Отзывы покупателей о Энап-H КРКА таблетки по 10 мг/25 мг 20 шт. (10х2)
- Торговое название Энап
- Действующее вещество Гидрохлоротиазид, Эналаприл
- Лекарственная форма Таблетки
- Температура хранения от +15°C до +25°C
- Признак Импортный
- Производитель KRKA, d.d.
- Страна Словения
- Условия отпуска По рецепту
-
Особенности
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
Енап? - НL
Енап? - Н
(Enap? - HL)
(Enap? - H)
Склад:
діючі речовини: 1 таблетка містить еналаприлу малеату 10 мг і гідрохлоротіазиду 12,5 мг або еналаприлу малеату 10 мг і гідрохлоротіазиду 25 мг;
допоміжні речовини: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, тальк, магнію стеарат, барвник хіноліновий жовтий (Е 104) – лише в Енап® - Н.
Лікарська форма. Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості:
Енап® - HL: круглі плоскі таблетки білого кольору з насічкою з одного боку, зі скошеними краями.
Енап® - H: круглі плоскі таблетки жовтого кольору з насічкою з одного боку, зі скошеними краями.
Фармакотерапевтична група. Комбіновані препарати інгібіторів АПФ. Еналаприл і діуретики. Код АТХ С09В А02.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Препарат є комбінацією інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту (еналаприлу малеат) і діуретика (гідрохлоротіазид).
Ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ) – це пептидилова дипептидаза, що каталізує перетворення ангіотензину І у пресорну субстанцію ангіотензин ІІ. Після абсорбції еналаприл гідролізується до еналаприлату, який пригнічує АПФ. Пригнічення АПФ призводить до зменшення рівня у плазмі крові ангіотензину ІІ, що призводить до збільшення активності реніну плазми крові (через пригнічення негативного оборотного зв’язку при вивільненні реніну) і зменшення секреції альдостерону.
АПФ ідентичний кініназі ІІ. Еналаприл може також блокувати розпад брадикініну, який є потужним вазодепресорним пептидом. Однак роль цього факту у терапевтичних ефектах еналаприлу залишається невідомою. У той час як механізм, за яким еналаприл знижує артеріальний тиск, передусім пов’язують із пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, що відіграє основну роль у регуляції артеріального тиску, еналаприл може виявляти антигіпертензивний ефект навіть у пацієнтів із низькореніновою гіпертензією.
Гідрохлоротіазид – це сечогінний і антигіпертензивний засіб, що підвищує активність реніну плазми крові. Антигіпертензивні ефекти двох компонентів є адитивними і, як правило, тривають 24 години. Хоча один еналаприл проявляє гіпотензивну дію навіть у пацієнтів із низькореніновою гіпертензією, одночасне застосування з гідрохлоротіазидом у таких пацієнтів призводить до більшого зниження артеріального тиску. Компонент еналаприлу у препараті, як правило, послабляє зменшення калію, спричинене прийомом гідрохлоротіазиду.
Фармакокінетика.
Еналаприлу малеат
Після перорального застосування еналаприл швидко абсорбується, досягаючи максимальних концентрацій у сироватці крові протягом 1 години. Базуючись на показнику виведення з сечею, об’єм абсорбції еналаприлу при пероральному застосуванні становить приблизно 60-70 \%.
Після абсорбції еналаприл швидко та екстенсивно гідролізується до еналаприлату – потужного інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту. Максимальні концентрації еналаприлату у сироватці крові досягаються через 3-4 години після перорального застосування еналаприлу малеату. Виводиться еналаприл головним чином нирками. Основними компонентами у сечі є еналаприлат, що становить приблизно 40 \% від дози, та еналаприл у незміненому вигляді. За винятком перетворення в еналаприлат ознак істотного метаболізму еналаприлу немає. Профіль концентрації еналаприлату у сироватці крові характеризується пролонгованою термінальною фазою, що, імовірно, пов’язано зі зв’язуванням АПФ. В осіб із нормальною функцією нирок рівноважний стан концентрацій еналаприлату у сироватці крові досягається на 4-й день перорального застосування еналаприлу. Ефективний напівперіод кумуляції еналаприлату після багатократного перорального застосування еналаприлу становить 11 годин. Прийом їжі не впливає на абсорбцію еналаприлу у шлунково-кишковому тракті. Об’єм абсорбції і гідроліз еналаприлу є подібними при прийомі різних доз у межах рекомендованого терапевтичного діапазону.
Гідрохлоротіазид
При моніторінгу рівнів у плазмі крові протягом принаймні 24 годин період напіввиведення із плазми крові становив 5,6-14,8 години. Гідрохлоротіазид не метаболізується, але швидко виводиться нирками. При пероральному застосуванні як мінімум 61 \% дози виводиться у незміненому вигляді протягом 24 годин. Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний і не проникає через гематоенцефалічний бар’єр.
Еналаприл/гідрохлоротіазид
Одночасне багатократне застосування еналаприлу і гідрохлоротіазиду незначною мірою впливає або взагалі не має впливу на біодоступність цих препаратів. Комбінована таблетка є біоеквівалентною до окремих її компонентів, що застосовуються одночасно.
Клінічні характеристики.
Показання.
Артеріальна гіпертензія у пацієнтів, яким показана комбінована терапія.
Протипоказання.
- Підвищена чутливість до еналаприлу та до інших інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), гідрохлоротіазиду та до інших похідних сульфонамідів або до інших компонентів препаратів Енап® - H або Енап® - HL.
- Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов’язаного з попереднім лікуванням інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту.
- Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
- Пацієнти з тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв або рівень креатиніну у сироватці крові перевищує 265 мкмоль/л (3 мг/100 мл).
- Стеноз ниркової артерії.
- Протипоказано під час проведення гемодіалізу.
- Клінічний стан після трансплантації нирки.
- Тяжкі порушення функції печінки.
- Анурія, первинний гіперальдостеронізм.
- Резистентна до лікування гіпокаліємія чи гіперкаліємія.
- Рефрактерна гіпонатріємія.
- Симптомна гіперурикемія (подагра).
- Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
- Не слід застосовувати еналаприл з препаратами, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або з порушенням функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Еналприлу малеат та гідрохлоротіазид
Інші антигіпертензивні препарати.
Супутнє застосування бета-блокаторів, метилдопи, блокаторів кальцієвих каналів може підвищувати гіпотензивний ефект препарату. Одночасне застосування нітрогліцерину та інших нітратів або вазодилататорів може додатково знизити артеріальний тиск.
Гангліоблокатори або адреноблокатори, поєднані з еналаприлом, слід вводити тільки під ретельним спостереженням за станом пацієнта.
Препарати літію
Діуретики або інгібітори АПФ знижують нирковий кліренс літію і значно підвищують ризик інтоксикації літієм, тому одночасне застосування не рекомендується.
Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову кислоту > 3 г/добу і неселективні НПЗП можуть послаблювати антигіпертензивні ефекти інгібіторів АПФ, ефекти діуретиків та або інших антигіпертензивних препаратів. У деяких пацієнтів із порушенням функції нирок (наприклад, пацієнти літнього віку або пацієнти з дегідратацією, включаючи тих, хто отримує лікування діуретиками), які застосовують НПЗП, включаючи інгібітори ЦОГ-2, одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ та інгібіторів АПФ спричиняє адитивний ефект на підвищення калію в сироватці крові та подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність. Такі ефекти, як правило, оборотні. Тому таку комбінацію слід вводити з обережністю пацієнтам з порушеннями функції нирок. Пацієнти повинні споживати достатню кількість рідини та знаходитись під ретельним контролем функції нирок на початку супутньої терапії та періодично протягом такого лікування.
Еналаприл
Калійзберігаючі діуретики і калієві добавки.
Інгібітори АПФ можуть посилювати спричинену калійзберігаючими діуретиками гіперкаліємію. Застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду), а також застосування харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, може призвести до істотного підвищення рівня калію у сироватці крові. Якщо наведені вище засоби показані у зв’язку з гіпокаліємією, їх слід застосовувати з обережністю, регулярно визначаючи рівень калію в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).
Діуретики (тіазид або петльові діуретики).
Попереднє лікування діуретиками у великих дозах може призвести до зниження об'єму циркулюючої крові та підвищення ризику артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом (див. розділ «Особливості застосування»). Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом припинення прийому діуретика, збільшення об’єму споживання солі або розпочинаючи лікування з низьких доз препарату.
Трициклічні антидепресанти/антипсихотичні засоби/наркотики.
Одночасне застосування анестетиків, трициклічних антидепресантів і антипсихотичних засобів з інгібіторами АПФ може призвести до подальшого зниження артеріального тиску.
Препарати золота.
Поодинокі реакції, подібні на реакції на нітрити (симптоми вазодилатації, у тому числі припливи, набряк обличчя, запаморочення, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія), спостерігалися у пацієнтів, які лікувалися ін’єкційними препаратами золота (натрію ауротіомалат) та сумісно інгібітором АПФ, у тому числі еналаприлом.
Симпатоміметики.
Симпатоміметики можуть зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.
Алкоголь
Алкоголь підсилює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.
Антидіабетичні препарати.
Епідеміологічні дослідження вказують на те, що супутнє застосування інгібіторів АПФ та антидіабетичних засобів (інсуліни, пероральні гіпоглікемічні засоби) може підвищити ефект зниження глюкози у крові з ризиком гіпоглікемії. Такий ефект, імовірно, матиме місце протягом перших тижнів супутнього лікування та у пацієнтів з порушенням функції нирок.
Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, бета-блокатори.
Еналаприл можна з обережністю застосовувати разом з ацетилсаліциловою кислотою (коли її застосовують як тромболітичний засіб), тромболітичними засобами і бета-блокаторами.
Супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину.
Повідомлялося, що у пацієнтів з підтвердженою атеросклеротичною хворобою, серцевою недостатністю або з цукровим діабетом з ураженням кінцевого органа супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину асоціюється з вищою частотою появи артеріальної гіпотензії, синкопе, гіперкаліємії та погіршення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з такою при застосуванні тільки препарату ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Подвійна блокада (наприклад, комбінуванням інгібітору АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ) повинна обмежуватись індивідуально визначеними випадками та супроводжуватися ретельним моніторингом функції нирок, рівнів калію та артеріального тиску.
Гідрохлоротіазид
Наступні лікарські засоби можуть взаємодіяти з тіазидними діуретиками при їх одночасному застосуванні:
Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин).
Можливе посилення чутливості до дії міорелаксантів.
Алкоголь, барбітурати, наркотичні анальгетики.
Може відбуватися потенціювання ортостатичної гіпотензії.
Антидіабетичні препарати (пероральні антидіабетичні засоби та інсулін).
На тлі лікуванні тіазидами можливе зниження глюкозо толерантності. Може винукнити потреба в зміні дозування. Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик виникнення лактат-ацидозу внаслідок можливої ниркової недостатності, пов'язаної з прийомом гідрохлоротіазиду.
Холестирамін та смоли колестиполу.
Аніонно-обмінні смоли можуть зменшити всмоктування гідрохлоротіазиду. Однократні дози холестираміну або смол колестиполу знижують всмоктування гідрохлоротіазиду зі шлунково-кишкового тракту відповідно на 85 \% та 43 \%.
Подовження інтервалу QT (наприклад, прокаїнамід, аміодарон, соталол).
Підвищений ризик тахікардії типу «пірует».
Серцеві глікозиди.
Гіпокаліємія може підвищити чутливість або збільшити клінічну відповідь серця на токсичність дигіталісу (наприклад, підвищена шлуночкова збудливість).
Амфотерицин В (парентерально), кортикостероїди, адренокортикотропний гормон, стимулюючі проносні засоби або гліциризин (виявлений у лакриці).
Гідрохлоротіазид може посилювати порушення електролітного балансу, переважно гіпокаліємію.
Калійуретичні діуретики (наприклад, фуросемід), карбеноксолон або зловживання проносними засобами.
Гідрохлоротіазид може cпричинити підвищення втрати калію і/або магнію.Пресорні аміни (наприклад, адреналін).
Тіазиди можуть знизити реакцію у відповідь на пресорні аміни, але недостатньо для того, щоб виключати супутній прийом.
Цитотоксичні препарати (наприклад, циклофосфамід, метотрексат).
Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть знижувати виведення цитотоксичних лікарських засобів нирками та посилити їх мієлосупресивний ефект.
