Амиокордин таблетки по 200 мг 30 шт. (10х3)
- Торговое название Амиокордин
- Действующее вещество Амиодарон
- Лекарственная форма Таблетки
- Температура хранения от +15°C до +25°C
- Признак Импортный
- Производитель KRKA, d.d.
- Страна Словения
- Условия отпуска По рецепту
- Код морион 28578
-
Особенности
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
Аміокордин®
(Amiokordin®)
Склад:
діюча речовина: аміодарону гідрохлорид;
1 таблетка містить аміодарону гідрохлориду 200 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, повідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.
Лікарська форма. Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості: круглі двоопуклі таблетки без запаху, від білого до злегка кремового кольору, з рискою на одному боці.
Фармакотерапевтична група. Антиаритмічні препарати ІІІ класу. Код АТХ С01В D01.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Аміодарон є антиаритмічним препаратом III класу за класифікацією Воган-Вільямса; однак йому також притаманні властивості препаратів I, II та IV класів. Аміодарон, головним чином, блокує калієві канали, меншою мірою натрієві та кальцієві канали, а також неконкурентно блокує ?- та ?-адренорецептори. Антиаритмічна дія аміодарону пов’язана зі здатністю підвищувати тривалість потенціалу дії клітин міокарда та ефективного рефрактерного періоду, що супроводжується зниженням автоматизму синусового вузла, уповільненням атріовентрикулярної провідності, зниженням збудливості міокарда. Антиангінальна дія аміодарону реалізується за рахунок зниження потреби міокарда в кисні (зменшення частоти скорочень та післянавантаження) та зниження опірності коронарних судин.
Фармакокінетика.
Фармакокінетичні властивості аміодарону описані, проте вони ще не достеменно дослідженні, зокрема у різних пацієнтів щодо біодоступності, концентрації в плазмі крові та періодом напіввиведення.
Абсорбція.
Аміодарон повільно та по-різному абсорбується.
Об’єм розподілу великий (більше ніж 66 л/кг, тобто більше
Розподіл.
Середня біодоступність аміодарону становить приблизно 40-50\%.
Пікова концентрація в плазмі крові після прийому разової дози досягається через 3-7 годин. При тривалому лікуванні пікова концентрація досягається поступово, за декілька тижнів чи місяців.
Метаболізм.
Аміодарон переважно метаболізується в печінці, також частково в кишечнику (а саме: в слизовій оболонці кишечнику). Головними метаболічними процесами є дезетилювання (в печінці) та N-деалкілування (в кишечнику). Моно-N-дезетиламіодарон (дезетиламіодарон) є основним фармакологічно активним метаболітом аміодарону.
Фармакокінетика та фармакодинаміка дезетиламіодарону подібна до фармакокінетики та фармакодинаміки аміодарону.
Виведення.
Аміодарон виводиться через жовчний міхур (у фекаліях) та через нирки. Оскільки він майже повністю перетворюється, його виявляють в фекаліях та сечі у незначній кількості. Оскільки виведення із сечею є незначним у корегуванні дози у пацієнтів із нирковою недостатністю потреби немає.
Період напіввиведення після разової дози аміодарону становить у середньому 3,2-20,7 годин, а кліренс 0,14-0,69 л/хв. Після продовження прийому період напіввиведення аміодарону є дуже довгим, а саме: 13-103 дні (в середньому 53 +/- 24 дні). Після припинення лікування виведення триває ще декілька місяців.
Протягом перших декількох днів лікування аміодарон акумулюється в організмі. Процес виведення розпочинається тільки через кілька днів. Концентрації у плазмі крові в стабільному стані досягаються поступово, за кілька тижнів або місяців. Через вищезазначені характеристики аміодарону лікування слід розпочинати з великих (ударних) доз з метою якнайшвидше досягти в тканинах концентрацій, які необхідні для терапевтичного ефекту.
Клінічний антиаритмічний ефект спостерігається приблизно через 7 днів, а максимальний ефект – через 15-30 днів. Після припинення лікування терапевтична дія триває протягом 10-30 днів.
Аміодарон не виводиться за допомогою гемодіалізу або перитонеального діалізу.
Клінічні характеристики.
Показання.
Профілактика рецидивів:
? шлуночкової тахікардії, яка становить загрозу для життя хворого: лікування необхідно починати в умовах стаціонару при наявності постійного контролю за станом пацієнта;
? симптоматичної шлуночкової тахікардії (документально підтвердженої), яка призводить до втрати працездатності;
? суправентрикулярної тахікардії (документально підтвердженої), що потребує лікування, та у тих випадках, коли інші препарати не мають терапевтичного ефекту або протипоказані;
? фібриляція шлуночків.
Лікування суправентрикулярної тахікардії:
? уповільнення або зменшення фібриляції або тріпотіння передсердь.
Ішемічна хвороба серця та/або порушення функції лівого шлуночка.
Протипоказання.
Синусова брадикардія, синоатріальна блокада серця за відсутності ендокардіального кардіостимулятора (штучного водія ритму).
Синдром слабкості синусового вузла за відсутності ендокардіального кардіостимулятора (ризик зупинки синусового вузла).
Порушення антріовентрикулярної провідності високого ступеня за відсутності ендокардіального кардіостимулятора.
Порушення функції щитовидної залози.
Відома гіперчутливість до йоду, аміодарону або до будь-якого компонента препарату.
Комбінація із препаратами, здатними спричинити пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes»:
- протиаритмічні препарати Іа класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
- протиаритмічні препарати ІІІ класу (соталол, дофетилід, ібутилід);
- інші лікарські засоби, такі як сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, дифеманіл, доласетрон (внутрішньовенно), еритроміцин (внутрішньовенно), мізоластин, вінкамін (внутрішньовенно), моксифлоксацин, спіраміцин (внутрішньовенно), тореміфен, деякі нейролептики.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Протиаритмічні препарати. Багато протиаритмічних препаратів пригнічують серцевий автоматизм, провідність та скоротливість міокарда.
Одночасне застосування протиаритмічних засобів, які належать до різних класів, може забезпечити досягнення сприятливого терапевтичного ефекту, але найчастіше лікування такою комбінацією є дуже делікатним процесом, який потребує ретельного клінічного та ЕКГ моніторування.
Одночасне застосування протиаритмічних засобів одного і того ж класу не рекомендоване, окрім виняткових випадків, оскільки таке лікування збільшує ризик виникнення кардіальних побічних ефектів.
Одночасне застосування з лікарськими засобами, які мають негативну інотропну дію, сприяє уповільненню серцевого ритму та/або уповільнює атріовентрикулярну провідність, тому потребує ретельного клінічного та ЕКГ моніторування.
Лікарські засоби, що можуть індукувати розвиток torsades de pointes. Ця аритмія може бути індукована деякими лікарськими засобами, незалежно від того, чи належать вони до протиаритмічних препаратів, чи ні. Сприятливими факторами є гіпокаліємія (див. підрозділ «Препарати, що знижують вміст калію»), брадикардія (див. підрозділ «Препарати, що уповільнюють серцевий ритм») або вроджене чи набуте подовження інтервалу QT.
Одночасне застосування двох лікарських засобів, кожен з яких є препаратом, що сприяє виникненню torsades de pointes, зазвичай протипоказане.
Препарати, що уповільнюють серцевий ритм. Багато лікарських засобів можуть обумовлювати брадикардію. Це, зокрема, стосується протиаритмічних препаратів Ia класу, бета-блокаторів, деяких протиаритмічних препаратів III класу, деяких блокаторів кальцієвих каналів, препаратів наперстянки, пілокарпіну та антихолінестеразних препаратів.
Протипоказані комбінації (див. розділ «Протипоказання»). Лікарські засоби, які можуть індукувати виникнення torsades de pointes (за винятком протипаразитарних препаратів, нейролептиків та метадону; див. підрозділ «Нерекомендовані комбінації»):
? протиаритмічні засоби Ia класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
? протиаритмічні засоби III класу (дофетилід, ібутилід, соталол);
- інші лікарські засоби, такі як: сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, дифеманіл, доласетрон (внутрішньовенно), еритроміцин (внутрішньовенно), мізоластин, вінкаміцин (внутрішньовенно), моксифлоксацин, спіраміцин (внутрішньовенно), тореміфен.
Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
Нерекомендовані комбінації (див. розділ «Особливі заходи безпеки»).
Циклоспорин. Збільшення сироваткових концентрацій циклоспорину через погіршення його метаболізму в печінці, з ризиком прояву нефротоксичних ефектів.
Кількісне визначення сироваткових концентрацій циклоспорину, моніторування ниркової функції та коригування дози циклоспорину на тлі лікування аміодароном.
Фторхінолони. Існують рідкісні повідомлення щодо пролонгації інтервалу QT з або без torsades de pointes у пацієнтів, що приймали аміодарон разом із фторхінолонами. Слід уникати одночасного застосування аміодарону із фторхінолонами. Одночасне застосування із моксифлоксацином протипоказане. (Див. вище).
Дилтіазем для ін’єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади.
Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо здійснювати ретельний клінічний нагляд та безперервне моніторування ЕКГ.
Верапаміл для ін’єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади.
Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо здійснювати ретельний клінічний нагляд та безперервне моніторування ЕКГ.
Протипаразитарні препарати, які можуть індукувати torsades de pointes (галофантрин, люмефантрин, пентамідин). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Якщо можливо, слід відмінити 1 або 2 препарати. Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо виконати попередню оцінку інтервалу QT та здійснення моніторування ЕКГ.
