Заласта таблетки по 10 мг 28 шт. (7х4)
- Торговое название Этопозид
- Действующее вещество Оланзапин
- Лекарственная форма Таблетки
- Температура хранения от +12°C до +25°C
- Производитель KRKA, d.d.
- Страна Словения
- Условия отпуска По рецепту
- Код морион 135687
-
Особенности
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
Заласта®
(Zalasta®)
Склад:
діюча речовина: 1 таблетка містить оланзапіну 2,5 мг; 5 мг; 7,5 мг; 10 мг; 15 мг або 20 мг;
допоміжні речовини: целактоза (містить лактози моногідрат), крохмаль прежелатинізований, крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.
Лікарська форма. Таблетки.
Фармакотерапевтична група. Антипсихотичні засоби. Код АТС N05A H03.
Клінічні характеристики.
Показання.
Лікування шизофренії.
Оланзапін є ефективним для підтримки клінічного покращення протягом тривалої терапії у пацієнтів з початковою реакцією у відповідь на лікування.
Оланзапін призначений для лікування помірного чи тяжкого маніакального епізоду.
Пацієнтам із біполярним розладом, у яких маніакальний епізод відповідає на лікування оланзапіном, препарат застосовують для попередження рецидиву.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до активних речовин чи до будь-якого неактивного інгредієнта лікарського засобу. Відомий ризик появи закритокутової глаукоми.
Спосіб застосування та дози.
Дорослі
Шизофренія: рекомендована початкова доза оланзапіну становить 10 мг/день.
Маніакальний епізод: початкова доза становить 15 мг як одноразова щоденна доза при монотерапії або 10 мг щоденно у cкладі комбінованої терапії.
Попередження рецидиву при біполярному розладі: рекомендована початкова доза становить 10 мг/день. Щодо пацієнтів, які приймали оланзапін для лікування маніакального епізоду, продовження терапії для попередження рецидиву повинно відбуватися в тій самій дозі. Якщо матиме місце новий маніакальний, змішаний чи депресивний епізод, лікування оланзапіном слід продовжувати (при необхідності – з оптимізацією дози), при наявності клінічного показання – з допоміжною терапією для покращення симптомів настрою.
Під час лікування шизофренії, маніакального епізоду та профілактики рецидиву при біполярному розладі щоденні дози можна поступово скоригувати відповідно до індивідуального клінічного стану в діапазоні 5-20 мг/день. Підвищення до дози, що перевищує рекомендовану початкову дозу, рекомендоване тільки після відповідної клінічної повторної оцінки та повинно відбуватися з інтервалами не менше 24 годин. Оланзапін можна приймати незалежно від прийому їжі, оскільки їжа не впливає на абсорбцію. Припиняти прийом оланзапіну необхідно, поступово зменшуючи дози.
Пацієнти літнього віку
Як правило, меншу початкову дозу (5 мг/день) не призначають, але призначення такої дози може бути доцільним для пацієнтів віком від 65 років, якщо клінічні фактори викликають занепокоєння.
Порушення функції нирок та/чи печінки
Для таких пацієнтів слід розглядати доцільність призначення меншої початкової дози (5 мг). У випадках помірної печінкової недостатності (цироз, клас A чи B за класифікацією Чайлда-П’ю) початкова доза повинна становити 5 мг, збільшувати її слід з обережністю.
Меншу початкову дозу можна призначати пацієнтам з комбінацією факторів, які можуть знижувати метаболізм оланзапіну (жіноча стать, літній вік, відсутність звички до паління). Підвищення дози таким пацієнтам, якщо це показано, потрібно здійснювати поступово, з обережністю.
Пацієнтам з комбінацією вищевказаних факторів слід спочатку призначати найнижчу дозу (5 мг) та здійснювати моніторинг їх стану протягом кількох наступних діб. Якщо покращення стану відсутнє, дозу можна збільшити до 10 мг за умови моніторингу стану пацієнта протягом кількох днів після підвищення дози. Підвищення дози може продовжуватись, як описано вище, до досягнення максимальної дози 20 мг.
Побічні реакції.
Побічні реакції, що можуть виникнути під час застосування оланзапіну, класифіковано за органами та системами органів.
Побічними реакціями, про які найчастіше повідомлялося (спостерігались у ?1 \% пацієнтів) та які були пов’язані з прийомом оланзапіну, були сонливість, збільшення маси тіла, еозинофілія, підвищений рівень пролактину, холестерину, глюкози та тригліцеридів, глюкозурія, підвищення апетиту, запаморочення, акатизія, паркінсонізм, дискінезія, ортостатична гіпотонія, антихолінергічні ефекти, минущі асимптоматичні підвищення трансаміназ печінки, висипання, астенія, втома та набряк.
Порушення з боку кровоносної та лімфатичної системи
Еозинофілія, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія.
Порушення з боку імунної системи
Алергічна реакція.
Порушення з боку метаболізму та травлення
Збільшення маси тіла1, підвищення рівня холестерину2,3, підвищення рівня глюкози4, підвищення рівня тригліцеридів5, глюкозурія, підвищення апетиту, розвиток або загострення діабету, рідко пов’язаного з кетоацидозом або комою, включаючи деякі летальні випадки; гіпотермія.
Порушення з боку нервової системи
Сонливість, запаморочення, акатизія6, паркінсонізм6, дискінезія6, амнезія, епілептичні напади, що були в анамнезі або були наявні фактори ризику; нейролептичний злоякісний синдром; дистонія (включно з окулярним симптомом); пізня дискінезія; синдром відміни7, седація (у тому числі гіперсомнія, млявість, сонливість).
Порушення з боку серцевої системи
Брадикардія, пролонгація інтервалу QTc, вентрикулярна тахікардія/фібриляція, раптова смерть.
Порушення з боку судинної системи
Ортостатична гіпотензія, тромбоемболія (включаючи емболію легеневої артерії та глибокий венозний тромбоз).
Порушення з боку травного тракту
Легкі, короткотривалі антихолінергічні ефекти, включаючи запори та сухість у роті, панкреатити.
Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів
Транзиторні, асимптоматичні підйоми рівня печінкових трансаміназ АлАТ та АсАТ, особливо на початку лікування, периферичні набряки, гепатити (включаючи гепатоцелюлярне, холестатичне або змішане ушкодження печінки).
Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин
Реакції світлочутливості, алопеція.
Порушення з боку м’язово-скелетного апарату та сполучної тканини
Артралгія, рабдоміоліз.
Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів
Нетримання сечі; затримка сечі, утруднене сечовипускання.
Порушення з боку репродуктивної системи та молочних залоз
Еректильна дисфункція у чоловіків; зниження лібідо у жінок та чоловіків, аменорея; збільшення грудей; галакторея у жінок; гінекомастія/ збільшення грудей у чоловіків, пріапізм.
Вагітність, післяродовий та перинатальний період
Синдром відміни у новонароджених.
Загальні порушення та порушення умов введення
Астенія, втомлюваність, набряки, пірексія.
Лабораторні дослідження
Підвищення рівня пролактину в плазмі8, підвищення рівня креатинфосфокінази, підвищення рівня загального білірубіну, підвищення рівня алкалін-фосфатази, підвищення рівня гамма-глутамілтрансферази, підвищення рівня сечової кислоти.
1 Клінічно значуще збільшення індексу маси тіла спостерігалося у всіх категорій пацієнтів за ІМТ. Після короткочасного лікування (середня тривалість становила 47 днів) збільшення маси тіла на ? 7 \% спостерігалося дуже часто (22,2 \% випадків), ? 15 \% спостерігалося часто (4,2 \% випадків), ? 25\% спостерігалося нечасто (0,8 \% випадків). У пацієнтів, які отримували тривалу терапію (принаймні протягом 48 тижнів), збільшення маси тіла на ? 7 \%, ? 15 \%, ? 25\% спостерігалося дуже часто (у 64,4 \%, 31,7 \%, 12,3 \% випадків відповідно).
2 Середнє підвищення рівня ліпідів натще (загальний холестерол, ЛПНЩ і тригліцериди) було більш значне у пацієнтів, у яких спочатку не спостерігалося ліпідної дисрегуляції.
3 Спостерігалося у пацієнтів з нормальним початковим рівнем натще (< 5,17 ммоль/л), який підвищувався до високого (? 6,2 ммоль/л). Дуже часто повідомлялося про різке підвищення рівня загального холестеролу натще (? 6,2 ммоль/л).
4 Спостерігалося у пацієнтів з нормальним початковим рівнем натще (< 5,56 ммоль/л), який підвищувався до високого (? 7 ммоль/л). Дуже часто повідомлялося про різке підвищення рівня глюкози натще (? 7 ммоль/л).
5 Спостерігалося у пацієнтів з нормальним початковим рівнем натще (<1,69 ммоль/л), який підвищувався до високого (? 2,26 ммоль/л). Дуже часто повідомлялося про різке підвищення рівня тригліцеридів натще (? 2,26 ммоль/л).
6 Під час клінічних досліджень частота виникнення паркінсонізму і дистонії у пацієнтів, які отримували лікування оланзапіном, була вища, ніж у ході досліджень плацебо, але клінічно незначно. Частота виникнення паркінсонізму, акатизії і дистонії у пацієнтів, які отримують лікування оланзапіном, була нижча, ніж при застосуванні титрованих доз галоперидолу. Через відсутність інформації про наявність в анамнезі гострих або пізніх екстрапірамідних рухових порушень не можна встановити, що оланзапін менше спричинює пізню дискінезію та/або інші пізні екстрапірамідні синдроми.
7 У випадку різкого припинення терапії оланзапіном повідомлялося про гострі симптоми: підвищене потовиділення, безсоння, тремор, ажитацію, нудоту і блювання.
8 У ході клінічних досліджень (до 12 тижнів) визначено, що концентрація пролактину у плазмі крові перевищувала верхній ліміт норми у 30 \% пацієнтів, які застосовували оланзапін. У більшості пацієнтів таке підвищення було помірним і залишалося у два рази нижче верхнього рівня норми.
Застосування в окремих групах пацієнтів.
Дуже поширені небажані ефекти (? 10 \%), пов’язані із застосуванням оланзапіну, які спостерігалися в ході клінічних досліджень за участю пацієнтів літнього віку із психозами, пов’язаними з деменцією, – порушення ходи та падіння, поширені небажані явища (<10 \% і ?1 \%) – нетримання сечі, підвищена температура тіла, еритема, зорові галюцинації, пневмонія.