Інгібітори простагландин-синтази.
У деяких пацієнтів їх застосування може зменшувати діуретичні, натрійуретичні та антигіпертензивні ефекти діуретиків.
Лікарські засоби, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол).
Може знадобитися корекція доз лікарських засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати концентрацію сечової кислоти в сироватці крові. Може виникнути необхідність у збільшенні дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасний прийом тіазидів може підвищувати частоту виникнення випадків гіперчутливості до алопуринолу.
Саліцилати.
У разі прийому високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичну дію на центральну нервову систему.
Метилдопа.
Є окремі повідомлення про виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду і метилдопи.
Циклоспорин.
При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватись гіперурикемія та зростати ризик ускладнень на зразок подагри.
Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін, біпериден).
Збільшують біодоступність тіазидних діуретиків внаслідок зниження моторики шлунково-кишкового тракту і швидкості випорожнення шлунка.
Алкоголь (етанол), барбітурати, наркотичні засоби або антидепресанти.
Можуть призводити до посилення ортостатичної гіпотензії.
Інші гіпотензивні засоби.
Адитивний ефект.
Глікозиди наперстянки.
Гіпокаліємія або гіпомагніємія, індукована прийомом тіазидів, може призвести до розвитку серцевої аритмії, спричиненої глікозидами наперстянки.
Лікарські препарати, на які впливає зміна вмісту калію в сироватці крові.
Періодичний контроль вмісту калію в сироватці крові та ЕКГ рекомендовані при одночасному прийомі лозартану/гідрохлоротіазиду з лікарськими засобами, на які впливає зміна вмісту калію в сироватці крові (наприклад, глікозиди наперстянки та антиаритмічні препарати), а також з наступними засобами (в тому числі з антиаритмічними), які спричиняють тахікардію типу «пірует», при цьому гіпокаліємія є сприятливим фактором тахікардії типу «пірует» (шлуночкової тахікардії):
· антиаритмічні препарати класу Ia (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
· антиаритмічні препарати класу III (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
· деякі антипсихотичні засоби (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин,
трифлупіразин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
· інші препарати (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкаміцин для внутрішньовенного введення).
Солі кальцію.
Тіазидні діуретики можуть збільшувати вміст кальцію у сироватці крові внаслідок зниження його виведення. При необхідності призначення препаратів кальцію дозу слід підбирати під контролем вмісту кальцію в сироватці крові.
Вплив на результати лабораторних досліджень.
Завдяки впливу на метаболізм кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз (див. розділ «Особливості застосування»).
Карбамазепін.
З огляду на ризик симптоматичної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний і біологічний моніторинг.
Йодовмісні контрастні засоби.
У випадку індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз контрастних засобів. Пацієнтам потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.
Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилову кислоту >3 г/добу і неселективні НПЗЗ.
При одночасному застосуванні НПЗЗ можуть послаблювати антигіпертензивний ефект гідрохлоротіазиду та посилювати вплив гідрохлоротіазиду на рівень калію в сироватці крові.
Бета-блокатори та діазоксид.
Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, з бета-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діазоксиду.
Амантадин.
Тіазиди, тому числі гідрохлоротіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.
Особливості застосування.
Еналаприл та гідрохлоротіазид
Артеріальна гіпотензія та дисбаланс електролітів.
Симптоматичну артеріальну гіпотензію рідко спостерігають у пацієнтів із неускладненою артеріальною гіпертензією. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які отримують Енап® - H або Енап® - HL, артеріальна гіпертензія розвивається частіше у пацієнтів із виснаженням солі/об’єму, наприклад, унаслідок терапії діуретиками, обмеження вживання солі, діалізу, наявності діареї або блювання. Необхідно проводити регулярний контроль рівня електролітів у сироватці крові для таких пацієнтів. Симптоматична артеріальна гіпотензія розвивалася частіше у пацієнтів з більш тяжкими формами серцевої недостатності, яким застосовували вищі дози петльових діуретиків, з гіпонатріємією або порушеннями функції нирок. Таким пацієнтам лікування препаратом слід починати під наглядом лікаря.
Пацієнтів слід обстежувати стосовно клінічних ознак водного та електролітного дисбалансу, таких як дегідратація, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому; гіпомагніємія або гіпокаліємія, що можуть виникати внаслідок діареї або блювання. У таких пацієнтів слід періодично перевіряти рівні електролітів у сироватці крові.
Особливо уважним повинен бути підхід до лікування пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, оскільки надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину та, якщо необхідно, ввести внутрішньовенно 0,9 \% розчин натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпотензія при прийомі препарату не є протипоказанням для лікування, яке можна продовжувати після нормалізації артеріального тиску та відновлення об’єму рідини.
У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю і нормальним або зниженим артеріальним тиском препарат може додатково зменшити рівень артеріального тиску. Таку реакцію на прийом препарату можна очікувати і її не слід розцінювати як підставу для припинення лікування. У тих випадках, коли артеріальна гіпотензія стає резистентною до лікування, слід знизити дозу та/або припинити лікування діуретиком та або препаратом Енап® - H або Енап®- HL.
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (RAAS).
Подвійна блокада (наприклад, при додаванні інгібітору АПФ до антагоніста рецептора ангіотензину ІІ) повинна обмежуватися тільки окремими випадками з ретельним контролем артеріального тиску, функції нирок і рівнів електролітів. Під час декількох досліджень повідомлялося, що у пацієнтів зі встановленим атеросклеротичним ураженням судин, серцевою недостатністю або діабетом з кінцевим ураженням органів подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи пов’язана з вищою частотою артеріальної гіпотензії, непритомних станів, гіперкаліємії і погіршення функції нирок (у тому числі гострою нирковою недостатністю) порівняно з такою при застосуванні одного препарату, діючого на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. Не слід застосовувати еналаприл з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або з порушенням функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2) (див. розділи «Протипоказання» або «Особливості застосування»).
Порушення функції нирок.
Повідомлялося про порушення функції нирок, спричинене еналаприлом, особливо у пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю або захворюваннями нирок, включаючи стеноз ниркових артерій. Якщо діагноз встановлено швидко і проведено відповідне лікування, ниркова недостатність, пов’язана з терапією еналаприлом, зазвичай оборотна.
У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без раніше існуючої ниркової недостатності при прийомі еналаприлу разом з діуретиком спостерігається підвищення сечовини і креатиніну у сироватці крові. Можуть знадобитися зменшення дози еналаприлу та/або припинення прийому діуретиків. У такому разі необхідно враховувати можливість існування стенозу ниркових артерій.
Гіперкаліємія.
Комбінація еналаприлу та діуретика в низьких дозах може спричинити виникнення гіперкаліємії.
Літій
Супутній прийом еналаприлу та літію зазвичай не рекомендується.
Пацієнти літнього віку.
Ефективність і переносимість еналаприлу малеату і гідрохлоротіазиду, що застосовуються одночасно, подібні як у пацієнтів літнього віку, так і у молодших дорослих пацієнтів з артеріальною гіпертензією.
Застосування дітям.
Безпека та ефективність застосування препарату дітям не встановлені.
Еналаприл.
Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія
Як і всі вазодилататори, інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам з обструкцією вихідного отвору лівого шлуночка та обструкцією шляху відтоку; їхнього прийому слід уникати у разі кардіогенного шоку та гемодинамічно значної обструкції.
Реноваскулярна гіпертензія.
У пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом аорти єдиної здорової нирки, які приймають АПФ інгібітори, існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Навіть при слабких змінах креатиніну сироватки крові може погіршитися функція нирок. У цих пацієнтів лікування слід розпочинати під суворим медичним контролем, з низьких доз і при ретельному коригуванні доз та контролі функції нирок.
Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі.
У пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням мембран із високою проникністю (наприклад, AN 69) і супутнім лікуванням інгібіторами АПФ, у деяких випадках розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому для таких пацієнтів рекомендується застосування діалізних мембран іншого типу або антигіпертензивних засобів іншої групи.
Пересадка нирок.
Досвід застосування препарату Енап® - H або Енап® - HL пацієнтам із нещодавно перенесеною пересадкою нирки відсутній. Тому лікування препаратом для них не рекомендується.
Порушення функції печінки.
Дуже рідко із застосуванням інгібіторів АПФ пов’язують синдром, який розпочинається з холестатичної жовтяниці і прогресує до некрозу печінки, іноді з летальним наслідком. Механізм цього синдрому невідомий. Пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, при виникненні жовтяниці або значному підвищенні печінкових ферментів слід припинити їх прийом і отримати відповідну медичну допомогу.
Нейтропенія/агранулоцитоз.
Були повідомлення про нейтропенію/агранулоцитоз, тромбоцитопенію та анемію у пацієнтів, які отримують терапію інгібіторами АПФ. Нейтропенія рідко виникає у пацієнтів із нормальною функцією нирок і без особливих факторів ризику. Еналаприл слід дуже обережно застосовувати пацієнтам із колагенозом, при імунонодепресивній терапії, при лікуванні алопуринолом або прокаїнамідом, або при комбінації вищевказаних факторів ризику, особливо якщо раніше встановлено порушення функції нирок. У деяких з таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, які іноді не реагують на інтенсивну терапію антибіотиками.
При застосуванні еналаприлу цим пацієнтам рекомендується періодичний моніторинг лейкоцитів, а пацієнта слід попередити щодо інформування лікаря про будь-які ознаки інфекції.
Гіперкаліємія.
Протягом лікування інгібіторами АПФ, включаючи еналаприл, у деяких пацієнтів спостерігалося підвищення рівня калію в крові. Ризик виникнення гіперкаліємії підвищений у пацієнтів з нирковою недостатністю, з погіршеною функцією нирок, віком > 70 років, із цукровим діабетом, транзиторними станами, зокрема зневодненням, гострою серцевою декомпенсацією, метаболічним ацидозом та супутнім прийомом калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду); при використанні харчових добавок або сольових замінників, що містять калій; а також у пацієнтів, які приймають інші препарати, що можуть спричинити підвищення рівня калію у сироватці крові (наприклад гепарин). Зокрема, прийом калійзберігаючих діуретиків, харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, пацієнтами з порушенням функції нирок може призвести до значного підвищення рівня калію у сироватці крові. Гіперкаліємія може спричинити серйозні, інколи летальні аритмії. Якщо супутній прийом еналаприлу та будь-якого з вищезгаданих препаратів вважається необхідним, їх слід застосовувати з обережністю, регулярно контролюючи вміст рівня калію в сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Гіпоглікемія.
Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, які приймають пероральні антидіабетичні препарати або інсулін, необхідний ретельний глікемічний контроль, особливо у перший місяць лікування інгібіторами АПФ.
Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк.
У пацієнтів, яких лікували інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту, включаючи Енап® - Н або Енап® - HL, у деяких випадках з’являвся ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані. Він може виникати у будь-який час протягом лікування. У такому випадку застосування препаратів Енап® - Н або Енап® - HL необхідно негайно припинити і встановити постійне спостереження за пацієнтом, щоб упевнитися у повному зникненні симптомів. Навіть якщо відзначається лише набряк язика при відсутності дихального дистресу, пацієнту може знадобитися тривале спостереження, оскільки лікування антигістамінними і кортикостероїдними агентами може бути недостатнім.
Дуже рідко повідомлялося про летальний ангіоневротичний набряк гортані або язика. При виникненні набряку язика, голосової щілини або гортані імовірне виникнення обструкції дихальних шляхів, особливо у пацієнтів, які перенесли операцію на органах дихання. У цих випадках необхідне застосування невідкладної терапії, яка може включати підшкірне введення розчину адреналіну 1:1000 (0,3-0,5 мл) та/або заходи для забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів.
У представників негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з пацієнтами інших рас.
Пацієнти, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, який не пов’язують із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик його виникнення і при застосуванні інгібіторів АПФ.
Анафілактоїдні реакції при десенсибілізуючій терапії.
Зрідка у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, під час проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих, розвивалися анафілактоїдні реакції, що могли бути загрозливими до життя пацієнтів. Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку гіпосенсенсибілізації тимчасово припинити прийом інгібітора АПФ.
Анафілактоїдні реакції при аферезі ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ).
