Лизиноприл-Астрафарм таблетки по 5 мг 20 шт.
- Торговое название Лизиноприл
- Действующее вещество Лизиноприл
- Лекарственная форма Таблетки
- Температура хранения от +15°C до +25°C
- Признак Отечественный
- Производитель Астрафарм ООО
- Страна Украина
- Условия отпуска По рецепту
- Код морион 86130
-
Особенности
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
Лізиноприл-АСТРАФАРМ
(LISINOPRIL-ASTRAPHARM)
Склад:
діюча речовина: lisinopril;
1 таблетка містить лізиноприлу дигідрату у перерахуванні на лізиноприл 5 мг, або 10 мг або 20 мг;
допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат, маніт (Е 421), крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний.
Лікарська форма. Таблетки.
Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).
Код АТС С09А А03.
Клінічні характеристики.
Показання.
Артеріальна гіпертензія.
Хронічна серцева недостатність.
Гострий інфаркт міокарда у пацієнтів зі стабільними показниками гемодинаміки (систолічний артеріальний тиск >
Діабетична нефропатія при цукровому діабеті (у хворих на інсулінозалежний цукровий діабет
ІІ типу).
Протипоказання.
Підвищена чутливість до лізиноприлу, до інших компонентів препарату або до інших інгібіторів АПФ.
Ангіоневротичний набряк в анамнезі (у тому числі після застосування інгібіторів АПФ, ідіопатичний і спадковий набряк).
Аортальний або мітральний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія з вираженими гемодинамічними порушеннями.
Білатеральний стеноз ниркової артерії або стеноз артерії єдиної нирки; гострий інфаркт міокарда з нестабільною гемодинамікою; кардіогенний шок; одночасне застосування препарату і високопропускних мембран з поліакрилнітрилнатрію-2-метилалілсульфонату (наприклад, AN 96) при терміновому діалізі; пацієнти з рівнем креатиніну в сироватці крові ? 220 мкмоль/л.
Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годуванні груддю»).
Спосіб застосування та дози.
Таблетки Лізиноприл-Астрафарм приймають внутрішньо 1 раз на добу, бажано в один і той же самий час, незалежно від їди. Добову дозу підбирають індивідуально залежно від реакції пацієнта і артеріального тиску.
Артеріальна гіпертензія.
Препарат застосовують як монотерапію або у комбінації з іншими класами антигіпертензивних засобів.
Початкова доза.
При артеріальній гіпертензії рекомендована початкова доза становить 10 мг на добу. У пацієнтів з підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (зокрема при реноваскулярнiй гіпертензії, надмірному виведенні хлориду натрію з організму та/або дегідратації, серцевої декомпенсації, або сильно вираженої артеріальної гіпертензії), може статися надмірне зниження артеріального тиску після початкової дози. У цих пацієнтів рекомендована початкова доза становить 2,5-5 мг і початок лікування має відбуватися під наглядом лікаря.
Для отримання дози 2,5 мг застосувати препарат з відповідним вмістом діючої речовини.
Для пацієнтів з нирковою недостатністю дозу необхідно зменшити (див. таблицю 1).
Підтримуюча доза.
Звичайна ефективна підтримуюча доза становить 20 мг на добу. Якщо препарат у вказаній дозі не забезпечує належного терапевтичного ефекту протягом 2 - 4 тижнів, дозу можна і надалі збільшити. Максимальна добова доза становить 80 мг на добу.
Пацієнти, які приймають діуретики.
У пацієнтів, які заздалегідь одержують діуретичну терапію, після прийому першої дози Лізиноприлу-Астрафарм можливе виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії. Лікування діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку лікування препаратом Лізиноприл-Астрафарм. Якщо неможливо припинити лікування діуретиками, лізиноприл призначають у початковій дозі 5 мг. Слід контролювати функцію нирок і рівень калію у сироватці крові. Подальшу дозу необхідно підбирати залежно від артеріального тиску. У разі необхідності, лікування діуретиками можна відновити.
Пацієнти з нирковою недостатністю.
У пацієнтів з нирковою недостатністю дози визначають залежно від значення кліренсу креатиніну, як це показано у таблиці 1:
Кліренс креатиніну (мл/хв)
Початкова доза (мг/добу)
< 10 (включаючи хворих, які перебувають на гемодіалізі)
2,5*
10-30
2,5-5
31-80
5-10
*Дозу і/або режим дозування встановлюють залежно від значень артеріального тиску. Дозу можна підвищувати не більше ніж до 40 мг на добу з контролем артеріального тиску.
Хронічна серцева недостатність.
Пацієнтам із симптоматичною серцевою недостатністю Лізиноприл-Астрафарм можна застосовувати як доповнення до терапії діуретиками, препаратами наперстянки або ?-блокаторами. Лізиноприл-Астрафарм призначають у початковій дозі 2,5 мг на добу під наглядом лікаря, з метою визначення первинного впливу на артеріальний тиск. Дозу препарату слід підвищувати не більше ніж на 10 мг, з тимчасовим інтервалом не менше 2-х тижнів і до максимальної дози 35 мг на добу.
Визначення дози має бути засноване на клінічному нагляді за кожним пацієнтом.
У пацієнтів високого ризику розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії (при надмірному виведенні хлориду натрію з організму) з/або без гіпонатріємії, при гіповолемії, а також у пацієнтів, які отримували високі дози діуретиків, вищеназвані стани перед початком лікування необхідно компенсувати.
Гострий інфаркт міокарда.
Пацієнтам одночасно слід приймати звичайну стандартну терапію з тромболітичними лікарськими засобами, ацетилсаліциловою кислотою і ?-блокаторами. Лізиноприл сумісний з нітрогліцерином, введеним внутрішньовенно або трансдермально.
Початкова доза (у перші 3 дні після перенесеного інфаркту).
Терапію лізиноприлом слід розпочинати у перші 24 години з моменту появи симптомів захворювання. Терапію не слід розпочинати, якщо систолічний артеріальний тиск нижче
Пацієнтам із систолічним артеріальним тиском (
При нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), початкова доза Лізиноприлу-Астрафарм має бути відкоригована залежно від кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю 1).
Підтримуюча доза.
Підтримуюча доза становить 10 мг на добу. При виникненні артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче або дорівнює
Лікування має тривати впродовж 6 тижнів, потім необхідно повторно оцінити стан пацієнта. У пацієнтів, у яких виникають симптоми серцевої недостатності, слід продовжувати лікування лізиноприлом.
Діабетична нефропатія.
При лікуванні артеріальної гіпертензії у хворих на цукровий діабет типу II і початковою нефропатією доза Лізиноприлу-Астрафарм становить 10 мг на добу. За необхідності доза може бути збільшена до 20 мг на добу з метою досягнення значень діастолічного артеріального тиску нижче
При нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), початкову дозу препарату необхідно відкоригувати залежно від кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю 1).
Пацієнти літнього віку.
У клінічних дослідженнях не були виявлені відмінності ефективності або безпеки препарату у зв'язку з віком. Початкова доза лізиноприлу, що призначається особам літнього віку зі зниженням функції нирок, має бути вiдкоригована згідно з таблицею 1. Згодом дозування визначається залежно від реакції та артеріального тиску.
Побічні реакції.
Побочні реакції наведені за такою частотою: дуже поширені (> 1/10), поширені (? 1/100, < 1/10), непоширені (? 1/1000, < 1/100), рідко поширені (? 1/10 000, < 1/1000), дуже рідко поширені (< 1/10 000), невідомо (не можна оцінити на основі наявних даних).
З боку кровотворної та лімфатичної систем: рідко поширені – зниження рівня гемоглобіну і гематокриту; дуже рідко поширені – пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунне захворювання.
З боку обміну речовин: дуже рідко поширені – гіпоглікемія.
З боку центральної нервової системи: поширені – запаморочення, головний біль; непоширені – зміна настрою, парестезії, порушення смакових відчуттів, порушення сну, порушення рівноваги, дезорієнтація; рідко поширені – сплутаність свідомості, порушення нюху; невідомо – симптоми депресії, непритомність.
З боку серцево-судинної системи: поширені – ортостатичний ефект (включаючи артеріальну гіпотензію); непоширені – інфаркт міокарда або цереброваскулярний інсульт, можливо, вторинний через надмірну артеріальну гіпотензію у пацієнтів групи високого ризику, пальпітації, тахікардія, феномен Рейно.
З боку кістково-м’язової системи: були зареєстровані м’язові спазми.
