Гидрохлоротиазид таблетки по 25 мг 20 шт. (10х2)
- Торговое название Гидрохлоротиазид
- Действующее вещество Гидрохлоротиазид
- Лекарственная форма Таблетки
- Температура хранения от +15°C до +25°C
- Признак Отечественный
- Производитель Борщаговский химико-фармацевтический завод НПЦ ЗАО
- Страна Украина
- Условия отпуска По рецепту
- Код морион 14104
-
Особенности
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ГІДРОХЛОРТІАЗИД
(HYDROCHLOROTHIAZIDE)
Склад:
діюча речовина: гідрохлортіазид;
1 таблетка містить гідрохлортіазиду (у перерахуванні на 100 \% суху речовину) – 25 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, повідон, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат.
Лікарська форма. Таблетки.
Фармакотерапевтична група. Сечогінні препарати з помірно вираженою активністю, група тіазидів. Прості тіазидні діуретики. Гідрохлортіазид. Код АТС С03А А03.
Клінічні характеристики.
Показання.
· Набряковий синдром різного генезу (при застійній серцевій недостатності, цирозі печінки з асцитом, нефротичному синдромі, хронічній нирковій недостатності, передменструальному синдромі, затримці рідини при ожирінні, а також спричинений прийомом ліків, наприклад кортикостероїдами);
· артеріальна гіпертензія (як монотерапія або у комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами);
· симптоматичне лікування нейрогенного нецукрового діабету (для зменшення поліурії);
· субкомпенсовані форми глаукоми;
· профілактика утворення кальцієвих ниркових конкрементів.
Протипоказання.
· Підвищена чутливість до гідрохлортіазиду, інших сульфонамідів або до будь якого компонента препарату;
· тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв);
· механічна непрохідність сечовивідних шляхів;
· тяжка печінкова недостатність, печінкова енцефалопатія;
· анурія;
· подагра (тяжкі форми);
· гіповолемія;
· декомпенсований цукровий діабет;
· порушення водно-сольового обміну (гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіпонатріємія).
Спосіб застосування та дози.
Дозу Гідрохлортіазиду встановлює лікар індивідуально. Таблетки слід приймати після їди.
У зв'язку зі збільшенням виведення калію та магнію під час лікування може бути необхідним проведення замісної терапії калієм (К+ < 3,0 ммоль/л) та магнієм.
При набряковому синдромі початкова доза становить 25-75 мг (залежно від клінічної ефективності) 1 раз на добу або 1 раз в 2 дні. Максимальна добова доза – 100 мг.
Як антигіпертензивний засіб Гідрохлортіазид призначають у початковій добовій дозі 25-50 мг на один прийом у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими гіпотензивними препаратами.
В окремих випадках ефективне застосування у початковій дозі 12,5 мг. При необхідності дозу підвищують, але максимальна добова доза не має перевищувати 100 мг на добу. Гіпотензивна дія Гідрохлортіазиду проявляється протягом 3-4 днів, однак для досягнення оптимального ефекту може знадобитися до 3-4 тижнів. Після закінчення лікування гіпотензивний ефект зберігається близько 1 тижня.
При передменструальному набряку звичайна доза становить 25 мг на добу, її слід застосовувати у період від початку прояву симптомів до початку менструації.
При нефрогенному нецукровому діабеті середня терапевтична доза становить 50 мг на добу. У разі необхідності доза може бути підвищена до 100 мг на добу.
Для профілактики утворення конкрементів (каменів) призначати по 50 мг 2 рази на добу.
Для зниження внутрішньоочного тиску при глаукомі призначати по 25 мг 1 раз в 1-6 днів; ефект настає через 24-48 години.
Добова доза препарату для дітей віком від 2 років становить 1-2 мг/кг маси тіла. Залежно від маси тіла дітям від 2 до 12 років – 37,5-100 мг на добу. Кратність прийому – 1-2 рази на добу.
Побічні реакції.
Порушення лабораторних показників: можливий розвиток гіпокаліємії та гіпохлоремічного алкалозу, гіпонатріємії, гіпомагніємії, гіперглікемії, глюкозурії, нейтропенії, гіпохлоремії, гіперкальціємії, гіперурікемії, підвищення рівня сечовини та креатиніну, рівня ферментів печінки та білірубіну у плазмі крові.
З боку кровоносної та лімфатичної систем: агранулоцитоз, тромбоцитопенія з/без пурпури, гемолітична та апластична анемії, лейкоцитопенія, зменшення гематокриту, мієлосупресія, лімфаденопатія.
З боку серцево-судинної системи: аритмії, ортостатична гіпотензія, тахікардія, артеріальна гіпотензія.
З боку травного тракту: нудота, блювання, сухість у роті, посилення спраги, діарея, запор, стоматит?афтозні язви, глосит, анорексія, сіалоденіт, біль/спазм в епігастральній ділянці, панкреатит.
Обмін речовин: загострення подагри, підвищення рівня холестерину, тригліцеридів у плазмі крові.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: шкірний висип, фотосенсибілізація, свербіж, кропив'янка, пурпура, некротичний васкуліт, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, шкірні вовчакоподібні реакції, сіалорея, алопеція.
З боку імунної системи: анафілактичні реакції, анафілактичний шок, ангіоневротичні набряки, у тому числі набряк Квінке, набряки обличчя, губ, язика, гортані, кінцівок, кишкові набряки, лихоманка, еритродермія, респіраторний дистрес-синдром, включаючи пневмонію та набряк легень.
Ендокринні порушення: порушення толерантності до глюкози, цукровий діабет.