Вплив при довготривалому застосуванні (не менше 48 тижнів). Відсоток пацієнтів, у яких відзначалися побічні реакції у вигляді клінічно суттєвого підвищення маси тіла, зміни рівня глюкози, загального холестерину/ЛПНЩ/ЛПВЩ або тригліцеридів, постійно збільшувався. У дорослих пацієнтів, які закінчили 9-12 місячний курс терапії, темп підвищення рівня глюкози в крові натще уповільнився приблизно після 6 місяців лікування.
Побічні дії у пацієнтів окремих популяцій. У ході клінічних досліджень у пацієнтів літнього віку із деменцією терапія оланзапіном була пов’язана з підвищеним рівнем летальних випадків та цереброваскулярними побічними реакціями. Дуже поширеними небажаними ефектами, пов’язаним із застосуванням оланзапіну, у таких пацієнтів були порушення ходи та падіння. Часто спостерігалася пневмонія, підвищення температури тіла, летаргія, еритема, зорові галюцинації та нетримання сечі.
У ході клінічних досліджень серед пацієнтів з медикаментозно індукованим (агоніст допаміну) психозом, пов’язаним із хворобою Паркінсона, посилення паркінсонівської симптоматики та галюцинації відзначалося дуже часто, частіше, ніж у групі плацебо.
У ході одного клінічного дослідження у 4,1 \% пацієнтів із біполярною манією в результаті застосування оланзапіну у комбінації з вальпроатом спостерігалася нейтропенія; причиною може бути підвищення рівня вальпроату у плазмі крові.
У разі застосування оланзапіну з літієм або вальпроатом спостерігалися (? 10 \%) тремор, сухість у роті, збільшення маси тіла, підвищення апетиту. Також повідомлялося про порушення мовлення. Під час терапії оланзапіном у комбінації з літієм або дивалпроексом спостерігалося збільшення маси тіла ? 7 \% від ІМТ (індексу маси тіла) у 17,4 \% пацієнтів під час інтенсивної терапії (до 6 тижнів). Довготривале лікування оланзапіном (до 12 тижнів) для попередження рецидивів у пацієнтів із біполярними розладами було пов’язано з підвищенням маси тіла ? 7 \% від ІМТ у 39,9 \% пацієнтів.
У підлітків під час застосування оланзапіну у ході клінічних досліджень спостерігалися побічні явища, подібні до побічних явищ у дорослих. Дуже поширеними побічними явищами (? 10 \%) були: збільшення маси тіла > 7 \%, підвищення апетиту, седація (включаючи гіперсомнію, млявість, сонливість), підвищення рівнів АЛТ/АСТ, білірубіну, холестерину, зниження рівня загального білірубіну, підвищення рівнів ГГТ, пролактину, тригліцеридів. Також часто (< 10 \% і ? 1 \%) повідомлялось про сухість у роті.
Інші побічні реакції, що спостерігалися в ході клінічних досліджень перорального застосування оланзапіну.
Порушення з боку нервової системи: атаксія, дизартрія.
Дуже рідко повідомлялося про синдром відміни (включаючи діарею, нудоту, блювання).
Із постмаркетингового досвіду відомо про такі побічні явища:
Порушення з боку гепатобіліарної системи: жовтяниця.
Порушення з боку шкіри та її похідних: висипання.
Зміни з боку імунної системи: алергічні реакції, включаючи анафілактоїдні реакції, ангіоневротичний набряк (< 0,01\%), кропив’янка або свербіж.
Інші основні небажані явища, характерні для пацієнтів з біполярною манією, які отримують оланзапін у комбінації з літієм чи вальпроатом.
Дуже часто повідомлялося про тремор. Про порушення мовлення повідомлялося часто.
Інші основні небажані явища, характерні для пацієнтів з індукованим лікарським засобом (агоністом допаміну) психозом, пов'язаним із хворобою Паркінсона.
Дуже часто повідомлялося про галюцинації.
Інші основні небажані явища, характерні для літніх пацієнтів із психозом на тлі деменції.
Дуже часто повідомлялося про порушення ходи.
Передозування.
Симптоми
Дуже часті симптоми при передозуванні (частота появи > 10 \%) включають тахікардію, збуджений стан/агресивність, дизартрію, різноманітні екстрапірамідні симптоми та знижений рівень свідомості з діапазоном від седативного стану до коми.
Лікування
Немає специфічного антидоту для оланзапіну. Не рекомендуються препарати, що спричиняють блювання. Можуть бути призначені стандартні процедури для лікування передозування (промивання шлунка, введення активованого вугілля). Було показано, що супутній прийом активованого вугілля знижує пероральну біодоступність оланзапіну на 50-60 \%.
Відповідно до клінічного стану слід розпочати симптоматичне лікування та моніторинг функції життєво важливих органів, включаючи лікування артеріальної гіпотензії та колапсу, а також підтримку дихальної функції. Не застосовувати епінефрин, допамін чи інші симпатоміметичні засоби з бета-агоністичною дією, оскільки бета-стимуляція може ускладнити артеріальну гіпотензію. Серцево-судинний моніторинг необхідний для виявлення можливих аритмій. Ретельний медичний нагляд та моніторинг повинні тривати до видужання пацієнта.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Відсутні адекватні і добре контрольовані дослідження дії оланзапіну на вагітних. Оскільки досвід лікування людей оланзапіном обмежений, під час вагітності препарат слід застосовувати тільки тоді, коли очікувані результати виправдовують можливий ризик для плода.
У новонароджених, матері яких приймали антипсихотики (включаючи оланзапін) протягом третього триместру вагітності, існує ризик виникнення побічних реакцій, включаючи екстрапірамідні порушення та/або синдром відміни, симптоми яких можуть змінюватися за силою та тривалістю. Повідомлялося про ажитацію, гіпертонію, гіпотонус, тремор, сонливість, респіраторний дистрес-синдром або розлад харчування. Тому необхідно контролювати стан новонароджених.
У здорових жінок, які годували груддю, оланзапін було виявлено у грудному молоці. Середня доза для немовляти (мг/кг) без ризику для нього оцінювалася як 1,8 \% від материнської дози (мг/кг). Пацієнткам рекомендується не годувати немовлят груддю, якщо вони приймають оланзапін.
Діти.
Оланзапін не рекомендується для застосування дітям через недостатність даних про його безпеку та ефективність.
Особливості застосування.
Психоз, пов’язаний з деменцією та/або розладами поведінки.
Оланзапін не призначений для лікування психозів, пов’язаних з деменцією та/або порушенням поведінки, а тому не рекомендується для застосування таким пацієнтам у зв’язку з підвищенням летальності та ризику цереброваскулярних випадків. Фактори ризику включають вік від 65 років, дисфагію, заспокоєння, недоїдання та зневоднення, легеневі стани (пневмонія, з аспірацією або без), супутнє застосування бензодіазепінів. Проте летальні випадки траплялися частіше при терапії оланзапіном, ніж при прийомі плацебо, незалежно від наявності факторів ризику.
У ході клінічних досліджень були випадки цереброваскулярних побічних реакцій (інсульт, транзиторний ішемічний інсульт), у тому числі з летальним наслідком. Кількість цереброваскулярних побічних реакцій була у 3 рази вища у пацієнтів, які приймали оланзапін, порівняно із плацебо (1,3 \% проти 0,4 \%). Усі пацієнти, які приймали оланзапін або плацебо і у яких спостерігалися цереброваскулярні побічні реакції, мали фактори ризику. Вік від 75 років та судинний/змішаний тип деменції були ідентифіковані як фактори ризику цереброваскулярних побічних реакцій при терапії оланзапіном. Ефективність оланзапіну не була встановлена у ході цих досліджень.
Хвороба Паркінсона. Не рекомендоване застосування оланзапіну в терапії психозів, що асоційовані з агоністами допаміну. Не рекомендоване супутнє застосування оланзапіну та протипаркінсонічних лікарських засобів пацієнтам із хворобою Паркінсона та деменцією.
Нейролептичний злоякісний синдром (НЗС). НЗС – це потенційно летальний симптомокомплекс, який пов’язують з антипсихотичними препаратами. Рідко повідомлялося про випадки НЗС, пов’язані із застосуванням оланзапіну. Клінічними проявами НЗС є гіперпірексія, м’язова ригідність, втрата свідомості та симптоми серцевої нестабільності (нерегулярний пульс або артеріальний тиск, тахікардія, підвищене потовиділення та серцева аритмія). Додаткові ознаки можуть включати підвищений рівень креатинінфосфокінази, міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостру ниркову недостатність. Клінічний прояв НЗС або наявність гіпертермії без клінічного прояву НЗС потребує негайної відміни всіх антипсихотичних засобів, включаючи оланзапін.
Гіперглікемія і цукровий діабет.
Рідко повідомлялося про гіперглікемію та/або розвиток цукрового діабету або погіршення перебігу вже існуючого цукрового діабету, асоційованого з кетоацидозом або діабетичною комою, а також про летальні випадки. У деяких випадках пацієнти мали підвищену масу тіла, що могло бути фактором ризику.
Рекомендовано проводити відповідний клінічний моніторинг пацієнтів з цукровим діабетом та пацієнтів з факторами ризику розвитку діабету, зокрема вимірювати рівень глюкози в крові на початку лікування, через 12 тижнів, а також щорічно у подальшому. Пацієнти, які отримують лікування антипсихотичними засобами, включаючи оланзапін, повинні перебувати під наглядом для своєчасного виявлення симптомів гіперглікемії (таких як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість). У пацієнтів з цукровим діабетом та пацієнтів з факторами ризику розвитку діабету необхідно регулярно перевіряти рівень контролю глюкози. Необхідно регулярно контролювати масу тіла, наприклад на початку лікування,через 4 тижні, через 8 тижнів та через 12 тижнів, а потім один раз на квартал.
Антихолінергічна активність. У ході клінічних досліджень виявлено низьку частоту антихолінергічних явищ. Однак через обмеженість клінічного досвіду застосування оланзапіну пацієнтам із супутніми захворюваннями слід бути обережними, призначаючи препарат пацієнтам із гіпертрофією простати, паралітичною кишковою непрохідністю або подібними станами.