З боку дихальної системи: поширені – кашель, бронхіт; непоширені – риніт, задишка; рідко поширені – диспное, ангіоневротичний набряк; дуже рідко поширені – бронхоспазм, глосит, синусит, алергічний альвеолит/еозинофільна пневмонія. Були зареєстровані інфекції верхніх дихальних шляхів.
З боку травного тракту: поширені – діарея, блювання; непоширені – нудота, біль у животі і диспепсія; рідко поширені – сухість у роті, зменшення апетиту, зміна смаку; дуже рідко поширені – панкреатит, інтестинальний ангіоневротичний набряк, запор, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця і печінкова недостатність.
З боку шкіри: непоширені – висипання, свербіж, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини і/або глотки, відчуття жару, гіперемія шкіри; рідко поширені – кропив'янка, алопеція, псоріаз; дуже рідко поширені – підвищене потовиділення, пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, поліморфна еритема, лімфоцитома шкіри.
Повідомлялося про синдром, що включає один або кілька симптомів: гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, поява позитивних антинуклеарних антитіл (АНА), прискорення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія і лейкоцитоз, висипання, фотосенсибілізація або інші шкірні прояви.
З боку нирок і сечовидільної системи: поширені – ниркова дисфункція; рідко поширені – уремія, гостра ниркова недостатність; дуже рідко поширені – олігурія/анурія.
З боку ендокринної системи: невідомі – неадекватна секреція антидіуретичного гормона.
З боку репродуктивної системи і молочних залоз: непоширені – імпотенція; рідко поширені – гінекомастія.
Організм в цілому: непоширені – підвищена втомлюваність, слабкість.
Лабораторні показники: непоширені – підвищення рівня сечовини у крові, креатиніну у сироватці крові, печінкових ферментів, гіперкаліємія; рідко поширені – підвищення рівня білірубіну у сироватці крові, гіпонатріємія, протеїнурія.
Передозування.
Симптоми: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, електролітні порушення, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, занепокоєння і кашель.
Лікування: внутрішньовенне введення сольових розчинів. При артеріальній гіпотензії слід покласти пацієнта на спину з ледь піднятими догори ногами. Якщо можливо, призначають інфузію ангіотензину II і/або внутрішньовенно вводять катехоламіни. Якщо препарат прийнятий нещодавно, показано промивання шлунку, застосування абсорбентів і натрію сульфату. Лізиноприл видаляється з крові при гемодіалізі. Для лікування стійкої брадикардії показано застосування кардіостимулятора.
Рекомендується постійний контроль лабораторних показників (визначення рівня електролітів і креатиніну в сироватці крові) та життєвих функцій.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Препарат протипоказаний у період вагітності або годування груддю.
Препарат не повинен застосовуватися вагітними або жінками, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим препаратом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і, якщо необхідно, – замінити лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.
Діти.
Безпека та ефективність застосування лізиноприлу дітям не встановлені, тому не слід призначати препарат Лізиноприл-Астрафарм цій віковій категорії пацієнтів.
Особливості застосування.
Симптоматична артеріальна гіпотензія.
Спостерігається рідко у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією. У гіпертензивних пацієнтів, які приймають лізиноприл, вірогідність розвитку артеріальної гіпотензії зростає при зменшенні об’єму циркулюючої крові (наприклад, у результаті лікування діуретиками, обмеження споживання солі з їжею, проведення діалізу, при діареї або блюванні), а також при тяжких формах ренінзалежної артеріальної гіпертензії.
Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігалася у пацієнтів із серцевою недостатністю, незалежно від того, чи поєднується вона з нирковою недостатністю. Це найчастіше спостерігається у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, які змушені приймати великі дози петльових діуретиків, і в яких спостерігається гіпонатріємія або функціональна ниркова недостатність. Пацієнти з підвищеним ризиком артеріальної гіпотензії потребують ретельного спостереження у початковий період лікування і при підборі дози.
Це також стосується пацієнтів з ішемічною хворобою серця або захворюванням судин мозку, у яких значне падіння артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу.
У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно покласти на спину і за необхідності зробити внутрішньовенне введення розчину натрію хлориду. Скороминуща гіпотензивна реакція не є протипоказанням для наступного прийому препарату. Після відновлення ефективного об’єму крові та зникнення скороминущої гіпотензивної реакції можна продовжити лікування лізиноприлом.
У деяких пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, може статися додаткове зниження системного артеріального тиску при призначенні лізиноприлу. Цей ефект очікуваний і зазвичай не є причиною для припинення терапії. При виникненні симптоматичної артеріальної гіпотензії може виникнути необхідність зниження дози або припинення прийому лізиноприлу.
Артеріальна гіпотензія з гострим інфарктом міокарда.
При гострому інфаркті міокарда не можна розпочинати терапію лізиноприлом, якщо через попереднє лікування судинорозширювальними препаратами існує ризик подальшого серйозного погіршення гемодинамічних показників. Це стосується пацієнтів із систолічним артеріальним тиском ?
Аортальний і мітральний стенози/гіпертрофічна кардіоміопатія.
Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл слід призначати з обережністю пацієнтам з мітральним стенозом або утрудненням викиду з лівого шлуночка (наприклад, при аортальному стенозі або гіпертрофічній кардіоміопатії).
Порушення функції нирок.
При нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), початкова доза лізиноприлу має бути визначена залежно від кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю 1), а потім – залежно від реакції пацієнта на лікування. Рутинний контроль калію і креатиніну є частиною нормальної медичної практики у цих пацієнтів.
У пацієнтів із серцевою недостатністю на початку лікування інгібіторами АПФ може спостерігатися погіршення функції нирок. У таких ситуаціях описані випадки гострої ниркової недостатності, зазвичай оборотної. У деяких пацієнтів зі звуженням обох ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки інгібітори АПФ підвищують рівень сечовини в крові і креатиніну в сироватці крові; зазвичай ці зміни проходять після припинення прийому препаратів. Вірогідність цього особливо висока при нирковій недостатності.
При наявності реноваскулярної гіпертензії високий ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності. У таких пацієнтів лікування слід розпочинати під ретельним медичним спостереженням з малих доз, які мають бути точно підібрані. Оскільки діуретики можуть внести вклад в описану вище клінічну динаміку, впродовж перших тижнів лікування лізиноприлом їх прийом має бути припинений, а функція нирок потребує ретельного спостереження.
У деяких хворих на артеріальну гіпертензію без явного захворювання судин нирок прийом лізиноприлу, особливо на тлі діуретиків, зумовлює підвищення рівня сечовини в крові і креатиніну в сироватці; ці зміни, як правило, бувають незначними і скороминущими. Вірогідність їх виникнення вища у хворих з порушенням функції нирок. У таких випадках може виникнути необхідність у зниженні дози і припиненні прийому діуретика і лізиноприлу.
Лікування гострого інфаркту міокарда лізиноприлом не показане пацієнтам з ознаками дисфункції нирок, при якій відзначається підвищений рівень креатиніну у сироватці крові 177 мкмоль/л та/або протеїнурія 500 мг/добу. При розвитку дисфункції нирок упродовж терапії лізиноприлом (концентрація креатиніну сироватки перевищує 265 мкмоль/л або удвічі підвищений рівень креатиніну у сироватці крові порівняно з його рівнем, визначеним до початку лікування) прийом препарату слід припинити.
Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк.
Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових зв'язок та гортані рідко розвивається у пацієнтів, які одержують інгібітори АПФ, у т.ч. лізиноприл. У період лікування ангіоневротичний набряк може розвинутися в будь-який час. У цьому випадку прийом лізиноприлу слід негайно припинити, провести відповідне лікування і встановити спостереження за пацієнтом; перш ніж відпустити пацієнта, слід переконатися в тому, що усі симптоми набряку ліквідовані.
Навіть у випадках, коли набряк обмежується тільки язиком і ознаки порушення дихання відсутні, пацієнти можуть потребувати тривалого спостереження, оскільки лікування антигістамінними засобами та глюкокортикостероїдами (ГКС) може виявитися недостатнім.
В окремих випадках зареєстрований летальний кінець пацієнтів унаслідок ангіоневротичного набряку гортані або язика. Якщо набряк поширюється на язик, голосові зв'язки або гортань, вірогідне перекриття дихальних шляхів, особливо у пацієнтів, які раніше перенесли хірургічне втручання на органах дихання. У таких випадках необхідно вжити заходи невідкладної терапії (введення адреналіну і/або підтримка прохідності дихальних шляхів).
Пацієнт має знаходитися під ретельним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптоматики.
