацієнтів із тяжкою дихальною недостатністю (особливо у пацієнтів з бронхіальною астмою), гострий респіраторний дистрес-синдром (іноді з летальним наслідком); надходили повідомлення про легеневі кровотечі (частота невідома).
З боку нервової системи: поширені – тремор або інші екстрапірамідні розлади, порушення сну, кошмарні сновидіння; непоширені – периферичні сенсомоторні нейропатії і/або міопатія (зазвичай зворотні після відміни препарату); вкрай поодинокі – мозочкова атаксія (зазвичай зворотна після зменшення дози або відміни препарату), доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, головний біль, слабкість, запаморочення.
З боку гепатобіліарної системи: дуже поширені – помірне та ізольоване підвищення рівня трансаміназ (у 1,5-3 рази), це порушення зазвичай нормалізується після зниження дози препарату або навіть спонтанно; поширені – гостре ушкодження печінки (включаючи печінкову недостатність), що потребує припинення лікування, з підвищенням рівня трансаміназ крові та/або жовтяницею, іноді з летальним наслідком. При значному підвищенні рівня трансаміназ лікування слід припинити. Вкрай поодинокі – хронічні ушкодження печінки (під час тривалого лікування – псевдоалкогольні гепатити, цироз), іноді з летальним наслідком. Діагноз хронічного ушкодження печінки слід брати до уваги у випадку навіть помірного підвищення рівня трансаміназ крові, що виявляється після лікування протягом 6 місяців.
З боку серцево-судинної системи: поширені – брадикардія (зазвичай помірна і дозозалежна); непоширені – порушення провідності (синоатріальна та атріовентрикулярна блокада різного ступеня), розвиток або посилення аритмій, іноді до зупинки серця; вкрай поодинокі – виражена брадикардія та, у виняткових випадках, зупинка синусового вузла, яка потребує відміни лікування, особливо у людей літнього віку та/або у пацієнтів із дисфункцією синусового вузла.
З боку шлунково-кишкового тракту: дуже поширені – легкі порушення травлення (нудота, блювання, зниження смакових відчуттів), які зазвичай виникають на початку лікування та зникають при зменшенні дози.
З боку репродуктивної системи: вкрай поодинокі – епідидиміт, орхіт, імпотенція (зв’язок з прийомом препарату поки що не встановлений).
Судинні симптоми: вкрай поодинокі – васкуліт.
З боку системи крові: вкрай поодинокі – тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: у поодиноких випадках – ангіоневротичний набряк (набряк Квінке).
Лабораторні показники: вкрай поодинокі – ниркова недостатність з помірним підвищенням рівня креатиніну.
Побічні реакції найчастіше виникають унаслідок перевищення дози лікарського засобу. Їх можна уникнути або зменшити до мінімуму тяжкість їх проявів шляхом ретельного визначення мінімально ефективної підтримуючої дози.
Передозування.
Інформація щодо передозування аміодарону обмежена. Повідомлялося про поодинокі випадки виникнення синусової брадикардії, шлуночкової аритмії, зокрема шлуночкової тахікардії «torsades de pointes», і ушкодження печінки. Лікування – симптоматичне. Враховуючи фармакокінетичний профіль препарату, рекомендується контролювати стан хворого протягом тривалого періоду, особливо діяльність серця.
Ні аміодарон, ні його метаболіти не виводяться при гемодіалізі.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Оскільки препарат діє на щитовидну залозу плода, застосування препарату у період вагітності протипоказане.
Аміодарон проникає у грудне молоко у значній кількості, тому при необхідності прийому препарату жінкам, які годують груддю, протягом лікування слід припинити годування груддю.
Діти.
Препарат не застосовують у дитячому віці у зв’язку з відсутністю даних про його ефективність та безпеку.
Особливості застосування.
Серцева діяльність. Перед початком лікування необхідно зробити ЕКГ.
Препарат може спричинити появу змін на ЕКГ: подовження тривалості інтервалу QT, що відображає подовження фази реполяризації, з можливою появою зубця U, що є ознакою терапевтичного насичення, а не токсичної дії препарату.
При виникненні атріовентрикулярної блокади ІІ або ІІІ ступеня, синоатріальної блокади або бі-фасцикулярної блокади лікування слід призупинити. При появі атріовентрикулярної блокади I ступеня слід посилити контроль за станом пацієнта.
Аміодарон виявляє низький проаритмічний ефект, який проявляється в основному при застосуванні разом з препаратами, що подовжують період реполяризації шлуночків або при порушеннях електролітного балансу (особливо при гіпокаліємії). Порушення електролітного балансу необхідно скоригувати до початку лікування препаратом. Повідомлялося про виникнення нових аритмій чи про посилення вже існуючих аритмій, іноді летальних.
При зменшенні дози або відміні препарату можливі рецидиви порушень ритму.
Слід застосовувати з обережністю особам літнього віку, пацієнтам, які отримують серцеві глікозиди, через ризик розвитку тяжкої брадикардії, порушень провідності з можливим виникненням ідіовентрикулярного ритму, особливо при застосуванні високих доз. При виникненні таких станів лікування Амідароном необхідно припинити, можуть бути застосовані
?-адреноміметики або глюкагон, при необхідності – кардіостимуляція.
Через тривалий період напіввиведення аміодарону, якщо брадикардія є тяжкою, має бути розглянуто доцільність підключення штучного водія ритму.
Застосування таблетованої форми аміодарону не протипоказано при латентній чи маніфестуючій серцевій недостатності, проте слід проявляти обережність, оскільки існуюча серцева недостатність може посилитися. В таких випадках Амідарон треба застосовувати у комплексі з відповідними препаратами.
Аміодарон може підвищити поріг дефібриляції та/або поріг електрокардіостимуляції у пацієнтів з імплантованими кардіовертерами-дефібриляторами або кардіостимуляторами, що може негативно вплинути на ефективність пристрою. Рекомендовано проводити регулярні тести для забезпечення належного функціонування пристрою після початку лікування або зміни дозування.
Щитовидна залоза.
Наявність йоду у препараті може спотворювати показники деяких тестів на функцію щитовидної залози (зв’язування радіоактивного йоду, білок-зв’язаний йод), однак оцінка функції щитовидної залози можлива (визначення Т3, Т4, ТТГ).
Аміодарон може викликати порушення функції щитовидної залози (гіпотиреоз, гіпертиреоз), особливо у пацієнтів з її дисфункцією в анамнезі (у т.ч. в сімейному), у пацієнтів літнього віку. Тому до початку лікування, під час лікування (кожні 6 місяців) та протягом кількох місяців після завершення лікування необхідно проводити ретельний клінічний та лабораторний контроль функції щитовидної залози.
Гіпертиреоз може виникнути під час лікування аміодароном або через кілька місяців після його припинення. Повідомлялося про випадки фатального перебігу гіпертиреозу, тому при його виникненні аміодарон потрібно відмінити. Клінічне відновлення зазвичай відбувається протягом кількох місяців. У випадках тяжкої тиреоїдної гіперактивності необхідно розглянути доцільність застосування антитиреоїдних препаратів, можливо, у поєднанні з кортикостероїдами.
У ситуаціях, що загрожують життю, при виникненні гіпотиреозу лікування аміодароном може бути продовжено у поєднанні з левотироксином, дози якого коригуються відповідно до рівнів гормонів щитовидної залози. Еутиреоїдний стан, як правило, відновлюється через 3 місяці після припинення лікування аміодароном.