Показники печінкової функції. При застосуванні оланзапіну часто спостерігалися транзиторні, асимптоматичні підйоми рівня печінкових трансаміназ АЛТ та АСТ, особливо на початку лікування.
Пацієнтам із підвищеним рівнем АЛТ та/чи АСТ, симптомами порушення діяльності печінки, станами, пов’язаними з печінковою недостатністю, а також пацієнтам, які приймають потенційно гепатотоксичні препарати, оланзапін призначають з обережністю. При виявленні гепатиту (включаючи гепатоцелюлярне, холестатичне чи змішане ураження печінки) оланзапін необхідно відмінити.
Нейтропенія. Оланзапін необхідно призначати з обережністю при низькому рівні лейкоцитів та/або нейтрофілів з будь-якої причини, пацієнтам, які отримують лікування препаратами, що можуть спричинити нейтропенію, пацієнтам, які мають в анамнезі медикаментозне пригнічення/токсичне ураження кісткового мозку, пацієнтам із пригніченням кісткового мозку, спричиненим супутніми захворюваннями, опроміненням чи хіміотерапією, та пацієнтам із гіпереозинофілією та мієлопроліферативним захворюванням. Нейтропенія є частим побічним ефектом при сумісному застосуванні вальпроату та оланзапіну.
Припинення терапії. При різкому припиненні терапії дуже рідко повідомлялося про гострі симптоми, зокрема про надмірне потовиділення, безсоння, тремор, роздратованість, нудоту або блювання.
QT-інтервал. У ході клінічних досліджень оланзапін не спричинював довготривалої пролонгації абсолютних інтервалів QT та QTс. Однак, як і при лікуванні іншими антипсихотичними засобами, призначати оланзапін у комбінації з препаратами, які можуть спричинити пролонгацію інтервалу QTс, слід з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку, пацієнтам із вродженим синдромом пролонгації інтервалу QT, застійною серцевою недостатністю, гіпертрофією серця, гіпокаліємією чи гіпомагнезіємією.
Тромбоемболія. Нечасто повідомлялося про зв’язок між лікуванням оланзапіном та випадками розвитку венозної тромбоемболії (? 0,1 \% – < 1 \%). Причинно-наслідковий зв’язок між лікуванням оланзапіном та розвитком венозної тромбоемболії не встановлено. Однак, беручи до уваги те, що у пацієнтів із шизофренією часто розвивається схильність до тромбоемболії, необхідно враховувати усі можливі фактори ризику, наприклад іммобілізацію пацієнта, та вживати всіх необхідних запобіжних заходів.
Загальна дія на центральну нервову систему (ЦНС). Враховуючи переважний вплив оланзапіну на ЦНС, необхідно вживати додаткові запобіжні заходи при прийомі оланзапіну в поєднанні з іншими препаратами центральної дії, включаючи вживання алкоголю.
Епілептичні напади. Оланзапін необхідно з обережністю застосовувати пацієнтам з епілептичними нападами в анамнезі та пацієнтам із ризиком зниження судомного порога. Рідко повідомлялося про випадки епілептичних нападів при лікуванні оланзапіном. У більшості цих випадків пацієнти мали в анамнезі епілептичні напади або ризик їх виникнення був підвищений.
Пізня дискінезія. У ході клінічних досліджень тривалістю до одного року при прийомі оланзапіну спостерігалася статистично значущо більш низька частота виникнення дискінезії, спричиненої лікуванням. Через збільшення ризику розвитку пізньої дискінезії при тривалому прийомі антипсихотичних препаратів необхідне зниження дози або повна відміна препарату при появі у пацієнта симптомів пізньої дискінезії. З часом ці симптоми можуть посилюватись або навіть з’являтися після припинення лікування.
Ортостатична гіпотензія. Нечасто повідомлялося про випадки ортостатичної гіпотензії у людей літнього віку в ході клінічних досліджень. Як і при лікуванні іншими антипсихотиками, під час застосування оланзапіну рекомендується періодичне вимірювання артеріального тиску пацієнтам віком від 65 років.
Раптова серцева смерть. У постмаркетингових звітах повідомлялося про випадки раптової серцевої смерті. Відповідно до ретроспективного обсерваційного когортного дослідження, ризик раптової серцевої смерті підвищувався майже вдвічі порівняно з пацієнтами, які не застосовували антипсихотики. Ризик при застосуванні оланзапіну відповідає такому при застосуванні атипових антипсихотичних засобів, що були включені до об’єднаного аналізу.
Лактоза. Таблетки Заласта® містять лактозу, тому їх не можна призначати хворим, що мають спадкову непереносимість лактози, дефіцит лактази (The Lapp lactose deficiency) або синдром глюкозо-галактазної мальабсорбції.
Допамінергічний антагонізм. Оланзапін in vitro виявляє антагонізм до допаміну та теоретично може протидіяти ефектам леводопи та агоністам допаміну, так само як інші антипсихотичні засоби.
Глюкоза. У ході клінічних досліджень (до 52 тижнів) оланзапін спричиняв більші зміни рівня глюкози порівняно з плацебо. Різниця у змінах значень між оланзапіном та плацебо була більшою у пацієнтів із симптомами дизрегуляції глюкози в анамнезі (включаючи пацієнтів з цукровим діабетом або пацієнтів із проявами гіперглікемії). У цих пацієнтів спостерігалося значне підвищення HbA1с порівняно з групою плацебо.
Відсоткове співвідношення пацієнтів, у яких змінився рівень глюкози з нормального або граничного до високого, постійно збільшувалося.
В аналізах пацієнтів, які пройшли 9–12-місячну терапію оланзапіном, підвищений рівень глюкози у крові знижувався через 6 місяців.
Зміни ліпідів. Небажані зміни рівнів ліпідів можуть спостерігатися у пацієнтів, які лікуються оланзапіном. Зміни рівнів ліпідів слід лікувати належним чином у пацієнтів із дисліпідемією та у пацієнтів із факторами ризику розвитку порушень обміну ліпідів. Пацієнтам, які отримують лікування антипсихотичними засобами, включаючи оланзапін, необхідно регулярно контролювати рівні ліпідів у крові, наприклад на початку лікування, через 12 тижнів, а також кожні 5 років у подальшому.
У ході клінічних досліджень, що тривали більше 12 тижнів, у пацієнтів, які приймали оланзапін, спостерігалося підвищення рівня загального холестерину, ліпопротеїдів низької щільності і тригліцеридів порівняно з групою плацебо.
Значне підвищення рівня ліпідів (загального холестерину, ліпопротеїдів низької щільності, тригліцеридів) спостерігалося частіше у пацієнтів без порушення обміну ліпідів в анамнезі.
Не спостерігалося статистично підтверджених відмінностей підвищення ліпопротеїдів високої щільності у пацієнтів, які приймали оланзапін, та пацієнтів, які приймали плацебо.
Кількісне співвідношення пацієнтів, у яких змінився рівень загального холестерину, ліпопротеїдів низької щільності або тригліцеридів з нормального або граничного рівня до високого або змінився рівень ліпопротеїдів високої щільності з нормального або граничного до низького, було більше у довготривалих дослідженнях (не менше 48 тижнів) порівняно з короткотерміновими дослідженнями. В аналізах пацієнтів, які пройшли 12-місячну терапію, рівень загального холестерину не зростав після 4-6 місяців.
Суїцид. Схильність до суїциду властива як для пацієнтів із шизофренією, так і для пацієнтів із біполярним розладом I типу, у зв’язку з чим потрібно ретельно спостерігати за пацієнтами, які мають такий ризик та отримують терапію. З метою зниження можливості передозування у пацієнтів потрібно виписувати оланзапін у таблетках малими кількостями, яких достатньо для забезпечення належного лікувального ефекту.
Маса тіла. Перед початком терапії оланзапіном слід враховувати потенційні наслідки підвищення маси тіла пацієнта. Пацієнти, які отримують лікування оланзапіном, повинні проходити регулярний моніторинг маси тіла.
Монотерапія оланзапіном дорослих. За результатами 13 плацебо-контрольованих клінічних досліджень, у пацієнтів, які отримували терапію оланзапіном, спостерігалося в середньому підвищення маси тіла на
У ході довготривалих клінічних досліджень (не менше 48 тижнів) середнє збільшення маси тіла у пацієнтів було
Дисфагія.
Порушення езофагальної моторики та задишка були асоційовані з прийомом антипсихотичних засобів. Аспіраційна пневмонія становила часту причину захворюваності та смертності у пацієнтів із хворобою Альцгеймера. Оланзапін не схвалений для лікування пацієнтів із хворобою Альцгеймера.
Регуляція температури тіла.
Порушення здатності тіла знижувати свою температуру спостерігалося у зв’язку із антипсихотиками. Рекомендовано зважати на цей факт при призначенні оланзапіну за наявності факторів, що можуть призвести до підвищення температури тіла, таких як посилені тренування, перебування пацієнта в умовах екстремальних температур, супутнє застосування засобів з антихолінергічною активністю або стан дегідратації.
Застосування пацієнтам, які мають супутні захворювання.
Клінічний досвід застосування оланзапіну пацієнтам із певними захворюваннями обмежений. Оланзапін посилює in vitro афінність до мускаринових рецепторів. У ході премаркетингових клінічних досліджень оланзапіну його застосування було асоційоване із запорами, відчуттям сухості в роті, тахікардією та іншими побічними явищами, що, можливо, пов’язані з холінергічним антагонізмом. Подібні побічні реакції нечасто призводили до припинення терапії оланзапіном, але необхідно з обережністю застосовувати оланзапін пацієнтам із клінічно значущою гіпертрофією простати, вузькокутовою глаукомою, паралітичною непрохідністю кишечнику в анамнезі або зі спорідненими станами, які спричинені холінергічним антагонізмом та можуть погіршуватися у присутності оланзапіну. У ході 5 плацебо-контрольованих досліджень застосування оланзапіну пацієнтам літнього віку із психозом, пов’язаним з деменцією (n=1184), повідомлялося про такі побічні реакції, пов’язані із терапією, із частотою виникнення не менше 2 \% та зі значущо більш високою частотою виникнення порівняно з пацієнтами групи плацебо: падіння, сонливість, периферичні набряки, порушення ходи, нетримання сечі, летаргія, збільшення маси тіла, астенія, пірексія, пневмонія, відчуття сухості в роті та зорові галюцинації. Рівень припинення терапії через побічні явища був вищий у групі, яка отримувала оланзапін, порівняно з плацебо (13 \% порівняно з 7 \% відповідно). У пацієнтів літнього віку із психозом, пов’язаним з деменцією, які отримували оланзапін, був вищий рівень випадків смерті порівняно з групою плацебо. Оланзапін не показаний для лікування пацієнтів літнього віку із психозом, пов’язаним з деменцією. Оланзапін не застосовувався в достатній кількості випадків пацієнтам з нещодавнім інфарктом міокарда або нестабільним серцевим захворюванням. Пацієнти з вищевказаними діагнозами були виключені з премаркетингових клінічних досліджень. Слід з обережністю застосовувати оланзапін для лікування пацієнтів із серцевими захворюваннями через ризик виникнення ортостатичної гіпотензії.