З боку нервової системи: сонливість, втрата апетиту, зміна настрою та психіки, незвична втома та слабкість, сплутаність свідомості, судоми, апатія, уповільнення процесу мислення, дратівливість, непритомність, астенія.
Психічні розлади: неспокій, депресія, порушення сну, запаморочення, парестезії, головний біль.
З боку печінки: розвиток печінкової енцефалопатії або печінкової коми, гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця, холецистит.
З боку опорно-рухового апарату: судоми або біль у м'язах.
З боку органів чуття: нечіткість зору, ксантопсія, вертиго, дзвін у вухах, зміна смаку, кон'юктивіт.
З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність.
Інші: зниження потенції/імпотенція, підвищення температури тіла.
Передозування.
Симптоми: дегідратація, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія. Унаслідок цього виникають:
· втома, слабкість, запаморочення, порушення свідомості, спрага, нудота, блювання;
· тахікардія, гіпотензія, брадикардія, порушення ритму серця;
· спазми/судоми литкових м’язів, парестезії;
· поліурія, олігурія або анурія;
· алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (особливо у хворих із нирковою недостатністю).
Лікування: симптоматична та підтримуюча терапія, специфічного антидоту немає. Рекомендується промивання шлунка та застосування активованого вугілля для зменшення абсорбції препарату. Слід компенсувати об’єм рідини та нормалізувати електролітний дисбаланс (у випадку артеріальної гіпотензії або шоку). У разі необхідності забезпечити доступ кисню або зробити штучне дихання. Слід контролювати водно-електролітний баланс (особливо рівень калію в сироватці крові) та лабораторні показники функції нирок до їх нормалізації.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітним жінкам Гідрохлортіазид можна призначати тільки після оцінки співвідношення користь для матері/ризик для плода, оскільки препарат зменшує об'єм плазми у матері, матково-плацентарне кровопостачання та проникає через плацентарний бар'єр. Існує ризик розвитку у плода ембріональної або неонатальної жовтяниці, тромбоцитопенії та інших побічних ефектів. Оскільки гідрохлортіазид проникає у грудне молоко, при необхідності застосування препарату годування груддю слід припинити.
Діти.
Застосовувати дітям віком від 2 років.
Особливості застосування.
Порушення функцій печінки: тіазиди слід застосовувати з обережністю пацієнтам з порушеннями функції печінки або прогресуючими захворюваннями печінки, оскільки незначні зміни водно-електролітного балансу можуть прискорити розвиток печінкової коми, печінкової енцефалопатії, а також пацієнтам, які отримують одночасно глікозиди наперстянки. У цьому випадку лікування діуретиками слід припинити.
Порушення функцій нирок: у пацієнтів з вираженими порушеннями функції нирок можливий розвиток кумулятивного ефекту препарату, виникнення азотемії та посилення вже існуючих порушень функцій нирок.
Гіпотензивні препарати: при спільному застосуванні з гідрохлортіазидом може виникнути необхідність зменшення дози гіпотензивних препаратів для попередження надмірного зниження артеріального тиску.
Ішемічна хвороба серця, судин головного мозку, стеноз аортального і мітрального клапанів: призначати з обережністю через можливе надмірне зниження артеріального тиску, яке може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. З особливою обережністю призначати хворим при церебральному та коронарному атеросклерозі.
Особи літнього віку: при призначенні гідрохлортіазиду слід враховувати, що пацієнти цієї вікової категорії можуть бути більш чутливі до препарату, тому вдвічі зменшена терапевтична доза може бути достатньою. Значення кліренсу креатиніну слід скоригувати з урахуванням віку, ваги і статі.
На тлі застосування препарату можливе загострення перебігу захворювань сполучної тканини, у тому числі системного червоного вовчаку.
У зв’язку з посиленою втратою калію та магнію під час лікування може виникнути необхідність корекції їх кількості у плазмі крові, в сироватці. При тривалому застосуванні препарату слід регулярно контролювати рівень електролітів та кліренс креатиніну у плазмі крові.
Серцеві глікозиди, глюкокортикостероїди та адренокортикотропні гормони: у період застосування препарату пацієнтам рекомендується дотримуватися дієти, збагаченої калієм, та?або призначення препаратів калію.
Антигіпертензивна дія гідрохлортіазиду може посилитись після симпатектомії.
Застосування препарату слід припинити перед проведенням дослідження функції паращитовидної залози, оскільки тіазиди викликають незначне підвищення рівня кальцію в сироватці крові.
При застосуванні гідрохлортіазиду може підвищуватися концентрація білірубіну в сироватці крові (внаслідок витіснення зі зв’язків з альбумінами). Можливе підвищення рівня холестерину, ЛПН та тригліцеридів.
Цукровий діабет: терапія тіазидами може викликати порушення толерантності до глюкози. Пацієнтам із цукровим діабетом потрібна корекція дози інсуліну та оральних гіпоглікемічних засобів. Можлива маніфестація латентного діабету.
На тлі застосування гідрохлортіазиду можливі хибно-позитивні результати антидопінгового тесту.
Реакції гіперчутливості: слід пам'ятати про можливість їх виникнення у пацієнтів з/без алергічних захворювань або з бронхіальною астмою в анамнезі. Повідомлялося про розвиток або загострення системного червоного вовчаку на тлі прийому гідрохлортіазиду.
Препарат містить лактозу, тому пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не можна застосовувати препарат.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Доки не буде з'ясована індивідуальна реакція на препарат, слід утримуватись від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами, враховуючи, що під час лікування можливе зниження здатності до концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, виникнення запаморочення, порушення зору.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Серцеві глікозиди: підвищується імовірність токсичних ефектів глікозидів (у тому числі підвищеної збудливості шлуночків) внаслідок розвитку тіазидіндукованих гіпокаліємії та гіпомагніємії.