Респіраторна система.
Поява задишки або сухого кашлю як окремо, так і на фоні погіршення загального стану, вказує на можливість виникнення легеневої токсичності, наприклад, інтерстиціальної пневмопатії, та потребує проведення рентгенологічного обстеження та можливої відміни препарату.
Гепатобіліарна система.
Перед початком лікування та через регулярні проміжки часу впродовж лікування аміодароном рекомендується проводити регулярний контроль функції печінки (див. розділ «Побічні реакції»).
Нервово-м’язові прояви. Аміодарон може спричинити появу периферичної сенсомоторної нейропатії та/або міопатії при тривалому застосуванні, зазвичай зворотних після відміни препарату. Однак відновлення може бути неповним, дуже повільним і виявлятися через кілька місяців після відміни препарату.
Орган зору.
У випадку погіршення чіткості або зниження гостроти зору слід негайно провести повне офтальмологічне обстеження, включаючи обстеження очного дна. Необхідно припинити прийом препарату у випадку появи нейропатії або невриту зорового нерва, спричинені аміодароном, оскільки існує ризик їх прогресування до повної сліпоти.
Щоб уникнути розвитку фотосенсибілізації, пацієнтам слід уникати перебування на сонці або необхідно користуватися спеціальними сонцезахисними кремами.
Комбіноване лікування.
Не рекомендується застосовувати аміодарон з ?-блокаторами (крім соталолу та есмололу), деякими блокаторами кальцієвих каналів (верапаміл, ін’єкційна форма дилтіазему), проносними, які стимулюють моторику кишечнику та можуть викликати гіпокаліємію. Слід враховувати ситуації, що можуть супроводжуватися виникненням гіпокаліємії, яка може сприяти появі проаритмогенного ефекту. Також при одночасному застосуванні з Амідароном флекаїніду необхідно, з огляду на підвищення плазмового рівня останнього, відповідно зменшувати дозу флекаїніду та ретельно моніторувати стан пацієнта.
Лактоза. У пацієнтів із порушеннями толерантності до вуглеводів, такими як вроджена галактоземія, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, лактазна недостатність, препарат не застосовують через вміст лактози.
Анестезія. Перед проведенням хірургічних втручань необхідно проінформувати анестезіолога про те, що пацієнт застосовує аміодарон.
Тривале застосування аміодарону може підвищувати гемодинамічний ризик, пов'язаний із загальною або місцевою анестезією, та виникнення побічних ефектів, особливо таких як брадикардія, артеріальна гіпотензія, зменшення серцевого викиду та порушення провідності.
Крім того, у деяких пацієнтів, які приймали аміодарон, безпосередньо після операції спостерігався розвиток респіраторного дистрес-синдрому. Тому під час штучної вентиляції легень рекомендується проводити ретельне спостереження за станом таких хворих (див. розділ «Побічні реакції»).
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Немає даних щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем і виконувати роботу, що потребує підвищеної уваги.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Препарати, які можуть спричинити пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsades de pointes» (сумісне застосування протипоказане):
– антиаритмічні препарати IА класу (хінідин, гідрохінідин, прокаїнамід, дизопірамід), ІІІ класу (дофетилід, ібутилід, соталол);
– бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин (внутрішньовенно), вінкамін (внутрішньовенно), моксифлоксацин, спіраміцин (внутрішньовенно), ко-тримазол, пентамідин (парентеральне введення), оскільки існує ризик виникнення пароксизмальної тахікардії з летальним наслідком;
– деякі антигістамінні препарати (лоратадин, терфенадин, астемізол, мізоластин);
– сультоприд;
– антималярійні препарати (хінин, мефлохін, хлорохін, галофантрин).
Не рекомендується комбінована терапія аміодароном з наступними препаратами:
Дилтіазем (ін’єкційна форма). Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади. Якщо така комбінація неминуча, потрібне ретельне спостереження за станом хворого та постійний електрокардіографічний контроль.
Нейролептики, які можуть спричиняти пароксизмальну тахікардію типу «torsade de pointes»: деякі фенотіазинові нейролептики (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензаміди (амісульприд, сульпірид, тіаприд, вераліприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол) та інші нейролептики (пімозид).
З обережністю призначать при комбінованій терапії з наступними препаратами:
Пероральні антикоагулянти. Посилення антикоагулянтного ефекту та підвищення ризику кровотечі через підвищення концентрації антикоагулянтів у плазмі крові. Необхідно частіше контролювати рівень протромбіну у крові та стежити за міжнародним нормалізаційним співвідношенням (МНС), корегувати дозу пероральних антикоагулянтів під час лікування аміодароном і після його відміни.
?-блокатори, крім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація потребує застережень при застосуванні) – ризик порушення скорочувальної здатності серця, автоматизму та провідності (пригнічення симпатичних компенсаторних механізмів). Потрібен клінічний та електрокардіографічний контроль за станом хворого.
?-блокатори при серцевій недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол). Порушення автоматизму та серцевої провідності (синергія ефектів) з ризиком надмірної брадикардії. Існує підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема, пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «torsade des pointes». Необхідний регулярний клінічний та електрокардіографічний контроль за станом хворого.
Препарати дигіталісу. Пригнічення автоматизму (виражена брадикардія) та порушення атріовентрикулярної провідності. При застосуванні дигоксину збільшується його концентрація у плазмі крові через зниження кліренсу дигоксину. Необхідний клінічний та ЕКГ-контроль за станом хворого, контроль рівня дигоксину у крові та при необхідності корекція дози дигоксину.
Дилтіазем (пероральна форма). Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади серця, особливо у хворих літнього віку. Необхідний клінічний та ЕКГ-контроль за станом хворого.
Есмолол. Порушення скорочувальної здатності серця, автоматизму та провідності (пригнічуються компенсаторні механізми симпатичної нервової системи). Необхідний клінічний та ЕКГ-контроль за станом хворого.
Такролімус. Підвищення рівня у крові через пригнічення аміодароном його метаболізму. Необхідне визначення рівня такролімусу у крові, контроль функції нирок та корегування дози при одночасному застосуванні та після відміни аміодарону.
Флекаїнід. Аміодарон підвищує концентрації флекаїніду в плазмі внаслідок інгібування цитохрому
CYP 2D6. Тому дозу флекаїніду необхідно коригувати.
Лікарські засоби, які метаболізуються цитохромом Р450 3А4.
Призначення їх з аміодароном, який є інгібітором цього ферменту, підвищує концентрацію цих препаратів у плазмі крові, і, як наслідок, можливе посилення їх токсичності.
Циклоспорин. Комбінація з аміодароном може підвищувати рівень циклоспорину у плазмі крові. Необхідна корекція дози.
Препарати, що викликають гіпокаліємію: діуретики, що сприяють виведенню калію (окремо або в комбінації), проносні засоби, амфотерицин B (внутрішньовенно), глюкокортикоїди (системні), тетракозактид – підвищений ризик шлуночкової аритмії, особливо пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «torsade des pointes» (гіпокаліємія є провокуючим фактором).
Необхідний клінічний та ЕКГ-контроль за станом хворого та лабораторне обстеження.
Лідокаїн. Ризик підвищення концентрації лідокаїну у плазмі крові з можливістю розвитку побічних неврологічних та серцевих ефектів через зниження його печінкового метаболізму під дією аміодарону. Необхідний клінічний та ЕКГ-контроль за станом хворого, при необхідності – контроль рівня концентрації лідокаїну у плазмі крові. При необхідності корекція дози лідокаїну під час застосування аміодарону та після його відміни.