Лабораторні дослідження.
Рекомендується контролювати глюкозу натще та ліпідний профіль на початку лікування та періодично під час лікування.
Гіперпролактинемія.
Як і інші засоби із властивостями антагоністів допамінових рецепторів D2, оланзапін підвищує в крові рівні пролактину, і це підвищення зберігається при тривалому застосуванні. Гіперпролактинемія може пригнічувати гіпоталамічний гормон GnRH, результатом чого є зниження секреції пітуїтарного гонадотропіну. Це, в свою чергу, може інгібувати репродуктивну функцію шляхом порушення гонадного сперматогенезу як у чоловіків, так і у жінок. Повідомлялося про галакторею, аменорею, гінекомастію та імпотенцію у пацієнтів, які отримували препарати, що підвищували рівень пролактину. Довготривала гіперпролактинемія, асоційована із гіпогонадизмом, може призвести до зниження щільності кісток як у чоловіків, так і у жінок.
Додаткові дослідження/ лабораторні дані.
Оскільки у ході деяких досліджень на тваринах спостерігалися нейтропенія, асоційована із прийомом інших психотропних компонентів, та лейкопенія, асоційована із прийомом оланзапіну (див. «Токсикологічні дослідження на тваринах»), гематологічні параметри оцінювали з особливою уважністю в премаркетингових дослідженнях оланзапіну. Не було ознак ризику виникнення клінічно значущої нейтропенії, пов’язаної із лікуванням оланзапіном, у премаркетинговій базі даних щодо оланзапіну.
Постмаркетингові звіти.
Звіти про побічні реакції з моменту виходу оланзапіну на ринок, які були тимчасово пов’язані з терапією оланзапіном (але не обов’язково нею спричинені), включали нейтропенію.
Токсикологічні дослідження на тваринах.
Під час досліджень оланзапіну на тваринах основними гематологічними результатами були оборотна периферична цитопенія в окремих особин собак при дозуванні 10 мг/кг (у 17 разів більша доза за максимальну рекомендовану денну пероральну дозу для людини при розрахунку дози у мг/м2 поверхні тіла), дозозалежне зниження кількості лімфоцитів і нейтрофілів у мишей і лімфопенія у щурів. У кількох собак, які отримували дози 10 мг/кг, розвинулась оборотна нейтропенія та/або оборотна гемолітична анемія у період між 1-м і 10-м місяцями лікування. Дозозалежне зниження кількості лімфоцитів і нейтрофілів відзначалося в мишей, що отримували дозу 10 мг/кг (дорівнює дворазовій максимальній рекомендованій щоденній пероральній дозі для людини при розрахунку дози у мг/м2 поверхні тіла) у ході досліджень тривалістю 3 місяці. Неспецифічна лімфопенія, відповідно до зниження приросту маси тіла, спостерігалася у щурів, які отримували дозу 22,5 мг/кг (у 11 разів більша за максимальну рекомендовану щоденну пероральну дозу для людини при розрахунку дози у мг/м2 поверхні тіла) протягом 3 місяців або 16 мг/кг (у 8 разів більша за максимальну рекомендовану щоденну пероральну дозу для людини при розрахунку дози у мг/м2 поверхні тіла) протягом 6 або 12 місяців. Ніяких доказів цитотоксичності для кісткового мозку не було для жодного з вивчених видів. Клітини кісткового мозку були нормоцелюлярні або гіперцелюлярні, що свідчить про те, що зниження циркулюючих клітин крові було, ймовірно, пов’язано з периферичними (не пов’язаними з кістковим мозком) факторами.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Оскільки оланзапін може викликати сонливість та запаморочення, пацієнтам слід утриматися від керування механічними засобами, включаючи автотранспорт.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
На метаболізм оланзапіну можуть впливати інгібітори чи індуктори ізоформ цитохрому Р450, особливо на активність CYP1A2. Паління або застосування карбамазепіну підвищують метаболізм оланзапіну, що може призвести до зниження концентрації оланзапіну. Відомі інгібітори активності CYP1A2 можуть знижувати кліренс оланзапіну. Інгібування метаболізму оланзапіну не відзначалося при застосуванні препарату з трициклічними антидепресантами (CYP2D6), варфарином (CYP2C19), теофіліном (CYP1A2) або діазепамом (CYP3A4, CYP2C19). Не було відзначено взаємодії оланзапіну при призначенні з літієм або біпериденом. Терапевтичний моніторинг рівнів вальпроату в плазмі крові не виявив необхідності корекції дози вальпроату при супутньому призначенні з оланзапіном. При застосуванні етанолу разом з оланзапіном можливі додаткові фармакологічні впливи, такі як підвищена седація. Флуоксетин, разова доза антацидів, що містять алюміній та магній, або циметидину не впливали на пероральну біодоступність оланзапіну. Оланзапін може виявляти антагонізм до ефектів прямих та непрямих агоністів допаміну. Додаткове призначення активованого вугілля знижувало пероральну біодоступність оланзапіну на 50–60 \%, тому його не слід застосовуватися протягом 2 годин до прийому або 2 годин після прийому оланзапіну. Флуоксамін, інгібітор CYP1A2, знижує метаболізм оланзапіну. Це призводить до середнього зростання Cmax після прийому флуоксаміну на 54 \% у жінок, які не палять, та на 77 \% у чоловіків, які палять. Середнє зростання AUC оланзапіну становить 52 \% та 108 \% відповідно. Для пацієнтів, які застосовують флуоксамін або будь-які інші інгібітори CYP1A2, наприклад ципрофлоксацин, необхідно призначати знижені дози оланзапіну. Необхідно розглянути можливість зниження дози оланзапіну, якщо ініційовано лікування інгібітором CYP1A2.
Інгібітори CYP2D6. Флуоксетин (60 мг на один прийом або 60 мг щоденно протягом 8 днів) спричиняє середнє зростання максимальної концентрації оланзапіну на 16 \% та середнє зниження кліренсу оланзапіну на 16 \%. Значення впливу цих факторів мале порівняно з індивідуальними відмінностями між пацієнтами, тому зміни дозування зазвичай не потрібні.
Супутнє застосування оланзапіну з антипаркінсонічними препаратами пацієнтам із хворобою Паркінсона та деменцією не рекомендується.
Слід з обережністю призначати оланзапін з іншими препаратами з відомим ризиком підвищення інтервалу QTc.
Потенційна здатність оланзапіну взаємодіяти з іншими лікарськими засобами.
Антигіпертензивні засоби. Оланзапін через потенційну здатність спричиняти гіпотензії може посилювати ефекти певних антигіпертензивних засобів.
Леводопа та агоністи допаміну. Оланзапін може виявляти антагонізм до ефектів леводопи та агоністів допаміну.
Іміпрамін. Разові дози оланзапіну не виявляють впливу на фармакокінетику іміпраміну або його активного метаболіту дезипраміну.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Оланзапін – це нейролептичний, антиманіакальний та стабілізуючий настрій препарат, що демонструє широкий фармакологічний профіль у багатьох рецепторних системах.
Оланзапін має діапазон спорідненості з рецепторами (Ki; < 100 нМ) відносно рецепторів серотоніну 5 HT2А/2С, 5 HT3, 5HT6; допаміну D1, D2, D3, D4, D5; холінергічних мускаринових рецепторів ml-m5; ?1-адренергічних та рецепторів гістаміну H1. Оланзапін продемонстрував більшу спорідненість in vitro для серотоніну 5HT2, ніж для рецепторів допаміну D2, та більшу активність для 5HT2, ніж D2 на моделях in vivo.
Фармакокінетика.
Оланзапін добре всмоктується після перорального застосування, досягаючи максимальних концентрацій у плазмі протягом 5-8 годин. Прийом їжі не впливає на абсорбцію. Не була визначена абсолютна пероральна біодоступність відносно біодоступності після внутрішньовенного введення.
Оланзапін метаболізується в печінці за допомогою кон’югативного та окиснювального шляхів. Основним циркулюючим метаболітом є 1 0-N-глюкуронід, який не перетинає гемато-енцифалічний бар’єр. Цитохроми P450-CYP1A2 та P450-CYP2D6 беруть участь у формуванні метаболітів N-дезметилу та 2-гідроксиметилу. Обидва препарати проявляють значно меншу фармакологічну активність in vivo, ніж оланзапін. Предомінантна фармакологічна активність йде від первинного оланзапіну. Після перорального застосування середній кінцевий період напіввиведення оланзапіну у здорових добровольців варіюється залежно від віку та статі.
Кліренс оланзапіну з плазми є нижчим у осіб літнього віку порівняно з молодими особами, у жінок порівняно з чоловіками та у тих, хто не палить, порівняно з тими, хто палить. Однак коливання впливу віку, статі чи статусу паління на кліренс та період напіввиведення оланзапіну є малим порівняно із загальною варіабельністю між окремими особами.
Оланзапін зв’язується з білками плазми приблизно на 93 \% у всьому діапазоні концентрацій приблизно від 7 до приблизно 1000 нг/мл. В основному оланзапін зв’язується з альбуміном та ?1-ацид-глікопротеїном.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки по 2,5 мг: круглі, дещо двовипуклі, світло-жовтого кольору з можливими окремими жовтими плямами;
таблетки по 5 мг: круглі, дещо двовипуклі, світло-жовтого кольору з можливими окремими жовтими плямами та надписом «5»;
таблетки по 7,5 мг: круглі, дещо двовипуклі, світло-жовтого кольору з можливими окремими жовтими плямами та надписом «7,5»;
таблетки по 10 мг: круглі, дещо двовипуклі, світло-жовтого кольору з можливими окремими жовтими плямами та надписом «10»;
таблетки по 15 мг: круглі, дещо двовипуклі, світло-жовтого кольору з можливими окремими жовтими плямами та надписом «15»;
таблетки по 20 мг: круглі, дещо двовипуклі, світло-жовтого кольору з можливими окремими жовтими плямами та надписом «20».
