Эпилептал таблетки по 100 мг 30 шт. (10х3)
- Торговое название Эпилептал
- Действующее вещество Ламотригин
- Лекарственная форма Таблетки
- Температура хранения от +15°C до +25°C
- Признак Отечественный
- Производитель Фармак, АО
- Страна Украина
- Условия отпуска По рецепту
- Код морион 95737
-
Особенности
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ЕПІЛЕПТАЛ®
(EPILEPTAL)
Склад:
діюча речовина: lamotrigine;
1 таблетка містить ламотриджину 25 мг, 50 мг або 100 мг у перерахуванні на 100 \% речовину;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), повідон, заліза оксид жовтий (Е 172), магнію стеарат.
Лікарська форма. Таблетки.
Фармакотерапевтична група.
Протиепілептичні засоби. Ламотриджин. Код АТС N03A X09.
Клінічні характеристики.
Показання.
Епілепсія у дорослих та дітей віком від 12 років (монотерапія або додаткова терапія при парціальних та генералізованих нападах, включаючи тоніко-клонічні напади, а також напади, пов’язані із синдромом Леннокса-Гасто).
Епілепсія у дітей віком від 2 до 12 років (як додаткова терапія при парціальних та генералізованих нападах, включаючи тоніко-клонічні напади, а також напади, пов’язані з синдромом Леннокса-Гасто).
Після досягнення контролю нападів прийом допоміжних препаратів можна припинити і продовжити монотерапію Епілепталом®.
Монотерапія типових абсансів.
Біполярні розлади (дорослі): для запобігання фазам емоційних порушень, переважно попереджаючі депрессивні епізоди.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до компонентів препарату.
Спосіб застосування та дози.
Епілептал® таблетки слід ковтати цілими, не розжовуючи та не розламуючи.
Якщо призначена доза Епілепталу® не відповідає кількості діючої речовини у таблетці, необхідно призначити найменшу дозу, яка відповідає цілій таблетці.
Епілепсія.
Монотерапія дорослих та дітей віком від 12 років (див. табл.1)
Початкова доза Епілепталу® становить 25 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, потім приймають 50 мг/добу протягом наступних 2 тижнів, у подальшому дозу підвищують на 50-100 мг кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального ефекту. Звичайна підтримуюча доза становить 100-200 мг/добу за 1-2 прийоми. Для деяких пацієнтів може знадобитися доза 500 мг/добу.
Таблиця 1. Рекомендована схема лікування епілепсії для дорослих і дітей віком від 12 років.
Режим лікування
1-й та 2-й тижні
3-й та 4-й тижні
Підтримуюча доза
Монотерапія
25 мг/добу
(1 прийом)
50 мг/добу
(1 прийом)
100-200 мг/добу
(за 1-2 прийоми) досягається поступовим збільшенням дози на 50-100 мг кожні 1-2 тижні
Комбінована терапія з вальпроатом натрію, незважаючи на інші супутні препарати
12,5 мг/добу (прийом по
25 мг через день)
25 мг/добу
(1 прийом)
100-200 мг/добу
(за 1-2 прийоми) досягається поступовим збільшенням дози на 25-50 мг кожні 1-2 тижні
Комбінована терапія без вальпроату натрію
Цю схему лікування слід застосовувати:
– з фенітоїном,
– з карбамазепіном,
– з фенобарбіталом,
– з примідоном
або з іншими
індукторами глюкуронізації ламотриджину
50 мг/добу
(1 прийом)
100 мг/добу
(2 прийоми)
200-400 мг/добу
(за 2 прийоми)
досягається поступовим збільшенням дози на 100 мг кожні
1-2 тижні
Цю схему лікування слід застосовувати щодо інших препаратів, які суттєво не індукують або пригнічують глюкуронізацію ламотриджину
25 мг/добу
(1 прийом)
50 мг/добу
(1 прийом)
100-200 мг/добу
(за 1-2 прийоми) досягається поступовим збільшенням дози на
50-100 мг кожні 1-2 тижні
Діти віком від 2 до12 років (див. табл.2)
Початкова доза Епілепталу® для лікування типових абсансів становить 0,3 мг/кг маси тіла/добу за 1-2 прийоми протягом 2 тижнів, потім приймають 0,6 мг/кг маси тіла/добу за 1-2 прийоми протягом наступних 2 тижнів. У подальшому дозу підвищують на 0,6 мг/кг маси тіла кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального ефекту. Звичайна підтримуюча доза становить 1-10 мг/кг маси тіла /добу за 1-2 прийоми. Для деяких пацієнтів може знадобитися більша доза.
Через ризик виникнення висипань початкову дозу та темп подальшого підвищення дози не слід перевищувати.
Комбінована терапія
Дорослі та діти віком від12 років (див. табл. 1)
Для пацієнтів, які приймають вальпроат (окремо або з іншими протиепілептичними препаратами), початкова доза Епілепталу® становить 25 мг через день протягом 2 тижнів, потім – по 25 мг кожен день протягом наступних 2 тижнів. Після цього дозу слід збільшувати (максимально на 25-50 мг/добу) кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза становить 100-200 мг/добу за 1-2 прийоми.
Для пацієнтів, які приймають інші протиепілептичні препарати або інші препарати-індуктори глюкуронізації ламотриджину у поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами або без них (за винятком вальпроату натрію), початкова доза Епілепталу® становить 50 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, у подальшому – 100 мг/добу за 2 прийоми протягом 2 тижнів. Потім дозу необхідно збільшувати (максимально на 100 мг) кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза становить 200-400 мг/добу за 2 прийоми. Для деяких пацієнтів може бути необхідною доза у 700 мг/добу.
Для пацієнтів, які приймають інші препарати, що суттєво не індукують або пригнічують глюкуронізацію ламотриджину (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»), початкова доза Епілепталу® становить 25 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, у подальшому – 50 мг 1 раз на добу протягом наступних 2 тижнів. Після цього дозу необхідно збільшувати (максимально на 50-100 мг/добу) кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза становить 100-200 мг/добу за 1-2 прийоми.
Пацієнтам, які приймають протиеліптичні препарати, взаємодія яких з ламотриджином невідома, рекомендується застосовувати таку схему лікування, як і для пацієнтів, які застосовують ламотриджин з вальпроатом.
У зв’язку з ризиком виникнення висипань початкову дозу та темп подальшого збільшення дози не можна перевищувати.
Діти віком від 2 до 12 років (див. табл.2)
Дітям, які отримують вальпроат натрію у поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами або без них, початкова доза Епілепталу® становить 0,15 мг/кг маси тіла на добу за 1 прийом протягом 2 тижнів, потім – 0,3 мг/кг маси тіла на добу за 1 прийом протягом наступних 2 тижнів. Далі дозу необхідно збільшувати (максимально на 0,3 мг/кг маси тіла) кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Підтримуюча доза становить 1-5 мг/кг маси тіла за 1-2 прийоми (максимальна – 200 мг/добу).
Для дітей, які приймають інші протиепілептичні препарати або інші препарати-індуктори глюкуронізації ламотриджину у поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами або без них (за винятком вальпроату натрію), початкова доза Епілепталу® становить 0,6 мг/кг маси тіла на добу за 2 прийоми протягом 2 тижнів, потім – 1,2 мг/кг маси тіла на добу протягом наступних 2 тижнів. Далі дозу слід збільшувати (максимально на 1,2 мг/кг маси тіла) кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Середня підтримуюча доза становить 5-15 мг/кг маси тіла на добу за 2 прийоми (максимально 400 мг/добу).
Для дітей, які приймають інші препарати, що суттєво не індукують або пригнічують глюкуронізацію ламотриджину (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»), початкова доза Епілепталу® становить 0,3 мг/кг маси тіла на добу за 1-2 прийоми протягом 2 тижнів, у подальшому – 0,6 мг/кг маси тіла на добу за 1-2 прийоми протягом наступних 2 тижнів. Після цього дозу необхідно збільшувати (максимально на 0,6 мг/кг маси тіла) кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза становить 1-10 мг/кг маси тіла на добу за 1-2 прийоми. Максимальна доза – 200 мг/добу.
Для правильного розрахунку підтримуючої дози слід контролювати масу тіла дитини.
Дітям, які приймають протиеліптичні препарати, взаємодія яких з ламотриджином невідома, рекомендується застосовувати таку саму схему лікування, як і для пацієнтів, котрі приймають ламотриджин з вальпроатом.
Таблиця 2. Рекомендована схема лікування епілепсії у дітей віком від 2 до 12 років (загальна добова доза в мг/кг маси тіла)
Режим лікування
1-й та 2-й тижні
3-й та 4-й тижні
Підтримуюча доза
Монотерапія типових абсансів
0,3 мг/кг
(1-2 прийоми)
0,6 мг/кг
(1-2 прийоми)
1-10 мг/кг
(за 1-2 прийоми)
досягається поступовим збільшенням дози по
0,6 мг/кг кожні 1-2 тижні, максимум – 200 мг/добу
Комбінована терапія з вальпроатом натрію, незважаючи на інші супутні препарати
0,15 мг/кг
(1 прийом)
0,3 мг/кг
(1 прийом)
1-5 мг/кг
(за 1-2 прийоми)
досягається поступовим збільшенням дози по
0,3 мг/кг кожні 1-2 тижні,
максимум – 200 мг/добу
Комбінована терапія без вальпроату натрію
Цю схему лікування слід застосовувати:
– з фенітоїном,
– з карбамазепіном,
– з фенобарбіталом,
– з примідоном
або з іншими
індукторами глюкуронізації ламотриджину
0,6 мг/кг
(2 прийоми)
1,2 мг/кг
(2 прийоми)
5-15 мг/кг
(за 2 прийоми)
досягається поступовим збільшенням дози по
1,2 мг/кг кожні 1-2 тижні,
максимум – 400 мг/добу
Цю схему лікування слід застосовувати щодо інших препаратів, що суттєво не індукують або пригнічують глюкуронізацію ламотриджину
0,3 мг/кг
(1-2 прийоми)
0,6 мг/кг
(1-2 прийоми)
1-10 мг/кг
(в 1-2 прийоми)
досягається поступовим збільшенням дози по
0,6 мг/кг кожні 1-2 тижні,
максимум – 200 мг/добу
Через ризик виникнення висипань початкову дозу та темп подальшого підвищення дози не слід перевищувати.
Слід мати на увазі, що враховуючи відсутності таблеток Епілептал® у дозі 2 мг правильно розпочати лікування дітям з масою тіла менше
Загальні рекомендації для лікування епілепсії
У разі припинення приймання супутніх протиепілептичних препаратів для досягнення монотерапії ламотриджином або у разі додаткового призначення інших протиепілептичних препаратів під час лікування ламотриджином слід зважити на вплив, що може виникнути при цьому на фармакокінетику ламотриджину.
Біполярні розлади
Дорослі. Через ризик виникнення висипань початкову дозу та темп подальшого підвищення дози не слід перевищувати.
Епілептал® рекомендується приймати пацієнтам із біполярними розладами з підвищеним ризиком депресивних епізодів у майбутньому.
Слід дотримуватися наведеного нижче перехідного режиму застосування. Цей режим включає підвищення дози ламотриджину до досягнення підтримуючої стабілізаційної дози протягом 6 тижнів (див. табл. 3), після чого прийом інших психотропних та/або протиепілептичних препаратів може бути припинений у разі клінічної доцільності (див. табл. 4).
Слід розглянути необхідність додаткової терапії з метою попередження маніакальних епізодів, оскільки еффективність застосування Епілепталу® при маніакальному синдромі достеменно не встановлена.
Таблиця 3. Рекомендована схема збільшення дози ламотриджину для досягнення підтримуючої стабілізаційної добової дози при лікуванні дорослих з біполярними розладами
Режим лікування
1-2-й тиждень
3-4-й тиждень
5-й тиждень
Стабілізаційна доза*
(6-й тиждень)
а) Додаткова терапія з інгібіторами глюкуронізації ламотриджину, наприклад з вальпроатом
12,5 мг
(25 мг
через день)
25 мг
(1 раз на добу)
50 мг
(1 раз на добу або за 2 прийоми)
100 мг (1 раз на добу або за 2 прийоми)
(максимальна добова доза 200 мг)
б) Додаткова терапія з індукторами глюкуронізації ламотриджину у пацієнтів, які не приймають інгібітори, такі як вальпроат.
Цю схему лікування слід застосовувати:
– з фенітоїном,
– з карбамазепіном,
– з фенобарбіталом,
– з примідоном
або з іншими
індукторами глюкуронізації ламотриджину
50 мг
(1 раз на добу)
100 мг
(за
2 прийоми)
200 мг
(за
2 прийоми)
300 мг на 6-й тиждень, підвищуючи до
400 мг/добу у разі необхідності на 7-й тиждень (за 2 прийоми)
в) Монотерапія
ламотриджином або
додаткова терапія у
пацієнтів, які
застосовують інші
препарати, що
суттєво не
пригнічують або
індукують глюкуронізацію ламотриджину
25 мг
(1 раз на добу)
50 мг
(1 раз на добу або за 2 прийоми)
100 мг
(1 раз на добу або за 2 прийоми)
200 мг
(від 100 до 400 мг)
(1 раз на добу або за 2 прийоми)
Примітка. Пацієнтам, які приймають протиепілептичні препарати з невідомим впливом на фармакокінетику ламотриджину, слід застосовувати схему нарощування дози, яка рекомендується для супутнього застосування вальпроату.
*Стабілізаційну дозу можна змінювати залежно від клінічної відповіді.
Схема досягнення підтримуючої стабілізаційної добової дози (стабілізаційна доза може змінюватися залежно від клінічної відповіді).
а) Додаткова терапія з інгібіторами глюкуронізації ламотриджину, наприклад, з вальпроатом.
Початкова доза – 25 мг через день протягом 2 тижнів, потім 25 мг 1 раз на добу наступні 2 тижні. Дозу необхідно збільшити до 50 мг на добу (за 1-2 прийоми) на 5-й тиждень. Звичайною дозою для досягнення оптимальної відповіді є 100 мг на добу (за 1-2 прийоми). Однак дозу можна збільшити до максимальної 200 мг/добу залежно від клінічної відповіді.
б) Додаткова терапія з індукторами глюкуронізації ламотриджину у пацієнтів, які не приймають інгібітори, такі як вальпроат. Цю схему лікування слід застосовувати з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном або з іншими індукторами глюкуронізації ламотриджину.
Початкова доза – 50 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, потім 100 мг/добу (розподілена на 2 прийоми) наступні 2 тижні. Дозу слід збільшити до 200 мг/добу (за 2 прийоми) на 5-й тиждень. Дозу можна збільшити до 300 мг/добу на 6-й тиждень, однак звичайною дозою для досягнення оптимальної відповіді є 400 мг/добу (за 2 прийоми), що може бути призначена з 7-го тижня.
в) Монотерапія ламотриджином або додаткова терапія у пацієнтів, які застосовують інші препарати, що суттєво не індукують або пригнічують глюкуронізацію ламотриджину (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Початковою дозою для цих пацієнтів є 25 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, потім 50 мг/добу (за 1-2 прийоми) наступні 2 тижні. Дозу слід збільшити до 100 мг/добу на 5-й тиждень. Звичайною дозою для досягнення оптимальної відповіді є 200 мг/добу (за 1-2 прийоми), однак під час клінічних досліджень застосовувались дози 100-400 мг. Після досягнення необхідної підтримуючої стабілізаційної дози прийом інших психотропних препаратів може бути припинено згідно з наведеною нижче схемою (див. табл. 4).