Гідрохлортіазид підсилює дію недеполяризуючих міорелаксантів та підвищує чутливість до тубокурарину.
Препарати, що викликають зміни рівня калію в сироватці крові: підвищується ризик розвитку серцевих аритмій, у т.ч. вентрикулярної тахікардії (наприклад torsades de pointes):
· антиаритмічні препарати клас I (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
· антиаритмічні препарати клас III (наприклад, аміодарон, соталол, дефоетілід, ібутілід);
· нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, сульпірид, амісульпірид, пімозид, галоперидол, дроперидол);
· інші (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин, пентамідин, терфенадин, вінкамін).
Протизапальні засоби (особливо індометацин): знижується антигіпертензивний, діуретичний та натрійуретичний ефект тіазидів, підвищується ризик НПЗП-індукованих порушень функції нирок.
Дифлузаніл: підвищується концентрація гідрохлортіазиду у плазмі та знижується його гіперурикемічна дія.
Етанол, барбітурати (наприклад, фенобарбітал), діазепам, наркотичні анальгетики, антидепресанти: можуть підсилювати антигіпертензивну дію гідрохлортіазиду.
Норепінефрин, пресорні аміни: гідрохлортіазид зменшує їх вплив на артеріальний тиск.
Солі літію: слід уникати одночасного застосування з гідрохлортіазидом через можливість підвищення концентрації солей літію у плазмі крові до токсичного рівня.
Протидіабетичні препарати (пероральні препарати, інсулін): можуть викликати зниження показників цукру в крові з ризиком розвитку гіпоглікемії. Метформін: слід використовувати з обережністю через ризик виникнення лактоацидозу, індукованого можливою функціональною нирковою недостатністю, пов'язаною з гідрохлортіазидом.
Холестирамін і смоли колестиполу: абсорбція гідрохлортіазиду знижується у присутності аніонних смол до 85 \%.
Інші антигіпертензивні препарати: адитивний ефект.
Пробенецид, сульфінпіразон і алопуринол: необхідна корекція дози урикозуричних препаратів, оскільки гідрохлортіазид може підвищити рівень сечової кислоти в сироватці крові. Може бути необхідним збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлортіазиду, може збільшувати частоту реакцій гіперчутливості на алопуринол.
Цитотоксичні препарати (наприклад, циклофосфамід, метотрексат): тіазиди можуть знижувати ниркову екскрецію цитотоксичних препаратів та підсилювати їх мієлосупресивні ефекти.
Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін, біпериден): підвищують біодоступність тіазидних діуретиків, зменшуючи моторику шлунково-кишкового тракту і швидкість
випорожнення шлунка.
Саліцилати: у разі високих доз саліцилатів гідрохлортіазид може підсилювати їх токсичну дію на центральну нервову систему.
Метилдопа: повідомлялося про окремі випадки гемолітичної анемії при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом.
Циклоспорин: підвищується ризик виникнення гіперурикемії і подагри.
Амфотерицин В (парентерально), проносні, які стимулюють моторику кишечнику, глюкокортикостероїди, адренокортикотропний гормон, кальцитонін: гідрохлортіазид може підсилювати електролітний дисбаланс, особливо гіпокаліємію.
b-блокатори і діазоксид: можливе підвищення їх гіперглікемічного ефекту за рахунок тіазидів.
Солі кальцію та вітамін Д: тіазидні діуретики знижують екскрецію кальцію та можуть підвищити рівень кальцію у плазмі крові. Слід контролювати рівень кальцію в сироватці крові та корегувати дозу препарату кальцію/вітаміну Д.
Вживання тіазидів слід припинити перед проведенням дослідження функції паращитовидних залоз.
Амантадин: гідрохлортіазид може підвищити ризик побічних реакцій амантадину.
Карбамазепін: розвиток гіпонатріємії. Слід контролювати рівень електролітів, у разі необхідності застосовувати діуретики інших груп.
Йодконцентровані препарати: у разі діуретик-індукованого зневоднення підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо на тлі високих доз препарату йоду. Перед застосуванням слід провести регідратацію.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Гідрохлортіазид є тіазидним діуретиком середньої сили дії. Знижує реабсорбцію іонів натрію на рівні кортикального сегменту петлі Генле, не впливаючи на ділянку, яка проходить у мозковому шарі нирки. Гідрохлортіазид блокує карбоангідразу у проксимальному відділі звитих канальців, підсилює виведення із сечею іонів калію, гідрокарбонатів та фосфатів. Практично не впливає на стан кислотно-лужного балансу (іони натрію виводяться або разом з іонами хлору, або з гідрокарбонат-іонами, тому при алкалозі підсилюється виведення гідрокарбонатів, при ацидозі – хлоридів). Гідрохлортіазид підвищує виведення іонів магнію, затримує виведення уратів. Гідрохлортіазид знижує виведення кальцію із сечею, зменшуючи утворення кальцієвих ниркових каменів.
Гідрохлортіазид має гіпотензивну дію. Антигіпертензивна дія настає через 3-4 дні, але для досягнення оптимального терапевтичного ефекту може знадобитися 3-4 тижні. Гіпотензивна дія зберігається протягом тижня після відміни препарату.
Дія Гідрохлоротіазиду знижується при зменшенні швидкості клубочкової фільтрації та припиняється при кліренсі креатиніну менше 30 мл/хв.
Фармакокінетика.