Орлістат – ризик зниження концентрації аміодарону у плазмі крові та його активного метаболізму.
Фенітоїн (та, ймовірно, фосфенітоїн) – підвищення концентрації фенітоїну у плазмі крові з ознаками його передозування, особливо неврологічними (зниження метаболізму фенітоїну у печінці). Необхідне клінічне спостереження, контроль концентрації фенітоїну у плазмі крові та при необхідності – корекція дози.
Симвастатин. Підвищення ризику розвитку побічних ефектів (залежно від дози), таких як рабдоміоліз (через зменшення метаболізму симвастатину у печінці). Доза симвастатину не має перевищувати 20 мг на добу. Якщо при такій дозі неможливо досягнути терапевтичного ефекту, необхідно застосовувати інший статин, не пов’язаний із зазначеною взаємодією.
Засоби, що спричиняють брадикардію: блокатори кальцієвих каналів, що спричиняють брадикардію (верапаміл), ?-блокатори (крім соталолу), клонідин, гуанфацин, препарати дигіталісу, мефлохін, антихолінестеразні препарати (донепезил, галантамін, ривастигмін, такрин, амбенонім, піридостигмін, неостигмін), пілокарпін – ризик надмірної брадикардії (кумулятивні ефекти).
Під час лікування аміодароном не рекомендується вживати грейпфрутовий сік через ризик підвищення концентрації аміодарону у крові (сік інгібує цитохром Р450 3А4).
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Антиаритмічний засіб III класу. Виявляє антиаритмічну та антиангінальну дію. Антиаритмічна дія зумовлена збільшенням 3 фази потенціалу дії, в основному за рахунок зниження струму калію через канали клітинних мембран кардіоміоцитів і зниженням автоматизму синусового вузла (що призводить до брадикардії, яка не піддається впливу атропіну). Неконкурентно блокує a і b-адренорецептори. Сповільнює синоатріальну, передсердну і вузлову провідність. Збільшує рефрактерний період і зменшує збудливість міокарда. Сповільнює проведення збудження і подовжує рефрактерний період додаткових передсердно-шлуночкових шляхів. Не виявляє значущого негативного інотропного ефекту.
Антиангінальна дія зумовлена зниженням споживання кисню міокардом (за рахунок зменшення частоти серцевих скорочень і зниження загального периферичного судинного опору судин), не-конкурентною блокадою a і b-адренорецепторів, збільшенням коронарного кровотоку шляхом прямого впливу на гладку мускулатуру артерій, підтримкою серцевого викиду шляхом зниження тиску в аорті.
Аміодарон містить йод (близько 37 \% молекулярної ваги аміодарону), впливає на метаболізм тиреоїдних гормонів і блокує захоплення цих гормонів кардіоцитами і гепатоцитами, що призводить до послаблення стимулюючого впливу тиреоїдних гормонів на міокард.
Терапевтичний ефект розвивається через 1 тиждень (від кількох днів до 2 тижнів) після початку прийому препарату.
Фармакокінетика. Аміодарон є лікарським засобом із повільним виведенням та вираженою спо-рідненістю з тканинами.
Біодоступність після перорального застосування у різних пацієнтів коливається від 30 \% до 80 \% (середній показник 50 \%). Після одноразового прийому максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 3-7 годин. Терапевтична дія досягається у середньому протягом 1 тижня після початку прийому препарату (від кількох днів до 2 тижнів).
Період напіввиведення аміодарону тривалий, має досить високий рівень міжіндивідуальної варіабельності (від 20 до 100 днів). Упродовж перших днів лікування цей препарат накопичується у більшості тканин організму, особливо у жировій тканині. Виведення розпочинається через кілька днів, а рівновага між надходженням та виведенням досягається впродовж кількох місяців з індивідуальними коливаннями.
Такі характеристики пояснюють необхідність застосування навантажувальної дози з метою швидкого накопичення препарату у тканинах організму, що необхідно для досягнення терапевтичного ефекту.
Частина йоду вивільняється з препарату та виявляється у сечі у формі йодиду; 6 мг йоду за добу відповідає добовій дозі аміодарону 200 мг. Решта препарату, тобто більша частина йоду, виводиться з фекаліями після метаболізму у печінці.
Незначне виведення препарату із сечею дозволяє призначати його звичайні дози хворим із порушенням функції нирок.
Після відміни лікування виведення з організму триває впродовж кількох місяців. Слід брати до уваги, що після відміни препарату його дія продовжується від 10 днів до 1 місяця.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки круглої форми з плоскою поверхнею зі скошеними краями і рискою, білого або майже білого кольору.
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у пачці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
ПАТ «Київський вітамінний завод».
Місцезнаходження.
Україна,
Web-сайт: www.vitamin.com.ua
Состав
Действующее вещество: 1 таблетка содержит гидрохлорида амиодарона 200 мг;
Другие составляющие: лактоза моногидрат, целлюлоза микрокристаллическая, крахмал кукурузный, натрия кроскармелоза, повидон, магния стеарат.
Лекарственная форма
Таблетки.
Основные физико-химические свойства: таблетки круглой формы с плоской поверхностью со скошенными краями и штрихом, белого или почти белого цвета.
Фармакотерапевтическая группа
Антиаритмические препараты ІІІ класса. Код АТХ C01B D01.
Фармакологические свойства
Фармакодинамика
Противоаритмические свойства.
Удлинение ІІІ фазы потенциала действия кардиомиоцитов обусловлено главным образом уменьшением тока ионов калия (класс III по классификации Воген-Уильямса).
Замедление сердечного ритма происходит благодаря угнетению автоматизма синусового узла. Этот эффект не блокируется атропином.
Неконкурентное альфа- и бета-антиадренергическое действие.
Замедление синоатриального, предсердного и узлового проведения импульса в миокарде, тем более выраженное, чем быстрее ритм.
Отсутствие изменений со стороны внутрижелудочковой проводимости.
Увеличение рефрактерного периода и уменьшение возбудимости миокарда на предсердном, узловом и желудочковом уровнях.
Замедление проводимости и удлинение рефрактерных периодов в дополнительных проводных атриовентрикулярных путях.
Остальные свойства.
Уменьшение потребления кислорода из-за умеренного уменьшения периферического сопротивления сосудов и уменьшения частоты сердечных сокращений.
Увеличение коронарного кровотока благодаря прямому воздействию на гладкие мышцы сосудов миокарда; поддержание сердечного выброса на фоне пониженного АД и периферического сопротивления сосудов, а также при отсутствии отрицательных инотропных эффектов.
Фармакокинетика
Амиодарон является соединением, для которого свойственны медленная транспортировка и высокая тканевая аффинность.
Его биодоступность при пероральном применении в зависимости от индивидуальных особенностей пациента может составлять от 30 до 80% (в среднем – 50%). После однократного применения дозы лекарственного средства максимальная концентрация в плазме крови достигается в течение 3-7 часов. Терапевтическая активность проявляется в среднем в течение 1 недели применения лекарственного средства (от нескольких дней до 2 недель).
Период полувыведения амиодарона длительный и отличается значительной межиндивидуальной вариабельностью (от 20 до 100 дней). В первые дни лечения лекарственное средство кумулируется в большинстве тканей организма, особенно в жировой ткани. Элиминация начинается через несколько дней и соотношение поступления/выведения лекарственного средства достигает равновесия в течение одного или нескольких месяцев в зависимости от пациента.