Таблиця 4. Підтримуюча стабілізаційна доза при біполярних розладах з подальшим припиненням прийому супутніх психотропних або протиепілептичних засобів
Режим лікування
1-й тиждень
2-й тиждень
з 3-го тижня*
а) З подальшим
припиненням прийому інгібіторів глюкуронізації ламотриджину, наприклад, вальпроатуа
Подвоїти стабілізаційну дозу, не перевищуючи 100 мг/тиждень,
наприклад, стабілізаційну дозу 100 мг на добу збільшити протягом 1-го тижня до 200 мг/добу
Підтримувати цю дозу 200 мг/добу (розподілену на 2 прийоми)
б) З подальшою відміною індукторів глюкуронізації ламотриджину залежно від початкової дози.
Цю схему лікування слід застосовувати:
– з фенітоїном,
– з карбамазепіном,
– з фенобарбіталом,
– з примідоном
або з іншими
індукторами глюкуронізації ламотриджинуб
400 мг
300 мг
200 мг
300 мг
225 мг
150 мг
200 мг
150 мг
100 мг
в) З подальшим припиненням прийому інших препаратів, що суттєво не пригнічують або індукують глюкуронізацію ламотриджинув
Підтримувати дозу, отриману при підвищенні дози (200 мг/добу), розподілену на 2 прийоми (100-400 мг)
*Дозу можна збільшити при необхідності до 400 мг/добу.
Пацієнтам, які приймають протиепілептичні препарати з невідомим впливом на фармакокінетику ламотриджину, слід застосовувати режим лікування, при якому зберігається існуюча доза Епілепталу® і її корекція проводиться на основі клінічного стану.
аНеобхідну стабілізаційну дозу ламотриджину потрібно подвоїти і зберігати на цьому рівні після припинення прийому вальпроату.
бДозу ламотриджину потрібно поступово зменшувати протягом 3 тижнів після припинення прийому препаратів, що індукують глюкуронізацію;
в Потрібно зберігати дозу, досягнуту після режиму її підвищення.
Схема зміни добового дозування Епілепталу® для пацієнтів з біполярними розладами при додатковому призначенні інших препаратів.
Клінічного досвіду зміни дозування ламотриджину у разі призначення інших препаратів немає, але, базуючись на даних щодо взаємодії лікарських засобів, можна рекомендувати нижченаведену схему (табл. 5).
Таблиця 5. Схема зміни добового дозування ламотриджину для пацієнтів з біполярними розладами при додатковому призначенні інших препаратів
Режим лікування
Стабілізаційна доза ламотриджину (мг/добу)
1-й тиждень
2-й тиждень
з 3-го тижня
Додаткове призначення інгібіторів глюкуронізації ламотриджину, наприклад, вальпроату, залежно від початкової дози ламотриджину
200 мг
100 мг
Підримувати цю дозу
(100 мг/добу)
300 мг
150 мг
Підримувати цю дозу
(150 мг/добу)
400 мг
200 мг
Підримувати цю дозу
(200 мг/добу)
Додаткове призначення індукторів глюкуронізації ламотриджину хворим, які не приймають вальпроат, та залежно від початкової дози
ламотриджину.
Цю схему лікування слід застосовувати:
– з фенітоїном,
– з карбамазепіном,
– з фенобарбіталом,
– з примідоном
або з іншими
індукторами глюкуронізації ламотриджину
200 мг
200 мг
300 мг
400 мг
150 мг
150 мг
225 мг
300 мг
100 мг
100 мг
150 мг
200 мг
Додаткове призначення інших препаратів, що суттєво не пригнічують або індукують глюкуронізацію ламотриджину
Підтримувати дозу, досягнуту після режиму підвищення дози (200 мг/добу)
(100-400 мг)
Примітка. Пацієнтам, які приймають протиепілептичні препарати з невідомим впливом на фармакокінетику ламотриджину, слід застосовувати схему збільшення дози, яка рекомендується для супутнього застосування вальпроату.
Припинення прийому ламотриджину пацієнтам з біполярними розладами
Не відзначалось підвищення частоти, ступеня тяжкості або типу побічних реакцій після раптової відміни препарату порівняно з плацебо. Тому припиняти прийом препарату можна одразу, без поступового зменшення дози.
Повторний початок лікування
Коли пацієнту, який припинив лікування, призначають повторно лікування Епілепталом®, потрібно чітко встановити необхідність збільшення підтримуючої дози, тому що існує ризик виникнення висипань через високу початкову дозу та перевищення рекомендованої схеми підвищення дози ламотриджину. Чим більший інтервал між часом прийому попередньої дози, тим більше уваги треба приділити режиму збільшення дози до рівня підтримуючої дози. Якщо інтервал після припинення прийому ламотриджину перевищив у 5 разів час напіввиведення, дозу ламотриджину збільшують до підтримуючої дози відповідно до існуючої схеми.
Не рекомендується повторно розпочинати лікування ламотриджином, якщо лікування було припинено у зв’язку з появою висипань внаслідок попереднього лікування ламотриджином. У такому випадку при вирішенні питання щодо повторного призначення препарату необхідно зважити очікувану користь від лікування та можливий ризик.
Загальні рекомендації з дозування для особливих груп пацієнтів
Жінки, які приймають гормональні контрацептиви
а) Початок лікування ламотриджином у пацієнток, які вже приймають гормональні контрацептиви.
Хоча пероральні контрацептиви збільшують кліренс ламотриджину, вносити корективи у схему збільшення дози ламотриджину у разі прийому лише гормональних контрацептивів необхідності немає. Дозу збільшують за рекомендованою схемою у випадках, коли ламотриджин додається до вальпроату (інгібітора глюкуронізації ламотриджину) або до індуктора глюкуронізації ламотриджину, або ламотриджин додається при відсутності вальпроату або індуктора глюкуронізації ламотриджину (див. табл.1 та табл. 3).
б) Початок курсу лікування гормональними контрацептивами у пацієнток, які вже приймають підтримуючі дози ламотриджину і не приймають індуктори глюкуронізації ламотриджину.
Підтримуючу дозу ламотриджину у більшості випадків треба буде збільшити у два рази. Рекомендується, щоб від початку лікування гормональними контрацептивами дозу ламотриджину збільшувати від 50 до 100 мг/добу кожного тижня відповідно до індивідуальної клінічної відповіді на лікування. Збільшення дози не має перевищувати зазначений рівень, якщо тільки згідно з клінічною відповіддю таке збільшення дози не буде необхідним.
в) Припинення курсу лікування гормональними контрацептивами у пацієнток, які вже приймають підтримуючі дози ламотриджину і не приймають індуктори глюкуронізації ламотриджину.
Підтримуючу дозу ламотриджину у більшості випадків треба буде зменшити до 50 \%. Рекомендується добову дозу ламотриджину зменшувати поступово від 50 до 100 мг кожного тижня (не більше 25 \% загальної дози за тиждень) протягом 3 тижнів, якщо відповідно до індивідуальної клінічної відповіді лікування не буде призначене по іншому.
Застосування разом з атазанавіром/ритонавіром. Хоча застосування атазанавіру/ритонавіру зменшує концентрацію ламотриджину у плазмі крові, змінювати рекомендовані схеми збільшення дозування Епілепталу® базуючись на застосуванні атазанавіру/ритонавіру не потрібно. Збільшення дози препарату має базуватися на рекомендаціях залежно від схем застосування Епілепталу®: або Епілептал® додається до вальпроату (інгібітору глюкуронізації ламотриджину), або до індуктора глюкуронізації ламотриджину, або Епілептал® додається у разі відсутності вальпроату або індуктора глюкуронізації ламотриджину.
У пацієнтів, які вже застосовують підтримуючі дози Епілепталу® та не застосовують індуктори глюкуронізації, дозу Епілепталу® можна збільшувати, якщо додається лікування атазанавіром/ритонавіром, або зменшувати, якщо лікування атазанавіром/ритонавіром припиняється.
Хворі літнього віку (від 65 років). Змінювати дозу не потрібно. Фармакокінетика ламотриджину у цій віковій групі не відрізняється від такої у пацієнтів молодшого віку.
Печінкова недостатність. Початкову дозу, збільшення дози та підтримуючу дозу необхідно зменшити загалом на 50 \% у пацієнтів з помірною (шкала Чайлда-П’ю, ступінь В) та на 75 \% – з тяжкою (шкала Чайлда-П’ю, ступінь С) печінковою недостатністю. Збільшення дози та підтримуюча доза коригуються згідно з клінічним ефектом.
Ниркова недостатність При призначенні хворим із нирковою недостатністю слід дотримуватися обережності. При лікуванні хворих із термінальною стадією ниркової недостатності початкова доза ламотриджину базується на індивідуальній схемі протиепілептичного лікування, при лікуванні хворих зі значною нирковою недостатністю слід зменшувати підтримуючу дозу ламотриджину.
Побічні реакції.
З боку шкіри та підшкірних тканин: шкірні висипання. Шкірні висипання мали макуло-папульозний характер, частіше виникали протягом 8 тижнів від початку лікування та зникали після припинення прийому ламотриджину. Повідомлялося про виникнення тяжких життєвонебезпечних шкірних реакцій, включаючи синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Хоча більшість пацієнтів одужали після припинення прийому препарату, у деяких з них залишилися необоротні рубці; у поодиноких випадках ці симптоми призводили до летального кінця. Загальний ризик виникнення шкірних висипань, очевидно, тісно пов`язаний з високими початковими дозами ламотриджину та перевищенням рекомендованої схеми збільшення доз при терапії ламотриджином, а також із супутнім застосуванням вальпроату. Також повідомлялося, що шкірні висипання є частиною синдрому гіперчутливості, який супроводжується різноманітними системними симптомами (див. «З боку імунної системи»).
З боку крові та лімфатичної системи: гематологічні відхилення (що включають нейтропенію, лейкопенію, анемію, тромбоцитопенію, панцитопенію, апластичну анемію та агранулоцитоз), лімфаденопатія. Гематологічні відхилення можуть бути як пов’язані, так і не пов’язані із синдромом гіперчутливості.
З боку імунної системи: синдром гіперчутливості, включаючи такі симптоми як гарячка, лімфаденопатія, набряк обличчя, зміни крові та порушення функції печінки, дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові та поліорганна недостатність. Також повідомлялося про висипання як частину синдрому гіперчутливості, який супроводжувався різноманітними системними симптомами, включаючи гарячку, лімфаденопатію, набряк обличчя, зміни крові та порушення функції печінки. Синдром може мати різні ступені тяжкості і зрідка може призводити до дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові та поліорганної недостатності. Важливо відзначити, що ранні ознаки гіперчутливості (наприклад гарячка та лімфоденопатія) можуть виникати навіть у разі відсутності шкірних висипань. При наявності таких симптомів пацієнта слід негайно оглянути та, при відсутності інших причин, припинити застосування Епілепталу®.
Психічні порушення: агресивність, дратівливість, тик, галюцинації та сплутаність свідомості.
З боку нервової системи: головний біль, сонливість, безсоння, запаморочення, тремор, атаксія, ністагм, асептичний менінгіт (див. «Особливості застосування»), тривожне збудження, втрата рівноваги, рухові розлади, збільшення частоти нападів; загострення хвороби Паркінсона, екстрапірамідні розлади та хореоатетоз у хворих із цією патологією.
З боку органів зору: диплопія, пелена перед очима, кон’юнктивіт.
З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея.
З боку гепатобіліарної системи: підвищення показників функціональних печінкових тестів, порушення функції печінки, печінкова недостатність. Порушення функції печінки звичайно виникає у зв’язку з реакціями гіперчутливості, але існують окремі випадки без видимих ознак гіперчутливості.
З боку опорно-рухової системи та сполучних тканин: артралгія, вовчакоподібні реакції.
Загальні розлади: підвищена втомлюваність, біль у спині.
Передозування.
Є повідомлення про випадки гострого передозування (при прийомі доз, що у 10-20 разів перевищували максимальні терапевтичні дози), включаючи летальні випадки. Симптомами передозування були атаксія, ністагм, порушення свідомості, великі епілептичні напади та кома. Також при передозуванні повідомлялося про розширення зубця QRS (затримка внутрішньошлуночкового проведення).
У разі передозування пацієнта необхідно госпіталізувати для проведення відповідної підтримуючої терапії.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Ризик, пов’язаний із застосуванням протиепілептичних препаратів у цілому.
Жінкам репродуктивного віку слід звернутися за порадою до лікаря. Під час планування вагітності необхідність лікування протиепілептичними засобами слід переглянути. Жінкам, хворим на епілепсію, які вже лікуються, слід уникати раптового переривання протиепілептичної терапії, оскільки це може спричинити загострення нападів та мати тяжкі наслідки як для жінки, так і для дитини.
Ризик виникнення вроджених аномалій у дітей матерів, які лікувалися протиепілептичними лікарськими засобами, вищий порівняно з таким у загальній популяції приблизно на 3 \%. Найпоширенішими дефектами, про які були повідомлення, становили розщілина губи (заяча губа), вади розвитку серцево-судинної системи та дефекти нервової трубки. Ризик виникнення вроджених вад вищий при комбінованій протиепілептичній терапії порівняно з монотерапією, тому слід, у разі можливості, використовувати монотерапію.
Ризик, пов’язаний із застосуванням ламотриджину
Були отримані постмаркетингові дані з кількох проспективних реєстрів з участю понад 2000 жінок, які отримували монотерапію ламотриджином у І триместрі вагітності. Загалом за цими даними не було свідчень вагомого збільшення ризику виникнення більшості вроджених вад розвитку, однак за даними обмеженої кількості реєстрів повідомлялося про збільшений ризик виникнення такої вродженої вади як ізольована розщілина ротової порожнини. За даними контрольного дослідження не було продемонстровано збільшення ризику розвитку ізольованої розщілини ротової порожнини порівняно з іншим вадами після застосування ламотриджину. У разі необхідності терапії Епілепталом® у період вагітності слід застосовувати найменші можливі терапевтичні дози.
Даних про застосування ламотриджину при комбінованій терапії недостатньо, щоб зробити висновок, чи має ламотриджин вплив на ризик виникнення вад розвитку, асоційованих з іншими препаратами.
Як і інші препарати, Епілептал® можна призначати у період вагітності тільки у випадку, якщо очікувана користь для матері переважає можливий ризик для плода.
Ламотриджин має слабкий інгібіторний вплив на дигідрофолатредуктазу і тому теоретично може підвищити ризик порушення ембріонального розвитку шляхом зменшення рівня фолієвої кислоти (див. розділ «Особливості застосування»). Тому слід зважити на необхідність прийому фолієвої кислоти під час планування та у ранні строки вагітності.
Фізіологічні зміни у період вагітності можуть впливати на рівень ламотриждину та/або його терапевтичний ефект. Були випадки зменшення рівня ламотриджину у період вагітності, що потенційно збільшувало ризик втрати контролю за нападами. Після народження дитини рівень ламотриджину може швидко збільшитися з потенційним ризиком виникнення дозозалежних побічних реакцій. Тому рівень ламотриджину у сироватці крові слід перевіряти перед, у період вагітності та після пологів. У разі необхідності дозу ламотриджину слід модифікувати для підтримки концентрації ламотриджину у сироватці крові на тому рівні, що був до вагітності, або адаптувати відповідно до клінічного стану. Додатково слід контролювати дозозалежні побічні реакції після народження дитини.
