Отзывы покупателей о Эналозид Моно таблетки по 10 мг 20 шт.
- Торговое название Эналозид
- Действующее вещество Эналаприл
- Лекарственная форма Таблетки
- Температура хранения от +15°C до +25°C
- Признак Отечественный
- Производитель Фармак, АО
- Страна Украина
- Условия отпуска По рецепту
- Код морион 94606
-
Особенности
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
ЕНАЛОЗИД® МОНО
(ENALOZID MONO)
Склад:
діюча речовина: enalapril;
1 таблетка містить еналаприлу малеату у перерахуванні на 100 \% речовину 5 мг або 10 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, повідон, кальцію стеарат.
Лікарська форма. Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або білого з кремуватим відтінком кольору, з плоскою поверхнею, фаскою і рискою або без риски.
Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту, монокомпонентні. Код ATХ C09A A02.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Еналозид® Моно (еналаприлу малеат) – сіль малеїнової кислоти еналаприлу, похідної двох амінокислот, L-аланіну та L-проліну.
Механізм дії
Ангіотензинперетворювальний фермент – пептидилова дипептидаза, яка каталізує конверсію ангіотензину І у пресорну субстанцію ангіотензин ІІ. Після абсорбції еналаприл гідролізується до еналаприлату, який пригнічує АПФ. Пригнічення АПФ спричиняє зниження рівня у плазмі крові ангіотензину ІІ, що призводить до збільшення активності реніну плазми крові (через пригнічення негативного зворотного зв’язку між активністю ангіотензину ІІ і вивільненням реніну) і зменшення секреції альдостерону.
АПФ є ідентичним до кінінази II. Таким чином, еналаприлу малеат також може блокувати розщеплення брадикініну, сильного вазодепресорного пептиду.
Механізм, через який еналаприлу малеат знижує артеріальний тиск, передусім пов’язують з пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи; еналаприлу малеат може проявляти антигіпертензивний ефект навіть у пацієнтів з низькореніновою гіпертензією.
Застосування еналаприлу малеату пацієнтам з артеріальною гіпертензією спричиняє зниження артеріального тиску у пацієнтів у горизонтальному і вертикальному положеннях без істотного збільшення частоти серцевого ритму.
Симптоматична постуральна гіпотензія виникає нечасто. У деяких пацієнтів досягнення оптимального зниження артеріального тиску може вимагати кількох тижнів терапії. Раптова відміна еналаприлу малеату не асоціювалася зі швидким підвищенням артеріального тиску.
Ефективне пригнічення активності АПФ зазвичай досягається через 2-4 години після перорального прийому разової дози еналаприлу. Початок антигіпертензивної активності зазвичай спостерігається через 1 годину, а пікове зниження артеріального тиску досягається через 4-6 годин після прийому препарату. Тривалість ефекту залежить від дози. Втім, у рекомендованих дозах антигіпертензивний та гемодинамічний ефект зберігався щонайменше протягом 24 годин.
У гемодинамічних дослідженнях пацієнтів з есенціальною гіпертензією зниження артеріального тиску супроводжувалося зменшенням периферичного опору артерій зі збільшенням серцевого викиду і незначним прискоренням серцевого ритму або без такого. Після застосування еналаприлу малеату зазвичай збільшується нирковий кровотік; швидкість гломерулярної фільтрації зазвичай не змінюється. Ознак затримки натрію або води не виявлено. Однак у пацієнтів з низькими початковими рівнями гломерулярної фільтрації ці рівні підвищувалися.
У дослідженнях пацієнтів, хворих на цукровий діабет або без нього, з хворобою нирок після застосування еналаприлу спостерігали зменшення альбумінурії, екскреції із сечею IgG і загального протеїну сечі.
При сумісному прийомі з тіазидними діуретиками гіпотензивні ефекти еналаприлу малеату щонайменше адитивні. Еналаприлу малеат може зменшити або попередити розвиток тіазид-індукованої гіпокаліємії.