У пацієнтів, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із прийомом інгібітору АПФ, може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку у відповідь на прийом інгібітору АПФ.
Гемодіаліз.
При призначенні препарату в умовах діалізу з поліакрилвініловою мембраною можливий розвиток анафілактичних реакцій. Рекомендується використання мембран іншого типу для проведення діалізу або застосування лікарських засобів інших груп для лікування пацієнтів з артеріальною гіпертензією.
Анафілактоїдні реакції при ЛПНП-аферезі.
Оскільки при аферезі ЛПНП з сульфатом декстрану застосування інгібіторів АПФ може призвести до розвитку анафілактичних реакцій, які можуть представляти загрозу для життя, слід тимчасово відмінити інгібітори АПФ перед кожним аферезом.
Десенсибілізація.
У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, на тлі десенсибілізуючої терапії (наприклад, проти отрути перетинчастокрилих), розвиваються тривалі анафілактоїдні реакції. Якщо такі пацієнти утримувалися від прийому інгібіторів АПФ на час десенсибілізації, реакцій не спостерігалося, проте випадкове введення АПФ провокувало анафілактоїдну реакцію.
Печінкова недостатність.
З прийомом інгібіторів АПФ пов'язують розвиток рідкісного синдрому, який починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту і переходить у блискавичний некроз печінки, іноді з летальним наслідком. Механізм розвитку цього синдрому не зрозумілий. Якщо у пацієнтів, які приймають лізиноприл, розвивається жовтяниця або значно підвищується активність печінкових ферментів, препарат необхідно відмінити, залишаючи пацієнта під спостереженням лікаря до зникнення симптомів.
Гіперкаліємія.
У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у т.ч. лізиноприл, спостерігається підвищення рівня калію в сироватці крові. До групи ризику розвитку гіперкаліємії відносяться пацієнти з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, які приймають калійзберігаючі діуретики, або калійвмісні замінники солі, а також ті пацієнти, які приймають інші лікарські засоби, що підвищують рівень калію в сироватці (наприклад, гепарин).
Якщо прийом перелічених вище препаратів на тлі лікування інгібітором АПФ визнається необхідним, рекомендується регулярний контроль рівня калію в сироватці крові.
Пацієнти, хворі на цукровий діабет.
Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, які приймають гіпоглікемічні засоби або інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глюкози в крові упродовж першого місяця лікування інгібітором АПФ.
Літій.
Зазвичай не рекомендується поєднувати прийом літію і лізиноприлу.
Нейтропенія/агранулоцитоз.
У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, можуть розвиватися нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія і анемія. При нормальній функції нирок і при відсутністі ускладнень нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія і агранулоцитоз зворотні та проходять після припинення прийому інгібітору АПФ.
Слід проявляти крайню обережність при призначенні лізиноприлу пацієнтам із захворюваннями сполучної тканини з судинними проявами, які проходять курс лікування антидепресантами, приймають алопуринол або прокаїнамід, а також при поєднанні цих чинників, особливо на тлі порушення функції нирок.
У деяких таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, які не завжди піддаються інтенсивній терапії антибіотиками. Якщо в лікуванні таких пацієнтів застосовують лізиноприл, рекомендується періодично перевіряти кількість лейкоцитів, причому пацієнтів слід попередити про необхідність повідомляти про будь-які ознаки інфекції.
Расова приналежність.
Інгібітори АПФ частіше викликають розвиток ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пацієнтами іншої расової приналежності. Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл може бути менш ефективним у зниженні артеріального тиску у чорношкірих пацієнтів порівняно з особами інших рас, можливо, внаслідок вищої частоти осіб з низьким рівнем реніну в популяції чорношкірих пацієнтів з артеріальною гіпертензією.
Кашель.
При застосуванні інгібіторів АПФ може з'явитися непродуктивний тривалий кашель, який зникає після припинення лікування. Такий кашель, спричинений застосуванням інгібіторів АПФ, слід враховувати при диференціальному діагнозі кашлю.
Оперативні втручання/анестезія.
У пацієнтів, які піддаються хірургічному втручанню або загальній анестезії препаратами, що знижують артеріальний тиск, лізиноприл може блокувати підвищення утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо передбачається, що артеріальна гіпотензія розвивається за цим механізмом, вона може бути відкоригована збільшенням ОЦК.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
При керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами слід брати до уваги можливість виникнення запаморочення і підвищеної втомлюваності.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Діуретики.
При одночасному застосуванні з діуретиками відзначається сумація антигіпертензивного ефекту. У пацієнтів, які вже приймають діуретики, особливо ті, кому діуретики призначені нещодавно, додавання лізиноприлу іноді може спричинити надмірне зниження артеріального тиску. Вірогідність симптомів артеріальної гіпотензії під впливом лізиноприлу знижується, якщо припинити приймати діуретик перед початком лікування лізиноприлом.
Калійзберігаючі діуретики, калійвмісні харчові добавки або солезамінники.
Хоча рівень калію в сироватці крові при клінічних дослідженнях інгібіторів АПФ зазвичай залишався у межах норми, у деяких пацієнтів все ж таки розвивалася гіперкаліємія. Ризик гіперкаліємії пов'язують з чинниками, до яких належать ниркова недостатність, цукровий діабет і одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спиронолактон, триамтерен або амiлорид), а також калійвмісних харчових добавок або солезамінників.
Застосування калійвмісних харчових добавок, калійзберігаючих діуретиків або калійвмісних солезамінників може призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. Під час прийому лізиноприлу на тлі калійвивідних діуретиків гіпокаліємія, спричинена їх прийомом, може бути послаблена.
Літій.
При одночасному прийомі літію і інгібіторів АПФ оборотно підвищується рівень літію в сироватці крові і розвиваються токсичні ефекти. Застосування тіазидних діуретиків може підвищувати ризик літієвої інтоксикації і посилювати її, якщо вона вже спричинена одночасним прийомом інгібіторів АПФ. Застосовувати лізиноприл одночасно з літієм не рекомендується, але в тих випадках, коли таке поєднання потрібне, слід здійснювати ретельний контроль рівня літію у сироватці крові.
Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи і ацетилсаліцилову кислоту в дозі ?
Тривалий прийом НПЗЗ може послабити гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ. Ефекти НПЗЗ і інгібіторів АПФ на підвищення рівня калію в сироватці крові підсумовуються, що може призвести до порушення функції нирок. Ці ефекти зазвичай оборотні. В окремих випадках може спостерігатися гостра ниркова недостатність, особливо при порушенні функції нирок, наприклад, в осіб літнього віку або у пацієнтів зi зневодненням організму.
Золото.
Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи припливи, нудоту, запаморочення, артеріальну гіпотензію, яка може бути дуже тяжкою) після ін'єкції золота (наприклад, натрію ауротиомалату) відзначалися частіше у пацієнтів, які отримували лікування інгібітором АПФ.
Інші антигіпертензивні засоби.
При одночасному застосуванні лізиноприлу з іншими антигіпертензивними засобами спостерігається посилення гіпотензивного ефекту. Одночасний прийом нітрогліцерину та інших органічних нітратів або вазодилататорів може посилювати гіпотензивний ефект лізиноприлу.
Трициклічні антидепресанти, анестетики і антипсихотики.
Прийом деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів і антипсихотичних засобів на тлі інгібіторів АПФ може посилити артеріальну гіпотензію.
Симпатоміметики.
Можуть послабляти гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.
Гіпоглікемічні засоби.
Епідеміологічні дослідження показали, що одночасний прийом інгібіторів АПФ і гіпоглікемічних засобів (інсулінів та гіпоглікемічних засобів для застосування внутрішньо) може посилювати дію останніх, аж до розвитку гіпоглікемії. Вірогідність таких явищ особливо висока впродовж перших тижнів одночасного лікування пацієнтів, а також при порушенні функції нирок.
Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, ?-адреноблокатори та нітрати.
Лізиноприл можна призначати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у дозах, що застосовуються в кардіології), тромболітичними засобами, ?-адреноблокаторами та нітратами.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка
Лизиноприл – інгібітор АПФ. АПФ є пептидилдипептидазою, яка каталізує перетворення ангіотензину I у вазоконстрикторний пептид, ангіотензин II, який також стимулює секрецію альдостерону. Інгібування АПФ призводить до зниження концентрації у плазмі крові ангіотензину II, що призводить до зниження активності вазопресорів та секреції альдостерону. Останнє зниження може привести до збільшення концентрації калію в сироватці крові.