Період годування груддю.
Повідомлялося, що ламотриджин проникає у грудне молоко у варіабельних концентраціях. При цьому рівень ламотриджину у немовляти може досягати 50 \% відповідного рівня матері. Тому у деяких дітей, які знаходились на грудному годуванні, рівень ламотриджину у сироватці крові міг досягати рівнів, при яких був можливий фармакологічний ефект.
Тому користь від годування груддю повинна бути порівняна з можливим ризиком виникнення побічної дії у дитини.
Діти.
Відсутня достатня інформація щодо застосування Епілепталу® для лікування дітей віком до 2 років хворих на епілепсію, тому застосовувати препарат у цій віковій категорії не рекомендується.
Епілептал® не призначений для лікування біполярних розладів у дітей (див. «Особливості застосування»). Вивчення безпеки та ефективності застосування Епілепталу® для лікування біполярних розладів у цій віковій групі не проводилося. Відповідно, неможливо надати рекомендації стосовно дозування препарату.
Особливості застосування.
Шкірні реакції. Протягом перших 8 тижнів від початку лікування ламотриджином може виникати побічна дія з боку шкіри у вигляді висипань. У більшості випадків висипання помірні і минають без лікування, однак повідомлялося про виникнення тяжких шкірних реакцій, таких як синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, що потребували госпіталізації та припинення лікування Епілепталом®. Пацієнтам, у яких виникали синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некроліз після застосування ламотриджину, призначати повторно ламотриджин не можна.
У дітей ризик виникнення серйозних шкірних висипань вищий, ніж у дорослих.
У дітей перші ознаки шкірних висипань можуть бути помилково сприйняті за інфекцію, тому лікарям слід приділити увагу можливості розвитку побічної реакції на препарат у дітей, у яких виникають висипання і гарячка протягом перших 8 тижнів терапії.
Загальний ризик виникнення шкірних висипань, очевидно, тісно пов’язаний з високими початковими дозами ламотриджину та перевищенням рекомендованої схеми збільшення доз при терапії ламотриджином, а також із супутнім застосуванням вальпроату.
З обережністю слід застосовувати ламотриджин для лікування хворих, які мали алергію або висипання при застосуванні інших протиепілептичних препаратів в анамнезі, оскільки частота появи помірних висипань після лікування ламотриджином у цієї групи пацієнтів була у 3 рази вищою, ніж у групі без такого анамнезу.
При появі висипань на шкірі слід негайно оглянути пацієнта (як дорослого, так і дитину) та припинити прийом Епілепталу®, якщо немає доказів, що шкірні висипання не пов`язані з прийомом препарату. Не рекомендується повторно розпочинати лікування ламотриджином, якщо воно було припинено через появу висипань внаслідок попереднього лікування ламотриджином. У такому випадку при вирішенні питання щодо повторного призначення препарату необхідно зважити очікувану користь від лікування та можливий ризик.
Також повідомлялося, що шкірні висипання є частиною синдрому гіперчутливості, який супроводжується різноманітними системними симптомами, що включають гарячку, лімфаденопатію, набряк обличчя, зміни крові та порушення функції печінки, асептичний менінгіт (див. розділ «Побічні реакції»). Синдром може мати різні ступені тяжкості і зрідка може призводити до дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові та поліорганної недостатності. Ранні ознаки синдрому гіперчутливості (наприклад, гарячка та лімфаденопатія) можуть виникати навіть при відсутності шкірних висипань. При наявності таких симптомів пацієнта слід негайно оглянути та, при відсутності інших причин, припинити прийом Епілепталу®.
Асептичний менінгіт, який є одним із симптомів гіперчутливості, у більшості випадків має зворотний розвиток, але у деяких випадках може повертатися при повторному призначенні ламотриджину. Повторне призначення ламотриджину спричиняє швидке повернення симптомів, що часто мають більш тяжкий характер. Пацієнтам, яким ламотриджин був відмінений у зв’язку з появою асептичного менінгіту, призначати ламотриджин повторно не можна.
Суїцидальний ризик. При лікуванні хворих із різними показаннями (включаючи епілепсію) протиепілептичними препаратами повідомлялося про суїцидальні наміри та поведінку. За даними метааналізу рандомізованих плацебо контрольованих клінічних досліджень із застосуванням протиепілептичних препаратів, включаючи ламотриджин, було продемонстровано незначне збільшення ризику суїцидальних намірів та поведінки. Механізм цього ризику невідомий, але наявні дані не виключають можливості збільшення цього ризику через застосування ламотриджину. Тому хворих необхідно ретельно контролювати; у випадку появи таких ознак хворі й ті, хто доглядає за ними, повинні звернутися за медичною допомогою.
За даними літератури, тяжкі епілептичні напади можуть спричиняти рабдоміоліз, поліорганну недостатність і синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові, інколи з летальним кінцем. Аналогічні випадки можливі і на фоні лікування ламотриджином.
Біполярні розлади. За пацієнтами, які лікуються Епілепталом® з приводу біполярного розладу, необхідно уважно спостерігати у разі клінічного погіршання (що включає появу нових симптомів) та при суїцидальності, особливо на початку курсу лікування або під час зміни дозування. У деяких пацієнтів, тих, хто має в анамнезі суїцидальну поведінку або думки, у молоді та у пацієнтів, які демонстрували значною мірою суїцидальні наміри до початку лікування, може збільшитися ризик появи суїцидальних думок або суїцидальних спроб, що буде вимагати уважного нагляду під час лікування.
Пацієнтів та осіб, які доглядають за ними, слід попереджати про необхідність спостереження при будь-якому погіршенні їхнього стану (включаючи появу нових симптомів) та/або появі суїцидальних намірів/поведінки або схильністю до самоушкодження для того, щоб негайно звернутися по медичну допомогу при виникненні цих симптомів. У таких випадках слід внести корективи до терапевтичного режиму або навіть припинити лікування.
Діти та підлітки. Лікування антидепресантами пов’язано з підвищеним ризиком суїцидальних намірів та поведінки у дітей та підлітків з великими депресивними розладами та іншими психіатричними розладами.
Прийом гормональних контрацептивів.
Вплив гормональних контрацептивів на ефективність ламотриджину
Були отримані дані, що комбінація етинілестрадіол 30 мкг/левоноргестрел 150 мкг збільшує виведення ламотриджину приблизно у 2 рази, що, у свою чергу, зменшує рівень ламотриджину (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Для отримання максимального терапевтичного ефекту в більшості випадків потрібно збільшити (шляхом титрації) підтримуючу дозу ламотриджину (в 2 рази). У жінок, які ще не приймають препарати-індуктори глюкуронізації ламотриджину і вже приймають гормональні контрацептиви (з тижневою перервою між курсами), може спостерігатися поступове тимчасове підвищення рівня ламотриджину під час тижневої перерви. Це підвищення буде більшим, якщо дозу ламотриджину збільшити за день до або протягом тижневої перерви (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Тому жінки, які починають приймати пероральні контрацептиви або закінчують курс застосування пероральних контрацептивів, повинні постійно перебувати під наглядом лікаря і в більшості випадків їм потрібна корекція дози ламотриджину.
Інші пероральні контрацептиви та гормонозамісні препарати не були вивчені, але вони можуть аналогічно впливати на фармакокінетичні властивості ламотриджину.
Вплив ламотриджину на ефективність гормональних контрацептивів
За результатами клінічного дослідження щодо вивчення взаємодії було виявлено незначне збільшення виведення левоноргестрелу та зміни рівня фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів у сироватці крові у випадку, коли ламотриджин застосовували разом з гормональними контрацептивами (комбінація етинілестрадіол 30 мкг/левоноргестрел 150 мкг). Вплив цих змін на овуляцію яєчників невідомий. Але не можна відкидати можливості, що у деяких пацієнтів, які одночасно приймають ламотриджин і гормональні контрацептиви, ці зміни призводять до зниження ефективності останніх. Тому пацієнти повинні своєчасно повідомляти про зміни в менструальному циклі, наприклад про появу раптової кровотечі.
Вплив ламотриджину на субстрати органічних катіонних транспортерів 2 (ОКТ 2)
Ламотриджин є інгібітором ниркової тубулярної секреції через білки органічних катіонних транспортерів. Це може спричиняти збільшення плазмового рівня деяких препаратів, що екскретуються головним чином вищезазначеним шляхом. Тому застосування Епілепталу® із субстратами ОКТ 2, що мають вузький терапевтичний індекс, наприклад з дофетилідом, не рекомендується.
Дигідрофолатредуктаза. Епілептал® є слабким інгібітором дигідрофолатредуктази, тому при тривалому застосуванні можливий його вплив на метаболізм фолатів. Однак при тривалому застосуванні ламотриджину не відбувалося будь-яких істотних змін кількості гемоглобіну, середнього об`єму еритроцитів, концентрації фолатів у сироватці крові та еритроцитах протягом 1 року та концентрації фолатів в еритроцитах протягом 5 років.
Ниркова недостатність У дослідженнях одноразової дози у пацієнтів із термінальними стадіями ниркової недостатності концентрації ламотриджину у плазмі крові суттєво не змінювалися. Однак можлива акумуляція глюкуронідного метаболіту. Тому при лікуванні пацієнтів із ураженнями нирок необхідно дотримуватися обережності.
Пацієнти, які приймають інші препарати, що містять ламотриджин. Епілептал® не призначають пацієнтам, які вже лікуються будь-яким іншим препаратом, що містить ламотриджин.
Розвиток у дітей. Даних стосовно впливу ламотриджину на зростання, статеве дозрівання, формування когнитивних, емоційних та поведінкових функцій немає.
Епілепсія. Раптове припинення прийому Епілепталу®, як і інших протиепілептичних засобів, може спровокувати збільшення частоти нападів. За винятком тих випадків, коли стан пацієнта вимагає раптового припинення прийому препарату (як, наприклад, при появі висипань), дозу Епілепталу® слід зменшувати поступово, не менше 2 тижнів.
Може спостерігатися суттєве клінічне погіршення у частоті виникнення нападів замість покращання стану. У хворих, які мають більше ніж 1 тип нападів, покращення контролю за одним типом нападів слід ретельно зважити порівняно з погіршенням контролю за іншим типом нападів. Лікування ламотриджином може загострювати міоклонічні напади.
Є дані, що відповідь на лікування комбінацією з індукторами ферментів є слабшою, ніж на лікування комбінацією протиепілептичних засобів, що не індукують ферменти. Причина цього невідома.
При лікуванні дітей з типовими малими епілептичними нападами ефект досягається не у всіх пацієнтів.
Біполярні розлади
Діти. Лікування антидепресантами пов`язано з підвищеним ризиком суїцидальних намірів та поведінки у дітей з великими депресивними розладами та іншими психіатричними розладами.
Фертильність. Застосування ламотриджину у ході репродуктивних досліджень на тваринах не порушувало фертильності. Даних про вплив ламотриджину на фертильність у людей немає.
Тератогенність. Ламотриджин є слабким інгібітором дигідрофолат-редуктази. Теоретично існує ризик вроджених вад плода людини, якщо жінка у період вагітності лікується інгібіторами фолатів. Однак репродуктивні токсикологічні дослідження ламотриджину на тваринах у дозах, що перевищували терапевтичні дози для людей, не виявили тератогенного ефекту.
Препарат містить лактозу, тому пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не можна застосовувати препарат.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Ефект ламотриджину, пов’язаний з координацією зору, руху очей, управління тілом, і суб’єктивний седативний ефект не відрізняються від такого при застосуванні плацебо. При прийомі ламотриджину повідомлялося про запаморочення та диплопію, тому пацієнти повинні спочатку оцінити власну реакцію на лікування ламотриджином, перед тим як сісти за кермо автомобіля або працювати з іншими механізмами. Оскільки існує індивідуальна реакція на антиепілептичні лікарські засоби, пацієнту слід проконсультуватися з лікарем стосовно особливостей керування автомобілем у цих випадках.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Було встановлено, що уридиндифосфоглюкуронілтрансфераза – це фермент, який відповідає за метаболізм ламотриджину. Немає доказів того, що ламотриджин може спричинити клінічно значущу стимуляцію або пригнічення окисних ферментів печінки, що беруть участь у метаболізмі ліків, і малоймовірно, що може виникнути взаємодія між ламотриджином і ліками, які метаболізуються цитохромними Р450 ферментами. Ламотриджин може індукувати власний метаболізм, але цей ефект помірний і не має значних клінічних наслідків.
Таблиця 6. Вплив інших лікарських засобів на печінкові ферменти
Лікарські засоби, які значно пригнічують печінкові ферменти
Лікарські засоби, які значно індукують печінкові ферменти
Лікарські засоби, які не пригнічують та не індукують печінкові ферменти
Вальпроат
Карбамазепін
Фенітоїн
Примідон
Фенобарбітал
Рифампіцин
Лопінавір/ритонавір
Атазановір/ритонавір*
Комбінація етинілестрадіол/левоноргестрел**Літій
Бупропіон
Оланзапін
Окскарбазепін
Фелбамат
Габапентин
Леветирацетам
Прегабалін
Топірамат
Зонізамід
Арипіпразол
* див. розділ «Спосіб застосування та дози»
** Інші пероральні контрацептиви та гормонозамісні препарати не вивчались, але вони можуть аналогічно впливати на фармакокінетичні властивості ламотриджину (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та розділ «Особливості застосування»).
Взаємодія з протиепілептичними препаратами
Вальпроат, який гальмує глюкуронізацію ламотриджину, знижує метаболізм ламотриджину і збільшує середній період напівжиття приблизно в 2 рази.
Деякі протиепілептичні препарати (такі як фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал і примідон), що індукують печінкові ферменти, індукують метаболізм глюкуронізації ламотриджину та прискорюють метаболізм ламотриджину.
Є повідомлення про побічні явища з боку центральної нервової системи, що включали запаморочення, атаксію, диплопію, помутніння зору і нудоту, у пацієнтів, які отримували карбамазепін одночасно з ламотриджином. Ці явища звичайно зникають при зменшенні дози карбамазепіну. Подібний ефект було виявлено при дослідженні ламотриджину та окскарбазепіну з участю здорових дорослих добровольців, але зменшення дози вивчено не було.
У ході досліджень з участю здорових дорослих добровольців, які приймали дозу ламотриджину 200 мг та дозу окскарбазепіну 1200 мг, було виявлено, що окскарбазепін не змінював метаболізм ламотриджину, а ламотриджин, у свою чергу, не змінював метаболізм окскарбазепіну.
У ході досліджень з участю здорових добровольців було виявлено, що сумісне застосування фелбамату у дозі 1200 мг 2 рази на добу і ламотриджину у дозі 100 мг 2 рази на добу протягом 10 днів не мало клінічно значущого впливу на фармакокінетику останнього.
Відповідно до даних ретроспективного аналізу плазмових рівнів у пацієнтів, які застосовували ламотриджин із або без габапентину, було виявлено, що габапентин не змінює наявний рівень кліренсу ламотриджину.
Потенційна медикаментозна взаємодія між леветирацином та ламотриджином була вивчена шляхом оцінювання рівня концентрацій обох препаратів у сироватці крові під час плацебоконтрольованих клінічних досліджень. За цими даними, речовини не змінюють фармакокінетику один одного.