Нейролептики, які можуть індукувати torsades de pointes (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
Метадон. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
Комбінації, які вимагають запобіжних заходів при застосуванні.
Пероральні антикоагулянти. Посилення антикоагулянтного ефекту та збільшення ризику кровотечі. Частіший контроль міжнародного нормалізаційного співвідношення (МНС). Можливе коригування дози перорального антикоагулянту на тлі лікування аміодароном та протягом 8 діб після відміни препарату.
Бета-блокатори, окрім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні). Порушення автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). ЕКГ та клінічне моніторування.
Бета-блокатори, які застосовуються з приводу серцевої недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Порушення автоматизму та провідності міокарда з ризиком надмірного сповільнення серцевого ритму. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Клінічне та регулярне ЕКГ моніторування
Дабігатран. Збільшення плазмових концентрацій дабігатрану з підвищенням ризику геморагічних явищ. Клінічне моніторування та коригування дози дабігатрану в разі необхідності, але не вище за 150 мг/добу.
Оскільки аміодарон має тривалий період напіввиведення, то виникнення взаємодій може спостерігатися впродовж кількох місяців після припинення лікування аміодароном.
Субстрати Р-глікопротеїну. Аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну. Очікується, що при одночасному застосуванні з субстратами Р-глікопротеїну буде збільшуватися їх концентрація у крові.
Препарати наперстянки. Пригнічення автоматизму (надмірне сповільнення серцевого ритму) та порушення атріовентрикулярної провідності.
При застосуванні дигоксину спостерігається збільшення рівнів дигоксину в крові через зменшення кліренсу дигоксину.
ЕКГ та клінічне моніторування, кількісне визначення рівнів дигоксину в крові та при необхідності коригування дози дигоксину.
Дилтіазем для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії або атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. ЕКГ та клінічне моніторування.
Деякі макроліди (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
ЕКГ та клінічне моніторування на тлі одночасного застосування цих препаратів.
Верапаміл для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. ЕКГ та клінічне моніторування.
Есмолол. Порушення скоротливості, автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). ЕКГ та клінічне моніторування.
Препарати, що знижують вміст калію: діуретики, що знижують вміст калію (ізольовано або у комбінації), стимулюючі проносні, амфотерицин В (при в/в введенні), глюкокортикоїди (при системному застосуванні), тетракозактид. Необхідно запобігати виникненню гіпокалемії (та проводити корекцію гіпокалемії); слід ретельно контролювати тривалість інтервалу QT. У випадку виникнення пароксизмальної шлуночкової тахікардії torsade de pointes не слід застосовувати антиаритмічні засоби (необхідно розпочати шлуночкову кардіостимуляцію; можливе внутрішньовенне введення препаратів магнію). Збільшення ризику шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes (гіпокаліємія є сприятливим фактором). Необхідно усунути гіпокаліємію до призначення лікарського засобу та здійснювати моніторування ЕКГ, вмісту електролітів та клінічне моніторування.
Лідокаїн. Ризик збільшення плазмових концентрацій лідокаїну, з можливими неврологічними та кардіальними побічними ефектами, у зв’язку з пригніченням аміодароном метаболізму препарату у печінці. Клінічне та ЕКГ моніторування, а також при необхідності кількісне визначення плазмових концентрацій лідокаїну. У разі необхідності – коригування дози лідокаїну на тлі лікування аміодароном та після його відміни.
Орлістат. Ризик зменшення плазмових концентрацій аміодарону та його активного метаболіту. Клінічне моніторування та при необхідності моніторування ЕКГ.
Фенітоїн (шляхом екстраполяції – також і фосфенітоїн). Збільшення плазмових концентрацій фенітоїну з ознаками передозування, особливо неврологічними ознаками (пригнічення метаболізму фенітоїну в печінці). Клінічне моніторування, кількісне визначення плазмових концентрацій фенітоїну та можливе коригування дози.
Симвастатин. Збільшення ризику виникнення побічних ефектів (концентрацієзалежне), таких як рабдоміоліз (пригнічення метаболізму симвастатину в печінці). Враховуючи цей тип взаємодії, не слід перевищувати дозу симвастатину 20 мг на добу або застосовувати інший статин.
Такролімус. Збільшення концентрацій такролімусу в крові через пригнічення його метаболізму аміодароном. Кількісне визначення концентрацій такролімусу в крові, моніторування функції нирок та коригування дози такролімусу на тлі одночасного застосування аміодарону та при його відміні.
Препарати, що уповільнюють серцевий ритм. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Клінічне та ЕКГ моніторування.
Флекаїнід. Аміодарон підвищує плазмові рівні флекаїніду шляхом інгібування цитохрому CYP2D6. Тому слід проводити корекцію дози флекаїніду.
Препарати, які метаболізуються цитохромом P4503A4. Коли такі лікарські засоби застосовують одночасно з аміодароном, інгібітором CYP3A4, це може призводити до підвищення їх плазмових рівнів та може призводити до підвищення їхньої токсичності.
? Циклоспорин: комбінація з аміодароном може призводити до підвищення рівня циклоспорину в плазмі крові. Потрібно проводити корекцію дози.
? Фентаніл: комбінація з аміодароном може підсилювати фармакологічну дію фентанілу та збільшувати ризик його токсичності.
? Статини: при одночасному застосуванні аміодарону та статинів, які метаболізуються за допомогою CYP3A4, таких як симвастатин, аторвастатин та ловастатин, підвищується ризик виникнення м’язової токсичності. При одночасному застосуванні з аміодароном рекомендується використовувати статини, які не метаболізуються за допомогою CYP3A4.
? Інші лікарські засоби, які метаболізуються за допомогою CYP3A4: лідокаїн, такролімус, силденафіл, мідазолам, тріазолам, дигідроерготамін, ерготамін, колхіцин.
Субстрати CYP2C9. Аміодарон збільшує концентрації речовин, які є субстратами CYP2C9,
таких як варфарин або фенітоїн, за рахунок пригнічення ферментів цитохрому P4502C9.
Комбінації, які потребують особливої уваги.
Пілокарпін. Ризик надмірного уповільнення серцевого ритму (адитивні ефекти препаратів, які уповільнюють серцевий ритм).
Під час лікування аміодароном рекомендується уникати застосування інгібіторів CYP3A4 (наприклад, грейпфрутового соку та деяких лікарських засобів).
Особливості застосування.
Лікування аміодароном повинно проводитись і контролюватися тільки лікарем, у якого є належні знання й досвід у лікуванні порушень серцевого ритму.
Вплив на серцеву діяльність.
Перед початком лікування рекомендується зробити електрокардіограму, дослідити функцію щитовидної залози (кількісний тест на тиреотропний гормон) та визначити рівень калію у сироватці крові пацієнта.
У пацієнтів літнього віку може спостерігатися сповільнення серцевого ритму.
Частота та тяжкість небажаних ефектів залежать від дози, тому слід застосовувати мінімальну ефективну підтримуючу дозу.
Слід з обережністю застосовувати пацієнтам літнього віку через ризик виникнення брадикардії.
Фармакологічна дія аміодарону може вплинути на результати ЕКГ: подовжується період QT (завдяки уповільненню реполяризації) та можуть з’явитися U зубці. Це є ознакою терапевтичної дії препарату, а не його токсичності.
Якщо спостерігається синоатрикулярна блокада або атріовентрикулярна блокада другого або третього ступеня, або біфасціальна блокада пучка Гіса, лікування треба припинити. При лікуванні аміодароном слід проводити електрокардіограму регулярно раз у 3 місяці та негайно після появи нової аритмії або ознак загострення основної хвороби.
Розвиток АV-блокади I ступеня вимагає інтенсифікації нагляду за пацієнтом.
Повідомлялося про випадки, іноді летальні, появи нової аритмії або погіршення вже існуючої та лікованої аритмії. Аритмогенний ефект аміодарону слабкий або навіть нижчий за такий, що спостерігається у більшості протиаритмічних засобів і зазвичай проявляється на тлі застосування деяких комбінацій лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодії»), або у разі наявності порушень електролітної рівноваги. Незважаючи на те, що аміодарон може спричиняти подовження інтервалу QT, його здатність провокувати пароксизмальну шлуночкову тахікардію «torsade de pointes» є слабкою. Упродовж лікування рекомендовано проводити ЕКГ.
Вплив на щитовидну залозу. Цей лікарський засіб містить йод, у зв’язку з чим впливає на результати деяких показників функції щитовидної залози (зв’язування радіоактивного йоду, білково-зв’язаного йоду). Але визначення показників функції щитовидної залози (T3, T4, вч-ТТГ) при цьому може виконуватися. Аміодарон може обумовлювати порушення функції щитовидної залози, особливо у пацієнтів із дисфункцією щитовидної залози в анамнезі. Кількісне визначення вмісту ТТГ рекомендоване для всіх пацієнтів перед початком застосування препарату, потім регулярно під час лікування та протягом кількох місяців після відміни препарату, а також у випадку клінічної підозри на дисфункцію щитовидної залози.
Легеневі прояви. Поява задишки або сухого кашлю як ізольованих, так і асоційованих з погіршенням загального стану, має розглядатися як можлива ознака легеневої токсичності препарату, наприклад, розвитку інтерстиційної пневмопатії, та вимагає рентгенологічного обстеження пацієнта (див. розділ «Побічні реакції»). Необхідно переглянути доцільність застосування аміодарону, оскільки інтерстиційний пневмоніт, як правило, є оборотним за умови ранньої відміни аміодарону.