Такие характеристики обосновывают использование погрузочной дозы для быстрого достижения уровня захвата лекарственного средства тканями, необходимого для проявления его терапевтической активности.
Происходит высвобождение некоторого количества йода, выводимого с мочой в виде йодида; при применении амиодарона в суточной дозе 200 мг выведения йода составляет 6 мг/24 часа. Остальные соединения и соответственно большая часть йода экскретируются с калом после метаболизма в печени.
Поскольку с мочой элиминируется незначительное количество лекарственного средства, пациентам с почечной недостаточностью можно использовать обычные дозы.
После отмены лекарственного средства его элиминация продолжается несколько месяцев. Следует отметить, что остаточная активность лекарственного средства может проявляться в период от 10 дней до 1 месяца.
Показания
Профилактика рецидивов:
- желудочковой тахикардии, представляющей угрозу жизни пациента: лечение необходимо начинать в условиях стационара при наличии постоянного контроля за состоянием пациента;
- симптоматической желудочковой тахикардии (документально подтвержденной), приводящей к нетрудоспособности;
− суправентрикулярной тахикардии (документально подтвержденной), требующей лечения, и в тех случаях, когда другие лекарственные средства неэффективны или противопоказаны;
− фибрилляции желудочков.
Лечение суправентрикулярной тахикардии: замедление или уменьшение фибрилляции или трепетание предсердий.
Ишемическая болезнь сердца и/или нарушение функции левого желудочка.
Противопоказания
Синусовая брадикардия, синоатриальная блокада сердца при отсутствии кардиостимулятора.
Синдром слабости синусового узла при отсутствии эндокардиального кардиостимулятора (риск остановки синусового узла).
Нарушение атриовентрикулярной проводимости высокой степени при отсутствии эндокардиального кардиостимулятора.
Гипертиреоз – из-за возможного обострения при приеме амиодарона.
Гиперчувствительность к йоду, амиодарону или любому из вспомогательных веществ.
Период беременности или кормления грудью.
Комбинация с лекарственными средствами, способными вызывать пароксизмальную желудочковую тахикардию типа torsades de pointes (за исключением противопаразитарных средств, нейролептиков и метадона):
- противоаритмические средства Ia класса (хинидин, гидрохинидин, дизопирамид);
- противоаритмические средства III класса (соталол, дофетилид, ибутилид);
Другие лекарственные средства, такие как соединения мышьяка, бепридил, цизаприд, циталопрам, эсциталопрам, дифеманил, доласетрон (внутривенно), домперидон, дронедарон, эритромицин (внутривенно), левофлоксацин, мехитазин, спирунь. овенно) , торемифен, винкамин (внутривенно) (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»);
- тела проверка;
- кобицистат.
Взаимодействие с другими лекарственными препаратами и другие виды взаимодействий
Противоаритмические лекарственные средства. Многие противоаритмические лекарственные средства угнетают сердечный автоматизм, проводимость и сократимость миокарда.
Одновременное применение противоаритмических средств, принадлежащих к разным классам, может быть полезным, но чаще всего лечение такой комбинацией требует тщательного клинического и ЭКГ мониторирования. Одновременное применение противоаритмических средств, которые могут индуцировать возникновение torsades de pointes (таких как амиодарон, дизопирамид, хинидиновые соединения, соталол и другие), противопоказано.
Одновременное применение противоаритмических средств одного и того же класса не рекомендовано кроме исключительных случаев, поскольку такое лечение увеличивает риск возникновения кардиальных побочных эффектов.
Одновременное применение амиодарона с лекарственными средствами, оказывающими негативное инотропное действие, способствует брадикардии и/или замедляет атриовентрикулярную проводимость, поэтому требует тщательного клинического и ЭКГ-мониторирования.
Лекарственные средства, которые могут индуцировать развитие torsades de pointes. Эта серьезная аритмия может быть индуцирована некоторыми лекарственными средствами, независимо от того, принадлежат они к противоаритмическим лекарственным средствам или нет. Факторами риска являются гипокалиемия (см. подразделение «Лекарственные средства, снижающие содержание калия»), брадикардия (см. подразделение «Лекарственные средства, замедляющие сердечный ритм») или врожденное или приобретенное удлинение интервала QT.
К лекарственным средствам, которые могут обусловливать развитие torsades de pointes, относятся, в частности, противоаритмические лекарственные средства Ia и III классов и некоторые нейролептики. Для доласетрона, эритромицина, спирамицина и винкамина такое взаимодействие возникает только при применении лекарственных форм для внутривенного введения.
Одновременное применение двух лекарственных средств, каждое из которых способствует возникновению torsades de pointes, обычно противопоказано.
Однако метадон, противопаразитарные лекарственные средства (галофантрин, люмефантрин, пентамидин) и нейролептики, применение которых считается абсолютно необходимым, не противопоказаны, но не рекомендуются к применению одновременно с другими средствами, способствующими возникновению torsades de pointes.
Лекарственные средства, замедляющие сердечный ритм. Многие лекарственные средства могут обусловливать брадикардию, в частности, противоаритмические лекарственные средства Ia класса, бета-блокаторы, некоторые противоаритмические препараты III класса, некоторые блокаторы кальциевых каналов, препараты наперстянки, пилокарпин и антихолинэстеразные лекарственные средства.
Эффекты амиодарона на другие лекарственные средства. Амиодарон и/или его метаболит, дезетиламиодарон, ингибируют CYP1A1, CYP1A2, CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 и P-гликопротеин и могут увеличивать экспозицию их субстратов. Из-за длительного эффекта амиодарона такие взаимодействия могут наблюдаться в течение нескольких месяцев после прекращения лечения амиодароном.
Эффекты других лекарственных средств на амиодарон. Ингибиторы CYP3A4 и CYP2C8 могут ингибировать метаболизм амиодарона и, таким образом, увеличивать его экспозицию.
Ингибиторы CYP3A4 (например, грейпфрутовый сок и некоторые лекарственные средства), как правило, не следует применять при лечении амиодароном.
Противопоказания (см. раздел «Противопоказания»). Лекарственные средства, которые могут индуцировать возникновение torsades de pointes (за исключением противопаразитарных лекарственных средств, нейролептиков и метадона; см. подраздел «Не рекомендованные комбинации»):
- антиаритмические средства Ia класса (хинидин, гидрохинидин, дизопирамид);
- антиаритмические средства III класса (дофетилид, ибутилид, соталол);
- другие лекарственные средства, такие как: соединения мышьяка, бепридил, цизаприд, циталопрам, эсциталопрам, дифеманил, доласетрон внутривенно, домперидон, дронедарон, эритромицин внутривенно, левофлоксацин, мехитазин, мизоластин, винкаминаминовен, фен.
Увеличение риска развития желудочковых аритмий, особенно «torsades de pointes».
Телапреверь. Расстройства автоматизма и проводимости кардиомиоцитов с риском возникновения чрезмерной брадикардии.
Кобицистат. Есть риск увеличения частоты побочных эффектов амиодарона в результате снижения метаболизма.
Не рекомендуемые комбинации (см. раздел «Особенности применения»).
Софосбровир. Только у пациентов, получающих двойную комбинированную терапию даклатасвир/софосбувир или ледипасвир/софосбувир: брадикардия, возможно симптомная или даже летальная. Если применение такой комбинации нельзя избежать, необходимо проводить тщательный клинический мониторинг и мониторинг ЭКГ, особенно в течение первых нескольких недель двойной терапии.