Стійка концентрація ламотриджину у плазмі крові не змінюється при сумісному застосуванні з прегабаліном (200 мг 3 рази на добу). Фармакокінетичної взаємодії між ламотриджином та прегабаліном немає.
Топірамат не впливає на плазмову концентрацію ламотриджину. Застосування ламотриджину на 15 \% збільшує концентрацію топірамату.
За даними дослідження, застосування зонісаміду (200-400 мг/добу) разом з ламотриджином (150-500 мг/добу) протягом 35 днів для лікування епілепсії не мало суттєвого впливу на фармакокінетику ламотриджину.
Хоча описані випадки зміни концентрації інших протиепілептичних препаратів у плазмі крові, контрольні дослідження показали, що ламотриджин не впливає на концентрацію в плазмі супутніх протиепілептичних засобів. Результати досліджень in vitro засвідчили, що ламотриджин не витісняє інші протиепілептичні препарати з їхніх зв’язків з білками.
Взаємодія з іншими психотропними речовинами
При одночасному прийомі 100 мг/день ламотриджину та
Багаторазові пероральні дози бупропіону не мали статистично значущого впливу на фармакокінетику ламотриджину в ході досліджень з участю 12 пацієнтів, лише призвели до слабкого підвищення рівня глюкуроніду ламотриджину.
У ході досліджень з участю здорових дорослих добровольців 15 мг оланзапіну зменшували площу під кривою «концентрація-час» та Cmax ламотриджину в середньому на 24 \% та 20 \% відповідно. Такий високий ефект у клінічній практиці зустрічається рідко. 200 мг ламотриджину не впливає на фармакокінетику оланзапіну.
Багаторазові пероральні дози ламотриджину 400 мг на добу не спричиняли клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону при прийомі разової дози 2 мг у ході досліджень з участю 14 здорових дорослих добровольців. При сумісному застосуванні 2 мг рисперидону з ламотриджином у 12 з 14 добровольців повідомлялося про виникнення сонливості порівняно з 1 на 20 добровольців при застосуванні лише рисперидону. Не виявлено жодного випадку сонливості при застосуванні тільки ламотриджину.
У ході клінічного дослідження з участю 18 дорослих пацієнтів з біполярним розладом, які отримували ламотриджин (>/=100 мг/день), дозу арипіпразолу було збільшено з 10 мг/день до 30 мг/день протягом 7 днів та застосовували ще протягом 7 днів. Загалом спостерігалося приблизно 10 \% зменшення Cmax та AUC ламотриджину. Не очікується, що ефект таких змін буде мати клінічні наслідки.
Експерименти in vitro показали, що на формування первинного метаболіту ламотриджину, 2-N-глюкуроніду, лише мінімально може впливати амітриптилін, бупропіон, клоназепам, флуоксетин, галоперидол або лоразепам. За даними вивчення метаболізму буфуралолу в мікросомах печінки людини можна визначити, що ламотриджин не зменшує кліренс препаратів, які метаболізуються головним чином за допомогою CYP2D6. Результати in vitro експериментів також дають можливість стверджувати, що на кліренс ламотриджину навряд чи можуть вплинути клозапін, фенелзин, рисперидон, сертралін або тразодон.
Взаємодія з гормональними контрацептивами
Вплив гормональних контрацептивів на фармакокінетику ламотриджину
У ході дослідженні за участю 16 жінок-добровольців, які приймали таблетку ламотриджину з комбінацією етинілестрадіол 30 мкг/левоноргестрел 150 мкг, було відзначено збільшення виведення ламотриджину приблизно у 2 рази, що, у свою чергу, спричинило зменшення площі під кривою «концентрація-час» та Cmax ламотриджину в середньому на 52 \% та 39 \% відповідно. Концентація ламотриджину в сироватці крові поступово зростала протягом тижневої перерви, досягаючи в середньому приблизно у 2 рази вищої концентрації ближче до кінця тижневої перерви, ніж при сумісному застосуванні препаратів (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та розділ «Особливості застосування»).
Вплив ламотриджину на фармакокінетику гормональних контрацептивів
За даними досліджень, у 16 жінок-добровольців незмінна доза ламотриджину 300 мг не впливала на фармакокінетику етинілестрадіолу, який є частиною комбінованої таблетки перорального контрацептива. Спостерігалося постійне невелике збільшення виведення левоноргестрелу, що, у свою чергу, спричиняло зменшення площі під кривою «концентрація-час» та Cmax левоноргестрелу в середньому на 19 \% та 12 \% відповідно. Вимірювання сироваткового рівня фолікулостимулюючого гормону, лютеїнізуючого гормону та естрадіолу протягом дослідження показало пригнічення яєчникової гормональної активності в деяких жінок, хоча виміри рівня прогестерону в сироватці крові виявили, що немає ніяких гормональних симптомів овуляції у жодної із 16 жінок. Вплив змін рівнів сироваткових фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів та незначного збільшення виведення левоноргестрелу на активність яєчникової овуляції невідомий (див. розділ «Особливості застосування»). Вплив ламотриджину в добовій дозі понад 300 мг не досліджували. Дослідження інших гормональних контрацептивів також не проводили.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами
У ході досліджень з участю 10 чоловіків-добровольців, які приймали рифампіцин, збільшувався рівень виведення та зменшувався період напіврозпаду ламотриджину внаслідок індукції печінкових ферментів, відповідальних за глюкуронізацію. Для пацієнтів, які отримують супутню терапію рифампіцином, потрібно дотримуватися режиму лікування, рекомендованого для лікування ламотриджином і відповідними індукторами глюкуронізації (див. розділ «Особливості застосування»).
За даними досліджень з участю здорових добровольців, лопінавір/ритонавір приблизно вдвічі знижують плазмову концентрацію ламотриджину шляхом індукції глюкуронізації. Для лікування пацієнтів, які вже застосовують лопінавір/ритонавір, слід дотримуватись режиму терапії, рекомендованого при застосуванні ламотриджину та індукторів глюкуронізації (див. розділ «Особливості застосування»).
За даними досліджень з участю здорових добровольців, застосування атазанавіру/ритонавіру (300 мг/100 мг) зменшувало AUC та Cmax ламотриджину у плазмі крові (у дозі 100 мг) у середньому на 32 \% та 6 \% відповідно (див. розділ «Особливості застосування»).
Дані вивчення in vitro впливу ламотриджину на органічні катіонні транспортери 2 (ОКТ 2) продемонстрували, що ламотриджин, але не N(2)-глюкуронід метаболіт, є інгібітором ОКТ 2 у потенційно клінічно значущих концентраціях. Ці дані демонструють, що ламотриджин є більш потужним інгібітором ОКТ 2, ніж циметидин, з ІС50 показниками 53,8 µМ та 186 µМ відповідно (див. розділ «Особливості застосування»).
Взаємодія із залученням лабораторних тестів
Повідомлялося про взаємодію ламотриджину з тестами, що застосовуються для швидкого визначення деяких лікарських засобів у сечі, результатом чого можуть стати хибно-позитивні показники, особливо при визначенні фенциклидину. Для підтвердження позитивних результатів необхідно застосувати альтернативний більш специфічний хімічний метод.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Ламотриджин – протисудомний препарат, блокує потенціалзалежні натрієві канали пресинаптичних мембран нейронів у фазі повільної інактивації. Блокує надлишкове вивільнення нейромедіаторів, головним чином глутамінової кислоти – «збуджуючої» амінокислоти, яка відіграє ключову роль у розвитку епілептичних нападів.
Фармакокінетика. Після застосування внутрішньо швидко і повністю всмоктується зі шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається приблизно через 2,5 години, час її досягнення може збільшуватися після вживання їжі без зміни ступеня абсорбції. Має лінійний фармакокінетичний профіль при прийманні до 450 мг. Зв’язування з білками плазми – близько 55 \%. Об’єм розподілу – 0,92-1,22 л/кг. Метаболізується у печінці за участю ферменту глюкуронілтрансферази з утворенням N-глюкуроніду. Кліренс у дорослих становить у середньому 39±14 мл/хв, період напіввиведення – 29 годин незалежно від дози препарату. Проникає у грудне молоко в концентрації, яка досягає 40-60 \% від концентрації у плазмі крові. Виводиться головним чином у вигляді метаболітів (глюкуронідів) та частково (менше 10 \%) у незмінному вигляді з сечею, близько 2 \% – з фекаліями.
При одночасному застосуванні з препаратами, що індукують мікросомальні окислювальні ферменти печінки, період напіввиведення скорочується приблизно до 14 годин, при сполученні з препаратами вальпроєвої кислоти (інгібують мікросомальні окислювальні ферменти печінки) – зростає до 70 годин. Ламотриджин не впливає на фармакокінетику інших протиепілептичних препаратів.
У дітей до 12 років кліренс ламотриджину, розрахований за масою тіла, вищий, ніж у дорослих, період напіввиведення менший. Найбільш високий кліренс у дітей до 5 років. У молодих пацієнтів та у пацієнтів літнього віку істотних відмінностей кліренса не спостерігається.
У пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю середні значення кліренса становлять 0,42 мл/хв/кг, у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі – 0,33 мл/хв/кг між сеансами гемодіалізу та 1,57 мл/хв/кг під час гемодіалізу; середні значення періоду напіввиведення – 42,9 години, 57,4 та 13 годин відповідно. Протягом 4-годинного сеансу гемодіалізу виводиться близько 20 \% ламотриджину.
У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого, середнього та тяжкого ступеня (класи А, В і С за Чайлдом-П’ю) середні значення кліренсу становлять 0,31, 0,24 та 0,1 мл/хв/кг відповідно.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки по 25 мг та 100 мг круглої форми з двоопуклою поверхнею, блідо-жовтого кольору; таблетки по 50 мг круглої форми, плоскоциліндричні з рискою і фаскою, блідо-жовтого кольору. На поверхні допускаються незначні мармуровість та вкраплення.
Термін придатності. 3 роки.
Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.
Умови зберігання.
Зберігати у захищеному від світла місці при температурі не вище 25 0С. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 10 таблеток у блістері. По 3 блістери у пачці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. ПАТ «Фармак».
Місцезнаходження.
Україна,
Состав
Действующее вещество: lamotrigine;
1 таблетка содержит ламотриджина 25 мг, 50 мг или 100 мг в пересчете на 100% вещество;
Вспомогательные вещества: лактоза, целлюлоза микрокристаллическая, натрия крахмала (тип А), повидон, железа оксид желтый (Е172), магния стеарат.
Лекарственная форма
Таблетки.
Основные физико-химические свойства: таблетки по 25 мг и 100 мг круглой формы с двояковыпуклой поверхностью, бледно-желтого цвета таблетки по 50 мг круглой формы, плоскоцилиндрические с риской и фаской, бледно-желтого цвета. На поверхности допускаются незначительные мраморность и вкрапления.
Фармакотерапевтическая группа
Противоэпилептические средства. Ламотриджин.
Код АТХ N03A X09.
Фармакологические свойства
Фармакологические.
Ламотриджин - это противосудорожный препарат, механизм действия которого связан с блокированием потенциалзависимых натриевых каналов пресинаптических мембран нейронов в фазе медленной инактивации и угнетением избыточного высвобождения глутамата (аминокислоты, которая играет значительную роль в развитии эпилептического приступа).
Фармакокинетика
После приема препарат быстро и полностью всасывается из желудочно-кишечного тракта. Максимальная концентрация в плазме крови достигается через 2,5 часа.
Ламотриджин активно метаболизируется, главным метаболитом является N-глюкоронид. В среднем период полувыведения у взрослых пациентов составляет 29 часов. Эпилептал имеет линейный фармакологический профиль. Выводится, главным образом, в виде метаболитов и частично в неизмененном виде, преимущественно с мочой. У детей период полувыведения меньше, чем у взрослых.
Специальные группы пациентов.
Дети.
Клиренс в зависимости от массы тела у детей выше, чем у взрослых, с высокими показателями у детей до 5 лет. Период полувыведения ламотриджина у детей обычно короче, чем у взрослых, со средним значением примерно 7:00, при одновременном применении с такими индукторами ферментов как карбамазепин и фенитоин, и повышением среднего значения к периоду от 45 до 50 часов при одновременном применении исключительно с вальпроатом.
Пациенты пожилого возраста.
Результаты фармакокинетического анализа в группах пациентов, который включал как пациентов пожилого возраста, так и молодых пациентов с эпилепсией, которые принимали участие в одном исследовании, обнаружили, что клиренс ламотриджина не изменился клинически значимого показателя. После одноразовых доз явный клиренс уменьшился на 12% с 35 мл/мин / кг в возрасте 20 лет до 31 мл/мин / кг в возрасте 70 лет. Снижение после 48 недель лечения составило 10% от 41 до 37 мл/мин между молодой и пожилой группами. К тому же фармакокинетика ламотриджина была изучена в 12 здоровых пациентов пожилого возраста, которым была назначена однократно 150 мг. Среднее значение клиренса у пациентов пожилого возраста (0,39 мл/мин / кг) находится между средним значением клиренса (от 0,31 до 0,65 мл/мин / кг), полученного в 9 исследованиях, проведенных среди взрослых пациентов нелетная возраста после получения ими одноразовой дозы от 30 до 450 мг.
Пациенты с нарушением функции почек.
12 добровольцам с хроническими нарушениями функции почек, а также 6 пациентам, проходящих гемодиализ, была предоставлена единственная доза в 100 мг ламотриджина. Средние значения CL / F составляли 0,42 мл/мин / кг (хронические нарушения функции почек), 0,33 мл/мин / кг (период между гемодиализом) и 1,57 мл/мин / кг (при гемодиализа) по сравнению с 0,58 мл/мин / кг у здоровых добровольцев. Период полувыведения из плазмы составлял 42,9 часа (хронические нарушения функции почек), 57,4 часа (период между гемодиализом) и 13 часов (во время гемодиализа), по сравнению с 26,2 часа у здоровых добровольцев. В среднем около 20% (от 5,6 до 35,1) от присутствующей в теле количества ламотриджина снижалось в течение четырехчасовой сессии гемодиализа. Для данной группы пациентов определения начальной дозы Эпилептала должно базироваться на режиме приема противоэпилептических препаратов пациентом снижение поддерживающей дозы может быть эффективным для пациентов со значительной функциональной почечной недостаточностью.
Пациенты с нарушением функции печени.
Фармакокинетические исследования однократной дозы проводили с участием 24 пациентов с различной степенью нарушения функции печени и 12 здоровых пациентов в контрольной группе. Среднее значение явного клиренса ламотриджина составило 0,31, 0,24 и 0,10 мл/мин / кг у пациентов со степенью А, В и С (по классификации Чайлд-Пью) нарушения функций печени соответственно по сравнению с 0,34 мл/мин / кг у здоровых пациентов из контрольной группы. Обычно начальная, повышенная и поддерживающая дозы должны быть уменьшены примерно на 50% у пациентов с умеренной степенью нарушения функции печени (по классификации Чайлд-Пью степень В) и на 75% у пациентов с тяжелой степенью (по классификации Чайлд-Пью степень С) нарушение функций печени. Повышенную и поддерживающую дозы необходимо корректировать в зависимости от реакции на лечение.
Показания
Эпилепсия.