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від дії світла і вологи.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка.
7 таблеток у блістері; 4 або 8 блістерів у картонній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. КРКА, д.д., Ново место, Словенія.
Місцезнаходження. Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія.
Виробник. КРКА Польща Сп. з.о.о., Польща.
Місцезнаходження. Ровнолегла 5, 02-235 Варшава, Польща.
Состав
Действующее вещество: 1 таблетка содержит оланзапина 2,5 мг; 5 мг; 7,5 мг; 10 мг; 15 мг или 20 мг;
Другие составляющие: целактоза (содержит лактозы моногидрат), крахмал прежелатинизированный, крахмал кукурузный, кремния диоксид коллоидный безводный, магния стеарат.
Лекарственная форма
Таблетки.
Фармакотерапевтическая группа
Антипсихотические средства. Код АТС N05A H03.
Показания
Лечение шизофрении.
Оланзапин является эффективным для поддержания клинического улучшения в течение длительной терапии у пациентов с начальной реакцией в ответ на лечение.
Оланзапин предназначен для лечения умеренного или тяжелого маниакального эпизода.
Пациентам с биполярным расстройством, у которых маниакальный эпизод отвечает на лечение оланзапином, препарат применяют для предупреждения рецидива.
Противопоказания
Повышенная чувствительность к активным веществам или любому неактивному ингредиенту лекарственного средства. Известен риск появления закрытоугольной глаукомы.
Способ применения и дозы
Взрослые
Шизофрения: рекомендуемая начальная доза оланзапина составляет 10 мг/день.
Маниакальный эпизод: начальная доза составляет 15 мг в качестве однократной ежедневной дозы при монотерапии или 10 мг ежедневно в составе комбинированной терапии.
Предупреждение рецидива при биполярном расстройстве: рекомендуемая начальная дозировка составляет 10 мг/день. Относительно пациентов, принимавших оланзапин для лечения маниакального эпизода, продолжение терапии для предупреждения рецидива должно происходить в той же дозе. Если имеет место новый маниакальный, смешанный или депрессивный эпизод, лечение оланзапином следует продолжать (при необходимости – с оптимизацией дозы), при наличии клинического показания – со вспомогательной терапией для улучшения симптомов настроения.
Во время лечения шизофрении, маниакального эпизода и профилактики рецидива при биполярном расстройстве ежедневные дозы можно постепенно скорректировать в соответствии с индивидуальным клиническим состоянием в диапазоне 5-20 мг/день. Повышение дозы, превышающей рекомендуемую начальную дозу, рекомендуется только после соответствующей клинической повторной оценки и должно происходить с интервалами не менее 24 часов. Оланзапин можно принимать независимо от еды, поскольку пища не влияет на абсорбцию. Прекращать прием оланзапина необходимо постепенно уменьшая дозы.
Пациенты пожилого возраста
Как правило, меньшую начальную дозу (5 мг/день) не назначают, но назначение такой дозы может быть целесообразным для пациентов в возрасте от 65 лет, если клинические факторы вызывают беспокойство.
Нарушение функции почек и/или печени
Для таких пациентов следует рассматривать целесообразность назначения меньшей начальной дозы (5 мг). В случаях умеренной печеночной недостаточности (цирроз, класс A или B по классификации Чайлда-Пью) начальная доза должна составлять 5 мг, увеличивать ее следует с осторожностью.
Меньшую начальную дозу можно назначать пациентам с комбинацией факторов, которые могут снижать метаболизм оланзапина (женский пол, пожилой возраст, отсутствие привычки к курению). Повышение дозы таким пациентам, если это показано, следует проводить постепенно, с осторожностью.
Пациентам с комбинацией вышеуказанных факторов следует сначала назначать самую низкую дозу (5 мг) и осуществлять мониторинг их состояния в течение нескольких суток. Если улучшение состояния отсутствует, дозу можно увеличить до 10 мг при мониторинге состояния пациента в течение нескольких дней после повышения дозы. Повышение дозы может продолжаться, как описано выше, до достижения максимальной дозы 20 мг.
Побочные реакции
Побочные реакции, которые могут возникнуть при применении оланзапина, классифицированы по органам и системам органов.
Побочными реакциями, о которых чаще всего сообщалось (наблюдались у ≥1% пациентов) и связанных с приемом оланзапина, были сонливость, увеличение массы тела, эозинофилия, повышенный уровень пролактина, холестерина, глюкозы и триглицеридов, глюкозурия, повышение аппетита, запоминание, акатизия, паркинсонизм, дискинезия, ортостатическая гипотония, антихолинергические эффекты, преходящие асимптоматические повышения трансаминаз печени, сыпь, астения, усталость и отек.
Со стороны кровеносной и лимфатической системы
Эозинофилия, лейкопения, нейтропения, тромбоцитопения.
Со стороны иммунной системы
Аллергическая реакция.
Со стороны метаболизма и пищеварения
Увеличение массы тела 1 , повышение уровня холестерина 2,3 , повышение уровня глюкозы 4 , повышение уровня триглицеридов 5 , глюкозурия, повышение аппетита, развитие или обострение диабета, редко связанного с кетоацидозом или комой, включая некоторые летальные случаи; гипотермия.
Со стороны нервной системы
Сонливость, головокружение, акатизия 6 , паркинсонизм 6 , дискинезия 6 , амнезия, эпилептические припадки, имевшиеся в анамнезе или имеющиеся факторы риска; нейролептический злокачественный синдром; дистония (включая очковый симптом); поздняя дискинезия; синдром отмены 7 , седация (в том числе гиперсомния, вялость, сонливость).
Со стороны сердечной системы
Брадикардия, пролонгация интервала QTc, вентрикулярная тахикардия/фибрилляция, внезапная смерть.
Со стороны сосудистой системы
Ортостатическая гипотензия, тромбоэмболия (включая эмболию легочной артерии и глубокий венозный тромбоз).
Со стороны пищеварительного тракта
Легкие, кратковременные антихолинергические эффекты, включая запоры и сухость во рту, панкреатиты.
Со стороны печени и желчевыводящих путей
Транзиторные, асимптоматические подъемы уровня печеночных трансаминаз АлАТ и АсАТ, особенно в начале лечения, периферические отеки, гепатиты (включая гепатоцеллюлярное, холестатическое или смешанное повреждение печени).
Со стороны кожи и подкожных тканей
Реакции светочувствительности, алопеция.
Со стороны мышечно-скелетного аппарата и соединительной ткани
Артралгия, рабдомиолиз.
Со стороны почек и мочевыводящих путей
Недержание мочи; задержка мочи, затрудненное мочеиспускание.
Со стороны репродуктивной системы и молочных желез
Эректильная дисфункция у мужчин; снижение либидо у женщин и мужчин, аменорея; увеличение груди; галакторея у женщин; гинекомастия/ увеличение груди у мужчин, приапизм.
Беременность, послеродовой и перинатальный период
Синдром отмены у новорожденных.
Общие нарушения и нарушения условий введения
Астения, утомляемость, отеки, пирексия.
Лабораторные исследования
Повышение уровня пролактина в плазме 8 , повышение уровня креатинфосфокиназы, повышение общего билирубина, повышение уровня алкалин-фосфатазы, повышение уровня гамма-глутамилтрансферазы, повышение уровня мочевой кислоты.
1 Клинически значимое увеличение индекса массы тела наблюдалось у всех категорий пациентов по ИМТ. После кратковременного лечения (средняя продолжительность составляла 47 дней) увеличение массы тела на ≥7% наблюдалось очень часто (22,2% случаев), ≥15% наблюдалось часто (4,2% случаев), ≥25% наблюдалось нечасто (0,8 % случаев). У пациентов, получавших длительную терапию (по крайней мере в течение 48 недель), увеличение массы тела на ≥7%, ≥15%, ≥25% наблюдалось очень часто (в 64,4%, 31,7%, 12,3% случаев соответственно ).
2 Среднее повышение уровня липидов натощак (общий холестерол, ЛПНП и триглицериды) было более значительно у пациентов, у которых первоначально не наблюдалось липидной дисрегуляции.
3 Наблюдалось у пациентов с нормальным начальным уровнем натощак (холестерола натощак (≥6,2 ммоль/л)).
4 Наблюдалось у пациентов с нормальным начальным уровнем натощак (
5 Наблюдалось у пациентов с нормальным начальным уровнем натощак (
6 Известно, что частота паркинсонизма и дистонии у пациентов, получавших лечение оланзапином, была выше, чем в ходе исследований плацебо, но клинически незначительно. Частота возникновения паркинсонизма, акатизии и дистонии у пациентов, получающих лечение оланзапином, была ниже, чем при применении титрованных доз галоперидола. Из-за отсутствия информации о наличии в анамнезе острых или поздних экстрапирамидных двигательных нарушений нельзя установить, что оланзапин меньше приводит к поздней дискинезии и/или другим поздним экстрапирамидным синдромам.
7 В случае резкого прекращения терапии оланзапином сообщалось об острых симптомах: повышенном потоотделении, бессоннице, треморе, ажитации, тошноте и рвоте.
8 Известно, что концентрация пролактина в плазме крови превышала верхний предел нормы у 30% пациентов, применявших оланзапин. У большинства пациентов такое повышение было умеренным и оставалось в два раза ниже верхнего уровня нормы.
Применение в отдельных группах пациентов.
Сообщалось об очень распространенных нежелательных эффектах (≥ 10%), связанных с применением оланзапина, у пациентов пожилого возраста с психозами, связанными с деменцией – нарушение походки и падения, распространенные нежелательные явления (10% и ³1%) – недержание мочи, повышенная температура тела, эритема, зрительные галлюцинации, пневмония
Воздействие при длительном применении (не менее 48 недель). Процент пациентов, у которых отмечались побочные реакции в виде клинически существенного повышения массы тела, изменения уровня глюкозы, общего холестерина/ЛПНП/ЛПВП или триглицеридов постоянно увеличивался. У взрослых пациентов, закончивших 9-12 месячный курс терапии, темп повышения уровня глюкозы в крови натощак замедлился приблизительно после 6 месяцев лечения.
