Отзывы покупателей о Неопакс таблетки по 100 мг 120 шт. (10х12)
- Торговое название Неопакс
- Действующее вещество Иматиниб
- Лекарственная форма Таблетки, покрытые пленочной оболочкой
- Температура хранения от +15°C до +25°C
- Производитель KRKA, d.d.
- Страна Словения
- Условия отпуска По рецепту
- Код морион 330891
- Особенности Неопакс таблетки, п/плен. обол. по 400 мг №30 (10х3) Производитель КРКА, д.д., Ново место, Словения Международное название Imatinib Код АТС LАнтинеопластические и иммуномодулирующие средства L01Противоопухолевые препараты L01XПрочие антинеопластические средства L01XEИнгибиторы протеинкиназы L01XE01Иматиниб Фармакотерапевтическая группа Антинеопластические средства. Другие антинеопластические средства. Ингибиторы протеинкиназы. Иматини Регистрация № UA/14939/01/02 от 16.03.2016. Приказ № 195 от 16.03.2016 Склад діюча речовина: іматиніб; 1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 100 мг або 400 мг іматинібу (у вигляді іматинібу мезилату); допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, гідроксипропілцелюлоза, целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат; склад плівкової облолонки: опадрай білий (містить спирт полівініловий, титану діоксид (Е 171), макрогол 3000, тальк), заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172). Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою. Основні фізико-хімічні властивості: таблетки по 100 мг: круглі, дещо двоопуклі, вкриті плівковою оболонкою таблетки помаранчево-коричневого кольору з рискою з одного боку та зі скошеними краями; таблетки по 400 мг: продовгуваті, двоопуклі, вкриті плівковою оболонкою таблетки помаранчево-коричневого кольору. Фармакотерапевтична група Антинеопластичні засоби. Інші антинеопластичні засоби. Інгібітори протеїнкінази. Іматиніб. Код АТХ L01X E01. Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Механізм дії Іматиніб являє собою невелику молекулу білка-інгібітора тирозинкінази, що потужно інгібує активність BCR-ABL тирозинкінази (ТК), а також кілька рецепторів ТК: Kit, рецептора фактора стовбурових клітин (SCF), кодованого c-Kit-протоонкогеном, рецептори домена дискоїдину (DDR1 і DDR2), колонієстимулюючого фактора(CSF рецептор-1R) і тромбоцитарного фактора росту альфа- і бета-рецепторів (PDGFR-альфа та PDGFR-бета). Іматиніб може також інгібувати клітинну активність, опосередковану активацією цих рецепторних кіназ. Фармакодинамічні ефекти Іматиніб є інгібітором протеїн-тирозинкінази, яка потужно пригнічує BCR-ABL тирозинкінази in vitro, на клітинному рівні та in vivo. Діюча речовина селективно інгібує проліферацію та індукує апоптоз в BCR-ABL+ клітинних лініях, а також в щойно уражених лейкозних клітинах у пацієнтів з ХМЛ з позитивною філадельфійською хромосомою, а також гострою лімфобластною лейкемією (ГЛЛ). Іn vivo діюча речовина демонструє протипухлинну активність як єдиний засіб на тваринних моделях з використанням BCR-ABL+ пухлинних клітин. Іматиніб також є інгібітором рецепторної тирозинкінази для тромбоцитарного фактора росту (PDGF), PDGF-R і фактора стовбурових клітин (SCF), с-Kit, а також інгібує PDGF- і SCF-опосередковану клітинну активність. Іn vitro іматиніб інгібує проліферацію і індукує апоптоз в клітинах гастроінтестинальних стромальних пухлин (ГІСП) з експресією активації Kit -мутації. Суттєва активація рецептора PDGF або BCR-ABL протеїн-тирозинкінази внаслідок злиття з різними білками-партнерами або істотної продукції PDGF були залучені в патогенезі мієлодиспластичних/мієлопроліферуючих пухлин (МДС/МПХ), гіпереозинофільного синдрому/хронічної еозинофільної лейкемії (ГЕС/ХЕЛ) та випираючої дерматофібросаркоми (ДФСВ). Іматиніб інгібує передачу сигналу і проліферацію клітин, обумовлену порушенням регуляції PDGFR та активності ABL кінази. Клінічні дослідження при хронічному мієлобластному лейкозі Ефективність іматинібу заснована на загальній гематологічній та цитогенетичній відповіді на лікування і виживанні без прогресування захворювання. За винятком вперше встановленого діагнозу ХМЛ в хронічній фазі, не існує контрольованих досліджень, що демонструють позитивний клінічний ефект у вигляді покращення симптомів, пов’язаних з хворобою, або підвищеного виживання. Три масштабних міжнародних відкритих неконтрольованих дослідження II фази були проведені за участю пацієнтів з ХМЛ з позитивною філадельфійською хромосомою (Ph+) в таких стадіях захворювання: пізній, бластного кризу, фазі акселерації, з іншими Ph+ лейкеміями або з ХМЛ у хронічній фазі, при умові неефективності терапії альфа-інтерфероном (IFN). Одне масштабне відкрите багатоцентрове міжнародне рандомізоване дослідження III фази було проведено за участю хворих з уперше виявленою ХМЛ з Ph+. Крім того, діти отримували лікування в двох дослідженнях I фази і одному дослідженні ІІ фази. У всіх клінічних дослідженнях 38-40\% пацієнтів були віком ? 60 років, а 10-12\% пацієнтів - ? 70 років. Хронічна фаза, вперше встановлений діагноз. Це дослідження III фази у дорослих пацієнтів порівнювало лікування за допомогою монотерапії іматинібом або комбінацією альфа-інтерферону (IFN) плюс цитарабін (Ara-C). Пацієнтам, що мали недостатню відповідь (відсутність повної гематологічної відповіді на 6 місяці терапії, підвищення рівня лейкоцитів, відсутність повної цитогенетичної відповіді на 24 місяці), втратили реакцію на терапію (втрата повної гематологічної відповіді або повної цитогенетичної відповіді) або продемонстрували важку непереносимість лікування, було дозволено переходити до альтернативних груп лікування. У групі іматинібу пацієнти отримували 400 мг препарату щодня. У групі інтерферону хворих лікували, починаючи з цільової дози інтерферону 5 млн ОД/м2/добу підшкірно в поєднанні з підшкірним введенням Ara-C 20 мг/м2/добу протягом 10 днів на місяць. Загалом 1106 пацієнтів були рандомізовані по 553 особи в кожній групі. Вихідні дані були добре збалансовані поміж двома групами. Середній вік становив 51 рік (діапазон 18-70 років), 21,9 \% пацієнтів віком ? 60 років. 59 \% становили чоловіки і 41 \% ? жінки; 89,9\% ? представники європеоїдної раси та 4,7\% - негроїдної раси. Через сім років після залучення останнього пацієнта середня тривалість терапії першої лінії склала 82 та 8 місяців для групи іматинібу та інтерферону відповідно. Середня тривалість лікування другої лінії терапії іматинібом склала 64 місяці. В цілому у пацієнтів, які отримували терапію першої лінії іматинібом, середня добова доза становила 406 ±76 мг. Первинною кінцевою точкою ефективності дослідження є виживання без прогресування захворювання. Прогресування було визначено як будь-яка з таких подій: прогресування до фази акселерації або бластного кризу, летальний наслідок, втрата повної гематологічної відповіді або повної цитогенетичної відповіді або збільшення рівня лейкоцитів у пацієнтів, які не досягли повної гематологічної відповіді, незважаючи на адекватне лікування. Повна цитогенетична відповідь, гематологічна відповідь, молекулярна відповідь (оцінка мінімальної залишкової хвороби), час до фази акселерації або бластного кризу, а також виживання є основними вторинними кінцевими точками. Дані щодо відповіді на лікування наведені в таблиці 1. Таблиця 1. Терапевтичний ефект досліджуваного лікування у пацієнтів з уперше виявленим ХМЛ (хронічний мієлобластний лейкоз) (дані за 84 місяці). Найвищий терапевтичний ефект Іматиніб ІФН+Ara-C n=553 n=553 Гематологічна відповідь ПГР (повна гематологічна реакція) показник n (\%) 534 (96,6\%)* 313 (56,6\%)* [95\% ДІ(довірчий інтервал)] [94,7\%, 97,9\%] [52,4\%, 60 \%] Цитогенетична відповідь Головний показник ефективності n (\%) 490 (88,6\%)* 129 (23,3\%)* [95\% ДІ] [85,7\%, 91,1\%] [19,9\%, 27,1\%] Повна ЦгР (цитогенетична реакція) n (\%) 456 (82,5\%)* 64 (11,6\%)* Часткова ЦгР (ЧЦгР) n (\%) 34 (6,1\%) 65 (11,8\%) Молекулярна відповідь** Головний показник ефективності за 12 місяців (\%) 153/305=50,2\% 8/83=9,6\% Головний показник ефективності за 24 місяці (\%) 73/104=70,2\% 3/12=25\% Головний показник ефективності за 84 місяці (\%) 102/116=87,9\% 3/4=75\% * p<0,001, точний критерій Фішера. ** Відсоток молекулярних ефектів розраховано на основі доступних зразків. Критерії гематологічних реакцій (всі ефекти визначені після ? 4 тижнів): лейкоцити < 10 x 109/л, тромбоцити < 450 x 109/л, мієлоцити + метамієлоцити < 5\% в крові, відсутність у крові бластів та промієлоцитів, базофіли < 20\%, екстрамедулярний гемопоез не спостерігається. Критерії цитогенетичних реакцій: повний (0\% Ph+ метафази), частковий (1–35\%), менший (36–65\%) або мінімальний (66–95\%). Головний показник ефективності (0–35\%) складається з повної та часткової реакції. Головний критерій молекулярної реакції: зменшення в периферійній крові кількості транскрипцій Bcr-Abl на ? 3 логарифми (визначається за допомогою кількісного аналізу ПЛР зі зворотною транскрипцією в реальному часі) від стандартизованого вихідного рівня. Визначення показників повної гематологічної реакції, головної та повної цитогенетичної реакцій на лікарську терапію першої лінії проводилося за методом Каплана-Мейєра, де суб’єкти, що не реагують не лікування, вибувають із дослідження після останнього огляду. На основі методу розраховано, що сумарний ефект лікування першої лінії іматинібом в період з 12 до 84 місяців терапії має покращитись до таких показників: ПГР з 96,4\% до 98,4\% та ПЦгР з 69,5\% до 87,2\% відповідно. Впродовж семирічних спостережень у групах терапії іматинібом зафіксовано 93 (16,8\%) випадки прогресування хвороби: 37 (6,7\%) – розвиток бластного кризу та фази акселерації, 31 – втрата ГЦгР, 15 (2,7\%) – втрата ПГР або зростання кількості лейкоцитів та 10 (1,8\%) – смерть пацієнта, не пов’язана із ХМЛ. Тоді як в групах лікування ІФН+Ara-C зафіксовано 165 (29,8\%) випадків прогресування хвороби, з яких 130 спостерігалися протягом медикаментозної терапії ІФН+Ara-C першої лінії. Передбачуваний відсоток пацієнтів, у яких не спостерігалась фаза акселерації або бластний криз на 84 місяці терапії, у групах іматинібу був значно вищим порівняно з групою ІФН (92,5\% проти 85,1\%, р<0,001). Річний показник прогресування фази акселерації або бластного кризу зменшувався пропорційно часу медикаментозної терапії і становив менше 1\% на четвертий та п’ятий рік лікування. Очікуваний показник виживання без прогресування хвороби на 84 місяці становив 81,2\% в групі іматинібу та 60\% в контрольній групі (р<0,001). Щорічний рівень будь-якого виду прогресування ХМЛ також в динаміці зменшувався. Загальна смертність пацієнтів у групах іматинібу та ІФН+Ara-C становила 71 (12,8\%) та 85 (15,4\%), відповідно. Загальний передбачуваний відсоток виживання на 84 місяці має складати 86,4\%(83, 90) проти 83,3\% (80, 87) у рандомізованих групах іматинібу та ІФН+Ara-C відповідно (р=0,073, логарифмічний ранговий критерій). На даний кінцевий результат значний вплив має високий перехідний показник від ІФН+Ara-C до іматинібу. В подальшому ефект терапії іматинібом щодо виживання у хронічній фазі вперше діагностованого ХМЛ визначався шляхом ретроспективного аналізу вищезазначених даних стосовно іматинібу із первинними даними іншого дослідження в аналогічному режимі у фазі ІІІ з використанням ІФН+Ara-C (n=325). У результаті аналізу спостерігалась перевага іматинібу над ІФН+Ara-C в загальних показниках виживання (р<0,001); протягом 42 місяців померло 47 (8,5\%) хворих у групах іматинібу та 63 (19,4\%) - ІФН+Ara-C. На довгостроковий кінцевий результат у пацієнтів групи іматинібу значно впливав рівень цитогенетичних та молекулярних даних відповіді на лікування. Беручи до уваги очікуваний відсоток 96\% (93\%) пацієнтів з ПЦгР (ЧЦгР) на 12 місяці, у яких не спостерігався розвиток хвороби у вигляді фази акселерації або бластного кризу на 84 місяці, лише у 81\% хворих без ГЦгР на 12 місяці не зафіксовано прогресування ХМЛ до пізньої стадії на 84 місяці (р<0,001 взагалі, р=0,25 між ПЦгР та ЧЦгР). У пацієнтів зі зменшенням транскрипції Bcr-Abl на 12 місяці хоча б на 3 логарифми вірогідність переходу зі стадії ремісії до фази акселерації/бластного кризу становить 99\% на 84 місяці. Подібні результати також були отримані під час поетапного 18-місячного аналізу. В даному дослідженні дозволялося проводити підвищення дози препарату із 400 мг до 600 мг на добу, далі із 600 мг до 800 мг на добу. Після 42 місяців спостереження у 11 пацієнтів спостерігалося зменшення (протягом 4 тижнів) цитогенетичної реакції на лікування. З 11 пацієнтів чотирьом було підвищено дозу до 800 мг на добу, у 2 з 4 відновилась цитогенетична відповідь (1 часткова та 1 повна, у останнього також отримано молекулярну відповідь). З 7 пацієнтів, котрим дозу не підвищували, лише у одного спостерігалась відновлена повна цитогенетична відповідь. Відсоток деяких побічних реакцій був більший у хворих з підвищеним дозуванням 800 мг на добу порівняно з популяцією пацієнтів до підвищення доз (n=551). Найбільш розповсюдженими побічними явищами були кровотечі шлунково-кишкового тракту, кон’юнктивіт та зростання показників трансамінази чи білірубіну. Частота виникнення інших побічних ефектів є аналогічною або нижчою. Хронічна фаза, невдала терапія інтерфероном. Медикаментозну терапію 532 дорослих пацієнтів проводили з початковою дозою 400 мг. Пацієнти були розподілені на три основні категорії: відсутність гематологічної відповіді (29\%), відсутність цитогенетичної відповіді (35\%) або толерантність до інтерферону (36\%). Хворі перебували у пізній хронічній фазі ХМЛ та отримували середньостатистичну від попереднього 14-місячного лікування ІФН терапію в дозуванні ? 25?106 мкМЕ/тиждень; середній час від моменту встановлення діагнозу – 32 місяці. Основна мінлива ефективність дослідження полягала у рівні цитогенетичної відповіді на лікування (повна та часткова відповідь, 0-35\% Ph+ метафаз у кістковому мозку). У даному дослідженні 65\% пацієнтів отримали головну цитогенетичну відповідь, що була повною у 53\% (підтверджено 43\%) хворих (таблиця 2). Повна гематологічна відповідь досягнута у 95\% пацієнтів. Фаза акселерації. До випробування залучено 235 дорослих пацієнтів у фазі акселерації. Перші 77 хворих отримували початкову дозу препарату 400 мг, в подальшому за протоколом було дозволено підвищити дозу. Останні 158 пацієнтів почали лікування з дози 600 мг. Основна мінлива ефективність дослідження базувалася на показнику гематологічної реакції, що також звітувалась як повна гематологічна відповідь, відсутності випадків лейкемії (тобто відсутність бластів у кістковому мозку та крові, але без повного відновлення показників периферійної крові як при повній відповіді), або перехід в хронічну стадію ХМЛ. Підтверджена гематологічна відповідь спостерігалась у 71,5\% пацієнтів (таблиця 2). Важливо, що 27,7\% хворих також отримали головну цитогенетичну реакцію. Повною відповідь була у 20,4\% (підтверджено 16\%) пацієнтів. На цей момент у суб’єктів, що отримували дозу 600 мг, середній строк виживання у ремісії та загальне виживання оцінюється на рівні 22,9 і 42,5 місяця, відповідно. Мієлоїдна бластна криза. До випробування залучено 260 пацієнтів із мієлоїдною бластною кризою. В минулому 95 (37\%) отримували хіміотерапію для лікування фази акселерації або бластного кризу (вже проліковані пацієнти) та 165 (63\%) – не лікувались. Перші 37 хворих отримували початкову дозу 400 мг, в подальшому за протоколом було дозволено підвищити дозу. Останні 223 пацієнти почали лікування з дози 600 мг. Основною змінною ефективності був показник гематологічної відповіді, що також звітувалась як повна гематологічна відповідь, відсутності ознак лейкозу або повернення до хронічної фази ХМЛ з подібними до фази акселерації критеріями. В даному дослідженні 31\% пацієнтів отримав гематологічну відповідь (36\% раніше не лікованих пацієнтів та 22\% у минулому вже лікованих). Також рівень реакцій на терапію був вищий у хворих, що отримували дозу 600 мг (33\%) порівняно з тими, хто отримував 400 мг (16\%, р=0.0220). На даний момент середній строк виживання пацієнтів, що раніше не лікувалися, та тих, хто отримував медикаментозну терапію, оцінюється на рівні 22,9 і 42,5 місяця відповідно. Лімфоїдна бластна криза. До фази І дослідження залучено обмежену кількість таких пацієнтів (n=10). Гематологічна відповідь протягом 2-3 місяців спостерігалась на рівні 70\%. Таблиця 2. Відповідь на медикаментозну терапію у дорослих, хворих на ХМЛ Дослідження 0110. Дані за 37 місяців. Хронічна фаза, невдала терапія інтерфероном (n=532) Дослідження 0109. Дані за 40,5 місяця. Фаза акселерації (n=235) Дослідження 0102. Дані за 38 місяців. Мієлоїдна бластна криза (n=260) Гематологічна відповідь1 \% пацієнтів (ДІ95\%) 95\% (92,3-96,3) 71\% (65,3-77,2) 31\% (25,2-36,8) Повна гематологічна реакція (ПГР) 95\% 42\% 8\% Відсутність ознак лейкозу (ВЛ) Не застосовувалось 12\% 5\% Повернення до хронічної стадії (ПХС) Не застосовувалось 17\% 18\% Головна цитогенетична реакція2 65\% (61,2-69,5) 28\% (22,0-33,9) 15\% (11,2–20,4) Взагалі 53\% 20.4\% 7\% (Підтверджено3) [95\% ДІ] (43\%) [38,6-47,2] (16\%) [11,3-21,0] (2\%) [0,6-4,4] Частково 12\% 7\% 8\% 1 Критерій гематологічної відповіді (всі відповіді підтверджуються у період ? 4 тижні) ПГР: дослідження 0110 [лейкоцити <10x109/л, тромбоцити <450x109/л, мієлоцити+метамієлоцити <5\% в крові, відсутні в крові бласти та промієлоцити, базофіли <20\%, не залучений екстрамедулярний гемопоез] та дослідження 0102 і 0109 [АЧН (абсолютне число нейтрофілів) ?1,5x109/л, тромбоцити ?100x109/л, відсутні бласти, бласти кісткового мозку < 5\% та відсутність екстрамедулярної патології] ВЛ: критерії такі ж, як і для ПГР, але АЧН ?1x109/л та тромбоцити ?20x109/л (лише для 0102 та 0109); ПХС: <15\% бластів кісткового мозку (КМ) та периферійної крові (ПК), <30\% бласти+про мієлоцити у КМ та ПП, <20\% базофілів у ПК, відсутність екстрамедулярної патології, окрім хвороб печінки та селезінки (лише для 0102 та 0109). 2 Критерії цитогенетичної відповіді Головна відповідь складається з повної та часткової реакцій: повна (0\% Ph+ метафаз), часткова (1-35\%) 3 Повна цитогенетична відповідь підтверджується шляхом проведення повторного цитогенетичного аналізу кісткового мозку мінімум через один місяць після первинного дослідження КМ. Діти. До І фази клінічного дослідження із підвищеним дозуванням препарату залучено 26 дітей віком <18 років з ХМЛ у хронічній фазі (n=11), під час бластного кризу або з Ph+ гострим лейкозом (n=15). Дана популяція хворих в минулому отримувала інтенсивну терапію: у 46\% в анамнезі трансплантація кісткового мозку (ТКМ) та у 73\% ? комбінована хіміотерапія. Пацієнтам було призначено дозування іматинібу 260 мг/м2/день (n=5), 340 мг/м2/день (n=9), 440 мг/м2/день (n=7) та 570 мг/м2/день (n=5). Із загальної кількості були доступні для аналізу всього 9 пацієнтів з хронічною стадією ХМЛ та цитогенетичними даними; 4 (44\%) та 3 (33\%) отримали відповідно повну та часткову цитогенетичну реакцію, значення ГЦгР – 77\%. Всього до фази ІІ відкритого багатоцентрового неконтрольованого дослідження залучено 51 дитину з уперше діагностованим ХМЛ у хронічній стадії. Пацієнтам призначено 340 мг/м2/день іматинібу без перерви у зв’язку з відсутністю дозолімітуючої токсичності препарату. Після 8 тижнів терапії у дітей із вперше діагностованим ХМЛ було отримано швидку відповідь на лікування: ПГР – 78\%. Підвищений показник ПГР супроводжувався розвитком повної цитогенетичної реакції (ПЦгР) у 65\%, що подібний до отриманого результату у дорослих пацієнтів. Також додатково часткова цитогенетична реакція (ЧЦгР) спостерігалась у 16\% тих, хто мав ГЦгР 81\%. У більшості хворих, що отримали ПЦгР між 3 та 10 місяцем лікування, середній час появи реакції оцінений на рівні 5,6 місяця (на основі методу Каплана-Мейєра). Клінічні дослідження Ph+ГЛЛ (Ph-хромосомопозитивний гострий лімфобластний лейкоз) Вперше діагностований Ph+ГЛЛУ ході контрольованого дослідження (ADE 10) ефективності іматинібу порівняно з індукційною хіміотерапією 55 вперше діагностованим пацієнтам віком від 55 років застосовували монотерапію іматинібом. В результаті досягнуто значно вищого рівня повної гематологічної відповіді порівняно з хіміотерапією (96,3\% проти 50\%; р=0,0001). У випадках, коли консервативна терапія іматинібом була призначена пацієнтам, що погано реагували або не реагували взагалі на хіміотерапію, 9 (81,8\%) із 11 хворих отримали повну гематологічну відповідь. Клінічний ефект пов’язується зі значним зменшенням транскрипції bcr-abl у групі іматинібу порівняно з групою хіміотерапії через 2 тижні лікування (р=0,02). Після індукції всі пацієнти отримували іматиніб та консолідаційну хіміотерапію (див. таблицю 3), рівень транскрипції bcr-abl в обох групах через 8 тижнів був однаковим. Як і очікувалось на початку дизайну дослідження, не було зафіксовано різниці у тривалості ремісії, виживанні при повному одужанні або загальному показнику виживання. Також пацієнти з повною молекулярною відповіддю та мінімальними залишками хвороби мали кращий результат лікування у показниках тривалості ремісії (р=0,01) та виживання після повного одужання. Під час чотирьох неконтрольованих клінічних досліджень (AAU02, ADE04, AJP01 та AUS01) популяції із 211 вперше діагностованих Ph+ГЛЛ пацієнтів отримали результати, аналогічні до вищенаведених. Терапія іматинібом у комбінації з індукційною хіміотерапією (див. таблицю 3) призвела до рівня гематологічної відповіді у 93\% (147 з 158 досліджених пацієнта) та рівня головної цитогенетичної відповіді у 90\% (19 з 21 дослідженого пацієнта). Повна молекулярна реакція досягла 48\% (49 зі 102 досліджених хворих). Показники виживання після повного одужання (ВПО) та загальної виживаності (ЗВ) у двох дослідженнях (AJP01 та AUS01) перевищили 1 рік, що є більшим за дані історичного моніторингу (ВПО p<0,001; ЗВ p<0,0001). Таблиця 3. Схема лікування хіміотерапією у комбінації з іматинібом Дослідження ADE10 Префаза ДЕКС 10 мг/м2 перорально, дні 1-5; ЦФ 200 мг/м2 в/в, дні 3, 4, 5; МТС 12 мг спінально, день 1 Індукція ремісії ДЕКС 10 мг/м2 перорально, дні 6-7, 13-16; ВКР 1 мг в/в, дні 7, 14; ІДА 8 мг/м2 в/в (0,5 год), дні 7, 8, 14, 15; ЦФ 500 мг/м2 в/в (1 год) день 1; Ara-C 60 мг/м2 в/в, дні 22-25, 29-32 Консолідаційна терапія I, III, V МТС 500 мг/м2 в/в (24 год), дні 1, 15; 6-МП 25 мг/м2 перорально, дні 1-20 Консолідаційна терапія II, IV Ara-C 75 мг/м2 в/в (1 год), дні 1-5; VM26 60 мг/м2 в/в (1 год), дні 1-5 Дослідження AAU02 Індукційна терапія (вперше діагн. Ph+ГЛЛ) Данорубіцин 30 мг/м2 в/в, дні 1-3, 15-16; ВКР 2 мг загальна доза в/в, дні 1, 8, 15, 22; ЦФ 750 мг/м2 в/в, дні 1, 8; преднізон 60 мг/м2 перорально, дні 1-7, 15-21; ІДА 9 мг/м2 перорально, дні 1-28; МТС 15 мг спінально, дні 1, 8, 15, 22; Ara-C 40 мг спінально, дні 1, 8, 15, 22; метилпреднізолон 40 мг спінально, дні 1, 8, 15, 22 Консолідаційна терапія (вперше діагн. Ph+ГЛЛ) Ara-C 1,000 мг/м2/12 год в/в (3 год), дні 1-4; мітоксантрон 10 мг/м2 в/в, дні 3-5; МТС 15 мг спінально, день 1; метилпреднізолон 40 мг спінально, день 1 Дослідження ADE04 Префаза ДЕКС 10 мг/м2 перорально, дні 1-5; ЦФ 200 мг/м2 в/в, дні 3-5; МТС 15 мг спінально, день 1 Індукційна терапія I ДЕКС 10 мг/м2 перорально, дні 1-5; ВКР 2 мг в/в, дні 6, 13, 20; данорубіцин 45 мг/м2 в/в, дні 6-7, 13-14 Індукційна терапія II ЦФ 1 г/м2 в/в (1 год), дні 26, 46; Ara-C 75 мг/м2 в/в (1 год), дні 28-31, 35-38, 42-45; 6-МП 60 мг/м2 перорально, дні 26-46 Консолідаційна терапія ДЕКС 10 мг/м2 перорально, дні 1-5; віндезин 3 мг/м2 в/в, день 1; МТС 1,5 г/м2 в/в (24 год), день 1; етопозид 250 мг/м2 в/в (1 год) дні 4-5; Ara-C 2x 2 г/м2 в/в (3 год, 12 год), день 5 Дослідження AJP01 Індукційна терапія ЦФ 1,2 г/м2 в/в (3 год), день 1; данорубіцин 60 мг/м2 в/в (1 год), дні 1-3; вінкристин 1,3 мг/м2 в/в, дні 1, 8, 15, 21; преднізолон 60 мг/м2/день перорально Консолідаційна терапія Курс альтернативної хіміотерапії: висока доза хіміотерапії з МТС 1 г/м2 в/в (24 год), день 1 та Ara-C 2 г/м2 в/в (12 год), дні 2-3, 4 цикли Підтримуюче лікування ВКР 1,3 г/м2 в/в, день 1; преднізолон 60 мг/м2 перорально, дні 1-5 Дослідження AUS01 Індукційно-консолідаційна терапія Схема гіпер-CVAD: ЦФ 300 мг/м2 в/в (3 год, 12 год), дні 1-3; вінкристин 2 мг в/в, дні 4, 11; доксорубіцин 50 мг/м2 в/в (24 год), день 4; ДЕКС 40 мг/день в дні 1-4 та 11-14, альтернативно з МТС 1 г/м2 в/в (24 год), день 1, Ara-C 1 г/м2 в/в (2 год, 12 год), дні 2-3 (всього 8 курсів) Підтримуюче лікування ВКР 2 мг в/в в місяць протягом 13 місяців; преднізолон 