Оскільки механізм дії при гіпертензії здійснюється за допомогою пригнічення ренін-ангиотензин-альдостеронової системи, лізиноприл чинить гіпотензивну дію навіть у гіпертензивних пацієнтів з низьким рівнем реніну. АПФ ідентичний до кінінази-ферменту, що руйнує брадикінін. Роль підвищеного рівня брадикініну (що має виражені вазодилатуючі властивості) у ході лікування лізиноприлом повністю не з'ясована і вимагає подальшого вивчення.
Фармакокінетика
Абсорбція.
Після перорального прийому лізиноприл повільно і не повністю всмоктується у травному тракті. Абсорбція препарату після прийому становить приблизно 25 \% з міжіндивідуальною варіабельністю (6-60 \%). Одночасне вживання їжі не впливає на всмоктування. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається приблизно через 6-8 годин.
Розподіл.
Рівноважні концентрації у сироватці крові досягаються впродовж 2-3 днів після введення препарату. Окрім АПФ, не зв'язується з білками плазми крові.
Метаболізм і виведення.
Не метаболізується, виводиться з сечею у незміненому виді.
Видаляється при гемодіалізі.
Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів.
При порушенні функції нирок виведення лізиноприлу знижується пропорційно до ступеня порушення функціональних порушень (це зниження стає клінічно важливим при клубочковій фільтрації нижче 30 мл/хв).
При серцевій недостатності нирковий кліренс лізиноприлу знижується.
Для пацієнтів літнього віку характерні вищі концентрації лізиноприлу у плазмі крові і значення площі під кривою «концентрація-час» (збільшені приблизно на 60 \%), ніж у пацієнтів молодшого віку.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого кольору плоскоциліндричної форми зі скошеними краями і рискою.
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати у сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 10 таблеток у блістері; по 1 або 2 або 3 блістери у коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
ТОВ «АСТРАФАРМ».
Місцезнаходження.
Україна, 08132, Києво-Святошинський р-н, м.Вишневе, вул. Київська, 6.
Состав
Действующее вещество: lisinopril;
1 таблетка содержит лизиноприла 5 мг или 10 мг или 20 мг
Вспомогательные вещества: кальция гидрофосфат, манит (Е 421), крахмал кукурузный, магния стеарат, кремния диоксид коллоидный.
Лекарственная форма
Таблетки.
Основные физико-химические свойства: таблетки белого цвета плоскоцилиндрической формы со скошенными краями и насечкой.
Фармакотерапевтическая группа
Ингибиторы АПФ (АПФ). Код АТХ С09А А03.
Фармакологические свойства
Фармакологические.
Лизиноприл - ингибитор АПФ. АПФ пептидилдипептидазою, которая катализирует превращение ангиотензина I в вазоконстрикторный пептид, ангиотензин II, который также стимулирует секрецию альдостерона. Ингибирование АПФ приводит к снижению концентрации в плазме крови ангиотензина II, что приводит к снижению активности вазопрессоров и секреции альдостерона. Последнее снижение может привести к увеличению концентрации калия в сыворотке крови.
Поскольку механизм действия при гипертензии осуществляется с помощью подавления ренин - ангиотензин - альдостероновой системы, лизиноприл оказывает гипотензивное действие даже в гипертензивных пациентов с низким уровнем ренина. АПФ идентичен кининазы - фермента, разрушающего брадикинин. Роль повышенного уровня брадикинина (что имеет выраженные вазодилатирующие свойства) в ходе лечения лизиноприлом полностью не выяснена и требует дальнейшего изучения.
Фармакокинетика
Абсорбция. После приема лизиноприл медленно и не полностью всасывается в пищеварительном тракте. Абсорбция после приема составляет примерно 25% из межиндивидуальной вариабельностью (6 - 60%). Одновременный прием пищи не влияет на всасывание. Максимальная концентрация в плазме крови достигается через 6 - 8:00.
Распределение. Равновесные концентрации в сыворотке крови достигаются в течение 2-3 дней после введения препарата. Кроме АПФ, не связывается с белками плазмы крови.
Метаболизм и выведение. Не метаболизируется, выводится с мочой в неизмененном виде.
Удаляется при гемодиализе.
Фармакокинетика в особых групп пациентов.
При нарушении функции почек выведение лизиноприла снижается пропорционально степени нарушения функциональных нарушений (это снижение становится клинически важным при клубочковой фильтрации ниже 30 мл/мин).
При сердечной недостаточности почечный клиренс лизиноприла снижается.
Для пациентов пожилого возраста характерны высокие концентрации лизиноприла в плазме крови и значение площади под кривой «концентрация-время» (увеличены примерно на 60%), чем у пациентов более молодого возраста.
Показания
Артериальная гипертензия.
Сердечная недостаточность (симптоматическое лечение).
Острый инфаркт миокарда (кратковременное лечение (6 недель) гемодинамически стабильных пациентов не позднее чем через 24 часа после острого инфаркта миокарда).
Осложнения со стороны почек при сахарном диабете (лечение заболеваний почек у гипертензивных пациентов с сахарным диабетом II типа и начальной нефропатией).
Противопоказания
Повышенная чувствительность к лизиноприла, другим компонентам препарата или другим ингибиторам АПФ.
Ангионевротический отек в анамнезе (в том числе после применения ингибиторов АПФ, идиопатический и наследственный отек Квинке).
Аортальный или митральный стеноз или гипертрофическая кардиомиопатия с выраженными гемодинамическими нарушениями.
Билатеральных стеноз почечной артерии или стеноз артерии единственной почки острый инфаркт миокарда с нестабильной гемодинамикой; кардиогенный шок одновременное применение препарата и высокопропускными мембран с полиакрилнитрилнатрию-2-метилалилсульфонат (например, AN 96) при срочном диализе; пациенты с уровнем креатинина в сыворотке крови ≥ 220 мкмоль/л.
Одновременное применение алискиренвмисних препаратов пациентам с сахарным диабетом или нарушениями функции почек (СКФ 2).
Первичный гиперальдостеронизм.
Беременные или женщины, планирующие забеременеть (см. Раздел «Применение в период беременности или кормления грудью»).
Одновременное применение с сакубитрилом / вальзартаном. Лечение препаратом Лизиноприл-Астрафарм можно начинать только через 36 часов после приема последней дозы сакубитрилу / валсартана (см. Разделы «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий» и «Особенности применения»).
Взаимодействие с другими лекарственными препаратами и другие виды взаимодействий
Диуретики. При одновременном применении диуретиков у пациентов, уже принимают лизиноприл, антигипертензивный эффект обычно усиливается. В начале применения комбинации лизиноприла с диуретиками пациенты могут чувствовать чрезмерное снижение артериального давления при применении лизиноприла. Возможность развития симптоматической артериальной гипотензии при применении лизиноприла может быть уменьшена в случае прекращения лечения диуретиками перед началом терапии лизиноприлом и увеличением объема жидкости или соли, а также лечением в начале низкими дозами ингибиторов АПФ.
Лекарственные средства, которые повышают риск развития ангионевротического отека. Одновременное применение ингибиторов АПФ с сакубитрилом / вальзартаном противопоказано из-за повышенного риска развития ангионевротического отека (см. Разделы «Противопоказания» и «Особенности применения»). Одновременное применение ингибиторов АПФ с рацекадотрилом, ингибиторами мишени рапамицина у млекопитающих (mTOR) (например, сиролимус, эверолимусом, темсиролимусом) или вилдаглиптином может привести к повышению риска развития ангионевротического отека (см. Раздел «Особенности применения»).
Калийсберегающие диуретики, калийсодержащих пищевые добавки или солезаменителя. Хотя уровень калия в сыворотке крови при клинических исследованиях ингибиторов АПФ обычно оставался в пределах нормы, у некоторых пациентов все же развивалась гиперкалиемия. Риск гиперкалиемии связывают с факторами, к которым относятся почечная недостаточность, сахарный диабет и одновременный прием калийсберегающих диуретиков (например, спиронолактон, триамтерен или амiлорид), а также калийсодержащих пищевых добавок или солезаменителя.
Применение калийсодержащих пищевых добавок, калийсберегающих диуретиков или калийсодержащих солезаменителя может приводить к значительному повышению уровня калия в сыворотке крови, особенно у пациентов с нарушением функции почек. Во время приема лизиноприла на фоне калийвивидних диуретиков гипокалиемия, вызванная их приемом, может быть ослаблена.