У пацієнтів із серцевою недостатністю, які приймають серцеві глікозиди та діуретики, прийом перорального або ін’єкційного еналаприлу малеату асоціювався зі зниженням периферичного опору та тиску крові. Серцевий викид збільшувався, а частота серцевих скорочень (зазвичай збільшена у пацієнтів із серцевою недостатністю) зменшувалася. Також знижувався тиск у кінцевих легеневих капілярах. Покращувалася переносимість фізичного навантаження та зменшувалася тяжкість серцевої недостатності, оцінені за критеріями NYHA (New York Heart Association). Ці ефекти зберігалися протягом тривалого лікування.
У пацієнтів із легкою та помірною серцевою недостатністю еналаприл сповільнював прогресування дилатації/збільшення міокарда та недостатності, про що свідчили знижені кінцевий діастолічний та систолічний об’єми лівого шлуночка та покращена фракція викиду.
Фармакокінетика.
Абсорбція
Після перорального прийому еналаприл швидко всмоктується, максимальна концентрація еналаприлу у сироватці крові досягається протягом 1 години після прийому всередину. Ступінь всмоктування еналаприлу при прийомі всередину таблеток еналаприлу становить приблизно 60 \%. Наявність їжі у шлунково-кишковому тракті не впливає на всмоктування перорального еналаприлу. Після всмоктування прийнятий всередину еналаприл швидко та екстенсивно гідролізується до еналаприлату, потужного інгібітора АПФ. Максимальна концентрація еналаприлату у сироватці крові спостерігається приблизно через 4 години після прийому дози еналаприлу перорально.
Період напіввиведення (Т?) для акумуляції еналаприлу при застосуванні після прийому багатьох доз препарату всередину становить 11 годин. У осіб з нормальною функцією нирок стабільна концентрація еналаприлату досягається на 4-й день лікування.
Розподіл
У межах усього діапазону терапевтичних концентрацій не більше 60 \% еналаприлату зв’язується з білками сироватки крові.
Біотрансформація
За винятком перетворення на еналаприлат, більше не існує жодного доказу значного метаболізму еналаприлу.
Виведення
Еналаприлат виводиться головним чином через нирки. Головними компонентами у сечі є еналаприлат, що становить приблизно 40 \% дози, та незмінений еналаприл (приблизно 20 \%).
Порушення функції нирок
У пацієнтів із нирковою недостатністю збільшується експозиція до еналаприлу та еналаприлату. У пацієнтів із легкими та помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну 40-60 мл/хв) AUC еналаприлату у стабільному стані була приблизно в 2 рази більшою, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок, після введення 5 мг 1 раз в день. При важкій формі ниркової недостатності (кліренс креатиніну ?30 мл/хв) AUC збільшилася приблизно у 8 разів. При цьому рівні ниркової недостатності ефективний період напіввиведення еналаприлату подовжується, а час до стабільного стану затримується.
Еналаприлат можна вивести із загального кровообігу за допомогою гемодіалізу. Кліренс еналаприлату при діалізі становить 62 мл/хв.
Клінічні характеристики.
Показання.
· Лікування артеріальної гіпертензії.
· Лікування клінічно вираженої серцевої недостатності.
· Профілактика клінічно вираженої серцевої недостатності у пацієнтів із безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду ? 35 \%).
Протипоказання.
- Підвищена чутливість до еналаприлу, до будь-якої допоміжної речовини чи до будь-якого іншого інгібітору АПФ.
· Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов'язаного із застосуванням інгібіторів АПФ.
- Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
· Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
Еналозид® Моно не слід застосовувати разом з препаратами, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м2).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Гіпотензивна терапія
Супутній прийом цих препаратів може посилити гіпотензивний ефект еналаприлу. Супутній прийом з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами може додатково зменшити артеріальний тиск.
Калійзберігаючі діуретики або добавки з калієм
Інгібітори АПФ посилюють спричинену діуретиками втрату калію. Застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду), а також застосування харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, може призвести до істотного підвищення рівня калію у сироватці крові. Якщо використання наведених вище засобів показане в зв’язку у гіпокаліємією, їх слід застосовувати з обережністю, регулярно визначаючи рівень калію в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).