Після прийому всередину Гідрохлортіазид швидко, але не повністю (60-80 \%) всмоктується зі шлунково-кишкового тракту. Діуретичний ефект розвивається через 1-2 години, досягає максимуму через 4 години та триває 10-12 годин. Зв’язування з білками плазми крові становить 40 \%. Гідрохлортіазид проникає через плацентарний бар’єр та в грудне молоко.
Гідрохлортіазид не підлягає істотному метаболізму. Первинний шлях елімінації – ниркова екскреція у незміненому вигляді. Період напіввиведення у пацієнтів з нормальною функцією нирок становить близько 6 годин, у пацієнтів з помірно вираженою нирковою недостатністю – 11,5 години.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або білого з жовтуватим відтінком кольору, з двоопуклою поверхнею. На поверхні таблеток допускаються мармуровість і вкраплення сірого кольору.
Термін придатності. 5 років.
Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка. По 10 таблеток у блістері, по 2 блістери в пачці; по 20 таблеток у блістері.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. Публічне акціонерне товариство «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод».
Місцезнаходження. Україна,
Состав
Действующее вещество: гидрохлоротиазид;
1 таблетка содержит гидрохлоротиазида (в пересчете на 100% сухое вещество) – 25 мг;
Другие составляющие: лактозы моногидрат, повидон, целлюлоза микрокристаллическая, крахмал кукурузный, магния стеарат.
Лекарственная форма
Таблетки.
Основные физико-химические свойства: таблетки белого или белого с желтоватым оттенком цвета, с выпуклой поверхностью. На поверхности таблеток допускаются мраморность и вкрапление серого цвета.
Фармакотерапевтическая группа
Мочегонные препараты с умеренно выраженной активностью, группа тиазидов. Простые тиазидные диуретики. Гидрохлортиазид. Код АТХ С03А А03.
Фармакологические свойства
Фармакодинамика
Гидрохлортиазид представляет собой тиазидный диуретик средней силы действия. Снижает реабсорбцию ионов натрия на уровне кортикального сегмента петли Генле, не влияя на проходящий в мозговом слое почки участок. Гидрохлортиазид блокирует карбоангидразу в проксимальном отделе извитых канальцев, ускоряет выведение с мочой ионов калия, гидрокарбонатов и фосфатов. Практически не влияет на состояние кислотно-щелочного баланса (ионы натрия выводятся либо вместе с ионами хлора, либо с гидрокарбонат-ионами, поэтому при алкалозе усиливается выведение гидрокарбонатов, при ацидозе – хлоридов). Гидрохлоротиазид повышает выведение ионов магния, задерживает выведение уратов. Гидрохлоротиазид снижает выведение кальция с мочой, уменьшая образование кальциевых почечных камней.
Гидрохлортиазид оказывает гипотензивное действие. Антигипертензивное действие наступает через 3-4 дня, но для достижения оптимального терапевтического эффекта может потребоваться 3-4 недели. Гипотензивное действие сохраняется в течение недели после отмены препарата.
Действие гидрохлоротиазида снижается при уменьшении скорости клубочковой фильтрации и прекращается при клиренсе креатинина менее 30 мл/мин.
Немеланомный рак кожи. Результаты двух фармакоепидемиологических исследований, основанных на данных Датского национального реестра онкологических заболеваний, продемонстрировали кумулятивную дозозависимую связь между гидрохлоротиазидом (ГХТЗ) и возникновением базальноклеточной карциномы (БКК) и плоскоклеточной карциномы (ПКК).
Одно исследование включало популяцию из 71533 пациентов с БКК и 8629 пациентов с ПКК, которых сравнивали с 1430833 и 172462 пациентами с контрольной популяции соответственно. Применение высоких крыш ГХТЗ (≥ 50 000 мг кумулятивно) было связано со скорректированным коэффициентом риска (КР) 1,29 (95% доверительный интервал (CI): 1,23-1,35) для БКК и 3,98 (95% CI : 3,68-4,31) для ПКК. Четкая кумулятивная дозозависимая связь наблюдалась как для БКК, так и для ПКК.
Другое исследование показало возможную связь между раком губы (ПКК) и применением ГХТЗ: 633 случая рака губы (ПКК) сравнивали с 63 067 пациентами контрольной популяции, используя стратегию случайной выборочной совокупности. Кумулятивная дозозависимая связь была продемонстрирована с скорректированным КР 2,1 (95% CI: 1,7-2,6), увеличивавшимся до КР 3,9 (3,0-4,9) для высоких доз (~ 25 000 мг) и КР 7,7 (5,7-10,5) для высокой кумулятивной дозы (~ 100 000 мг) (см. раздел «Особенности применения»).
Фармакокинетика
После приема гидрохлоротиазид быстро, но не полностью (60-80%) всасывается в желудочно-кишечном тракте. Диуретический эффект развивается через 1-2 часа, достигает максимума через 4 часа и длится 10-12 часов. Связывание с белками плазмы крови составляет 40%. Гидрохлортиазид проникает через плацентарный барьер и грудное молоко.
Гидрохлортиазид не подлежит существенному метаболизму. Первичный путь элиминации – почечная экскреция в неизмененном виде. Период полувыведения у пациентов с нормальной почечной функцией составляет около 6 часов, у пациентов с умеренно выраженной почечной недостаточностью – 11,5 часа.
Показания
· отечный синдром различного генеза (при застойной сердечной недостаточности, циррозе печени с асцитом, нефротическом синдроме, ХПН, предменструальном синдроме, задержке жидкости при ожирении, а также вызванный приемом лекарств, например кортикостероидами);
· артериальная гипертензия (как монотерапия или в сочетании с другими антигипертензивными препаратами);
· симптоматическое лечение нефрогенного несахарного диабета (для уменьшения полиурии);
· субкомпенсированные формы глаукомы;
· профилактика образования кальциевых почечных конкрементов.