200 мг перорально, 5 днів в місяць протягом 13 місяців. Всі схеми лікування включають призначення стероїдів для профілактики захворювань ЦНС. Ara-C – цитозину арабінозид; ЦФ – циклофосфамід; ДЕКС – дексаметазон; МТС – метотрексат; 6-МП – 6-меркаптопурін; VM26 – теніпозид; ВКР – вінкристин; ІДА – ідарубіцин; в/в – внутрішньовенно. Загострення/резистентність Ph+ГЛЛ. При застосуванні монотерапії іматинібом пацієнтам із загостренням або резистентністю до лікування Ph+ГЛЛ відповідь на медикаментозну терапію зафіксовано у 53 з 411 хворих, головну цитогенетичну реакцію – у 23\%, гематологічну реакцію – у 30\% (9\% ? повна). Примітка: 353 з 411 пацієнтів лікувались у програмах з розширеним доступом, де не було зібрано даних про головну відповідь на проведену терапію. Середній час прогресування всієї популяції (411 хворих) із загостренням або резистентністю до лікування Ph+ГЛЛ становив 2,6-3,1 місяця, а середній показник загального виживання – від 4,9 до 9 місяців. Аналогічні дані були отримані при повторному аналізі із включенням лише пацієнтів віком понад 55 років. Клінічні дослідження МДС/МПС (мієлодиспластичного/мієлопроліферуючого синдрому) Клінічний досвід застосування іматинібу при даній патології обмежений та базується на показниках гематологічної та цитогенетичної відповіді. Відсутні будь-які клінічні дослідження, що демонстрували б значний клінічний ефект медикаментозної терапії або зростання рівня виживаності хворих. Під час фази ІІ відкритого багатоцентрового клінічного дослідження (В2225) проводилося тестування іматинібу у різних популяціях пацієнтів із захворюваннями, які загрожують життю та пов’язані з Abl, Kit або PDGFR протеїн-тирозинкінази. У випробуванні брали участь 7 хворих на МДС/МПС, які отримували 400 мг іматинібу на день. У трьох з них спостерігалась повна гематологічна реакція (ПГР) та у одного – часткова (ЧГР). Під час дослідження три з чотирьох пацієнтів з виявленою перебудовою гена PDGFR отримали гематологічну відповідь (2 ПГР та 1 ЧГР). Вік хворих становив від 20 до 72 років. Також в подальшому у 13 виданнях було опубліковано звіти про 24 пацієнтів з МДС/МПС. 21 хворий отримував 400 мг іматинібу на добу, решті було призначено менші дозування. Перебудова гена PDGFR виявлена у 11 пацієнтів, 9 з них отримали ПГР та 1 – ЧГР. Вік хворих становив від 2 до 79 років. В останніх публікаціях з’явилась оновлена інформація про 6 з 11 пацієнтів, усі вони знаходяться у цитогенетичній ремісії (період 32-38 місяців). У подібній публікації наведено дані довготривалих спостережень за 12 пацієнтами із МДС/МПС та перебудовою гена PDGFR (5 хворих з дослідження В2225). Ці хворі отримували іматиніб в середньому протягом 47 місяців (від 24 днів до 60 місяців). Спостереження за 6 із них триває вже протягом 4 років. У 11 хворих зафіксована швидка ПГР; у 10 – повна нормалізація цитогенетичних показників та зменшення або повне зникнення кількості транскрипцій. Гематологічна та цитогенетична відповіді виникали в середньому протягом 49 місяців (від 19 до 60) та 47 місяців (від 16 до 59) відповідно. Рівень загального виживання з моменту встановлення діагнозу склав 65 місяців (від 25 до 234). Призначення іматинібу пацієнтам без генетичних транслокацій не призводило до значних клінічних результатів. Відсутні будь-які клінічні дослідження дітей з МДС/МПС. Інформація про 5 пацієнтів з МДС/МПС, пов’язаних з перебудовою гена PDGFR, була опублікована у 4 виданнях. Вік хворих був від 3 місяців до 4 років, іматиніб призначали у дозуванні 50 мг або від 92,5 до 340 мг/м2 на добу. У всіх пацієнтів зафіксовано повну гематологічну відповідь, цитогенетичну та/або клінічну відповідь. Клінічні дослідження за участю пацієнтів з ГЕС (гіпереозинофільним синдромом)/ХЕЛ (хронічним еозинофільним лейкозом) В ході одного відкритого багатоцентрового клінічного дослідження фази II (дослідження препарату B2225) проводилось випробування іматинібу в різних популяціях пацієнтів із загрожуючими життю захворюваннями, пов’язаними з Abl, Kit або протеїн-тирозинкіназою рецептора ТФР. В ході цього дослідження 14 пацієнтів з ГЕС/ХЕЛ проходили лікування іматинібом у дозі від 100 мг до 1000 мг на добу. Крім того, як повідомлялось у 35 опублікованих описах випадків та дослідженнях серії випадків, 162 пацієнта з ГЕС/ХЕЛ отримували іматиніб в дозах від 75 мг до 800 мг на добу. Цитогенетичні порушення оцінювались у 117 пацієнтів з загальною чисельністю популяції 176 пацієнтів. У 61 зі 117 пацієнтів було виявлено гібридну кіназу FIP1L1-PDGFR?. В інших 3 опублікованих описах випадків ще у чотирьох пацієнтів з ГЕС була виявлена позитивна реакція на FIP1L1-PDGFR?. Всі 65 пацієнтів з позитивною реакцією на гібридну кіназу FIP1L1-PDGFR? досягли стійкої гематологічної відповіді протягом місяця (діапазон від 1+ до 44+ місяців, які були цензуровані на момент повідомлення). Як повідомлялося в недавній публікації, 21 з 65 цих пацієнтів також досягли повної молекулярної ремісії з середнім періодом подальшого спостереження 28 місяців (діапазон 13-67 місяців). Вік цих пацієнтів коливався від 25 до 72 років. Крім того, у інших описах випадків дослідники повідомляли про поліпшення в симптоматиці та порушеннях функцій інших органів. Покращення відзначались з боку серця, нервової системи, шкіри/підшкірних тканин, органів дихальної системи/грудної клітки/середостіння, опорно-рухового апарату/сполучної тканини/судин, шлунково-кишковому тракту. Контрольовані дослідження за участю дітей з ГЕС/ХЕЛ не проводились. В 3 публікаціях про трьох (3) пацієнтів з ГЕС і ХЕЛ, пов’язаних з рецептором ТФР, були зареєстровані перебудови генів. Вік цих пацієнтів коливався від 2 до 16 років, і іматиніб вводили у дозі 300 мг/м2 на добу або у діапазоні доз 200-400 мг на добу. Всі пацієнти досягли повної гематологічної відповіді, повної цитогенетичної відповіді та/або повної молекулярної відповіді. Клінічні дослідження за участю пацієнтів з неоперабельними і/або метастатичними ГІСП Одне відкрите рандомізоване неконтрольоване міжнародне дослідження фази II проводилось за участю пацієнтів із неоперабельними або метастатичними злоякісними гастроінтестинальними стромальними пухлинами (ГІСП). В це дослідження були включені і рандомізовані 147 пацієнтів для прийому препарату в дозі 400 мг або 600 мг перорально один раз на добу на строк до 36 місяців. Ці пацієнти були віком від 18 до 83 років і мали морфологічний діагноз Kit-позитивної злоякісної ГІСП, яка була неоперабельною і/або метастатичною. Регулярно проводились імуногістохімічні аналізи з Kit-антитілами (А-4502, кролячі поліклональні антисироватки, 1:100; ДАКО корпорація, Карпінтерія, Каліфорнія) відповідно до аналізу методом застосування комплексу авідин-біотин-пероксидаза після демаскування антигену. Початкові докази ефективності базувались на об’єктивній частоті відповіді. Пухлини мали бути вимірними хоча б в одному місці захворювання і характеристики відповіді базувались на критеріях Південно-західної онкологічної групи (SWOG). Результати наведено у таблиці 4. Таблиця 4. Найкраща відповідь пухлини в дослідженні STIB2222 (ГІСТ) Найкраща відповідь Всі дози (n=147) 400 мг (n=73) 600 мг (n=74) n (\%) Повна відповідь 1 (0,7) Часткова відповідь 98 (66,7) Стабілізація захворювання 23 (15,6) Прогресування захворювання 18 (12,2) Не піддається оцінці 5 (3,4) Невідомо 2 (1,4) Відмінностей у частоті відповідей між двома групами лікування не було. Значна кількість пацієнтів, у яких був стабільний перебіг захворювання на момент проміжного аналізу, досягли часткової ремісії при більш тривалому лікуванні (середній період подальшого спостереження становив 31 місяць). Середній час до отримання відповіді складав 13 тижнів (95 \% ДІ 12-23). Середній час до встановлення неефективності лікування у пацієнтів становив 122 тижні (95 \% ДІ 106-147), тоді як у загальній популяції дослідження він становив 84 тижні (95 \% ДІ 71-109). Середнього показника загального виживання не досягнуто. Оцінка за методом Каплана-Мейєра для встановлення виживання після 36-місячного періоду подальшого спостереження становила 68 \%. У двох клінічних дослідженнях (дослідження B2222 і міжгрупове дослідження S0033) добова доза іматинібу була збільшена до 800 мг для пацієнтів з прогресуванням при більш низьких добових дозах 400 мг або 600 мг. Для загального клінічного ефекту на рівні 26 \% добову дозу було збільшено до 800 мг в цілому у 103 пацієнтів; 6 пацієнтів досягли часткової ремісії та 21 – стабілізації захворювання після ескалації дози. Як показали доступні дані з безпеки, підвищення дози до 800 мг на добу у пацієнтів з прогресуванням при більш низьких дозах 400 мг або 600 мг на добу не впливає на профіль безпеки іматинібу. Клінічні дослідження за участю пацієнтів з ГІСП при проведенні а’дювантної терапії В ході багатоцентрового подвійного сліпого довгострокового плацебо-контрольованого дослідження фази III (Z9001) за участю 773 пацієнтів іматиніб досліджувався як ад’ювантна терапія. Вік цих пацієнтів коливався від 18 до 91 року. В дослідження були включені пацієнти з гістологічним діагнозом первинної ГІСП, які експресували Kit-білок за результатами імунохімічного дослідження та мали розмір пухлини ? 3 см в максимальному вимірі з повною резекцією первинної ГІСП протягом 14-70 днів до реєстрації. Після резекції первинної ГІСП пацієнти були рандомізовані в одну з двох груп дослідження: іматиніб в дозі 400 мг/добу або плацебо протягом одного року. Первинною кінцевою точкою дослідження було безрецидивне виживання (БРВ), яке визначається як час від дати рандомізації до дати рецидиву або смерті внаслідок будь-якої причини. Іматиніб значно збільшував БРВ, у 75\% пацієнтів було зареєстроване безрецидивне виживання на 38 місяці прийому іматинібу порівняно з 20 місяцями у групі прийому плацебо (95\% ДІ, [30 – без оцінювання]; [14 – без оцінювання] відповідно); (відносний ризик – 0,398 [0,259-0,610], р <0,0001). Протягом року загальне БРВ значно покращилось у групі прийому іматинібу (97,7\%) порівняно з плацебо (82,3\%) (р <0,0001). Ризик рецидиву, таким чином, зменшився приблизно на 89\% порівняно з плацебо (відношення ризиків – 0,113 [0,049-0,264]). Ризик рецидиву у пацієнтів після операції з видалення первинної ГІСП оцінювали методом ретроспективного аналізу на основі таких прогностичних факторів: розмір пухлини, мітотичний індекс, локалізація пухлини. Дані мітотичного індексу були доступні для 556 з 713 пацієнтів, що почали лікування. Результати аналізу підгруп відповідно до класифікації ризику Національного інституту охорони здоров’я США та Інституту патології збройних сил США наведені в таблиці 5. В групах з низьким і дуже низьким ступенем ризику переваг не відзначено. Не було переваг і у показнику загального виживання. Таблиця 5. Резюме аналізу БРВ в ході дослідження Z9001 відповідно до класифікації ризику Національного інституту охорони здоров’я США та Інституту патології збройних сил США. Критерії ризику Рівень ризику \% пацієнтів Кількість випадків / кількість пацієнтів Загальне відношення ризиків (95\%ДІ)* Показник БРВ (\%) 12 місяців 24 місяці іматиніб порівняно з плацебо іматиніб порівняно з плацебо іматиніб порівняно з плацебо Національний інститут охорони здоров’я США Низький 29,5 0/86 порівняно з 2/90 Не визначений 100 порівняно з 98,7 100 порівняно з 95,5 Середній 25,7 4/75 порівняно з 6/78 0,59 (0,17; 2,10) 100 порівняно з 94,8 97,8 порівняно з 89,5 Високий 44,8 21/140 порівняно з 51/127 0,29 (0,18; 0,49) 94,8 порівняно з 64,0 80,7 порівняно з 46,6 Інститут патології Збройних Сил США Дуже низький 20,7 0/52 порівняно з 2/63 Не визначався 100 порівняно з 98,1 100 порівняно з 93,0 Низький 25,0 2/70 порівняно з 0/69 Не визначався 100 порівняно з 100 97,8 порівняно з 100 Помірний 24,6 2/70 порівняно з 11/67 0,16 (0,03; 0,70) 97,9 порівняно з 90,8 97,9 порівняно з 73,3 Високий 29,7 16/84 порівняно з 39/81 0,27 (0,15; 0,48) 98,7 порівняно з 56,1 79,9 порівняно з 41,5 * Повний період подальшого спостереження; не визначений В ході другого багатоцентрового відкритого дослідження фази III (SSG XVIII/AIO) порівнювалось лікування іматинібом у дозі 400 мг/добу протягом 12 місяців з 36-місячним періодом лікування пацієнтів після хірургічної резекції ГІСП і одним із таких параметрів: діаметр пухлини > 5 см і мітотичний індекс > 5/50 у полі зору або діаметр пухлини > 10 см і будь-який мітотичний індекс або пухлина будь-якого розміру з мітотичним індексом > 10/50 у полі зору або пухлинами з проривом у черевну порожнину. Загалом 397 пацієнтів погодилися на участь у дослідженні і були рандомізовані (199 пацієнтів у групу лікування протягом 12 місяців і 198 пацієнтів у групу лікування протягом 36 місяців), середній вік становив 61 рік (діапазон від 22 до 84 років). Середній період подальшого спостереження становив 54 місяці (від дати рандомізації до дати закриття даних) з загальним періодом між першим рандомізованим пацієнтом і до дати закриття даних у 83 місяці. Первинною кінцевою точкою дослідження було безрецидивне виживання (БРВ), яке визначається як час від дати рандомізації до дати рецидиву або смерті внаслідок будь-якої причини. При лікуванні іматинібом протягом тридцяти шести (36) місяців БРВ був значно довшим порівняно з 12 місяцями лікування іматинібом (із загальним відношенням ризиків (ВР) = 0,46 [0,32, 0,65], р <0,0001) (таблиця 6). Крім того, при лікуванні іматинібом протягом тридцяти шести (36) місяців значно довшим було загальне виживання (ЗВ) порівняно з 12 місяцями лікування іматинібом (ВР = 0,45 [0,22, 0,89], р <0,0187) (таблиця 6). Більша тривалість лікування (> 36 місяців) може затримати початок подальших рецидивів, однак вплив цього відкриття на загальне виживання залишається невідомим. Загальна кількість смертей становила 25 в групі лікування протягом 12 місяців і 12 в групі лікування протягом 36 місяців. Під час аналізу пацієнтів, що почали проходити лікування, тобто в тому числі всієї досліджуваної популяції, лікування іматинібом протягом 36 місяців показало кращі результати, ніж в групі лікування протягом 12 місяців. У плановому аналізі підгруп за типом мутацій, ВР для БРВ у групі лікування протягом 36 місяців для пацієнтів з мутаціями екзона 11 становило 0,35 [95\% ДІ: 0,22, 0,56]. Не можна було зробити висновків щодо інших підгруп з менш поширеними мутаціями у зв’язку з малою кількістю спостережуваних подій. Таблиця 6. Лікування іматинібом протягом 12 місяців і 36 місяців (дослідження SSGXVIII / AIO) БРВ Група лікування протягом 12 місяців Група лікування протягом 36 місяців \% (ДІ) \% (ДІ) 12 місяців 93,7 (89,2 -96,4) 95,9 (91,9 -97,9) 24 місяці 75,4 (68,6 -81,0) 90,7 (85,6 -94,0) 36 місяців 60,1 (52,5 -66,9) 86,6 (80,8 -90,8) 48 місяців 52,3 (44,0 -59,8) 78,3 (70,8 -84,1) 60 місяців 47,9 (39,0 -56,3) 65,6 (56,1 -73,4) Виживання 36 місяців 94,0 (89,5 -96,7) 96,3 (92,4 -98,2) 48 місяців 87,9 (81,1 -92,3) 95,6 (91,2 -97,8) 60 місяців 81,7 (73,0 -87,8) 92,0 (85,3 -95,7) Контрольовані дослідження за участю дітей з c-Kit позитивними ГІСП не проводились. В 7 публікаціях повідомлялося про сімнадцять (17) пацієнтів з ГІСП (з Kit і ТФРР мутаціями або без них). Вік цих пацієнтів коливався від 8 до 18 років, і іматиніб вводили як ад’ювантну або метастатичну терапії або у діапазоні доз від 300 до 400 мг на добу. У більшості дітей, які проходили лікування ГІСП, не вистачало даних, що підтверджують c-Кіt або ТФРР мутації, які могли б призвести до змішаних клінічних результатів. Клінічні дослідження за участю пацієнтів з дерматофібросаркомою випираючою (ДФСВ) Одне відкрите багатоцентрове клінічне дослідження фази II (дослідження B2225) проводилось за участю 12 пацієнтів з ДФСВ, які отримували лікування іматинібом у дозі 800 мг на добу. Вік пацієнтів з ДФСВ коливався від 23 до 75 років; ДФСВ були метастатичними, з локальним рецидивом після первинної резекції і не піддавались подальшій резекції на момент включення в дослідження. Початкові докази ефективності базувались на об’єктивній частоті відповіді. З 12 пацієнтів, включених у дослідження, у 9 спостерігалась відповідь на лікування, в одного – повна і у 8 – часткова. У трьох пацієнтів з частковою відповіддю згодом були відсутні ознаки захворювання після хірургічного лікування. Медіана тривалості терапії в дослідженні B2225 становила 6,2 місяця з максимальною тривалістю 24,3 місяця. В 5 опублікованих описах випадків повідомлялось ще про 6 пацієнтів з ДФСВ, які проходили лікування іматинібом, їх вік коливався від 18 місяців до 49 років. Дорослі пацієнти, про яких повідомлялось в публікаціях, проходили лікування іматинібом у дозі 400 мг (4 випадки) або у дозі 800 мг (1 випадок) на добу. У 5 пацієнтів спостерігалась відповідь на лікування, у 3 – повна та у 2 – часткова. Медіана тривалості терапії в публікаціях коливалася від 4 тижнів до понад 20 місяців. Транслокація t(17:22)[(q22:q13)], або продукт його гена, були присутні майже у всіх пацієнтів, у яких спостерігалась відповідь на лікування іматинібом. Контрольовані дослідження за участю дітей з ДФСВ не проводились. В 3 публікаціях у п’яти (5) пацієнтів були зареєстровані перебудови генів, пов’язані ДФСВ та рецептором ТФР. Вік цих пацієнтів коливався від новонароджених до 14 років, і іматиніб вводили у дозі 50 мг на добу або у діапазоні доз від 400 до 520 мг/м2 на добу. Всі пацієнти досягли часткової і/або повної відповіді на лікування. Фармакокінетика. Фармакокінетика іматинібу Оцінка фармакокінетики іматинібу проводилась при введенні в діапазоні доз від 25 до 1000 мг. Фармакокінетичні профілі аналізувалися на 1 день, а також на 7 день або на 28 день, коли було досягнуто рівноважної концентрації іматинібу у плазмі крові. Абсорбція Абсолютна біодоступність іматинібу складає у середньому 98\%. Коефіцієнт варіації для AUC іматинібу у плазмі крові має різні рівні поміж пацієнтів при пероральному прийомі препарату. При призначенні препарату з їжею, яка має високий вміст жирів, порівняно з прийомом натще, відзначається незначне зниження ступеня всмоктування (зменшення Cmax іматинібу на 11\% та подовження tmax на 1,5 години) з незначним зменшенням AUC (7,4\%) порівняно з прийомом натще. Вплив попереднього хіругрічного втручання на шлунково-кишковому тракті на абсорбцію лікарського засобу не досліджувався. Розподіл За даними досліджень in vitro, при клінічно значимих концентраціях приблизно 95\% іматинібу зв’язується з білками плазми крові (головним чином з альбуміном та кислим ?-глікопротеїном, незначною мірою з ліпопротеїном). Біотрансформація Головним метаболітом іматинібу, який циркулює у кров’яному руслі, є N-деметильоване піперазинове похідне, яке in vitro має фармакологічну активність, подібну до незміненого препарату. Було встановлено, що плазмові значення AUC для даного метаболіту складають лише 16\% AUC для іматинібу. Зв’язування N-деметильованого метаболіту з білками плазми крові подібне до незміненого препарату. Іматиніб і N-деметильований метаболіт разом складають близько 65\% циркулюючої радіоактивністі (AUC(0-48)). Решта циркулюючої радіоактивності складається з ряду незначних метаболітів. Результати досліджень in vitro показали, що CYP3A4 є основним ферментом P450 людини, що каталізує біотрансформацію іматинібу. З групи потенційних препаратів для сумісного лікування (ацетамінофен, ацикловір, алопуринол, амфотерицин, цитарабін, еритроміцин, флуконазол, оксисечовина, норфлоксацин, пеніцилін V) тільки еритроміцин (IC50 50 мкм) і флуконазол (IC50 118 мкМ) показали інгібуючу дію на метаболізм іматинібу, яка може мати клінічне значення. Іматиніб, за даними досліджень in vitro, показав, що може бути конкурентним інгібітором маркера субстратів CYP2C9, CYP2D6 і CYP3A4/5. Значення Ki у мікросомах печінки людини було 27, 7,5 і 7,9 мкмоль/л відповідно. Максимальна концентрація іматинібу у плазмі крові хворих становила 2-4 мкмоль/л, отже, гальмування CYP2D6 та/або CYP3A4/5-метаболізму препаратів у сироватці крові можливе. Іматиніб не втручається у біотрансформацію 5-фторурацилу, але гальмується метаболізм паклітакселу у результаті конкурентного інгібування CYP2C8 (Ki = 34,7 мкМ). Це значення Кi набагато вище за очікуваний рівень у плазмі крові хворих, які застосовують іматиніб, отже, при одночасному застосуванні з 5-фторурацилом або лікуванні паклітакселом і іматинібом лікарська взаємодія не очікується. Виведення Після перорального застосування 14C-міченого іматинібу приблизно 81\% його виводиться за 7 діб з калом (68\% введеної дози) та з сечею (13\% дози). У незміненому стані виводиться приблизно 25\% дози (20\% ? з калом та 5\% – з сечею). Решта препарату виводиться у вигляді метаболітів. Фармакокінетика у плазмі крові Період напіввиведення t? після перорального прийому у здорових добровольців становить приблизно 18 годин, що підтверджує, що призначення дози 1 раз на добу є прийнятним. У діапазоні доз від 25 до 1000 мг спостерігається пряма лінійна залежність AUC від величини дози. При введенні повторних доз фармакокінетика іматинібу не змінюється, кумуляція препарату при постійному прийомі дози у 1,5-2,5 раза перевищувала початкове значення. Фармакокінетика у пацієнтів з ГІСП У пацієнтів з ГІСП експозиція була у 1,5 раза вищою, ніж у пацієнтів з ХМЛ при застосуванні у тій самій дозі (400 мг на добу). На підставі попереднього аналізу фармакокінетики в популяції у пацієнтів з ГІСТ було встановлено три змінних (альбумін, кількість лейкоцитів і білірубін), що мали статистичне відношення до фармакокінетики іматинібу. Зниження значення альбуміну викликало зменшення кліренсу (CL/F), а також більш високий рівень лейкоцитів, що призвело до скорочення CL/F. Однак ці показники не є достатньо значущі, щоб коригувати дози. У цій популяції пацієнтів наявність метастазів у печінці потенційно може призвести до печінкової недостатності і зниження метаболізму. Популяція для аналізу фармакокінетики На основі фармакокінетичних даних популяції у пацієнтів з ХМЛ був невеликий вплив віку на об’єм розподілу (12\% збільшення у пацієнтів > 65 років). Ця зміна не вважається клінічно значущою. Було відзначено невеликий вплив маси тіла на величину кліренсу іматинібу: для пацієнтів з масою тіла 50 кг середній кліренс становить 8,5 л/годину, а для пацієнтів з масою тіла 100 кг середній кліренс зросте до 11,8 л/годину. Ці зміни не є достатньою підставою для корекції дози з урахуванням маси тіла. Фармакокінетика іматинібу не залежить і від статі та віку. Фармакокінетика у дітей Як і у дорослих пацієнтів, іматиніб у дітей швидко всмоктується після прийому внутрішньо в обох фазах досліджень. Спосіб застосування дітям – 260 і 340 мг/м2/добу, що має таке ж клінічне значення, як дози 400 мг і 600 мг для дорослих пацієнтів. Порівняння AUC(0-24) на 8-й день і в 1-й день на рівні дози 340 мг/м2/добу виявило кумуляцію в 1,7 раза після повторного застосування. Пацієнти з порушенням функції огранів Іматиніб та його метаболіти незначною мірою виводяться нирками. Оскільки нирковий кліренс іматинібу невеликий, у пацієнтів з нирковою недостатністю зниження загального кліренсу незначне. Зростання становить приблизно 1,5-2 рази, що відповідає 1,5-разовому зростанню рівня альфа-1 кислого глікопротеїну у плазмі крові, з яким міцно зв’язується іматиніб. Кліренс іматинібу, не зв’язаного з білками плазми крові, ймовірно, схожий у пацієнтів з нирковою недостатністю та пацієнтів з нормальною функцією нирок, оскільки ниркова екскреція представляє лише незначний шлях виведення для іматинібу. Хоча результати фармакокінетичних досліджень показали, що існують значні варіації впливу, середній вплив іматинібу не збільшувався у пацієнтів з різним ступенем печінкової дисфункції порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки. Показання Неопакс® показаний для лікування дорослих та дітей з вперше діагностованим хронічним мієлолейкозом (ХМЛ) з позитивною (Ph+) філадельфійською хромосомою (BCR-ABL), для яких трансплантація кісткового мозку не розглядається як перша лінія лікування; дорослих та дітей з Ph+ ХМЛ в хронічній фазі після невдачі у терапії альфа-інтерфероном чи у фазі акселерації або бластного кризу; дорослих пацієнтів з вперше діагностованою гострою лімфобластною лейкемією (Ph+ ГЛЛ), з позитивною філадельфійською хромосомою, у складі хіміотерапії; дорослих пацієнтів з рецидивуючою чи резистентною Ph+ ГЛЛ, як монотерапія; дорослих пацієнтів з мієлодиспластичними/мієлопроліферуючими хворобами (МДС/МПХ) пов’язаними з перегрупуванням генів рецептора тромбоцитарного фактора росту (ТФР). дорослих пацієнтів з гіпереозинофільним синдромом (ГЕС) та/чи хронічною еозинофільною лейкемією (ХЕЛ) з перегрупуванням генів FIP1L1-PDGFR?. Впливу Неопаксу® на результат трансплантації кісткового мозку виявлено не було. Неопакс® показаний для: лікування дорослих пацієнтів з Kit (CD 117)-позитивними неоперабельними і/або метастатичними злоякісними гастроінтестинальними стромальними пухлинами (ГІСП); ад’ювантного лікування дорослих пацієнтів у яких відмічається значний ризик рецидиву Kit (CD 117)-позитивних злоякісних ГІСП після резекції. Пацієнти, які мають низький або дуже низький ризик рецидиву, не повині отримувати ад’ювантну терапію; лікування дорослих пацієнтів з неоперабельною випираючою дерматофібросаркомою (ВДФС) та дорослих пацієнтів з рецидивуючою та/або метастатичною ВДФС, які не піддаються хірургічному видаленню. Ефективність препарату обумовлена загальною швидкістю гематологічної та цитогенетичної відповіді у хворих на хронічний мієлолейкоз (ХМЛ), гострий лімфобластний лейкоз (Рh+ ГЛЛ), MDS/MPD, DFSP та об'єктивною швидкістю відповіді у пацієнтів зі злоякісними пухлинами строми органів травного тракту. Ефективність іматинібу базується на звичайних гематологічних та цитогенетичних даних рівня відповіді на лікування та тривалості життя без прогресування хвороби при ХМЛ, на звичайних гематологічних та цитогенетичних даних рівня відповіді при Ph+ ГЛЛ, MDS/MPD та на об'єктивних відповідях при GIST та DFSP. Протипоказання. Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій Активні речовини, які можуть збільшувати концентрацію іматинібу в плазмі Взаємодія з речовинами, які інгібують активність ізофермента CYP3A4 цитохрому Р450 (з інгібіторами протеази, такими як індинавір, лопінавір/ритонавір, ритонавір, саквінавір, телапревір, нелфінавір, боцепревір; антимікотиками групи азолів, включаючи кетоконазол, ітраконазол, позаконазол, вориконазол, а також деякими макролідами, такими як еритроміцин, кларитроміцин та телітроміцин), може призвести до зниження метаболізму та збільшення концентрації іматинібу. Спостерігалось значне збільшення ефекту іматинібу (середнє значення Cmax і AUC іматинібу зросли на 26\% і 40\% відповідно) у здорових добровольців, коли його призначали одночасно з одноразовою дозою кетоконазолу (інгібітора CYP3A4). Потрібно бути обережним при призначенні іматинібу з інгібіторами CYP3A4. Активні речовини, які можуть знижувати концентрацію іматинібу в плазмі Речовини, які є індукторами активності CYP3A4 (наприклад дексаметазон, фенітоїн, карбамазепін, рифампіцин, фенобарбітал, фосфенітоїн, примідон або препарати звіробою звичайного), можуть значно знизити ефект іматинібу, потенційно збільшуючи ризик терапевтичної невдачі. Премедикація кількома дозами рифампіцину 600 мг з подальшим введенням разової дози 400 мг іматинібу призводила до зниження Cmax і AUC (0 - ?) принаймні на 54\% і 74\% від відповідних значень без застосування рифампіцину. Аналогічні результати були отримані у пацієнтів зі злоякісними гліомами, які отримували іматиніб, приймаючи при цьому ферментіндукуючі антиконвульсанти (ФІАК), такі як карбамазепін, окскарбазепін і фенітоїн. Порівняно з пацієнтами, які не приймали ФІАК, значення AUC у плазмі для іматинібу знизилось на 73\%. Слід уникати одночасного застосування рифампіцину або інших потужних індукторів CYP3A4 і іматинібу. Активні речовини, концентрація яких в плазмі може бути змінена під впливом іматинібу Іматиніб підвищує середні значення Cmax і AUC симвастатину (субстрат CYP3A4) у 2 і 3,5 раза відповідно, що вказує на інгібування іматинібом CYP3A4. Тому рекомендується з обережністю призначати іматиніб з субстратами CYP3A4 із вузьким терапевтичним вікном (наприклад з циклоспорином, пімозидом, такролімусом, сиролімусом, ерготаміном, діерготаміном, фентанілом, альфентанілом, терфенадином, бортезомібом, доцетакселом і хінідином). Іматиніб може збільшити концентрацію в плазмі інших препаратів, що метаболізуються CYP3A4 (таких як триазолобензодіазепіни, дигідропіридинові блокатори кальцієвих каналів, деякі інгібітори ГМГ-КоА-редуктази, тобто статини, та ін.). Через відомий підвищений ризик кровотечі, який асоціюється із застосуванням іматинібу (наприклад геморагії), пацієнти, яким необхідна антикоагулянтна терапія, повинні отримувати антикоагулянти з низькою молекулярною масою або стандартний гепарин замість похідних кумарину, таких як варфарин. In vitro іматиніб інгібує активність ізоферменту CYP2D6 цитохрому Р450 у концентраціях, подібних до тих, які впливають на активність CYP3A4. Іматиніб в дозі 400 мг двічі на день інгібує CYP2D6-опосередкований метаболізм метопрололу, при цьому Cmax і AUC метопрололу збільшуються приблизно на 23\% (90\% ДІ [1,16-1,30]). При призначенні іматинібу спільно із субстратами CYP2D6 коригування дози не є необхідним, проте обережність рекомендується при його призначенні із субстратами CYP2D6 з вузьким терапевтичним вікном, такими як метопролол. Для пацієнтів, які отримують метопролол, потрібно розглянути можливість клінічного моніторингу. In vitro іматиніб інгібує О-глюкуронідацію парацетамолу зі значенням Ki 58,5 мкмоль/л. Це інгібування не спостерігалося in vivo після введення 400 мг іматинібу і 1000 мг парацетамолу. Вплив вищих доз іматинібу і парацетамолу не вивчався. Тому слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні високих доз іматинібу і парацетамолу. У пацієнтів після тиреоїдектомії, які отримують левотироксин, експозиція левотироксину в плазмі може бути зменшена при одночасному призначенні іматинібу, на що слід звернути увагу. Однак механізм взаємодії препаратів на сьогодні залишається невідомим. Існує клінічний досвід одночасного призначення іматинібу разом з хіміотерапією Ph + ГЛЛ пацієнтам, але лікарська взаємодія між іматинібом і хіміопрепаратами є не дуже позитивною. Може зростати частота небажаних явищ, асоційованих з іматинібом, таких як гепатотоксичність, мієлосупресія та інші. Було повідомлено, що застосування іматинібу разом з L-аспарагіназою може бути пов’язане з підвищенням гепатотоксичності. Таким чином, застосування іматинібу в комбінації з іншими лікарськими засобами вимагає особливої обережності. Особливості застосування Одночасне призначення іматинібу разом з іншими лікарськими засобами може призвести до їх взаємодії. З обережністю слід приймати іматиніб з інгібіторами протеаз, азольними антимікотиками, деякими макролідами (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»), субстратами CYP3A4 з вузьким терапевтичним вікном (такими як циклоспорин, пімозид, такролімус, сиролімус, ерготамін, діерготамін, фентаніл, альфентаніл, терфенадин, бортезоміб, доцетаксел, хінідин) або варфарином та іншими похідними кумарину. Одночасне застосування іматинібу та лікарських засобів, які індукують CYP3A4 (наприклад дексаметазону, фенітоїну, карбамазепіну, рифампіцину, фенобарбіталу або препаратів звіробою звичайного), може значно послабити дію іматинібу, потенційно збільшуючи ризик терапевтичної невдачі. Тому слід уникати одночасного застосування сильних індукторів CYP3A4 і іматинібу. Гіпотиреоз У пацієнтів після тиреоїдектомії, які перебували на замісній терапії левотироксином під час лікування іматинібом, були зареєстровані клінічні випадки гіпотиреозу. У таких хворих слід ретельно контролювати рівні тиреотропного гормону (ТТГ). Гепатотоксичність Метаболізм іматинібу відбувається в основному у печінці, і тільки 13\% препарату екскретується нирками. У пацієнтів з порушенням функції печінки (легкого, середнього або тяжкого ступеня) слід ретельно контролювати показники периферійної крові і рівень печінкових ферментів. Слід зазначити, що у пацієнтів з ГІСП можливі печінкові метастази, що може призвести до порушення функції печінки. При застосуванні іматинібу були випадки ураження печінки, у тому числі печінкової недостатності та некрозу печінки. Коли іматиніб застосовувався у поєднанні з високодозовою хіміотерапією, було зафіксовано збільшення частоти серйозних печінкових реакцій. Функцію печінки слід ретельно контролювати у випадках, коли іматиніб застосовується разом з хіміотерапевтичними препаратами, які призводять до порушення функції печінки. Затримка рідини Тяжкі прояви затримки рідини (плеврит, набряки, набряк легенів, асцит, поверхневий набряк) були зареєстровані приблизно у 2,5\% хворих із вперше діагностованим ХМЛ, які приймали іматиніб. Тому настійно рекомендується регулярно контролювати масу тіла пацієнта. Причини несподіваного швидкого збільшення маси повинні бути ретельно вивчені і за необхідності слід вжити відповідних підтримуючих і терапевтичних заходів. У ході клінічних випробувань було зафіксовано збільшення числа цих подій у літніх пацієнтів та пацієнтів із захворюваннями серця в анамнезі. Тому при застосуванні іматинібу хворим із серцевою дисфункцією слід проявляти обережність. Пацієнти із захворюваннями серця Слід забезпечити ретельний нагляд за пацієнтами із захворюваннями серця, факторами ризику розвитку серцевої недостатності або нирковою недостатністю в анамнезі. Пацієнтів із симптомами серцевої або ниркової недостатності слід обстежувати і лікувати. У пацієнтів з гіпереозинофільним синдромом (ГЕС) при інфільтрації ГЕС-клітин в міокард у прихованій формі на початку терапії іматинібом були зафіксовані поодинокі випадки кардіогенного шоку/дисфункції лівого шлуночка, пов’язані з дегрануляцією ГЕС-клітин. Цей стан, як повідомляється, є оборотним при призначенні системних стероїдів, вжитті заходів підтримки кровообігу і тимчасовій відміні іматинібу. Зареєстровані кардіологічні небажані явища під час терапії іматинібом є нечастими, до початку лікування в популяції ГЕС/ХЕЛ слід ретельно оцінити співвідношення користі/ризику від такої терапії. Мієлодиспластичні/мієлопроліферуючі захворювання з генними перебудовами PDGFR і системний мастоцитоз можуть асоціюватися з високим рівнем еозинофілів. Тому до призначення іматинібу необхідна консультація кардіолога, проведення ехокардіографії і визначення сироваткового тропоніну у пацієнтів з ГЕС/ХЕЛ і у пацієнтів з МДС/МПЗ або СМ, які асоціюються з високим рівнем еозинофілів. При будь-яких підозрілих симптомах при ініціюванні терапії іматинібом слід враховувати можливість нагляду у кардіолога та профілактичного застосування системних стероїдів (1-2 мг/кг) протягом одного-двох тижнів. Шлунково-кишкові кровотечі У ході дослідження пацієнтів із неоперабельним і/або метастатичним ГІСП повідомлялось про виникнення крововиливів як у шлунково-кишковому тракті, так і всередину пухлини. На підставі наявних даних не було виявлено факторів (таких як, наприклад, розмір і локалізація пухлини, порушення коагуляції), які б збільшували ризик виникнення кровотечі будь-якого типу у пацієнтів з ГІСП. Оскільки збільшення ступеня васкуляризації і підвищення схильності до кровотеч є елементами процесу виникнення і клінічного перебігу ГІСП, слід застосовувати стандартні методи і процедури для моніторингу і терапії кровотеч у всіх пацієнтів. Синдром лізису пухлини Через можливе виникнення синдрому лізису пухлини (СЛП) перед введенням іматинібу рекомендується корекція клінічно значимого зневоднення і лікування з приводу високих рівнів сечової кислоти. Лабораторні дослідження Під час терапії іматинібом слід регулярно проводити загальний аналіз крові. Терапія іматинібом хворих на ХМЛ пов’язана з розвитком нейтропенії або тромбоцитопенії. Проте поява цих цитопеній, ймовірно, пов’язана зі стадією захворювання, на якій відбувається лікування, і вони були більш частими у пацієнтів з гострою фазою ХМЛ або бластним кризом порівняно із пацієнтами з ХМЛ у хронічній фазі. Лікування іматинібом можна припинити або дозу можна зменшити. У пацієнтів, які отримують іматиніб, слід регулярно контролювати функцію печінки (рівні трансаміназ, білірубіну, лужної фосфатази). У пацієнтів з порушеннями функції нирок вміст іматинібу в плазмі переважно є вищим, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Це, ймовірно, пов’язано з підвищеним рівнем в плазмі цих хворих альфа-1-кислого глікопротеїну (АГП), білка, який зв’язується з іматинібом. Лікування пацієнтів з порушенням функції нирок слід розпочинати з мінімальної початкової дози. Хворі з тяжкою нирковою недостатністю вимагають обережного лікування. При непереносимості препарату дозу можна знизити. Педіатрична популяція Були повідомлення про випадки затримки росту у дітей, які отримували іматиніб. Довгострокові ефекти тривалого лікування іматинібом на розвиток дітей невідомі. Таким чином, під час лікування іматинібом рекомендується ретельний моніторинг розвитку дітей. Неопакс® у своєму складі містить лактозу. Пацієнти з рідкісними спадковими станами непереносимості галактози, дефіциту лактази Лаппа або глюкозо-галактозної мальабсорбції не повинні приймати цей препарат. Застосування у період вагітності або годування груддю. Вагітність Дані про застосування іматинібу вагітним жінкам обмежені. Однак дослідження на тваринах показали, що репродуктивна токсичність і потенційний ризик для плода невідомі. Іматиніб не слід застосовувати під час вагітності без нагальної потреби. Якщо препарат застосовують під час вагітності, пацієнтці слід повідомити про потенційний ризик для плода. Жінки репродуктивного віку під час лікування повинні використовувати ефективні методи контрацепції. Грудне вигодовування Інформація про концентрацію іматинібу в грудному молоці обмежена. Дослідження, проведені за участю двох жінок, що годують груддю, показали, що іматиніб і його активний метаболіт можуть потрапляти в грудне молоко. Співвідношення рівнів у грудному молоці і в плазмі, що вивчалося у однієї пацієнтки, становило 0,5 для іматинібу і 0,9 для метаболіту, що дає змогу припустити наявність значної кількості метаболіту в грудному молоці. З урахуванням поєднання концентрацій іматинібу і метаболіту і максимальним щоденним споживанням молока грудними дітьми, загальний очікуваний вплив був низьким (~10\% терапевтичної дози). Однак через невідомі наслідки впливу малих доз іматинібу на немовлят жінки, що приймають іматиніб, не повинні годувати груддю. Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Пацієнтів слід попередити, що під час лікування іматинібом вони можуть відчувати небажані ефекти, такі як запаморочення, нечіткість зору або сонливість. Тому слід бути уважними при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Спосіб застосування та дози. Терапію повинен проводити лікар, який має досвід у лікуванні пацієнтів з гематологічними злоякісними пухлинами і злоякісними саркомами залежно від показань. Для доз по 400 мг та вище (див. рекомендації щодо дозування нижче) доступні таблетки по 400 мг (неподільні). Для доз, інших за 400 та 800 мг (див. рекомендації щодо дозування нижче), доступні таблетки по 100 мг, що діляться. Призначену дозу слід приймати перорально під час їди з великою кількістю води для запобігання шлунково-кишковим розладам. Дози по 400 та 600 мг приймати один раз на добу, тоді як дозу 800 мг потрібна розділити на два прийоми на день по 400 мг, зранку та ввечері. Для пацієнтів, які не здатні ковтати таблетки, вкриті плівковою оболонкою, ці таблетки можна розчинити в стакані мінеральної води чи яблучного соку. Необхідну кількість таблеток розчинити у відповідному об’ємі напою (приблизно 50 мл для таблетки 100 мг та 200 мл для таблетки 400 мг). Суспензію потрібно прийняти одразу після повного розчинення таблетки (таблеток). Дозування для дорослих пацієнтів при хронічному мієлолейкозі (ХМЛ) Рекомендована доза Неопаксу® становить 400 мг/день для дорослих хворих на ХМЛ у хронічній фазі. Хронічна фаза ХМЛ визначається при наявності таких критеріїв: <15\% бластів у крові та кістковому мозку, базофілів у периферичній крові <20\%, тромбоцитів >100 * 109/л. Для дорослих пацієнтів у фазі акселерації рекомендована доза Неопаксу® становить 600 мг на добу. Фаза акселерації визначається наявністю будь-яких з таких бластів: бласти ?15\%, але <30\% в крові чи кістковому мозку, бласти та промієлоцити ?30\% в крові чи кістковому мозку (за умови, що бластів < 30\%), базофіли у периферичній крові ?20\%, тромбоцити 100*109/л, які не пов’язані з терапією. Рекомендована доза Неопаксу® при бластному кризі – 600 мг на добу. Бластний криз визначається при кількості бластів ?30\% в крові чи кістковому мозку чи при екстрамедулярній хворобі, крім гепатоспленомегалії. Тривалість лікування. Під час клінічних досліджень лікування Неопаксом® продовжувалось доти, доки спостерігались ознаки прогресування хвороби. Ефект при припиненні лікування після досягнення повної цитогенетичної відповіді не був досліджений. Питання про підвищення дози від 400 мг до 600 мг чи 800 мг для пацієнтів з хронічною фазою захворювання і від 600 мг до максимальної 800 мг (призначають по 400 мг двічі на день) для пацієнтів у фазі акселерації або у фазі бластного кризу можна розглядати за відсутності виражених побічних реакцій і виражених нейтропенії і тромбоцитопенії, не пов’язаних з лейкемією, за таких обставин: прогресування захворювання (у будь-який період); відсутність досягнення задовільного ефекту з боку системи крові після як мінімум 3 місяців лікування; втрата попередньо досягнутої цитогенетичної відповіді після 12 місяців лікування або втрата попередньо досягнутої гематологічної чи цитогенетичної відповіді. Пацієнти повинні підлягати пильному контролю після підвищення дози, оскільки частота виникнення побічних ефектів при підвищених дозах зростає. Дозування при хронічному мієлолейкозі (ХМЛ) у дітей При дозуванні для дітей необхідно враховувати площу поверхні тіла (мг/м2). Доза 340 мг/м2 на добу рекомендована для дітей з хронічною фазою ХМЛ та фазою акселерації (не перевищувати загальну дозу 800 мг). Прийом препарату можливий один раз на день чи добову дозу можна розділити на два прийоми – зранку та ввечері. Рекомендовані дози наразі базуються на досвіді лікування невеликої кількості педіатричних пацієнтів. Досвід лікування дітей віком до 2 років відсутній. Збільшення дози з 340 мг/м2 до 570 мг/м2 на добу (не перевищувати загальну дозу 800 мг) можливе для дітей за відсутності виражених побічних дій і виражених нейтропенії і тромбоцитопенії, окрім пов’язаних з лейкемією, за таких обставин: прогресування захворювання (у будь-який період); відсутність досягнення задовільного ефекту з боку системи крові після як мінімум 3 місяців лікування; втрата попередньо досягнутої цитогенетичної відповіді після 12 місяців лікування або втрата попередньо досягнутої гематологічної чи цитогенетичної відповіді. Пацієнти повинні підлягати пильному контролю після підвищення дози, оскільки частота виникнення побічних ефектів при підвищених дозах зростає. Дозування при Ph-позитивній (Ph+) гострій лімфобластомній лейкемії (ГЛЛ) Рекомендована доза Неопаксу® для дорослих пацієнтів з Ph+ ГЛЛ становить 600 мг на добу. Гематологи при лікуванні цієї хвороби повинні контролювати терапію на всіх етапах догляду. З огляду на існуючі дані, іматиніб показав ефективність і безпеку при прийомі по 600 мг на добу в комбінації з хіміотерапією у фазі індукції, об’єднання та утримання фаз хіміотерапії для дорослих пацієнтів з уперше діагностованим Ph+ ГЛЛ. Триваність терапії Неопаксом® може змінюватись відповідно до обраної програми лікування, але загалом довший прийом іматинібу показав кращі результати терапії. Для дорослих пацієнтів з рецидивуючим чи резистентним Ph+ ГЛЛ дозування в кількості 600 мг на добу як монотерапія є безпечним, ефективним і може бути призначеним доти, доки спостерігаються ознаки прогресування захворювання. Дозування при мієлодиспластичних/мієлопроліферуючих хворобах (МДС/МПХ) Рекомендована доза Неопаксу® для дорослих пацієнтів з МДС/МПХ становить 400 мг на добу. Під час єдиного на сьогодні клінічного дослідження, лікування іматинібом продовжувалось доти, доки спостерігались ознаки прогресування захворювання. На момент аналізу середня тривалість лікування була 47 місяців (24 дні - 60 місяців). Дозування при гіпереозинофільному синдромі (ГЕС) та/або хронічній еозинофільній лейкемії (ХЕЛ) Рекомендована доза Неопаксу® для пацієнтів з ГЕС/ХЕЛ становить 100 мг/день. Підвищення дози 100 мг/день до 400 мг/день можливе у разі відсутності побічних реакцій або недостатньої ефективності лікування. Лікування повинно продовжуватись доти, доки пацієнт продовжує отримувати його переваги. Дозування при метастатичних злоякісних гастроінтестинальних стромальних пухлинах (ГІСП) Рекомендована доза Неопаксу® для пацієнтів з неоперабельними та/чи метастатичними злоякісними ГІСП становить 400 мг/день. Існує обмежена кількість даних про підвищення дози з 400 мг/день до 600 чи 800 мг/день для пацієнтів з прогресуванням при менших дозах. Під час клінічних випробувань за участю пацієнтів із ГІСП лікування іматинібом продовжувалось доти, доки спостерігалось прогресування захворювання. На час аналізу середня тривалість лікування складала 7 місяців (7 днів-13 місяців). Ефект від припинення лікування після досягнення відповіді не був досліджений. Рекомендована доза Неопаксу® при ад’ювантному лікуванні для дорослих пацієнтів з подальшою резекцією ГІСП становить 400 мг/день. Оптимальна тривалість лікування поки що не визначена. Тривалість лікування під час клінічного випробування за цими показаннями, було 36 місяців. Дозування при неоперабельній випираючій дерматофібросаркомі (ВДФС) Рекомендована доза Неопаксу® для пацієнтів з ВДФС становить 800 мг/день. Корекція дозування при побічних реакціях Негематологічні побічні реакції При виникненні тяжких негематологічних побічних реакцій при прийомі Неопаксу® лікування необхідно відкласти до покращення стану. Після цього лікування можна продовжити у міру необхідності залежно від тяжкості попереднього стану. Якщо виникає підвищення кількості білірубіну більше ніж у 3 рази від встановленої верхньої межі норми (ULN) чи печінкових трансмітерів більше ніж у в 5 разів від ULN, то лікування іматинібом слід відкласти, поки кількість білірубіну не повернеться до кількості, меншої в 1,5 раза від ULN, та кількість печінкових трансмітерів до кількості, меншої в 2,5 раза від ULN. Лікування іматинібом можна продовжити далі за умови зменшення добової дози. Для дорослих дозу слід зменшити з 400 до 300 мг чи з 600 до 400 мг, чи з 800 до 600 мг на добу та для дітей – з 340 до 260 мг/м2 на добу. Гематологічні побічні реакції При розвитку вираженої нейтропенії чи тромбоцитопенії рекомендується знизити дозу чи припинити лікування, як вказано в таблиці нижче. Таблиця 7. Коригування дози при нейтропенії і тромбоцитопенії Показання до лікування Показники формули крові Заходи ГЕС/ХЕЛ (початкова доза 100 мг) і СМ, пов’язаний з еозинофілією АЧН <1,0?109 /л та/або рівень тромбоцитів <50?109 /л 1. Припинити введення іматинібу, доки не буде досягнуто абс. число нейтрофілів (АЧН) ? 1,5?109 /л і рівень тромбоцитів ?75?109 /л. 2. Відновити терапію іматинібом у попередній дозі (яка була до розвитку тяжкої небажаної реакції). Хронічна фаза ХМЛ, СМ MДС/MПЗ і ГІСП (початкова доза 400 мг) ГЕС/ХЕЛ (доза 400 г) АЧН <1,0?109/л та/або рівень тромбоцитів <50?109/л 1. Припинити введення іматинібу, доки не буде досягнуто АЧН ?1,5?109/л і рівень тромбоцитів ?75?109/л. 2. Відновити терапію іматинібом у попередній дозі (яка була до розвитку тяжкої небажаної реакції). 3. У разі рецидиву при АЧН <1,0?109/л та/або рівні тромбоцитів <50?109/л повторити крок 1 і відновити терапію іматинібом в зниженій дозі 300 мг. Хронічна фаза ХМЛ у дітей (доза 340 мг / м2) АЧН <1,0?109/л та/або рівень тромбоцитів <50?109/л 1. Припинити введення іматинібу доки не буде досягнуто АЧН ?1,5?109/л і рівень тромбоцитів ?75?109/л. 2. Відновити терапію іматинібом у попередній дозі (яка була до розвитку тяжкої небажаної реакції). 3. У разі рецидиву при АЧН <1,0?109/л та/або рівні тромбоцитів <50?109/л повторити крок 1 і відновити терапію іматинібом в зниженій дозі 260 мг/м2. Гостра фаза ХМЛ і бластний криз і Ph + ГЛЛ (Початкова доза 600 мг) аАЧН <0,5?109/л та/або рівень тромбоцитів <10?109/л 1. Перевірити, чи цитопенія дійсно пов’язана з лейкозом (аспірація кісткового мозку або біопсія). 2. Якщо цитопенія не пов’язана з лейкозом, зменшити дозу іматинібу до 400 мг. 3. Якщо цитопенія триває протягом 2 тижнів, зменшити дозу далі до 300 мг. 4. Якщо цитопенія зберігається протягом 4 тижнів і не пов’язана з лейкемією, припинити терапію іматинібом, доки не буде досягнуто АЧН ? 1?109/л і рівень тромбоцитів ? 