Субстраты CYP3A4. Амиодарон является ингибитором CYP3A4 и повышает концентрацию субстратов CYP3A4 в плазме крови, что потенциально увеличивает токсичность этих субстратов.
Циклоспорин. Увеличение сывороточных концентраций циклоспорина из-за снижения его метаболизма в печени с риском проявления нефротоксических эффектов.
При лечении амиодароном следует проводить количественное определение концентраций циклоспорина в крови, мониторирование почечной функции и корректировку дозы циклоспорина.
Дилтиазем для инъекций. Риск развития брадикардии и атриовентрикулярной блокады.
Если применение этой комбинации избежать нельзя, следует осуществлять тщательное клиническое наблюдение и мониторирование ЭКГ.
Финголимод. Потенцирование индуцированных брадикардией эффектов возможно с летальным исходом. Особенно это актуально для бета-адренорецепторов, которые ингибируют механизмы адренергической компенсации. После применения первой дозы препарата требуется клиническое наблюдение и мониторинг ЭКГ в течение 24 часов.
Верапамил для инъекций. Риск развития брадикардии и атриовентрикулярной блокады.
Если применение этой комбинации избежать нельзя, очень важно осуществлять тщательный клинический надзор и мониторирование ЭКГ.
Противоразитарные лекарственные средства, которые могут индуцировать torsades de pointes (галофантрин, люмефантрин, пентамидин). Увеличение риска развития желудочковых аритмий, особенно «torsades de pointes». Если возможно, следует отменить одно из двух лекарственных средств. Если применение этой комбинации избежать нельзя, очень важно предварительно оценить интервал QT и проводить мониторирование ЭКГ.
Нейролептики, которые могут индуцировать «torsades de pointes» (амисульприд, хлорпромазин, циамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пимозид, пипамперон, пипотиазин, сертиндол, сульпирид, сульпирид, сульпирид Увеличение риска развития желудочковых аритмий, особенно torsades de pointes.
Метадон. Увеличение риска развития желудочковых аритмий, особенно torsades de pointes.
Фторхинолоны, за исключением левофлоксацина и моксифлоксацина (противопоказания). Увеличение риска развития желудочковых аритмий, особенно torsades de pointes.
Стимулирующие слабительные средства. Повышенный риск возникновения желудочковых аритмий, особенно желудочковой тахикардии torsades de pointes (при этом провоцирующим фактором выступает гипокалиемия). Перед применением препарата следует провести коррекцию любой гипокалиемии и проводить мониторинг ЭКГ и клиническое наблюдение вместе с контролем уровней электролитов.
Фидаксомицин. Повышение концентраций фидаксомицина в плазме крови.
Комбинации, требующие меры предосторожности при применении.
Субстраты Р-гликопротеина. Амиодарон является ингибитором Р-гликопротеина. Ожидается, что при одновременном применении с субстратами Р-гликопротеина будет увеличиваться их концентрация в крови.
Препараты наперстянки. Подавление автоматизма (чрезмерная брадикардия) и нарушение атриовентрикулярной проводимости.
При применении дигоксина наблюдается увеличение уровня дигоксина в крови из-за уменьшения клиренса дигоксина, что требует мониторирования ЭКГ и клинического состояния. При необходимости следует мониторировать уровень дигоксина в крови и корректировать дозу дигоксина.
Добигатран. Увеличение плазменных концентраций дабигатрана с повышением риска геморрагических явлений. Если дабигатран применяется после проведения хирургического вмешательства, следует проводить клиническое мониторирование и корректировку дозы дабигатрана при необходимости, но не выше 150 мг/сут.
Поскольку амиодарон имеет длительный период полувыведения, возникновение взаимодействий может наблюдаться в течение нескольких месяцев после прекращения лечения амиодароном.
Субстраты CYP 2C9. Амиодарон увеличивает концентрации веществ, являющихся субстратами CYP 2C9, таких как антагонисты витамина К или фенитоин, за счет угнетения ферментов цитохрома P450 2C9.
Антагонисты витамина К. Усиление эффектов антагонистов витамина К и повышение риска кровотечения. Следует более часто определять международное нормализованное отношение (МНО). Дозу антагониста витамина К следует корректировать во время лечения амиодароном и 8 дней после завершения лечения.
Фенитоин (а также фосфенитоин). Увеличение плазменных концентраций фенитоина с признаками передозировки, особенно неврологическими (угнетение метаболизма фенитоина в печени). Следует проводить клинический мониторинг, мониторирование концентраций фенитоина в плазме крови и, если необходимо, корректировать дозу фенитоина.
Субстраты CYP2D6: флекаинид. Амиодарон повышает плазменные концентрации флекаинида путем ингибирования цитохрома CYP2D6. Поэтому следует проводить коррекцию дозы флекаинида.
Субстраты CYP3A4: амиодарон является ингибитором CYP3A4 и повышает концентрацию в плазме субстратов этого цитохрома, как результат – повышает токсическое действие этих субстратов.
Статины (симвастатин, аторвастатин, ловастатин). При одновременном применении амиодарона и статинов, метаболизирующихся с помощью CYP3A4, таких как симвастатин, аторвастатин и ловастатин, повышается риск возникновения мышечной токсичности (например, рабдомиолиз). При одновременном применении с амиодароном рекомендуется применять статины, которые не метаболизируются с помощью CYP3A4.
Другие лекарственные средства, метаболизирующиеся при участии CYP3A4 (лидокаин, такролимус, силденафил, мидазолам, дигидроэрготамин, эрготамин, колхицин, триазолам). Амиодарон является ингибитором CYP3A4 и повышает концентрацию этих молекул в плазме крови, что может приводить к повышению их токсичности.
Лидокаин. Риск увеличения плазменных концентраций лидокаина, который может привести к неврологическим и кардиальным побочным эффектам вследствие угнетения амиодароном печеночного метаболизма. Следует проводить клиническое и ЭКГ-мониторирование, а также, при необходимости, количественное определение плазменных концентраций лидокаина. При необходимости – корректировка дозы лидокаина на фоне лечения амиодароном и после его отмены.
Такролимус. Увеличение концентраций такролимуса в крови из-за угнетения его метаболизма амиодароном. Следует проводить количественное определение концентраций такролимуса в крови, мониторирование функции почек и корректировку дозы такролимуса при одновременном его применении с амиодароном и после отмены последнего.
Бета-блокаторы, кроме соталола (противопоказанная комбинация) и эсмолола (комбинация, требующая меры предосторожности при применении). Нарушение автоматизма и проводимости (угнетение компенсаторных симпатических механизмов). Рекомендуется ЭКГ и клиническое мониторирование.
Бета-блокаторы, применяемые по поводу сердечной недостаточности (бисопролол, карведилол, метопролол, небиволол). Нарушение автоматизма и проводимости миокарда с риском чрезмерной брадикардии. Увеличение риска развития желудочковых аритмий, особенно «torsades de pointes». Рекомендуется регулярное клиническое и ЭКГ мониторирование.
Эсмолол. Нарушение сократимости, автоматизма и проводимости (угнетение компенсаторных симпатических механизмов). Рекомендуется ЭКГ и клиническое мониторирование.
Дилтиазем для перорального применения. Риск развития брадикардии или атриовентрикулярной блокады, особенно у пациентов пожилого возраста. Рекомендуется ЭКГ и клиническое мониторирование.