Необходимо также соблюдать осторожность при одновременном применении лекарственного средства Лизиноприл-Астрафарм с другими лекарственными средствами, повышающими уровень калия в сыворотке крови, такими как триметоприм и ко-тримоксазол (триметоприм / сульфаметоксазол), поскольку известно, что триметоприм действует как калийсберегающие диуретики так же, как амилорид. Поэтому не рекомендуется сочетание препарата Лизиноприл-Тева с вышеупомянутыми лекарственными средствами. Если показано одновременное применение препаратов, лечение необходимо проводить с осторожностью и часто контролировать уровень калия в сыворотке крови.
Циклоспорин. При одновременном применении ингибиторов АПФ с циклоспорином может возникнуть гиперкалиемия. Рекомендуется контроль содержания калия в сыворотке крови.
Гепарин. При одновременном применении ингибиторов АПФ с гепарином может возникнуть гиперкалиемия. Рекомендуется контроль содержания калия в сыворотке крови.
Литий. При одновременном приеме лития и ингибиторов АПФ обратимо повышается уровень лития в сыворотке крови и развиваются токсические эффекты. Применение тиазидных диуретиков может повышать риск литиевой интоксикации и усиливать ее, если она уже вызвана одновременным приемом ингибиторов АПФ. Применять лизиноприл одновременно с литием не рекомендуется, но в тех случаях, когда такое сочетание нужно, следует осуществлять тщательный контроль уровня лития в сыворотке крови.
Нестероидные противовоспалительные средства (НПВС), включая и ацетилсалициловую кислоту в дозе ≥ 3 г в сутки. Длительный прием НПВП может ослабить гипотензивный эффект ингибиторов АПФ. Эффекты НПВС и ингибиторов АПФ на повышение уровня калия в сыворотке крови суммируются, что может привести к нарушению функции почек. Эти эффекты обычно обратимы. В отдельных случаях может наблюдаться острая почечная недостаточность, особенно при нарушении функции почек, например, у лиц пожилого возраста или у пациентов со обезвоживанием организма.
Препараты золота. Нитритоидни реакции (симптомы вазодилатации, включая приливы, тошноту, головокружение, артериальная гипотензия, которая может быть очень тяжелой) после инъекции золота (например, натрия ауротиомалату) отмечались чаще у пациентов, получавших лечение ингибитором АПФ.
Другие антигипертензивные средства (β-адреноблокаторы, α-адреноблокаторы, антагонисты кальция). При одновременном применении лизиноприла с другими антигипертензивными средствами наблюдается усиление гипотензивного эффекта. Одновременный прием нитроглицерина и других органических нитратов или вазодилататоров может усиливать гипотензивный эффект лизиноприла.
Трициклические антидепрессанты, анестетики и антипсихотики. Прием некоторых анестетиков, трициклических антидепрессантов и антипсихотических средств на фоне ингибиторов АПФ может усилить гипотензию.
Симпатомиметические лекарственные средства. Симпатомиметические препараты могут снижать антигипертензивный эффект ингибиторов АПФ. По этой причине необходимо более тщательно контролировать артериальное давление пациента, чтобы установить, был ли достигнут желаемый терапевтический эффект.
Гипогликемические средства. Эпидемиологические исследования показали, что одновременный прием ингибиторов АПФ и гипогликемических средств (инсулина и гипогликемических средств для приема внутрь) может усиливать действие последних, вплоть до развития гипогликемии. Вероятность таких явлений особенно высока в течение первых недель одновременного лечения пациентов, а также при нарушении функции почек.
Ацетилсалициловая кислота, тромболитиков, β-адреноблокаторы и нитраты. Лизиноприл можно назначать одновременно с ацетилсалициловой кислотой (в дозах, применяемых в кардиологии), тромболитических средств, β - адреноблокаторами и нитратами.
Двойная блокада ренин-ангиотензин-(РААС). Продемонстрировано, что двойная блокада РААС при одновременном применении ингибиторов АПФ, антагонистов рецепторов ангиотензина II или алискиреном характеризуется большей частотой развития побочных реакций как артериальная гипотензия, гипергликемия, нарушение функции почек (в том числе острая почечная недостаточность) по сравнению с применением монотерапии.
Аллопуринол, цитостатики, иммунодепрессанты, кортикостероиды, прокаинамид. При одновременном применении с лизиноприлом могут привести лейкопения.
Лекарственные средства, подавляющие функцию костного мозга. При одновременном применении с лизиноприлом повышают риск возникновения нейтропении и / или агранулоцитоза.
Эстрогены. При одновременном применении эстрогенов с лизиноприлом возможно уменьшение гипотензивного эффекта лизиноприла за счет задержки жидкости в организме.
Другое
Лизиноприл следует с осторожностью назначать больным с острым инфарктом миокарда в течение 6-12 часов после введения стрептокиназы (риск развития артериальной гипотензии).
Наркотики, анестетики, алкогольные напитки, снотворные в сочетании с лизиноприлом вызывают усиление гипотензивного эффекта.
Особенности применения
Симптоматическая артериальная гипотензия.
Наблюдается редко у пациентов с неосложненной артериальной гипертензией. У пациентов с артериальной гипертензией, принимающих лизиноприл, вероятность развития артериальной гипотензии возрастает при уменьшении объема циркулирующей крови (например, в результате лечения диуретиками, ограничения потребления соли с пищей, проведение диализа, при диарее или рвоте), а также при тяжелых формах ренинзависимой артериальной гипертензии.
Симптоматическая артериальная гипотензия наблюдалась у пациентов с сердечной недостаточностью, независимо от того, сочетается она с почечной недостаточностью. Это чаще всего наблюдается у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью, вынуждены принимать большие дозы петлевых диуретиков, и в которых наблюдается гипонатриемия или функциональная почечная недостаточность. Пациенты с повышенным риском артериальной гипотензии требуют тщательного наблюдения в начальный период лечения и при подборе дозы.
Это также касается пациентов с ишемической болезнью сердца или заболеванием сосудов мозга, в которых значительное снижение артериального давления может привести к инфаркту миокарда или нарушение мозгового кровообращения.
В случае развития артериальной гипотензии пациента необходимо уложить на спину и при необходимости сделать введение раствора натрия хлорида. Мимолетная гипотензивное реакция не является противопоказанием для последующего приема препарата. После восстановления эффективного объема крови и исчезновения мимолетной гипотензивной реакции можно продолжить лечение лизиноприлом.
У некоторых пациентов с хронической сердечной недостаточностью, имеют нормальный или низкое артериальное давление, может произойти дополнительное снижение системного артериального давления при назначении лизиноприла. Этот эффект ожидаемый и обычно не является причиной для прекращения терапии. При возникновении симптоматической артериальной гипотензии может возникнуть необходимость снижения дозы или прекращения приема лизиноприла.
Артериальная гипотензия при остром инфаркте миокарда. При остром инфаркте миокарда у пациентов со стабильной гемодинамикой следует проводить лечение лизиноприлом в первые 24 часа для профилактики дисфункции левой камеры сердца и сердечной недостаточности, а также с целью снижения летальных случаев. При остром инфаркте миокарда нельзя начинать лечение лизиноприлом, если существует риск возникновения дальнейших серьезных гемодинамических нарушений после лечения вазодилататорам. Это касается пациентов с систолическим артериальным давлением 100 мм рт. ст. и ниже или пациентов, у которых развился кардиогенный шок. В течение первых 3 дней после инфаркта миокарда дозу препарата необходимо уменьшить, если систолическое давление не превышает 120 мм рт. ст. Если показатель систолического артериального давления равна или ниже 100 мм рт. ст., подобранные дозы необходимо уменьшить до 5 мг или временно до 2,5 мг. Если после приема лизиноприла наблюдается пролонгированное артериальная гипотензия (систолическое давление остается ниже 90 мм рт. Ст. В течение более 1:00), необходимо отменить лечение лизиноприлом.
У пациентов с гиповолемией, дефицитом натрия в связи с применением диуретиков, бессолевой диеты, через рвоту, диарею, после диализа возможно развитие внезапной тяжелой артериальной гипотензии, острой почечной недостаточности. В таких случаях целесообразно компенсировать потери жидкости и солей до начала лечения лизиноприлом и обеспечить медицинское наблюдение. С особой осторожностью (учитывая соотношение польза / риск) следует назначать препарат больным после трансплантации почки, а также пациентам с нарушениями функции почек, печени, нарушениями кроветворения, аутоиммунными заболеваниями. Все перечисленные патологические состояния при применении лизиноприла требуют соответствующего медицинского наблюдения и лабораторного контроля.