Рідко при аферезі ЛПНЩ за допомогою декстрансульфату у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, можуть проявлятися небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Таких реакцій можна уникнути при тимчасовій відміні терапії інгібітором АПФ перед кожним аферезом.
Кашель.
Повідомлялося про виникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель носить непродуктивний, стійкий характер і припиняється після відміни препарату. Кашель у зв’язку з лікуванням інгібітором АПФ необхідно враховувати при диференційній діагностиці кашлю.
Хірургічні операції/анестезія.
Під час великих хірургічних операцій або при анестезії із застосуванням препаратів, які спричиняють артеріальну гіпотензію, еналаприл блокує утворення ангіотензину ІІ вторинно до компенсаторного вивільнення реніну. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, яку можна пояснити цими механізмами взаємодії, вона коригується за допомогою збільшення об’єму рідини.
Расовий фактор.
Як повідомлялося для інших інгібіторів АПФ, еналаприл може менш ефективно знижувати артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси з гіпертензією, ніж у пацієнтів іншої раси, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну у крові цих пацієнтів.
Гідрохлоротіазид
Порушення функції нирок.
Тіазиди можуть виявитися недостатньо ефективними діуретиками для лікування пацієнтів з порушенням функції нирок, а також коли рівень кліренсу креатиніну 30 мл/хв і нижче (тобто при помірній або вираженій нирковій недостатності).
Таблетки Енап® - H або Енап® - HL не слід призначати пацієнтам з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), поки титрування окремих компонентів препарату не вкаже на необхідність доз, присутніх у комбінованих таблетках.
Порушення функції печінки.
Тіазиди слід з обережністю застосовувати пацієнтам з порушеннями функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки навіть при незначних відхиленнях рідинного та електролітного балансу може виникнути печінкова кома.
Метаболічні та ендокринні ефекти.
Терапія тіазидами може змінювати толерантність до глюкози. Може бути потрібною корекція доз антидіабетичних препаратів, включаючи інсулін. Лікування тиазидами може спровокувати прояви латентного діабету.
Тіазиди можуть знижувати рівні натрію, магнію та калію у сироватці крові.
Підвищення рівнів холестерину та тригліцеридів може асоціюватися з терапією тіазидними діуретиками; однак протягом застосування малих доз (12,5 мг) повідомлялося про мінімальний ефект або про його відсутність.
Тіазиди можуть зменшити виведення кальцію з сечею та спричинити періодичне незначне підвищення кальцію у сироватці крові. Виражена гіперкальціємія може бути проявом прихованого гіперпаратиреоїдизму. Застосування тіазидів слід припинити перед проведенням тестів щодо функції щитовидної залози.
Терапія тіазидними діуретиками може спричиняти гіперурикемію та/або загострення подагри у деяких пацієнтів. Однак еналаприл може підвищувати рівень сечової кислоти у сечі та, таким чином може послабити гіперурикемічний ефект гідрохлоротіазиду.
Хоча немає наявних даних з контрольованих клінічних досліджень для пацієнтів, які отримують Енап® - H або Енап® - HL, їм, як для пацієнтів, які отримують діуретичну терапію, слід регулярно вимірювати рівні електролітів у сироватці крові через відповідні інтервали часу.
Тіазиди (включаючи гідрохлоротіазид) можуть спричиняти дисбаланс рідини та електролітів (гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз). Небезпечними ознаками порушення водно-електролітного балансу є ксеростомія, спрага, слабкість, летаргічний сон, сонливість, втомлюваність, м’язовий біль або судоми, м’язова слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія, порушення з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання).
Хоча протягом застосування тіазидних діуретиків може виникнути гіпокаліємія, сумісна терапія з еналаприлом може зменшити гіпокаліємію, спричинену застосуванням діуретика. Ризик гіпокаліємії може підвищуватися у пацієнтів з цирозом печінки, у пацієнтів з підвищеним діурезом, з недостатнім пероральним вживанням електролітів та у пацієнтів, які одночасно отримують терапію кортикостероїдами або адренокортикотропним гормоном (АКТГ).
У спекотну погоду у пацієнтів, схильних до набряків, може виникати гіпонатріємія за рахунок розрідження крові. Дефіцит хлоридів зазвичай помірний та не потребує лікування.
Тіазиди підвищують виведення магнію з сечею, що може призвести до гіпомагнеземії.
Препарат може впливати на результати наступних лабораторних аналізів:
? препарат може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові;
? лікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз;
? препарат здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові
? гідрохлоротіазид, що може давати позитивний результат в антидопінговому тесті.
Підвищена чутливість.
У пацієнтів, схильних до алергії, або у хворих на бронхіальну астму в анамнезі можуть виникати реакції підвищеної чутливості до гідрохлоротіазиду.
При застосуванні тіазидних діуретиків спостерігалося загострення або активація системного червоного вовчака.
Особливі застереження щодо неактивних компонентів препарату.
Енап® - H та Енап® - HL містять лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими порушеннями галактозної недостатності, лактозної недостатності Лаппа чи синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід застосовувати цей препарат.
Застосування у період вагітності та годування груддю.
Інгібітори АПФ протипоказано застосовувати вагітним та жінкам, які планують вагітність (див. розділ «Протипоказання»).
Пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативне антигіпертензивне лікування, яке має затверджений профіль безпеки застосування у період вагітності. Якщо вагітність встановлена, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити та, якщо це можливо, розпочати альтернативну терапію.
Епідеміологічні висновки відносно ризику тератогенності після впливу інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності не є однозначними; однак не можна виключати деякого підвищення ризику. Відомо, що застосування інгібіторів АПФ під час ІІ і ІІІ триместру вагітності може зумовити розвиток фетотоксичності (зниження функції нирок, олігогідрамніон, ретардацію окостеніння черепа) і неонатальну токсичність (ниркову недостатність, гіпотензію, гіперкаліємію).
При призначенні еналаприлу необхідно інформувати пацієнтку відносно потенційної шкоди для плода.
Якщо прийом інгібіторів АПФ відбувався у період вагітності, слід проводити періодичні ультразвукові обстеження для оцінки інтраамніотичного простору. Однак як лікарям, так і пацієнтам необхідно знати про те, що олігоамніон може розвинутися вже після появи у плода необоротних ушкоджень.
Якщо застосування інгібіторів АПФ відбулося у ІІ триместрі вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження функції нирок ембріона та черепа ембріона.
Немовлят, матері яких приймали інгібітори АПФ, слід ретельно перевіряти на предмет артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. Еналаприл, який має здатність проникати крізь плаценту, можна частково вивести з організму новонародженого шляхом перитонеального діалізу; теоретично його можна вивести шляхом обмінного переливання крові, хоча немає досвіду щодо проведення останньої процедури.
Гідрохлоротіазид
Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності, особливо у період І триместру, обмежений. Даних, отриманих з досліджень на тваринах, недостатньо.
Гідрохлоротіазид проникає крізь плацентарний бар’єр. При застосуванні у ІІ та ІІІ триместрах вагітності гідрохлоротіазид може порушити фетоплацентарний кровообіг і зумовлювати жовтяницю у плода або у новонародженої дитини, електролітний дисбаланс і тромбоцитопенію.
Гідрохлоротіазид не можна застосовувати для лікування набряків, артеріальної гіпертензії чи прееклампсії у вагітних, оскільки замість сприятливого впливу на перебіг захворювання він підвищує ризик зменшення об’єму плазми та погіршує матковоплацентарне кровопостачання.
Гідрохлоротіазид не слід використовувати для лікування есенціальної артеріальної гіпертензії у вагітних.
Гідрохлоротіазид не можна застосовувати у період вагітності.
Годування груддю
Еналаприл
Обмежені фармакокінетичні дані свідчать про дуже низькі концентрації у грудному молоці (див. розділ «Фармакокінетика»). Хоча такі концентрації і вважаються клінічно незначними, застосування препаратів Енап® - H або Енап® - HL не рекомендується під час годування груддю новонароджених, оскільки існує гіпотетичний ризик ефектів з боку серцево-судинної системи та нирок, а також через недостатній досвід такого застосування.
Гідрохлоротіазид
Гідрохлоротіазид проникає у грудне молоко; його застосування у період годування груддю протипоказане. Якщо його застосування вкрай необхідне, годування груддю необхідно припинити.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Під час керування автомобілем та іншими механічними засобами слід бути обережними та враховувати можливість виникнення небажаних реакцій з боку нервової системи, включаючи запаморочення або сонливість.
Спосіб застосування та дози.
Артеріальна гіпертензія
Таблетки з фіксованою комбінацією еналаприлу малеату та гідрохлоротіазиду призначають пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо контролюється тільки одним еналаприлом.
Застосування фіксованої комбінації еналаприлу малеату і гідрохлоротіазиду не призначають для початкової терапії та зазвичай рекомендується після коригування доз окремо кожного з компонентів. Але при клінічній доцільності можна переходити одразу від монотерапії до фіксованої комбінації.
Режим дозування встановлює лікар індивідуально залежно від стану хворого та ступеня тяжкості артеріальної гіпертензії. Лікування слід розпочинати з низьких доз препарату з поступовим збільшенням дозування. Препарат застосовувати перорально незалежно від прийому їжі. Встановлену добову дозу слід приймати вранці разом із великою кількістю рідини.
Зазвичай доза становить 1 таблетку, яку слід застосовувати 1 раз на добу. При необхідності дозування може бути підвищене до 2 таблеток на добу, які слід застосовувати 1 раз на добу.
Таблетки з фіксованою комбінацією 10 мг/25 мг та 10 мг/12,5 мг можуть замінити терапію, що складається з прийому окремо 10 мг еналаприлу та відповідно 25 мг або 12,5 мг гідрохлоротіазиду, у пацієнтів, стан яких стабілізовано лікуванням індивідуальними компонентами.
Попереднє лікування діуретиками: симптоматична гіпотензія може виникнути на початку терапії еналаприлом. Частіше вона спостерігається у пацієнтів‚ у яких попередня терапія діуретиками спричинила порушення водно-електролітного балансу. Терапію діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку терапії препаратами Енап® - H або Енап® - HL.
Дозування при порушенні функції нирок
Кліренс креатиніну понад 30 мл/хв.
Для пацієнтів із порушеннями нирок з кліренсом креатиніну ? 30 мл/хв перед переходом до фіксованої комбінації необхідне коригування дози еналаприлу шляхом титрування. Для таких пацієнтів петльові діуретики більш прийнятні за тіазиди. Доза еналаприлу та гідрохлоротіазиду має бути найменшою. Необхідний періодичний контроль калію і креатиніну, наприклад, кожні 2 місяці, коли стан пацієнта стабілізувався.
Кліренс креатиніну менше 30 мл/хв.
Застосування препарату протипоказане.
Особливі популяції.
Для пацієнтів зі зменшенням об’єму рідини/солі початкова доза еналаприлу становить 5 мг (застосовується у відповідному дозуванні) або менше. Для таких пацієнтів рекомендується титрування монокомпонентів.
Дозування для пацієнтів літнього віку.
Застосування препарату пацієнтам літнього віку здійснювати у таких же самих дозах, як і для молодших пацієнтів. У випадку фізіологічної ниркової недостатності перед переходом до фіксованої комбінації необхідне коригування дози еналаприлу шляхом титрування.
Немає обмеження у часі щодо тривалості лікування.
Діти. Безпека та ефективність застосування препарату дітям не встановлені.
Передозування.
Лікування – симптоматичне і підтримуюче. Застосування препарату слід припинити і ретельно обстежити пацієнта. Запропоновані заходи включають: провокування блювання, якщо препарат було прийнято нещодавно, а також корекцію дегідратації, електролітного дисбалансу та артеріальної гіпотензії за допомогою загальноприйнятих заходів.
Еналаприлу малеат. Основним проявом передозування є виражена артеріальна гіпотензія, що виникає протягом 6 годин після прийому препарату і супроводжується блокадою ренин-ангіотензинової системи та ступором. Симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть включати циркулярний шок, електролітний дисбаланс, гіпервентиляцію легенів, тахікардію, прискорене серцебиття, запаморочення, тривожність та кашель. Рівні еналаприлу у плазмі крові, які перевищують у 100 і 200 разів максимальні рівні, що досягаються при прийомі терапевтичних доз, за повідомленнями, реєструвалися після прийому відповідно 300 мг і 440 мг енелаприлату. При появі артеріальної гіпертензії можна розглянути необхідність інфузій ангіотензину ІІ та/або внутрішньовенного введення катехоламінів.