Противопоказания
· повышенная чувствительность к гидрохлоротиазиду, другим сульфонамидам или к любому компоненту препарата;
· тяжелая почечная недостаточность (клиренс креатинина ниже 30 мл/мин);
· механическая непроходимость мочевыводящих путей;
· тяжелая печеночная недостаточность, печеночная энцефалопатия;
· анурия;
· подагра (тяжелые формы);
· гиповолемия;
· декомпенсированный сахарный диабет;
· нарушение водно-солевого обмена (гипокалиемия, гиперкальциемия, гипонатриемия).
Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другими видами взаимодействий
Сердечные гликозиды: повышается вероятность токсических эффектов гликозидов (в т. ч. повышенной возбудимости желудочков) вследствие развития тиазидиндуцированных гипокалиемии и гипомагниемии.
Амфотерицин В (парентерально), слабительные, стимулирующие моторику кишечника, глюкокортикостероиды, адренокортикотропный гормон, кальцитонин: гидрохлоротиазид может усиливать электролитный дисбаланс, особенно гипокалиемию.
Соли кальция и витамин D: тиазидные диуретики снижают экскрецию кальция и могут повысить уровень кальция в плазме крови. Следует контролировать уровень кальция в сыворотке крови и корректировать дозу кальция/витамина D.
Препараты, которые приводят к изменению уровня калия в сыворотке крови: повышается риск развития сердечных аритмий, в т. ч. вентрикулярной тахикардии (например, torsade de pointes):
· антиаритмические препараты класс Iа (например, хинидин, гидрохинидин, дизопирамид);
· антиаритмические препараты класс III (например, амиодарон, соталол, дофетилид, ибутилид);
· нейролептики (например, тиоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, циамемазин, сульпирид, сультоприд, амисульпирид, тиаприд, пимозид, галоперидол, дроперидол);
· другие (например, бепридил, цизаприд, дифеманил, эритромицин, галофантрин, мизоластин, пентамидин, терфенадин, винкамин).
Карбамазепин:Развитие гипонатриемии. Следует контролировать уровень электролитов, при необходимости применять диуретики других групп.
Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП), включая селективные ингибиторы ЦОГ-2, ацетилсалициловую кислоту > 3 г/сут и неселективные НПВП: при одновременном приеме НПВП могут ослаблять антигипертензивный эффект гидрохлортиазида и усиливать влияние гидрохлортиазида.
Дифлузанил:Повышается концентрация гидрохлоротиазида в плазме крови и снижается его гиперурикемическое действие.
Этанол, барбитураты (например, фенобарбитал), диазепам, наркотические анальгетики, антидепрессанты: могут усиливать гипотензивное действие гидрохлоротиазида.
Пресорные амины (например эпинефрин, норепинефрин): гидрохлортиазид уменьшает их влияние на артериальное давление.
Гипотензивные препараты: при совместном применении с гидрохлоротиазидом может возникнуть необходимость уменьшения дозы гипотензивных препаратов для предупреждения чрезмерного снижения АД.
Соли лития: следует избегать одновременного применения с гидрохлоротиазидом из-за возможности повышения концентрации солей лития в плазме крови до токсического уровня.
Противодиабетические препараты (пероральные препараты, инсулин): на фоне лечения тиазидами возможно нарушение толерантности к глюкозе, развитие гипергликемии. Может потребоваться изменение дозировки.
Метформин:Применять с осторожностью ввиду риска лактатного ацидоза из-за возможной гидрохлоротиазид-индуцированной функциональной почечной недостаточности.
Недеполяризующие миорелаксанты (например, тубокурарин): возможно усиление миорелаксирующего эффекта.
Цитотоксические препараты (например циклофосфамид, метотрексат): тиазиды могут снижать почечную экскрецию цитотоксических препаратов и усиливать их миелосупрессивные эффекты.
Холестирамин и смолы колестипола: даже при однократном приеме холестираминовые или колестиполовые смолы связывают гидрохлоротиазид и уменьшают его всасывание из пищеварительного тракта на 85% и 43% соответственно.
Антиподагрические средства (пробенецид, сульфинпиразон и аллопуринол): необходима коррекция дозы урикозурических препаратов, поскольку гидрохлоротиазид может повысить уровень мочевой кислоты в сыворотке крови. Может потребоваться увеличение дозы пробенецида или сульфинпиразона. Одновременное применение тиазидных диуретиков, в том числе гидрохлоротиазида, может увеличивать частоту реакций гиперчувствительности на аллопуринол.
Антихолинергические средства (например, атропин, бипериден): повышают биодоступность тиазидных диуретиков, уменьшая моторику пищеварительного тракта и скорость стула желудка.
Салицилаты:При высоких дозах салицилатов гидрохлоротиазид может усиливать их токсическое действие на центральную нервную систему.
Метилдопа:Сообщалось об отдельных случаях гемолитической анемии при одновременном применении с гидрохлоротиазидом.
Циклоспорин:Повышается риск возникновения гиперурикемии и подагры.
b-блокаторы и диазоксид: возможно повышение их гипергликемического эффекта за счет тиазидов.
Амантадин:Гидрохлоротиазид может повысить риск побочных реакций амантадина.
Йодосодержащие контрастные средства: в случае диуретик-индуцированного обезвоживания повышается риск развития ОПН, особенно на фоне высоких доз препаратов йода. Перед применением следует провести регидратацию.
Особенности применения
Немеланомный рак кожи.