Аортальный и митральный стеноз / гипертрофическая кардиомиопатия.
Как и другие ингибиторы АПФ, лизиноприл следует назначать с осторожностью пациентам с митральным стенозом или затруднением выброса из левого желудочка (например, при аортальном стенозе или гипертрофической кардиомиопатии).
Нарушение функции почек.
При почечной недостаточности (клиренс креатинина - в зависимости от реакции пациента на лечение. Рутинный контроль калия и креатинина является частью нормальной медицинской практики у этих пациентов.
У пациентов с сердечной недостаточностью в начале лечения ингибиторами АПФ может наблюдаться ухудшение функции почек. В таких ситуациях описаны случаи острой почечной недостаточности, обычно оборотной. У некоторых пациентов с сужением обоих почечных артерий или со стенозом артерии единственной почки ингибиторы АПФ повышают уровень мочевины в крови и креатинина в сыворотке крови; обычно эти изменения проходят после прекращения приема препаратов. Вероятность этого особенно высока при почечной недостаточности.
При наличии реноваскулярной гипертензии высокий риск развития тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности. У таких пациентов лечение следует начинать под тщательным медицинским наблюдением с малых доз, которые должны быть точно подобраны. Поскольку диуретики могут внести вклад в описанную выше клиническую динамику, в течение первых недель лечения лизиноприлом их прием должен быть прекращен, а функция почек требует тщательного наблюдения.
У некоторых больных артериальной гипертензией без явного заболевания сосудов почек прием лизиноприла, особенно на фоне диуретиков, приводит к повышению уровня мочевины в крови и креатинина в сыворотке крови; эти изменения, как правило, бывают незначительными и преходящими. Вероятность их возникновения выше у больных с нарушением функции почек. В таких случаях может возникнуть необходимость в снижении дозы и прекращении приема диуретика и лизиноприла.
Лечение острого инфаркта миокарда лизиноприлом не показано пациентам с признаками дисфункции почек, при которой отмечается повышенный уровень креатинина в сыворотке крови 177 мкмоль/л и / или протеинурия 500 мг/сут. При развитии дисфункции почек в течение терапии лизиноприлом (концентрация креатинина сыворотки превышает 265 мкмоль/л или вдвое повышен уровень креатинина в сыворотке крови по сравнению с его уровнем, определенным до начала лечения) прием препарата следует прекратить.
Гиперчувствительность / ангионевротический отек. Очень редко сообщалось о ангионевротический отек лица, конечностей, губ, языка, голосовой щели и / или гортани у пациентов, проходивших лечение ингибиторами АПФ, в том числе лизиноприлом. Ангионевротический отек может возникнуть в любое время в период лечения. В таких случаях прием препарата необходимо немедленно прекратить, начать соответствующую терапию и установить наблюдение за пациентом к обеспечению полного исчезновения симптомов. Даже в случаях, когда отек локализовано только в области языка и не приводит к нарушению дыхания, пациент может потребовать длительного наблюдения, поскольку терапия антигистаминными средствами и ГКС может оказаться недостаточной.
Зарегистрированы единичные летальные случаи в результате ангионевротического отека гортани или языка. Если отек распространяется на язык, голосовую щель или гортань, может развиться обструктивное нарушение дыхания, особенно у пациентов, ранее перенесших хирургическое вмешательство на дыхательных путях. В таких случаях следует немедленно принять меры неотложной терапии, в частности, могут включать введение адреналина и / или обеспечения проходимости дыхательных путей. Пациент должен находиться под тщательным медицинским наблюдением до полного и устойчивого исчезновения симптомов.
У пациентов, имеющих в анамнезе ангионевротический отек, не связанный с применением ингибиторов АПФ, может быть повышен риск развития ангионевротического отека в ответ на применение препаратов данной группы.
Ингибиторы АПФ могут вызвать больше случаев ангионевротического отека у пациентов негроидной расы, чем у пациентов европеоидной расы.
Одновременное применение ингибиторов АПФ с сакубитрилом / вальзартаном противопоказано из-за повышенного риска развития ангионевротического отека. Лечение сакубитрилом / вальзартаном можно начинать только через 36 часов после приема последней дозы лекарственного средства Лизиноприл-Астрафарм. Применение лекарственного средства Лизиноприл-Астрафарм можно начинать только через 36 часов после приема последней дозы сакубитрилу / валсартана.
Одновременное применение ингибиторов АПФ с рацекадотрилом, ингибиторами mTOR (например, сиролимус, эверолимусом, темсиролимусом) или вилдаглиптином может привести к повышению риска развития ангионевротического отека (например, отека дыхательных путей или языка с или без нарушения дыхания) (см. Раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий »). Необходимо проявлять осторожность в начале применения рацекадотрилу, ингибиторов mTOR (например, сиролимуса, эверолимуса, темсиролимусу) и вилдаглиптину пациентам, которые уже принимают ингибитор АПФ.
Гемодиализ.
При назначении препарата в условиях диализа с полиакрилвиниловою мембраной возможно развитие анафилактических реакций. Рекомендуется использование мембран другого типа для проведения диализа или применение лекарственных средств других групп для лечения пациентов с артериальной гипертензией.
Анафилактоидные реакции при ЛПНП-афереза.
Поскольку при аферез ЛПНП с сульфатом декстрана применения ингибиторов АПФ может привести к развитию анафилактических реакций, которые могут представлять угрозу для жизни, следует временно отменить ингибиторы АПФ перед каждым аферезом.
Десенсибилизация.
У пациентов, принимающих ингибиторы АПФ во время десенсибилизирующей терапии (например, к яду перепончатокрылых), развиваются длительные анафилактоидные реакции. Если такие пациенты воздерживались от приема ингибиторов АПФ на время десенсибилизации, реакций не наблюдалось, однако случайное введение АПФ провоцировало анафилактоидные реакции.
Печеночная недостаточность.
С приемом ингибиторов АПФ связывают развитие редкого синдрома, который начинается с холестатической желтухи или гепатита и переходит в молниеносный некроз печени, иногда с летальным исходом. Механизм развития этого синдрома неясен. Если у пациентов, принимающих лизиноприл, развивается желтуха или значительно повышается активность печеночных ферментов, препарат необходимо отменить, оставляя пациента под наблюдением врача до исчезновения симптомов.
Нейтропения / агранулоцитоз. Сообщалось о случаях нейтропении / агранулоцитоза, тромбоцитопении и анемии у пациентов, получавших ингибиторы АПФ. У пациентов с нормальной функцией почек и при отсутствии других осложняющих факторов нейтропения наблюдается редко. После прекращения приема ингибитора АПФ нейтропения и агранулоцитоз носят обратимый характер. Необходимо с чрезвычайной осторожностью назначать лизиноприл пациентам с коллагенозом, а также при получении пациентами иммуносупрессивной терапии, при лечении аллопуринолом или прокаинамидом, или при комбинации этих усложняющих факторов, особенно на фоне нарушения функции почек. В некоторых таких пациентов развиваются тяжелые инфекции, которые не всегда поддаются интенсивной терапии антибиотиками. При применении препарата у таких пациентов рекомендуется проводить периодический контроль количества лейкоцитов в крови и проинструктировать пациентов, чтобы они сообщали о любых признаках инфекции.
Кашель. После применения ингибиторов АПФ возможно появление кашля. Обычно кашель носит непродуктивный характер и прекращается после отмены терапии. Кашель, вызванный ингибиторами АПФ, следует рассматривать при дифференциальной диагностике кашля как один из возможных вариантов.
Хирургические вмешательства / анестезия. У пациентов, которые подвергаются хирургическому вмешательству или анестезии средствами, которые вызывают гипотензию, лизиноприл может блокировать образование ангиотензина II после компенсаторной секреции ренина. Если наблюдается артериальная гипотензия, возникшая через этот механизм, необходимо восстановить объем циркулирующей крови.
Уровень калия в сыворотке крови. Сообщалось о нескольких случаях повышения уровня калия в сыворотке крови пациентов, проходивших терапию ингибиторами АПФ, включая лизиноприл. Среди пациентов, имеющих высокий риск развития гиперкалиемии, являются пациенты с почечной недостаточностью, сахарным диабетом, гипоальдостеронизм. Ингибиторы АПФ могут вызвать гиперкалиемию, поскольку они подавляют высвобождение альдостерона. Этот эффект обычно незначительный у пациентов с нормальной функцией почек. Однако у пациентов с нарушениями функции почек и / или у пациентов, принимающих пищевые добавки, содержащие калий (в том числе заменители соли), калийсберегающие диуретики, другие препараты, повышающие уровень калия в сыворотке крови (например, гепарин, триметоприм или ко -тримоксазол, также известный как триметоприм / сульфаметоксазол) и особенно антагонисты альдостерона или блокаторы рецепторов ангиотензина, может возникнуть гиперкалиемия. Необходимо проявлять осторожность при применении калийсберегающих диуретиков и блокаторов рецепторов ангиотензина пациентам, которые принимают ингибиторы АПФ. У таких пациентов следует контролировать уровень калия в сыворотке крови и функцию почек (см. Раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).