Прояви з боку печінки.
Регулярний контроль рівня ферментів печінки, особливо амінотрансферази, у сироватці крові рекомендується проводити перед початком лікування. Необхідно зменшити дозу аміодарону або відмінити цей препарат, якщо рівні трансаміназ зростають більш як у три рази порівняно з показниками норми. При застосуванні аміодарону можуть розвиватися гострі печінкові розлади (включно з тяжкою гепатоцелюлярною недостатністю або печінковою недостатністю, іноді летальною) та хронічні печінкові розлади.
Нервово-м’язові прояви.
Аміодарон може спричинити появу сенсорної, моторної або змішаної периферичної нейропатії та міопатії.
Прояви з боку органів зору.
У випадку погіршення чіткості зору або зниження гостроти зору слід негайно провести повне офтальмологічне обстеження, включаючи обстеженням очного дна. Необхідно припинити прийом аміодарону у випадку появи нейропатії або невриту зорового нерва, спричинені аміодароном.
Гіпокаліємію необхідно усунути до початку застосування аміодарону.
Пацієнти, які приймають аміодарон, повинні уникати прямого сонячного проміння. Влітку необхідно захищати відкриті частини тіла за допомогою відповідного одягу та сонцезахисного крему.
Через можливе збільшення порогу дефібриляції та/або стимуляції імплантованими серцевими дефібриляторами або штучними водіями ритму необхідно перевіряти цей поріг до лікування аміодароном та кілька разів після початку його застосування, а також кожного разу при коригуванні дози препарату.
Анестезія.
Перед проведенням хірургічних втручань необхідно поінформувати анестезіолога про те, що пацієнт застосовує аміодарон.
Тривале застосування аміодарону може підвищувати гемодинамічний ризик, пов’язаний із загальною або місцевою анестезією, та виникнення побічних ефектів особливо таких як брадикардія, артеріальна гіпотензія, зменшення серцевого викиду та порушення серцевої провідності. У пацієнтів, які отримували аміодарон, спостерігалися випадки гострого респіраторного дистрес-синдрому у ранньому післяопераційному періоді. У зв’язку з цим рекомендовано здійснювати за такими пацієнтами ретельний нагляд під час штучної вентиляції легень.
Ефективність та безпека застосування аміодарону дітям не встановлена.
Порушення, пов’язані із взаємодіями з іншими лікарськими засобами. Комбінації (див. розділ «Взаємодія з лікарськими засобами та інші види взаємодій») з такими препаратами як:
? бета-блокатори, окрім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні);
? верапаміл та дилтіазем мають розглядатися лише для профілактики шлуночкових аритмій, небезпечних для життя шлуночкових аритмій та під час проведення серцево-легеневої реанімації у разі зупинки серця, пов’язаної з фібриляцією шлуночків, за умови неефективності застосування зовнішньої електроімпульсної терапії.
Одночасне застосування аміодарону не рекомендується з такими лікарськими засобами: бета-блокатори, блокатори кальцієвих каналів, які знижують частоту серцевих скорочень (верапаміл, ділтіазем) проносні засоби, які можуть спричинити гіпокаліємію.
Особливі застереження щодо допоміжних речовин.
Препарат містить лактозу, тому його не слід приймати пацієнтам із рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або глюкозо-галактозним порушенням всмоктування. Електролітні порушення, особливо гіпокаліємія: важливо враховувати ситуації, які можуть бути асоційованими із гіпокаліємією, що може сприяти прояву проаритмічних ефектів препарату.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність. Зважаючи на вплив на щитовидну залозу плода, аміодарон протипоказаний у період вагітності, окрім випадків, коли користь переважає ризик.
Годування груддю. Аміодарон проникає у грудне молоко у значних кількостях, тому годування груддю протипоказане у період лікування аміодароном.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Не існує даних щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем і виконувати роботи, що потребують підвищеної уваги. Однак слід враховувати можливість розвитку побічних реакцій з боку нервової системи та органів зору.
Спосіб застосування та дози.
Початок лікування. Звичайна рекомендована доза для дорослих становить 200 мг (1 таблетка) 3 рази на добу впродовж 8-10 днів. У деяких випадках на початку лікування можуть застосовуватися вищі дози (4-5 таблеток на добу), які приймають впродовж нетривалого періоду часу та під електрокардіографічним контролем.
Підтримуюче лікування. Слід застосовувати мінімальну ефективну дозу. Залежно від реакції хворого на застосування препарату підтримуюча доза для дорослих може становити від ? таблетки на добу (1 таблетка кожні 2 доби) до 2 таблеток на добу.
Таблетки приймають внутрішньо, запиваючи невеликою кількістю води. Таблетки можна приймати під час або після прийому їжі, у вигляді разової дози або поділеної на 2-3 прийоми. Таблетки слід приймати регулярно в один і той самий час. Вчасно не прийняту дозу потрібно прийняти якнайшвидше. Якщо час прийому наступної дози вже наблизився, слід зачекати та прийняти тільки наступну за розкладом дозу (без подвоєння дози).
Діти.
Безпека та ефективність застосування аміодарону дітям не оцінювалися, тому застосування препарату цій категорії пацієнтів не рекомендується.
Передозування.
Інформація щодо передозування аміодарону обмежена. Повідомлялося про кілька випадків виникнення синусової брадикардії, шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes», та ураження печінки. Враховуючи фармакокінетичний профіль цього препарату, рекомендоване моніторування стану пацієнта, особливо серцевої функції, протягом досить тривалого періоду часу.
Лікування має бути симптоматичним. Аміодарон та його метаболіти не виводяться за допомогою діалізу.
Побічні реакції.
З боку органів зору: мікровідкладення в ділянці рогівки, які найчастіше локалізуються в зоні під зіницею, однак їх поява не є протипоказанням для продовження лікування. У винятково поодиноких випадках вони можуть зумовити порушення зору у вигляді виникнення забарвленого ореола при яскравому світлі або затуманювання зору. Мікровідкладення у зоні рогівки, які утворені комплексом ліпідів, завжди зникають після припинення лікування;
Нейропатія зорового нерва (неврит зорового нерва), яка може прогресувати до повної сліпоти, а також, за результатами огляду очного дна, з набряком соска зорового нерва, що може прогресувати до більш або менш серйозного зниження гостроти зору. Причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом аміодарону на сьогоднішній день не встановлений. Проте в разі відсутності інших очевидних причин розвитку цього побічного явища рекомендовано відмінити аміодарон.
З боку шкіри: фотосенсибілізація. Пацієнтів слід попередити, що під час лікування слід уникати дії прямих сонячних променів та УФ випромінювання;
поява пігментації шкіри сіруватого або синюватого кольору при тривалому застосуванні високих щоденних доз. Після відміни препарату ця пігментація повільно зникає (протягом 10-24 місяців);
еритема під час променевої терапії; висипання на шкірі, зазвичай неспецифічні; інколи – ексфоліативний дерматит, хоча зв’язок між його появою та прийомом препарату чітко не встановлений; випадіння волосся, кропив’янка.
З боку ендокринної системи: зміни рівня біохімічних показників крові (збільшення рівня Т4 при нормальному або дещо зниженому рівні Т3), за відсутності клінічних ознак дистиреозу, не потребує припинення лікування;
гіпотиреоз (збільшення маси тіла, чутливість до холоду, апатія, сонливість). Чітке підвищення рівня тиреотропного гормону (ТТГ) вказує на цей діагноз. Після припинення лікування спостерігається поступова нормалізація функції щитовидної залози протягом 1-3 місяців. Оскільки серйозні випадки цього побічного явища можуть бути летальними, лікування аміодароном можна продовжувати, комбінуючи його із замісною терапією L-тироксином, при цьому дозу L-тироксину визначають залежно від рівня ТТГ.
Гіпертиреоз діагностувати важче, оскільки симптоматика менш виражена (невелике безпричинне зменшення маси тіла, недостатня ефективність антиангінальних та/або протиаритмічних лікарських засобів); у пацієнтів літнього віку спостерігаються психічні симптоми, навіть тиреотоксикоз. Значне зниження рівнів високочутливого ТТГ підтверджує цей діагноз. У такому випадку необхідно обов’язково відмінити аміодарон, чого, як правило, достатньо для настання клінічної нормалізації протягом 3-4 тижнів. Оскільки серйозні випадки цього побічного явища можуть бути летальними, необхідно невідкладно розпочати належну терапію.
У випадку, коли причиною проблем є тиреотоксикоз (як безпосередньо, так і через його вплив на уразливу рівновагу міокарда), варіабельність ефективності синтетичних антитиреоїдних препаратів зумовлює необхідність рекомендувати прийом високих доз кортикостероїдів (1 мг/кг) протягом достатньо тривалого періоду часу (3 місяців). Повідомлялося про випадки гіпертиреозу впродовж кількох місяців після відміни аміодарону.
Інші ендокринні розлади.
Траплялися випадки синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону, особливо якщо препарат застосовувати одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати гіпонатріємію. Також див. «Результати досліджень».
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння.
Спостерігалися випадки виникнення, іноді з летальним кінцем, дифузної інтерстиціальної або альвеолярної пневмопатії та облітеруючого бронхіоліту з пневмонією. Поява задишки при навантаженнях або сухого кашлю як окремо, так і на фоні погіршення загального стану (втома, втрата маси тіла, незначне підвищення температури тіла), потребує проведення рентгенологічного обстеження та в разі необхідності припинення лікування. Такі види пневмопатії фактично можуть перерости у фіброз легень.