Побочные действия у пациентов популяций. Известно, что у пациентов пожилого возраста с деменцией терапия оланзапином была связана с повышенным летальным исходом и цереброваскулярными побочными реакциями. Очень распространенными нежелательными эффектами, связанными с применением оланзапина, у таких пациентов были нарушения походки и падения. Часто наблюдалась пневмония, повышение температуры тела, летаргия, эритема, зрительные галлюцинации и недержание мочи.
Известно, что среди пациентов с медикаментозно индуцированным (агонистом допамина) психозом, связанным с болезнью Паркинсона, усиление паркинсоновской симптоматики и галлюцинации отмечались очень часто, чаще, чем в группе плацебо.
Есть данные, что у 4,1% пациентов с биполярной манией в результате применения оланзапина в комбинации с вальпроатом наблюдалась нейтропения; причиной может быть повышение уровня вальпроата в плазме крови.
При применении оланзапина с литием или вальпроатом наблюдались (≥10%) тремор, сухость во рту, увеличение массы тела, повышение аппетита. Также сообщалось о нарушении речи. Во время терапии оланзапином в сочетании с литием или дивалпроексом наблюдалось увеличение массы тела ≥ 7% от ИМТ (индекс массы тела) у 17,4% пациентов во время интенсивной терапии (до 6 недель). Длительное лечение оланзапином (до 12 недель) для предупреждения рецидивов у пациентов с биполярными расстройствами было связано с повышением массы тела ≥ 7% от ИМТ у 39,9% пациентов.
У подростков при применении оланзапина наблюдались побочные явления, подобные побочным явлениям у взрослых. Очень распространенными побочными явлениями (≥ 10%) были увеличение массы тела > 7%, повышение аппетита, седация (включая гиперсомнию, вялость, сонливость), повышение уровней АЛТ/АСТ, билирубина, холестерина, снижение уровня общего билирубина, повышение уровней ГГТ, пролактина, триглицеридов. Также часто (10% и 1%) сообщалось о сухости во рту.
Другие побочные реакции наблюдались в ходе клинических исследований перорального применения оланзапина.
Со стороны нервной системы: атаксия, дизартрия.
Очень редко сообщалось о синдроме отмены (включая диарею, тошноту, рвоту).
Из постмаркетингового опыта известно о таких побочных явлениях:
Со стороны гепатобилиарной системы: желтуха.
Со стороны кожи и ее производных: сыпь.
Изменения со стороны иммунной системы: аллергические реакции, включая анафилактоидные реакции, ангионевротический отек (
Другие основные нежелательные явления характерны для пациентов с биполярной манией, получающих оланзапин в комбинации с литием или вальпроатом.
Очень часто сообщалось о треморе. О нарушении речи сообщалось часто.
Другие основные нежелательные явления характерны для пациентов с индуцированным лекарственным средством (агонистом допамина) психозом, связанным с болезнью Паркинсона.
Очень часто сообщалось о галлюцинациях.
Другие основные нежелательные явления характерны для пожилых пациентов с психозом на фоне деменции.
Очень часто сообщалось о нарушении походки.
Передозировка
Симптомы
Очень частые симптомы передозировки (частота появления > 10%) включают тахикардию, возбужденное состояние/агрессивность, дизартрию, разнообразные экстрапирамидные симптомы и сниженный уровень сознания с диапазоном от седативного состояния до комы.
К другим медицински значимым последствиям передозировки относятся делирий, судороги, кома, возможный злокачественный нейролептический синдром, угнетение дыхания, аспирация, артериальная гипертензия или гипотензия, сердечные аритмии (
Лечение
Нет специфического антидота для оланзапина. Не рекомендуются препараты, вызывающие рвоту. Могут быть назначены стандартные процедуры лечения передозировки (промывание желудка, введение активированного угля). Было показано, что прием активированного угля снижает пероральную биодоступность оланзапина на 50-60%.
В соответствии с клиническим состоянием следует начать симптоматическое лечение и мониторинг функции жизненно важных органов, включая лечение артериальной гипотензии и коллапса, а также поддержание дыхательной функции. Не применять эпинефрин, допамин или другие симпатомиметические средства с бета-агонистическим действием, поскольку бета-стимуляция может осложнить артериальную гипотензию. Сердечно-сосудистый мониторинг необходим для выявления возможных аритмий. Тщательное медицинское наблюдение и мониторинг должны продолжаться до выздоровления пациента.
Применение в период беременности и кормлении грудью
Отсутствуют адекватные и хорошо контролируемые исследования действия оланзапина на беременных. Поскольку опыт лечения оланзапином ограничен, во время беременности препарат следует применять только тогда, когда ожидаемые результаты оправдывают возможный риск для плода.
У новорожденных, матери которых принимали антипсихотики (включая оланзапин) в течение третьего триместра беременности, существует риск побочных реакций, включая экстрапирамидные нарушения и/или синдром отмены, симптомы которых могут изменяться по силе и длительности. Сообщалось об ажитации, гипертонии, гипотонусе, треморе, сонливости, респираторном дистресс-синдроме или расстройстве питания. Поэтому необходимо контролировать состояние новорожденных.
У здоровых женщин, кормящих грудью, оланзапин был обнаружен в грудном молоке. Средняя доза младенца (мг/кг) без риска для него оценивалась как 1,8% от материнской дозы (мг/кг). Пациенткам рекомендуется не кормить грудных детей, если они принимают оланзапин.
Дети.
Оланзапин не рекомендуется использовать детям из-за недостаточности данных о его безопасности и эффективности.
Особенности применения
Психоз, связанный с деменцией и/или нарушениями поведения.
Оланзапин не предназначен для лечения психозов, связанных с деменцией и/или нарушением поведения, поэтому не рекомендуется для применения таким пациентам в связи с повышением летальности и риска цереброваскулярных случаев. Факторы риска включают возраст от 65 лет, дисфагию, успокоение, недоедание и обезвоживание, легочные состояния (пневмония, с аспирацией или без), сопутствующее применение бензодиазепинов. Однако летальные случаи встречались чаще при терапии оланзапином, чем при приеме плацебо, независимо от наличия факторов риска.
Известно о случаях цереброваскулярных побочных реакций (инсульт, транзиторный ишемический инсульт), в том числе с летальным исходом. Количество цереброваскулярных побочных реакций было в 3 раза выше у пациентов, принимавших оланзапин по сравнению с плацебо (1,3% против 0,4%). Все пациенты, принимавшие оланзапин или плацебо и у которых наблюдались побочные цереброваскулярные реакции, имели факторы риска. Возраст от 75 лет и сосудистый/смешанный тип деменции были идентифицированы как фактор риска цереброваскулярных побочных реакций при терапии оланзапином. Эффективность оланзапина не была установлена в ходе этих исследований.
Болезнь Паркинсона. Не рекомендуется применение оланзапина в терапии психозов, ассоциированных с агонистами допамина. Не рекомендуется сопутствующее применение оланзапина и противопаркинсонических препаратов пациентам с болезнью Паркинсона и деменцией.
Нейролептический злокачественный синдром (НВС). НВС – это потенциально летальный симптомокомплекс, который связывают с антипсихотическими препаратами. Редко сообщалось о случаях НЗС, связанных с применением оланзапина. Клиническими проявлениями НЗС являются гиперпирексия, мышечная ригидность, потеря сознания и симптомы сердечной нестабильности (нерегулярный пульс или АД, тахикардия, повышенное потоотделение и сердечная аритмия). Дополнительные признаки могут включать повышенный уровень креатининфосфокиназы, миоглобинурию (рабдомиолиз) и ОПН. Клиническое проявление НВС или наличие гипертермии без клинического проявления НСС требует немедленного отмены всех антипсихотических средств, включая оланзапин.
Гипергликемия и сахарный диабет .
Редко сообщалось о гипергликемии и/или развитии сахарного диабета или ухудшении течения уже существующего сахарного диабета, ассоциированного с кетоацидозом или диабетической комой, а также о летальных случаях. В некоторых случаях у пациентов была повышенная масса тела, что могло быть фактором риска.
Рекомендуется проводить соответствующий клинический мониторинг пациентов с сахарным диабетом и пациентов с факторами риска развития диабета, в частности измерять уровень глюкозы в крови в начале лечения через 12 недель, а также ежегодно в дальнейшем. Пациенты, получающие лечение антипсихотическими средствами, включая оланзапин, должны находиться под наблюдением для своевременного выявления симптомов гипергликемии (таких как полидипсия, полиурия, полифагия и слабость). У пациентов с сахарным диабетом и пациентов с факторами риска развития диабета необходимо регулярно проверять уровень контроля глюкозы. Необходимо регулярно контролировать массу тела, например в начале лечения через 4 недели, через 8 недель и через 12 недель, а затем один раз в квартал.
Антихолинергическая активность . Сообщалось о низкой частоте антихолинергических явлений. Однако из-за ограниченности клинического опыта применения оланзапина пациентам с сопутствующими заболеваниями следует соблюдать осторожность, назначая препарат пациентам с гипертрофией простаты, паралитической кишечной непроходимостью или подобными состояниями.
Характеристики печеночной функции. При применении оланзапина часто наблюдались транзиторные, асимптоматические подъемы уровня печеночных трансаминаз АЛТ и АСТ, особенно в начале лечения.
Пациентам с повышенным уровнем АЛТ и/или АСТ, симптомами нарушения деятельности печени, состояниями, связанными с печеночной недостаточностью, а также пациентам, принимающим потенциально гепатотоксические препараты, назначают оланзапин с осторожностью. При выявлении гепатита (включая гепатоцеллюлярное, холестатическое или смешанное поражение печени) оланзапин необходимо отменить.
Нейтропения. Оланзапин необходимо назначать с осторожностью при низком уровне лейкоцитов и/или нейтрофилов по какой-либо причине, пациентам, получающим лечение препаратами, которые могут вызвать нейтропению, пациентам, имеющим в анамнезе медикаментозное угнетение/токсическое поражение костного мозга, пациентам с угнетением костного мозга. , вызванным сопутствующими заболеваниями, облучением или химиотерапией, и пациентам с гипереозинофилией и миелопролиферативным заболеванием. Нейтропения является частым побочным эффектом при совместном применении вальпроата и оланзапина.