Рекомендованим лікуванням при передозуванні є внутрішньовенне введення 0,9 \% розчину натрію хлориду. Еналаприл може бути виведений із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу.
При брадикардії, що резистентна до терапевтичних засобів, показана терапія за допомогою кардіостимулятора.
Гідрохлоротіазид. Найчастішими ознаками та симптомами є прояви гіпокаліємії, гіпохлоремії, гіпонатріємії і дегідратації внаслідок надмірного діурезу. Якщо також застосовувати препарат дигіталісу, гіпокаліємія може посилити прояви серцевої аритмії. Також проявами передозування може бути тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м’язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості, нудота, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність).
Слід постійно контролювати важливі показники життєдіяльності, концентрації електролітів та рівень креатиніну в сироватці крові.
Побічні реакції.
Найчастішими побічними реакціями були запаморочення і підвищена втомлюваність, що зазвичай зникали при зниженні дози і рідко вимагали відміни препарату.
Іншими побічними реакціями (1-2 \%) були: м’язові судоми, нудота, астенія, ортостатичні ефекти, включаючи артеріальну гіпотензію; головний біль, кашель та імпотенція.
Включені побічні реакції, про які повідомлено під час застосування одного еналаприлу або одного гідрохлоротіазиду, або під час клінічних досліджень, або після виходу препарату на ринок.
З боку серцево-судинної системи: неортостатична гіпотензія, пальпітація, тахікардія, біль у грудній клітці.
З боку шлунково-кишкового тракту: панкреатит, діарея, блювання, диспепсія, абдомінальний біль, пептичні виразки, метеоризм, запор, сухість у роті, афтозні виразки.
З боку нервової системи/психіки: синкопе,безсоння, сонливість, парестезії, запаморочення, вертиго, втомлюваність, нездужання, нервозність, парез (внаслідок гіпокаліємії).
З боку органів дихання: диспное, алергічний альвеоліт.
З боку шкіри: синдром Стівенса-Джонсона, висипання, свербіж, посилена пітливість, діафорез, фоточутливість або інші дерматологічні реакції.
З боку системи крові: зниження рівня гемоглобіну, гематокриту, а також про зменшення кількості тромбоцитів і лейкоцитів, рідко – про нейтропенію, тромбоцитопенію, пригнічення функції кісткового мозку.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія.
З боку репродуктивної системи: зниження лібідо.
Метаболічні розлади: подагра.
З боку органів слуху та вестибулярного апарату: шум у вухах.
Інші: повідомлялося про симптомокомплекс, що може включати кілька або всі наступні симптоми: гарячка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит і артралгія/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла (АНА), збільшення ШОЕ, еозинофілія, лейкоцитоз.
Реакції гіперчутливості: рідко повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Особливості застосування»). Дуже рідко повідомлялося про інтестинальний ангіоневротичний набряк при застосуванні інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, включаючи еналаприл.
Зміни лабораторних показників: гіперглікемія, гіперурикемія, гіпокаліємія. Спостерігалися підвищення рівня азоту, сечовини крові та креатиніну сироватки крові, підвищення рівня печінкових ферментів та/або білірубіну у сироватці крові. Ці симптоми, як правило, носять зворотний характер при відміні препарату. Відзначалися випадки гіперкаліємії, гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагніємії, гіперкальціємії, підвищення рівнів холестерину та тригліцерідів крові. Вплив на результати наступних лабораторних показників:
– препарат може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові;
– препарат здатний підвищувати концентрацією вільного білірубіну в сироватці крові;
– через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функцій паращитовидних залоз, тому перед обстеженням оцінки їх функції лікування препаратом слід припинити.
Додаткові побічні реакції, що спостерігалися при застосуванні окремих компонентів препарату і можуть бути потенційними побічними ефектами препарату Енап® - H або Енап® - HL.
Еналаприл.
З боку шлунково-кишкового тракту: ілеус, анорексія, зміна смакових відчуттів, стоматит, глосит, нудота.
З боку гепатобіліарної системи: печінкова недостатність, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), холецистит, печінковий некроз, холестаз.
З боку нервової системи/психіки: депресія, сплутаність свідомості, розлади сну, аномальні сновидіння, астенія.
З боку органів дихання: легеневі інфільтрати, бронхоспазм/астма, біль у горлі та охриплість голосу, ринорея.
З боку серцево-судинної системи: порушення серцевого ритму, стенокардія, ортостатична гіпотензії, інфаркт міокарда або інсульт (можливо, внаслідок надмірної артеріальної гіпотензії у пацієнтів групи високого ризику), феномен Рейно.
З боку шкіри та слизових оболонок: фоточутливість, алопеція, еритродермія, токсичний епідермальний некроліз, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, пухирчатка.
З боку системи крові: апластична та гемолітична анемія, гіпонатріємія.
З боку імунної системи: кропив’янка, анафілактичний шок, аутоімунні порушення.
Метаболічні розлади: гіпоглікемія.
Інші: нечіткість зору, лімфаденопатія, олігурія, синдром порушення секреції антидіуретичного гормону, м’язові судоми.
Гідрохлоротіазид.
З боку серцево-судинної системи: аритмія.
З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця (внутрішньопечінкова, холестатична), печінковий некроз, холестаз, холецистит.
З боку шлунково-кишкового тракту: анорексія, подразнення шлунку, сіалоденіт,зміна смакових відчуттів, нудота.
Метаболічні розлади: глюкозурія, гіпохлоремічний алкалоз (що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому), гіперурикемія (що може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання), гіпоглікемія, зниження глюкозотолерантності (що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету).
З боку системи крові: лейкопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична та гемолітична анемія.
З боку імунної системи: анафілактична реакція, кропив’янка.
З боку шкіри та слизових оболонок: фоточутливість, некротизуючий ангіїт (васкуліт), токсичний епідермальний некроліз.
З боку органів зору: ксантопсія, транзиторне порушення зору.
З боку органів дихання: респіраторний дистрес (включаючи пневмонію і набряк легень),
З боку нервової системи/психіки: неспокій, дезорієнтація, зміни настрою, виснаження.
Зміни лабораторних показників: електролітний дисбаланс (включаючи гіпонатріємію).
Інші: гарячка, інтерстиціальний нефрит, спазми м’язів, судоми, відчуття спраги, статеві розлади.
Термін придатності.
Енап® - HL: 4 роки. Енап® - H: 5 років.
Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від дії вологи.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 10 таблеток у блістері; по 2 або по 6, або по 9 блістерів у картонній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. КРКА, д.д., Ново место, Словенія/KRKA, d.d., Novo mesto, Slovenia.
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.
Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.
Состав
действующие вещества: 1 таблетка содержит эналаприла малеата 10 мг и гидрохлоротиазида 12,5 мг или эналаприла малеата 10 мг и гидрохлоротиазида 25 мг;
вспомогательные вещества: натрия гидрокарбонат, лактозы моногидрат, крахмал кукурузный, крахмал прежелатинизированный, тальк, магния стеарат, краситель хинолиновый желтый (Е 104) – только у Энап-Н.
Лекарственная форма
Таблетки.
Основные физико-химические свойства:
Энап -HL: круглые плоские таблетки белого цвета с насечкой с одной стороны со скошенными краями.
Энап -H: круглые плоские таблетки желтого цвета с насечкой с одной стороны со скошенными краями.
Фармакологическая группа
Комбинированные препараты ингибиторов ангиотензинпревращающего фермента (АПФ). Код АТХ С09В А02.
Фармакологические свойства
Фармакодинамика.
Лекарственное средство представляет собой комбинацию ингибитора АПФ (эналаприла малеат) и диуретика (гидрохлоротиазид).
АПФ – это пептидиловая дипептидаза, катализирующая превращение ангиотензина I в прессорную субстанцию ангиотензин ІІ. После абсорбции эналаприл гидролизуется в эналаприлат, который подавляет АПФ. Подавление АПФ приводит к уменьшению уровня в плазме крови ангиотензина II, что приводит к увеличению активности ренина плазмы крови (из-за угнетения отрицательной обратимой связи при высвобождении ренина) и уменьшению секреции альдостерона.
АПФ идентичен кининази II. Следовательно, эналаприл может также блокировать распад брадикинина, являющегося мощным вазодепрессорным пептидом. Однако роль этого факта в реализации терапевтических эффектов эналаприла остается невыясненной.
Механизм действия
Хотя механизм, через который эналаприл снижает артериальное давление, прежде всего связывают с угнетением активности ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС), играющей основную роль в регуляции артериального давления, эналаприл может оказывать антигипертензивный эффект даже у пациента.
Эналаприла малеат – гидрохлоротиазид
Гидрохлоротиазид – диуретическое и антигипертензивное средство, увеличивающее активность ренина плазмы. Хотя эналаприл оказывает антигипертензивное действие даже у пациентов с низкорениновой гипертензией, сопутствующее назначение гидрохлоротиазида способствует большему снижению АД у этих пациентов.
Двойная блокада
Два крупных рандомизированных контролируемых исследования (ONTARGET – текущее международное исследование применения телмисартана отдельно и в комбинации с рамиприлом, VA NEPHRON-D – исследование нефропатии при диабете, проводившееся департаментом США по делам ветеранов, изучали применение комбинации ингибитора АПФ с антагонистами) II.
ONTARGET – исследование, проведенное при участии пациентов с сердечно-сосудистыми или цереброваскулярными заболеваниями в анамнезе или сахарным диабетом II типа, сопровождавшегося признаками поражения органов-мишеней. VA NEPHRON-D – исследование, проведенное с участием пациентов с сахарным диабетом II типа и диабетической нефропатией.
Эти исследования не показали существенного результата относительно почек или сердечно-сосудистой системы и снижения смертности, в то же время наблюдался повышенный риск гиперкалиемии, острого поражения почек и гипотензии по сравнению с монотерапией. Учитывая аналогичные фармакодинамические свойства, эти результаты также могут относиться к другим ингибиторам АПФ и АРА II.
Таким образом, ингибиторы АПФ и АРА II не следует одновременно применять пациентам с диабетической нефропатией.
ALTITUDE, исследование алискирена при диабете II типа с применением конечных точек, связанных с сердечно-сосудистыми и почечными заболеваниями, было призвано проверить преимущества добавления алискирена к стандартной терапии ингибиторами АПФ или АРА II у пациентов с сахарным диабетом II типа и хроническими заболеваниями. сердечно-сосудистой системы или обеими патологиями. Исследование было прекращено преждевременно из-за повышенного риска неблагоприятных результатов. Смертность из-за сердечно-сосудистых заболеваний и инсульта в группе алискирена была выше, чем в группе плацебо, а указанные побочные явления и серьезные побочные явления (гиперкалиемия, гипотензия и нарушения функции почек) чаще наблюдались в группе алискирена, чем в группе плацебо.
Немеланомный рак кожи
В эпидемиологических исследованиях была установлена кумулятивная дозозависимая связь между гидрохлоротиазидом и немеланомным раком кожи (НМРК). Одно исследование охватывало 71533 случая базальноклеточной карциномы (БКК) и 8629 случаев плоскоклеточной карциномы (ПКК), из 1430883 и 172462 пациентов группы контроля соответственно. Высокие дозы гидрохлоротиазида (≥ 50000 мг кумулятивная доза) были связаны со скорректированным коэффициентом риска (КР) 1,29 (95 % доверительный интервал (ДИ): 1,23–1,35) для БКК и 3,98 (95 % ДИ: 3,68-4,31) для ПКК. Наблюдалась четкая взаимосвязь между совокупной дозой и случаями БКК и ПКК. Другое исследование показало возможную связь между раком губы (ПКК) и влиянием гидрохлоротиазида: 633 случая рака губы выявлено в контрольной группе из 63 067 человек при использовании стратегии случайной выборочной совокупности.
Фармакокинетика.
Эналаприл
После перорального применения эналаприл быстро абсорбируется, достигая максимальных концентраций в сыворотке крови в течение 1 часа. Основываясь на показателе выведения с мочой, объем абсорбции эналаприла при пероральном применении составляет примерно 60-70 %.