20?109/л, а потім відновити терапію в дозі 300 мг. Гостра фаза ХМЛ і бластний криз у дітей (початкова доза 340 мг/м2) аАЧН <0,5?109/л та/або тромбоцити <10?109/л 1. Перевірити, чи цитопенія дійсно пов’язана з лейкозом (аспірація кісткового мозку або біопсія). 2. Якщо цитопенія не пов’язана з лейкозом, зменшити дозу іматинібу до 260 мг/м2. 3. Якщо цитопенія триває протягом 2 тижнів, зменшити дозу далі до 200 мг/м2. 4. Якщо цитопенія зберігається протягом 4 тижнів і не пов’язана з лейкемією, припинити терапію іматинібом, доки не буде досягнуто АЧН ? 1?109/л і рівень тромбоцитів ? 20?109/л, а потім відновити терапію в дозі 200 мг/м2 ВДФС (доза 800 мг) АЧН <1,0?109/ л та/або тромбоцити <50 x 109/ л 1. Припинити введення іматинібу доки не буде досягнуто АЧН ?1,5?109/л і рівень тромбоцитів ?75?109/ л. 2. Відновити терапію іматинібом в дозі 600 мг. 3. У разі рецидиву, коли АЧН <1,0?109/л та/або рівень тромбоцитів <50?109 /л, повторити крок 1 і відновити терапію іматинібом у зниженій дозі 400 мг. АЧН = абсолютне число нейтрофілів а спостерігається після не менше ніж 1 місяця лікування Особливі групи хворих Застосування в педіатрії. Досвід застосування дітям з ХМЛ віком до 2 років відсутній. Досвід застосування дітям з Ph+ ГЛЛ обмежений, досвід застосування дітям з MДС/MПЗ, DFSP, ГІСП і ГЕС/ХЕЛ дуже обмежений. Безпека та ефективність іматинібу для дітей з MДС/MПЗ, DFSP, ГІСП і ГЕС/ХЕЛ (віком до 18 років) не були перевірені в клінічних випробуваннях. Наявні опубліковані дані, але розробити рекомендації відносно дозування немає можливості. Печінкова недостатність. Іматиніб в основному метаболізується печінкою. Пацієнтам з легкою, середньою або тяжкою дисфункцією печінки слід приймати мінімальну рекомендовану дозу 400 мг/день. При поганій переносимості дозу можна знизити. Таблиця 8. Класифікація печінкової дисфункції Дисфункція печінки Функціональні проби печінки Легка Загальний білірубін: 1,5 ВМН; АСТ > ВМН (значення може бути нормальним або <ВМН, якщо загальний білірубін >ВМН) Середня Загальний білірубін >1,5-3,0 ВМН; АСТ – будь-які значення Тяжка Загальний білірубін > 3-10 ВМН; АСТ – будь-які значення ВМН – верхня межа норми АСТ – аспартатамінотрансфераза Ниркова недостатність. Пацієнтам з нирковою дисфункцією або тим, що перебувають на діалізі, початкову дозу слід призначати на рівні мінімальної рекомендованої дози - 400 мг на день. Однак терапевтичні заходи у цих пацієнтів рекомендується проводити з обережністю. У разі непереносимості препарату дозу можна знизити. Якщо препарат переноситься добре, у разі недостатньої ефективності дозу можна збільшити. Пацієнти літнього віку. Фармакокінетика іматинібу в літніх людей спеціально не вивчалась. Серед дорослих пацієнтів - учасників клінічних випробувань, які включали більше 20\% пацієнтів віком від 65 років, ніяких істотних вікових відмінностей у фармакокінетиці не спостерігалося. Для пацієнтів літнього віку спеціальні рекомендації відносно дозування відсутні. Діти. Досвід застосування дітям з ХМЛ віком до 2 років відсутній. Досвід застосування дітям з Ph+ ГЛЛ обмежений, досвід застосування дітям з MДС/MПЗ, DFSP, ГІСП і ГЕС/ХЕЛ дуже обмежений. Безпека та ефективність іматинібу для дітей з MДС / MПЗ, DFSP, ГІСП і ГЕС/ХЕЛ (віком до 18 років) не була перевірена в клінічних випробуваннях. Передозування Досвід призначення вищих доз, ніж рекомендована терапевтична доза, є обмеженим. Поодинокі повідомлення про передозування іматинібу надходили спонтанно або були опубліковані. У разі передозування слід спостерігати за пацієнтом, а також проводити відповідне симптоматичне лікування. Загалом про наслідки подібних випадків було повідомлено як "покращення" або "одужання". Дорослі 1200-1600 мг (тривалістю від 1 до 10 діб): нудота, блювання, діарея, висип, еритема, набряк, припухлість, втома, м’язові спазми, тромбоцитопенія, панцитопенія, біль у животі, головний біль, зниження апетиту. 1800-3200 мг (3200мг щоденно протягом 6 днів): слабкість, міалгія, підвищення рівня креатинфосфокінази, підвищення рівня білірубіну, шлунково-кишковий біль. 6400 мг (одноразова доза): один випадок, коли пацієнт мав нудоту, блювання, біль у черевній порожнині, підвищення температури тіла, набряк обличчя, зниження кількості нейтрофілів, підвищення рівня трансаміназ. 8 до10 г (одноразова доза): зареєстровані блювання та біль по ходу шлунково-кишкового тракту. Діти У одного 3-річного хлопчика після одноразового прийому 400 мг спостерігалися блювання, діарея та анорексія, а у іншого 3-річного хлопчика після одноразового прийому 980 мг спостерігалися зниження кількості лейкоцитів та діарея. У разі передозування слід спостерігати за пацієнтом, а також проводити відповідне підтримуюче лікування. Побічні реакції Побічні реакції, про які повідомлялося частіше, ніж в поодиноких випадках, зазначені нижче за системно-органними класами і за частотою. Категорії частоти визначаються за такою шкалою: дуже поширені (? 1/10), поширені (? 1/100 до <1/10), непоширені (? 1/1000 до <1/100), рідкі (? 1/10000 <1/1000), дуже рідкі (<1/10000), частота невідома (не можна оцінити за наявними даними). У кожній категорії за частотою побічні реакції представлені в порядку частоти виникнення, в першу чергу – дуже поширені. Побічні реакції та їх частота, представлені в таблиці 9, базуються на основних дослідженнях з реєстрації. Таблиця 9. Побічні реакції в клінічних дослідженнях Частота Побічні реакції Інфекції та інвазії Не поширені Оперізуючий лишай, простий герпес, назофарингіт, пневмонія1, синусит, флегмона, інфекції верхніх дихальних шляхів, грип, інфекції сечовивідних шляхів, гастроентерит, сепсис Рідкі Грибкові інфекції Доброякісні, злоякісні та невизначені пухлини (включно з кістами та поліпами) Рідкі Синдром лізису пухлини Порушення кровотворної та лімфатичної систем Дуже поширені Нейтропенія, тромбоцитопенія, анемія Поширені Панцитопенія, фебрильна нейтропенія Не поширені Тромбоцитемія, лімфопенія, пригнічення кісткового мозку, еозинофілія, збільшення лімфатичних вузлів Рідкі Гемолітична анемія Порушення метаболізму та засвоєння поживних речовин Поширені Анорексія Не поширені Гіпокаліємія, підвищення апетиту, гіпофосфатемія, зниження апетиту, зневоднення, подагра, гіперурикемія, гіперкальціємія, гіперглікемія, гіпонатріємія Рідкі Гіперкаліємія, гіпомагніємія Психіатричні розлади Часті Безсоння Нечасті Депресія, зниження лібідо, неспокій Рідкі Стан сплутаної свідомості Порушення з боку нервової системи Дуже часті Головний біль2 Часті Запаморочення, парестезії, порушення смаку, зниження чутливості Нечасті Мігрень, сонливість, непритомність, периферична нейропатія, погіршення пам’яті, люмбосакральний радикуліт, синдром Екбома (змучених ніг), тремор, крововиливи у мозок Рідкі Підвищення внутрішньочерепного тиску, судоми, неврит зорового нерва Офтальмологічні розлади Часті Набряк повік, підвищена сльозотеча, кон’юнктивальні кровотечі, кон’юнктивіт, сухість очей, нечіткість зору Нечасті Подразнення очей, біль в очах, орбітальний набряк, кровотечі зі склери, крововиливи у сітківку, блефарит, набряк макули Рідкі Катаракта, глаукома, набряк диска зорового нерва Порушення з боку органів слуху та рівноваги Нечасті Запаморочення, шум у вухах, втрата слуху Розлади з боку серця Нечасті Серцебиття, тахікардія, застійна серцева недостатність3, набряк легенів Рідкі Аритмія, фібриляція передсердь, зупинка серця, інфаркт міокарда, стенокардія, перикардит Судинні порушення4 Часті Еритема, кровотечі Нечасті Гіпертонія, гематома, субдуральна гематома, похолодіння кінцівок, гіпотензія, феномен Рейно Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння Поширені Задишка, носова кровотеча, кашель Не поширені Плевральний випіт5, біль в горлі та гортані, фарингіт Рідкі Плевритичний біль, фіброз легенів, легенева гіпертензія, легенева кровотеча Шлунково-кишкові порушення Дуже поширені Нудота, діарея, блювання, диспепсія, біль у животі6 Поширені Метеоризм, здуття живота, гастроезофагеальний рефлюкс, запор, сухість у роті, гастрит Не поширені Стоматит, виразки в ротовій порожнині, шлунково-кишкові кровотечі7, відрижка, мелена, езофагіт, асцит, виразка шлунка, блювання кров’ю, хейліт, дисфагія, панкреатит Рідкі Коліт, непрохідність кишечнику, запальні захворювання кишечнику Порушення з боку гепатобіліарної системи Поширені Підвищення рівня печінкових ферментів Не поширені Гіпербілірубінемії, гепатит, жовтяниця Рідкі Печінкова недостатність8, некроз печінки Шкірні порушення та порушення підшкірної клітковини Дуже поширені Періорбітальний набряк, дерматит/екзема/висип Поширені Свербіж, набряк обличчя, сухість шкіри, еритема, алопеція, нічна пітливість, реакції світлочутливості Не поширені Гнійничковий висип, забій, підвищення пітливості, кропив’янка, екхімози, підвищена схильність до забоїв, гіпотрихоз, гіпопігментація шкіри, ексфоліативний дерматит, оніхорексис, фолікуліт, петехії, псоріаз, пурпура, гіперпігментація шкіри, бульозні висипання Рідкі Гострий фебрильний нейтрофільний дерматоз (синдром Світа), знебарвлення нігтів, набряк Квінке, везикулярний висип, мультиформна еритема, лейкоцитокластичний васкуліт, синдром Стівенса-Джонсона, гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП) Розлади з боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини Дуже поширені М’язові спазми та судоми, м’язово-скелетний біль, в тому числі міалгія, артралгія, кістковий біль9 Поширені Набряк суглобів Не поширені Скутість суглобів та м’язів Рідкі М’язова слабкість, артрит, рабдоміоліз/міопатія Ниркові порушення та розлади сечовидільної системи Не поширені Біль в ділянці нирок, гематурія, гостра ниркова недостатність, збільшення частоти сечовипускання Порушення з боку репродуктивної системи та молочних залоз Не поширені Гінекомастія, еректильна дисфункція, менорагія, нерегулярні менструації, сексуальна дисфункція, біль в сосках, збільшення грудей, набряк мошонки Рідкі Жовте тіло з геморагічним вмістом/геморагічна кіста яєчника Загальні розлади Дуже поширені Затримка рідини і набряки, втома Поширені Слабкість, гіпертермія, анасарка, озноб, скутість Не поширені Біль у грудях, нездужання Дослідження Дуже поширені Збільшення маси тіла Поширені Зменшення маси тіла Не поширені Підвищення рівня креатиніну крові, підвищення рівня креатинфосфокінази крові, підвищення рівня лактатдегідрогенази, підвищення рівня лужної фосфатази крові Рідкі Підвищення рівня амілази крові 1 Пневмонії найчастіше зареєстровані у пацієнтів з трансформованими ХМЛ та в пацієнтів з ГІСП. 2 Головний біль був найбільш поширеним серед хворих з ГІСП. 3 За даними аналізу пацієнт-рік, серцеві явища, в тому числі застійна серцева недостатність, частіше спостерігалися у пацієнтів з трансформованими ХМЛ, ніж у пацієнтів з хронічною ХМЛ. 4Еритема була найбільш поширеною у хворих з ГІСП, а кровотечі (гематоми, крововиливи) були найбільш поширеними у пацієнтів з ГІСП і трансформованими ХМЛ (ХМЛ-AP і ХМЛ-BC). 5Плевральний випіт спостерігався частіше у пацієнтів з ГІСП і трансформованими ХМЛ (ХМЛ-AP і ХМЛ-BC), ніж у пацієнтів з хронічною ХМЛ. 6, 7 Біль у животі та шлунково-кишкові кровотечі найбільш часто спостерігалися у пацієнтів з ГІСП. 8 Було зареєстровано декілька летальних випадків печінкової недостатності і некрозу печінки. 9 М’язово-скелетний біль та пов’язані події частіше спостерігалися у пацієнтів з ХМЛ, ніж у пацієнтів з ГІСП. Нижчезазначені типи реакцій були зареєстровані переважно на основі з постмаркетингового досвіду застосування іматинібу, що включає спонтанні повідомлення про клінічні випадки, а також серйозні небажані явища з поточних досліджень, розширених програм доступу, клінічної фармакології та пошукових досліджень для несхвалених показань. Оскільки такі реакції реєструють в популяції невизначеного масштабу, не завжди можна достовірно оцінити їх частоту або встановити причинно-наслідковий зв’язок із впливом іматинібу. Таблиця 10. Побічні реакції за даними постмаркетингових звітів Частота Побічні реакції Доброякісні, злоякісні та невизначені пухлини (включно з кістами та поліпами) Невідомо Кровотеча з пухлини / некроз пухлини Імунологічні порушення Невідомо Анафілактичний шок Порушення з боку нервової системи Невідомо Набряк мозку Офтальмологічні порушення Невідомо Крововилив у склисте тіло Серцеві порушення Невідомо Перикардит, тампонада серця Судинні порушення Невідомо Тромбоз/емболія Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння Невідомо Гостра дихальна недостатнітсь1, інтерстиційні захворювання легень Розлади з боку шлунково-кишкового тракту Невідомо Тонко/товстокишкова непрохідність, перфорація шлунково-кишкового тракту, дивертикуліт Шкірні порушення та порушення підшкірної клітковини Невідомо Долонно-підошовна еритродизестезія Невідомо Ліхеноїдний кератоз, червоний плоский лишай Невідомо Токсичний епідермальний некроліз Розлади з боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини Невідомо Асептичний некроз/некроз стегнової кістки Невідомо Затримка росту в дітей 1 Летальні випадки були зареєстровані у пацієнтів з пізніми стадіями захворювання, тяжкими інфекціями, тяжкою нейтропенією та іншими серйозними супутніми захворюваннями. Зміни в лабораторних показниках Гематологія При ХМЛ у всіх дослідженнях постійно відзначалися цитопенії, особливо нейтропенія і тромбоцитопенія, із припущенням, що більш висока частота спостерігається при високих дозах ? 750 мг (фаза І досліджень). Проте поява цитопенії також чітко залежить від стадії захворювання, частота 3 і 4 ступеня нейтропенії (абсолютна кількість нейтрофілів < 1,0 х 109/л) і тромбоцитопенії (кількість тромбоцитів < 50 х 109/л) приблизно в 4-6 разів вища у фазі бластного кризу та фази акселерації (59-64\% і 44-63\% для нейтропенії і тромбоцитопенії відповідно) порівняно з пацієнтами з вперше діагностованою ХМЛ у хронічній фазі (16,7 \% нейтропенія і 8,9\% тромбоцитопенія). При вперше діагностованій хронічній фазі ХМЛ нейтропенія 4 класу (абсолютна кількість нейтрофілів < 0,5 х 109/л) і тромбоцитопенія (кількість тромбоцитів < 10 х 109/л) спостерігалися в 3,6\% і <1 \% пацієнтів відповідно. Середня тривалість епізодів нейтропенії і тромбоцитопенії зазвичай коливається від 2 до 3 тижнів і від 3 до 4 тижнів відповідно. Подібні реакції можна контролювати зазвичай шляхом зниження дози або тимчасового припинення лікування іматинібом, але лише у поодиноких випадках може виникнути необхідність постійного припинення лікування. У дітей, хворих на ХМЛ, найбільш частими проявами токсичності були цитопенії 3 або 4 ступеня, включно з нейтропенією, тромбоцитопенією та анемією. Вони переважно спостерігаються протягом перших кількох місяців терапії. У ході дослідження у пацієнтів із неоперабельними і/або метастатичними ГІСП анемії 3 і 4 ступеня були зареєстровані в 5,4\% і 0,7\% пацієнтів відповідно, що може бути пов’язано зі шлунково-кишковими або власне пухлинними кровотечами, принаймні в деяких з цих пацієнтів. 3 і 4 класи нейтропенії були зареєстровані у 7,5\% і 2,7\% пацієнтів відповідно, а тромбоцитопенія 3 ступеня – у 0,7\% хворих. Жоден пацієнт не мав 4 класу тромбоцитопенії. Зменшення кількості лейкоцитів та нейтрофілів відбувалося переважно протягом перших шести тижнів терапії з відносно стабільними значеннями після цього. Значне підвищення рівня трансаміназ (<5\%) або білірубіну (<1\%) відзначалося у хворих на ХМЛ і зазвичай піддавалося корекції шляхом зменшення дози або переривання терапії (середня тривалість таких епізодів становила близько тижня). Лікування було остаточно припинено внаслідок порушення лабораторних печінкових показників менш ніж в 1\% хворих на ХМЛ. У пацієнтів з ГІСП (дослідження B2222) спостерігалося підвищення рівня АЛТ (аланінамінотрансферази) 3 і 4 ступеня (6,8\%) і рівня АСТ (аспартатамінотрансферази) 3 і 4 ступеня (4,8\%). Підвищення рівня білірубіну спостерігалося менше ніж у 3\% випадків. Зареєстровані випадки цитолітичного і холестатичного гепатиту, а також печінкової недостатності, інколи із летальним наслідком, у тому числі в одного пацієнта на високих дозах парацетамолу. У пацієнтів з пізніми стадіями злоякісних новоутворень можливі численні супутні патологічні стани, що ускладнює встановлення причинно-наслідкового зв’язку побічних реакцій через різноманітність симптомів, пов’язаних з основним захворюванням, його прогресуванням, а також паралельним призначенням численних лікарських засобів. Під час клінічних досліджень ХМЛ припинення прийому лікарського засобу через пов’язані з ним побічні реакції спостерігалося у 2,4\% хворих з вперше встановленим діагнозом, 4\% пацієнтів з пізньою хронічною фазою після неефективної терапії інтерфероном, 4\% пацієнтів у фазі акселерації після неефективної терапії інтерфероном і 5\% пацієнтів в період бластного кризу після неефективної терапії інтерфероном. У разі ГІСП застосування досліджуваного препарату було припинено через небажані реакції, пов’язані з його прийомом, у 4\% пацієнтів. Побічні реакції були подібними практично для всіх показань, за винятком двох. У хворих на ХМЛ спостерігалася більша частота мієлосупресії порівняно з хворими на ГІСП, що, ймовірно, пов’язано з основним захворюванням. В дослідженні у пацієнтів із неоперабельними і/або метастатичними ГІСП 7 (5\%) пацієнтів мали шлунково-кишкові кровотечі 3/4 за шкалою критеріїв токсичності (3 хворих), внутрішньопухлинні кровотечі (3 хворих) або і те й інше (у 1 пацієнта). Шлунково-кишкові локалізації пухлин могли бути джерелом шлунково-кишкових кровотеч. Шлунково-кишкові та пухлинні кровотечі можуть бути небезпечними для життя, а іноді й мати летальний наслідок. Найбільш поширеними (? 10\%) побічними реакціями, пов’язаними з прийомом лікарського засобу, в обох випадках були легка нудота, блювання, діарея, болі в животі, втома, міалгія, м’язові судоми й висип. Поверхневі набряки часто відзначалися в усіх дослідженнях і були описані переважно як періорбітальний набряк або набряки нижніх кінцівок. Однак ці набряки рідко були тяжкими і коригувалися сечогінними засобами, іншими підтримуючими засобами, або шляхом зменшення дози іматинібу. При поєднанні іматинібу з високими дозами хіміотерапії у Ph+ ГЛЛ пацієнтів спостерігалася транзиторна печінкова токсичність у вигляді підвищення рівня трансаміназ та гіпербілірубінемії. Різні побічні реакції, такі як плеврит, асцит, набряк легенів і швидке збільшення ваги з поверхневими набряками або без них, можуть бути загалом визначені як "затримка рідини". Подібні реакції зазвичай можна контролювати за допомогою діуретиків і тимчасового припинення прийому іматинібу та інших відповідних заходів підтримуючої терапії. Однак деякі з цих реакцій можуть бути серйозними чи небезпечними для життя і деякі з пацієнтів із бластними кризами та складним клінічним анамнезом плеврального випоту, застійної серцевої недостатності та ниркової недостатності померли. У педіатричних клінічних випробуваннях не зроблено окремих висновків щодо безпеки. Термін придатності 3 роки. Умови зберігання Цей лікарський засіб не вимагає спеціальних умов зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці. Упаковка Для дозування по 100 мг: По 10 таблеток у блістері; по 1, 6 або 12 блістерів у картонній коробці. Для дозування по 400 мг: По 10 таблеток у блістері; по 1, 3 або 6 блістерів у картонній коробці. Категорія відпуску За рецептом. Виробник КРКА, д.д., Ново место, Словенія. Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія. Виробник КРКА-ФАРМА д.о.о., Хорватія. Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності В.Холєвца 20/Е, 10450 Ястребарско, Хорватія.
Состав
Действующее вещество: иматиниб;
1 таблетка, покрытая плёночной оболочкой, содержит 100 мг или 400 мг иматиниба (в виде иматиниба мезилата);
Другие составляющие: лактозы моногидрат, крахмал кукурузный, гидроксипропилцеллюлоза, целлюлоза микрокристаллическая, кросповидон, кремния диоксид коллоидный безводный, магния стеарат;
Состав пленочной оболочки: опадрай белый (содержит поливиниловый спирт, титана диоксид (Е 171), макрогол 3000, тальк), железа оксид желтый (Е 172), железа оксид красный (Е 172).
Лекарственная форма
Таблетки, покрытые пленочной оболочкой.
Основные физико-химические свойства:
Таблетки по 100 мг: круглые, несколько двояковыпуклые, покрытые пленочной оболочкой таблетки оранжево-коричневого цвета с риской с одной стороны и со скошенными краями;
Таблетки по 400 мг: продолговатые, двояковыпуклые, покрытые пленочной оболочкой таблетки оранжево-коричневого цвета.
Фармакотерапевтическая группа
Антинеопластические средства. Прочие антинеопластические средства. Ингибиторы протеинкиназы. Иматиниб. Код ATX L01X E01.
Фармакологические свойства
Фармакодинамика
Механизм действия
Иматиниб представляет собой небольшую молекулу белка – ингибитора тирозинкиназы, мощно ингибирующей активность BCR-ABL тирозинкиназы (ТК), а также несколько рецепторов ТК: Kit, рецептора фактора стволовых клеток (SCF), кодированного c-Kit-протоонкогеном, рецепторы и DDR2), колониестимулирующего фактора (CSF-рецептор-1R) и тромбоцитарного фактора роста альфа- и бета-рецепторов (PDGFR-альфа и PDGFR-бета). Иматиниб может также ингибировать клеточную активность, опосредованную активацией этих рецепторных киназ.
Фармакодинамические эффекты
Иматиниб является ингибитором протеинтирозинкиназы, которая сильно подавляет BCR-ABL тирозинкиназы in vitro , на клеточном уровне и in vivo . Действующее вещество селективно ингибирует пролиферацию и индуцирует апоптоз в BCR-ABL+ клеточных линиях, а также только что пораженных лейкозных клетках у пациентов с хроническим миелобластным лейкозом (ХМЛ) с положительной филадельфийской хромосомой, а также хромосомой.
In vivo действующее вещество демонстрирует противоопухолевую активность как единственное средство на животных моделях с использованием BCR-ABL+ опухолевых клеток.
Иматиниб также является ингибитором тирозинкиназы рецептора для тромбоцитарного фактора роста (PDGF), PDGF-R и фактора стволовых клеток (SCF), с-Kit, а также ингибирует PDGF- и SCF-опосредованную клеточную активность. In vitro иматиниб ингибирует пролиферацию и индуцирует апоптоз в гастроинтестинальных клетках стромальных опухолей (ГИСП) с экспрессией активации Kit-мутации. Существенная активация рецептора PDGF или BCR-ABL протеинтирозинкиназы вследствие слияния с различными белками-партнерами или существенной продукции PDGF была вовлечена в патогенезе миелодиспластических/миелопролиферирующих опухолей (МДС/МПХ), гипереозинофильного выпирающей дерматофибросаркомы (ДФСВ ). Иматиниб ингибирует передачу сигнала и пролиферацию клеток, обусловленную нарушением регуляции PDGFR и активности ABL киназы.
Клинические исследования при ХМЛ
Эффективность иматиниба основана на общем гематологическом и цитогенетическом ответе на лечение и выживание без прогрессирования заболевания. За исключением впервые установленного диагноза ХМЛ в хронической фазе нет контролируемых исследований, демонстрирующих положительный клинический эффект в виде улучшения симптомов, связанных с болезнью, или повышенного выживания.
Три масштабных международных открытых неконтролируемых исследования II фазы были проведены с участием пациентов с ХМЛ с положительной филадельфийской хромосомой (Ph+) в следующих стадиях заболевания: поздний, бластный криз, фазе акселерации, с другими Ph+ лейкемиями или с ХМЛ в хронической фазе, альфа-интерфероном (IFN) Одно масштабное открытое многоцентровое международное рандомизированное исследование III фазы было проведено с участием больных с впервые выявленной ХМЛ из Ph+. Кроме того, дети получали лечение в двух исследованиях I фазы и одном исследовании II фазы.
Во всех клинических исследованиях 38-40% пациентов были в возрасте ≥60 лет, а 10-12% пациентов – ≥70 лет.
Хроническая фаза, впервые установленный диагноз. Это исследование III фазы у взрослых пациентов позволило сравнить лечение с помощью монотерапии иматинибом или комбинацией альфа-интерферона (IFN) плюс цитарабин (Ara-C). Пациентам, которые имели недостаточный ответ (отсутствие полного гематологического ответа на 6 месяца терапии, повышение уровня лейкоцитов, отсутствие полного цитогенетического ответа на 24 месяца), потеряли реакцию на терапию (потеря полного гематологического ответа или полного цитогенетического ответа) или продемонстрировали тяжелую непереносимость разрешено переходить к альтернативным группам лечения. В группе иматиниба пациенты получали 400 мг ежедневно. В группе интерферона больных лечили, начиная с целевой дозы интерферона 5 млн ЕД/м 2 /сут подкожно в сочетании с подкожным введением Ara-C 20 мг/м 2 /сут в течение 10 дней в месяц.