Рання відміна аміодарону, з одночасною терапією кортикостероїдами чи без неї, призводить до зменшення подібних явищ. Клінічні симптоми звичайно зникають через 3-4 тижні. Рентгенологічне та функціональне покращання з’являється повільніше (впродовж декількох місяців).
Повідомлялося про декілька випадків плевриту, які звичайно спостерігалися на тлі інтерстиціальної пневмонії; бронхоспазм, у пацієнтів із тяжкими захворюваннями дихальної системи, зокрема у пацієнтів, хворих на бронхіальну астму; гострий респіраторний дистрес-синдром у дорослих, інколи з летальним кінцем. Іноді він виникав безпосередньо після операції (можливо, через взаємодію з високими дозами кисню).
Повідомлялося про випадки легеневої кровотечі, які в деяких випадках можуть маніфестувати кровохарканням. Ці легеневі побічні ефекти часто асоційовані із пневмопатією, індукованою аміодароном.
З боку нервової системи: тремор або інші екстрапірамідні симптоми; порушення сну, включаючи нічні жахи; сенсорні, моторні або змішані периферичні нейропатії; міопатія.
Сенсорні, моторні або змішані периферичні нейропатії та міопатії можуть виникати вже через кілька місяців лікування, хоча іноді і через декілька років. Вони звичайно зникають після відміни лікування. Однак одужання може бути неповним, проходити дуже повільно і наставати лише через кілька місяців після припинення лікування; мозочкова атаксія, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, головний біль. При виникненні поодиноких головних болів необхідно виконати обстеження для визначення їхньої можливої причини.
З боку печінки: Повідомлялося про випадки ураження печінки; ці випадки діагностувалися за підвищеними рівнями трансаміназ у сироватці крові. Повідомлялося про наступні побічні явища. Зазвичай помірне та ізольоване підвищення рівнів трансаміназ (у 1,5-3 рази вище норми), яке зникало після зменшення дози препарату або навіть спонтанно; гостре ураження печінки з підвищенням рівнів трансаміназ у крові та/або з жовтяницею, включаючи печінкову недостатність, іноді з летальним кінцем, яке вимагає відміни препарату.
Хронічне ураження печінки, яке вимагає тривалого лікування. Гістологічні зміни відповідають картині псевдоалкогольного гепатиту або цирозу печінки. Оскільки клінічні та лабораторні ознаки нечітко виражені (варіабельна гепатомегалія, підвищення рівнів трансаміназ у крові у 1,5-5 разів від норми), показане регулярне моніторування функції печінки. У випадку підвищення рівнів трансаміназ у крові, навіть помірного, що виникає після прийому препарату протягом більш ніж 6 місяців, необхідно запідозрити розвиток хронічного ураження печінки. Ці клінічні та біологічні зміни зазвичай зникають після відміни препарату. Зареєстровано декілька випадків необоротних наслідків.
З боку серця: звичайно помірна, дозозалежна брадикардія; порушення провідності (синоатріальна та атріовентрикулярна блокада різного ступеня); виражена брадикардія, у виключних випадках – зупинка синусового вузла (при дисфункції синусового вузла у пацієнтів літнього віку). Виникнення або погіршення існуючої аритмії, яка іноді супроводжується зупинкою серця. Пароксизмальна шлуночкова тахікардія «torsade de pointes».
З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, порушення смаку, які звичайно виникають на початку лікування та зникають при зменшенні дози.
З боку статевих органів та молочних залоз: епідидиміт, однак зв’язок із застосуванням препарату ще не встановлений; імпотенція.
З боку судин: васкуліт.
З боку системи крові та лімфатичної системи: гемолітична та апластична анемії, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: ангіоневротичний набряк.
Вплив на результати лабораторних та інструментальних досліджень: ниркова недостатність, що супроводжується помірним підвищенням рівня креатиніну. Рідкісні випадки гіпонатріємії можуть свідчити про розвиток синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону.
Термін придатності. 5 років.
Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці для захисту від дії світла. Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка. По 10 таблеток у блістері; по 3 або 6 блістерів у картонній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
КРКА, д.д., Ново место, Словенія/
KRKA, d.d., Novo mesto, Slovenia.
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.
Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/
Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.
Состав
Действующее вещество: амиодарона гидрохлорид;
1 таблетка содержит амиодарона гидрохлорида 200 мг;
Вспомогательные вещества: лактоза, крахмал кукурузный, кремния диоксид коллоидный, магния стеарат.
Лекарственная форма
Таблетки.
Основные физико-химические свойства: круглые двояковыпуклые таблетки от белого до слегка кремового цвета, с насечкой с одной стороны.
Фармакотерапевтическая группа
Антиаритмические препараты III класса. Код АТХ С01В D01.
Фармакологические свойства
Фармакодинамика
Амиодарон является антиаритмическим препаратом III класса по классификации Воган-Вильямса; однако ему также присущи свойства препаратов I, II и IV классов. Амиодарон главным образом блокирует калиевые каналы, в меньшей степени натриевые и кальциевые каналы, а также неконкурентно блокирует α- и β-адренорецепторы. Антиаритмическое действие амиодарона связано со способностью повышать продолжительность потенциала действия клеток миокарда и эффективного рефрактерного периода сопровождается снижением автоматизма синусового узла, замедлением AV-проводимости, снижением возбудимости миокарда. Антиангинальная действие амиодарона реализуется за счет снижения потребности миокарда в кислороде (уменьшение частоты сокращений и постнагрузки) и снижение сопротивляемости коронарных сосудов.
Фармакокинетика
Фармакокинетические свойства амиодарона описаны, однако они еще не точно исследованы, в частности у разных пациентов по биодоступности, концентрации в плазме крови и периодом полувыведения.
Абсорбция.
Амиодарон медленно и по-разному абсорбируется.
Объем распределения большой (более 66 л/кг, то есть более 5000 л). Большая часть амиодарона накапливается в жировой ткани и в органах, которые пронизаны большим количеством жировой ткани, например, легкие, лимфатические узлы, сердце, печень, поджелудочная железа, почки, мышечная ткань и щитовидная железа.
Распределение.
Биодоступность амиодарона составляет 40-50%.
Максимальная концентрация в плазме крови после приема разовой дозы достигается через 3-7 часов. При длительном лечении максимальная концентрация достигается постепенно, за несколько недель или месяцев.
Метаболизм.
Амиодарон преимущественно метаболизируется в печени, также частично в кишечнике (а именно: в слизистой оболочке кишечника). Главными метаболическими процессами является дезетилирование (в печени) и N-деалкилирование (в кишечнике). Моно-N-дезэтиламиодарон (дезэтиламиодарон) является основным фармакологически активным метаболитом амиодарона.
Фармакокинетика и фармакодинамика дезэтиламиодарона подобная фармакокинетики и фармакодинамики амиодарона.
Выведение.
Амиодарон выводится через желчный пузырь (в фекалиях) и через почки. Поскольку он почти полностью превращается, его обнаруживают в фекалиях и моче в незначительном количестве. Поскольку выведение с мочой незначительно, в коррекции дозы у пациентов с почечной недостаточностью нужды нет.
Период полувыведения после разовой дозы амиодарона составляет в среднем 3,2-20,7 часа, а клиренс 0,14-0,69 л/мин. После продления приема период полувыведения амиодарона очень длинным, а именно: 13-103 дней (в среднем 53 +/- 24 дня). После прекращения лечения вывода продолжается еще несколько месяцев.
В течение первых нескольких дней лечения амиодарон аккумулируется в организме. Процесс вывода начинается только через несколько дней. Концентрации в плазме крови в стабильном состоянии достигаются постепенно, за несколько недель или месяцев. Через вышеуказанные характеристики амиодарона лечение следует начинать с больших (ударных) доз с целью как можно быстрее достичь в тканях концентраций, которые необходимы для терапевтического эффекта.
Клинический антиаритмический эффект наблюдается примерно через 7 дней, а максимальный эффект - через 15-30 дней. После прекращения лечения терапевтическое действие продолжается в течение 10-30 дней.
Амиодарон не выводится с помощью гемодиализа или перитонеального диализа.
Показания
Профилактика рецидивов:
- Желудочковой тахикардии, которая представляет угрозу для жизни больного: лечение необходимо начинать в условиях стационара при наличии постоянного контроля за состоянием пациента;
- симптоматической желудочковой тахикардии (документально подтвержденной), которая приводит к потере трудоспособности;
- суправентрикулярной тахикардии (документально подтвержденной), что требует лечения, и в случаях, когда другие препараты не имеют терапевтического эффекта или противопоказаны;
- фибрилляции желудочков.
Лечение суправентрикулярной тахикардии:
- Замедление или уменьшение фибрилляции или трепетание предсердий.
Ишемическая болезнь сердца и/или нарушения функции левого желудочка.
Противопоказания
Синусовая брадикардия, синоатриальная блокада сердца при отсутствии эндокардиального кардиостимулятора (искусственного водителя ритма).
Синдром слабости синусового узла при отсутствии эндокардиального кардиостимулятора (риск остановки синусового узла).
Нарушение антриовентрикулярной проводимости высокой степени при отсутствии эндокардиального кардиостимулятора.
Гипертиреоз из-за возможного обострения при приеме амиодарона.
Повышенная чувствительность к йоду, амиодарону или к любому компоненту препарата.
Беременность.
Период кормления грудью.