После абсорбции эналаприл быстро и экстенсивно гидролизуется в эналаприлат – мощный ингибитор АПФ. Максимальная концентрация эналаприлата в сыворотке крови достигается через 3–4 часа после перорального применения эналаприла малеата. Выводится эналаприл главным образом почками. Основными компонентами мочи являются эналаприлат, составляющий примерно 40 % дозы, и эналаприл в неизмененном виде. За исключением превращения в эналаприлат, признаков существенного метаболизма эналаприла нет. Профиль концентрации эналаприлата в сыворотке крови характеризуется пролонгированной терминальной фазой, что, вероятно, связано со связыванием АПФ. У лиц с нормальной функцией почек равновесное состояние концентраций эналаприлата в сыворотке крови достигается на 4-й день перорального применения эналаприла. Прием пищи не влияет на абсорбцию эналаприла в желудочно-кишечном тракте. Объем абсорбции и гидролиз эналаприла сходны при приеме различных доз в пределах рекомендуемого терапевтического диапазона.
Распределение
Исследования на собаках свидетельствуют о том, что эналаприл не проникает через гематоэнцефалический барьер или проникает в незначительном количестве; эналаприлат не попадает в мозг. Эналаприл пересекает плацентарный барьер. Гидрохлоротиазид пересекает плацентарный барьер, но не пересекает гематоэнцефалический барьер.
Биотрансформация
За исключением превращения в эналаприлат, признаков существенного метаболизма эналаприла нет. Гидрохлоротиазид не подвергается метаболизму и быстро выводится почками.
Выведение
Эналаприлат выводится преимущественно почками. Основными компонентами препарата в моче являются эналаприлат, который составляет около 40 % дозы, и эналаприл в неизмененном виде. Эффективный период полувыведения для накопления эналаприлата после перорального приема эналаприла малеата составляет 11 часов. В исследованиях концентрации гидрохлоротиазида в плазме в течение по крайней мере 24 часов период полувыведения из плазмы крови изменялся в пределах от 5,6 до 14,8 часа. Гидрохлоротиазид не подвергается метаболизму и быстро выводится почками. При пероральном применении минимум 61 % дозы выводится в неизмененном виде в течение 24 часов.
Почечная недостаточность
Эналаприлат выводится из общего кровообращения с помощью гемодиализа.
Лактация
После пероральной дозы 20 мг у пяти женщин после родов средняя пиковая концентрация эналаприла в грудном молоке составляла 1,7 мкг/л (диапазон от 0,54 до 5,9 мкг/л) через 4–6 часов после приема. Средняя пиковая концентрация эналаприлата составляла 1,7 мкг/л (диапазон 1,2–2,3 мкг/л); пики наблюдались в разное время в течение 24 часов. По данным пиковой концентрации в грудном молоке, расчетная максимальная доза, получаемая младенцем при грудном вскармливании, составляет около 0,16 % от материнской дозы в пересчете на массу тела. Женщина, принимавшая эналаприл для перорального применения по 10 мг/сутки в течение 11 месяцев, имела пиковую концентрацию эналаприла в молоке 2 мкг/л через 4 часа после приема и пиковую концентрацию эналаприлата 0,75 мкг/л приблизительно через 9 часов после приема. Общее количество эналаприла и эналаприлата, определяемое в грудном молоке в течение 24 часов, составляло 1,44 мкг/л и 0,63 мкг/л молока соответственно. Концентрация эналаприлата в грудном молоке не определялась (< 0,2 мкг/л) через 4 ч после однократного приема 5 мг эналаприла у одной женщины и 10 мг у двух женщин; уровни эналаприла не определялись.
Показания
Артериальная гипертензия у пациентов, которым показана комбинированная терапия.
Противопоказания
- Повышенная чувствительность к эналаприлу и другим ингибиторам АПФ, гидрохлоротиазиду и другим производным сульфонамидам или другим компонентам лекарственных средств Энап-H или Энап -HL.
- Наличие в анамнезе ангионевротического отека, связанного с предварительным лечением ингибиторами АПФ.
- Наследственный или идиопатический ангионевротический отек.
- Тяжелые нарушения функции почек [клиренс креатинина менее 30 мл/мин или уровень креатинина в сыворотке крови превышает 265 мкмоль/л (3 мг/100 мл)].
- Стеноз почечной артерии.
- Во время проведения гемодиализа.
- Клиническое состояние после трансплантации почки.
- Тяжелые нарушения функции печени.
- Анурия, первичный гиперальдостеронизм.
- Резистентна к лечению гипокалиемия или гиперкалиемия.
- Рефрактерная гипонатриемия.
- Симптомная гиперурикемия (подагра).
- Беременность или планирование беременности (см. «Применение в период беременности или кормления грудью»).
- Не следует применять эналаприл с препаратами, содержащими алискирен, пациентам с сахарным диабетом или с нарушением функции почек (СКФ < 60 мл/мин/1,73 м2) (см. разделы «Фармакодинамика» и «Особенности применения»).
- Одновременное применение с терапией сакубитрилом/валсартаном – из-за повышенного риска ангионевротического отека. Лекарственное средство не следует применять в течение 36 часов после последнего приема сакубитрила/валсартана – препарата, содержащего ингибитор неприлизина, или после перехода с него на другой препарат (см. разделы «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий» и «Особенности применения»).
Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействия
Эналприла малеат и гидрохлоротиазид
Другие антигипертензивные препараты
Сопутствующее применение таких лекарственных средств может усугублять гипотензивный эффект препарата. Одновременное применение нитроглицерина и других нитратов или вазодилататоров может дополнительно снизить АД.
Литий
При одновременном применении лития и ингибиторов АПФ обратимо повышается концентрация лития в сыворотке крови и увеличивается его токсичность. Одновременное применение тиазидных диуретиков и ингибиторов АПФ может дополнительно повышать уровень лития и увеличивать риск токсического действия лития. Применение эналаприла/гидрохлоротиазида с литием не рекомендуется.
Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП), включая селективные ингибиторы ЦОГ-2, ацетилсалициловую кислоту > 3 г/сутки и неселективные НПВП, могут ослаблять антигипертензивные эффекты ингибиторов АПФ, эффекты диуретиков и других антигипертензивных препаратов. У некоторых пациентов с нарушением функции почек (например, пациенты пожилого возраста или пациенты с дегидратацией, включая получающих лечение диуретиками), применяющих НПВП, включая ингибиторы ЦОГ-2, одновременное применение АРА II и ингибиторов АПФ оказывает аддитивный эффект на повышение калия в сыворотке крови и последующее ухудшение функции почек, включая острую почечную недостаточность. Такие эффекты, как правило, обратимы. Поэтому такую комбинацию следует вводить с осторожностью пациентам с нарушением функции почек. Пациенты должны потреблять достаточное количество жидкости и требуют тщательного контроля функции почек в начале сопутствующей терапии и регулярно во время сопутствующего лечения.
Двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы
В клинических исследованиях было продемонстрировано, что двойная блокада РААС при одновременном применении ингибиторов АПФ, АРА II или алискирена связана с повышенным риском побочных явлений, таких как гипотензия, гиперкалиемия и ухудшение функции почек (в том числе ОПН), по сравнению с приемом одного препарата, блокирующего РААС (см. разделы «Фармакодинамические свойства», «Противопоказания», «Особенности применения»).
Эналаприл
Калийсберегающие диуретики, калиесодержащие пищевые добавки или заменители соли калия.
Хотя уровень калия в сыворотке крови обычно остается в пределах нормы, у некоторых пациентов, получающих эналаприл, может возникать гиперкалиемия. Применение калийсберегающих диуретиков (например, спиронолактона, эплеренона, триамтерена или амилорида), а также применение пищевых добавок или заменителей соли, содержащих калий, может привести к существенному повышению уровня калия в сыворотке крови. Следует также соблюдать осторожность при совместном применении эналаприла с другими препаратами, повышающими уровень калия в сыворотке крови, например триметоприм и котримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), поскольку известно, что триметоприм действует как калийсберегающий диуретик подобно амилориду. Поэтому комбинация эналаприла с вышеперечисленными препаратами не рекомендуется. Если вышеприведенные средства показаны в связи с гипокалиемией, их следует применять с осторожностью, регулярно определяя уровень калия в сыворотке крови (см. раздел «Особенности применения»).
Препараты, повышающие риск ангионевротического отека
Одновременное применение ингибиторов АПФ с сакубитрилом/валсартаном противопоказано в связи с повышенным риском ангионевротического отека (см. разделы «Противопоказания» и «Особенности применения»).
Сопутствующее применение ингибиторов АПФ с рацекадотрилом, ингибиторами mTOR (например, сиролимусом, эверолимусом, темсиролимусом) и вилдаглиптином повышает риск развития ангионевротического отека (см. раздел «Особенности применения»).
Котримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол)
У пациентов, одновременно применяющих котримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), повышается риск развития гиперкалиемии (см. раздел «Особенности применения»).
Циклоспорин. При одновременном применении циклоспорина может усиливаться гиперкалиемия, что может провоцировать подагрические приступы у пациентов с асимптомным течением заболевания.
Гепарин
Гиперкалиемия может возникать при одновременном применении ингибиторов АПФ с гепарином. Рекомендуется мониторинг уровня калия в сыворотке крови.
Диуретики (тиазид или петлевые диуретики)
Предварительное лечение диуретиками в больших дозах может привести к снижению объема циркулирующей крови и повышению риска артериальной гипотензии в начале терапии эналаприлом (см. раздел «Особенности применения»). Гипотензивные эффекты можно снизить путем прекращения приема диуретика, увеличения объема потребления соли или начиная лечение с низких доз препарата.
Трициклические антидепрессанты/ антипсихотические средства/ наркотики.
Одновременное применение анестетиков, трициклических антидепрессантов и антипсихотических средств с ингибиторами АПФ может привести к дальнейшему снижению АД.
Препараты золота
Единичные реакции, подобные реакции на нитриты (симптомы вазодилатации, в том числе приливы, отек лица, головокружение, тошнота, рвота и артериальная гипотензия), наблюдались у пациентов, которые лечились инъекционными препаратами золота (натрия ауротиомалат) и совместно в том числе эналаприлом.
Симпатомиметики
Симпатомиметики могут снизить антигипертензивный эффект ингибиторов АПФ.
Алкоголь
Алкоголь усиливает гипотензивный эффект ингибиторов АПФ.
Антидиабетические препараты
Эпидемиологические исследования показывают, что сопутствующее применение ингибиторов АПФ и антидиабетических средств (инсулины, пероральные гипогликемические средства) может повысить эффект снижения глюкозы в крови с риском гипогликемии. Такой эффект, вероятно, произойдет в течение первых недель сопутствующего лечения и у пациентов с нарушением функции почек (см. раздел «Побочные реакции»).
Ацетилсалициловая кислота, тромболитики, бета-блокаторы
Эналаприл с осторожностью можно применять вместе с ацетилсалициловой кислотой (в кардиологических дозах), тромболитическими средствами и бета-блокаторами.
Сопутствующая терапия ингибитором АПФ и антагонистом рецепторов ангиотензина
Сообщалось, что у пациентов с подтвержденной атеросклеротической болезнью, сердечной недостаточностью или с сахарным диабетом с поражением органа-мишени сопутствующая терапия ингибитором АПФ и АРА ассоциируется с более высокой частотой появления артериальной гипотензии, синкопе, гиперкалиемии и ухудшения. таковой при применении только препарата РААС. Двойная блокада (например, комбинированием ингибитора АПФ с АРА II) должна быть ограничена индивидуально определенными случаями и сопровождаться тщательным мониторингом функции почек, уровней калия и артериального давления.
Гидрохлоротиазид
Недеполяризующие миорелаксанты
Возможно усиление чувствительности к действию миорелаксантов.
Алкоголь, барбитураты, наркотические анальгетики
Может происходить потенцирование ортостатической гипотензии.
Антидиабетические препараты (пероральные антидиабетические средства и инсулин)
На фоне лечения тиазидами возможно снижение толерантности к глюкозе. Может потребоваться изменение дозировки. Метформин следует применять с осторожностью из-за риска возникновения лактатацидоза вследствие возможной почечной недостаточности, связанной с приемом гидрохлоротиазида.
Другие антигипертензивные препараты
Аддитивный эффект.
Холестирамин и смолы колестипола
Анионно-обменные смолы могут уменьшить всасывание гидрохлоротиазида. Однократные дозы холестирамина или смол колестипола снижают всасывание гидрохлоротиазида из желудочно-кишечного тракта соответственно на 85 % и 43 %.