В общей сложности 1106 пациентов были рандомизированы по 553 человека в каждой группе. Исходные данные были хорошо сбалансированы между двумя группами. Средний возраст составлял 51 год (диапазон 18-70 лет), 21,9% пациентов в возрасте ≥ 60 лет. 59% составляли мужчины и 41% – женщины; 89,9% – представители европеоидной расы и 4,7% – представители негроидной расы. Через семь лет после привлечения последнего пациента средняя продолжительность терапии первой линии составила 82 и 8 месяцев для группы иматиниба и интерферона соответственно. Средняя продолжительность лечения второй линии терапии иматинибом составила 64 месяца. В целом у пациентов, получавших терапию первой линии иматинибом, средняя суточная доза составляла 406±76 мг. Первоначальной конечной точкой эффективности исследования является выживание без прогрессирования заболевания. Прогрессирование было определено как любое из таких событий: прогрессирование к фазе акселерации или бластного кризиса, летальное последствие, потеря полного гематологического ответа или полного цитогенетического ответа или увеличение уровня лейкоцитов у пациентов, не достигших полного гематологического ответа, несмотря на адекватное лечение.
Полный цитогенетический ответ, гематологический ответ, молекулярный ответ (оценка минимальной остаточной болезни), время до фазы акселерации или бластного кризиса, а также выживание являются основными вторичными конечными точками. Данные по ответу на лечение приведены в таблице 1.
Таблица 1
Терапевтический эффект исследуемого лечения у пациентов с впервые выявленным ХМЛ (данные за 84 месяца)
Высокий терапевтический эффект |
Иматиниб |
ИФН+Ara-C |
---|---|---|
n=553 |
n=553 |
|
Гематологический ответ |
||
ПГР (полная гематологическая реакция), показатель n(%) |
534 (96,6 %)* |
313 (56,6 %)* |
[95 % ДИ (доверительный интервал)] |
[94,7%, 97,9%] |
[52,4%, 60%] |
Цитогенетический ответ |
||
Главный показатель эффективности n(%) |
490 (88,6%)* |
129 (23,3 %)* |
[95 % ДИ] |
[85,7%, 91,1%] |
[19,9%, 27,1%] |
Полная ЦГР (цитогенетическая реакция) n(%) |
456 (82,5 %)* |
64 (11,6 %)* |
Частичная ЦГР (ЧЦГР) n (%) |
34 (6,1 %) |
65 (11,8 %) |
Молекулярный ответ** |
||
Главный показатель эффективности за 12 месяцев (%) |
153/305=50,2% |
8/83=9,6% |
Главный показатель эффективности за 24 месяца (%) |
73/104=70,2% |
3/12=25 % |
Главный показатель эффективности за 84 месяца (%) |
102/116=87,9% |
3/4=75 % |
*p ** Процент молекулярных эффектов рассчитан на основе доступных образцов. Критерии гематологических реакций (все эффекты определены после ≥4 недель): лейкоциты Критерии цитогенетических реакций: полный (0% Ph+ метафазы), частичный (1–35%), меньший (36–65%) или минимальный (66–95%). Главный показатель эффективности (0-35%) состоит из полной и частичной реакции. Главный критерий молекулярной реакции: уменьшение в периферийной крови количества транскрипций Bcr-Abl на ≥3 логарифмы (определяется с помощью количественного анализа ПЦР с обратной транскрипцией в реальном времени) от стандартизированного исходного уровня. |
Определение показателей полной гематологической реакции, главной и полной цитогенетической реакции на лекарственную терапию первой линии проводилось по методу Каплана-Мейера, где субъекты, не реагировавшие на лечение, выбывали из исследования после последнего осмотра. На основе метода рассчитано, что суммарный эффект лечения первой линии иматинибом в период с 12 до 84 месяцев терапии должен улучшиться до таких показателей: ПГР – с 96,4% до 98,4%, ПЦгР – с 69,5% до 87,2 % в соответствии.
В течение семилетних наблюдений в группах терапии иматинибом зафиксировано 93 (16,8%) случаи прогрессирования болезни: 37 (6,7%) – развитие бластного кризиса и фазы акселерации, 31 – потеря ГЦГР, 15 (2,7%) – потеря ПГР или рост количества лейкоцитов и 10 (1,8%) – смерть пациента, не связанная с ХМЛ. В группах лечения ИФН+Ara-C зафиксировано 165 (29,8%) случаев прогрессирования болезни, из которых 130 наблюдались в течение медикаментозной терапии ИФН+Ara-C первой линии.
Предполагаемый процент пациентов, у которых не наблюдалась фаза акселерации или бластный кризис на 84 месяца терапии, в группах иматиниба был значительно выше по сравнению с группой ИФН (92,5% против 85,1%, р
Общая смертность пациентов в группах иматиниба и ИФН+Ara-C составила 71 (12,8%) и 85 (15,4%) соответственно. Общий предполагаемый процент выживаемости на 84 месяца должен составлять 86,4% (83, 90) против 83,3% (80, 87) в рандомизированных группах иматиниба и ИФН+Ara-C соответственно (р=0,073, логарифмический ранговый критерий). На данный конечный результат значительное влияние оказывает высокий переходный показатель от ИФН+Ara-C к иматинибу. В дальнейшем эффект терапии иматинибом по выживанию в хронической фазе впервые диагностированного ХМЛ определялся путем ретроспективного анализа вышеупомянутых данных по иматинибу с первичными данными другого исследования в аналогичном режиме в фазе ІІІ с использованием ИФН+Ara-C (n=325). В результате анализа наблюдалось преимущество иматиниба над ИФН+Ara-C в общих показателях выживания (р
На долгосрочный конечный результат у пациентов группы иматиниба оказывал значительное влияние уровень цитогенетических и молекулярных данных ответа на лечение. Учитывая ожидаемый процент 96% (93%) пациентов с ПЦгР (ЧЦгР) на 12 месяцев, у которых не наблюдалось развитие болезни в виде фазы акселерации или бластного кризиса на 84 месяца, только у 81% больных без ГЦгР на 12 месяцев не зафиксировано прогрессирование ХМЛ к поздней стадии на 84 месяца
В данном исследовании разрешалось проводить повышение дозы препарата с 400 мг до 600 мг/сут, далее – с 600 мг до 800 мг/сут. После 42 месяцев наблюдения у 11 пациентов наблюдалось уменьшение (в течение 4 недель) цитогенетической реакции на лечение. Из 11 пациентов 4 пациентам была повышена доза до 800 мг/сут, у 2 из 4 восстановился цитогенетический ответ (1 частичный и 1 полный, у последнего также получен молекулярный ответ). Из 7 пациентов, которым дозу не повышали, только у одного наблюдался полный полный цитогенетический ответ. Процент некоторых побочных реакций был больше у больных с повышенной дозировкой 800 мг/сут по сравнению с популяцией пациентов до повышения доз (n=551). Наиболее распространенными побочными явлениями были кровотечения желудочно-кишечного тракта, конъюнктивит и рост показателей трансаминазы или билирубина. Частота возникновения других побочных эффектов аналогична или ниже.
Хроническая фаза, неудачная терапия интерфероном. Медикаментозную терапию 532 взрослых пациента проводили с начальной дозой 400 мг. Пациенты были распределены на три основные категории: отсутствие гематологического ответа (29%), отсутствие цитогенетического ответа (35%) или толерантность к интерферону (36%). Больные находились в поздней хронической фазе ХМЛ и получали среднестатистическую от предварительного 14-месячного лечения ИФН терапию в дозировке ≥25×10 6 мкМЕ/неделю; среднее время с момента установления диагноза – 32 месяца. Основная изменчивая эффективность исследования заключалась в уровне цитогенетического ответа на лечение (полный и частичный ответ, 0-35% Ph+ метафаз в костном мозге).
В данном исследовании 65% пациентов получили главный цитогенетический ответ, полный у 53% (подтверждено 43%) больных (см. таблицу 2). Полный гематологический ответ достигнут у 95% пациентов.
Фаза акселерации. К испытанию привлечены 235 взрослых пациентов в фазе акселерации. Первые 77 больных получали начальную дозу 400 мг, в дальнейшем по протоколу было разрешено повысить дозу. Последние 158 пациентов начали лечение с дозы 600 мг.
Основная изменчивая эффективность исследования базировалась на показателе гематологической реакции, которая также отчитывалась как полный гематологический ответ, отсутствие случаев лейкемии (т. е. отсутствие бластов в костном мозге и крови, но без полного восстановления показателей периферической крови как при полном ответе), или переход в хроническую стадию ХМЛ. Подтвержденный гематологический ответ наблюдался у 71,5% пациентов (см. таблицу 2). Важно, что 27,7% больных получили также главную цитогенетическую реакцию. Полный ответ был у 20,4% (подтверждено 16%) пациентов. До сих пор у пациентов, получавших дозу 600 мг, средний срок выживаемости в ремиссии и общая выживаемость оценивается на уровне 22,9 и 42,5 месяца соответственно.
Миелоидный бластный кризис. К испытанию привлечены 260 пациентов с миелоидным бластным кризом. В прошлом 95 пациентов (37%) получали химиотерапию для лечения фазы акселерации или бластного криза (уже пролеченные пациенты) и 165 пациентов (63%) не лечились. Первые 37 больных получали начальную дозу 400 мг, в дальнейшем по протоколу было разрешено повысить дозу. Последние 223 пациента начали лечение с дозы 600 мг.
Основной переменной эффективности был показатель гематологического ответа, который также отчитывался как полный гематологический ответ, отсутствие признаков лейкоза или возвращение к хронической фазе ХМЛ с похожими фазой акселерации критериями. В данном исследовании 31% пациентов получили гематологический ответ (36% ранее не леченных пациентов и 22% в прошлом уже леченных). Также уровень реакций на терапию был выше у больных, получавших дозу 600 мг (33%) по сравнению с получавшими 400 мг (16%, р = 0,0220). До сих пор средний срок выживаемости пациентов, ранее не лечившихся и тех, кто получал медикаментозную терапию, оценивается на уровне 22,9 и 42,5 месяца соответственно.
Лимфоидный бластный кризис. В фазу I исследования вовлечено ограниченное количество таких пациентов (n=10). Гематологический ответ в течение 2-3 месяцев наблюдался на уровне 70%.
Таблица 2
Ответ на медикаментозную терапию у взрослых, больных ХМЛ
Исследование 0110. Данные за 37 месяцев. Хроническая фаза, неудачная терапия интерфероном (n=532) |
Исследование 0109. Данные за 40,5 месяцев. Фаза акселерации (n=235) |
Исследование 0102. Данные за 38 месяцев. Миелоидный бластный кризис (n=260) |
|
---|---|---|---|
Гематологический ответ 1 |
% пациентов (ДИ95%) |
||
95% (92,3-96,3) |
71% (65,3-77,2) |
31% (25,2-36,8) |
|
Полная гематологическая реакция (ПГР) |
95% |
42% |
8% |
Отсутствие признаков лейкоза (ВЛ) |
Не применялось |
12% |
5% |
Возврат к хронической стадии (ПХС) |
Не применялось |
17% |
18% |
Главная цитогенетическая реакция 2 |
65% (61,2-69,5) |
28% (22,0-33,9) |
15% (11,2-20,4) |
Вообще |
53% |
20,4% |
7% |
(Подтверждено 3 ) [95 % ДИ] |
(43%) [38,6-47,2] |
(16%) [11,3-21,0] |
(2%) [0,6-4,4] |
Частично |
12% |
7% |
8% |
1 Критерий гематологического ответа (все ответы подтверждаются в период ≥ 4 недели) ПГР: исследование 0110 [лейкоциты 9/л, тромбоциты 9/л, миелоциты+метамиелоциты 9/л, тромбоциты ≥100x10 9 /л, отсутствуют бласты, бласты костного мозга ВЛ: критерии такие же, как и для ПГР, но АЧН ≥1x10 9 /л и тромбоциты ≥20x10 9 /л (только для 0102 и 0109); ПХС: (только для 0102 и 0109). 2 Критерии цитогенетического ответа Главный ответ состоит из полной и частичной реакций: полный (0% Ph+ метафаз), частичный (1-35%). 3 Полный цитогенетический ответ подтверждается путем проведения повторного цитогенетического анализа костного мозга минимум через месяц после первичного исследования КМ. |
Дети. В I фазу клинического исследования с повышенной дозировкой препарата вовлечено 26 детей в возрасте 73% - комбинированная химиотерапия. Пациентам была назначена дозировка иматиниба 260 мг/м 2 /сут (n=5), 340 мг/м 2 /сут (n=9), 440 мг/м 2 /сут (n=7) и 570 мг/м 2 /сутки сутки (n=5). Из общего количества доступны для анализа всего 9 пациентов с хронической стадией ХМЛ и цитогенетическими данными; 4 (44%) и 3 (33%) пациенты получили соответственно полную и частичную цитогенетическую реакцию, значение ГЦГР – 77%.
Всего в фазу II открытого многоцентрового неконтролируемого исследования вовлечены 51 ребенок с впервые диагностированным ХМЛ в хронической стадии. Пациентам назначено 340 мг/м 2 /сут иматиниба без перерыва в связи с отсутствием дозолимитирующей токсичности препарата. После 8 недель терапии у детей с впервые диагностированным ХМЛ был получен быстрый ответ на лечение: ПГР – 78%. Повышенный показатель ПГР сопровождался развитием полной цитогенетической реакции (ПЦгР) у 65%, что похоже на полученный результат у взрослых пациентов. Также дополнительно ЧЦгР наблюдалась у 16% тех, кто имел ГЦгР 81%. У большинства больных, получивших ПЦгР между 3 и 10 месяцем лечения, среднее время появления реакции оценено на уровне 5,6 месяца (на основе метода Каплана-Мейера).
Клинические исследования Ph+ГЛЛ (Ph-хромосомоположительный острый лимфобластный лейкоз)
Впервые диагностирован Ph+ГЛЛ . В процессе контролируемого исследования (ADE 10) эффективности иматиниба по сравнению с индукционной химиотерапией 55 впервые диагностированным пациентам в возрасте от 55 лет применяли монотерапию иматинибом. В результате достигнут значительно более высокий уровень полного гематологического ответа по сравнению с химиотерапией (96,3 % против 50 %; р=0,0001). В случаях, когда консервативная терапия иматинибом была назначена пациентам, которые плохо реагировали или не реагировали вообще на химиотерапию, 9 (81,8%) из 11 больных получили полный гематологический ответ. Клинический эффект связывается со значительным уменьшением транскрипции bcr-abl в группе иматиниба по сравнению с группой химиотерапии через 2 недели лечения (р=0,02). После индукции все пациенты получали иматиниб и консолидационную химиотерапию (см. таблицу 3), уровень транскрипции bcr-abl в обеих группах через 8 недель был одинаковым. Как и ожидалось в начале дизайна исследования, не было зафиксировано различий в продолжительности ремиссии, выживании при полном выздоровлении или общем показателе выживания. Также пациенты с полным молекулярным ответом и минимальными остатками болезни имели лучший результат лечения в показателях продолжительности ремиссии (р=0,01) и выживаемости после полного выздоровления.
Во время четырех неконтролируемых клинических исследований (AAU02, ADE04, AJP01 и AUS01) популяции из 211 впервые диагностированных Ph+ГЛЛ пациентов получили результаты, аналогичные вышеприведенным. Терапия иматинибом в комбинации с индукционной химиотерапией (см. таблицу 3) привела к уровню гематологического ответа у 93% (147 из 158 исследованных пациента) и уровню главного цитогенетического ответа у 90% (19 из 21 исследованного пациента). Полная молекулярная реакция достигла 48% (49 из 102 исследованных больных). Показатели выживания после полного выздоровления (ВПЛ) и общей выживаемости (ОИ) в двух исследованиях (AJP01 и AUS01) превысили 1 год, что больше данных исторического мониторинга (ВПЛ
Таблица 3
Схема лечения химиотерапией в комбинации с иматинибом
Исследование ADE10 |
|
Префаза |
ДЭКС 10 мг/м 2 перорально, дни 1-5; ЦФ 200 мг/м 2 в/в, дни 3, 4, 5; МТС 12 мг спинально, день 1 |
Индукция ремиссии |
ДЭКС 10 мг/м 2 перорально, дни 6-7, 13-16; ВКР 1 мг в/в, дни 7, 14; ИДА 8 мг/м 2 в/в (0,5 часа), дни 7, 8, 14, 15; ЦФ 500 мг/м 2 в/в (1 ч) день 1; Ara-C 60 мг/м 2 в/в, дни 22-25, 29-32 |
Консолидационная терапия I, III, V |
МТС 500 мг/м 2 в/в (24 часа), дни 1, 15; 6-МП 25 мг/м 2 перорально, дни 1-20 |
Консолидационная терапия II, IV |
Ara-C 75 мг/м 2 в/в (1 час), дни 1-5; VM26 60 мг/м 2 в/в (1 час), дни 1-5 |
Исследование AAU02 |
|
Индукционная терапия (впервые диагн. Ph+ГЛЛ) |
Данорубицин 30 мг/м 2 в/в, дни 1-3, 15-16; ВКР 2 мг общая доза в/в, дни 1, 8, 15, 22; ЦФ 750 мг/м 2 в/в, дни 1, 8; преднизон 60 мг/м 2 перорально, дни 1-7, 15-21; ИДА 9 мг/м 2 перорально, дни 1-28; МТС 15 мг спинально, дни 1, 8, 15, 22; Ara-C 40 мг спинально, дни 1, 8, 15, 22; метилпреднизолон 40 мг спинально, дни 1, 8, 15, 22 |
Консолидационная терапия (впервые диагн. Ph+ГЛЛ) |
Ara-C 1,000 мг/м 2 /12 ч в/в (3 часа), дни 1-4; митоксантрон 10 мг/м 2 в/в, дни 3-5; МТС 15 мг спинально, день 1; метилпреднизолон 40 мг спинально, день 1 |
Исследование ADE04 |
|
Префаза |
ДЭКС 10 мг/м 2 перорально, дни 1-5; ЦФ 200 мг/м 2 в/в, дни 3-5; МТС 15 мг спинально, день 1 |
Индукционная терапия I |
ДЭКС 10 мг/м 2 перорально, дни 1-5; ВКР 2 мг в/в, дни 6, 13, 20; данорубицин 45 мг/м 2 в/в, дни 6-7, 13-14 |
Индукционная терапия II |
ЦФ 1 г/м 2 в/в (1 час), дни 26, 46; Ara-C 75 мг/м 2 в/в (1 час), дни 28-31, 35-38, 42-45; 6-МП 60 мг/м 2 перорально, дни 26-46 |
Консолидационная терапия |
ДЭКС 10 мг/м 2 перорально, дни 1-5; виндезин 3 мг/м 2 в/в, день 1; МТС 1,5 г/м 2 в/в (24 часа), день 1; этопозид 250 мг/м 2 в/в (1 час) дни 4-5; Ara-C 2x 2 г/м 2 в/в (3 часа, 12 часов), день 5 |
Исследование AJP01 |
|
Индукционная терапия |
ЦФ 1,2 г/м 2 в/в (3 часа), день 1; данорубицин 60 мг/м 2 в/в (1 ч), дни 1-3; винкристин 1,3 мг/м 2 в/в, дни 1, 8, 15, 21; преднизолон 60 мг/м 2 /сут перорально |
Консолидационная терапия |
Курс альтернативной химиотерапии: высокая доза химиотерапии с МТС 1 г/м 2 в/в (24 часа), день 1 и Ara-C 2 г/м 2 в/в (12 часов), дни 2-3, 4 цикла |
Поддерживающее лечение |
ОКС 1,3 г/м 2 в/в, день 1; преднизолон 60 мг/м 2 перорально, дни 1-5 |
Исследование AUS01 |
|
Индукционно-консолидационная терапия |
Схема гипер-CVAD: ЦФ 300 мг/м 2 в/в (3 часа, 12 часов), дни 1-3; винкристин 2 мг в/в, дни 4, 11; доксорубицин 50 мг/м 2 в/в (24 часа), день 4; ДЭКС 40 мг/сутки в дни 1-4 и 11-14, альтернативно с МТС 1 г/м 2 в/в (24 часа), день 1, Ara-C 1 г/м 2 в/в (2 часа, 12 часов), дни 2-3 (всего 8 курсов) |
Поддерживающее лечение |
ВКР 2 мг в/в в месяц в течение 13 месяцев; преднизолон 200 мг перорально, 5 дней в месяц в течение 13 месяцев |
Все схемы лечения включают в себя назначение стероидов для профилактики заболеваний ЦНС. |
|
Ara-C – цитозина арабинозид; ЦФ – циклофосфамид; ДЭКС – дексаметазон; МТС – метотрексат; 6-МП – 6-меркаптопурин; VM26 – тенипозид; ВКР – винкристин; ИДА – идарубицин; в/в – внутривенно. |
Педиатрические пациенты
В исследовании I2301 93 пациента (в возрасте от 1 до 22 лет) с Ph + ГЛЛ были отнесены к открытому, многоцентровому, последовательной когорте, нерандомизированному испытанию фазы III и получали лечение иматинибом (340 мг/м 2 /сут) в сочетании с интенсивной химиотерапией. индукционной терапии Иматиниб вводили с перерывами в когортах 1-5, с увеличением продолжительности и ранним началом приема иматиниба от когорты к когорте; когорта 1, которая получает самую низкую интенсивность, и когорта 5, которая получает наивысшую интенсивность иматиниба (длительная продолжительность в днях с постоянным суточным дозированием иматиниба во время первых курсов химиотерапии). Постоянное ежедневное применение иматиниба в начале лечения в сочетании с химиотерапией у когорты 5 пациентов (n=50) улучшило 4-летнюю выживаемость без событий (EFS) по сравнению с историческим контролем (n=120), получавшим стандартную химиотерапию без иматиниба (69,6) % против 31,6% соответственно). По оценкам, 4-летняя ОС у когортных 5 пациентов составила 83,6% по сравнению с 44,8% в предыдущих контрольных группах. 20 из 50 (40%) пациентов в когорте 5 получили трансплантацию гематопоэтических стволовых клеток.
Таблица 4
Схема лечения химиотерапией в комбинации с иматинибом в исследовании I2301
Блок консолидации 1 (3 недели) |
VP-16 (Этопозид) (100 мг/м 2 /сут, в/в): сутки 1-5. Ифосфамид (1,8 г/м 2 /сутки, в/в): сутки 1-5. МЕСТНАЯ (360 мг/м 2 /дозу каждые 3 часа x 8 доз/сут, в/в): сутки 1-5. Г-КСФ (5 мкг/кг, п/ш): сутки 6-15 или до АЧН >1500 пост надир в/ш Метотрексат (возрастная стандартизация): сутки 1 ТОЛЬКО. Тройная интратекальная терапия (возрастная стандартизация): сутки 8, 15. |
Блок консолидации 2 (3 недели) |
Метотрексат (5 г/м 2 в 24 часа, в/в): сутки 1. Лейковорин (75 мг/м 2 на 36 ч, в/в; 15 мг/м 2 в/в или перорально каждые 6 ч x 6 доз) ІІІ: сутки 2 и 3. Тройная интратекальная терапия (возрастная стандартизация): сутки 1. ARA-C (цитарабин) (3 г/м 2 /доза каждые 12 часов x 4, в/в): сутки 2 и 3. Г-КСФ (5 мкг/кг, п/ш): сутки 4-13 или в АЧН >1500 пост надир. |
Блок реиндукции 1 (3 недели) |
VCR (винкристин) (1,5 мг/м 2 /сут, в/в): сутки 1, 8 и 15. DAUN (даунорубицин) (45 мг/м 2 /сут болюсно, в/в): сутки 1 и 2. CPM (циклофосфамид) (250 мг/м 2 /дозу каждые 12 ч x 4 дозы, в/в): сутки 3 и 4. ПЭГ-АСП (2500 МЕ/ м2 , в/м): сутки 4. Г-КСФ (5 мкг/кг, п/ш): сутки 5-14 или в АЧН >1500 пост надир. Тройная интратекальная терапия (возрастная стандартизация): сутки 1 и 15. DEX (дексаметазон) (6 мг/м 2 /сут, п/о): сутки 1-7 и 15-21. |
Блок интенсификации 1 (9 недель) |
Метотрексат (5 г/м 2 за 24 часа, в/в): сутки 1 и 15. Лейковорин (75 мг/м 2 на 36 ч, в/в; 15 мг/м 2 в/в или п/о каждые 6 ч x 6 доз) ІІІ: сутки 2, 3, 16 и 17. Тройная интратекальная терапия (возрастная стандартизация): сутки 1 и 22. VP-16 (Этопозид) (100 мг/м 2 /сут, в/в): сутки 22-26. CPM (циклофосфамид) (300 мг/м 2 /сут, в/в): сутки 22-26. МЕСНА (150 мг/м 2 /сут, в/в): сутки 22-26. Г-КСФ (5 мкг/кг, п/ш): сутки 27-36 или АЧН >1500 пост надир. ARA-C (цитарабин) (3 г/м 2 каждые 12 часов, в/в): сутки 43, 44. L-Аспаррагиназа (6000 МЕ/м 2 , в/м): сутки 44. |
Блок интенсификации 2 (3 недели) |
VCR (винкристин) (1,5 мг/м 2 /сут, в/в): сутки 1, 8 и 15. DAUN (даунорубицин) (45 мг/м 2 /сут болюсно, в/в): сутки 1 и 2. CPM (циклофосфамид) (250 мг/м 2 /дозу каждые 12 ч x 4 дозы, в/в): сутки 3 и 4. ПЭГ-АСП (2500 МЕ/ м2 , в/м): сутки 4. Г-КСФ (5 мкг/кг, п/ш): сутки 5-14 или в АЧН >1500 пост надир. Тройная интратекальная терапия (возрастная стандартизация): сутки 1 и 15. DEX (дексаметазон) (6 мг/м 2 /сут, п/о): сутки 1-7 и 15-21. |
Блок интенсификации 2 (9 недель) |
Метотрексат (5 г/м 2 за 24 часа, в/в): сутки 1 и 15. Лейковорин (75 мг/м 2 на 36 ч, в/в; 15 мг/м 2 в/в или п/о каждые 6 ч x 6 доз) ІІІ: сутки 2, 3, 16 и 17. Тройная интратекальная терапия (возрастная стандартизация): сутки 1 и 22. VP-16 (Этопозид) (100 мг/м 2 /сут, в/в): сутки 22-26. CPM (циклофосфамид) (300 мг/м 2 /сут, в/в): сутки 22-26. МЕСНА (150 мг/м 2 /сут, в/в): сутки 22-26. Г-КСФ (5 мкг/кг, п/ш): сутки 27-36 или АЧН >1500 пост надир. ARA-C (цитарабин) (3 г/м 2 каждые 12 часов, в/в): сутки 43, 44. L-Аспаррагиназа (6000 МЕ/м 2 , в/м): сутки 44. |
Поддерживающая терапия (8-недельные циклы) Циклы 1–4 |
Метотрексат (5 г/м 2 в 24 часа, в/в): сутки 1. Лейковорин (75 мг/м 2 на 36 ч, в/в; 15 мг/м 2 в/в или п/о каждые 6 ч x 6 доз) ІІІ: сутки 2 и 3. Тройная интратекальная терапия (возрастная стандартизация): сутки 1, 29. VCR (винкристин) (1,5 мг/м 2 , в/в): сутки 1, 29. DEX (дексаметазон) (6 мг/м 2 /сут п/о): сутки 1-5; 29-33. 6-меркаптопурин (75 мг/м 2 /сут, п/о): сутки 8-28. Метотрексат (20 мг/м 2 /неделя, п/о): сутки 8, 15, 22. VP-16 (этопозид) (100 мг/м 2 , в/в): сутки 29-33. CPM (циклофосфамид) (300 мг/м 2 , в/в): сутки 29-33. МЕСНА в/в сутки 29-33. Г-КСФ (5 мкг/кг, п/ш): сутки 34-43. |
Поддерживающая терапия (8-недельные циклы) Цикл 5 |
Краниальное облучение (только Блок 5). 12 грей в 8 фракциях (доз облучения за один сеанс) для всех пациентов, у которых диагностирован статус ЦНС1 и ЦНС2. 18 грей в 10 фракциях (доз облучения за один сеанс) для всех пациентов, у которых диагностирован статус ЦНС3. VCR (винкристин) (1,5 мг/м 2 /сут, в/в): сутки 1, 29. DEX (дексаметазон) (6 мг/м 2 /сут, п/о): сутки 1-5; 29-33. 6-меркаптопурин (75 мг/м 2 /сут, п/о): сутки 11-56 (отказ от 6-меркаптопурина в течение 6-10 суток краниального облучения, начиная с 1 суток Цикла 5. Начинают прием 6-меркаптопурина с 1 суток после завершения краниального облучения). Метотрексат (20 мг/м 2 /неделя, п/о): сутки 8, 15, 22, 29, 36, 43, 50. |
Поддерживающая терапия (8-недельные циклы) Циклы 6-12 |
VCR (винкристин) (1,5 мг/м 2 /сут, в/в): сутки 1, 29. DEX (дексаметазон) (6 мг/м 2 /сут, п/о): сутки 1-5; 29-33. 6-меркаптопурин (75 мг/м 2 /сут, п/о): сутки 1-56. Метотрексат (20 мг/м2/неделя, п/о): сутки 1, 8, 15, 22, 29, 36, 43, 50. |
Г-КСФ – гранулоцитарный колониестимулирующий фактор, VP-16 – этопозид, MTX – метотрексат, в/в – внутривенно, п/ш – подкожно, IT – внутрикожный, PO – пероральный, IM – внутримышечный, ARA-C – цитарабин, CPM – циклофосфамид, VCR – винкристин, DEX – дексаметазон, DAUN – даунорубицин, L-ASP – L-аспарагиназа, ПЭГ-АСП = ПЭГ аспарагиназа, МЕСНА – 2-меркаптоэтан сульфонат натрия, ІІІ – или до MTX уровень
Исследование AIT07 было многоцентровое, открытое, рандомизированное, фаза II/III исследования, включавшее в себя 128 пациентов (в возрасте от 1 до 18 лет), получавших лечение иматинибом в сочетании с химиотерапией. Данные по безопасности этого исследования с большой вероятностью соответствуют профилю безопасности иматиниба для пациентов с Ph+ГЛЛ.