Повышение риска возникновения немеланомного рака кожи (НМРЖ) с увеличением кумулятивной дозы ГХТЗ было выявлено в двух фармакоэпидемиологических исследованиях. Фотосенсибилизирующее действие ГХТЗ может являться механизмом развития этой патологии.
Пациентам, принимающим ГХТЗ отдельно или в комбинации с другими лекарственными средствами, следует проинформировать о риске развития НМРЖ, особенно при длительном применении, о необходимости регулярно осматривать кожу и немедленно сообщать врачу о новых поражениях или о каких-либо подозрительных новообразованиях на коже, изменениях поражений кожи или родинок.
Для снижения риска рака кожи пациентов следует проинформировать о возможных профилактических мерах, таких как ограничение воздействия солнечного света и УФ-облучения, а в случае их влияния – о необходимости адекватной защиты кожных покровов. Необходимо в кратчайшие сроки обследовать подозрительные поражения кожных покровов, включая гистологическое исследование биопсийного материала.
Пациентам, ранее перенесшим НМРЖ, также может потребоваться пересмотр применения ГХТЗ.
Нарушение функций почек.
Пациентам с выраженными нарушениями функции почек следует с осторожностью применять диуретики, в т. ч. гидрохлоротиазид. Тиазиды могут вызвать или ускорить развитие азотемии и усилить существующие нарушения функций почек. Возможны кумулятивные эффекты препарата. При прогрессировании нарушения функции почек, существенном усилении азотемии и развитии олигурии применение диуретика следует прекратить.
Нарушение функций печени.
Тиазиды следует применять с осторожностью пациентам с нарушениями функции печени или с прогрессирующими заболеваниями печени, поскольку эти препараты могут повлечь за собой внутрипеченочный холестаз, а также незначительные изменения водно-электролитного баланса или уровня аммиака крови могут спровоцировать/ускорить развитие печеночной комы, печеночной синдрома, энцефа. В этом случае лечение диуретиками следует прекратить.
Реакции гиперчувствительности.
Следует помнить о возможности их возникновения у пациентов с аллергическими заболеваниями или бронхиальной астмой в анамнезе. Сообщалось о развитии или обострении заболеваний соединительной ткани, например системной красной волчанки, на фоне приема тиазидов.
Хориоидальный выпот с дефектом зрительного поля, острая миопия и вторичная закрытоугольная глаукома.
Гидрохлортиазид может вызвать реакцию идиосинкразии, что приводит к развитию хориоидального выпота с дефектом зрительного поля, острой транзиторной миопией и острой закрытоугольной глаукомой. Симптомы характеризуются острым началом снижения остроты зрения и глазной боли и обычно развиваются от нескольких часов до нескольких недель от начала лечения гидрохлоротиазидом.
Нелеченная острая закрытоугольная глаукома может привести к постоянной потере зрения. Первичной мерой лечения является прекращение применения гидрохлоротиазида как можно скорее. В дальнейшем следует рассмотреть неотложное медикаментозное или хирургическое лечение, если внутриглазное давление остается неконтролируемым. Фактором риска развития острой закрытоугольной глаукомы может быть аллергия на сульфонамиды или пенициллин в анамнезе.
Острая респираторная токсичность.
После приема гидрохлоротиазида сообщалось об очень редких случаях острой респираторной токсичности, включая острый респираторный дистресс-синдром (ГРДС). Отек лёгких обычно развивается в течение нескольких минут или часов после его приема. В начале заболевания симптомы включают одышку, лихорадку, ухудшение легочной функции и гипотензию. Если есть подозрение на ОРДС, прием гидрохлоротиазида следует прекратить и провести соответствующее лечение. Гидрохлортиазид не следует назначать пациентам, ранее перенесшим ОРДС после приема гидрохлоротиазида.
Водный и электролитный баланс.
Применение тиазидов следует начинать только после коррекции существующих нарушений водно-электролитного баланса.
Все пациенты, получающие терапию диуретиками, следует обследовать для выявления возможного водно-электролитного дисбаланса, в т. ч. гиповолемии, гипонатриемии, гипокалиемии, гипомагниемии, гипохлоремического алкалоза. Следует регулярно контролировать концентрацию калия, магния, натрия и других электролитов крови, а также клиренс креатинина плазмы крови при длительном применении диуретиков.
Определение уровней электролитов в сыворотке крови и моче особенно важно, когда пациент страдает чрезмерной рвотой и/или диареей или получает парентеральную жидкость.
На уровень электролитов сыворотки крови также может влиять одновременное применение таких препаратов как сердечные гликозиды, глюкокортикостероиды, адренокортикотропный гормон.
Тиазиды следует применять с осторожностью при заболеваниях, сопровождающихся повышенной потерей калия. Гипокалиемия может повышать токсические эффекты сердечных гликозидов (например, вентрикулярную возбудимость). Конкурентный дефицит магния может осложнить коррекцию гипокалиемии. При длительном применении гидрохлоротиазида пациентам рекомендуется соблюдать диету, обогащенную калием, и/или применение препаратов калия.
У пациентов с отеками в жаркую погоду может возникать дилюционная гипонатриемия; соответствующими корректирующими мерами являются ограничение воды, а не введение соли, кроме случаев, когда гипонатриемия угрожает жизни.
Мониторинг электролитов сыворотки крови особенно показан пациентам пожилого возраста, пациентам с асцитом вследствие цирроза печени или с отеками вследствие нефротического синдрома. В случае нефротического синдрома гидрохлоротиазид следует применять только под строгим контролем у пациентов с нормальным уровнем калия крови, без признаков гиповолемии или тяжелой гипоальбуминемии.