Комбинация с препаратами, способными вызвать пароксизмальной желудочковой тахикардии типа «torsades de pointes» (за исключением противопаразитарных средств, нейролептиков иметадона):
- Антиаритмические препараты Iа класса (хинидин, гидрохинидин, дизопирамид);
- антиаритмические препараты III класса (соталол, дофетилид, ибутилид);
- другие лекарственные средства, такие как соединения мышьяка, бепридил, цизаприд, циталопрам, эсциталопрам, дифеманил, доласетрон (внутривенно), домперидон, дронедарон, эритромицин (внутривенно), левофлоксацин, мехитазин, мизоластин, винкамин (внутривенно), моксифлоксацин, прукалоприд, спирамицин (в), торемифен (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий »);
- телапревир;
- кобицистат.
Взаимодействие с другими лекарственными препаратами и другие виды взаимодействий
Противоаритмические препараты. Многие антиаритмических препаратов подавляют сердечный автоматизм, проводимость и сократимость миокарда.
Одновременное применение антиаритмических средств, принадлежащих к разным классам, может обеспечить достижение благоприятного терапевтического эффекта, но чаще всего лечение такой комбинацией очень деликатным процессом, который требует тщательного клинического и ЭКГ мониторирования. Одновременное применение антиаритмических средств, которые могут индуцировать возникновение «torsades de pointes» (таких как амиодарон, дизопирамид, хинидин соединения, соталол и другие), противопоказано.
Одновременное применение антиаритмических средств одного и того же класса не рекомендуется, кроме исключительных случаев, поскольку такое лечение увеличивает риск возникновения кардиальных побочных эффектов.
Одновременное применение с лекарственными средствами, которые оказывают негативное инотропное действие, способствует замедлению сердечного ритма и/или замедляет AV проводимость, поэтому требует тщательного клинического и ЭКГ мониторирования.
Лекарственные средства, которые могут индуцировать развитие «torsades de pointes». Эта аритмия может быть индуцированная некоторыми лекарственными средствами, независимо от того, относятся ли они к антиаритмическим препаратам или нет. Благоприятными факторами являются гипокалиемия (см. Раздел «Препараты, снижающие содержание калия»), брадикардия (см. Раздел «Препараты, замедляющие сердечный ритм») или врожденное или приобретенное удлинение интервала QT.
К лекарственным средствам, которые могут вызывать развитие «torsades de pointes», относятся, в частности, антиаритмические препараты Ia и III классов и некоторые нейролептики. Для доласетрона, эритромицина, спирамицина и винкамина такое взаимодействие возникает только при применении лекарственных форм для внутривенного введения.
Одновременное применение двух лекарственных средств, каждый из которых является препаратом, способствующим возникновению«torsadesde pointes», обычно противопоказано.
Однако метадон, противопаразитарные препараты (галофантрин, люмефантрин, пентамидин) и нейролептики, применение которых считается абсолютно необходимым, не противопоказан, но не рекомендуются к применению одновременно с другими средствами, способствующими возникновению «torsades de pointes».
Препараты, замедляющие сердечный ритм.
Многие лекарственные средства могут вызывать брадикардию, в частности, антиаритмические препараты Ia класса, бета-блокаторы, некоторые антиаритмические препараты III класса, некоторые блокаторы кальциевых каналов, препараты наперстянки, пилокарпин и антихолинэстеразные препараты.
Эффекты амиодарона на другие лекарственныесредства.
Амиодарон и/или его метаболит, дезэтиламиодарон, ингибируют CYP1A1, CYP1A2, CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 и P-гликопротеин и могут увеличивать экспозицию их субстратов. Учитывая долгую продолжительность эффекта амиодарона, такие взаимодействия могут наблюдаться в течение нескольких месяцев после прекращения лечения амиодароном.
Эффекты других лекарственных средств на амиодарон.
Ингибиторы CYP3A4 и CYP2C8 могут подавлять метаболизм амиодарона и, таким образом, увеличивать его экспозицию.
Ингибиторы CYP3A4 (например, грейпфрутовый сок и некоторые лекарственные средства), как правило, не следует применять при лечении амиодароном.
Противопоказаны комбинации (см. Раздел «Противопоказания»). Лекарственные средства, которые могут индуцировать возникновение «torsades de pointes» (за исключением противопаразитарных препаратов, нейролептиков и метадона, см. Раздел «Нерекомендуемые комбинации»):
- Антиаритмические средства Ia класса (хинидин, гидрохинидин, дизопирамид);
- антиаритмические средства III класса (дофетилид, ибутилид, соталол);
- другие лекарственные средства, такие как: соединения мышьяка, бепридил, цизаприд, циталопрам, эсциталопрам, дифеманил, доласетрон (внутривенно), домперидон, дронедарон, эритромицин (внутривенно), левофлоксацин, мехитазин, мизоластин, винкамин (внутривенно), моксифлоксацин, прукалоприд, спирамицин (в), торемифен.
Увеличение риска развития желудочковых аритмий, особенно«torsadesde pointes».
Телапревир. Расстройства автоматизма и проводимости кардиомиоцитов с риском возникновения чрезмерной брадикардии.
Кобицистат. Есть риск увеличения частоты амиодарон-индуцированных побочных эффектов вследствие снижения метаболизма.
Нерекомендованные комбинации (см. Раздел «Особенности применения»).
Софосбувир. Только у пациентов, получающих двойную комбинированную терапию даклатасвир/софосбувир или ледипасвир/софосбувир: брадикардия, возможно, симптоматическая или даже летальная. Если применение такой комбинации нельзя избежать, необходимо осуществлять тщательный клинический мониторинг и мониторинг ЭКГ, особенно в течение первых нескольких недель двойной терапии.
Субстраты CYP3A4. Амиодарон является ингибитором CYP3A4 и повышает концентрации субстратов CYP3A4 в плазме крови, что приводит к потенциальному увеличению токсичности этих субстратов.
Циклоспорин. Увеличение сывороточных концентраций циклоспорина из-за ухудшения его метаболизма в печени, с риском проявления нефротоксических эффектов.
Количественное определение сывороточных концентраций циклоспорина, мониторинг функции почек и коррекции дозы циклоспорина на фоне лечения амиодароном.
Фторхинолоны. За исключением левофлоксацина и моксифлоксацина (противопоказаны комбинации). Увеличение риска развития желудочковых аритмий, особенно «torsades de pointes».
Дилтиазем для инъекций. Риск развития брадикардии и AV блокады.
Если применение этой комбинации избежать нельзя, чрезвычайно важно осуществлять тщательный клинический надзор и непрерывное мониторирование ЭКГ.
Финголимод. Потенцирование индуцированных брадикардией эффектов, возможно, с летальным исходом. Особенно это актуально для бета-блокаторов, которые ингибируют механизмы адренергической компенсации. После применения первой дозы препарата должен осуществляться клиническое наблюдение и непрерывный мониторинг ЭКГ в течение 24 часов.
Верапамил для инъекций. Риск развития брадикардии и AV блокады.
Если применение этой комбинации избежать нельзя, чрезвычайно важно осуществлять тщательный клинический надзор и непрерывное мониторирование ЭКГ.
Противопаразитарные препараты, которые могут индуцировать «torsades de pointes» (галофантрин, люмефантрин, пентамидин). Увеличение риска развития желудочковых аритмий, особенно «torsades de pointes». Если возможно, следует отменить 1 или 2 препарата. Если применение этой комбинации избежать нельзя, чрезвычайно важно выполнить предварительную оценку интервала QT и осуществления мониторирование ЭКГ.
Нейролептики, которые могут индуцировать «torsades de pointes» (амисульприд, хлорпромазин, циамемазин, дроперидол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пимозид, пипамперон, пипотиазин, сертиндол, сульпирид, сультопридом, тиаприд, зуклопентиксол). Увеличение риска развития желудочковых аритмий, особенно «torsades de pointes».
Метадон. Увеличение риска развития желудочковых аритмий, особенно «torsades de pointes».
Стимулирующие слабительные средства. Повышенный риск возникновения желудочковых аритмий, особенно желудочковой тахикардии torsades de pointes (при этом провоцирующим фактором выступает гипокалиемия). Перед применением препарата следует провести коррекцию любой гипокалиемии и осуществлять мониторинг ЭКГ и клиническое наблюдение вместе с контролем уровней электролитов.
Фидаксомицин. Повышение концентраций фидаксомицина в плазме крови.
Комбинации, которые требуют меры предосторожности при применении.
Антагонисты витамина К. Усиление эффектов антагонистов витамина К и повышение риска кровотечения. Частый контроль международного нормализационного соотношение (МЧС). Возможна корректировка дозы антагониста витамина К на фоне лечения амиодароном и в течение 8 суток после отмены препарата.
Фенитоин (путем экстраполяции - также и фосфенитоин). Увеличение плазменных концентраций фенитоина с признаками передозировки, особенно неврологическими признаками (угнетение метаболизма фенитоина в печени). Клиническое мониторирование, количественное определение плазменных концентраций фенитоина и возможна корректировка дозы.
Бета-блокаторы, кроме соталола (противопоказана комбинация) и эсмолола (комбинация, которая требует мер предосторожности при применении). Нарушение автоматизма и проводимости (угнетение компенсаторных симпатических механизмов). ЭКГ и клиническое мониторирование.
Бета-блокаторы, применяемые по поводу сердечной недостаточности (бисопролол, карведилол, метопролол, небиволол). Нарушение автоматизма и проводимости миокарда с риском чрезмерного замедления сердечного ритма. Увеличение риска развития желудочковых аритмий, особенно «torsades de pointes». Клиническое и регулярное ЭКГ мониторирования.