Удлинение интервала QT (например, прокаинамид, амиодарон, соталол)
Повышенный риск тахикардии типа «пируэт».
Сердечные гликозиды
Гипокалиемия может повысить чувствительность или увеличить клиническую реакцию сердца на токсичность дигиталиса (например, повышенная желудочковая возбудимость).
Кортикостероиды, адренокортикотропный гормон
Гидрохлоротиазид может усугублять нарушение электролитного баланса, преимущественно гипокалиемию.
Калийуретические диуретики (например, фуросемид), карбеноксолон или злоупотребление слабительными средствами
Гидрохлоротиазид может вызвать повышение потери калия и/или магния.
Лекарственные средства, применяемые для лечения подагры (пробенецид, сульфинпиразон и аллопуринол)
Может потребоваться коррекция доз лекарственных средств, способствующих выведению мочевой кислоты, поскольку гидрохлоротиазид может повышать концентрацию мочевой кислоты в сыворотке крови. Может возникнуть необходимость в увеличении дозы пробенецида или сульфинпиразона. Одновременный прием тиазидов может повышать частоту возникновения случаев гиперчувствительности к аллопуринолу.
Пресорные амины (например, адреналин)
Тиазиды могут снизить ответную реакцию на прессорные амины, но недостаточно для того, чтобы исключать сопутствующий прием.
Антихолинергические средства (например, атропин, бипериден)
Увеличивают биодоступность тиазидных диуретиков вследствие снижения моторики желудочно-кишечного тракта и скорости стула желудка.
Цитотоксические препараты (например, циклофосфамид, метотрексат)
Тиазиды, включая гидрохлоротиазид, могут снижать выведение цитотоксических лекарственных средств почками и усилить их миелосупрессивный эффект.
Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП)
Длительное применение НПВП может снижать мочегонное, натрийуретическое и антигипертензивное действие диуретиков.
Салицилаты
При приеме высоких доз салицилатов гидрохлоротиазид может усиливать их токсическое действие на центральную нервную систему.
Метилдопа
Имеются отдельные сообщения о возникновении гемолитической анемии при одновременном применении гидрохлоротиазида и метилдопы.
Циклоспорин
При одновременном применении циклоспорина может усиливаться гиперурикемия и возрастать риск осложнений типа подагры.
Лекарственные препараты, на которые влияет изменение содержания калия в сыворотке крови
Периодический контроль содержания калия в сыворотке крови и ЭКГ рекомендованы при одновременном приеме эналаприла/гидрохлоротиазида с лекарственными средствами, на которые влияет изменение содержания калия в сыворотке крови (например, гликозиды наперстянки и антиаритмические препараты), а также со следующими средствами (в том числе с антиаритмическими), которые вызывают тахикардию типа «пируэт», при этом гипокалиемия является благоприятным фактором тахикардии типа «пируэт» (желудочковой тахикардии):
- антиаритмические препараты класса Ia (например, хинидин, гидрохинидин, дизопирамид);
- антиаритмические препараты класса III (например, амиодарон, соталол, дофетилид, ибутилид);
- некоторые антипсихотические средства (например, тиоридазин, хлорпромазин, левомепромазин,трифлупиразин, циамемазин, сульпирид, сультоприд, амисульприд, тиаприд, пимозид, галоперидол, дроперидол);
- другие препараты (например, бепридил, цизаприд, дифеманил, эритромицин для внутривенного введения, галофантрин, мизоластин, пентамидин, терфенадин, винкамицин для внутривенного введения).
Соли кальция
Тиазидные диуретики могут увеличивать содержание кальция в сыворотке крови вследствие снижения его выведения. При необходимости назначения препаратов кальция дозу следует подбирать под контролем содержания кальция в сыворотке крови.
Воздействие на результаты лабораторных исследований
Благодаря влиянию на метаболизм кальция тиазиды могут влиять на результаты оценки функции паращитовидных желез (см. раздел «Особенности применения»).
Карбамазепин
Учитывая риск симптоматической гипонатриемии, необходимо осуществлять клинический и биологический мониторинг.
Йодосодержащие контрастные средства
В случае индуцированной диуретиками дегидратации повышается риск развития ОПН, преимущественно при применении высоких доз контрастных средств. Пациенты нуждаются в регидратации до введения йодсодержащих препаратов.
Амфотерицин В (парентеральный), кортикостероиды, адренокортикотропные гормоны (АКТГ) или слабительные стимуляторы.
Гидрохлоротиазид может усиливать электролитный дисбаланс, особенно гипокалиемию.
Бета-блокаторы и диазоксид
Одновременное применение тиазидных диуретиков, в том числе гидрохлоротиазида, с бета-адренорецепторами повышает риск гипергликемии. Тиазидные диуретики, включая гидрохлоротиазид, могут усиливать гипергликемический эффект диазоксида.
Амантадин
Тиазиды, в том числе гидрохлоротиазид, увеличивают риск побочных эффектов, вызванных амантадином.
Особенности по применению
Эналаприл и гидрохлоротиазид
Артериальная гипотензия и нарушение водно-электролитного баланса
Симптоматическую артериальную гипотензию редко наблюдают у пациентов с неосложненной артериальной гипертензией. У пациентов с артериальной гипертензией, получающих Энап-H или Энап-HL, артериальная гипертензия развивается чаще при наличии истощения соли/объема, например вследствие терапии диуретиками, ограничения употребления соли, диализа, наличия диареи или рвоты (см. разделы «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий», «Побочные реакции»). У таких пациентов необходимо проводить регулярный контроль уровня электролитов в сыворотке крови. Симптоматическая артериальная гипотензия развивалась чаще у пациентов с более тяжелыми формами сердечной недостаточности, что отражается при применении высоких доз петлевых диуретиков, гипонатриемии или нарушения функции почек. Лечение таких пациентов следует начинать под наблюдением врача, а пациентам следует тщательно соблюдать скорректированные дозы и/или мочегонное средство.
При гипотензии пациента следует положить на спину и, в случае необходимости, ввести внутривенно физиологический раствор. Преходящая гипотензия при назначении лекарственного средства не является противопоказанием для дальнейшего его применения, если после нормализации объема циркулирующей крови повышается артериальное давление, терапия может быть восстановлена в обычных дозах.
У некоторых пациентов с сердечной недостаточностью и нормальным или пониженным артериальным давлением препарат может вызвать дополнительное снижение системного артериального давления. Такую реакцию на прием препарата можно ожидать и не следует расценивать как основание для прекращения лечения. Если гипотензия становится симптоматической, может потребоваться уменьшение дозы и/или отмена диуретика и/или лекарственного средства с эналаприлом/гидрохлоротиазидом.
Двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы
Есть свидетельства, что при одновременном применении ингибиторов АПФ, АРА II или алискирена у пациентов повышается риск развития артериальной гипотензии, гиперкалиемии и нарушений функции почек (включая острую почечную недостаточность). В связи с этим двойная блокада РААС путем одновременного применения ингибиторов АПФ, АРА II или алискирена не рекомендуется (см. разделы «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий» и «Фармакодинамические свойства»).
Если двойная блокада считается абсолютно необходимой, она должна производиться под наблюдением врача с тщательным мониторингом функции почек, водно-электролитного баланса и АД.
Не следует одновременно применять ингибиторы АПФ и АРА II у пациентов с диабетической нефропатией.
Нарушение функции почек
Сообщалось о нарушении функции почек, вызванном эналаприлом, особенно у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью или заболеваниями почек, включая стеноз почечных артерий. Если диагноз установлен быстро и проведено соответствующее лечение, почечная недостаточность, связанная с терапией эналаприлом, обычно обратима.
У некоторых пациентов с артериальной гипертензией без ранее существующей почечной недостаточности при приеме эналаприла вместе с диуретиком наблюдается повышение мочевины и креатинина в сыворотке крови. Может потребоваться уменьшение дозы эналаприла и/или прекращение приема диуретиков. В этом случае необходимо учитывать возможность существования стеноза почечных артерий.
Гиперкалиемия
Комбинация эналаприла и диуретика в низких дозах может вызвать гиперкалиемию.
Литий
Сопутствующий прием эналаприла и лития обычно не рекомендуется (см. разделы «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).
Применение детям
Безопасность и эффективность применения детям не установлены.
Пациенты пожилого возраста
Эффективность и переносимость одновременно применяемых эналаприла малеата и гидрохлоротиазида подобны как у пациентов пожилого возраста, так и у младших взрослых пациентов с артериальной гипертензией.
Эналаприл
Аортальный или митральный стеноз/гипертрофическая кардиомиопатия.
Как и все вазодилататоры, ингибиторы АПФ следует применять с осторожностью пациентам с обструкцией путей оттока из левого желудочка и избегать применения при кардиогенном шоке и гемодинамически значимой обструкции.
Реноваскулярная гипертензия
У пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или со стенозом аорты единственной здоровой почки, принимающих АПФ ингибиторы, существует повышенный риск развития артериальной гипотензии. Даже при слабых изменениях креатинина сыворотки крови может ухудшиться функция почек. У этих пациентов лечение следует начинать под строгим медицинским контролем с низких доз и при тщательной корректировке доз и контроле функции почек.
Пациенты, находящиеся на гемодиализе
У пациентов, находившихся на диализе с использованием мембран с высокой проницаемостью (например, AN 69), при лечении ингибиторами АПФ в некоторых случаях развивались анафилактоидные реакции. Поэтому для таких пациентов рекомендуется применение диализных мембран другого типа или антигипертензивных средств другой группы.
Трансплантация почки
Нет опыта применения лекарственного средства пациентам, которые недавно перенесли операцию по трансплантации почки. Поэтому этим пациентам не рекомендовано лечение препаратом Энап-H или Энап-HL.
Нарушение функции печени
Редко применение ингибиторов АПФ сопровождалось синдромом, который начинается с холестатической желтухи или гепатита и прогрессирует к фульминантному некротическому гепатиту (иногда) с летальным исходом. Механизм этого синдрома неизвестен. Пациентам, принимающим ингибиторы АПФ и у которых возникла желтуха или значительное увеличение уровней ферментов печени, следует отменить ингибитор АПФ и установить соответствующее медицинское наблюдение.
Нейтропения/агранулоцитоз
Были сообщения о нейтропении/агранулоцитозе, тромбоцитопении и анемии у пациентов, получающих терапию ингибиторами АПФ. Нейтропения редко возникает у пациентов с нормальной почечной функцией и без особых факторов риска. Эналаприл следует осторожно применять пациентам с коллагенозом, при иммунонодепрессивной терапии, при лечении аллопуринолом или прокаинамидом, или при комбинации вышеуказанных факторов риска, особенно если ранее установлено нарушение функции почек. У некоторых из таких пациентов развиваются тяжелые инфекции, иногда не реагирующие на интенсивную терапию антибиотиками.
При применении эналаприла этим пациентам рекомендуется периодический мониторинг лейкоцитов, а пациента следует предупредить об информировании врача о любых признаках инфекции.
Гиперкалиемия
Ингибиторы АПФ могут вызвать гиперкалиемию, поскольку они угнетают высвобождение альдостерона. Эффект, как правило, незначителен у пациентов с нормальной функцией почек. Риск возникновения гиперкалиемии повышен у пациентов с почечной недостаточностью, с ухудшенной функцией почек, пациентов в возрасте > 70 лет, пациентов с сахарным диабетом, транзиторными состояниями, в частности обезвоживанием, пациентов с острой сердечной декомпенсацией, метаболическим ацидозом, пациентов с спиронолактон, эплеренон, триамтерен или амилорид); при использовании пищевых добавок или солевых заменителей, содержащих калий; у пациентов, принимающих другие препараты, которые могут вызвать повышение уровня калия в сыворотке крови (например гепарин, триметоприм или котримоксазол, также известный как триметоприм/сульфаметоксазол, и особенно антагонисты альдостерона или АРА). В частности, прием калийсберегающих диуретиков, пищевых добавок или солевых заменителей, содержащих калий, пациентами с нарушением функции почек может привести к значительному повышению уровня калия в сыворотке крови. Гиперкалиемия может вызвать серьезные, иногда летальные аритмии. Калийсберегающие диуретики и адреноблокаторы рецепторов ангиотензина следует применять с осторожностью пациентам, получающим ингибиторы АПФ, и следует тщательно контролировать функции почек и уровень калия в сыворотке крови (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).