Взрослые и дети старше 12 лет: монотерапия и дополнительная терапия эпилепсии, в частности парциальных и генерализованных приступов, включая тонико-клонические припадки, а также припадков, связанных с синдромом Леннокса-Гасто.
Дети в возрасте от 2 до 12 лет дополнительная терапия эпилепсии, в частности парциальных и генерализованных приступов, включая тонико-клонические припадки, а также припадков, связанных с синдромом Леннокса-Гасто.
После достижения контроля приступов прием вспомогательных препаратов можно прекратить и продолжить монотерапии Эпилепталом .
Монотерапия типичных абсансов.
Биполярное расстройство (взрослые).
Для предотвращения фазам эмоциональных нарушений у больных биполярное расстройство, преимущественно предупреждая депрессивные эпизоды.
Противопоказания
ЭпилепталПротивопоказан пациентам с известной гиперчувствительностью к ламотриджина или к любому другому компоненту препарата.
Взаимодействие с другими лекарственными препаратами и другие виды взаимодействий
Исследование взаимодействия проводили только у взрослых.
Было установлено, что уридиндифосфоглюкуронилтрансфераза - это фермент, который отвечает за метаболизм ламотриджина. Нет доказательств того, что ламотриджин может вызвать клинически значимую стимуляцию или подавление окислительных ферментов печени, участвующих в метаболизме лекарств, и маловероятно, что может возникнуть взаимодействие между ламотриджином и лекарствами, которые метаболизируются цитохромными 450 ферментами. Ламотриджин может индуцировать собственный метаболизм, но этот эффект умеренный и не имеет значительных клинических последствий.
Таблица 1.
Влияние других лекарств на печеночные ферменты
|
Лекарства, которые значительно подавляют печеночные ферменты |
Лекарства, которые значительно индуцируют печеночные ферменты |
Лекарства, которые не подавляют но не индуцируют печеночные ферменты |
|---|---|---|
|
вальпроат |
карбамазепин Фенитоин Примидон Фенобарбитал Рифампицин Лопинавир / ритонавир Атазановир / ритонавир * Комбинация «этинилэстрадиол / левоноргестрел **» |
литий Бупропион Оланзапин Окскарбазепин Фелбамат Габапентин Леветирацетам Прегабалин Топирамат Зонизамид Арипипразол |
* См. раздел «Способ применения и дозы».
** Другие пероральные контрацептивы и гормонозаместительной препараты не изучались, но они могут аналогично влиять на фармакокинетические свойства ламотриджина (см. Раздел «Способ применения и дозы» и «Особенности применения»).
Взаимодействие с противоэпилептическими препаратами.
Вальпроат, который тормозит печеночные ферменты, снижает метаболизм ламотриджина и увеличивает период полувыведения примерно в 2 раза. У пациентов, получающих терапию вальпроатом, необходимо соблюдать соответствующего режима лечения (см. Раздел «Способ применения и дозы»).
Некоторые противоэпилептические препараты (такие как фенитоин, карбамазепин, фенобарбитал и примидон), индуцирующие печеночные ферменты, участвующие в метаболизме медикаментов, индуцируют метаболизм печеночные ферменты и ускоряют метаболизм ламотриджина. У пациентов, получающих терапию фенитоином, карбамазепином, фенобарбиталом или примидоном, необходимо соблюдать соответствующего режима лечения (см. Раздел «Способ применения и дозы»).
Имеются сообщения о побочных явлениях со стороны центральной нервной системы, которые включали головокружение, атаксию, диплопию, помутнение зрения и тошноту у пациентов, получавших карбамазепин одновременно с ламотриджином. Эти явления обычно исчезают при уменьшении дозы карбамазепина. Подобный эффект был обнаружен при исследовании ламотриджина и окскарбазепина на здоровых взрослых добровольцах, но уменьшение дозы изучено не было.
В исследовании на здоровых взрослых добровольцах, получавших дозу ламотриджина 200 мг и дозу окскарбазепина 1200 мг, было выявлено, что окскарбазепин не изменял метаболизм ламотриджина, а ламотриджин в свою очередь не менял метаболизм окскарбазепина.
В исследовании на здоровых добровольцах было выявлено, что совместное применение фельбамата в дозе 1200 мг 2 раза в сутки и ламотриджина в дозе 100 мг 2 раза в сутки в течение 10 дней не оказывает клинически значимого влияния на фармакокинетику последнего.
Согласно данным ретроспективного анализа плазменных уровней у пациентов, получавших ламотриджин с или без габапентина, было обнаружено, что габапентин не меняет имеющийся уровень клиренса ламотриджина.
Потенциальная медикаментозная взаимодействие между леветирацином и Ламикталом была изучена путем оценки уровня концентраций обоих препаратов в сыворотке крови во время плацебо контролируемых клинических исследований. Согласно этим данным вещества не изменяют фармакокинетику друг друга.
Стойка концентрация ламотриджина в плазме крови не изменяется при совместном применении с прегабалином (200 мг 3 раза в сутки). Фармакокинетического взаимодействия между ламотриджином и прегабалином нет.
Топирамат не влияет на плазменную концентрацию ламотриджина. Применение ламотриджина на 15% увеличивает концентрацию топирамата.
По данным исследования, применение зонисамид (200-400 мг/сут) вместе с ламотриджином (150-500 мг/сут) в течение 35 дней для лечения эпилепсии не имело существенного влияния на фармакокинетику ламотриджина.
Хотя описаны случаи изменения концентрации других противоэпилептических препаратов в плазме крови, контрольные исследования показали, что ламотриджин не влияет на концентрацию в плазме крови сопутствующих противоэпилептических средств. Результаты исследований in vitro показали, что ламотриджин невытесняющем другие противоэпилептические препараты с их связей с белками.
Взаимодействие с другими психотропными веществами.
При одновременном приеме 100 мг/сут ламотриджина и 2 г глюконата лития, применяли 2 раза в сутки в течение 6 дней 20 пациентам, фармакокинетика лития не изменилась.
Многократные пероральные дозы бупропион не имели статистически значимого влияния на фармакокинетику ламотриджина в исследовании на 12 пациентах, только привели к слабому повышению уровня глюкуронида ламотриджина.
В исследовании на здоровых взрослых добровольцах 15 мг оланзапина уменьшали площадь под кривой «концентрация-время» и Cmax ламотриджина в среднем на 24% и 20% соответственно. Такой высокий эффект в клинической практике встречается редко. 200 мг ламотриджина не влияет на фармакокинетику оланзапина.
Многократные пероральные дозы ламотриджина 400 мг сутки не вызывали клинически значимого влияния на фармакокинетику рисперидона при приеме разовой дозы 2 мг в исследованиях при участии 14 здоровых взрослых добровольцев. При совместном применении 2 мг рисперидона вместе с ламотриджином в 12 из 14 добровольцев сообщалось о возникновении сонливости по сравнению с 1 на 20 добровольцами при применении только рисперидона. Не выявлено ни одного случая сонливости при применении только ламотриджина.
В клиническом исследовании с привлечением 18 взрослых пациентов с биполярным расстройством, получавших ламотриджин (≥100 мг/сут), дозы арипипразола были увеличены с 10 мг/сут до 30 мг/сут в течение 7 дней и их назначали еще в течение 7 дней. В общем наблюдалось примерно 10% уменьшение Cmax и AUC ламотриджина. Не ожидается, что эффект таких изменений будет иметь клинические последствия.
Эксперименты in vitro показали, что на формирование первичного метаболита ламотриджина, N-глюкуронида, только в минимальной степени может влиять амитриптилин, бупропион, хлоназепам, флуоксетин, галоперидол или лоразепам. По данным изучения метаболизма буфуралол в микросомах печени человека можно определить, что ламотриджин не умаляет клиренс препаратов, метаболизирующихся главным образом с помощью CYP2D6. Результаты in vitro экспериментов также дают возможность утверждать, что на клиренс ламотриджина вряд ли могут повлиять клозапин, фенелзин, рисперидон, серталин или тразодон.
Взаимодействие с гормональными контрацептивами.
Влияние гормональных контрацептивов на фармакокинетику ламотриджина.
В исследовании с участием 16 женщин-добровольцев, получавших таблетку с комбинацией «этинилэстрадиол 30 мкг / левоноргестрел 150 мкг», было отмечено увеличение выведения ламотриджина примерно в 2 раза, что в свою очередь привело к уменьшению площади под кривой «концентрация-время» и Cmax ламотриджина в среднем на 52% и 39% соответственно. Концентация ламотриджина в сыворотке крови постепенно возрастала в течение недельного перерыва, достигая концентрации ближе к концу недельного перерыва в среднем примерно в 2 раза выше, чем при совместном применении препаратов (см. Раздел «Способ применения и дозы» и «Особенности применения»).
Влияние ламотриджина на фармакокинетику гормональных контрацептивов.
По данным исследований, у 16 женщин-добровольцев неизменная доза ламотриджина 300 мг не влияла на фармакокинетику этинилэстрадиола, который является частью комбинированной таблетки перорального контрацептива. Наблюдалось постоянное небольшое увеличение выведения левоноргестрела, что в свою очередь вызывало уменьшение площади под кривой «концентрация-время» и Cmax левоноргестрела в среднем на 19% и 12% соответственно. Измерения сывороточного уровня фолликулостимулирующего гормона и лютеинизирующего гормона, и эстрадиола в течение исследование показало подавление яичниковой гормональной активности у некоторых женщин, хотя измерения уровня прогестерона в сыворотке крови обнаружили, что нет никаких гормональных симптомов овуляции у одной из 16 женщин. Влияние изменений уровня сывороточных фолликулостимулирующего и лютеинизирующего гормонов и незначительного увеличения вывода левоноргестрела на активность яичниковой овуляции неизвестен (см. Раздел «Особенности применения»). Влияние ламотриджина в суточной дозе 300 мг не исследовался. Исследований других гормональных контрацептивов также не проводили.
Взаимодействие с другими лекарствами.
В исследовании с участием 10 мужчин-добровольцев, принимавших рифампицин, увеличивался уровень вывода и уменьшался период полувыведения ламотриджина вследствие индукции печеночных ферментов, ответственных за печеночные. У пациентов, получающих терапию рифампицином, следует применять режим лечения, рекомендованный для лечения ламотриджином и соответствующими индукторами глюкуронизации (см. Раздел «Способ применения и дозы»).
По данным исследований, проведенных на здоровых добровольцах, лопинавир / ритонавир примерно вдвое снижают плазменную концентрацию ламотриджина путем индукции глюкуронизации. Для лечения пациентов, которые уже применяют лопинавир / ритонавир, следует соблюдать режим терапии, рекомендованного при применении ламотриджина и индукторов глюкуронизации (см. Раздел «Способ применения и дозы»).
По данным исследований на здоровых добровольцах, применение атазанавира / ритонавира (300 мг / 100 мг) уменьшало AUC и Cmax ламотриджина в плазме крови (в дозе 100 мг) в среднем на 32% и 6% соответственно (см. Раздел «Способ применения и дозы »).
По данным изучения in vitro влияния ламотриджина на органические катионные транспортеры 2 (ОКТ 2) было продемонстрировано, что ламотриджин, но не N (2) -глюкуронид метаболит, является ингибитором ОКТ 2 в потенциально клинически значимых концентрациях. Эти данные показывают, что ламотриджин является мощным ингибитором ОКТ 2, чем циметидин, с IC 50 показателям 53,8 мкм и 186 мкм соответственно (см. Раздел «Особенности применения»). Совместное введение ламотриджина с лекарственными средствами, которые экскретируются почками и являются субстратами OКT 2 (например, метформин, габапентин и варениклин), может привести к повышению уровня этих препаратов в плазме крови.
Клиническое значение этого не было четко определено, однако следует соблюдать осторожность при одновременном назначении ламотриджина вместе с этими лекарственными средствами.
Взаимодействие с привлечением лабораторных тест ов.
Сообщалось о взаимодействии ламотриджина с тестами, которые применяются для быстрого определения некоторых лекарственных средств в моче, результатом чего могут стать ложно-положительные показатели, особенно при определении фенциклидин. Для подтверждения положительных результатов необходимо применить альтернативный более специфический химический метод.
Особенности применения
Специальные предостережения.
Кожные высыпания.
В течение первых 8 недель от начала лечения ламотриджином может возникать побочные эффекты со стороны кожи в виде высыпаний. В большинстве случаев высыпания являются умеренные и проходят без лечения, однако сообщалось о возникновении тяжелых кожных реакций, которые требовали госпитализации и прекращения лечения Эпилепталом . К ним относились случаи высыпаний, потенциально угрожающих жизни, таких как синдром Стивенса-Джонсона, токсический эпидермальный некролиз и реакция на лекарственный препарат с эозинофилией и системными симптомами (DRESS-синдром, также известный как синдром повышенной чувствительности) (см. Раздел «Побочные реакции »).
У взрослых, принимавших участие в исследованиях с применением современных рекомендаций по дозировке Эпилептала , частота тяжелых кожных высыпаний составляет примерно 1 на 500 больных эпилепсией. Примерно у половины этих случаев диагностировался синдром Стивенса-Джонсона (1 на 1000).
Частота тяжелых кожных высыпаний у больных биполярное расстройство составляет 1 на 1000.
У детей риск возникновения серьезных кожных высыпаний выше, чем у взрослых.
По данным исследований, частота случаев сыпи, которые приводили к госпитализации, у детей варьирует от 1 на 300 до 1 на 100 больных.
У детей первые признаки кожных высыпаний могут быть ошибочно приняты за инфекцию, поэтому врачам следует уделить внимание возможности развития побочной реакции на препарат у детей, у которых возникают высыпания и лихорадка в течение первых 8 недель терапии.
Общий риск возникновения кожных высыпаний, очевидно, тесно связан с высокими начальными дозами ламотриджина и превышением рекомендованной схемы увеличения доз при терапии ламотриджином (см. Раздел «Способ применения и дозы»), а также с сопутствующим применением вальпроата (см. Раздел «Способ применение »).
С осторожностью следует применять ламотриджин для лечения больных, имели аллергию или высыпания при применении других противоэпилептических препаратов в анамнезе, поскольку частота появления умеренных высыпаний после лечения ламотриджином у этой группы пациентов была в 3 раза выше, чем в группе без такого анамнеза.
При появлении высыпаний на коже следует немедленно осмотреть пациента (как взрослого, так и ребенка) и прекратить прием Эпилептала , если нет доказательств, что кожные высыпания не связаны с приемом препарата. Не рекомендуется повторно начинать лечение ламотриджином, когда оно было прекращено из-за появления высыпаний в результате предшествующего лечения ламотриджином. В таком случае при решении вопроса о повторном назначении препарата необходимо взвесить ожидаемую пользу от лечения и возможный риск.
Также сообщалось, что кожные высыпания являются частью синдрома гиперчувствительности, который сопровождается различными системными симптомами, включают лихорадку, лимфаденопатию, отек лица, изменения крови и нарушение функции печени и асептический менингит (см. Раздел «Побочные реакции). Синдром может иметь различные степени тяжести и изредка может приводить к диссеминированного внутрисосудистого свертывания крови и полиорганной недостаточности. Важно отметить, что ранние признаки гиперчувствительности (например, лихорадка и лимфаденопатия) могут возникать даже при отсутствии кожных высыпаний. При наличии таких симптомов пациента следует немедленно осмотреть и, при отсутствии других причин, прекратить прием Эпилептала .