Дабигатран. Увеличение плазменных концентраций дабигатрана с повышением риска геморрагических явлений. Клиническое мониторирование и коррекция дозы дабигатрана в случае необходимости, но не более 150 мг/сут.
Поскольку амиодарон имеет длительный период полувыведения, то возникновение взаимодействий может наблюдаться в течение нескольких месяцев после прекращения лечения амиодароном.
Субстраты Р-гликопротеина. Амиодарон является ингибитором Р-гликопротеина. Ожидается, что при одновременном применении с субстратами Р-гликопротеина будет увеличиваться их концентрация в крови.
Субстраты CYP2C9. Амиодарон увеличивает концентрации веществ, которые являются субстратами CYP2C9, таких как антагонисты витамин К или фенитоин, за счет подавления ферментов цитохрома P4502C9.
Препараты наперстянки. Угнетение автоматизма (чрезмерное замедление сердечного ритма) и нарушение AV проводимости.
При применении дигоксина наблюдается повышение уровня дигоксина в крови из-за уменьшения клиренса дигоксина.
ЭКГ и клиническое мониторирование, количественное определение уровня дигоксина в крови и при необходимости ─ корректировки дозы дигоксина.
Дилтиазем для перорального применения. Риск развития брадикардии или AV-блокады, особенно у пациентов пожилого возраста. ЭКГ и клиническое мониторирование.
Некоторые макролиды (азитромицин, кларитромицин, рокситромицин). Увеличение риска развития желудочковых аритмий, особенно «torsades de pointes».
ЭКГ и клиническое мониторирование на фоне одновременного применения этих препаратов.
Верапамил для перорального применения. Риск развития брадикардии и AV блокады, особенно у пациентов пожилого возраста. ЭКГ и клиническое мониторирование.
Эсмолол. Нарушение сократимости, автоматизма и проводимости (угнетение компенсаторных симпатических механизмов). ЭКГ и клиническое мониторирование.
Препараты, снижающие содержание калия: диуретики, снижают содержание калия (изолированно или в комбинации), стимулирующие слабительные, амфотерицин В (при в/в введении), глюкокортикоиды (при системном применении), тетракозактид. Необходимо предотвращать возникновение гипокалемия (и проводить коррекцию гипокалемия) следует тщательно контролировать продолжительность интервала QT. В случае пароксизмальной желудочковой тахикардии «torsades de pointes» не следует применять антиаритмические средства (необходимо начать желудочковой кардиостимуляцию; возможно введение препаратов магния). Увеличение риска желудочковых аритмий, особенно «torsades de pointes» (гипокалиемия является благоприятным фактором). Необходимо устранить гипокалиемию до назначения лекарственного средства и осуществлять мониторирование ЭКГ, содержания электролитов и клиническое мониторирование.
Лидокаин. Риск увеличения плазменных концентраций лидокаина с возможными неврологическими и кардиальными побочными эффектами в связи с угнетением амиодароном метаболизма препарата в печени. Клиническое и ЭКГ мониторирование, а также при необходимости количественное определение плазменных концентраций лидокаина. В случае необходимости - коррекция дозы лидокаина на фоне лечения амиодароном и после его отмены.
Препараты, замедляющие сердечный ритм. Увеличение риска развития желудочковых аритмий, особенно «torsades de pointes». Клиническое и ЭКГ мониторирования.
Орлистат. Риск уменьшения плазменных концентраций амиодарона и его активного метаболита. Клиническое мониторирование и при необходимости - мониторирование ЭКГ.
Тамсулозин. Риск усиления побочных эффектов, обусловленных тамсулозином, вследствие угнетения его метаболизма в печени. Следует проводить клинический мониторинг и, в случае необходимости, нужно провести коррекцию дозы тамсулозина при лечении ингибитором фермента и после прекращения его применения.
Вориконазол. Повышенный риск возникновения желудочковых аритмий, особенно желудочковой тахикардии «torsades de pointes»,так как может отмечаться снижение метаболизма амиодарона. Нужно проводить клиническое наблюдение и мониторинг ЭКГ и, в случае необходимости, провести коррекцию дозы амиодарона.
Такролимус. Увеличение концентраций такролимуса в крови из-за подавления его метаболизма амиодароном. Количественное определение концентраций такролимуса в крови, мониторинг функции почек и коррекции дозы такролимуса на фоне одновременного применения амиодарона и при его отмене.
Субстраты CYP2D6
Флекаинид. Амиодарон повышает плазменные уровни флекаинида путем ингибирования цитохрома CYP2D6. Поэтому следует проводить коррекцию дозы флекаинида.
Субстраты CYP3A4. Амиодарон является ингибитором CYP3A4 и повышает концентрацию в плазме крови субстратов данного цитохрома, как результат - повышает токсическое действие этих субстратов.
- Фентанил:Комбинация с амиодароном может усиливать фармакологическое действие фентанила и увеличивать риск его токсичности.
- Статины (симвастатин, аторвастатин,ловастатин). При одновременном применении амиодарона и статинов, метаболизирующихся с помощью CYP3A4, таких как симвастатин, аторвастатин и ловастатин, повышается риск возникновения мышечной токсичности (например, рабдомиолиз). При одновременном применении с амиодароном рекомендуется применять статины, не метаболизируется с помощью CYP3A4.
Другие лекарственные средства, которые метаболизируются с участием CYP3A4 (лидокаин, такролимус, силденафил, мидазолам, дигидроэрготамин, эрготамин, колхицин, триазолам). Амиодарон является ингибитором CYP3A4 и повышает концентрации этих молекул в плазме крови, что приводит к потенциальному повышение их токсичности.
Комбинации, которые требуют особого внимания.
Пилокарпин. Риск чрезмерного замедления сердечного ритма (аддитивные эффекты препаратов, замедляющих сердечный ритм).
Особенности применения
Лечение амиодароном должен проводить и контролировать только врач, у которого есть необходимые знания и опыт в лечении нарушений сердечного ритма.
Влияние на сердечную деятельность.
Перед началом лечения рекомендуется сделать электрокардиограмму (ЭКГ), исследовать функцию щитовидной железы (количественный тест на тиреотропный гормон) и определить уровень калия в сыворотке крови пациента.
У пациентов пожилого возраста может наблюдаться замедление сердечного ритма.
Частота и тяжесть побочных эффектов зависят от дозы, поэтому следует применять минимальную эффективную поддерживающую дозу.
Следует с осторожностью применять у пациентов пожилого возраста из-за риска возникновения брадикардии.
Фармакологическое действие амиодарона может повлиять на результаты ЭКГ: удлиняется период QT (из-за удлинения реполяризации) и могут появиться U зубцы. Это является признаком терапевтического действия препарата, а не его токсичности.
Если наблюдается синоатрикулярная блокада или блокада (AV-блокада) II или III степени, или бифасциальная блокада пучка Гиса, лечение следует прекратить. При лечении амиодароном следует проводить ЭКГ регулярно раз в 3 месяца и немедленно после появления новой аритмии или признаков обострения основного заболевания.
Развитие AV-блокады I степени требует усиления надзора за пациентом.
Сообщалось о случаях, иногда летальных, появления новой аритмии или ухудшение уже существующей и леченной аритмии. Такой проаритмогенный эффект может наблюдаться особенно при наличии факторов, способствующих продлению интервала QT, в частности применение определенных комбинаций лекарственных средств и гипокалиемия (см. Разделы «Побочные реакции» и «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»). Риск появления индуцированной приемом лекарственных средств тахикардии «torsades de pointes» при применении амиодарона считается ниже по сравнению с другими антиаритмическими препаратами у пациентов с одинаковой степенью удлинения интервала QT.
Влияние на щитовидную железу. Это лекарственное средство содержит йод, в связи с чем влияет на результаты некоторых показателей функции щитовидной железы (связывание радиоактивного йода, белково-связанного йода). Но определение показателей функции щитовидной железы (T3, T4, высокочувствительный анализ на ТТГ) при этом может выполняться. Амиодарон может вызывать нарушения функции щитовидной железы, особенно у пациентов с дисфункцией щитовидной железы в анамнезе. Количественное определение содержания ТТГ рекомендовано во всех пациентов перед началом применения препарата, затем регулярно во время лечения и в течение нескольких месяцев после отмены препарата, а также в случае клинической подозрения на дисфункцию щитовидной железы.
Легочные проявления. Появление одышки или сухого кашля как изолированных, так и ассоциированных с ухудшением общего состояния, должен рассматриваться как возможный признак легочной токсичности препарата, например, развития интерстициального пневмонита и требует рентгенологического обследования пациента (см. Раздел «Побочные реакции»). Необходимо пересмотреть целесообразность применения амиодарона, поскольку интерстициальный пневмонит, как правило, является обратимым при ранней отмены амиодарона.
Проявления со стороны печени.
Регулярный контроль уровня ферментов печени, особенно аминотрансферазы в сыворотке крови рекомендуется проводить перед началом лечения. Необходимо уменьшить дозу амиодарона или отменить этот препарат, если уровни трансаминаз растут более чем в три раза по сравнению с показателями нормы. При применении амиодарона могут развиваться острые печеночные расстройства (включая тяжелой гепатоцеллюлярной недостаточностью или печеночной недостаточностью, иногда летальной) и хронические печеночные расстройства.
Нервно-мышечные проявления.
Амиодарон может вызвать появление сенсорно-моторной или смешанной периферической нейропатии и миопатии.