Обострение/резистентность Ph+ГЛЛ. При применении монотерапии иматинибом пациентам с обострением или резистентностью к лечению Ph+ГЛЛ ответ на медикаментозную терапию зафиксирован у 53 из 411 больных, главная цитогенетическая реакция – у 23%, гематологическая реакция – у 30% (9%). Примечание: 353 из 411 пациентов лечились в программах с расширенным доступом, где не было собрано данных о главном ответе на проводимую терапию. Среднее время прогрессирования всей популяции (411 больных) с обострением или резистентностью к лечению Ph+ГЛЛ составляло 2,6-3,1 месяца, а средний показатель общей выживаемости – от 4,9 до 9 месяцев. Аналогичные данные были получены при повторном анализе с включением только пациентов от 55 лет.
Клинические исследования МДС/МПС
Клинический опыт применения иматиниба при данной патологии ограничен и основан на показателях гематологического и цитогенетического ответа. Отсутствуют какие-либо клинические исследования, демонстрирующие значительный клинический эффект медикаментозной терапии или роста уровня выживаемости больных. Во время фазы II открытого многоцентрового клинического исследования (B2225) проводилось тестирование иматиниба в различных популяциях пациентов с заболеваниями, угрожающими жизни и связанные с Abl, Kit или PDGFR протеинтирозинкиназы. В испытании принимали участие 7 больных МДС/МПС, получавших 400 мг иматиниба в день. У трех из них наблюдалась ПГР и у одного – ЧГР. В ходе исследования три из четырех пациентов с выявленной перестройкой гена PDGFR получили гематологический ответ (2 ПГР и 1 ЧГР). Возраст больных составлял от 20 до 72 лет.
Был создан реестр исследований (исследование L2401) для сбора данных о долгосрочной безопасности и эффективности у пациентов, страдавших миелопролиферативными новообразованиями с реаранжированием PDGFR-β и получавших лечение иматинибом. 23 пациента, зарегистрированных в этом реестре, получали иматиниб в средней суточной дозе 264 мг (диапазон: от 100 до 400 мг) средней продолжительностью 7,2 года (от 0,1 до 12,7 года). Из-за обзорности этого реестра данные для гематологических, цитогенетических и молекулярных оценок были доступны для 22, 9 и 17 из 23 зачисленных пациентов соответственно. Если предположить, что пациенты с отсутствующими данными не давали клинического ответа на лечение, ХСН наблюдался у 20/23 (87%) пациентов, CCyR – у 9/23 (39,1%) пациентов, а MR – у 11/23 (47) ,8%) пациентов соответственно. Когда коэффициент ответа рассчитывается у пациентов, имеющих по крайней мере одну достоверную оценку, частота ответов для ХСН, CCyR и МР составила 20/22 (90,9%), 9/9 (100%) и 11/17 (64,7%). в соответствии.
Также в дальнейшем в 13 изданиях были опубликованы отчеты о 24 пациентах с МДС/МПС. 21 больной получал 400 мг иматиниба в сутки, остальным были назначены меньшие дозировки. Перестройка гена PDGFR обнаружена у 11 пациентов, 9 из них получили ПГР и 1 – ЧГР. Возраст больных составлял от 2 до 79 лет. В последних публикациях появилась обновленная информация о 6 из 11 пациентах, все они находились в цитогенетической ремиссии (период 32-38 месяцев). В подобной публикации приведены данные длительного наблюдения за 12 пациентами с МДС/МПС и перестройкой гена PDGFR (5 больных с исследованием В2225). Эти больные получали иматиниб в среднем в течение 47 месяцев (от 24 до 60 месяцев). Наблюдение за 6 из них длится уже 4 года. У 11 больных зафиксирована быстрая ПГР, у 10 – полная нормализация цитогенетических показателей и уменьшение или полное исчезновение транскрипций. Гематологический и цитогенетический ответ возник в среднем в течение 49 месяцев (от 19 до 60) и 47 месяцев (от 16 до 59) соответственно. Уровень общей выживаемости с момента установления диагноза составил 65 месяцев (от 25 до 234). Применение иматиниба пациентам без генетических транслокаций не приводило к значительным клиническим результатам.
Отсутствуют какие-либо клинические исследования детей с МДС/МПС. Информация о 5 пациентах с МДС/МПС, связанных с перестройкой гена PDGFR, была опубликована в 4 изданиях. Возраст больных был от 3 мес до 4 лет, иматиниб назначали в дозе 50 мг или от 92,5 мг/м 2 до 340 мг/м 2 в сутки. У всех пациентов зафиксирован полный гематологический ответ, цитогенетический и/или клинический ответ.
Клинические исследования с участием пациентов с ГЭС/ХЭЛ
В процессе одного открытого многоцентрового клинического исследования фазы II (исследование препарата B2225) проводилось испытание иматиниба в различных популяциях пациентов с заболеваниями, угрожавшими жизни, связанными с Abl, Kit или протеинтирозинкиназой рецептора ТФР. В ходе этого исследования 14 пациентов с ГЭС/ХЭЛ проходили лечение иматинибом в дозе от 100 мг до 1000 мг/сут. Кроме того, как сообщалось в 35 опубликованных описаниях случаев и исследованиях серии случаев, 162 пациента с ГЭС/ХЭЛ получали иматиниб в дозах от 75 до 800 мг/сут. Цитогенетические нарушения оценивались у 117 пациентов с общей популяцией 176 пациентов. У 61 из 117 пациентов была обнаружена гибридная киназа FIP1L1-PDGFRα. В других 3 опубликованных описаниях случаев еще у четырех пациентов с ГЭС была обнаружена положительная реакция на FIP1L1-PDGFRα. Все 65 пациентов с положительной реакцией на гибридную киназу FIP1L1-PDGFRα достигли стойкого гематологического ответа в течение месяца (диапазон от 1+ до 44+ месяцев, которые были цензурированы на момент сообщения). Как сообщалось в недавней публикации, 21 из 65 этих пациентов также достигли полной молекулярной ремиссии со средним периодом последующего наблюдения 28 месяцев (диапазон 13-67 месяцев). Возраст этих пациентов колебался от 25 до 72 лет. Кроме того, в других описаниях случаев исследователи сообщали об улучшении симптоматики и нарушениях функций других органов. Наблюдали улучшение со стороны сердца, нервной системы, кожи/подкожных тканей, органов дыхательной системы/грудной клетки/средостения, опорно-двигательного аппарата/соединительной ткани/сосудов, желудочно-кишечного тракта.
Контролируемые исследования с участием детей с ГЭС/ХЭЛ не проводились. В 3 публикациях о трех (3) пациентах с ГЭС и ХЭЛ, связанных с рецептором ТФР, была зарегистрирована перестройка генов. Возраст этих пациентов колебался от 2 до 16 лет, иматиниб таким пациентам вводили в дозе 300 мг/м 2 в сутки или в диапазоне доз 200-400 мг/сут. Все пациенты достигли полного гематологического ответа, полного цитогенетического ответа и/или полного молекулярного ответа.
Клинические исследования с участием пациентов с неоперабельными и/или метастатическими ГИСП
Одно открытое рандомизированное неконтролируемое международное исследование фазы II проводилось с участием пациентов с неоперабельными или метастатическими злокачественными ГИСП. В это исследование были включены и рандомизированы 147 пациентов для приема препарата в дозе 400 или 600 мг перорально 1 раз в сутки на срок до 36 месяцев. Эти пациенты были в возрасте от 18 до 83 лет и имели морфологический диагноз Kit-положительной злокачественной ГИСП, которая была неоперабельной и/или метастатической. Регулярно проводились иммуногистохимические анализы с Kit-антителами (А-4502, кроличьи поликлональные антисыворотки, 1:100; ДАКО корпорация, Карпинтерия, Калифорния) в соответствии с анализом методом применения комплекса авидин-биотин-пероксидаза после демаскирования антигена.
Первоначальные доказательства эффективности базировались на объективной частоте ответа. Опухоли должны быть измерены хотя бы в одном месте заболевания, характеристики ответа базировались на критериях Юго-Западной онкологической группы (SWOG). Результаты представлены в таблице 5.
Таблица 5
Лучший ответ опухоли в исследовании STIB2222 (ГИСТ)
Лучший ответ |
Все дозы (n=147) 400 мг (n=73) 600 мг (n=74) n(%) |
---|---|
Полный ответ |
1 (0,7) |
Частичный ответ |
98 (66,7) |
Стабилизация заболевания |
23 (15,6) |
Прогрессирование заболевания |
18 (12,2) |
Не поддается оценке |
5 (3,4) |
Неизвестно |
2 (1,4) |
Различий в частоте ответов между двумя группами лечения не было. Значительное количество пациентов, у которых было стабильное течение заболевания к моменту промежуточного анализа, достигли частичной ремиссии при более длительном лечении (средний период последующего наблюдения составлял 31 месяц). Среднее время до получения ответа составляло 13 недель (95% ДИ 12-23). Среднее время до установления неэффективности лечения у пациентов составляло 122 недели (95% ДИ 106-147), тогда как в общей популяции исследования он составил 84 недели (95% ДИ 71-109). Средний показатель общей выживаемости не достигнут. Оценка по методу Каплана-Мейера для установления выживаемости после 36-месячного периода последующего наблюдения составила 68%.
В двух клинических исследованиях (исследование B2222 и межгрупповое исследование S0033) суточная доза иматиниба была увеличена до 800 мг для пациентов с прогрессированием при более низких суточных дозах (400 мг или 600 мг). Для общего клинического эффекта на уровне 26% суточная доза была увеличена до 800 мг в целом у 103 пациентов; 6 пациентов достигли частичной ремиссии и 21 – стабилизации заболевания после эскалации дозы. Как показали доступные данные по безопасности, повышение дозы до 800 мг/сут у пациентов с прогрессированием при более низких дозах (400 мг или 600 мг/сут) не влияет на профиль безопасности иматиниба.
Клинические исследования с участием пациентов с ГИСП при проведении а'дювантной терапии
В процессе многоцентрового двойного слепого долгосрочного плацебо-контролируемого исследования фазы III (Z9001) с участием 773 пациентов иматиниб исследовался как адъювантная терапия. Возраст этих пациентов колебался от 18 до 91 года. В исследование были включены пациенты с гистологическим диагнозом первичной ГИСП, экспрессировавшие Kit-белок по результатам иммунохимического исследования и размер опухоли ≥ 3 см в максимальном измерении с полной резекцией первичной ГИСП в течение 14-70 дней до регистрации. После резекции первичной ГИСП пациенты были рандомизированы в одну из двух групп исследования: иматиниб в дозе 400 мг/сут или плацебо в течение одного года.
Первоначальной конечной точкой исследования было безрецидивное выживание (БРВ), которое определяется как время от даты рандомизации до даты рецидива или смерти по какой-либо причине.
Иматиниб значительно увеличивал БРВ, у 75% пациентов было зарегистрировано безрецидивное выживание на 38 месяцев приема иматиниба по сравнению с 20 месяцами в группе приема плацебо (95% ДИ [30 – без оценки]; [14 – без оценки] соответственно); (относительный риск – 0,398 [0,259-0,610], г (р
Риск рецидива у пациентов после операции по удалению первичной ГИСП оценивали методом ретроспективного анализа на основе прогностических факторов: размер опухоли, митотический индекс, локализация опухоли. Данные митотического индекса были доступны для 556 из 713 пациентов, начавших лечение. Результаты анализа подгрупп в соответствии с классификацией риска Национального института здравоохранения США и Института патологии вооруженных сил США приведены в таблице 6. В группах с низкой и очень низкой степенью риска преимуществ не отмечены. Не было преимуществ и в показателе всеобщей выживаемости.
Таблица 6
Резюме анализа БРВ в процессе исследования Z9001 в соответствии с классификацией риска Национального института здравоохранения США и Института патологии Вооруженных сил США
Критерии риска |
Уровень риска |
% пациентов |
Количество случаев/ количество пациентов |
Общее отношение рисков (95 % ДИ)* |
Показатель БРО (%) |
|
---|---|---|---|---|---|---|
12 месяцев |
24 месяца |
|||||
иматиниб по сравнению с плацебо |
иматиниб по сравнению с плацебо |
иматиниб по сравнению с плацебо |
||||
Национальный институт здравоохранения США |
низкий |
29,5 |
0/86 по сравнению с 2/90 |
не определен |
100 по сравнению с 98,7 |
100 по сравнению с 95,5 |
средний |
25,7 |
4/75 по сравнению с 6/78 |
0,59 (0,17; 2,10) |
100 по сравнению с 94,8 |
97,8 по сравнению с 89,5 |
|
высокий |
44,8 |
21/140 по сравнению с 51/127 |
0,29 (0,18; 0,49) |
94,8 по сравнению с 64,0 |
80,7 по сравнению с 46,6 |
|
Институт патологии Вооруженных сил США |
очень низкий |
20,7 |
0/52 по сравнению с 2/63 |
не определялся |
100 по сравнению с 98,1 |
100 по сравнению с 93,0 |
низкий |
25,0 |
2/70 по сравнению с 0/69 |
не определялся |
100 по сравнению со 100 |
97,8 по сравнению со 100 |
|
умеренный |
24,6 |
2/70 по сравнению с 11/67 |
0,16 (0,03; 0,70) |
97,9 по сравнению с 90,8 |
97,9 по сравнению с 73,3 |
|
высокий |
29,7 |
16/84 по сравнению с 39/81 |
0,27 (0,15; 0,48) |
98,7 по сравнению с 56,1 |
79,9 по сравнению с 41,5 |
* полный период дальнейшего наблюдения; не определен.
В процессе второго многоцентрового открытого исследования фазы III (SSG XVIII/AIO) сравнивалось лечение иматинибом в дозе 400 мг/сут в течение 12 месяцев с 36-месячным периодом лечения пациентов после хирургической резекции ГИСП и одним из следующих параметров: диаметр опухоли >5 см и митотический индекс >5/50 в поле зрения или диаметр опухоли >10 см и любой митотический индекс или опухоль любого размера с мифическим индексом >10/50 в поле зрения или опухолями с прорывом в брюшную полость. В общей сложности 397 пациентов согласились на участие в исследовании и были рандомизированы (199 пациентов в группу лечения в течение 12 месяцев и 198 пациентов в группу лечения в течение 36 месяцев), средний возраст составил 61 год (диапазон от 22 до 84 лет). Средний период последующего наблюдения составлял 54 месяца (от даты рандомизации до даты закрытия данных) с общим периодом между первым рандомизированным пациентом до даты закрытия данных в 83 месяца.
Первоначальной конечной точкой исследования являлось БРВ.
При лечении иматинибом в течение 36 месяцев БРВ было значительно дольше по сравнению с 12 месяцами лечения иматинибом (с общим отношением рисков (ВР) = 0,46 [0,32, 0,65], р
Кроме того, при лечении иматинибом в течение 36 месяцев значительно дольше была общая выживаемость (ОВ) по сравнению с 12 месяцами лечения иматинибом (ВР = 0,45 [0,22, 0,89], р
Большая продолжительность лечения (>36 месяцев) может задержать начало последующих рецидивов, однако влияние этого открытия на общую выживаемость остается неизвестным.
Общее количество смертей составило 25 в группе лечения в течение 12 месяцев и 12 – в группе лечения в течение 36 месяцев.
При анализе пациентов, которые начали проходить лечение, то есть в том числе всей исследуемой популяции, лечение иматинибом в течение 36 месяцев показало более лучшие результаты, чем в группе лечения в течение 12 месяцев. В плановом анализе подгрупп по типу мутаций ВР для БРВ в группе лечения в течение 36 месяцев для пациентов с мутациями экзона 11 составляло 0,35 [95% ДИ: 0,22; 0,56]. Нельзя было сделать выводы по другим подгруппам с менее распространенными мутациями в связи с малым количеством наблюдаемых событий.
Таблица 7
Лечение иматинибом в течение 12 месяцев и 36 месяцев (исследование SSGXVIII/AIO)
БРВ |
Группа лечения в течение 12 месяцев |
Группа лечения в течение 36 месяцев |
---|---|---|
% (ДИ) |
% (ДИ) |
|
12 месяцев |
93,7 (89,2-96,4) |
95,9 (91,9-97,9) |
24 месяца |
75,4 (68,6-81,0) |
90,7 (85,6-94,0) |
36 месяцев |
60,1 (52,5-66,9) |
86,6 (80,8-90,8) |
48 месяцев |
52,3 (44,0-59,8) |
78,3 (70,8-84,1) |
60 месяцев |
47,9 (39,0-56,3) |
65,6 (56,1-73,4) |
Выживание |
||
36 месяцев |
94,0 (89,5-96,7) |
96,3 (92,4-98,2) |
48 месяцев |
87,9 (81,1-92,3) |
95,6 (91,2-97,8) |
60 месяцев |
81,7 (73,0-87,8) |
92,0 (85,3-95,7) |
Контролируемые исследования с участием детей с c-Kit положительными ГИСП не проводились. В 7 публикациях сообщалось о 17 пациентах с ГИСП (с Kit и ТФРР мутациями или без них). Возраст этих пациентов колебался от 8 до 18 лет, и матиниб вводили как адъювантную или метастатическую терапию или в диапазоне доз от 300 до 400 мг/сут. У большинства детей, проходивших лечение ГИСП, не хватало данных, подтверждающих c-Kit или ТФРР мутации, которые могли бы привести к смешанным клиническим результатам.
Клинические исследования с участием пациентов с ДФСВ
Одно открытое многоцентровое клиническое исследование фазы II (исследование B2225) проводилось с участием 12 пациентов с ДФСВ, получавших лечение иматинибом в дозе 800 мг/сут. Возраст пациентов с ДФСВ колебался от 23 до 75 лет; ДФСВ были метастатическими с локальным рецидивом после первичной резекции и не подвергались дальнейшей резекции на момент включения в исследование. Первоначальные доказательства эффективности базировались на объективной частоте ответа. Из 12 пациентов, включенных в исследование, у 9 наблюдался ответ на лечение, у одного – полный и у 8 – частичный. У трех пациентов с частичным ответом впоследствии отсутствовали признаки заболевания после хирургического лечения. Медиана продолжительности терапии в исследовании B2225 составила 6,2 месяца с максимальной продолжительностью 24,3 месяца. В 5 опубликованных описаниях случаев сообщалось еще о 6 пациентах с ДФСВ, проходивших лечение иматинибом, их возраст колебался от 18 месяцев до 49 лет. Взрослые пациенты, о которых сообщалось в публикациях, проходили лечение иматинибом в дозе 400 мг (4 случая) или в дозе 800 мг (1 случай) в сутки. У 5 пациентов наблюдался ответ на лечение, у 3 – полный и у 2 – частичный. Медиана продолжительности терапии в публикациях колебалась от 4 недель до 20 месяцев. Транслокация t(17:22)[(q22:q13)] или продукт его гена имелись почти у всех пациентов, у которых наблюдался ответ на лечение иматинибом.
Контролируемые исследования с участием детей с ДФСВ не проводились. В 3 публикациях у 5 пациентов была зарегистрирована перестройка генов, связанная с ДФСВ и рецептором ТФР. Возраст этих пациентов колебался от новорожденных до 14 лет, и иматиниб вводили в дозе 50 мг/сут или в диапазоне доз от 400 до 520 мг/м 2 в сутки. Все пациенты достигли частичного и/или полного ответа на лечение.
Фармакокинетика
Фармакокинетика иматиниба
Оценка фармакокинетики иматиниба производилась при введении в диапазоне доз от 25 до 1000 мг. Фармакокинетические профили анализировались на 1 день, а также на 7 день или на 28 день, когда была достигнута равновесная концентрация иматиниба в плазме крови.
Абсорбция
Абсолютная биодоступность иматиниба составляет в среднем 98%. Коэффициент вариации для AUC иматиниба в плазме крови имеет разные уровни среди пациентов при пероральном приеме препарата. При применении препарата с пищей, имеющей высокое содержание жиров, по сравнению с приемом натощак, отмечается незначительное снижение степени всасывания (уменьшение Cmax иматиниба на 11% и удлинение tmax на 1,5 часа) с незначительным уменьшением AUC (7,4%) по сравнению с приемом натощак. Влияние предварительного хирургического вмешательства в желудочно-кишечном тракте на абсорбцию лекарственного средства не исследовалось.
Распределение
По данным исследований in vitro при клинически значимых концентрациях примерно 95% иматиниба связывается с белками плазмы крови (главным образом с альбумином и кислым α-гликопротеином, в незначительной степени – с липопротеином).
Биотрансформация
Главным метаболитом иматиниба, циркулирующим в кровяном русле, является N-деметилированное пиперазиновое производное, которое in vitro имеет фармакологическую активность, подобную неизмененному препарату. Было установлено, что плазменные значения AUC для данного метаболита составляют всего 16% AUC для иматиниба. Связывание N-деметилированного метаболита с белками плазмы крови подобно неизмененному препарату.
Иматиниб и N-деметилированный метаболит вместе составляют примерно 65% циркулирующей радиоактивности (AUC(0-48)). Остальная циркулирующая радиоактивность состоит из ряда незначительных метаболитов.
Результаты исследований in vitro показали, что CYP3A4 является основным ферментом P450 человека, катализирующим биотрансформацию иматиниба. Из группы потенциальных препаратов для совместного лечения (ацетаминофен, ацикловир, аллопуринол, амфотерицин, цитарабин, эритромицин, флуконазол, оксимочевина, норфлоксацин, пенициллин V) только эритромицин (IC50 50 мкм) и флуконазол (IC атиниба, которая может иметь клиническое значение.
Иматиниб, по данным исследований in vitro , показал, что может являться конкурентным ингибитором маркера субстратов CYP2C9, CYP2D6 и CYP3A4/5. Значение Ki в микросомах печени человека составляло 27, 7,5 и 7,9 мкмоль/л соответственно. Максимальная концентрация иматиниба в плазме крови больных составляла 2-4 мкмоль/л, следовательно, торможение CYP2D6 и/или CYP3A4/5-метаболизма препаратов в сыворотке крови возможно. Иматиниб не вмешивается в биотрансформацию 5-фторурацила, но тормозится метаболизм паклитаксела в результате конкурентного ингибирования CYP2C8 (Ki=34,7 мкМ). Это значение Ки гораздо выше ожидаемого уровня в плазме крови больных, применяющих иматиниб, следовательно, при одновременном применении с 5-фторурацилом или лечении паклитакселом и иматинибом лекарственное взаимодействие не ожидается.
Вывод
После перорального применения 14 C-меченного иматиниба приблизительно 81% его выводится за 7 суток с калом (68% введенной дозы) и мочой (13% дозы). В неизмененном состоянии выводится примерно 25% дозы (20% с калом и 5% с мочой). Остальные препараты выводятся в виде метаболитов.
Фармакокинетика в плазме крови
Период полувыведения после перорального приема у здоровых добровольцев составляет примерно 18 ч, что подтверждает, что назначение дозы 1 раз в сутки приемлемо. В диапазоне доз от 25 мг до 1000 мг наблюдается прямая линейная зависимость AUC от величины дозы. При введении повторных доз фармакокинетика иматиниба не меняется, кумуляция при постоянном приеме дозы в 1,5-2,5 раза превышала первоначальное значение.
Фармакокинетика у пациентов с ГИСП
У пациентов с ГИСП экспозиция была в 1,5 раза выше, чем у пациентов с ХМЛ при применении в той же дозе (400 мг/сут). На основании предварительного анализа фармакокинетики в популяции у пациентов с ГИСТ было установлено три переменных (альбумин, количество лейкоцитов и билирубин), имевших статистическое отношение к фармакокинетике иматиниба. Снижение значения альбумина вызвало уменьшение клиренса (CL/F), а также более высокий уровень лейкоцитов, что привело к сокращению CL/F. Однако эти показатели не достаточно значимы, чтобы корректировать дозы. В этой популяции пациентов наличие метастазов в печени может привести к печеночной недостаточности и снижению метаболизма.
Популяция для анализа фармакокинетики
На основе фармакокинетических данных популяции у пациентов с ХМЛ было небольшое влияние возраста на объем распределения (12% увеличение у пациентов >65 лет). Это изменение не считается клинически значимым. Было отмечено небольшое влияние массы тела на величину клиренса иматиниба: для пациентов с массой тела 50 кг средний клиренс составляет 8,5 л/час, а для пациентов с массой тела 100 кг средний клиренс возрастет до 11,8 л/час. Эти изменения не являются достаточным основанием для коррекции дозы с учетом массы тела. Фармакокинетика иматиниба не зависит и от пола и возраста.