В большинстве случаев после отмены препарата асептический менингит имеет обратное развитие, но в некоторых случаях может поворачиваться при повторном назначении ламотриджина. Повторное назначение ламотриджина вызывает быстрое возвращение симптомов, часто имеют тяжкиший характер. Пациентам, для которых ламотриджин был отменен в связи с появлением асептического менингита при предыдущем его назначении, назначать ламотриджин повторно нельзя.
Суицидальный риск.
У больных эпилепсией могут возникать симптомы депрессии и / или биполярного расстройства и существуют свидетельства, что больные эпилепсией и биполярное расстройство имеют повышенный суицидальный риск.
От 25% до 50% пациентов с биполярными расстройствами имеют по меньшей мере одну суицидальную попытку и они могут чувствовать ухудшение симптомов депрессии и / или появление суицидальных намерений и поведения (суицидальность) независимо от того, применяли они препараты для лечения биполярного расстройства, в частности Эпилептал .
При лечении больных с различными показаниями, включая эпилепсию, противоэпилептическими препаратами сообщалось о суицидальных намерениях и поведение. По данным мета-анализа рандомизированных плацебо-контролируемых клинических исследований с применением противоэпилептических препаратов, включая ламотриджин, было продемонстрировано незначительное увеличение риска суицидальных намерений и поведения. Механизм этого риска неизвестен, но имеющиеся данные не исключают возможности увеличения этого риска путем применения ламотриджина. Поэтому больных необходимо тщательно контролировать на наличие в них признаков суицидальных намерений и поведения. В случае появления таких признаков больные и те, кто ухаживают за ними, должны обратиться за медицинской помощью.
Клиническое ухудшение при биполярном расстройстве.
Пациенты, которые лечатся Эпилепталом по поводу биполярного расстройства, необходимо внимательно наблюдать при клиническом ухудшении (включающий появление новых симптомов) и при суицидальности, особенно в начале курса лечения или при изменении дозировки. У некоторых пациентов, тех, кто имеет в анамнезе суицидальное поведение или мысли, у молодежи и у пациентов, демонстрировали в значительной степени суицидальные намерения до начала лечения, может быть больше риск появления суицидальных мыслей или суицидальных попыток, что потребует внимательного наблюдения во время лечения.
Пациентов (и лиц, ухаживающих за пациентами) следует предупреждать о необходимости наблюдения за любым ухудшением их состояния (включая появление новых симптомов) и / или появлением суицидальных намерений / поведения или склонностью к самоповреждению для того, чтобы немедленно обратиться за медицинской помощью при возникновении этих симптомов.
При этом следует оценить ситуацию и внести соответствующие изменения в терапевтическое режима, включая возможно прекращение лечения у пациентов с проявлениями клинического ухудшения (включая появление новых симптомов) и / или появление суицидальных намерений / поведения, особенно если эти симптомы являются тяжелыми, возникают внезапно и не является частью уже существующих симптомов.
Гормональные контрацептивы.
Влияние гормональных контрацептивов на эффективность ламотриджина.
Были получены данные, что комбинация «этинилэстрадиол 30 мкг / левоноргестрел 150 мкг» увеличивает выведение ламотриджина приблизительно в 2 раза, что в свою очередь уменьшает уровень ламотриджина (см. Раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»). Снижение уровня ламотриджина было связано с потерей контроля над эпилептическими припадками. Для получения максимального терапевтического эффекта в большинстве случаев надо будет увеличить (путем титрации) поддерживающую дозу ламотриджина (в 2 раза). При остановке гормональной терапии контрацептивами клиренс ламотриджина уменьшается вдвое, что может привести к появлению дозозависимых побочных реакций. У женщин, которые еще не применяют препараты-индукторы печеночные ферменты и уже применяют гормональные контрацептивы (с перерывом между курсами), может наблюдаться постепенное временное повышение уровня ламотриджина во время недельного перерыва. Это повышение будет большим, если дозу ламотриджина увеличить за день до или в течение недельного перерыва (см. Раздел «Способ применения и дозы»). Поэтому женщинам, которые начинают принимать пероральные контрацептивы или заканчивают курс применения пероральных контрацептивов, следует постоянно находиться под наблюдением врача и в большинстве случаев им нужна будет коррекция дозы ламотриджина.
Другие пероральные контрацептивы и гормонозаместительной препараты не были изучены, но они могут аналогично влиять на фармакокинетические свойства ламотриджина.
Влияние ламотриджина на эффективность гормональных контрацептивов.
По результатам клинического исследования по изучению взаимодействия, в котором принимали участие 16 здоровых добровольцев, было обнаружено незначительное увеличение выведения левоноргестрела и изменения уровня фолликулостимулирующего и лютеинизирующего гормонов в сыворотке крови в случае, когда ламотриджин применяли вместе с гормональными контрацептивами (комбинация «этинилэстрадиол 30 мкг / левоноргестрел 150 мкг »). Влияние этих изменений на овуляцию яичников неизвестен. Но нельзя отбрасывать возможности, у некоторых пациентов, одновременно принимающих ламотриджин и гормональные контрацептивы, эти изменения приводят к снижению эффективности последних. Поэтому пациентам следует своевременно сообщать об изменениях в менструальном цикле, например, о появлении внезапного кровотечения.
Влияние ламотриджина на субстраты органических катионных транспортеров 2 (ОКТ 2.)
Ламотриджин является ингибитором почечной тубулярной секреции через белки органических катионных транспортеров. Это может вызвать увеличение плазменного уровня некоторых препаратов, экскретируются, главным образом, вышеупомянутым путем. Поэтому применение Эпилептала с субстратами ОКТ 2, имеющие узкий терапевтический индекс, например, с дофетилида не рекомендуется.
Дигидрофолатредуктазы.
ЭпилепталЯвляется слабым ингибитором дигидрофолатредуктазы, поэтому при длительном применении возможно его влияние на метаболизм фолатов. Однако при длительном применении Эпилептала не происходило каких-либо существенных изменений количества гемоглобина, среднего объема эритроцитов, концентрации фолатов в сыворотке крови и эритроцитах в течение 1 года и концентрации фолатов в эритроцитах в течение 5 лет.
Нарушение финкций почек.
В исследованиях одноразовой дозы у пациентов с терминальными стадиями нарушения функции почек концентрации ламотриджина в плазме крови существенно не менялись. Однако возможна аккумуляция глюкуронидного метаболита. Поэтому при лечении пациентов с поражениями почек необходимо соблюдать осторожность.
Пациенты, применяющие другие препараты, содержащие ламотриджин.
ЭпилепталНе назначать пациентам, которые уже лечатся любым другим препаратом, содержащим ламотриджин без консультации врача.
Развитие у детей
Нет данных о влиянии ламотриджина на рост, половое созревание, когнитивные, эмоциональные и поведенческие изменения у детей.
Эпилепсия.
Внезапное прекращение приема Эпилептала , как и других противоэпилептических средств, может спровоцировать увеличение частоты приступов. За исключением тех случаев, когда состояние пациента требует внезапного прекращения приема препарата (как, например, при появлении высыпаний), дозу Эпилептала следует снижать постепенно, не менее 2 недель.
По данным литературы, тяжелые эпилептические припадки могут вызвать рабдомиолиз, полиорганной недостаточности и синдром диссеминированного внутрисосудистого свертывания крови, иногда с летальным исходом. Аналогичные случаи возможны и на фоне лечения Эпилепталом .
Может наблюдаться существенное клиническое ухудшение в частоте возникновения приступов вместо улучшения состояния. У больных, имеющих более 1 тип приступов, улучшение контроля за одним типом приступов следует тщательно взвесить сравнению с ухудшением контроля за другим типом приступов.
Лечение Ламикталом может обострять миоклонические припадки.
Есть данные, что ответ на лечение ламотриджином в комбинации с индукторами ферментов является слабее, чем на лечение ламотриджином в комбинации с противоэпилептическими средствами, не индуцируют ферменты. Причина этого неизвестна.
При лечении детей с типичными малыми эпилептическими приступами эффект достигается не у всех пациентов.
Биполярное расстройство.
Дети и подростки.
Лечение антидепрессантами связано с повышенным риском суицидальных намерений и поведения у детей и подростков с большими депрессивными расстройствами и другими психическими расстройствами.
Фертильность.
Применение Эпилептала в репродуктивных исследованиях на животных не нарушало фертильности. Данных о влиянии Эпилептала на фертильность у людей нет.
Тератогенность.
ЭпилепталЯвляется слабым ингибитором дигидрофолат-редуктазы. Теоретически существует риск врожденных пороков плода человека, если женщина в период беременности лечится ингибиторами фолатов. Однако репродуктивные токсикологические исследования Эпилептала на животных в дозах, превышающих терапевтические дозы для людей, не обнаружили тератогенного эффекта.
Препарат содержит лактозу, поэтому пациентам с редкими наследственными формами непереносимости галактозы, недостаточностью лактазы или синдромом глюкозо-галактозной мальабсорбции не следует применять препарат.
Применение в период беременности и кормлении грудью
Риск, связанный с применением противоэпилептических препаратов в целом.
Женщинам репродуктивного возраста следует обратиться за советом к врачу. При планировании беременности необходимость лечения противоэпилептическими средствами следует пересмотреть. Женщинам, больным эпилепсией, которые уже лечатся, следует избегать внезапного прерывания противоэпилептической терапии, так как это может вызвать обострение приступов и иметь тяжелые последствия как для женщины, так и для ребенка.
Риск возникновения врожденных аномалий у детей матерей, которые лечились противоэпилептическими лекарственными средствами, выше по сравнению с таковым у общей популяции примерно на 3%. Наиболее распространенными дефектами, о которых сообщения составляли расщелина губы (заячья губа), пороки развития сердечно-сосудистой системы и дефекты нервной трубки. Риск возникновения врожденных пороков выше при комбинированной противоэпилептической терапии по сравнению с монотерапией, поэтому следует, где это возможно, использовать монотерапии.
Риск, связанный с применением ламотриджина.
Беременность.
Были получены постмаркетинговые данные исследования, в котором принимали участие более 8400 женщин, получавших монотерапию ламотриджином в I триместре беременности. В общем по этим данным не было приведено свидетельств весомого увеличения риска возникновения основных врожденных пороков развития. С другой стороны, достаточно ограниченные данные по умеренному повышению риска расщелин во рту, завершено случай-контролируемое исследование не показало повышенного риска расщелин во рту по сравнению с другими основными врожденными пороками развития после экспозиции Ламикталом.
В случае необходимости терапии Эпилепталом в период беременности следует применять самые возможные терапевтические дозы.
Ламотриджин имеет слабый ингибиторный влияние на дигидрофолатредуктазу и поэтому теоретически может повысить риск нарушения эмбрионального развития путем уменьшения уровня фолиевой кислоты (см. Раздел «Особенности применения»). Поэтому следует учесть необходимость приема фолиевой кислоты при планировании и в ранние сроки беременности.
Уменьшение уровня ламотриджина в период беременности потенциально увеличивало риск потери контроля за припадками. После рождения ребенка уровень ламотриджина может быстро увеличиться с потенциальным риском возникновения дозозависимых побочных реакций. Поэтому уровень ламотриджина в сыворотке крови следует проверять перед, в период беременности и после родов. В случае необходимости дозу ламотриджина следует модифицировать для поддержания концентрации ламотриджина в сыворотке крови на том уровне, который был до беременности, или адаптировать в соответствии с клинического состояния. Дополнительно следует контролировать дозозависимы побочные реакции после рождения ребенка.
Данных о применении ламотриджина при комбинированной терапии недостаточно, чтобы сделать вывод, имеет ламотриджин влияние на риск возникновения пороков развития, ассоциированных с другими препаратами.
ЭпилепталМожно назначать в период беременности только в случае, если ожидаемая польза для матери превышает возможный риск для плода.
Физиологические изменения в период беременности могут влиять на уровень ламотриджина и / или его терапевтический эффект. Были случаи уменьшения уровня ламотриджина в период беременности. Поэтому беременным, применяют ламотриджин, следует постоянно находиться под наблюдением врача.
Период кормления грудью.
Сообщалось, что ламотриджин проникает в грудное молоко в вариабельных концентрациях, которые приводят к уровням ламотриджина у младенцев, достигающие 50% от соответствующих уровней у матерей. Поэтому в некоторых грудных детей, находившихся на грудном вскармливании, уровень ламотриджина в сыворотке крови мог достигать уровней, при которых был возможен фармакологический эффект.
Поэтому польза от кормления грудью необходимо сравнивать с возможным риском возникновения побочных эффектов у ребенка. Если женщина решит кормить грудью во время терапии Эпилепталом , ребенка следует контролировать на предмет выявления побочных эффектов.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортом или другими механизмами
По данным двух исследований на добровольцах было выявлено, что эффект ламотриджина, связанный с координацией зрения, движения глаз, управление телом и субъективный седативный эффект не отличаются от такового у плацебо. При применении ламотриджина сообщалось о случаях головокружение и диплопии, поэтому пациентам следует сначала оценить собственную реакцию на лечение ламотриджином, перед тем как сесть за руль автомобиля или работать с механизмами. Поскольку существует индивидуальная реакция на антиэпилептические лекарственные средства, пациенту следует проконсультироваться с врачом относительно особенностей управления автомобилем в таких случаях.
Способ применения и дозы
ЭпилепталТаблетки следует глотать не разжевывая но не разламывая.
Если назначена доза Эпилептала , например, для применения детям (только эпилепсия) или пациентам с нарушением функции печени не соответствует количеству действующего вещества в целых таблетках, необходимо назначить дозу, которая соответствует меньшему количеству целых таблеток.
Повторный начало лечения.
Когда пациенту, прекратил лечение, назначают повторный начало лечения, нужно четко установить необходимость увеличения поддерживающей дозы, так как существует риск возникновения высыпаний через высокую начальную дозу и превышение рекомендованной схемы повышения дозы ламотриджина. Чем больше интервал между временем приема предыдущей дозы, тем больше внимания нужно уделить режима увеличения дозы до уровня поддерживающей дозы. Когда интервал после прекращения приема ламотриджина превысил в 5 раз время полувыведения, дозу ламотриджина следует увеличить до поддерживающей дозы в соответствии с существующей схемы.
Не рекомендуется повторно начинать лечение ламотриджином, если лечение было прекращено в связи с появлением высыпаний вследствие предыдущего лечения ламотриджином. В таком случае при решении вопроса о повторном назначении препарата необходимо взвесить ожидаемую пользу от лечения и возможный риск.
Эпилепсия.
При монотерапии.
Взрослые и дети старше 12 лет (см. Таблицу 2).
Начальная доза Эпилептала составляет 25 мг 1 раз в сутки в течение 2 недель, затем принимать 50 мг/сут в течение 2 недель, в дальнейшем дозу повышать на 50-100 мг каждые 1-2 недели до достижения оптимального эффекта. Обычная поддерживающая доза составляет 100-200 мг/сут в 1-2 приема. Для некоторых пациентов может понадобиться доза 500 мг/сут.
Дети в возрасте от 2 до 12 лет (см. Таблицу 3).
Начальная доза Эпилептала для лечения типичных абсансов составляет 0,3 мг/кг / массы тела / сут в 1-2 приема в сутки в течение 2 недель, затем принимать 0,6 мг/кг / массы тела / сут в 1-2 приема в сутки в течение 2 недель. В дальнейшем дозу повышать на 0,6 мг/кг каждые 1-2 недели до достижения оптимального эффекта. Обычная поддерживающая доза составляет 1-10 мг/кг / сут в 1-2 приема. Для некоторых пациентов может понадобиться большая доза.