Предупредительными симптомами водно-электролитного дисбаланса, независимо от причины, являются сухость во рту, чувство жажды, слабость, вялость, сонливость, беспокойство, спутанность сознания, судороги, мышечные боли или спазмы (крампы), мышечная усталость, артериальная олигурия, тахикардия, тошнота, рвота.
Артериальная гипотензия и гипотензивные препараты.
Как и при применении других антигипертензивных лекарственных средств, у некоторых пациентов может возникать симптомтоматическая гипотензия. Тизиды могут усиливать действие других антигипертензивных препаратов. При совместном применении с гидрохлоротиазидом может возникнуть необходимость уменьшения дозы гипотензивных препаратов для предупреждения чрезмерного снижения АД.
Антигипертензивное действие гидрохлоротиазида может усилиться после симпатэктомии.
Ишемическая заболевание сердца, сосудов головного мозга, стеноз аортального и митрального клапанов. Препарат следует назначать с осторожностью из-за возможного чрезмерного снижения АД, которое может привести к инфаркту миокарда или инсульта. С особой осторожностью назначать пациентам при церебральном и коронарном атеросклерозе.
Пациенты пожилого возраста.
При назначении гидрохлоротиазида следует учитывать, что пациенты этой возрастной категории могут быть более чувствительны к препарату, поэтому вдвое сниженная терапевтическая доза может быть достаточной. Необходимо учитывать, что у пациентов пожилого возраста клиренс креатинина зависит от возраста, массы тела, пола.
Метаболические и эндокринологические эффекты.
Диуретики, включая гидрохлоротиазид, могут вызвать нарушение толерантности к глюкозе, развитие гипергликемии. Может потребоваться коррекция доз инсулина и оральных гипогликемических средств (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»). Возможна манифестация латентного диабета во время терапии тиазидами.
Диуретики могут снижать экскрецию кальция с мочой и, как следствие, вызвать незначительное транзиторное повышение его уровня в плазме крови. Значительная гиперкальциемия может являться проявлением латентного гиперпаратиреоза. Патологические изменения в паращитовидных железах с гиперкальциемией и гипофосфатемией наблюдались у некоторых пациентов при длительной терапии тиазидами. Прием тиазидов следует прекратить перед обследованием функции паращитовидных желез.
При применении гидрохлоротиазида может повышаться концентрация свободного билирубина в сыворотке крови (при вытеснении из связи с альбуминами). Возможно повышение уровня холестерина, ЛПНП и триглицеридов.
Тиазиды могут снижать уровень связанного с белками йода в плазме крови без признаков нарушения функции щитовидной железы.
У некоторых пациентов лечение тиазидами может вызвать гиперурикемию и ухудшить течение/спровоцировать приступ подагры у склонных к этому пациентов.
На фоне применения гидрохлоротиазида возможны ложноположительные результаты антидопингового теста.
Препарат содержит лактозу, поэтому пациентам с редкими наследственными формами непереносимости галактозы, недостаточностью лактазы или синдромом глюкозо-галактозной мальабсорбции не следует применять препарат.
Применение в период беременности и кормлении грудью
Гидрохлортиазид в период беременности можно назначать только после оценки соотношения пользы для матери/риска для плода, поскольку препарат уменьшает объем плазмы у матери, маточно-плацентарное кровоснабжение и проникает через плацентарный барьер. Существует риск развития у плода эмбриональной или неонатальной желтухи, тромбоцитопении и других побочных эффектов.
Поскольку гидрохлоротиазид проникает в грудное молоко, при необходимости применение препарата кормление грудью следует прекратить.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортом или другими механизмами
До тех пор, пока не будет выяснена индивидуальная реакция на препарат, следует воздерживаться от управления автотранспортом или другими механизмами, учитывая, что во время лечения возможно снижение способности к концентрации внимания и скорости психомоторных реакций, возникновение головокружения, нарушение зрения.
Способ применения и дозы
Дозу гидрохлоротиазида устанавливает врач индивидуально. Таблетки следует принимать после еды.
В связи с увеличением выведения калия и магния во время лечения может потребоваться проведение заместительной терапии калием (К +
При отечном синдроме начальная доза составляет 25-75 мг (в зависимости от клинической эффективности) 1 раз в сутки или 1 раз в 2 дня. Максимальная суточная дозировка – 100 мг.
В качестве антигипертензивного средства Гидрохлоротиазид назначать в начальной суточной дозе 25-50 мг на один прием в виде монотерапии или в комбинации с другими гипотензивными препаратами.
В отдельных случаях эффективно применение в начальной дозе 12,5 * мг. При необходимости дозу повышать, но максимальная суточная доза не должна превышать 100 мг/сут.
* При необходимости применения гидрохлоротиазида в дозе 12,5 мг следует применять препарат с возможностью такой дозировки.
Гипотензивное действие гидрохлоротиазида проявляется в течение 3-4 дней, однако для достижения оптимального эффекта может потребоваться до 3-4 недель. После окончания лечения гипотензивный эффект сохраняется около 1 нед.
При предменструальном отеке обычная доза составляет 25 мг/сут, ее следует применять в период от начала проявления симптомов до начала менструации.
При нефрогенном несахарном диабете средняя терапевтическая доза составляет 50 мг/сут. При необходимости доза может быть повышена до 100 мг/сут.
Для профилактики образования конкрементов (камней) назначать по 50 мг 2 раза в день.
Для понижения внутриглазного давления при глаукоме назначать по 25 мг 1 раз в 1-6 дней; эффект наступает через 24-48 часов.