Гипогликемия.
Пациентам с сахарным диабетом, принимающим пероральные антидиабетические препараты или инсулин, необходим тщательный гликемический контроль, особенно в первый месяц лечения ингибиторами АПФ (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).
Повышенная чувствительность/ ангионевротический отек
У пациентов, леченных ингибиторами АПФ, включая Энап-Н или Энап- HL, в некоторых случаях появлялся ангионевротический отек лица, конечностей, губ, языка, голосовой щели и/или гортани. Он может возникать в любое время лечения. В таком случае применение препаратов Энап- Н или Энап-HL необходимо немедленно прекратить и установить постоянное наблюдение за пациентом, чтобы убедиться в полном исчезновении симптомов. Даже если отмечается только отек языка при отсутствии дыхательного дистресса, пациенту может потребоваться длительное наблюдение, поскольку лечение антигистаминными и кортикостероидными агентами может оказаться недостаточным.
Очень редко сообщали о летальном ангионевротическом отеке гортани или языка. При возникновении отека языка, голосовой щели или гортани возможно возникновение обструкции дыхательных путей, особенно у пациентов, перенесших операцию на органах дыхания. В этих случаях необходимо применение неотложной терапии, которая может включать введение подкожного раствора адреналина 1:1000 (0,3–0,5 мл) и/или меры для обеспечения свободной проходимости дыхательных путей.
У представителей негроидной расы, применявших ингибиторы АПФ, чаще возникал ангионевротический отек по сравнению с пациентами других рас.
Пациенты, у которых ранее возникал ангионевротический отек, не связанный с применением ингибиторов АПФ, имеют повышенный риск его возникновения при применении ингибиторов АПФ (см. раздел «Противопоказания»).
Одновременное применение ингибиторов АПФ с сакубитрилом/валсартаном противопоказано в связи с повышенным риском ангионевротического отека. Применение сакубитрила/валсартана нельзя начинать в течение 36 часов после приема последней дозы эналаприла. Терапию эналаприлом нельзя начинать в течение 36 часов после применения последней дозы сакубитрила/валсартана (см. разделы «Противопоказания» и «Особенности применения»).
Сопутствующее применение ингибиторов АПФ с рацекадотрилом, ингибиторами mTOR (например: сиролимус, эверолимус, темсиролимус) и вилдаглиптином повышает риск развития ангионевротического отека (например, отек дыхательных путей или языка, с нарушением дыхания или без него) (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).
Необходимо соблюдать осторожность в начале применения рацекадотрила, ингибиторов mTOR (например, сиролимуса, эверолимуса, темсиролимуса) и вилдаглиптина пациентам, уже принимающим ингибитор АПФ.
Анафилактоидные реакции при десенсибилизирующей терапии
Изредка у пациентов, получавших ингибиторы АПФ, во время проведения десенсибилизации аллергеном из яда перепончатокрылых развивались анафилактоидные реакции, которые могли быть угрожающими жизни пациентов. Подобных реакций можно избежать, если до начала гипосенсенсибилизации временно прекратить прием ингибитора АПФ.
Анафилактоидные реакции при аферезе липопротеинов низкой плотности (ЛПНП)
Редко при аферезе ЛПНП с помощью декстрансульфата у пациентов, получающих ингибиторы АПФ, могут проявляться опасные для жизни анафилактоидные реакции. Таких реакций можно избежать при временном отмене терапии ингибитором АПФ перед каждым аферезом.
Кашель
Сообщалось о возникновении кашля при лечении ингибиторами АПФ. Обычно кашель носит непродуктивный, стойкий характер и прекращается после отмены препарата. Кашель в связи с лечением ингибитором АПФ следует учитывать при дифференциальной диагностике кашля.
Хирургические операции/анестезия
Во время крупных хирургических операций или при анестезии с применением препаратов, вызывающих артериальную гипотензию, эналаприл блокирует образование ангиотензина II вторично до компенсаторного высвобождения ренина. Если при этом развивается артериальная гипотензия, объясняемая этими механизмами взаимодействия, она корректируется посредством увеличения объема жидкости.
Беременность
Не следует начинать прием ингибиторов АПФ в период беременности. Пациенток, планирующих беременность, следует перевести на альтернативные антигипертензивные препараты, имеющие утвержденный профиль безопасности для применения в период беременности. Если беременность установлена, лечение ингибиторами АПФ следует немедленно прекратить и, если это необходимо, начать альтернативную терапию (см. разделы «Противопоказания» и «Применение в период беременности или кормления грудью»).
Расовые отличия
Как и другие ингибиторы АПФ, эналаприл менее эффективен относительно снижения артериального давления у пациентов негроидной расы по сравнению с пациентами других рас, возможно из-за большей распространенности состояний с низким уровнем ренина среди пациентов негроидной расы, больных гипертензией.
Гидрохлоротиазид
Нарушение функции почек
Тиазиды могут оказаться недостаточно эффективными диуретиками для лечения пациентов с нарушениями функции почек, а также когда уровень клиренса креатинина 30 мл/мин и ниже (т.е. при умеренной или выраженной почечной недостаточности) (см. раздел «Способ применения и дозы» и ниже).
Таблетки Энап-H или Энап-HL не следует назначать пациентам с почечной недостаточностью (клиренс креатинина < 80 мл/мин), пока титрование отдельных компонентов не достигнет дозы лекарственного средства в комбинированной таблетке.
Нарушение функции печени
Тиазиды следует с осторожностью применять пациентам с нарушениями функции печени или прогрессирующим заболеванием печени, поскольку даже при незначительных нарушениях водно-электролитного баланса может возникнуть печеночная кома. Гидрохлоротиазид противопоказан пациентам с тяжелыми нарушениями функции печени.
Метаболические и эндокринные эффекты
Терапия тиазидами может изменять толерантность к глюкозе. Может потребоваться коррекция доз антидиабетических препаратов, включая инсулин. Лечение тиазидами может спровоцировать проявления латентного диабета.
Тиазиды могут снижать уровни натрия, магния и калия в сыворотке крови.
Повышение уровней холестерина и триглицеридов может ассоциироваться с терапией тиазидными диуретиками; однако в течение применения малых доз (12,5 мг) сообщалось о минимальном эффекте или его отсутствии. Кроме того, в клинических исследованиях гидрохлоротиазида в дозе 6 мг не наблюдалось клинически значимого влияния на показатели глюкозы, холестерина, триглицеридов, натрия, магния или калия.
Тиазиды могут уменьшить выведение кальция с мочой и вызвать периодическое незначительное повышение кальция в сыворотке крови. Выраженная гиперкальциемия может быть проявлением скрытого гиперпаратиреоидизма. Применение тиазидов следует прекратить перед проведением тестов по функции щитовидной железы.
Терапия тиазидными диуретиками может вызвать гиперурикемию и/или обострение подагры у некоторых пациентов. Это влияние на гиперурикемию является дозозависимым. Однако эналаприл может повышать уровень мочевой кислоты и таким образом может ослабить гиперурикемический эффект гидрохлоротиазида.
У пациентов, получающих диуретическую терапию, следует измерять уровни электролитов в сыворотке крови через соответствующие промежутки времени.
Тиазиды (включая гидрохлоротиазид) могут вызвать дисбаланс жидкости и электролитов (гипокалиемия, гипонатриемия и гипохлоремический алкалоз). Опасными признаками нарушения водно-электролитного баланса являются ксеростомия, жажда, слабость, летаргический сон, сонливость, утомляемость, мышечная боль или судороги, мышечная слабость, артериальная гипотензия, олигурия, тахикардия, нарушения со стороны желудочно-кишечного тракта. рвота).
Хотя при применении тиазидных диуретиков может возникнуть гипокалиемия, совместная терапия с эналаприлом может уменьшить гипокалиемию, вызванную применением диуретика. Риск гипокалиемии может повышаться у пациентов с циррозом печени, у пациентов с повышенным диурезом, с недостаточным пероральным употреблением электролитов и у пациентов, одновременно получающих терапию кортикостероидами или АКТГ (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).
В жаркую погоду у пациентов, подверженных отекам, может возникать гипонатриемия за счет разжижения крови. Дефицит хлоридов обычно умеренный и не требует лечения.
Тиазиды повышают выведение магния с мочой, что может привести к гипомагниемии.
Воздействие на результаты лабораторных анализов:
- препарат может снижать уровень связанного с белками иода в плазме крови;
- лечение препаратом следует прекратить перед проведением лабораторного обследования для оценки функции паращитовидных желез;
- препарат способен повышать концентрацию свободного билирубина в сыворотке крови;
- гидрохлоротиазид, что может давать положительный результат в антидопинговом тесте.
Повышенная чувствительность
У пациентов, склонных к аллергии, или у больных бронхиальной астмой в анамнезе могут возникать реакции повышенной чувствительности к гидрохлоротиазиду.
При применении тиазидных диуретиков наблюдалось обострение или активация системной красной волчанки.
Немеланомный рак кожи
По данным двух эпидемиологических исследований, внесенных в Датский национальный реестр рака, наблюдался повышенный риск развития немеланомного рака кожи (НМРК) [базальноклеточной карциномы (БКК) и плоскоклеточной карциномы (ПКК)], вследствие увеличения кумулятивной дозы гидрохлоротиазида. Фотосенсибилизирующее действие гидрохлоротиазида может являться потенциальным механизмом развития НМРК.
Пациенты, принимающие гидрохлоротиазид, должны быть проинформированы о риске развития НМРК. Таким пациентам следует рекомендовать принимать профилактические меры для снижения воздействия солнечного и искусственного ультрафиолетового излучения. Подозрительные поражения кожи следует немедленно исследовать, включая гистологические исследования методом биопсии. Целесообразность применения гидрохлоротиазида также следует повторно оценить у пациентов, ранее перенесших НМРК (см. раздел «Побочные реакции»).
Хророидальная эффузия, острая миопия и вторичная закрытоугольная глаукома
Сульфонамиды или производные сульфонамида могут вызывать идиосинкратическую реакцию, что приводит к возникновению хороидальной эффузии с пороками зрения, транзиторной миопии и острой закрытоугольной глаукомы. Симптомы включают снижение остроты зрения или глазные боли, которые, как правило, возникают в течение нескольких часов или недель от приема препарата. Нелеченная острая закрытоугольная глаукома может привести к окончательной потере зрения. Первичным лечением является прекращение приема препаратов как можно скорее. Если внутриглазное давление остается неконтролируемым, может потребоваться быстрое медицинское или хирургическое лечение. Факторы риска развития острой закрытоугольной глаукомы включают аллергию на сульфонамид или пенициллин в анамнезе.
Острая респираторная токсичность
Сообщалось об очень редких случаях острой респираторной токсичности, включая острый респираторный дистресс-синдром (ОРДС), после приема гидрохлоротиазида. Отек легких обычно развивается в течение нескольких минут или часов после приема гидрохлоротиазида. В начале симптомы включают одышку, лихорадку, ухудшение легочной функции и гипотензию. Если есть подозрение на ОРДС, прием эналаприла/гидрохлоротиазида следует прекратить и назначить соответствующее лечение. Гидрохлоротиазид не следует назначать пациентам, ранее перенесшим ОРДС после гидрохлоротиазида.
Особые предостережения относительно неактивных компонентов лекарственного средства
Энап-H и Энап-HL содержат лактозу. Пациентам с редкой наследственной галактозной недостаточностью, лактозной недостаточностью Лаппа или синдромом глюкозо-галактозной мальабсорбции не следует применять этот препарат.
Применение в период беременности и кормления грудью.
Ингибиторы АПФ противопоказано применять беременным и женщинам, планирующим беременность (см. разделы «Противопоказания» и «Особенности применения»).
Пациенток, планирующих беременность, следует перевести на альтернативное антигипертензивное лечение, которое имеет утвержденный профиль безопасности применения в период беременности. Если беременность установлена, лечение ингибиторами АПФ следует немедленно прекратить и, по возможности, начать альтернативную терапию.
Период кормления грудью
Эналаприл и тиазидные диуретики проникают в грудное молоко. Применение эналаприла/гидрохлоротиазида в период кормления грудью противопоказано. Если применение препарата крайне необходимо, кормление грудью следует прекратить.
Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами.