Проявления со стороны органов зрения.
В случае ухудшения четкости зрения или снижения остроты зрения следует немедленно провести полное офтальмологическое обследование, в том числе офтальмоскопию. Развитие нейропатии или неврита зрительного нерва, обусловленных амиодароном, требует отмены препарата, поскольку продолжение лечения может привести к прогрессированию нарушений вплоть до слепоты (см. Раздел «Побочные реакции»).
Тяжелые кожные реакции. Могут возникать опасные для жизни или даже летальные кожные реакции, такие как синдром Стивенса-Джонсона или токсический эпидермальный некролиз. Если у пациентов наблюдаются признаки или симптомы, указывающие на развитие этих состояний (например, прогрессирующее кожная сыпь с волдырями или поражение слизистых оболочек), необходимо немедленно отменить лечение амиодароном.
Тяжелая брадикардия. У пациентов, принимавших амиодарон в сочетании с софосбувир отдельно или в комбинации с другими лекарственными средствами прямого противовирусного действия для лечения гепатита С, такими как даклатасвир, симепревир или ледипасвир, сообщали о возникновении тяжелой, потенциально опасной для жизни брадикардии и тяжелых нарушений сердечной проводимости. В связи с этим одновременное применение этих лекарственных средств с амиодароном не рекомендуется.
Если одновременного применения этих лекарственных средств с амиодароном нельзя избежать, тогда следует осуществлять тщательный мониторинг пациентов в начале лечения софосбувиром отдельно или в комбинации с другими лекарственными средствами прямого противовирусного действия. Пациенты с известным высоким риском возникновения брадиаритмии должны находиться под соответствующим непрерывным мониторингом в течение по меньшей мере 48 часов после начала лечения софосбувиром.
Через длительный период полувыведения амиодарона соответствующий мониторинг должен также осуществляться у пациентов, прекративших принимать амиодарон в пределах нескольких месяцев перед началом лечения софосбувиром отдельно или в комбинации с другими лекарственными средствами прямого противовирусного действия.
Пациенты, получающие данные лекарственные средства для лечения гепатита С в комбинации с амиодароном, независимо от приема других препаратов, снижающих частоту сердечных сокращений, должны быть предупреждены о симптомах, возникающих при брадикардии и тяжелых нарушениях сердечной проводимости, и должны быть уведомлены о том, что в случае их появления необходимо обратиться за неотложной медицинской помощью.
Электролитные нарушения, особенно гипокалиемия: важно учитывать любую ситуацию, при которой у пациента может быть риск возникновения гипокалиемии, поскольку гипокалиемия может провоцировать проаритмогенные эффекты. Гипокалиемии необходимо устранить до начала применения амиодарона.
Побочные эффекты, указанные ниже, чаще всего связаны с чрезмерным приемом лекарственного средства их можно избежать или минимизировать тщательным соблюдением минимальной поддерживающей дозы.
Пациенты, принимающие амиодарон, должны избегать прямых солнечных лучей и принимать защитные меры против солнечного облучения.
Из-за возможного увеличения порога дефибрилляции и/или стимуляции имплантированными сердечными дефибрилляторами или искусственными водителями ритма необходимо проверять этот порог до лечения амиодароном и несколько раз после начала его применения, а также каждый раз при коррекции дозы препарата.
Анестезия.
Перед проведением хирургических вмешательств необходимо проинформировать анестезиолога о том, что пациент применяет амиодарон.
Длительное применение амиодарона может повышать гемодинамический риск, связанный с общей или местной анестезией, и возникновение побочных эффектов, особенно таких как брадикардия, артериальная гипотензия, уменьшение сердечного выброса и нарушение сердечной проводимости. У пациентов, получавших амиодарон, наблюдались случаи острого респираторного дистресс-синдрома в раннем послеоперационном периоде. В связи с этим рекомендуется осуществлять за такими пациентами тщательный надзор во время искусственной вентиляции легких (см. раздел «Побочные реакции»).
Эффективность и безопасность применения амиодарона детям не установлена.
Нарушения, связанные с взаимодействиями с другими лекарственными средствами. Комбинации (см. Раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий») с такими препаратами как:
- Бета-блокаторы, кроме соталола (противопоказана комбинация) и эсмолола (комбинация, которая требует мер предосторожности при применении);
- верапамил и дилтиазем можно рассматривать только для профилактики опасных для жизни желудочковых аритмий.
Одновременное применение амиодарона не рекомендуется по следующим лекарственными средствами: циклоспорин, дилтиазем (для инъекций) или верапамил (для инъекций), некоторые противопаразитарные средства (галофантрин, люмефантрин и пентамидин), некоторые нейролептики (амисульприд, хлорпромазин, циамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пимозид, пипамперон, пипотиазин, сертиндол, сульпирид, сультопридом, тиаприд, зуклопентиксол), фторхинолоны (за исключением левофлоксацина и моксифлоксацина), стимулирующие слабительные средства, метадон или Финголимод (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий »).
Особые предостережения относительно вспомогательных веществ.
Препарат содержит лактозу, поэтому его не следует принимать пациентам с редкой наследственной непереносимостью галактозы, дефицитом лактазы Лаппа или глюкозо-галактозы нарушением всасывания. Электролитные нарушения, особенно гипокалиемия: важно учитывать ситуации, которые могут быть ассоциированными с гипокалиемией, что может способствовать проявлению проаритмических эффектов препарата.
Применение в период беременности и кормлении грудью
Беременность. В исследованиях на животных не было выявлено никаких тератогенных эффектов, поэтому не ожидается эффектов мальформации у людей. В настоящее время вещества, которые вызывают возникновение пороков развития у людей, оказались тератогенными у животных при хорошо проведенных исследований у двух видов. Соответствующих клинических данных недостаточно для оценки возможных тератогенных или фетотоксического эффектов амиодарона при его введении в лечебных дозах в 1 триместре беременности. Поскольку щитовидная железа плода начинает связывать йод с 14 недели, не ожидается никакого влияния на эмбриональную щитовидную железу, если препарат применять до сих пор. Избыточное количество йода, поступающего в организм при применении данного лекарственного средства в период приема препарата может привести к возникновению гипотиреоза у плода или даже к развитию клинической картины гипотиреоза плода (развитие зоба).
Учитывая влияние амиодарона на щитовидную железу плода, этот препарат противопоказан к применению в период беременности, за исключением случаев, когда польза его назначения превышает риск, связанный с ним.
Кормления грудью. Амиодарон и его метаболиты вместе с йодом проникают в грудное молоко в большем количестве, чем они есть в плазме матери. Учитывая риск развития гипотиреоза у грудного ребенка, кормление грудью противопоказано в период лечения амиодароном.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортом или другими механизмами
Следует учитывать возможность развития побочных реакций со стороны нервной системы и органов зрения.
Способ применения и дозы
Начало лечения. Рекомендуемая доза для взрослых составляет 200 мг (1 таблетка) 3 раза в сутки в течение 8-10 дней. В некоторых случаях в начале лечения можно применять высокие дозы (4-5 таблеток в сутки), которые принимают в течение непродолжительного периода времени и под ЭКГ-контроль.
Поддерживающее лечение. Следует применять минимальную эффективную дозу. В зависимости от реакции больного на применение препарата поддерживающая доза может составлять от ½ таблетки в сутки (1 таблетка каждые 2 суток) до 2 таблеток в сутки.
Таблетки принимать внутрь, запивая небольшим количеством воды. Таблетки можно принимать во время или после приема пищи, в виде разовой дозы или разделенной на 2-3 приема. Таблетки следует принимать регулярно в одно и то же время. Вовремя не принятую дозу нужно принять как можно быстрее. Если время приема следующей дозы уже приблизился следует подождать и принять только следующую по расписанию дозу (без удвоения дозы).
Дети.
Безопасность и эффективность применения амиодарона детям оценивали, поэтому применение препарата этой категории пациентов не рекомендуется.
Передозировка
Информация о передозировке амиодарона ограничено. Сообщалось о нескольких случаях возникновения синусовой брадикардии, желудочковых аритмий, особенно «torsades de pointes», и поражения печени. Учитывая фармакокинетический профиль этого препарата, рекомендуется мониторирование состояния пациента, особенно сердечной функции, в течение достаточно длительного периода времени.
Лечение должно быть симптоматическим. Амиодарон и его метаболиты выводятся с помощью диализа.
Побочные реакции
Со стороны органов зрения.
Очень часто образуются микроотложения в области роговицы в зоне под зрачком, которые не требуют отмены амиодарона. В исключительно редких случаях они могут вызвать нарушение зрения в виде возникновения окрашенного ореола при ярком свете или затуманивание зрения. Микроотложения в зоне роговицы, которые образованы комплексом липидов, всегда исчезают после прекращения лечения.
Нейропатия зрительного нерва (неврит зрительного нерва) с нечеткостью зрения и ухудшением зрения, которая может прогрессировать до полной слепоты, а также по результатам осмотра глазного дна, с отеком соска зрительного нерва, может прогрессировать до более или менее серьезного снижения остроты зрения. Причинно-следственная связь этого побочного явления с приемом амиодарона в настоящее время не установлена. Однако в случае отсутствия других очевидных причин развития этого побочного явления рекомендовано отменить амиодарон.
Со стороны кожи и подкожной клетчатки.
Фотосенсибилизация. Пациентов следует предупредить, что во время лечения следует избегать воздействия прямых солнечных лучей и УФ излучения.