Верапамил для перорального применения. Риск развития брадикардии и атриовентрикулярной блокады, особенно у пациентов пожилого возраста. Рекомендуется ЭКГ и клиническое мониторирование.
Некоторые макролиды (азитромицин, кларитромицин, рокситромицин). Увеличение риска развития желудочковых аритмий, особенно «torsades de pointes». Рекомендуется ЭКГ и клиническое мониторирование на фоне одновременного применения этих лекарственных средств.
Лекарственные средства, снижающие содержание калия: диуретики, снижающие содержание калия (изолированно или в комбинации), стимулирующие слабительные, амфотерицин В (при в/в введении), глюкокортикоиды (при системном применении), тетракозактид.
Увеличение риска желудочковых аритмий, особенно «torsades de pointes» (гипокалиемия является фактором риска). Необходимо устранить гипокалиемию до назначения лекарственного средства и мониторировать ЭКГ, содержание электролитов и клиническое мониторирование.
Препараты замедляют сердечный ритм. Увеличение риска развития желудочковых аритмий, особенно «torsades de pointes». Рекомендуется клиническое и ЭКГ мониторирование.
Орлистат. Риск уменьшения плазменных концентраций амиодарона и его активного метаболита. Рекомендуется клиническое мониторирование и, если необходимо, мониторирование ЭКГ.
Тамсулозин. Риск усугубления нежелательных эффектов, обусловленных тамсулозином, вследствие угнетения его метаболизма в печени. Следует проводить клинический мониторинг и при необходимости коррекцию дозы тамсулозина во время лечения ингибитором фермента и после прекращения его применения.
Вориконазол. Повышен риск возникновения желудочковых аритмий, особенно желудочковой тахикардии «torsades de pointes», поскольку может отмечаться снижение метаболизма амиодарона. Следует осуществлять клиническое наблюдение и мониторинг ЭКГ и, если необходимо, провести коррекцию дозы амиодарона.
Комбинации, требующие особого внимания.
Пилокарпин. Существует риск развития избыточной брадикардии (кумулятивные эффекты лекарственных средств, замедляющие сердечный ритм).
Особенности применения
Эффекты со стороны сердца. До начала применения лекарственного средства необходимо произвести ЭКГ.
У пациентов пожилого возраста на фоне приема лекарственного средства может усиливаться замедление частоты сердечных сокращений.
Амиодарон индуцирует изменения ЭКГ. Эти индуцированные амиодароном изменения включают удлинение интервала QT вследствие удлиненной реполяризации, с возможным появлением зубца U. Это признак терапевтического действия лекарственного средства, а не его токсичности.
Возникновение на фоне лечения атриовентрикулярной (АВ) блокады II или III степени, синоатриальной блокады или бифасцикулярной блокады требует отмены лекарственного средства. Развитие АВ-блокады I степени требует усиления наблюдения за пациентом.
Сообщалось о случаях появления аритмии или усиления уже имеющейся аритмии, которую лечат (см. раздел «Побочные реакции»).
Такой проаритмогенный эффект может возникать особенно при наличии факторов, способствующих удлинению интервала QT, в частности, применения определенных комбинаций лекарственных средств и/или гипокалиемия (см. разделы «Побочные реакции» и «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»). Риск появления индуцируемой приемом лекарственных средств тахикардии «torsades de pointes» при применении амиодарона считается более низким по сравнению с другими антиаритмическими препаратами у пациентов с одинаковой степенью удлинения интервала QT.
Со стороны щитовидной железы. Это лекарственное средство содержит йод, в связи с чем влияет на результаты некоторых показателей функции щитовидной железы (поглощение радиоактивного йода, уровни белково-связанного йода). Но характеристики функции щитовидной железы (T3, T4, высокочувствительный анализ на ТТГ) остаются интерпретированными.
Амиодарон может обусловить нарушение функции щитовидной железы, особенно у пациентов с дисфункцией щитовидной железы в анамнезе. Количественное определение содержания ТТГ рекомендовано всем пациентам перед началом применения лекарственного средства, а затем регулярно во время лечения и в течение нескольких месяцев после отмены лекарственного средства, а также в случае клинического подозрения на дисфункцию щитовидной железы (см. «Побочные реакции»).
Со стороны легких. Появление одышки или непродуктивного кашля, как изолированных, так и ассоциированных с ухудшением общего состояния, должно рассматриваться как возможный признак легочной токсичности лекарственного средства, например развития интерстициального пневмонита, и требует рентгенологического обследования пациента (см. раздел «Побочные реакции»).
Со стороны печени. Регулярный контроль функции печени рекомендован в начале приема лекарственного средства, далее периодически в течение лечения амиодароном (см. «Побочные реакции»).
Нервно-мышечные нарушения. Амиодарон может вызвать периферическую сенсорно-моторную или смешанную нейропатию и миопатию (см. раздел «Побочные реакции»).
Со стороны органов зрения. При возникновении нечеткости зрения или снижении остроты зрения необходимо немедленно проделать полное офтальмологическое обследование, в том числе офтальмоскопию. Развитие нейропатии или неврита зрительного нерва, обусловленных амиодароном, требует отмены лекарственного средства, поскольку продолжение лечения может привести к прогрессированию нарушений к слепоте (см. раздел «Побочные реакции»).
Тяжелые кожные реакции. Могут возникать опасные для жизни или даже летальные кожные реакции, такие как синдром Стивенса – Джонсона или токсический эпидермальный некролиз. Если у пациентов наблюдаются симптомы, указывающие на развитие этих состояний (например прогрессирующая кожная сыпь с волдырями или поражение слизистых оболочек), необходимо немедленно отменить лечение амиодароном.
Тяжелая брадикардия. У пациентов, принимавших амиодарон в комбинации с софосбувиром отдельно или в комбинации с другими лекарственными средствами прямого противовирусного действия для лечения гепатита С, такими как даклатасвир, симепревир или ледипасвир, наблюдали возникновение тяжелой, потенциально опасной для жизни брадикардии и тяжелых нарушений. В этой связи одновременное применение этих лекарственных средств с амиодароном не рекомендуется.
Если одновременного применения этих лекарственных средств с амиодароном нельзя избежать, следует осуществлять тщательное наблюдение за пациентами в начале лечения софосбувиром отдельно или в комбинации с другими лекарственными средствами прямого противовирусного действия. Пациенты с высоким риском возникновения брадиаритмии должны находиться под соответствующим наблюдением не менее 48 часов после начала лечения софосбувиром.
Через длительный период полувыведения амиодарона соответствующего наблюдения нуждаются также пациенты, которые прекратили принимать амиодарон в течение нескольких месяцев перед началом лечения софосбувиром отдельно или в комбинации с другими лекарственными средствами прямого противовирусного действия.
Пациенты, получающие указанные лекарственные средства для лечения гепатита С в комбинации с амиодароном, независимо от приема других препаратов, снижающих частоту сердечных сокращений, должны знать о симптомах, возникающих при брадикардии и тяжелых нарушениях сердечной проводимости, и о том, что в случае их появление необходимо обратиться за медицинской помощью.
Нарушения, связанные с взаимодействиями с другими лекарственными средствами. Комбинации (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий») с такими лекарственными средствами, как:
- бета-блокаторы, кроме соталола (противопоказанная комбинация) и эсмолола (комбинация, требующая меры предосторожности при применении);
- верапамил и дилтиазем
Следует рассматривать только для профилактики опасных для жизни желудочковых аритмий.