Фармакокинетика у детей и подростков
Как и у взрослых пациентов, иматиниб у детей быстро всасывается после приема внутрь в обеих фазах исследований. Способ применения детям – 260 и 340 мг/м 2 /сут, что имеет такое же клиническое значение, как дозы 400 и 600 мг для взрослых пациентов. Сравнение AUC(0-24) на 8-й день и в 1-й день на уровне дозы 340 мг/м 2 /сут выявило кумуляцию в 1,7 раза после повторного применения.
На основании сводного популяционного фармакокинетического анализа у педиатрических пациентов с гематологическими нарушениями (ХМЛ, Ph+ГЛЛ или другими гематологическими нарушениями, лечимыми иматинибом), клиренс иматиниба увеличивается с увеличением площади поверхности тела (ППТ). После исправления эффекта ППТ другие демографические показатели, такие как возраст, масса тела и индекс массы тела, не оказывали клинически значимого влияния на экспозицию иматиниба. Анализ подтвердил, что влияние иматиниба у детей, получавших 260 мг/м 2 1 раз в сутки (не превышая 400 мг 1 раз в сутки) или 340 мг/м 2 1 раз в сутки (не превышает 600 мг 1 раз в сутки) , были аналогичными показателям у взрослых пациентов, получавших иматиниб 400 мг или 600 мг 1 раз в сутки.
Пациенты с нарушениями функции огранов
Иматиниб и его метаболиты в незначительной степени выводятся почками. Поскольку почечный клиренс иматиниба невелик, у пациентов с почечной недостаточностью снижение общего клиренса незначительное. Рост составляет примерно 1,5-2 раза, что соответствует 1,5-кратному росту уровня альфа-1 кислого гликопротеина в плазме крови, с которым прочно связывается иматиниб. Клиренс иматиниба, не связанного с белками плазмы крови, вероятно похож у пациентов с почечной недостаточностью и пациентов с нормальной функцией почек, поскольку почечная экскреция представляет лишь незначительный путь выведения для иматиниба.
Хотя результаты фармакокинетических исследований показали, что существуют значительные вариации влияния, среднее влияние иматиниба не увеличивалось у пациентов с разной степенью печеночной дисфункции по сравнению с пациентами с нормальной функцией печени.
Показания
НеопаксПоказан для лечения:
· взрослых и детей с впервые диагностированным хроническим миелолейкозом (ХМЛ) с положительной (Ph+) филадельфийской хромосомой (BCR-ABL), для которых трансплантация костного мозга не рассматривается как первая линия лечения;
· взрослых и детей с Ph+ ХМЛ в хронической фазе после неудачи в терапии альфа-интерфероном или в фазе акселерации или бластного криза;
· взрослых и детей с впервые диагностированной острой лимфобластной лейкемией (Ph+ ГЛЛ), с положительной филадельфийской хромосомой, в составе химиотерапии;
· взрослых пациентов с рецидивирующей или резистентной Ph+ ГЛЛ как монотерапия;
· взрослых пациентов с миелодиспластическими/миелопролиферирующими болезнями (МДС/МПХ), связанными с перегруппировкой генов рецептора тромбоцитарного фактора роста (ТФР);
· взрослых пациентов с гипереозинофильным синдромом (ГЭС) и/или хронической эозинофильной лейкемией (ХЭЛ) с перегруппировкой генов FIP1L1-PDGFRα.
Влияния Неопакса на результат трансплантации костного мозга выявлено не было.
НеопаксПоказан для:
Лечение взрослых пациентов с Kit (CD 117)-положительными неоперабельными и/или метастатическими злокачественными гастроинтестинальными стромальными опухолями (ГИСП); адъювантное лечение взрослых пациентов, у которых отмечается значительный риск рецидива Kit (CD 117)-положительных злокачественных ГИСП после резекции; пациенты, имеющие низкий или очень низкий риск рецидива, не должны получать адъювантную терапию; лечение взрослых пациентов с неоперабельной выпирающей дерматофибросаркомой (ВДФС) и взрослых пациентов с рецидивирующей и/или метастатической ВДФС, не поддающихся хирургическому удалению.
Эффективность препарата обусловлена общей скоростью гематологического и цитогенетического ответа у больных ХМЛ, острым лимфобластным лейкозом (Рh+ ГЛЛ), MDS/MPD, DFSP и объективной скоростью ответа у пациентов со злокачественными опухолями стромы органов пищеварительного тракта.
Эффективность иматиниба базируется на обычных гематологических и цитогенетических данных уровня ответа на лечение и продолжительности жизни без прогрессирования болезни при ХМЛ, на обычных гематологических и цитогенетических данных уровня ответа при Ph+ ГЛЛ, MDS/MPD и объективных ответах при GIST и DFSP.
Противопоказания
Повышенная чувствительность к действующему веществу или любому из вспомогательных веществ лекарственного средства.
Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другими видами взаимодействий
Активные вещества, которые могут увеличивать концентрацию иматиниба в плазме крови
Взаимодействие с веществами, ингибирующими активность изофермента CYP3A4 цитохрома Р450 (с ингибиторами протеазы, такими как индинавир, лопинавир/ритонавир, ритонавир, саквинавир, телапревир, нелфинавир, боцепревир, антимикотиками группы азолов, включая некоторыми макролидами, такими как эритромицин, кларитромицин и телитромицин), может привести к снижению метаболизма и увеличению концентрации иматиниба. Наблюдалось значительное увеличение эффекта иматиниба (среднее значение Cmax и AUC иматиниба выросли на 26% и 40% соответственно) у здоровых добровольцев, когда его назначали одновременно с однократной дозой кетоконазола (ингибитора CYP3A4). Следует быть осторожным при назначении иматиниба с ингибиторами CYP3A4.
Активные вещества, которые могут снижать концентрацию иматиниба в плазме крови
Вещества, являющиеся индукторами активности CYP3A4 (например, дексаметазон, фенитоин, карбамазепин, рифампицин, фенобарбитал, фосфенитоин, примидон или препараты зверобоя обыкновенного) могут значительно снизить эффект иматиниба, потенциально увеличивая риск терапевтической неудачи. Премедикация несколькими дозами 600 мг рифампицина с последующим введением разовой дозы 400 мг иматиниба приводила к снижению Cmax и AUC (0 - ∞) по крайней мере на 54% и 74% от соответствующих значений без применения рифампицина. Аналогичные результаты были получены у пациентов со злокачественными глиомами, получавших иматиниб, принимая при этом ферментиндуцирующие антиконвульсанты (ФИАК), такие как карбамазепин, окскарбазепин и фенитоин. По сравнению с пациентами, не принимающими ФИАК, значение AUC в плазме крови для иматиниба снизилось на 73%. Следует избегать одновременного применения рифампицина или других мощных индукторов CYP3A4 и иматиниба.
Активные вещества, концентрация которых в плазме крови может изменяться под влиянием иматиниба
Иматиниб повышает средние значения Cmax и AUC симвастатина (субстрат CYP3A4) в 2 и 3,5 раза соответственно, что указывает на ингибирование иматинибом CYP3A4. Поэтому рекомендуется с осторожностью назначать иматиниб с субстратами CYP3A4 с узким терапевтическим окном (например, с циклоспорином, пимозидом, такролимусом, сиролимусом, эрготамином, диерготамином, фентанилом, альфентанилом, терфенадином, бортезомином). Иматиниб может увеличить концентрацию в плазме крови других препаратов, метаболизирующихся CYP3A4 (таких как триазолобензодиазепины, дигидропиридиновые блокаторы кальциевых каналов, некоторые ингибиторы ГМГ-КоА-редуктазы, то есть статины и др.).
Из-за известного повышенного риска кровотечения, который ассоциируется с применением иматиниба (например, геморрагии), пациенты, которым необходима антикоагулянтная терапия, должны получать антикоагулянты с низкой молекулярной массой или стандартный гепарин вместо производных кумарина, таких как варфарин.
In vitro иматиниб ингибирует активность изофермента CYP2D6 цитохрома Р450 в концентрациях, подобных тем, которые влияют на активность CYP3A4. Иматиниб в дозе 400 мг 2 раза в сутки ингибирует CYP2D6-опосредованный метаболизм метопролола, при этом Cmax и AUC метопролола увеличиваются примерно на 23% (90% ДИ [1,16-1,30]). При назначении иматиниба совместно с субстратами CYP2D6 корректировка дозы не необходима, однако осторожность рекомендуется при его назначении с субстратами CYP2D6 с узким терапевтическим окном, такими как метопролол. Для пациентов, получающих метопролол, следует рассмотреть возможность клинического мониторинга.
In vitro иматиниб ингибирует О-глюкуронидацию парацетамола со значением Ki 58,5 мкмоль/л. Это ингибирование не наблюдалось in vivo после введения 400 мг иматиниба и 1000 мг парацетамола. Влияние высших доз иматиниба и парацетамола не изучалось.
Поэтому следует соблюдать осторожность при одновременном применении высоких доз иматиниба и парацетамола.
У пациентов после тиреоидэктомии, получающих левотироксин, экспозиция левотироксина в плазме крови может быть уменьшена при одновременном применении иматиниба, на что следует обратить внимание. Однако механизм взаимодействия препаратов до сих пор остается неизвестным.
Существует клинический опыт одновременного назначения иматиниба вместе с химиотерапией Ph + ГЛЛ пациентам, но лекарственное взаимодействие между иматинибом и химиопрепаратами не очень положительным. Может возрастать частота нежелательных явлений, ассоциированных с иматинибом, таких как гепатотоксичность, миелосупрессия и другие. Сообщалось, что применение иматиниба вместе с L-аспарагиназой может быть связано с повышением гепатотоксичности. Таким образом, применение иматиниба в комбинации с другими лекарственными средствами требует особой осторожности.
Особенности применения
Одновременное применение иматиниба вместе с другими лекарственными средствами может привести к их взаимодействию. С осторожностью следует принимать иматиниб с ингибиторами протеаз, азольными антимикотиками, некоторыми макролидами (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»), субстратами CYP3A4 с узким терапевтическим окном (такими как циклоспорин, пимозид, такроли диерготамин, фентанил, альфентанил, терфенадин, бортезомиб, доцетаксел, хинидин) или варфарином и другими производными кумарина.
Одновременное применение иматиниба и лекарственных средств, индуцирующих CYP3A4 (например, дексаметазона, фенитоина, карбамазепина, рифампицина, фенобарбитала или препаратов зверобоя обыкновенного), может значительно ослабить действие иматиниба, потенциально увеличивая риск терапевтической неудачи. Поэтому следует избегать одновременного применения сильных индукторов CYP3A4 и иматиниба.
Гипотиреоз
У пациентов после тиреоидэктомии, находившихся на заместительной терапии левотироксином во время лечения иматинибом, были зарегистрированы клинические случаи гипотиреоза. У таких больных следует тщательно контролировать уровень тиреотропного гормона (ТТГ).
Гепатотоксичность
Метаболизм иматиниба происходит в основном в печени, и только 13% препарата экскретируется почками. У пациентов с нарушениями функции печени (легкой, средней или тяжелой степени) следует тщательно контролировать показатели периферической крови и уровень печеночных ферментов. У пациентов с ГИСП возможны печеночные метастазы, что может привести к нарушению функции печени.
При применении иматиниба были случаи поражения печени, в том числе печеночной недостаточности и некроза печени. Когда иматиниб применялся в сочетании с высокодозовой химиотерапией, было зафиксировано увеличение частоты серьезных печеночных реакций. Функцию печени следует тщательно контролировать в случаях, когда иматиниб применяется вместе с химиотерапевтическими препаратами, которые приводят к нарушению функции печени (см. разделы «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий» и «Побочные реакции»).
Задержка жидкости
Тяжелые проявления задержки жидкости (плеврит, отеки, отек легких, асцит, поверхностный отек) были зарегистрированы примерно у 2,5% больных с впервые диагностированным ХМЛ, принимавших иматиниб. Потому настоятельно рекомендуется регулярно контролировать массу тела пациента. Причины неожиданного быстрого увеличения массы должны быть тщательно изучены, при необходимости следует принять соответствующие поддерживающие и терапевтические меры. В процессе клинических испытаний было зафиксировано увеличение числа этих событий у пожилых и пациентов с заболеваниями сердца в анамнезе. Поэтому при применении иматиниба больным с сердечной дисфункцией следует проявлять осторожность.
Пациенты с заболеваниями сердца
Следует обеспечить тщательное наблюдение за пациентами с заболеваниями сердца, факторами риска развития сердечной недостаточности или почечной недостаточностью в анамнезе. Пациентов с симптомами сердечной или почечной недостаточности следует обследовать и лечить.
У пациентов с гипереозинофильным синдромом (ГЭС) при инфильтрации ГЭС-клеток в миокард в скрытой форме в начале терапии иматинибом были зафиксированы единичные случаи кардиогенного шока/дисфункции левого желудочка, связанные с дегрануляцией ГЭС-клеток. Это состояние, как сообщается, обратимо при назначении системных стероидов, принятии мер поддержания кровообращения и временной отмене иматиниба. Зарегистрированные кардиологические нежелательные явления во время терапии иматинибом нечасты, до начала лечения в популяции ГЭС/ХЭЛ следует тщательно оценить соотношение пользы/риска от такой терапии.
Миелодиспластические/миелопролиферирующие заболевания с генными перестройками PDGFR и системный мастоцитоз могут ассоциироваться с высоким уровнем эозинофилов. Поэтому для назначения иматиниба необходима консультация кардиолога, проведение эхокардиографии и определение сывороточного тропонина у пациентов с ГЭС/ХЭЛ и у пациентов с МДС/МПЗ или СМ, которые ассоциируются с высоким уровнем эозинофилов. При любых подозрительных симптомах при инициировании терапии иматинибом следует учитывать возможность наблюдения у кардиолога и профилактического применения системных стероидов (1-2 мг/кг) в течение одной-двух недель.
Желудочно-кишечные кровотечения
В процессе исследования пациентов с неоперабельным и/или метастатическим ГИСП сообщалось о кровоизлияниях как в желудочно-кишечном тракте, так и внутрь опухоли. На основании имеющихся данных не были обнаружены факторы (такие как, например, размер и локализация опухоли, нарушения коагуляции), которые бы увеличивали риск возникновения кровотечения любого типа у пациентов с ГИСП. Поскольку увеличение степени васкуляризации и повышение склонности к кровотечениям являются элементами процесса возникновения и клинического течения ГИСП, следует применять стандартные методы и процедуры для мониторинга и терапии кровотечений у всех пациентов.
Дополнительно были сообщения о сосудистых эктазиях антрального отдела желудка как редкая причина желудочно-кишечных кровотечений во время постмаркетингового наблюдения у пациентов с ХМЛ, ГЛЛ и другими заболеваниями. В случае необходимости можно рассмотреть вопрос о прекращении применения иматиниба.
Синдром лизиса опухоли (СЛП)
Из-за возможного возникновения СЛП перед введением иматиниба рекомендуется коррекция клинически значимого обезвоживания и лечения высокого уровня мочевой кислоты.
Реактивация гепатита B
Реактивация гепатита B у пациентов, являющихся хроническими носителями этого вируса, происходила после того, как эти пациенты получали ингибиторы BCR-ABL-тирокиназы.
В некоторых случаях это вызывало острую печеночную недостаточность или гепатит с фульминантным течением, что требовало трансплантации печени или приводило к летальным исходам. Перед началом лечения пациентов необходимо обследовать наличие HBV-инфекции.
Перед началом лечения пациентов с положительной серологической реакцией на гепатит B (включая пациентов с болезнью в активной фазе) и пациентов, у которых определено наличие НВV-инфекции, следует направить на консультацию к инфекционистам и гепатологам, имеющим опыт лечения гепатита В. Носителей вируса гепатита B, требующие лечения иматинибом, следует тщательно проверять на признаки активной инфекции гепатита B во время лечения и в течение нескольких месяцев после окончания терапии.
Фототоксичность
Необходимо избегать или минимизировать влияние прямых солнечных лучей из-за риска фототоксичности, связанной с приемом иматиниба. Пациентам следует научить пользоваться защитной одеждой и использовать солнцезащитный крем с высоким коэффициентом солнечной защиты (SPF).
Тромботическая микроангиопатия
Ингибиторы тирозинкиназы BCR-ABL (ИТК) были связаны с тромботической микроангиопатией (ТМА), включая отдельные отчеты о случаях на Неопакс (см. раздел «Побочные реакции»). Если у пациента, получающего Неопакс, встречаются лабораторные или клинические результаты, связанные с TMA, лечение следует прекратить, а тщательную оценку ТМА, включая активность ADAMTS13 и определение антител ADAMTS13, следует завершить. Если анти-АДАМТС13-антитело повышено в сочетании с низкой активностью ADAMTS13, лечение препаратом Неопакс не следует продолжать.
Лабораторные исследования
Во время терапии иматинибом следует регулярно проводить общий анализ крови. Терапия иматинибом больных ХМЛ связана с развитием нейтропении или тромбоцитопении. Однако появление этих цитопений, вероятно, связано со стадией заболевания, на которой происходит лечение, и они были более частыми у пациентов с острой фазой ХМЛ или бластным кризом по сравнению с пациентами с ХМЛ в хронической фазе. Лечение иматинибом можно прекратить или дозу можно снизить.
У пациентов, получающих иматиниб, следует регулярно контролировать функцию печени (уровни трансаминаз, билирубина, щелочной фосфатазы).
У пациентов с нарушениями функции почек содержание иматиниба в плазме крови преимущественно выше, чем у пациентов с нормальной функцией почек. Это, вероятно, связано с повышенным уровнем в плазме крови этих больных альфа-1-кислого гликопротеина (АГП), белка, связывающегося с иматинибом. Лечение пациентов с нарушением функции почек следует начинать с минимальной начальной дозы. Больные с тяжелой почечной недостаточностью требуют осторожного лечения. При непереносимости препарата дозу можно снизить.
Длительное применение иматиниба может быть связано с клинически значимыми ухудшениями функции почек. Функцию почек следует проверить до начала терапии иматинибом и контролировать во время терапии, обращая особое внимание на пациентов, имеющих факторы риска развития почечной дисфункции. Если наблюдается нарушение функции почек, следует назначать лечение в соответствии со стандартными инструкциями.
Педиатрическая популяция
Были сообщения о случаях задержки роста у детей, получавших иматиниб. В наблюдении среди педиатрической популяции ХМЛ было выявлено статистически значимое снижение (но неопределенной клинической значимости) средних показателей стандартного отклонения высоты после 12 и 24 месяцев лечения в двух небольших подгруппах независимо от статуса пубертата и пола. Рекомендуется тщательный контроль за ростом детей, находящихся на лечении иматинибом (см. раздел «Побочные реакции»).
НеопаксВ своем составе содержит лактозу. Пациенты с редкими наследственными состояниями непереносимости галактозы, дефицита лактазы Лаппа или глюкозо-галактозной мальабсорбции не должны принимать этот препарат.
Применение в период беременности и кормлении грудью
Женщины детородного возраста
Женщинам детородного возраста следует рекомендовать применять эффективные средства контрацепции во время лечения и по крайней мере в течение 15 дней после прекращения лечения Неопаксом .
Беременность
Данные о применении иматиниба беременным женщинам ограничены. Были сообщения в постмаркетинговый период о спонтанных абортах и врожденных аномалиях младенцев у женщин, принимавших иматиниб. Однако исследования на животных показали, что репродуктивная токсичность и потенциальный риск для плода неизвестны. Иматиниб не следует применять во время беременности без необходимости. Если препарат применяется во время беременности, пациентке следует сообщить о потенциальном риске для плода.
Грудное вскармливание
Информация о концентрации иматиниба в грудном молоке ограничена. Исследования, проведенные с участием двух кормящих грудью женщин, показали, что иматиниб и его активный метаболит могут попадать в грудное молоко. Соотношение уровней в грудном молоке и в плазме крови, которое изучалось у одной пациентки, составляло 0,5 для иматиниба и 0,9 для метаболита, что позволяет предположить наличие значительного количества метаболита в грудном молоке. С учетом сочетания концентраций иматиниба и метаболита и максимального ежедневного потребления молока грудными детьми общее ожидаемое влияние было низким (~10% терапевтической дозы). Однако из-за неизвестных последствий влияния малых доз иматиниба на грудных детей женщины, принимающие иматиниб, не должны кормить грудью.
Фертильность
В доклинических исследованиях не отмечалось влияния на фертильность самцов и крыс. Исследования пациентов, получавших иматиниб, и его влияние на фертильность и гаметогенез не проводились. Пациентам, озабоченным их фертильностью при лечении иматинибом, следует проконсультироваться со своим врачом.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортом или другими механизмами
Пациентам следует предупредить, что во время лечения иматинибом они могут ощущать нежелательные эффекты, такие как головокружение, нечеткость зрения или сонливость. Поэтому следует быть внимательным при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами.
Способ применения и дозы
Терапию должен проводить врач, имеющий опыт лечения пациентов с гематологическими злокачественными опухолями и злокачественными саркомами в зависимости от показаний.
Для доз по 400 мг и выше (см. рекомендации по дозировке ниже) доступны таблетки по 400 мг (неделимые).
Для доз, остальных за 400 и 800 мг (см. рекомендации по дозировке ниже), доступны делящиеся таблетки по 100 мг.
Назначенную дозу следует принимать перорально во время еды с большим количеством воды для предотвращения желудочно-кишечных расстройств. Дозы по 400 и 600 мг принимать 1 раз в сутки, тогда как дозу 800 мг следует разделить на два приема в день по 400 мг, утром и вечером.
Для пациентов, не способных проглатывать таблетки, покрытые пленочной оболочкой, эти таблетки можно растворить в стакане воды или яблочного сока. Необходимое количество таблеток растворить в соответствующем объеме напитка (около 50 мл для таблетки 100 мг и 200 мл для таблетки 400 мг). Суспензию следует принять сразу после полного растворения таблетки (таблеток).
Дозировка для взрослых пациентов при ХМЛ
Рекомендуемая доза Неопакса составляет 400 мг/день для взрослых больных ХМЛ в хронической фазе. Хроническая фаза ХМЛ определяется при наличии следующих критериев: 100*10 9 /л.
Для взрослых пациентов в фазе акселерации рекомендуемая доза Неопакса составляет 600 мг/сут.
Фаза акселерации определяется наличием любых из таких бластов: бласты ≥15%, но ≥30% в крови или костном мозге (при условии, что бласт 9/л, не связанные с терапией).
Рекомендуемая доза Неопакса при бластном кризе – 600 мг/сут. Бластный криз определяется при количестве бластов ≥30% в крови или костном мозге или при экстрамедуллярной болезни, кроме гепатоспленомегалии.
Продолжительность лечения. Во время клинических исследований лечение Неопаксом продолжалось, пока наблюдались признаки прогрессирования болезни. Эффект при прекращении лечения по достижении полного цитогенетического ответа не был исследован.
Вопрос о повышении дозы от 400 мг до 600 мг или 800 мг для пациентов с хронической фазой заболевания и от 600 мг до максимальной 800 мг (назначают по 400 мг 2 раза в сутки) для пациентов в фазе акселерации или в фазе бластного криза можно рассматривать как отсутствия выраженных побочных реакций и выраженных нейтропении и тромбоцитопении, не связанных с лейкемией, при следующих обстоятельствах: прогрессирование заболевания (в любой период); отсутствие достижения удовлетворительного эффекта со стороны системы крови после как минимум 3 месяцев лечения; потеря предварительно достигнутого цитогенетического ответа после 12 месяцев лечения или потеря предварительно достигнутого гематологического или цитогенетического ответа.
Пациенты должны подвергаться тщательному контролю после повышения дозы, поскольку частота побочных эффектов при повышенных дозах возрастает.
Дозировка при ХМЛ у детей
При дозировке для детей или подростков необходимо учитывать площадь поверхности тела (мг/ м2 ). Доза 340 мг/м 2 рекомендована для детей или подростков с хронической фазой ХМЛ и фазой акселерации (не превышать общую дозу 800 мг). Прием препарата возможен 1 раз в день или суточную дозу можно разделить на два приема – утром и вечером. Рекомендуемые дозы базируются на опыте лечения небольшого количества педиатрических пациентов. Опыт лечения детей младше 2 лет отсутствует.
Увеличение дозы с 340 мг/м 2 до 570 мг/м 2 в сутки (не превышать общую дозу 800 мг) возможно для детей или подростков при отсутствии выраженных побочных действий и выраженной нейтропении и тромбоцитопении, кроме связанных с лейкемией. : прогрессирование заболевания (в любой период); отсутствие достижения удовлетворительного эффекта со стороны системы крови после как минимум 3 месяцев лечения; потеря предварительно достигнутого цитогенетического ответа после 12 месяцев лечения или потеря предварительно достигнутого гематологического или цитогенетического ответа.
Пациенты должны подвергаться тщательному контролю после повышения дозы, поскольку частота побочных эффектов при повышенных дозах возрастает.
Дозировка при Ph-положительной (Ph+) ГЛЛ у взрослых
Рекомендуемая доза лекарственного средства Неопакс для взрослых пациентов с Ph+ ГЛЛ составляет 600 мг/сут.
Гематологи при лечении этой болезни должны контролировать терапию на всех этапах ухода.
Учитывая существующие данные, иматиниб показал эффективность и безопасность при приеме по 600 мг/сут в комбинации с химиотерапией в фазе индукции, объединения и содержания фаз химиотерапии для взрослых пациентов с впервые диагностированным Ph+ ГЛЛ. Продолжительность терапии Неопаксом может изменяться в соответствии с выбранной программой лечения, но в целом более длительный прием иматиниба показал лучшие результаты терапии.
Для взрослых пациентов с рецидивирующим или резистентным Ph+ ГЛЛ дозировка в количестве 600 мг/сут как монотерапия является безопасной, эффективной и может быть назначена до тех пор, пока наблюдаются признаки прогрессирования заболевания.
Дозировка при Ph-положительной (Ph+) ГЛЛ у детей
Дозировка для детей должна зависеть от площади поверхности тела (мг/ м2 ). Рекомендованная суточная доза для детей с ГЛЛ с положительной филадельфийской хромосомой в лейкоцитах (Ph+ ГЛЛ) составляет 340 мг/м 2 (не превышать максимальную суточную дозу 600 мг).
Дозировка при МДС/МПХ
Рекомендуемая доза лекарственного средства Неопакс для взрослых пациентов с МДС/МПХ составляет 400 мг/сут.
Во время единственного клинического исследования лечения иматинибом продолжалось до тех пор, пока наблюдались признаки прогрессирования заболевания. На момент анализа средняя продолжительность лечения была 47 месяцев (24 дня – 60 месяцев).
Дозировка при ГЭС и/или ХЭЛ
Рекомендуемая доза лекарственного средства Неопакс для пациентов с ГЭС/ХЭЛ составляет 100 мг/сут.
Повышение дозы со 100 мг/сут до 400 мг/сут возможно при отсутствии побочных реакций или недостаточной эффективности лечения.
Лечение должно продолжаться до тех пор, пока наблюдается эффективность применения препарата.
Дозировка для пациентов с Kit (CD117)-положительными неоперабельными и/или метастатическими злокачественными ГИСТ для адъювантной терапии взрослых пациентов, у которых существует высокий риск рецидива Kit (CD117)-положительных злокачественных ГИСТ после резекции
Рекомендуемая доза лекарственного средства Неопакс для пациентов с неоперабельными и/или метастатическими злокачественными ГИСП составляет 400 мг/сут.
Существует ограниченное количество данных о повышении дозы с 400 мг/сут до 600 или 800 мг/сут для пациентов с прогрессированием при меньших дозах.