Из-за риска возникновения высыпаний начальную дозу и темп дальнейшего повышения дозы не следует превышать.
При комбинированной терапии.
Взрослые и дети старше 12 лет (см. Таблицу 2).
Для пациентов, принимающих вальпроат (отдельно или с другими противоэпилептическими препаратами), начальная доза Эпилептала составляет 25 мг через день в течение 2 недель, затем - по 25 мг каждые сутки в течение 2 недель. После этого дозу следует увеличивать (максимально на 25-50 мг/сут) каждые 1-2 недели до достижения оптимального терапевтического эффекта. Обычная поддерживающая доза составляет 100-200 мг/сут в 1-2 приема.
Для пациентов, принимающих другие противоэпилептические препараты или другие препараты, индукторы печеночные ферменты в сочетании с другими противоэпилептическими препаратами или без них (за исключением вальпроата натрия), начальная доза Эпилептала составляет 50 мг 1 раз в сутки в течение 2 недель, в дальнейшем - 100 мг/сут в 2 приема в течение 2 недель. Затем дозу необходимо увеличивать (максимально на 100 мг) каждые 1-2 недели до достижения оптимального терапевтического эффекта. Обычная поддерживающая доза составляет 200-400 мг/сут в 2 приема. Для некоторых пациентов может потребоваться доза в 700 мг/сут.
Для пациентов, принимающих другие препараты, существенно не индуцируют или подавляют печеночные ферменты (см. Раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»), начальная доза Эпилептала составляет 25 мг 1 раз в сутки в течение 2 недель, в дальнейшем - 50 мг 1 раз в сутки в течение 2 недель. После этого дозу необходимо увеличивать (максимально на 50-100 мг/сут) каждые 1-2 недели до достижения оптимального терапевтического эффекта. Обычная поддерживающая доза составляет 100-200 мг/сут в 1-2 приема.
Таблица 2.
Рекомендуемая схема лечения эпилепсии для взрослых и детей старше 12 лет.
|
режим лечения |
1-й и 2-й недели |
3-й и 4-й недели |
поддерживающая доза |
|
|---|---|---|---|---|
|
монотерапия |
25 мг/сут (1 прием) |
50 мг/сут (1 прием) |
100-200 мг/сут (За 1-2 приема) достигается постепенным увеличением дозы до 50-100 мг каждые 1-2 недели |
|
|
Комбинированная терапия с вальпроатом натрия, несмотря на другие сопутствующие препараты |
12,5 мг / сутки Прием по 25 мг через день |
25 мг/сут (1 прием) |
100-200 мг/сут (За 1-2 приема) достигается постепенным увеличением дозы на 25-50 мг каждые 1-2 недели |
|
|
Комбинированная терапия без вальпроата натрия |
Эту схему лечения следует применять: - с фенитоином, - с карбамазепином, - с фенобарбиталом, - с примидоном Или с другими Индукторами печеночные ферменты |
50 мг/сут (1 прием) |
100 мг/сут (2 приема) |
200-400 мг/сут (В 2 приема) Достигается постепенным увеличением дозы на 100 мг каждые 1-2 недели |
|
Эту схему лечения следует применять в отношении других препаратов, которые существенно не индуцируют или подавляют печеночные ферменты |
25 мг/сут (1 прием) |
50 мг/сут (1 прием) |
100-200 мг/сут (За 1-2 приема) достигается постепенным увеличением дозы до 50-100 мг каждые 1-2 недели |
|
Пациентам, принимающим противоэпилептические препараты, взаимодействие которых с ламотриджином неизвестна, рекомендуется применять такую схему лечения, как и для пациентов, принимающих ламотриджин с вальпроатом.
В связи с риском возникновения высыпаний начальную дозу и темп дальнейшего увеличения дозы нельзя превышать.
Дети в возрасте от 2 до 12 лет (см. Таблицу 3).
Детям, получающим вальпроат натрия в сочетании с другими противоэпилептическими препаратами или без них, начальная доза Эпилептала составляет 0,15 мг/кг массы тела в сутки за 1 прием в течение 2 недель, затем - 0,3 мг/кг массы тела в сутки за 1 прием в течение 2 недель. Далее дозу необходимо увеличивать (максимально на 0,3 мг/кг массы тела) каждые 1-2 недели до достижения оптимального терапевтического эффекта. Поддерживающая доза составляет 1-5 мг/кг массы тела в 1-2 приема (максимальная - 200 мг/сут).
Для детей, которые принимают другие противоэпилептические препараты или другие препараты, индукторы печеночные ферменты в сочетании с другими противоэпилептическими препаратами или без них (за исключением вальпроата натрия), начальная доза Эпилептала составляет 0,6 мг/кг массы тела в сутки в 2 приема в течение 2 недель, затем - 1,2 мг/кг массы тела в сутки в течение 2 недель. Далее дозу следует увеличивать (максимально на 1,2 мг/кг массы тела) каждые 1-2 недели до достижения оптимального терапевтического эффекта. Средняя поддерживающая доза составляет 5-15 мг/кг массы тела в сутки в 2 приема (максимально 400 мг/сут).
Для детей, которые применяют другие препараты, существенно не индуцируют или подавляют печеночные ферменты (см. Раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»), начальная доза Эпилептала составляет 0,3 мг/кг массы тела в сутки за 1 -2 приема в течение 2 недель, в дальнейшем - 0,6 мг/кг массы тела в сутки в 1-2 приема в течение следующих 2 недель. После этого дозу необходимо увеличивать (максимально на 0,6 мг/кг) каждые 1-2 недели до достижения оптимального терапевтического эффекта. Обычная поддерживающая доза составляет 1-10 мг/кг в сутки в 1-2 приема. Максимальная доза - 200 мг/сут.
Для правильного расчета поддерживающей дозы необходимо контролировать массу тела ребенка.
Таблица 3.
Рекомендуемая схема лечения эпилепсии для детей в возрасте от 2 до 12 лет
(Общая суточная доза в мг/кг массы тела в сутки).
|
режим лечения |
1-й и 2-й недели |
3-й и 4-й недели |
поддерживающая доза |
|||
|---|---|---|---|---|---|---|
|
Монотерапия типичных абсансов |
0,3 мг/кг (1-2 приема) |
0,6 мг/кг (1-2 приема) |
1-10 мг/кг (За 1-2 приема) Достигается постепенным увеличением дозы по 0,6 мг/кг каждые 1-2 недели, максимум - 200 мг/сут |
|||
|
Комбинированная терапия с вальпроатом натрия, несмотря на другие сопутствующие препараты |
0,15 мг/кг * (1 прием) |
0,3 мг/кг (1 прием) |
1-5 мг/кг (За 1-2 приема) Достигается постепенным увеличением дозы по 0,3 мг/кг каждые 1-2 недели, Максимум - 200 мг/сут |
|||
|
Комбинированная терапия без вальпроата натрия |
Эту схему лечения следует применять: - с фенитоином, -с карбамазепином, -с фенобарбиталом, - с примидоном Или с другими Индукторами печеночные ферменты |
0,6 мг/кг (2 приема) |
1,2 мг/кг (2 приема) |
5-15 мг/кг (В 2 приема) Достигается постепенным увеличением дозы по 1,2 мг/кг каждые 1-2 недели, Максимум - 400 мг/сут |
||
|
Эту схему лечения следует применять в отношении других препаратов, существенно не индуцируют или подавляют печеночные ферменты |
0,3 мг/кг (1-2 приема) |
0,6 мг/кг (1-2 приема) |
1-10 мг/кг (В 1-2 приема) Достигается постепенным увеличением дозы по 0,6 мг/кг каждые 1-2 недели, Максимум - 200 мг/сут |
|||
ПриНеобходимости приема рассчитанной дозы от 1 до 2 мг разрешается прием 2 мг Эпилепталачерез день в течение первых двух недель. Если подсчитана доза менее 1 мг, принимать Эпилепталне рекомендуется.
Детям, применяют противоэпилептические препараты, взаимодействие которых с ламотриджином не известна, рекомендуется применять такую же схему лечения, как для пациентов, принимающих ламотриджин с вальпроатом.
Из-за риска возникновения высыпаний начальную дозу и темп дальнейшего повышения дозы не следует превышать.
Следует иметь в виду, что в случае отсутствия таблеток Эпилептала в дозе 2 мг правильно начать лечение детям с массой тела менее 17 кг невозможно.
Дети до 2 лет.
Действие ламотриджина в качестве монотерапии для лечения детей в возрасте до 2 лет или в качестве дополнительной терапии для лечения детей в возрасте до 1 месяца не изучалась. Эффективность и безопасность ламотриджина в качестве дополнительной терапии парциальных припадков у детей в возрасте от 1 месяца до 2 лет не установлена. Поэтому не рекомендуется применять в этой возрастной категории.
Общие рекомендации для лечения эпилепсии.
При прекращении приема сопутствующих противоэпилептических препаратов для достижения монотерапии ламотриджином или при дополнительном назначении других противоэпилептических препаратов при лечении ламотриджином следует учесть эффект может возникнуть при этом на фармакокинетику ламотриджина.
Биполярное расстройство.
Взрослые.
Из-за риска возникновения высыпаний начальную дозу и темп дальнейшего повышения дозы не следует превышать.
ЭпилепталРекомендуется применять пациентам с биполярными расстройствами с повышенным риском депрессивных эпизодов в будущем.
Следует придерживаться приведенного ниже переходного режима применения. Этот режим включает повышение дозы ламотриджина до достижения поддерживающей стабилизационной дозы в течение 6 недель (см. Таблицу 4), после чего прием других психотропных и / или противоэпилептических препаратов может быть прекращен в случае клинической целесообразности (см. Таблицу 5).
Следует рассмотреть необходимость дополнительной терапии с целью предупреждения маниакальных эпизодов, поскольку эффективность применения Эпилептала при маниакальном синдроме точно не установлена.
Таблица 4.
Рекомендуемая схема увеличения дозы ламотриджина для достижения поддерживающей стабилизационной суточной дозы при лечении взрослых с биполярными расстройствами.
|
режим лечения |
1-й и 2-й недели |
3-й и 4-й недели |
5-я неделя |
Стабилизационная доза * (6-я неделя) |
|---|---|---|---|---|
|
а) Дополнительная терапия с ингибиторами печеночные ферменты, например, с вальпроатом |
12,5 мг (25 мг Через сутки) |
25 мг (1 раз в сутки) |
50 мг (1 раз в сутки или в 2 приема) |
100 мг (1 раз в сутки или в 2 приема) (Максимальная суточная доза 200 мг) |
|
б) Дополнительная терапия с индукторами печеночные ферменты у пациентов, не принимающих ингибиторы, такие как вальпроат. Эту схему лечения следует применять: - с фенитоином, - с карбамазепином, - с фенобарбиталом, - с примидоном Или с другими Индукторами печеночные ферменты |
50 мг (1 раз в сутки) |
100 мг (по 2 приема) |
200 мг (по 2 приема) |
300 мг на 6-ю неделю, повышая до 400 мг/сут в случае необходимости на 7-й неделе (в 2 приема) |
|
в) Монотерапия Ламикталом или Дополнительная терапия в Пациентов, Применяют другие Препараты, Существенно не Подавляют или Индуцируют печеночные ферменты |
25 мг (1 раз в сутки) |
50 мг (1 раз в сутки или в 2 приема) |
100 мг (1 раз в сутки или в 2 приема) |
200 мг (От 100 до 400 мг) (1 раз в сутки или в 2 приема) |
Примечание. Пациентам, принимающим противоэпилептические препараты с неизвестным влиянием на фармакокинетику ламотриджина, следует применять схему наращивания дозы, которая рекомендуется для сопутствующего применения вальпроата.
* Стабилизационная доза может быть изменена в зависимости от клинического ответа.
А) Дополнительная терапия с ингибиторами печеночные ферменты, например, с вальпроатом.
Начальная доза для пациентов, принимающих в качестве сопутствующей терапии такой ингибитор глюкуронизации, например, как вальпроат, является 25 мг через день в течение 2 недель, затем 25 мг 1 раз в сутки следующие 2 недели. Дозу необходимо увеличить до 50 мг в сутки (в 1-2 приема) на 5-й неделе. Обычно для достижения оптимального ответа 100 мг в сутки (в 1-2 приема). Однако дозу можно увеличить до максимальной 200 мг/сут в зависимости от клинического ответа.
Б) Дополнительная терапия с индукторами печеночные ферменты у пациентов, не принимающих ингибиторы, такие как вальпроат. Эту схему лечения следует применять с фенитоином, карбамазепином, фенобарбиталом, примидоном или другими индукторами печеночные ферменты.
Начальная доза для пациентов, принимающих препараты, которые индуцируют печеночные ферменты и не применяют вальпроат, является 50 мг 1 раз в сутки в течение 2 недель, затем 100 мг/сут (в 2 приема) следующие 2 недели. Дозу следует увеличить до 200 мг/сут (в 2 приема) на 5-й неделе. Дозу можно увеличить до 300 мг/сут на 6-й неделе, однако обычной дозой для достижения оптимального ответа 400 мг/сут (в 2 приема), которая может быть назначена с 7-й недели.
В) Монотерапия ламотриджином или дополнительная терапия у пациентов, принимающих другие препараты, существенно не индуцируют или подавляют печеночные ферменты (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).
Начальная доза для этих пациентов составляет 25 мг 1 раз в сутки в течение 2 недель, затем 50 мг/сут (в 1-2 приема) следующие 2 недели. Дозу следует увеличить до 100 мг/сут на 5-й неделе. Обычно для достижения оптимального ответа 200 мг/сут (в 1-2 приема). Однако во время клинических исследований применяли дозы в пределах 100-400 мг.
После достижения необходимой поддерживающей стабилизационной дозы применения других психотропных препаратов может быть прекращено согласно приведенной ниже схеме (см. Таблицу 5).
Таблица 5.
Поддерживающая стабилизационная доза при биполярных расстройствах с последующим прекращением приема сопутствующих психотропных или противоэпилептических средств.
|
режим лечения |
1-я неделя |
2-я неделя |
с 3-й недели * |
|---|---|---|---|
|
а) С дальнейшим Прекращением приема ингибиторов печеночные ферменты, например вальпроата |
Удвоить стабилизационную дозу, не превышая 100 мг/нед, То есть стабилизационную дозу 100 мг увеличить в течение 1-й недели до 200 мг / сутки |
Поддерживать эту дозу 200 мг/сут (в 2 приема) |
|
|
б) с последующей отменой индукторов печеночные ферменты в зависимости от начальной дозы. Эту схему лечения следует применять: - с фенитоином, - с карбамазепином, - с фенобарбиталом, - с примидоном Или с другими Индукторами печеночные ферменты |
400 мг |
300 мг |
200 мг |
|
300 мг |
225 мг |
150 мг |
|
|
200 мг |
150 мг |
100 мг |
|
|
в) С дальнейшим прекращением применения других препаратов, существенно не подавляют или индуцируют печеночные ферменты |
Поддерживать дозу, полученную при повышении дозы (200 мг/сут), распределенную на 2 приема (100-400 мг) |
||
* Дозу можно увеличить при необходимости до 400 мг/сут.