Прекращение терапии. При резком прекращении терапии очень редко сообщалось об острых симптомах, в частности о чрезмерном потоотделении, бессоннице, треморе, раздражении, тошноте или рвоте.
QT-интервал. Есть данные, что оланзапин не вызывал длительной пролонгации абсолютных интервалов QT и QTс. Однако, как и при лечении другими антипсихотическими средствами, назначать оланзапин в комбинации с препаратами, которые могут вызвать пролонгацию интервала QTс, следует с осторожностью, особенно пациентам пожилого возраста, пациентам с врожденным синдромом пролонгации интервала QT, застойной сердечной недостаточностью, гипертрофией сердца гипомагнезиемией.
Тромбоэмболия. Нечасто сообщалось о связи между лечением оланзапином и случаями развития венозной тромбоэмболии (≥ 0,1% – Однако, учитывая, что у пациентов с шизофренией часто развивается склонность к тромбоэмболии, необходимо учитывать все возможные факторы риска, например иммобилизацию пациента и принимать все необходимые меры предосторожности.
Общее действие на ЦНС. Учитывая преимущественное влияние оланзапина на ЦНС, необходимо принимать дополнительные меры предосторожности при приеме оланзапина в сочетании с другими препаратами центрального действия, включая употребление алкоголя.
Эпилептические приступы. Оланзапин необходимо с осторожностью применять пациентам с эпилептическими приступами в анамнезе и пациентам с риском снижения судорожного порога. Редко сообщалось о случаях эпилептических приступов при лечении оланзапином. В большинстве случаев пациенты имели в анамнезе эпилептические приступы или риск их возникновения был повышен.
Поздняя дискинезия. Известно, что при приеме оланзапина наблюдалась статистически значимая более низкая частота возникновения дискинезии, вызванной лечением. Из-за увеличения риска поздней дискинезии при длительном приеме антипсихотических препаратов необходимо снижение дозы или полная отмена препарата при появлении у пациента симптомов поздней дискинезии. Со временем эти симптомы могут усугубляться или даже появляться после прекращения лечения.
Ортостатическая гипотензия. Нечасто сообщалось о случаях ортостатической гипотензии у пожилых людей в ходе клинических исследований. Как и при лечении другими антипсихотиками, во время применения оланзапина рекомендуется периодическое измерение АД пациентам в возрасте от 65 лет.
Внезапная сердечная смерть. В постмаркетинговых отчетах сообщалось о случаях внезапной сердечной смерти. Согласно ретроспективному обсервационному когортному исследованию, риск внезапной сердечной смерти повышался почти вдвое по сравнению с пациентами, не применявшими антипсихотики. Риск при применении оланзапина соответствует таковому при применении атипичных антипсихотических средств, включенных в объединенный анализ.
Лактоза. Таблетки Заласта содержат лактозу, поэтому их нельзя назначать больным, имеющим наследственную непереносимость лактозы, дефицит лактазы (The Lapp lactose deficiency) или синдром глюкозо-галактазной мальабсорбции.
Допаминергический антагонизм. Оланзапин in vitro проявляет антагонизм к допамину и теоретически может противодействовать эффектам леводопы и агонистам допамина, равно как и другие антипсихотические средства.
Глюкоза. Известно, что оланзапин влечет за собой большие изменения уровня глюкозы по сравнению с плацебо. Разница в изменениях значений между оланзапином и плацебо была больше у пациентов с симптомами дизрегуляции глюкозы в анамнезе (включая пациентов с сахарным диабетом или пациентов с проявлениями гипергликемии). У этих пациентов наблюдалось значительное повышение HbA1с по сравнению с группой плацебо.
Процентное отношение пациентов, у которых изменился уровень глюкозы с нормального или предельного к высокому, постоянно увеличивалось.
В анализах пациентов, прошедших 9–12-месячную терапию оланзапином, повышенный уровень глюкозы в крови снижался через 6 месяцев.
Изменения липидов. Нежелательные изменения уровней липидов могут наблюдаться у пациентов, лечащихся оланзапином. Изменения уровней липидов следует лечить должным образом у пациентов с дислипидемией и у пациентов с факторами риска развития нарушений обмена липидов. Пациентам, получающим лечение антипсихотическими средствами, включая оланзапин, необходимо регулярно контролировать уровни липидов в крови, например в начале лечения, через 12 недель, а также каждые 5 лет.
Известно, что у пациентов, принимавших оланзапин, наблюдалось повышение общего холестерина, липопротеидов низкой плотности и триглицеридов по сравнению с группой плацебо.
Значительное повышение уровня липидов (общего холестерина, липопротеидов низкой плотности, триглицеридов) наблюдалось чаще у пациентов без нарушения обмена липидов в анамнезе.
Не наблюдалось статистически подтвержденных различий повышения липопротеидов высокой плотности у пациентов, принимавших оланзапин, и у пациентов, принимавших плацебо.
Количественное соотношение пациентов, у которых изменился уровень общего холестерина, липопротеидов низкой плотности или триглицеридов с нормального или предельного уровня к высокому или изменился уровень липопротеидов высокой плотности с нормального или предельного к низкому, было больше в длительных исследованиях (не менее 48 недель) по сравнению с краткосрочными исследованиями. В анализах пациентов, прошедших 12-месячную терапию, уровень общего холестерина не возрастал после 4-6 месяцев.
Суицид. Склонность к суициду свойственна как пациентам с шизофренией, так и пациентам с биполярным расстройством I типа, в связи с чем следует тщательно наблюдать за пациентами, имеющими такой риск и получающими терапию. С целью снижения возможности передозировки у пациентов нужно выписывать оланзапин в таблетках малыми количествами, достаточно для обеспечения надлежащего лечебного эффекта.
Масса тела. Перед началом лечения оланзапином следует учитывать потенциальные последствия повышения массы тела пациента. Пациенты, получающие лечение оланзапином, должны проходить регулярный мониторинг массы тела.
Монотерапия оланзапином взрослых. Известно, что у пациентов, получавших терапию оланзапином, наблюдалось в среднем повышение массы тела на 2,6 кг по сравнению с потерей массы тела в среднем на 0,3 кг в группе плацебо при медиане применения 6 недель; у 22,2% пациентов из получавших терапию оланзапином наблюдалось повышение массы тела не менее чем на 7% от массы в начале лечения по сравнению с 3% пациентов группы плацебо при медиане применения 8 недель; у 4,2% пациентов наблюдалось увеличение массы тела по крайней мере на 15% от массы в начале лечения по сравнению с 0,3% пациентов группы плацебо при медиане применения 12 недель. Клинически значимое увеличение индекса массы тела наблюдалось у всех категорий пациентов. Прекращение терапии из-за увеличения массы тела отмечалось у 0,2% пациентов, получавших лечение оланзапином, по сравнению с 0% пациентов из группы плацебо.
Известно, что среднее увеличение массы тела у пациентов было 5,6 кг (при медиане применение 573 дня; N=2021). Количество пациентов, у которых наблюдалось увеличение массы тела не менее чем на 7%, 15% или 25% от начальной массы, при длительном применении оланзапина составляло 64%, 32% и 12% соответственно. Прекращение терапии из-за увеличения массы тела отмечалось у 0,4% пациентов, получавших лечение оланзапином в течение не менее 48 недель.
Дисфагия.
Нарушения эзофагальной моторики и одышка были ассоциированы с приемом антипсихотических средств. Аспирационная пневмония составляла частую причину заболеваемости и смертности у пациентов с болезнью Альцгеймера. Оланзапин не одобрен для лечения пациентов с болезнью Альцгеймера.
Регуляция температуры тела.
Нарушение способности тела снижать свою температуру наблюдалось в связи с антипсихотиками. Рекомендуется учитывать этот факт при назначении оланзапина при наличии факторов, которые могут привести к повышению температуры тела, таким как усиленные тренировки, пребывание пациента в условиях экстремальных температур, сопутствующее применение антихолинергической активности или состояние дегидратации.
Применение пациентам с сопутствующими заболеваниями.
Клинический опыт применения оланзапина пациентам с определенными заболеваниями ограничен. Оланзапин усиливает in vitro аффинность к рецепторам мускарина. Известно, что применение оланзапина было ассоциировано с запорами, сухостью во рту, тахикардией и другими побочными явлениями, что, возможно, связано с холинергическим антагонизмом. Подобные побочные реакции нечасто приводили к прекращению терапии оланзапином, но необходимо с осторожностью применять оланзапин пациентам с клинически значимой гипертрофией простаты, узкоугловой глаукомой, паралитической непроходимостью кишечника в анамнезе или с родственными состояниями, которые могут быть вызваны холин. При применении оланзапина пациентам пожилого возраста с психозом, связанным с деменцией (n=1184), сообщалось о таких побочных реакциях, связанных с терапией, с частотой возникновения не менее 2% и со значительно более высокой частотой возникновения по сравнению с пациентами группы плацебо: падение, сонливость, периферические отеки, нарушения походки, недержание мочи, летаргия, увеличение массы тела, астения, пирексия, пневмония, ощущение сухости во рту и зрительные галлюцинации. Уровень прекращения терапии из-за побочных явлений был выше в группе, получавшей оланзапин по сравнению с плацебо (13% по сравнению с 7% соответственно). У пациентов пожилого возраста с психозом, связанным с деменцией, получавших оланзапин, был более высокий уровень случаев смерти по сравнению с группой плацебо. Оланзапин не показан для лечения пациентов пожилого возраста с психозом, связанным с деменцией. Оланзапин не применялся в достаточном количестве случаев пациентам с недавним инфарктом миокарда или нестабильным сердечным заболеванием. Пациенты с вышеуказанными диагнозами были исключены из премаркетинговых клинических исследований. Следует с осторожностью применять оланзапин для лечения пациентов с сердечными заболеваниями из-за риска возникновения ортостатической гипотензии.
Лабораторное исследование.
Рекомендуется контролировать глюкозу натощак и липидный профиль в начале лечения и периодически во время лечения.
Гиперпролактинемия.