Суточная доза для детей в возрасте от 2 лет составляет 1-2 мг/кг массы тела. В зависимости от массы тела детям от 2 до 12 лет – 37,5-100 мг/сут. Кратность приема – 1-2 раза в день.
Дети.
Применять детям от 2 лет.
Передозировка
Симптомы:Дегидратация, гипокалиемия, гипонатриемия, гипохлоремия. В результате возникают: жажда, тошнота, рвота, тахикардия, усталость, слабость, головокружение, нарушение сознания, артериальная гипотензия, брадикардия, нарушение ритма сердца, спазмы/судороги икроножных мышц, парестезии, полиурия, олигурия или анурия, шок, повышенный уровень азота мочевины в крови (особенно у больных с почечной недостаточностью).
Лечение:Симптоматическая и поддерживающая терапия, специфического антидота нет. Рекомендуется промывание желудка и использование активированного угля для уменьшения абсорбции препарата. В случае возникновения артериальной гипотензии необходимо придать пациенту горизонтальное положение с приподнятыми ногами. Следует компенсировать объем жидкости и нормализовать электролитный дисбаланс (в случае гипотензии или шока). При необходимости обеспечить доступ кислорода или сделать искусственное дыхание. Следует контролировать водно-электролитный баланс (особенно уровень калия в сыворотке крови) и лабораторные характеристики функции почек до их нормализации.
Побочные реакции
Кровь и лимфатическая система: лейкопения, нейтропения/агранулоцитоз, тромбоцитопения с/без пурпуры, гемолитическая и апластическая анемии, уменьшение гематокрита, миелосупрессия, лимфаденопатия.
Иммунная система: реакции гиперчувствительности, включая анафилактические реакции, анафилактический шок, ангионевротические отеки (в т. ч. отеки лица, губ, языка, гортани, конечностей, кишечные отеки).
Нарушения метаболизма: гиперурикемия, которая может провоцировать подагрические приступы у пациентов с асимптомным течением заболевания, нарушение баланса электролитов, включая гипонатриемию и гипокалиемию, гипомагниемию, гиперкальциемию, повышение уровня липидов крови; подагра, гипергликемия, глюкозурия, нарушение толерантности к глюкозе, что может вызвать манифестацию латентного сахарного диабета, гипохлоремический алкалоз; повышение уровня мочевины и креатинина, ферментов печени и билирубина, холестерина, триглицеридов в плазме крови.
Психические нарушения: беспокойство, депрессия, нарушение сна, спутанность сознания, дезориентация, сонливость, изменение настроения и психики, нервозность.
Нервная система: головокружение, головные боли, парестезии, судороги, необычная утомляемость и слабость, апатия, замедление процесса мышления, обморок, астения.
Органы зрения: нечеткость зрения, ксантопсия, конъюнктивит, острая миопия и вторичная острая закрытоугольная глаукома, хориоидальный выпот.
Органы слуха и равновесия: вертиго, звон в ушах.
Сердечно-сосудистая система: аритмии, ортостатическая гипотензия, артериальная гипотензия, тахикардия.
Дыхательная система, органы грудной клетки и средостения: острый респираторный дистресс-синдром (ГРДС), включая пневмонит и отек легких (см. раздел «Особенности применения»).
Пищеварительная система: анорексия, тошнота, рвота, диарея, запор, сухость во рту, усиление жажды, стоматит, афтозные язвы, глоссит, изменение вкусовых ощущений, боль/спазм в эпигастральной области, панкреатит.
Гепатобилиарная система: развитие печеночной энцефалопатии или печеночной комы, гепатоцеллюлярная или холестатическая желтуха, холецистит.
Кожа и подкожная клетчатка: кожная сыпь, фотосенсибилизация, зуд, крапивница, пурпура, эритродермия, некротический васкулит, синдром Стивенса-Джонсона, мультиформная эритема, эксфолиативный дерматит, токсический эпидермальный неолиз,
Опорно-двигательный аппарат: судороги или боли в мышцах.
Мочевыделительная система: нарушение функции почек, интерстициальный нефрит, почечная недостаточность.
Новообразование:Немеланомный рак кожи (базальноклеточная карцинома и плоскоклеточная карцинома) (см. разделы «Фармакодинамика» и «Особенности применения»).
Другие:Понижение потенции/импотенция, повышение температуры тела, сиалоденит.
Срок годности
5 лет.
Условия хранения
В оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °C.
Хранить в недоступном для детей месте.
Упаковка
По 10 таблеток в блистере, по 2 блистера в пачке; по 20 таблеток в блистере.
Категория отпуска
По рецепту.
Производитель
Публичное акционерное общество "Научно-производственный центр "Борщаговский химико-фармацевтический завод". Общество с ограниченной ответственностью "Агрофарм".
Адрес
Украина, 03134, г. Киев, ул. Мира, 17.
Украина, 08200, Киевская обл., г. Ирпень, ул. Центральная, 113-А.
Источником информации для описания является Государственный Реестр Лекарственных Средств Украины - http://www.drlz.com.ua/
Часто задаваемые вопросы
Сколько стоит Гидрохлоротиазид таблетки по 25 мг 20 шт. (10х2)?
Какое действующее вещество товара - Гидрохлоротиазид таблетки по 25 мг 20 шт. (10х2)?
Подходит ли это лекарство для детей?
Какие условия хранения у Гидрохлоротиазид (Таблетки)?
Какая страна производитель препарата?
Мочегонные препараты
Обратите внимание, что цены на препараты, указанные на сайте, актуальны только при онлайн-заказе. Цены на медикаменты в аптеках нашей сети могут отличаться от указанных.