Одновременное применение амиодарона не рекомендуется со следующими лекарственными средствами:
Циклоспорин, дилтиазем (для инъекций) или верапамил (для инъекций), некоторые противопаразитарные средства (галофантрин, люмефантрин и пентамидин), некоторые нейролептики (амисульприд, хлорпромазин, циамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, пипамперон, пипотиазин, сертиндол, сульпирид, сультоприд, тиаприд, зуклопентиксол), фторхинолоны (за исключением левофлоксацина и моксифлоксацина), стимулирующие слабительные средства, метадон или финголимод (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами»).
Нарушения, связанные со вспомогательными веществами. Данное лекарственное средство содержит лактозу, поэтому оно не рекомендуется для применения пациентам с непереносимостью галактозы, дефицитом лактазы или синдромом мальабсорбции глюкозы и галактозы (редкие наследственные заболевания).
Электролитные нарушения, особенно гипокалиемия: важно учитывать любые ситуации, когда у пациента может возникнуть риск возникновения гипокалиемии, поскольку гипокалиемия может провоцировать проаритмогенные эффекты. Гипокалиемию необходимо устранить до начала применения амиодарона.
Нежелательные эффекты, отмеченные ниже, чаще всего связаны с приемом избыточного количества лекарственного средства; их можно избежать или минимизировать, тщательно соблюдая минимальную поддерживающую дозу.
Во время лечения пациентам рекомендуется избегать солнечного облучения или принимать защитные меры против солнечного облучения.
Безопасность и эффективность амиодарона у детей не оценивались в контролируемых клинических исследованиях.
В связи с возможным повышением порога дефибрилляции и/или порога стимуляции у пациентов с имплантированными сердечными дефибрилляторами или кардиостимуляторами необходимо проверять этот порог до применения амиодарона и несколько раз после начала его применения, а также каждый раз при корректировке дозы лекарственного средства.
Анестезия. Перед операцией следует предупредить анестезиолога о том, что пациент принимает амиодарон.
Побочные эффекты хронического лечения амиодароном могут усугублять гемодинамический риск, связанный с общей или местной анестезией. Эти эффекты включают, в частности, брадикардию, артериальную гипотензию, уменьшение сердечного выброса и нарушение сердечной проводимости.
Кроме того, некоторые случаи острого респираторного дистресс-синдрома наблюдались в раннем послеоперационном периоде у пациентов, получавших амиодарон. В этой связи рекомендуется осуществлять за такими пациентами тщательное наблюдение во время искусственной вентиляции легких (см. раздел «Побочные реакции»).
Применение в период беременности и кормлении грудью
Беременность.
Учитывая влияние на щитовидную железу плода, амиодарон противопоказан в период беременности, кроме случаев, когда польза для матери превосходит риск плода.
Кормление грудью.
Амиодарон проникает в грудное молоко в больших количествах, поэтому применение лекарственного средства в период кормления грудью противопоказано.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортом или другими механизмами
Следует учитывать возможность развития побочных реакций со стороны нервной системы и органов зрения.
Способ применения и дозы
Начальное излечение. Обычная рекомендованная доза лекарственного средства – по 200 мг (1 таблетка) 3 раза в сутки в течение 8–10 дней. В некоторых случаях для начального лечения используются более высокие дозы (4–5 таблеток в сутки), но всегда в течение короткого периода времени и под электрокардиографическим контролем.
Поддерживающее лечение. Следует использовать минимальную эффективную дозу. В зависимости от реакции больного с применением лекарственного средства поддерживающая доза для взрослых может составлять от ½ таблетки в сутки (1 таблетка каждые 2 дня) до 2 таблеток в сутки.
Дети. Безопасность и эффективность применения амиодарона у детей не оценивалась, поэтому применение лекарственного средства этой категории пациентов не рекомендуется.
Передозировка
Случаи острой передозировки амиодарона при применении внутрь недостаточно документированы. Имеются данные о нескольких случаях возникновения синусовой брадикардии, желудочковых аритмий, особенно torsades de pointes, и поражения печени.
Лечение должно быть симптоматическим. Учитывая фармакокинетический профиль этого лекарственного средства, рекомендуется мониторировать состояние пациента, особенно функции сердца, в течение достаточно длительного периода.
Амиодарон и его метаболиты не выводятся диализом.
Побочные реакции
Со стороны органов зрения: микродепозиты в роговице, почти у всех взрослых лиц, обычно в пределах участка под зрачком, не требующим отмены амиодарона. В исключительных случаях они ассоциированы с цветными гало в ослепительном свете или с затуманением зрения.
Микродепозиты в роговице представляют собой сложные липидные отложения и всегда полностью обратимы после отмены лекарственного средства.
Нейропатия зрительного нерва (неврит зрительного нерва) с нечеткостью зрения и ухудшением зрения, а также по результатам осмотра глазного дна с отеком соска зрительного нерва, что может прогрессировать к более или менее тяжелому снижению остроты зрения. Причинно-следственная связь этого побочного явления с приемом амиодарона на сегодняшний день не установлена. Однако при отсутствии других очевидных причин развития этого побочного явления рекомендуется отменить амиодарон.
Со стороны кожи и подкожной клетчатки: фотосенсибилизация. Рекомендуется избегать воздействия солнечного излучения (и ультрафиолетового излучения в целом) при лечении лекарственным средством.
Пигментации кожи синюшного или синюшно-серого цвета, возникающие на фоне длительного приема высоких суточных доз лекарственного средства и медленно исчезают после отмены лекарственного средства (в течение 10–24 месяцев).
Эритема на фоне лучевой терапии; кожная сыпь, обычно неспецифическая; эксфолиативный дерматит (хотя причинно-следственная связь этого побочного явления с приемом лекарственного средства на сегодняшний день четко не установлена); алопеция; экзема.
Тяжелые, иногда летальные кожные реакции, такие как токсический эпидермальный некролиз (синдром Лайелла) и синдром Стивенса – Джонсона. Буллезный дерматит. Синдром DRESS (медико-ментозная сыпь с эозинофилией и системными симптомами).
Со стороны эндокринной системы: при отсутствии каких-либо клинических признаков дисфункции щитовидной железы определенное несоответствие уровней гормонов щитовидной железы в крови (повышенный уровень Т4, нормальный или несколько пониженный уровень Т3) не требует отмены препарата.
Гипотиреоз обуславливает обычные симптомы: повышение массы тела, непереносимость холода, апатия, сонливость. Значительное повышение уровней ТТГ подтверждает этот диагноз. После прекращения лечения нормальная функция щитовидной железы постепенно восстанавливается в течение периода от 1 до 3 месяцев. Отмена лекарственного средства не обязательна: в случае необходимости применения амиодарона лечение этим лекарственным средством можно продолжать в комбинации с заместительной гормональной терапией гормонами щитовидной железы с применением левотироксина. Дозы L-тироксина могут быть откорректированы в зависимости от уровня ТТГ.
Гипертиреоз установить тяжелее: симптоматика менее выражена (незначительное уменьшение массы тела, не имеющее причины, недостаточная эффективность антиангинальных и/или антиаритмических лекарственных средств); у пациентов пожилого возраста наблюдаются психические симптомы, даже тиреотоксикоз.