Как и другие средства со свойствами антагонистов допаминовых рецепторов D2, оланзапин повышает в крови уровни пролактина, и это повышение сохраняется при длительном применении. Гиперпролактинемия может ингибировать гипоталамический гормон GnRH, результатом чего является снижение секреции питуитарного гонадотропина. Это, в свою очередь, может ингибировать репродуктивную функцию путем нарушения гонадного сперматогенеза, как у мужчин, так и у женщин. Сообщалось о галакторее, аменорее, гинекомастии и импотенции у пациентов, получавших препараты, повышающие уровень пролактина. Длительная гиперпролактинемия, ассоциированная с гипогонадизмом, может привести к снижению плотности костей как у мужчин, так и у женщин.
Дополнительные исследования/лабораторные данные.
Сообщалось, что по данным исследований на животных наблюдались нейтропения, ассоциированная с приемом других психотропных компонентов, и лейкопения, ассоциированная с приемом оланзапина (см. Токсикологические исследования на животных), гематологические параметры оценивали с особой внимательностью в премаркетинговых исследованиях оланзапина. Не было признаков риска возникновения клинически значимой нейтропении, связанной с лечением оланзапином, в премаркетинговой базе данных по оланзапину.
Постмаркетинговые отчеты.
Отчеты о побочных реакциях с момента выхода оланзапина на рынок, временно связанных с терапией оланзапином (но не обязательно ею вызваны), включали нейтропению.
Токсикологические исследования на животных.
Известно, что согласно исследованиям оланзапина на животных основными гематологическими результатами были обратимая периферическая цитопения у отдельных особей собак при дозировке 10 мг/кг (в 17 раз больше дозы максимальной рекомендованной дневной пероральной дозы для человека при расчете дозы в мг/м 2 поверхности тела) , дозозависимое снижение количества лимфоцитов и нейтрофилов у мышей и лимфопения у крыс У нескольких собак, получавших дозы 10 мг/кг, развилась обратимая нейтропения и/или обратимая гемолитическая анемия в период между 1-м и 10-м месяцами лечения. Дозозависимое снижение количества лимфоцитов и нейтрофилов отмечалось у мышей, получавших дозу 10 мг/кг (равна двукратной максимальной рекомендованной ежедневной пероральной дозе для человека при расчете дозы в мг/м 2 поверхности тела) в ходе исследований продолжительностью 3 месяца. Неспецифическая лимфопения, согласно снижению прироста массы тела, наблюдалась у крыс, получавших дозу 22,5 мг/кг (в 11 раз больше максимальной рекомендованной ежедневной пероральной дозы для человека при расчете дозы в мг/м 2 поверхности тела) в течение 3 месяцев или 16 мг/кг (в 8 раз больше максимальной рекомендованной ежедневной пероральной дозы для человека при расчете дозы в мг/м 2 поверхности тела) в течение 6 или 12 месяцев. Никаких доказательств цитотоксичности для костного мозга не было ни для одного из изученных видов. Клетки костного мозга были нормоцеллюлярными или гиперцеллюлярными, что свидетельствует о том, что снижение циркулирующих клеток крови было, вероятно, связано с периферическими (не связанными с костным мозгом) факторами.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортом или другими механизмами
Поскольку оланзапин может вызвать сонливость и головокружение, пациентам следует удержаться от управления механическими средствами, включая автотранспорт.
Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другими видами взаимодействий.
На метаболизм оланзапина могут оказывать влияние ингибиторы или индукторы изоформ цитохрома Р450, особенно на активность CYP1A2. Курение или применение карбамазепина повышают метаболизм оланзапина, что может привести к снижению концентрации оланзапина. Известные ингибиторы активности CYP1A2 могут снижать клиренс оланзапина. Ингибирование метаболизма оланзапина не отмечалось при применении препарата с трициклическими антидепрессантами (CYP2D6), варфарином (CYP2C19), теофиллином (CYP1A2) или диазепамом (CYP3A4, CYP2C19). Не было отмечено взаимодействия оланзапина при назначении с литием или бипериденом. Терапевтический мониторинг уровней вальпроата в плазме крови не выявил необходимости коррекции дозы вальпроата при сопутствующем назначении с оланзапином. При применении этанола вместе с оланзапином возможны дополнительные фармакологические воздействия, такие как повышенная седация. Флуоксетин, разовая доза антацидов, содержащих алюминий и магний или циметидина, не влияли на пероральную биодоступность оланзапина. Оланзапин может проявлять антагонизм к эффектам прямых и косвенных агонистов допамина. Дополнительное назначение активированного угля снижало пероральную биодоступность оланзапина на 50-60%, поэтому его не следует применять в течение 2 ч до приема или 2 ч после приема оланзапина. Флуоксамин, ингибитор CYP1A2, снижает метаболизм оланзапина. Это приводит к среднему росту Cmax после приема флуоксамина на 54% у некурящих женщин и на 77% у курящих. Средний рост AUC оланзапина составляет 52% и 108% соответственно. Для пациентов, применяющих флуоксамин или другие ингибиторы CYP1A2, например ципрофлоксацин, необходимо назначать сниженные дозы оланзапина. Необходимо рассмотреть возможность снижения дозы оланзапина, если инициировано лечение ингибитором CYP1A2.
Ингибиторы CYP2D6. Флуоксетин (60 мг на один прием или 60 мг ежедневно в течение 8 дней) приводит к среднему росту максимальной концентрации оланзапина на 16% и среднему снижению клиренса оланзапина на 16%. Значение влияния этих факторов мало по сравнению с индивидуальными различиями между пациентами, поэтому изменения дозировки обычно не требуются.
Сопутствующее применение оланзапина с антипаркинсоническими препаратами пациентам с болезнью Паркинсона и деменцией не рекомендуется.
Следует осторожно назначать оланзапин с другими препаратами с известным риском повышения интервала QTc.
Потенциальная способность оланзапина взаимодействовать с другими лекарственными средствами.
Антигипертензивные средства. Оланзапин из-за потенциальной способности к гипотензии может усиливать эффекты определенных антигипертензивных средств.
Леводопа и агонисты допамина. Оланзапин может проявлять антагонизм к эффектам леводопы и агонистов допамина.
Имипромин. Разовые дозы оланзапина не оказывают влияния на фармакокинетику имипрамина или его активный метаболит дезипрамина.
Фармакологические свойства
Фармакодинамика
Оланзапин – это нейролептический, антиманиакальный и стабилизирующий настрой препарат, демонстрирующий широкий фармакологический профиль во многих рецепторных системах.
Оланзапин имеет диапазон родства с рецепторами (Ki; 2А/2С, 5 HT3, 5HT6 ; допамина D1, D2, D3, D4, D5; холинергических мускариновых рецепторов ml-m5; α1-адренергических и рецепторов гистамина H1. Оланзапин продемонстрировал для серотонина 5HT2, чем для рецепторов допамина D2, и большую активность для 5HT2, чем D2 на моделях in vivo .
Фармакокинетика
Оланзапин хорошо всасывается после перорального использования, достигая максимальных концентраций в плазме в течение 5-8 часов. Прием пищи не влияет на абсорбцию. Не была определена абсолютная пероральная биодоступность в отношении биодоступности после введения.
Оланзапин метаболизируется в печени посредством конъюгативного и окислительного пути. Основным циркулирующим метаболитом является 10-N-глюкуронид, не пересекающий гемато-энцифалический барьер. Цитохромы P450-CYP1A2 и P450-CYP2D6 принимают участие в формировании метаболитов N-дезметила и 2-гидроксиметила. Оба препарата проявляют значительно меньшую фармакологическую активность in vivo , чем оланзапин. Предоминантная фармакологическая активность исходит от первичного оланзапина. После перорального применения средний конечный период полувыведения оланзапина у здоровых добровольцев варьируется в зависимости от возраста и пола.
Клиренс оланзапина из плазмы ниже у лиц пожилого возраста по сравнению с молодыми лицами, у женщин по сравнению с мужчинами и у некурящих, по сравнению с курящими. Однако колебания влияния возраста, пола или статуса курения на клиренс и период полувыведения оланзапина мало по сравнению с общей вариабельностью между отдельными лицами.
Оланзапин связывается с белками плазмы примерно на 93% во всем диапазоне концентраций от примерно 7 до примерно 1000 нг/мл. Оланзапин в основном связывается с альбумином и α1-ацид-гликопротеином.
Фармацевтические свойства.
Основные физико-химические свойства :
Таблетки по 2,5 мг: круглые, несколько выпуклые, светло-желтого цвета с возможными отдельными желтыми пятнами;
Таблетки по 5 мг: круглые, несколько выпуклые, светло-желтого цвета с возможными отдельными желтыми пятнами и надписью «5»;
Таблетки по 7,5 мг: круглые, несколько выпуклые, светло-желтого цвета с возможными отдельными желтыми пятнами и надписью «7,5»;
Таблетки по 10 мг: круглые, несколько выпуклые, светло-желтого цвета с возможными отдельными желтыми пятнами и надписью «10»;
Таблетки по 15 мг: круглые, несколько выпуклые, светло-желтого цвета с возможными отдельными желтыми пятнами и надписью «15»;
Таблетки по 20 мг: круглые, несколько выпуклые, светло-желтого цвета с возможными отдельными желтыми пятнами и надписью «20».
Срок годности . 5 лет.
Условия хранения
Хранить в оригинальной упаковке для защиты от света и влаги.
Хранить в недоступном для детей месте.
Упаковка
7 таблеток в блистере; 4 или 8 блистеров в картонной коробке.
Категория отпуска
По рецепту.
Производитель
КРКА, д. д., новое место.
Местонахождение производителя и его адрес места осуществления деятельности
Облако цеста 6, 8501 Ново место, Словения.
Производитель
КРКА Польша Сп. з. о. е.
Местонахождение производителя и его адрес места осуществления деятельности
Ул. Ровнолеглая 5, 02-235 Варшава.
Источником информации для описания является Государственный Реестр Лекарственных Средств Украины - http://www.drlz.com.ua/
Часто задаваемые вопросы
Сколько стоит Заласта таблетки по 10 мг 28 шт. (7х4)?
Какое действующее вещество товара - Заласта таблетки по 10 мг 28 шт. (7х4)?
Подходит ли это лекарство для детей?
Какие условия хранения у Этопозид (Таблетки)?
Какая страна производитель препарата?
Антипсихотические препараты
Обратите внимание, что цены на препараты, указанные на сайте, актуальны только при онлайн-заказе. Цены на медикаменты в аптеках нашей сети могут отличаться от указанных.