Во время клинических испытаний с участием пациентов с ГИСП лечение иматинибом продолжалось до тех пор, пока не наблюдалось прогрессирование заболевания. На время анализа средняя продолжительность лечения составляла 7 месяцев (7 дней – 13 месяцев). Эффект от прекращения лечения по достижении ответа не был исследован.
Рекомендуемая доза лекарственного средства Неопакс при адъювантном лечении для взрослых пациентов с последующей резекцией ГИСП составляет 400 мг/сут. Оптимальная продолжительность лечения до сих пор не определена. Продолжительность лечения при клиническом испытании по этим показаниям составляла 36 месяцев.
Дозировка при неоперабельной выпирающей дерматофибросаркоме (ВДФС)
Рекомендуемая доза лекарственного средства Неопакс для пациентов с ВДФС составляет 800 мг/сут.
Коррекция дозировки при побочных реакциях
Негематологические побочные реакции
При возникновении тяжелых негематологических побочных реакций при приеме Неопакса лечения необходимо отложить до улучшения состояния. После этого лечение можно продолжить по необходимости в зависимости от тяжести предыдущего состояния.
Если возникает повышение количества билирубина более чем в 3 раза от установленного верхнего предела нормы (ULN) или печеночных трансмиттеров более чем в 5 раз от ULN, то лечение иматинибом следует отложить, пока количество билирубина не вернется к количеству меньшему в 1,5 раза от ULN, и количество печеночных трансмиттеров до количества меньшего в 2,5 раза от ULN. Лечение иматинибом можно продолжить при условии уменьшения суточной дозы. Для взрослых дозу следует снизить с 400 до 300 мг или с 600 до 400 мг или с 800 до 600 мг в сутки и для детей или подростков – с 340 до 260 мг/м 2 в сутки.
Гематологические побочные реакции
При развитии выраженной нейтропении или тромбоцитопении рекомендуется снизить дозу или прекратить лечение, как указано в таблице 8.
Таблица 8
Корректировка дозы при нейтропении и тромбоцитопении
Хроническая фаза ХМЛ, СМ
MДС/MПЗ и ГИСП (начальная доза 400 мг)
ГЭС/ХЕЛ
(доза 400 г)
Показания к лечению |
Показатели формулы крови |
Мероприятия ГЭС/ХЭЛ (начальная доза 100 мг) и СМ, связанный с эозинофилией |
ЕЧН 9 /л и/или уровень тромбоцитов 9/л |
1. Прекратить введение иматиниба, пока не будет достигнут АЧН ≥ 1,5×10 9 /л и уровень тромбоцитов ≥75×10 9 /л. 2. Восстановить терапию иматинибом в предыдущей дозе (которая была до развития тяжелой нежелательной реакции). |
---|---|---|---|---|
ЕЧН 9/л и/или уровень тромбоцитов 9/л |
1. Прекратить введение иматиниба, пока не будет достигнут АЧН ≥1,5×10 9 /л и уровень тромбоцитов ≥75×10 9 /л. 2. Восстановить терапию иматинибом в предыдущей дозе (которая была до развития тяжелой нежелательной реакции). 3. В случае рецидива при АЧН 9/л и/или уровне тромбоцитов 9/л повторить шаг 1 и восстановить терапию иматинибом в пониженной дозе 300 мг. |
|||
Хроническая фаза ХМЛ у детей (доза 340 мг/м 2 ) |
ЕЧН 9/л и/или уровень тромбоцитов 9/л |
1. Прекратить введение иматиниба пока не будет достигнут АЧН ≥1,5×10 9 /л и уровень тромбоцитов ≥75×10 9 /л. 2. Восстановить терапию иматинибом в предыдущей дозе (которая была до развития тяжелой нежелательной реакции). 3. В случае рецидива при АЧН 9/л и/или уровне тромбоцитов 9/л повторить шаг 1 и восстановить терапию иматинибом в пониженной дозе. 260 мг/м 2 . |
||
Острая фаза ХМЛ и бластный кризис и Ph+ГЛЛ (начальная доза 600 мг) |
а АЧН 9/л и уровень тромбоцитов 9/л |
1. Проверить, действительно ли цитопения связана с лейкозом (аспирация костного мозга или биопсия). 2. Если цитопения не связана с лейкозом, снизить дозу иматиниба до 400 мг. 3. Если цитопения длится в течение 2 нед, уменьшить дозу до 300 мг. 4. Если цитопения сохраняется в течение 4 недель и не связана с лейкемией, прекратить терапию иматинибом, пока не будет достигнута АЧН ≥ 1×10 9 /л и уровень тромбоцитов ≥ 20×10 9 /л, а затем возобновить терапию в дозе 300 мг. |
||
Острая фаза ХМЛ и бластный криз у детей (начальная доза 340 мг/м 2 ) |
а ЕЧН 9/л и/или тромбоциты 9/л |
1. Проверить, действительно ли цитопения связана с лейкозом (аспирация костного мозга или биопсия). 2. Если цитопения не связана с лейкозом, снизить дозу иматиниба до 260 мг/м 2 . 3. Если цитопения продолжается в течение 2 нед, уменьшить дозу до 200 мг/м 2 . 4. Если цитопения сохраняется в течение 4 недель и не связана с лейкемией, прекратить терапию иматинибом, пока не будет достигнута АЧН ≥ 1×10 9 /л и уровень тромбоцитов ≥ 20×10 9 /л, а затем возобновить терапию в дозе 200 мг/м 2 . |
||
ВДФС (доза 800 мг) |
АЧН 9/л и/или тромбоциты 9/л |
1. Прекратить введение иматиниба пока не будет достигнут АЧН ≥1,5×10 9 /л и уровень тромбоцитов ≥75×10 9 /л. 2. Восстановить терапию иматинибом в дозе 600 мг. 3. В случае рецидива, когда АЧН 9/л и/или уровень тромбоцитов 9/л, повторить шаг 1 и восстановить терапию иматинибом в пониженной дозе 400 мг. |
||
АЧН – абсолютное число нейтрофилов а наблюдается после не менее 1 месяца лечения. |
Особые группы больных
Использование в педиатрии. Нет опыта применения препарата Неопакс детям с ХМЛ в возрасте до 2 лет, а также детям с Ph+ ГЛЛ до 1 года.
Опыт применения детям с MДС/MПЗ, ВДФС, ГИСП и ГЭС/ХЭЛ очень ограничен.
Безопасность и эффективность применения иматиниба для детей с МДС/МПЗ, DFSP, ГИСП и ГЭС/ХЭЛ (до 18 лет) не были проверены в клинических испытаниях. Имеются опубликованные данные, но разработать рекомендации по дозировке нет возможности.
Печеночная недостаточность. Иматиниб в основном метаболизируется печенью. Пациентам с легкой, средней или тяжелой дисфункцией печени следует принимать минимальную рекомендованную дозу 400 мг/сут. При плохой переносимости дозу можно снизить.
Таблица 9
Классификация печеночной дисфункции
Дисфункция печени |
Функциональные пробы печени |
---|---|
Легко |
Общий билирубин: 1,5 ВМН; АСТ > ВМН (значение может быть нормальным или ВМН) |
Средняя |
Общий билирубин >1,5-3,0 ВМН; АСТ – любые значения |
Тяжело |
Общий билирубин > 3-10 ВМН; АСТ – любые значения |
ВМН – верхний предел нормы.
АСТ – аспартотаминотрансфераза.
Почечная недостаточность. Пациентам с почечной дисфункцией или находящимся на диализе начальную дозу следует назначать на уровне минимальной рекомендуемой дозы - 400 мг в день. Однако терапевтические мероприятия у этих пациентов рекомендуется проводить с осторожностью. При непереносимости препарата дозу можно снизить. Если препарат хорошо переносится, в случае недостаточной эффективности дозу можно увеличить.
Пациенты пожилого возраста. Фармакокинетика иматиниба у пожилых людей специально не изучалась. Среди взрослых пациентов - участников клинических испытаний, включавших более 20% пациентов в возрасте от 65 лет, никаких существенных возрастных отличий в фармакокинетике не наблюдалось. Для пациентов пожилого возраста специальные рекомендации по дозировке отсутствуют.
Дети.
Нет опыта применения препарата Неопакс детям с ХМЛ в возрасте до 2 лет, а также детям с Ph+ ГЛЛ до 1 года.
Опыт применения детям с MДС/MПЗ, ВДФС, ГИСП и ГЭС/ХЭЛ очень ограничен.
Безопасность и эффективность применения иматиниба для детей с МДС/МПЗ, DFSP, ГИСП и ГЭС/ХЭЛ (до 18 лет) не были проверены в клинических испытаниях. Имеются опубликованные данные, но разработать рекомендации по дозировке нет возможности.
Передозировка
Опыт назначения более высоких доз, чем рекомендованная терапевтическая доза, ограничен. Единичные сообщения о передозировке иматиниба поступали спонтанно или опубликованы. При передозировке следует наблюдать за пациентом, а также проводить соответствующее симптоматическое лечение. В целом о последствиях подобных случаев было поставлено в известность как «улучшение» или «выздоровление».
Взрослые
1200-1600 мг (продолжительностью от 1 до 10 суток): тошнота, рвота, диарея, сыпь, эритема, отек, припухлость, усталость, мышечные спазмы, тромбоцитопения, панцитопения, боли в животе, головная боль, снижение аппетита.
1800-3200 мг (3200 мг ежедневно в течение 6 дней): слабость, миалгия, повышение уровня креатинфосфокиназы, повышение уровня билирубина, желудочно-кишечная боль.
6400 мг (однократная доза): один случай, когда пациент имел тошноту, рвоту, боль в брюшной полости, повышение температуры тела, отек лица, снижение количества нейтрофилов, повышение уровня трансаминаз.
От 8 до 10 г (однократная доза): зарегистрированы рвота и боль по ходу желудочно-кишечного тракта.
Дети
У одного 3-летнего мальчика после однократного приема 400 мг наблюдались рвота, диарея и анорексия, а у другого 3-летнего мальчика после однократного приема 980 мг наблюдались снижение количества лейкоцитов и диарея.
При передозировке следует наблюдать за пациентом, а также проводить соответствующее поддерживающее лечение.
Побочные реакции
Побочные реакции, о которых сообщалось чаще, чем в редких случаях, указаны ниже по системно-органным классам и по частоте. Категории частоты определяются по такой шкале: очень распространены (≥1/10), распространены (≥1/100,
В каждой категории по частоте побочные реакции представлены в порядке убывания их степени тяжести.
Таблица 10
Побочные реакции в клинических исследованиях
Частота |
Побочные реакции |
||
---|---|---|---|
Инфекции и инвазии |
|||
Нераспространенные |
Опоясывающий герпес, простой герпес, назофарингит, пневмония 1 , синусит, целлюлит, инфекции верхних дыхательных путей, грипп, инфекции мочевыводящих путей, гастроэнтерит, сепсис |
||
Редко распространены |
Грибковые инфекции |
||
Частота неизвестна |
Реактивация гепатита В* |
||
Доброкачественные, злокачественные и неопределенные опухоли (включая кисты и полипы) |
|||
Редко распространены |
Синдром лизиса опухоли |
||
Частота неизвестна |
Кровоизлияние в опухоль/некроз опухоли* |
||
Иммунологические нарушения |
|||
Частота неизвестна |
Анафилактический шок* |
||
Со стороны кроветворной и лимфатической системы |
|||
Очень распространены |
Нейтропения, тромбоцитопения, анемия |
||
Распространены |
Панцитопения, фебрильная нейтропения |
||
Нераспространенные |
Тромбоцитемия, лимфопения, подавление костного мозга, эозинофилия, увеличение лимфатических узлов |
||
Редко распространены |
Гемолитическая анемия, тромботическая микроангиопатия |
||
Нарушение метаболизма и усвоение питательных веществ |
|||
Распространены |
Анорексия |
||
Нераспространенные |
Гипокалиемия, повышение аппетита, гипофосфатемия, снижение аппетита, обезвоживание, подагра, гиперурикемия, гиперкальциемия, гипергликемия, гипонатриемия |
||
Редко распространены |
Гиперкалиемия, гипомагниемия |
||
Со стороны психики |
|||
Распространены |
Бессонница |
||
Нераспространенные |
Депрессия, снижение либидо, беспокойство |
||
Редко распространены |
Состояние спутанного сознания |
||
Со стороны нервной системы |
|||
Очень распространены |
Головная боль |
||
Распространены |
Головокружение, парестезии, нарушение вкуса, снижение чувствительности |
||
Нераспространенные |
Мигрень, сонливость, обморок, периферическая нейропатия, ухудшение памяти, люмбосакральный радикулит, синдром Экбома (измученных ног), тремор, кровоизлияния в мозг |
||
Редко распространены |
Повышение внутричерепного давления, судороги, неврит зрительного нерва |
||
Частота неизвестна |
Отек головного мозга* |
||
Со стороны органов зрения |
|||
Распространены |
Отек век, повышенное слезотечение, конъюнктивальные кровотечения, конъюнктивит, сухость глаз, нечеткость зрения |
||
Нераспространенные |
Раздражение глаз, боль в глазах, орбитальный отек, кровотечения из склеры, кровоизлияния в сетчатку, блефарит, отек макулы |
||
Редко распространены |
Катаракта, глаукома, отек диска зрительного нерва |
||
Частота неизвестна |
Кровоизлияние в стекловатое тело* |
||
Со стороны органов слуха и равновесия |
|||
Нераспространенные |
Головокружение, шум в ушах, потеря слуха |
||
Со стороны сердца |
|||
Нераспространенные |
Ощущение сердцебиения, тахикардия, застойная сердечная недостаточность 3 , отек легких |
||
Редко распространены |
Аритмия, фибрилляция предсердий, остановка сердца, инфаркт миокарда, стенокардия, перикардиальный выпот |
||
Частота неизвестна |
Перикардит*, тампонада сердца* |
||
Сосудистые нарушения 4 |
|||
Распространены |
Эритема, кровотечения |
||
Нераспространенные |
Гипертензия, гематома, субдуральная гематома, похолодание конечностей, гипотензия, феномен Рейно |
||
Частота неизвестна |
Тромбоз/эмболия* |
||
Со стороны дыхательной системы, органов грудной клетки и средостения. |
|||
Распространены |
Одышка, носовое кровотечение, кашель |
||
Нераспространенные |
Плевральный выпот 5 , боль в горле и гортани, фарингит. |
||
Редко распространены |
Плевритическая боль, фиброз легких, легочная гипертензия, легочное кровотечение |
||
Частота неизвестна |
Острая дыхательная недостаточность 11 *, интерстициальные заболевания легких* |
||
Со стороны желудочно-кишечного тракта |
|||
Очень распространены |
Тошнота, диарея, рвота, диспепсия, боль в животе 6 |
||
Распространены |
Метеоризм, вздутие живота, гастроэзофагеальный рефлюкс, запор, сухость во рту, гастрит. |
||
Нераспространенные |
Стоматит, язвы в полости рта, желудочно-кишечные кровотечения 7 , отрыжка, молотая, эзофагит, асцит, язва желудка, рвота кровью, хейлит, дисфагия, панкреатит |
||
Редко распространены |
Колит, непроходимость кишечника, воспалительные заболевания кишечника |
||
Частота неизвестна |
Тонко-/толстокишечная непроходимость*, перфорация желудочно-кишечного тракта*, дивертикулит*, сосудистая эктазия антрального отдела желудка* |
||
Со стороны гепатобилиарной системы |
|||
Распространены |
Повышение уровня печеночных ферментов |
||
Нераспространенные |
Гипербилирубинемия, гепатит, желтуха. |
||
Редко распространены |
печеночная недостаточность 8 , некроз печени |
||
Кожные нарушения и нарушения подкожной клетчатки |
|||
Очень распространены |
Периорбитальный отек, дерматит/экзема/сыпь |
||
Распространены |
Зуд, отек лица, сухость кожи, эритема, алопеция, ночная потливость, реакции светочувствительности |
||
Нераспространенные |
Гнойничковые высыпания, ушиб, повышенная потливость, крапивница, экхимозы, повышенная склонность к ушибам, гипотрихоз, гипопигментация кожи, эксфолиативный дерматит, онихорексис, фолликулит, петехии, псориаз, пурпура, гиперпигментация кожи |
||
Редко распространены |
Острый фебрильный нейтрофильный дерматоз (синдром Мира), обесцвечивание ногтей, отек Квинке, везикулярная сыпь, мультиформная эритема, лейкоцитокластический васкулит, синдром Стивенса-Джонсона, острый генерализованный экзантематозный пустульоз |
||
Частота неизвестна |
Синдром ладонно-подошовной эритродизестезии*, лихеноидный кератоз*, красный плоский лишай*, токсический эпидермальный некролиз*, медикаментозная сыпь, сопровождающаяся эозинофилией и системными проявлениями*, псевдопорфирия* |
||
Со стороны скелетно-мышечной системы и соединительной ткани |
|||
Очень распространены |
Мышечные спазмы и судороги, мышечно-скелетная боль, в том числе миалгия, артралгия, костная боль . |
||
Распространены |
Отек суставов |
||
Нераспространенные |
Скованность суставов и мышц |
||
Редко распространены |
Мышечная слабость, артрит, рабдомиолиз/миопатия |
||
Частота неизвестна |
Асептический некроз/некроз бедренной кости*, задержка роста у детей* |
||
Почечные нарушения и нарушения мочевыделительной системы |
|||
Нераспространенные |
Боль в области почек, гематурия, ОПН, увеличение частоты мочеиспускания |
||
Частота неизвестна |
Хроническая почечная недостаточность |
||
Со стороны репродуктивной системы и молочных желез |
|||
Нераспространенные |
Гинекомастия, эректильная дисфункция, меноррагия, нерегулярные менструации, сексуальная дисфункция, боль в сосках, увеличение груди, отек мошонки |
||
Редко распространены |
Желтое тело с геморрагическим содержимым/геморрагическая киста яичника |
||
Общие расстройства |
|||
Очень распространены |
Задержка жидкости и отеки, усталость |
||
Распространены |
Слабость, гипертермия, анасарка, озноб, скованность |
||
Нераспространенные |
Боль в груди, недомогание |
||
исследование |
|||
Очень распространены |
Увеличение массы тела |
||
Распространены |
Уменьшение массы тела |
||
Нераспространенные |
Повышение уровня креатинина крови, повышение уровня креатинофосфокиназы крови, повышение уровня лактатдегидрогеназы, повышение уровня щелочной фосфатазы крови |
||
Редко распространены |
Повышение уровня амилазы крови |
* Данные типы реакций были зафиксированы, главным образом, в постмаркетинговый период применения иматиниба. Они включают спонтанные сообщения о случаях, а также серьезные нежелательные эффекты, которые наблюдались во время длительных исследований, программ с расширенным доступом, исследований клинической фармакологии и испытательных исследований применения вне утвержденных показаний. Поскольку данные реакции наблюдались в популяциях неопределенной численности, не всегда можно достоверно определить их частоту или установить причинно-следственную связь с применением иматиниба.
1 О пневмонии сообщалось чаще всего у пациентов с трансформированной ХМЛ и пациентов с желудочно-кишечными стромальными опухолями.
2 О головной боли чаще всего сообщалось у пациентов с желудочно-кишечными стромальными опухолями.
3 На основе расчета пациенто-летнего нарушения функции сердца, в том числе застойная сердечная недостаточность, чаще наблюдались у пациентов с трансформированной ХМЛ, чем с хронической ХМЛ.
4 Ощущение притока крови чаще всего наблюдалось у пациентов с желудочно-кишечными стромальными опухолями, а кровотечения (гематомы, геморрагии) – у пациентов с желудочно-кишечными стромальными опухолями и трансформированной ХМЛ (ХМЛ-АР и ХМЛ-ВС).
5 О плевральном выпоте чаще сообщалось у пациентов с желудочно-кишечными стромальными опухолями и пациентов с трансформированной ХМЛ (ХМЛ-АР и ХМЛ-ВС), чем у пациентов с хронической ХМЛ.
6+7 Боли в животе и желудочно-кишечные кровотечения были наиболее частыми у пациентов с желудочно-кишечными стромальными опухолями.
8 Сообщалось о некоторых летальных случаях печеночной недостаточности и некроза печени.
9 Мышечно-скелетная боль во время лечения иматинибом или после прекращения лечения наблюдалась во время постмаркетинговых исследований.
10 Мышечно-скелетная боль и подобные реакции чаще наблюдались у пациентов с ХМЛ, чем у пациентов с желудочно-кишечными стромальными опухолями.
11 Сообщалось о летальных случаях у пациентов с поздними стадиями заболевания, тяжелыми инфекциями, тяжелой нейтропенией и другими серьезными сопутствующими расстройствами.
Изменения в лабораторных показателях
Гематология
При ХМЛ во всех исследованиях постоянно отмечались цитопении, особенно нейтропения и тромбоцитопения, с предположением, что более высокая частота наблюдается при высоких дозах ≥750 мг (фаза I исследований). Однако появление цитопении также четко зависит от стадии заболевания, частота 3 и 4 степени нейтропении (абсолютное количество нейтрофилов 9/л) и тромбоцитопении (количество тромбоцитов 9/л) примерно в 4-6 раз выше в фазе бластного криза и фазе 9 64% и 44-63% для нейтропении и тромбоцитопении соответственно) по сравнению с пациентами с впервые диагностированной ХМЛ в хронической фазе (16,7% – нейтропения и 8,9% – тромбоцитопения). При впервые диагностированной хронической фазе ХМЛ нейтропения 4 класса (абсолютное количество нейтрофилов 9/л) и тромбоцитопения (количество тромбоцитов 9/л) наблюдались в 3,6% и
В процессе исследования у пациентов с неоперабельными и/или метастатическими ГИСП анемия 3 и 4 степени была зарегистрирована у 5,4% и 0,7% пациентов соответственно, что может быть связано с желудочно-кишечными или опухолевыми кровотечениями, по крайней мере у некоторых из этих пациентов. Нейтропения 3 и 4 класса была зарегистрирована у 7,5% и 2,7% пациентов соответственно, а тромбоцитопения 3 степени – у 0,7% больных. Ни у одного пациента не зафиксирована тромбоцитопения 4 класса. Уменьшение количества лейкоцитов и нейтрофилов происходит преимущественно в течение первых шести недель терапии с относительно стабильными значениями после этого.
Биохимия
Значительное повышение уровня трансаминаз (и уровня АСТ (аспартатаминотрансферазы) 3 и 4 степени (4,8%). Повышение уровня билирубина наблюдалось менее чем в 3% случаев.
Зарегистрированы случаи цитолитического и холестатического гепатита, а также печеночной недостаточности, иногда с летальным исходом, в том числе у одного пациента, применявшего высокие дозы парацетамола.
Описание отдельных побочных реакций
Реактивация гепатита В
Зафиксирована реактивация гепатита В у пациентов после приема ингибитора BCR-ABL-тирозинкиназы (ИТК). В некоторых случаях это повлекло за собой острую печеночную недостаточность или гепатит с фульминантным течением, что требовало трансплантации печени или приводило к летальному исходу.
Сообщения о подозреваемых побочных реакциях
Отчетность о предполагаемых побочных реакциях после регистрации лекарственного средства имеет немаловажное значение. Это позволяет продолжать мониторинг баланса польза/риск лекарственного средства. Информацию о любых предполагаемых побочных реакциях следует подавать в соответствии с требованиями законодательства.
У пациентов с поздними стадиями злокачественных новообразований возможны многочисленные сопутствующие патологические состояния, что затрудняет установление причинно-следственной связи побочных реакций из-за разнообразия симптомов, связанных с основным заболеванием, его прогрессированием, а также параллельным назначением многочисленных лекарственных средств.
Во время клинических исследований ХМЛ прекращение приема лекарственного средства из-за связанных с ним побочных реакций наблюдалось у 2,4% больных с впервые установленным диагнозом, у 4% пациентов с поздней хронической фазой после неэффективной терапии интерфероном, у 4% пациентов в фазе акселерации после неэффективной терапии интерфероном и 5% пациентов в период бластного кризиса после неэффективной терапии интерфероном. В случае ГИСП применение исследуемого препарата было прекращено из-за нежелательных реакций, связанных с его приемом, у 4% пациентов.
Побочные реакции были подобны практически всем показаниям, за исключением двух. У больных ХМЛ наблюдалась большая частота миелосупрессии по сравнению с больными ГИСП, что, вероятно, связано с основным заболеванием. В исследовании у пациентов с неоперабельными и/или метастатическими ГИСП 7 (5%) пациентов имели желудочно-кишечные кровотечения 3/4 по шкале критериев токсичности (3 больных), внутриопухолевые кровотечения (3 больных) или и то и другое (у 1 пациента) . Желудочно-кишечные локализации опухолей могли являться источником желудочно-кишечных кровотечений. Желудочно-кишечные и опухолевые кровотечения могут быть опасными для жизни, а иногда и иметь летальное последствие. Наиболее распространенными (≥10%) побочными реакциями, связанными с приемом лекарственного средства, в обоих случаях были легкая тошнота, рвота, диарея, боль в животе, усталость, миалгия, мышечные судороги и сыпь. Поверхностные отеки часто отмечались во всех исследованиях и были преимущественно описаны как периорбитальный отек или отеки нижних конечностей. Однако эти отеки редко были тяжелыми и корректировались мочегонными средствами, другими поддерживающими средствами или уменьшением дозы иматиниба.
При сочетании иматиниба с высокими дозами химиотерапии у Ph+ ГЛЛ пациентов наблюдалась транзиторная печеночная токсичность посредством повышения уровня трансаминаз и гипербилирубинемии. Учитывая ограниченные данные по безопасности, побочные реакции у детей, о которых сообщалось до сих пор, сопоставимы с профилем безопасности у взрослых пациентов с Ph+ ГЛЛ. Профиль безопасности для детей с Ph+ ГЛЛ очень ограничен, однако новых вопросов безопасности обнаружено не было.
Различные побочные реакции, такие как плеврит, асцит, отек легких и быстрое увеличение массы тела с поверхностными отеками или без них, могут быть определены в целом как задержка жидкости. Подобные реакции обычно можно контролировать с помощью диуретиков и временного прекращения приема иматиниба и других соответствующих мер поддерживающей терапии. Однако некоторые из этих реакций могут быть серьезными или опасными для жизни, некоторые пациенты с бластным кризом и сложным клиническим анамнезом плеврального выпота, застойной сердечной недостаточности и почечной недостаточности умерли. В педиатрических клинических испытаниях не сделано отдельных выводов по безопасности.
Срок годности
3 года.
Условия хранения
Это лекарственное средство не требует специальных условий хранения.
Хранить в недоступном для детей месте.
Упаковка
Для дозировки по 100 мг:
По 10 таблеток в блистере; по 1, 6 или 12 блистеров в картонной коробке.
Для дозировки по 400 мг:
По 10 таблеток в блистере; по 1, 3 или 6 блистеров в картонной коробке.
Категория отпуска
По рецепту.
Производитель
КРКА, д. д., новое место, Словения.
Адрес
Облако цеста 6, 8501 Ново место, Словения.
Производитель
КРКА-ФАРМА д. о. о., Хорватия.
Адрес
В. Холевца 20/Е, 10450 Ястребарско, Хорватия.
Источником информации для описания является Государственный Реестр Лекарственных Средств Украины - http://www.drlz.com.ua/

Обратите внимание, что цены на препараты, указанные на сайте, актуальны только при онлайн-заказе. Цены на медикаменты в аптеках нашей сети могут отличаться от указанных.