Если одновременное применение этих препаратов с лизиноприлом считается целесообразным, рекомендуется регулярный контроль уровня калия в сыворотке крови.
Гиперкалиемия.
У некоторых пациентов, принимающих ингибиторы АПФ, в т. ч. лизиноприл, наблюдается повышение уровня калия в сыворотке крови. В группу риска развития гиперкалиемии относятся пациенты с почечной недостаточностью или сахарным диабетом, принимающих калийсберегающие диуретики или калийсодержащими соли, а также те пациенты, которые принимают другие лекарственные средства, повышающие уровень калия в сыворотке крови (например, гепарин).
Если прием указанных выше препаратов на фоне лечения ингибитором АПФ признается необходимым, рекомендуется регулярный контроль уровня калия в сыворотке крови.
Пациенты с сахарным диабетом.
Пациентам с сахарным диабетом, принимающих гипогликемические средства или инсулин, необходимо тщательно контролировать уровень глюкозы в крови в течение первого месяца лечения ингибитором АПФ.
Литий.
Обычно не рекомендуется сочетать прием лития и лизиноприла.
Расовая принадлежность.
Ингибиторы АПФ чаще вызывают развитие ангионевротического отека у пациентов негроидной расы по сравнению с пациентами другой расовой принадлежности. Как и другие ингибиторы АПФ, лизиноприл может быть менее эффективным в снижении артериального давления у чернокожих пациентов по сравнению с лицами других рас, возможно, вследствие высокой частоты лиц с низким уровнем ренина в популяции чернокожих пациентов с артериальной гипертензией.
Первичный гиперальдостеронизм.
У пациентов, страдающих первичным гиперальдостеронизмом ингибиторы АПФ неэффективны, поэтому применение лизиноприла не рекомендуется.
Двойная блокада РААС.
Сообщалось, что одновременное применение ингибиторов АПФ, блокаторов рецепторов ангиотензина II или алискиреном повышает риск развития артериальной гипотензии, гиперкалиемии, нарушение функции почек (в том числе острой почечной недостаточности). Таким образом двойная блокада РААС путем одновременного применения ингибиторов АПФ, блокаторов рецепторов ангиотензина II или алискиреном не рекомендуется.
В случае абсолютной необходимости в применении терапии двойной блокады ее следует осуществлять под наблюдением специалиста и регулярно проверять функцию почек, уровни электролитов и артериального давления. Пациентам с диабетической нефропатией не рекомендуется одновременно применять ингибиторы АПФ и блокаторы рецепторов ангиотензина II.
Протеинурия. Сообщалось о единичных случаях развития протеинурии у пациентов, особенно с пониженной функцией почек или после приема высоких доз лизиноприла. В случае клинически значимой протеинурии (более 1 г/сут) лизиноприл следует применять только после оценки терапевтической пользы и потенциального риска и при постоянном контроле клинических и биохимических показателей.
Препарат содержит манит, который может привести к мягкое слабительное действие.
Применение в период беременности и кормлении грудью
Беременность. Лекарственное средство противопоказан беременным и женщинам, планирующим беременность. Если во время применения данного лекарственного средства подтверждается беременность, его применение следует немедленно прекратить и, если необходимо, заменить другим лекарственным средством, разрешенным к применению беременным.
Известно, что длительное воздействие ингибиторов АПФ во время II и III триместров беременности стимулирует появление фетотоксичности (снижение функции почек, маловодие, задержку окостенения черепа) и неонатальной токсичности (почечная недостаточность, артериальная гипотензия, гиперкалиемия). В случае воздействия ингибиторов АПФ во время Второй триместр беременности рекомендуется контролировать функцию почек и кости черепа с помощью УЗИ.
Младенцев, матери которых принимали лизиноприл, следует тщательно проверять на наличие артериальной гипотензии, олигурии и гиперкалиемии.
Кормления грудью. Поскольку информация о возможности применения лизиноприла во время кормления грудью отсутствует, прием лизиноприла во время кормления грудью не рекомендуется. В этот период желательно применять альтернативное лечение, профиль безопасности которого лучше изучен, особенно если выкармливают новорожденного или недоношенного ребенка.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортом или другими механизмами
Учитывая возможность возникновения головокружения и развития утомляемости, лизиноприл может повлиять на способность управлять автотранспортом и работать с механизмами, особенно в начале лечения. Поэтому следует воздержаться от управления автотранспортом и работы с механизмами до установления индивидуальной реакции на препарат.
Способ применения и дозы
Таблетки принимают внутрь 1 раз в сутки, желательно в одно и то же время, независимо от приема пищи. Суточную дозу подбирают индивидуально в зависимости от реакции пациента и показателей артериального давления.
Артериальная гипертензия.
Препарат применяют в качестве монотерапии или в комбинации с другими классами антигипертензивных средств.
Начальная доза.
При артериальной гипертензии рекомендуемая начальная доза составляет 10 мг в сутки. У пациентов с повышенной активностью ренин-ангиотензин-(в частности при реноваскулярнiй гипертензии, избыточном выведении натрия хлорида из организма и / или дегидратации, сердечной декомпенсации, или сильно выраженной артериальной гипертензии), может произойти чрезмерное снижение артериального давления после начальной дозы. У этих пациентов рекомендуемая доза составляет 2,5-5 мг и начало лечение должно проходить под наблюдением врача.
Для получения дозы 2,5 мг применить препарат с соответствующим содержанием действующего вещества.
Для пациентов с почечной недостаточностью дозу необходимо уменьшить (см. Таблицу 1).
Поддерживающая доза.
Обычная эффективная поддерживающая доза составляет 20 мг 1 раз в сутки. Если препарат в указанной дозе не обеспечивает должного терапевтического эффекта в течение 2-4 недель, дозу можно и в дальнейшем увеличить. Максимальная суточная доза составляет 80 мг в сутки.
Пациенты, принимающие диуретики.
У пациентов, заранее получают терапию диуретиками, после приема первой дозы лизиноприла возможно возникновение симптоматической артериальной гипотензии. Лечение диуретиками следует прекратить за 2-3 дня до начала лечения препаратом. Если невозможно прекратить лечение диуретиками, лизиноприл следует назначать в начальной дозе 5 мг в сутки. Следует контролировать функцию почек и уровень калия в сыворотке крови. Дальнейшую дозу необходимо подбирать в зависимости от артериального давления. В случае необходимости, лечение диуретиками можно восстановить.
Пациенты с почечной недостаточностью.
Для пациентов с почечной недостаточностью дозы определяют в зависимости от значения клиренса креатинина, как это показано в таблице 1.
Таблица 1
|
КК (мг/мин) |
Начальная доза (мг/сут) |
|
2,5 * |
|
|
10-30 |
2,5-5 |
|
31-80 |
5-10 |
* Дозу и / или режим дозирования устанавливают в зависимости от значений артериального давления. Дозу можно повышать не более чем до 40 мг в сутки с контролем артериального давления.
Поддерживающая доза зависит от клинической реакции и подбирается при регулярном контроле показателей функции почек, концентрации калия и натрия в крови.
Хроническая сердечная недостаточность.
Пациентам с симптоматической сердечной недостаточностью лизиноприл можно применять как дополнение к терапии диуретиками, препаратами наперстянки или β-блокаторами. Лизиноприл назначают в начальной дозе 2,5 мг в сутки под наблюдением врача, с целью определения первичного влияния на артериальное давление. Дозу препарата следует повышать не более чем на 10 мг с временным интервалом не менее 2 недель и до максимальной 35 мг в сутки.
Определение дозы должно быть основано на клиническом наблюдении за каждым пациентом.
У пациентов с высоким риском развития симптоматической артериальной гипотензии (при избыточном выведении натрия хлорида из организма) с гипонатриемией или без нее, при гиповолемии, а также у пациентов, получавших высокие дозы диуретиков, вышеназванные состояния перед началом лечения необходимо компенсировать.
Острый инфаркт миокарда.