При управлении автомобилем и другими механизмами следует соблюдать осторожность и учитывать возможность возникновения нежелательных реакций со стороны нервной системы, включая головокружение или сонливость.
Способ применения и дозы
Артериальная гипертензия
Таблетки с фиксированной комбинацией эналаприла малеата и гидрохлоротиазида назначают пациентам, у которых АД недостаточно контролируется только одним эналаприлом.
Фиксированную комбинацию эналаприла малеата и гидрохлоротиазида не применяют для исходной терапии. Обычно такое сочетание рекомендуется после корректировки доз индивидуальных компонентов. При клинической целесообразности можно переходить от монотерапии к фиксированной комбинации.
Режим дозировки устанавливают индивидуально в зависимости от состояния больного и степени тяжести гипертензии. Лечение следует начинать с низких доз с постепенным увеличением дозировки. Препарат принимают перорально независимо от приема пищи. Установленную суточную дозу следует принимать утром вместе с большим количеством жидкости.
Обычно дозировка составляет 1 таблетку в сутки. При необходимости дозу можно увеличить до 2 таблеток 1 раз в день.
Таблетки с фиксированной комбинацией 10 мг/25 мг и 10 мг/12,5 мг могут заменить терапию, состоящую из приема отдельно 10 мг эналаприла и соответственно 25 мг или 12,5 мг гидрохлоротиазида, у пациентов, состояние которых стабилизировано лечением индивидуальными компонентами.
Предварительное лечение диуретиками: симптоматическая гипотензия может возникнуть в начале терапии эналаприлом. Чаще она наблюдается у пациентов, у которых предыдущая терапия диуретиками привела к нарушению водно-электролитного баланса. Терапию диуретиками следует прекратить за 2–3 дня до начала терапии препаратами Энап-H или Энап-HL.
Дозировка при нарушении функции почек
Клиренс креатинина более 30 мл/мин
Для пациентов с нарушениями почек с клиренсом креатинина ≥ 30 мл/мин перед переходом к фиксированной комбинации необходима корректировка дозы эналаприла путем титрования. Для таких пациентов петлевые диуретики более приемлемы, чем тиазиды. Доза эналаприла и гидрохлоротиазида должна быть меньше. Необходим периодический контроль калия и креатинина, например, каждые 2 месяца, когда состояние пациента стабилизировалось.
Клиренс креатинина менее 30 мл/мин
Применение препарата противопоказано.
Особые популяции
Для пациентов с уменьшением объема жидкости/соли начальная доза эналаприла составляет 5 мг (применяется в соответствующей дозировке) или менее. Для таких пациентов рекомендуется титрование монокомпонентов.
Пациенты пожилого возраста
Пациентам пожилого возраста препарат применяют в таких же дозах, как и младшим пациентам. При физиологической почечной недостаточности перед переходом к фиксированной комбинации необходима корректировка дозы эналаприла путем титрования.
Нет ограничения по времени относительно продолжительности лечения.
Дети. Безопасность и эффективность применения лекарственного средства для детей не установлены.
Передозировка
Лечение – симптоматическое и поддерживающее. Использование препарата следует прекратить и тщательно обследовать пациента. Рекомендуется вызывать рвоту и/или промывание желудка, коррекцию дегидратации и электролитного дисбаланса, а также артериальную гипотензию с помощью общепринятых мер.
Эналаприл
Симптомы Основным проявлением передозировки является выраженная артериальная гипотензия, возникающая в течение 6 часов после приема препарата и сопровождающаяся блокадой РААС и ступором. Симптомы, связанные с передозировкой ингибиторов АПФ, могут включать циркулярный шок, электролитный дисбаланс, гипервентиляцию легких, тахикардию, учащенное сердцебиение, головокружение, тревожность и кашель, спазм мышц, парестезию, истощение, нарушение сознания, полиурия, олигурия, анурия, алкалоз, повышение уровня азота мочевины крови (в основном почечная недостаточность). Уровни эналаприлата в плазме крови, превышающие в 100 и 200 раз максимальные уровни, достигаемые при приеме терапевтических доз, регистрировали после приема соответственно 300 мг и 440 мг энелаприла.
Лечение.После приема внутрь большого количества таблеток рекомендуется прекращение приема препарата, мониторинг жизненно важных параметров в больнице, промывание желудка, применение активированного угля и слабительного средства. Лечение симптоматическое. Артериальная гипотензия корректируется инфузией физраствора. Обычно достаточно придать пациенту горизонтальное положение с низким изголовьем. В более тяжелых случаях следует сделать инфузию физиологического раствора и по возможности инфузия ангиотензина II также может быть полезна. Следует проверять артериальное давление пациента, пульс, дыхание, концентрацию мочевины, креатинина и электролитов в сыворотке крови и диурез.
В более тяжелых случаях токсические количества эналаприла и/или эналаприлата необходимо удалить из кровообращения с помощью гемодиализа (см. раздел «Особенности применения»). При брадикардии, резистентной к терапевтическим средствам, следует назначить терапию с применением кардиостимулятора. Постоянно следует контролировать жизненные показатели, концентрацию электролитов и креатинина в сыворотке крови.
Гидрохлоротиазид. Наиболее распространены симптомы, вызванные недостаточностью электролитов (гипокалиемия, гипохлоремия, гипонатриемия) и дегидратацией вследствие чрезмерного диуреза. Если также применялись сердечные гликозиды, гипокалиемия может спровоцировать сердечную аритмию.
Побочные эффекты
Еналаприл/гидрохлоротиазид производства KRKA обычно хорошо переносится. Наиболее распространенные побочные эффекты, о которых сообщалось во время клинического исследования, были головная боль и кашель.
О последующих побочных реакциях сообщалось при применении лекарственного средства, монотерапии эналаприлом или гидрохлоротиазидом.
| Системы органов/нарушения | Очень часто (≥ 1/10) | Часто (от ≥ 1/100 до < 1/10) | Нечасто (от ≥ 1/1000 до < 1/100) | Редко (от ≥ 1/10000 до < 1/1000) | Очень редко (< 1/10000) | Неизвестно (невозможно рассчитать по имеющимся данным) |
| Новообразования доброкачественные, злокачественные и неопределенной этиологии (включая кисты и полипы) |
|
|
| Немеланомный рак кожи (базальноклеточная карцинома и плоскоклеточная карцинома)1) | ||
| Со стороны крови и лимфатической системы |
|
| Анемия (включая апластическую и гемолитическую анемию) | Нейтропения, снижение уровня гемоглобина, снижение гематокрита, тромбоцитопения, гранулоцитоз, угнетение функции костного мозга, лейкопения, панцитопения, лимфаденопатия, аутоиммунные заболевания |
| |
| Со стороны иммунной системы |
| Анафилактическая реакция |
|
|
|
|
| Со стороны эндокринной системы |
| Синдром неадекватной секреции антидиуретического гормона (СНС АДГ) | ||||
| Метаболические нарушения |
| Гипокалиемия, повышение уровня холестерина, повышение уровня триглицеридов, гиперурикемия | Гипогликемия2) гипомагниемия, подагра3), электролитный дисбаланс (гипонатриемия) | Повышение уровня глюкозы крови | Гиперкальциемия2) |
|
| Со стороны нервной системы и психики | Головная боль, депрессия, синкопе, изменение вкусовых ощущений | Спутанность сознания, сонливость, бессонница, нервозность, парестезия, вертиго, ослабление либидо3), беспокойство | Патологические сны, нарушение сна, парез (вследствие гипокалиемии) |
|
| |
| Со стороны органов зрения | Утрата остроты зрения |
| Ксантопсия |
|
| Хророидальная эффузия |
| Со стороны органа слуха и равновесия | Шум в ушах |
|
| |||
| Со стороны сердечно-сосудистой системы | Головокружение | Гипотензия, ортостатическая гипотензия, нарушение ритма, стенокардия, тахикардия | Приливы, сердцебиение, некротический ангиит (васкулит), инфаркт миокарда или инсульт4) возможно вследствие чрезмерной гипотензии у пациентов группы высокого риска2) | Синдром Рейно |
|
|
| Со стороны органов дыхания, грудной клетки и средостения | Кашель | Одышка | Ринорея, боль в горле и охриплость голоса, бронхоспазм/астма | Легочные инфильтраты, респираторный дистресс (включая пневмонит и отек легких), ринит, аллергический альвеолит/ эозинофильная пневмония | Острый респираторный дистресс-синдром (ОРДС) 2) |
|
| Со стороны желудочно-кишечного тракта | Тошнота | Диарея, боль в животе | Илеус, панкреатит, рвота, диспепсия, запор, анорексия, раздражение желудка, сухость во рту, пептическая язва, метеоризм3) | Стоматит/ афтозные язвы, глоссит | Ангионевротический отек кишечника |
|
| Со стороны гепато-билиарной системы |
| Печеночная недостаточность, некроз печени (может быть летальным), гепатит (гепатоцеллюлярный или холестатический), желтуха, холецистит (в частности у пациентов с уже имеющейся желчнокаменной болезнью) |
| |||
| Со стороны кожи и подкожной клетчатки |
| Сыпь (экзантема), гиперчувствительность/ ангионевротический отек: лицо, конечностей, губ, языка, голосовой щели и/или гортани2) | Диафорез, зуд, крапивница, алопеция | Мультиформная эритема, синдром Стивенса – Джонсона, эксфолиативный дерматит, токсический эпидермальный некролиз, пурпура, кожная красная волчанка, эритродермия, пемфгоид |
| Комплекс симптомов, который может включать: лихорадку, серозит, васкулит, миалгию/миозит, артралгию/ артрит, положительный результат анализа на антинуклеарный фактор, повышенную скорость оседания эритроцитов (СОЭ), эозинофилию и лейкоцитоз. Сыпь, фоточувствительность или другие дерматологические проявления |
| Со стороны скелетно-мышечной системы и соединительной ткани |
| Судороги мышц5) | Артралгия2) |
|
|
|
| Со стороны почек и мочевыделительной системы |
|
| Нарушения функции почек, почечная недостаточность, протеинурия, гликозурия | Олигурия, интерстициальный нефрит |
|
|
| Со стороны репродуктивной системы и молочных желез |
|
| Импотенция | Гинекомастия |
|
|
| Общие нарушения и нарушения условий введения | Астения | Боль в груди, повышенная утомляемость | Недомогание, горячка |
|
|
|
| Лабораторные исследования |
| Гиперкалиемия, повышение уровня креатинина в сыворотке крови | Повышение уровня азота мочевины крови, гипонатриемия | Повышение уровня печеночных ферментов, повышение уровня билирубина в сыворотке крови |
|
|
1) Немеланомный рак кожи: по данным эпидемиологических исследований наблюдалась кумулятивная дозозависимая связь между применением гидрохлоротиазида и НМРК (см. разделы «Фармакодинамика» и «Особенности применения»).
2) См. раздел «Особенности применения».
3) Наблюдались только при применении гидрохлоротиазида в дозах 12,5 и 25 мг.
4) Показатель частоты сравним с таковым в группах плацебо и активного контроля в клинических исследованиях.
5) Частота реакции "мышечные судороги" определена как "часто" при применении гидрохлоротиазида в дозах 12,5 и 25 мг, хотя частота этой реакции при применении гидрохлоротиазида в дозе 6 мг определена как "нечасто".
Отчет о подозреваемых побочных реакциях.
Отчет о предполагаемых побочных реакциях после регистрации лекарственного средства имеет большое значение. Это позволяет проводить мониторинг соотношения «польза/риск» лекарственного средства. Специалисты в области здравоохранения обязаны представлять информацию о любых предполагаемых побочных реакциях с помощью национальной системы отчетности.
Срок годности
Энап-HL: 4 года.
Энап-H: 5 лет.
Условия хранения
Хранить в оригинальной упаковке для защиты от воздействия влаги. Хранить в недоступном для детей месте.
Упаковка
По 10 таблеток в блистере; по 2 или по 6 или по 9 блистеров в картонной коробке.
Категория отпуска
По рецепту.
Производитель
КРКА, д.д., Ново место, Словения/ KRKA, dd, Novo mesto, Slovenia.
Адрес
Шмарьешка цеста 6, 8501 Ново место, Словения/ Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.
Обратите внимание, что цены на препараты, указанные на сайте, актуальны только при онлайн-заказе. Цены на медикаменты в аптеках нашей сети могут отличаться от указанных.