Появление пигментации кожи серого или синеватого цвета, которые возникают на фоне длительного приема высоких суточных доз препарата и медленно исчезают после отмены препарата (в течение 10-24 месяцев).
Эритема на фоне лучевой терапии. Высыпания на коже, обычно неспецифические; иногда - эксфолиативный дерматит, хотя связь между его появлением и приемом препарата четко не установлен.
Выпадение волос.
Экзема. Тяжелые, иногда летальные кожные реакции, такие как токсический эпидермальный некролиз (синдром Лайелла), синдром Стивенса-Джонсона.
Буллезный дерматит.
Синдром DRESS (медикаментозное высыпания с эозинофилией и системными симптомами).
Со стороны эндокринной системы.
Побочные эффекты со стороны щитовидной железы.
В случае отсутствия каких-либо клинических признаков дисфункции щитовидной железы определенная «несоответствие» уровней гормонов щитовидной железы в крови (повышенный уровень Т4, нормальный или несколько сниженный уровень Т3) не требует отмены препарата.
Гипотиреоз (увеличение массы тела, чувствительность к холоду, апатия, сонливость). Значительное повышение уровня тиреотропного гормона (ТТГ) подтверждает этот диагноз. После прекращения лечения наблюдается постепенная нормализация функции щитовидной железы в течение 1-3 месяцев. Поскольку серьезные случаи этого побочного явления могут быть летальными, лечение амиодароном можно продолжать, комбинируя его с заместительной терапией L-тироксином, при этом дозу L-тироксина определяют в зависимости от уровня ТТГ.
Гипертиреоз диагностировать труднее, поскольку симптоматика менее выражена (незначительное беспричинное снижение массы тела, недостаточная эффективность антиангинальных и/или антиаритмических лекарственных средств); у пациентов пожилого возраста наблюдаются психические симптомы, даже тиреотоксикоз. Значительное снижение уровней высокочувствительного ТТГ подтверждает этот диагноз. В таком случае необходимо обязательно отменить амиодарон, чего, как правило, достаточно для наступления клинической нормализации течение 3-4 недель. Поскольку серьезные случаи этого побочного явления могут быть летальными, необходимо безотлагательно начать соответствующую терапию.
В случае, когда причиной проблем является тиреотоксикоз (как непосредственно, так и через его влияние на уязвимую равновесие миокарда), вариабельность эффективности синтетических антитиреоидных препаратов вызывает необходимость рекомендовать прием высоких доз кортикостероидов (1 мг/кг) в течение достаточно длительного периода времени (3 месяцев) . Сообщалось о случаях гипертиреоза в течение нескольких месяцев после отмены амиодарона.
Другие эндокринные расстройства.
Были случаи синдрома неадекватной секреции АДГ (СНСАГ), особенно если препарат применять одновременно с лекарственными средствами, которые могут индуцировать гипонатриемию. См. «Результаты исследований».
Со стороны дыхательной системы, органов грудной клетки и средостения.
Сообщалось о случаях диффузного интерстициального или альвеолярного пневмонита и облитерирующего бронхиолита с пневмонией склеротического типа, иногда с летальным исходом. Появление одышки при нагрузках или сухого кашля как отдельно, так и на фоне ухудшения общего состояния (усталость, снижение массы тела, незначительное повышение температуры тела), требует проведения рентгенологического обследования и при необходимости ─ прекращения лечения. Такие виды пневмопатии могут приводить к легочного фиброза.
Ранняя отмена амиодарона, с одновременной терапией кортикостероидами или без нее, приводит к исчезновению симптоматики. Клинические симптомы обычно исчезают через 3-4 недели. Улучшение рентгенологической картины и легочной функции происходит медленнее (в течение нескольких месяцев).
Сообщалось о нескольких случаях плеврита, которые обычно наблюдались на фоне интерстициальной пневмопатии.
Бронхоспазм у пациентов с тяжелыми заболеваниями дыхательной системы, в частности у пациентов с бронхиальной астмой. Острый респираторный дистресс-синдром у взрослых, иногда с летальным насликом. Иногда он появлялся непосредственно после операции (возможно, из-за взаимодействия с высокими дозами кислорода).
Сообщалось о случаях легочного кровотечения, которые в некоторых случаях могут манифестировать кровохарканьем. Эти легочные побочные эффекты часто ассоциированы с пневмопатии, индуцированной амиодароном.
Со стороны нервной системы.
Тремор или другие экстрапирамидные симптомы; нарушения сна, включая ночные кошмары; периферическая сенсорно-моторная или смешанная периферическая нейропатия.
Миопатия. Периферическая сенсорная, моторная или смешанная периферическая нейропатия и миопатия могут возникать уже через несколько месяцев лечения, хотя иногда и через несколько лет. Они обычно исчезают после прекращения лечения. Однако выздоровление может быть неполным, проходить очень медленно и наступать лишь через несколько месяцев после прекращения приема препарата.
Мозжечковая атаксия; доброкачественная внутричерепная гипертензия, головная боль. При возникновении единичных случаев головной боли необходимо выполнить обследование для определения возможной причины.
Синдром паркинсонизма, паросмия.
Со стороны печени и желчевыводящих путей.
Сообщалось о случаях поражения печени эти случаи диагностировались по повышенным уровням трансаминаз в сыворотке крови. Сообщалось о следующих побочные явления:
Обычно умеренное и изолированное повышение уровня трансаминаз (в 1,5-3 раза выше нормы), которое исчезало после отмены препарата или даже спонтанно.
Острое поражение печени с повышением уровня трансаминаз в крови и/или желтухой, включая печеночную недостаточность, иногда с летальным исходом, которое требует отмены препарата.
Хроническое поражение печени, которое требует длительного лечения. Гистологические изменения соответствуют картине псевдоалкогольного гепатита или цирроза печени. Поскольку клинические и лабораторные признаки нечетко выражены (вариабельность гепатомегалия, повышение уровня трансаминаз в крови в 1,5-5 раз от нормы), показано регулярное мониторирование функции печени. В случае повышения уровня трансаминаз в крови, даже умеренного, возникающая после приема препарата в течение более 6 месяцев, необходимо заподозрить развитие хронического поражения печени. Эти клинические и биологические признаки хронического поражения печени в результате перорального применения амиодарона обычно незначительны и исчезают после отмены препарата, однако зарегистрировано несколько летальных случаев.
Со стороны сердца.
Обычно умеренная, дозозависимая брадикардия.
Нарушение проводимости (синоатриальная и AV-блокада различной степени).
Выраженная брадикардия, в исключительных случаях - остановка синусового узла, о которых сообщали в нескольких случаях (при дисфункции синусового узла у пациентов пожилого возраста). Возникновение или ухудшение существующей аритмии, которая иногда сопровождается остановкой сердца.
Пароксизмальная желудочковая тахикардия типа «torsades de pointes».
Со стороны желудочно-кишечного тракта.
Тошнота, рвота, нарушение вкуса, которые обычно возникают в начале лечения и исчезают при уменьшении дозы.
Панкреатит/острый панкреатит.
Со стороны половых органов и молочных желез.
Эпидидимит, однако причинно-следственная связь с применением препарата еще не установлен.
Импотенция.
Снижение либидо.
Со стороны сосудов.
Васкулит.
Со стороны системы крови и лимфатической системы.
Тромбоцитопения.
Гемолитическая и апластическая анемии.
Нейтропения, агранулоцитоз.
Со стороны иммунной системы.
Зафиксированы случаи ангионевротического отека и/или крапивницы.
Анафилактические/анафилактоидные реакции, а также шок.
Влияние на результаты лабораторных и инструментальных исследований.
Редкие случаи гипонатриемии могут свидетельствовать о развитии СНСАГ.
Поражение почек с умеренным повышением уровня креатинина.
Общие расстройства.
Зафиксированы случаи гранулемы, главным образом гранулемы костного мозга.
Метаболические и алиментарные расстройства.
Снижение аппетита.
Со стороны психики.
Спутанность сознания, делирий, галлюцинации.
Со стороны опорно-двигательного аппарата и соединительной ткани.
Красная волчанка.
Отчет об ожидаемых побочных реакциях
Отчетность о подозреваемых побочных реакциях после регистрации лекарственного средства имеет важное значение. Это позволяет продолжать мониторинг соотношения «польза/риск» лекарственного средства. Информацию о любых предполагаемых побочных реакциях следует подавать в соответствии с требованиями законодательства.
Срок годности
5 лет.
Условия хранения
Хранить при температуре не выше 25 °C в оригинальной упаковке для защиты от действия света. Хранить в недоступном для детей месте.
Упаковка
По 10 таблеток в блистере, по 3 или 6 блистеров в картонной коробке.
Категория отпуска
По рецепту.
Производитель
КРКА, д. д., Ново место, Словения /
KRKA, dd, Novo mesto, Slovenia.
Адрес
Шмарьешка цеста 6, 8501 Ново место, Словения /
Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.
Источником информации для описания является Государственный Реестр Лекарственных Средств Украины - http://www.drlz.com.ua/
Часто задаваемые вопросы
Сколько стоит Амиокордин таблетки по 200 мг 30 шт. (10х3)?
Какое действующее вещество товара - Амиокордин таблетки по 200 мг 30 шт. (10х3)?
Подходит ли это лекарство для детей?
Какие условия хранения у Амиокордин (Таблетки)?
Какая страна производитель препарата?
Кардиологические препараты
Обратите внимание, что цены на препараты, указанные на сайте, актуальны только при онлайн-заказе. Цены на медикаменты в аптеках нашей сети могут отличаться от указанных.