Значительное снижение уровней высокочувствительного ТТГ подтверждает этот диагноз. В таком случае необходимо обязательно отменить амиодарон, чего, как правило, достаточно для наступления клинической нормализации в течение 3-4 недель. Поскольку серьезные случаи этого побочного явления могут быть летальными, необходимо безотлагательно приступить к должной терапии.
В случае, когда причиной проблем является тиреотоксикоз (как непосредственно, так и из-за его влияния на уязвимое равновесие миокарда), вариабельность эффективности синтетических антитиреоидных лекарственных средств обуславливает необходимость рекомендовать прием высоких доз кортикостероидов (1 мг/кг) в течение длительного периода (3 месяцев) . Сообщалось о случаях гипертиреоза продолжительностью до нескольких месяцев после отмены амиодарона.
Прочие эндокринные расстройства. Очень редки случаи СНСАГ (синдрома неадекватной секреции антидиуретического гормона), особенно если амиодарон применяют одновременно с лекарственными средствами, которые могут индуцировать гипонатриемию.
Со стороны респираторной системы, грудной клетки и средостения: сообщалось о случаях диффузного интерстициального или альвеолярного пневмонита и облитерирующего бронхиолита с пневмонией склеротического типа, иногда с летальным исходом. Появление одышки при физической нагрузке или сухого кашля, как изолированных, так и ассоциированных с ухудшением общего состояния (повышенная утомляемость, снижение массы тела и небольшое повышение температуры тела), требует рентгенологического обследования и при необходимости отмены лекарственного средства, поскольку эти заболевания легких могут приводить к легочному фиброзу.
Ранняя отмена амиодарона вместе с назначением терапии кортикостероидами или без нее приводят к постепенному исчезновению симптоматики. Клинические признаки обычно исчезают в течение 3-4 недель; улучшение рентгенологической картины и легочной функции происходит медленнее (в течение нескольких месяцев).
Известно несколько случаев развития плеврита, обычно ассоциированного с интерстициальной пневмопатией.
Бронхоспазм, особенно у пациентов с бронхиальной астмой. Острый респираторный дистресс-синдром, в редких случаях – с летальным исходом, иногда в раннем периоде после хирургического вмешательства (подозревалось возможное взаимодействие с высокими дозами кислорода).
Имеются данные о случаях легочного кровотечения, которые в некоторых случаях могут манифестировать кровохарканье. Эти легочные побочные эффекты часто ассоциированы с пневмопатией, индуцированной амиодароном.
Со стороны нервной системы: тремор или другая экстрапирамидная симптоматика; нарушение сна, в том числе ночные ужасы; периферическая сенсорно-моторная или смешанная периферическая нейропатия; миопатия. Периферическая сенсорная, моторная или смешанная нейропатия и миопатия могут развиться через несколько месяцев лечения, но иногда возникают через несколько лет. Эти побочные явления, как правило, обратимы после прекращения лечения. Однако выздоровление может быть неполным, очень медленным и наблюдаться через несколько месяцев после прекращения приема лекарственного средства.
Мозжечковая атаксия; доброкачественная внутричерепная гипертензия; головная боль. При возникновении головных болей необходимо выполнить обследование для определения возможной причины. Синдром паркинсонизма, паросмия.
Со стороны печени и желчевыводящих путей есть данные о случаях поражения печени; эти случаи диагностировались по повышенным уровням трансаминаз в сыворотке крови. Обычно умеренное и изолированное повышение уровней трансаминаз (в 1,5–3 раза выше нормы), которое исчезало после уменьшения дозы лекарственного средства или даже спонтанно. Острое поражение печени с повышением уровней трансаминаз в крови и/или желтухой, иногда летальное, требующее отмены лекарственного средства. Хроническое поражение печени на фоне продолжительного лечения препаратом. Гистологические изменения соответствуют картине псевдоалкогольного гепатита. Поскольку клинические и лабораторные признаки не четко выражены (вариабельная гепатомегалия, повышение уровня трансаминаз в крови в 1,5–5 раз от нормы), показано мониторирование функции печени.
В случае повышения уровней трансаминаз в крови, даже умеренного, возникающего после приема лекарственного средства в течение более 6 месяцев, необходимо заподозрить развитие хронического поражения печени. Клинические нарушения и отклонения лабораторных показателей нормы обычно исчезают после отмены лекарственного средства, хотя в нескольких зарегистрированных случаях эти изменения были необратимыми.
Со стороны сердца: брадикардия обычно умеренная и дозозависимая; нарушение проводимости миокарда (синоатриальная блокада, АВ-блокада разной степени); выраженная брадикардия и в исключительных случаях отказ синусового узла, о которых сообщалось в нескольких случаях (на фоне дисфункции синусового узла, у пациентов пожилого возраста); возникновение или ухудшение существующей аритмии, иногда сопровождающейся остановкой сердца; пароксизмальная желудочковая тахикардия типа torsade de pointes.
Со стороны желудочно-кишечного тракта: умеренные нарушения пищеварения (тошнота, рвота, дисгевзия), обычно возникающие в начале лечения лекарственным средством и исчезающие после уменьшения его дозы; панкреатит/острый панкреатит, сухость во рту, запор.
Со стороны молочных желез и репродуктивной системы: эпидидимит (причинно-следственная связь этого побочного явления с приемом этого лекарственного средства в настоящее время четко не установлена); отсутствие либидо.
Со стороны сосудов: васкулит.
Результаты исследований: редкие случаи гипонатриемии могут свидетельствовать о развитии СНСАГ; поражение почек с повышением уровня креатинина.
Со стороны крови и лимфатической системы: тромбоцитопения, нейтропения, агранулоцитоз.
Со стороны иммунной системы: известно о случаях ангионевротического отека и/или крапивницы; анафилактическая/анафилактоидная реакция, а также шок.
Со стороны психики: спутанность сознания, делирий, галлюцинации.
Со стороны опорно-двигательного аппарата и соединительной ткани: красная волчанка.
Метаболические и алиментарные нарушения: снижение аппетита.
Общие нарушения: зафиксированы случаи гранулемы, главным образом гранулемы костного мозга.
Сообщения о подозреваемых нежелательных реакциях.
Сообщения о подозреваемых побочных реакциях после регистрации лекарственного средства являются важной процедурой. Это позволяет продолжать контролировать соотношение «польза/риск» для этого лекарственного средства. Медицинские работники должны сообщать обо всех подозреваемых побочных реакциях через национальную систему фармаконадзора.
Срок годности
3 года.
Условия хранения
Хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °C.
Хранить в недоступном для детей месте.
Упаковка
По 10 таблеток в блистере; по 3 блистера в пачке.
Категория отпуска
По рецепту.
Производитель
АО «КИЕВСКИЙ ВИТАМИННЫЙ ЗАВОД».
Адрес
04073, Украина, г. Киев, ул. Копыловская, 38.
Web-сайт: www.vitamin.com.ua
Источником информации для описания является Государственный Реестр Лекарственных Средств Украины - http://www.drlz.com.ua/
Часто задаваемые вопросы
Сколько стоит Амидарон таблетки по 200 мг 30 шт. (10х3)?
Какое действующее вещество товара - Амидарон таблетки по 200 мг 30 шт. (10х3)?
Подходит ли это лекарство для детей?
Какие условия хранения у Амиодарон (Таблетки)?
Какая страна производитель препарата?
Кардиологические препараты
Обратите внимание, что цены на препараты, указанные на сайте, актуальны только при онлайн-заказе. Цены на медикаменты в аптеках нашей сети могут отличаться от указанных.