Пациентам одновременно следует принимать обычную стандартную терапию с тромболитическими лекарственными средствами, ацетилсалициловой кислотой и β - блокаторами. Лизиноприл совместим с нитроглицерином, введенным внутривенно или трансдермально.
Начальная доза (в первые 3 дня после перенесенного инфаркта миокарда).
Терапию лизиноприлом следует начинать в первые 24 часа с момента появления симптомов заболевания.
Терапию следует начинать, если систолическое артериальное давление ниже 100 мм рт. ст. Первая доза лизиноприла составляет 5 мг, через 24 часа снова назначают в дозе 5 мг, затем назначают дозу 10 мг 1 раз в сутки, и далее поддерживающая доза составляет 10 мг 1 раз в сутки.
Пациентам с систолическим артериальным давлением (120 мм рт. Ст. Или ниже) в первые 3 дня после инфаркта миокарда назначают сниженную дозу лизиноприла - 2,5 мг.
При почечной недостаточности (клиренс креатинина
Поддерживающая доза.
Поддерживающая доза составляет 10 мг 1 раз в сутки. При возникновении артериальной гипотензии (систолическое артериальное давление ниже или составляет 100 мм рт. Ст.) Поддерживающую дозу 5 мг временно снижают до 2,5 мг. При возникновении пролонгированного артериальной гипотензии (систолическое артериальное давление ниже 90 мм рт. Ст. Больше 1:00) лечение следует прекратить.
Лечение должно продолжаться в течение 6 недель, затем необходимо повторно оценить состояние пациента. У пациентов, у которых возникают симптомы сердечной недостаточности, следует продолжать лечение лизиноприлом.
Диабетическая нефропатия.
При лечении артериальной гипертензии у больных сахарным диабетом типа II и начальной нефропатией доза лизиноприла составляет 10 мг 1 раз в сутки. В случае необходимости дозу можно увеличить до 20 мг в сутки с целью достижения значений диастолического артериального давления ниже 90 мм рт. ст. в положении сидя.
При почечной недостаточности (клиренс креатинина
Пациенты пожилого возраста.
В клинических исследованиях не были выявлены различия эффективности или безопасности препарата в связи с возрастом. Начальная доза лизиноприла, назначаемой лицам пожилого возраста со снижением функции почек, должно быть вiдкоригована согласно таблице 1. Впоследствии дозирования определяется в зависимости от реакции и артериального давления.
Пациенты с трансплантацией почек.
Нет опыта по применению препарата пациентам с недавней трансплантацией почек, поэтому рекомендуется лечение лизиноприлом таким пациентам.
Дети.
Безопасность и эффективность применения лизиноприла детям не установлены, поэтому не следует назначать этой возрастной категории пациентов.
Передозировка
Симптомы:Артериальная гипотензия, циркуляторный шок, электролитные нарушения, почечная недостаточность, гипервентиляция, тахикардия, сердцебиение, брадикардия, головокружение, беспокойство и кашель.
Лечение:Введение солевых растворов. При артериальной гипотензии следует положить пациента на спину с едва поднятыми вверх ногами. Если возможно, назначают инфузию ангиотензина II и / или вводят катехоламины. Если препарат принят недавно, показано промывание желудка, прием абсорбентов и натрия сульфата. Для лечения устойчивой брадикардии показано применение кардиостимулятора.
Рекомендуется постоянный контроль лабораторных показателей (определение уровня электролитов и креатинина в сыворотке крови) и жизненных функций.
Лизиноприл может быть удален из организма с помощью гемодиализа, при этом следует избегать использования полиакрилонитрильных металосульфонатних високопротекающих мембран (например AN69).
В случае ангионевротического отека назначают антигистаминные препараты. Если клиническая ситуация сопровождается отеком языка, голосовой щели, гортани, необходимо в ургентном порядке начать лечение путем трансдермального введения 0,3-0,5 мл раствора адреналина (1: 1000), для обеспечения проходимости дыхательных путей показаны интубация или ларинготомия.
Побочные реакции
Со стороны крови: снижение уровня гемоглобина и гематокрита, угнетение функции костного мозга, анемия, тромбоцитопения, лейкопения, нейтропения, агранулоцитоз, гемолитическая анемия, лимфаденопатия, аутоиммунное заболевание.
Со стороны обмена веществ: гипогликемия.
Со стороны нервной системы и психические расстройства: головокружение, головная боль, изменение настроения, парестезии, вертиго, нарушение вкуса, нарушение сна, нарушение равновесия, дезориентация, спутанность сознания, нарушение обоняния, симптомы депрессии, обмороки, шум в ушах и снижение остроты зрения.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: артериальная гипотензия (особенно после приема первой дозы препарата пациентами с дефицитом натрия, дегидратацией, сердечной недостаточностью); ортостатические эффекты (включая гипотензию) инфаркт миокарда и инсульт (как возможные вторичные явления при чрезмерной гипотензии у пациентов группы риска); ощущение учащенного сердцебиения, тахикардия, синдром Рейно, обмороки. При применении лизиноприла у пациентов с острым инфарктом миокарда возможны, особенно в первые 24 часа, блокада II-III степени, тяжелая артериальная гипотензия и / или нарушение функции почек, в единичных случаях - кардиогенный шок.
Со стороны костно-мышечной системы: были зарегистрированы мышечные спазмы.
Со стороны дыхательной системы: кашель, бронхит, ринит, одышка, одышка, ангионевротический отек, бронхоспазм, глоссит, синусит, аллергический альвеолит / эозинофильная пневмония. Были зарегистрированы инфекции верхних дыхательных путей.
Со стороны пищеварительного тракта: диарея, тошнота, рвота, боль в животе, диспепсия, сухость во рту, уменьшение аппетита, изменение вкуса, панкреатит, интестинальный ангионевротический отек кишечника, запор, гепатит (гепатоцеллюлярный или холестатический), желтуха и печеночная недостаточность.
Со стороны кожи: сыпь, зуд гиперчувствительность, включая ангионевротический отек лица, конечностей, губ, языка, голосовой щели и / или глотки ощущение жара, гиперемия кожи, крапивница, алопеция, псориаз, повышенное потоотделение, пемфигус, токсический эпидермальный некролиз, синдром Стивенса - Джонсона, полиморфная эритема, лимфоцитомы кожи.
Сообщалось о синдром, включающий один или несколько симптомов: лихорадка, васкулит, миалгия, артралгия / артрит, появление положительных антинуклеарных антител, ускорение СОЭ, эозинофилия и лейкоцитоз, сыпь, фотосенсибилизация или другие кожные проявления, повышение температуры тела.
Со стороны мочевыделительной системы: почечная дисфункция, уремия, острая почечная недостаточность, олигурия / анурия.
Со стороны эндокринной системы: неадекватная секреция АДГ.
Со стороны репродуктивной системы: импотенция, гинекомастия.
Общие нарушения: повышенная утомляемость, слабость.
Лабораторные показатели: повышение уровня мочевины в крови, креатинина в сыворотке крови, печеночных ферментов, гиперкалиемия, повышение уровня билирубина в сыворотке крови, гипонатриемия, протеинурия.
Сообщение о подозреваемых побочные реакции
Сообщение о подозреваемых побочные реакции после регистрации лекарственного средства является важным. Это позволяет проводить непрерывный мониторинг соотношения польза / риск по лекарственного средства. Работники системы здравоохранения должны сообщать о любых подозреваемые побочные реакции с помощью национальной системы отчетности.
Срок годности
3 года.
Условия хранения
Хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °C.
Хранить в недоступном для детей месте.
Упаковка
По 10 таблеток в блистере, по 3 или по 6 блистеров в коробке.
Категория отпуска
По рецепту.
Производитель
ООО «Астрафарм».
Адрес
Украина, 08132, Киевская обл., Киево-Святошинский р-н., Г. Вишневое, ул. Киевская, 6.
Источником информации для описания является Государственный Реестр Лекарственных Средств Украины - http://www.drlz.com.ua/
Часто задаваемые вопросы
Сколько стоит Лизиноприл-Астрафарм таблетки по 5 мг 20 шт.?
Какое действующее вещество товара - Лизиноприл-Астрафарм таблетки по 5 мг 20 шт.?
Подходит ли это лекарство для детей?
Какие условия хранения у Лизиноприл (Таблетки)?
Какая страна производитель препарата?
Препараты от повышенного давления и сердца
Обратите внимание, что цены на препараты, указанные на сайте, актуальны только при онлайн-заказе. Цены на медикаменты в аптеках нашей сети могут отличаться от указанных.