Примечание. Пациентам, принимающим противоэпилептические препараты с неизвестным влиянием на фармакокинетику ламотриджина, следует применять режим лечения, при котором сохраняется существующая доза Эпилептала и ее коррекция проводится на основе клинического состояния.
А) С дальнейшим прекращением применения ингибиторов печеночные ферменты, например вальпроата.
Стабилизационную дозу ламотриджина необходимо удвоить и держать на этом уровне после прекращения приема вальпроата;
Б) С последующим прекращением применения индукторов печеночные ферменты в зависимости от начальной поддерживающей дозы. Эту схему лечения следует применять с фенитоином, карбамазепином, фенобарбиталом, примидоном или другими индукторами печеночные ферменты.
Дозу ламотриджина необходимо постепенно уменьшить в течение 3 недель после отмены препаратов, индуцируют печеночные;
В) С дальнейшим прекращением применения других препаратов, существенно не подавляют или индуцируют печеночные ферменты (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).
Необходимо сохранять уровень дозы, достигнутой после режима ее повышения.
Изменение дозирования ламотриджина для пациентов с биполярными расстройствами при дополнительном назначении других препаратов.
Клинического опыта изменения дозировки ламотриджина при назначении других препаратов нет, но, основываясь на данных о взаимодействии лекарственных средств, можно рекомендовать следующую схему (см. Таблицу 6).
Таблица 6.
Изменение суточного дозирования ламотриджина для пациентов с биполярными расстройствами
При дополнительном назначении других препаратов.
|
режим лечения |
Стабилизационная доза ламотриджина (мг/сут) |
1-я неделя |
2-я неделя |
с 3-й недели |
|---|---|---|---|---|
|
Дополнительное назначение ингибиторов печеночные ферменты, например вальпроата, в зависимости от начальной дозы ламотриджина |
200 мг |
100 мг |
Поддерживать эту дозу (100 мг/сут) |
|
|
300 мг |
150 мг |
Поддерживать эту дозу (150 мг/сут) |
||
|
400 мг |
200 мг |
Поддерживать эту дозу (200 мг/сут) |
||
|
Дополнительное назначение индукторов печеночные ферменты больным, не применяют вальпроат, и в зависимости от начальной дозы Ламотриджина. Эту схему лечения следует применять: - с фенитоином, - с карбамазепином, - с фенобарбиталом, - с примидоном Или с другими Индукторами печеночные ферменты |
200 мг |
200 мг |
300 мг |
400 мг |
|
150 мг |
150 мг |
225 мг |
300 мг |
|
|
100 мг |
100 мг |
150 мг |
200 мг |
|
|
Дополнительное назначение других препаратов, существенно не подавляют или индуцируют печеночные ферменты |
Поддерживать дозу, достигнутую после режима повышения дозы (200 мг/сут) (100-400 мг) |
|||
Примечание. Пациентам, принимающим противоэпилептические препараты с неизвестным влиянием на фармакокинетику ламотриджина, следует применять режим лечения, который рекомендуется для сопутствующего применения вальпроата.
Прекращение приема ламотриджина у пациентов с биполярными расстройствами.
Не отмечено повышение частоты, степени тяжести или типа побочных реакций после внезапной отмены препарата по сравнению с плацебо. Поэтому прекращать применение препарата можно сразу без постепенного снижения дозы.
Дети и подростки.
ЭпилепталНе предназначен для лечения биполярных расстройств у детей и подростков (см. Раздел «Особенности применения»). Изучение безопасности и эффективности применения Эпилептала для лечения биполярных расстройств в этой возрастной группе не проводилось. Согласно невозможно дать рекомендации относительно дозирования препарата.
Общие рекомендации по дозированию для особых групп пациентов.
Женщины, которые применяют гормональные контрацептивы.
А) Начало лечения ламотриджином у пациентов, уже применяют гормональные контрацептивы.
Хотя пероральные контрацептивы увеличивают клиренс ламотриджина, вносить коррективы в схемы увеличения дозы ламотриджина при применении только гормональных контрацептивов нужды нет. Дозу увеличивать по рекомендованной схеме в случаях, если ламотриджин добавлять к препарату (ингибитора печеночные ферменты) или к индуктора печеночные ферменты, или ламотриджин добавлять при отсутствии вальпроата или индуктора печеночные ферменты (см. Таблицу 1 и таблицу 3).
Б) начало курса лечения гормональными контрацептивами у пациентов, уже применяют поддерживающие дозы ламотриджина и не применяют индукторы печеночные ферменты.
Поддерживающую дозу ламотриджина в большинстве случаев надо будет увеличить в 2 раза. Рекомендуется, чтобы от начала лечения гормональными контрацептивами доза ламотриджина увеличивалась от 50 до 100 мг/сут каждую неделю в соответствии с индивидуальной клинической ответа на лечение. Увеличение дозы не должен превышать указанный уровень, если только по клиническим ответом на лечение такое увеличение дозы не потребуется.
В) Прекращение курса лечения гормональными контрацептивами у пациентов, уже применяют поддерживающие дозы ламотриджина и не применяют индукторы печеночные ферменты.
Поддерживающую дозу ламотриджина в большинстве случаев надо будет уменьшить до 50%. Рекомендуется суточную дозу ламотриджина снижать постепенно от 50 до 100 мг в неделю (не более 25% общей дозы за неделю) в течение 3 недель, если в соответствии с индивидуальной клинической ответа на лечение не будет указано иначе.
Применение вместе с атазанавиром / ритонавиром.
Хотя применение атазанавира / ритонавира уменьшает концентрацию ламотриджина в плазме крови, изменять рекомендованные схемы увеличение дозировки Эпилептала не нужно, основываясь на применении атазановиру / ритонавира. Увеличение дозы должно базироваться на рекомендациях в зависимости от схем применения Эпилептала : или Эпилептал добавлять к препарату (ингибитора печеночные ферменты), либо к индуктора печеночные ферменты, или Эпилептал добавляется при отсутствии вальпроата или индуктора печеночные ферменты.
У пациентов, которые уже применяют поддерживающие дозы Эпилептала и не применяется индукторы глюкуронизации дозу Эпилептала можно увеличивать, если добавляется лечения атазанавиром / ритонавиром или уменьшать, если лечение атазанавиром / ритонавиром прекращается.
Больные пожилого возраста (старше 65 лет).
Коррекции дозы не требуется. Фармакокинетика ламотриджина в этой возрастной группе не отличается от таковой у пациентов среднего возраста.
Нарушение функций печени.
Начальную дозу, увеличение дозы и поддерживающую дозу необходимо уменьшить в среднем на - 50% у пациентов с умеренным (шкала Чайльд-Пью, степень В) и на 75% - с тяжелым (шкала Чайльд-Пью, степень С) нарушением функций печени. Увеличение дозы и поддерживающая доза корректируются согласно клиническим эффектом.
Нарушение функции почек.
При назначении больным препарата с нарушением функции почек следует соблюдать осторожность. При лечении больных с терминальной стадией нарушения функции почек начальная доза ламотриджина базируется на индивидуальной схеме противоэпилептического лечения, при лечении больных со значительным нарушением функций почек следует уменьшать поддерживающую дозу ламотриджина.
Дети.
Отсутствует достаточная информация по применению Эпилептала для лечения детей в возрасте до 2 лет, больных эпилепсией, поэтому применять препарат не рекомендуется этой возрастной категории.
Ламотриджин не показан для применения детям и подросткам с биполярными расстройствами в возрасте до 18 лет (см. Разделы «Особенности применения» и «Противопоказания»). Эффективность и безопасность применения ламотриджина у пациентов с биполярными расстройствами в этой возрастной группы не изучалась, поэтому рекомендации относительно режима дозирования невозможно предоставить.
Передозировка
Есть сообщения о случаях острой передозировки (при приеме доз в 10-20 раз превышали максимальные терапевтические дозы), включая летальные исходы. Симптомами передозировки были атаксия, нистагм, нарушение сознания, большие эпилептические припадки и кома. Также у пациентов с передозировкой наблюдали удлинение интервала QRS на электрокардиограмме (задержка внутрижелудочковой проводимости).
В случае передозировки пациент должен быть госпитализирован для проведения соответствующей поддерживающей терапии. Терапия должна быть направлена на снижение абсорбции (активированный уголь), дальнейшая терапия должна быть симптоматической. Нет опыта применения гемодиализа в качестве терапии при передозировке.
Побочные реакции
Побочные реакции при применении ламотриджина при лечении эпилепсии и биполярных расстройств основаны на данных, полученных из контролируемых клинических исследований и другого клинического опыта и указанные в таблице 7 ниже. Частотные категории полученные из контролируемых клинических исследований (монотерапии эпилепсии † и биполярного расстройства §). Там, где частотные категории различаются между клиническими данными испытаний при эпилепсии и биполярного расстройства отображается наибольшая частота. Однако там, где нет контролируемых данных клинических испытаний, категории частот были получены от другого клинического опыта.
Для оценки частоты возникновения побочных эффектов использовалась следующая классификация: очень часто (> 1/10), часто (> 1/100, 1/10), нечасто (> 1/1000, 1/100), редко (> 1/10000, 1/1000), очень редко (1/10000).
|
Класс органов и систем |
Побочные реакции |
частота |
|---|---|---|
|
Со стороны крови и лимфатической системы |
Гематологические отклонения (включающих нейтропения, лейкопения, анемия, тромбоцитопения, панцитопению, апластической анемией и агранулоцитоз) Лимфоаденопатия 1 |
Очень редко Неизвестно |
|
Со стороны иммунной системы |
Синдром гиперчувствительности 2 (включая такие симптомы как лихорадка, лимфаденопатия, отек лица, изменения крови и нарушение функций печени, диссеминированного внутрисосудистого свертывания крови и полиорганной недостаточности). |
Очень редко |
|
психические нарушения |
Агрессивность, раздражительность Тик, галлюцинации и спутанность сознания Ночные кошмары |
часто Очень редко Неизвестно |
|
Со стороны нервной системы |
Головная боль § Сонливость † §, бессонница †, головокружение † §, тремор † Возбуждение § Атаксия † Нистагм † Нарушение равновесия, двигательные расстройства, обострение болезни Паркинсона 3, экстрапирамидные эффекты, хореоатетоза †, повышение частоты приступов Асептический менингит |
очень часто Часто Нечасто Очень редко Редко |
|
Со стороны органов зрения |
Диплопия †, пелена перед глазами † Конъюнктивиты |
нечасто Редко |
|
Со стороны желудочно-кишечного тракта |
Тошнота †, рвота †, диарея †, сухость во рту § |
часто |
|
Со стороны пищеварительной системы |
Повышение показателей функциональных печеночных проб, нарушение функции печени 4, печеночная недостаточность |
Очень редко |
|
Со стороны кожи и подкожной клетчатки |
Кожная сыпь 5§ † Алопеция Синдром Стивенса-Джонсона § Токсический эпидермальный некролиз DRESS-синдром с эозинофилией и системными проявлениями |
очень часто Нечасто Редко Очень редко Очень редко |
|
Со стороны опорно-двигательной системы и соединительной ткани |
артралгия § Волчаночноподобного реакции |
часто Очень редко |
|
Общие нарушения и нарушения в месте введения |
Утомляемость †, боль §, боль в спине § |
часто |
Описание отдельных побочных реакций.
1 Гематологические отклонения и увеличение лимфатических узлов могут быть связаны или не связаны с синдромом гиперчувствительности (см. Со стороны иммунной системы).
2 О кожная сыпь также сообщалось как о части синдрома гиперчувствительности, связанного с системными проявлениями, включая лихорадку, лимфаденопатию, отек лица, гематологические отклонения и нарушения функции печени. Синдром может быть разной степени тяжести и может, редко, приводить к развитию ДВС-синдрома и полиорганной недостаточности. Важно отметить, что ранние проявления повышенной чувствительности (например, лихорадка, увеличение лимфатических узлов) могут быть в наличии даже до появления сыпи. Если такие признаки и симптомы присутствуют, пациент должен немедленно обратиться к врачу, а прием Эпилептала необходимо прекратить, если альтернативная этиология не может быть установлена.
3 Эти эффекты были зарегистрированы в ходе другого клинического опыта.
Были сообщения, что ламотриджин может ухудшить симптомы паркинсонизма у пациентов с уже существующей болезнью Паркинсона, а также отдельные сообщения о экстрапирамидные эффекты и хореоатетоза у пациентов без этой патологии.
4 Печеночная дисфункция обычно наблюдается в связи с реакциями гиперчувствительности, но отдельные случаи были зарегистрированы без явных признаков повышенной чувствительности.
5 В клинических исследованиях у взрослых сыпь наблюдался в до 8-12% пациентов, принимавших ламотриджин и в 5-6% пациентов, принимавших плацебо. Кожная сыпь привели к прекращению применения препарата у 2% больных. Сыпь, как правило, была пятнисто-папулезной и появлялась в течение восьми недель после начала лечения и регрессировал при прекращении приема препарата (см раздел «Особенности применения»).
Изредка сообщалось о возникновении тяжелых жизненно опасных кожных реакций, включая синдром Стивенса-Джонсона, токсический эпидермальный некролиз (синдром Лайелла) и реакции гиперчувствительности с эозинофилией и системными симптомами (DRESS).
Хотя большинство пациентов выздоравливает после прекращения приема препарата, в некоторых из них остаются необратимые рубцы; в редких случаях эти симптомы приводили к летальному исходу (см. раздел «Особенности применения»).
Общий риск возникновения кожных высыпаний, очевидно, тесно связан с высокими начальными дозами ламотриджина и превышением рекомендованной схемы увеличения доз при терапии ламотриджином (см. Раздел «Способ применения и дозы»), а также с сопутствующим применением вальпроата (см. Раздел «Способ применение »).
По данным всех клинических исследований (контролируемых и неконтролируемых) у больных биполярным расстройством кожные высыпания отмечались у 12% пациентов, которые лечились ламотриджином. Тогда как в контролируемых исследованиях кожные высыпания наблюдались у 8% больных, лечившихся ламотриджином по сравнению с 6% больных, получавших плацебо.
Были сообщения об уменьшении минеральной плотности костной ткани, остеопения, остеопороз и переломы у пациентов, находящихся на длительной терапии ламотриджином. Механизм, с помощью которого ламотриджин влияет на костный метаболизм, не идентифицированных.
Срок годности
3 года.
Не использовать после истечения срока годности, указанного на упаковке.
Условия хранения
Хранить в защищенном от света месте при температуре не выше 25 °C.
Хранить в недоступном для детей месте.
Упаковка
По 10 таблеток в блистере. По 3 блистера в пачке.
Категория отпуска
По рецепту.
Производитель
АО «Фармак».
Адрес
Украина, 04080, г. Киев, ул. Кирилловская, 74.
Источником информации для описания является Государственный Реестр Лекарственных Средств Украины - http://www.drlz.com.ua/
Часто задаваемые вопросы
Сколько стоит Эпилептал таблетки по 100 мг 30 шт. (10х3)?
Какое действующее вещество товара - Эпилептал таблетки по 100 мг 30 шт. (10х3)?
Подходит ли это лекарство для детей?
Какие условия хранения у Эпилептал (Таблетки)?
Какая страна производитель препарата?
Препараты от эпилепсии
Обратите внимание, что цены на препараты, указанные на сайте, актуальны только при онлайн-заказе. Цены на медикаменты в аптеках нашей сети могут отличаться от указанных.