Діуретики (тіазидні або петльові діуретики)
Попереднє лікування діуретиками у великих дозах може призвести до зниження об’єму циркулюючої крові та підвищення ризику гіпотензії на початку терапії еналаприлом (див. розділ «Особливості застосування»). Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом припинення прийому діуретика, збільшення об’єму споживання солі чи розпочати терапію з низької дози еналаприлу.
Протидіабетичні препарати
Сумісне застосування інгібіторів АПФ та протидіабетичних препаратів (інсуліну, пероральних гіпоглікемічних засобів) може спричинити зниження рівня глюкози в крові з ризиком розвитку гіпоглікемії. Цей феномен найбільш імовірно може траплятися протягом перших тижнів сумісного прийому та у пацієнтів з нирковою недостатністю (див. розділи «Особливості застосування», «Побічні реакції»).
Літій
При одночасному використанні інгібіторів АПФ і літію повідомлялося про оборотні підвищення рівня літію у сироватці крові та токсичність. Супутній прийом інгібіторів АПФ та тіазидних діуретиків може додатково збільшити рівень літію у сироватці крові та підвищити ризик інтоксикації літієм. Не рекомендується прийом еналаприлу з літієм, але якщо така комбінація є необхідною для пацієнта, слід здійснювати ретельний моніторинг рівня літію в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).
Трициклічні антидепресанти/нейролептики/анестетики/снодійні
Супутній прийом певних анестетиків, трициклічних антидепресантів та нейролептиків з інгібіторами АПФ може призвести до додаткового зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»).
Нестероїдні протизапальні засоби, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2
Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2
(ЦОГ-2 інгібітори), можуть знижувати ефект діуретиків та інших атигіпертензивних препаратів. Тому гіпотензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ може бути ослаблений НПЗЗ, включаючи ЦОГ-2 інгібітори.
Одночасний прийом НПЗЗ, включаючи ЦОГ-2 інгібітори, та антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ спричиняє адитивний ефект на підвищення калію сироватки крові та може спричиняти порушення функції нирок. Зазвичай ці явища оборотні.
Може мати місце гостра ниркова недостатність, особливо у деяких пацієнтів із порушеною функцією нирок (наприклад, пацієнти літнього віку або пацієнти зі зниженим об'ємом циркулюючої крові, включаючи тих, хто приймає діуретики). Тому таку комбінацію слід вводити з обережністю пацієнтам з порушеннями функції нирок. Пацієнти повинні споживати достатню кількість рідини та знаходитись під ретельним моніторингом функції нирок на початку супутньої терапії та періодично протягом такого лікування.
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (RAAS) блокаторами ангіотензинових рецепторів, інгібіторами АПФ або прямими реніновими інгібіторами (наприклад, аліскіреном) асоціюється з підвищеними ризиками гіпотензії, синкопе, гіперкаліємії та змінами ниркової функції (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з монотерапією. Слід вести ретельний моніторинг артеріального тиску, ниркової функції та електролітів у пацієнтів, які отримують еналаприл та інші препарати, що впливають на RAAS. Не слід застосовувати аліскірен супутньо з еналаприлом пацієнтам з цукровим діабетом. Слід уникати застосування аліскірену супутньо з еналаприлом пацієнтам з порушенням ниркової функції (швидкість клубочкової фільтрації <60 мл/хв).
Препарати золота
Повідомлялося про нітритоїдні реакції (симптоми, що включають набряк обличчя, нудоту, блювання та гіпотензію) у пацієнтів, які лікувалися ін'єкційними препаратами золота (натрію ауротіомалат) та сумісно інгібітором АПФ, у тому числі еналаприлом.
Симпатоміметики
Симпатоміметики можуть зменшити антигіпертензивні ефекти інгібіторів АПФ.
Алкоголь
Спиртне підсилює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.
Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики та ?-блокатори
Еналаприл можна безпечно вводити супутньо з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітиками та ?-блокаторами.
Супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину
У літературі зафіксовані повідомлення про те, що у пацієнтів з підтвердженою атеросклеротичною хворобою, серцевою недостатністю або з цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину асоціюється з вищою частотою появи гіпотензії, синкопе, гіперкаліємії та погіршення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з застосуванням тільки антагоніста рецепторів ангіотензину. Подвійна блокада (наприклад, комбінуванням інгібітору АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ) повинна обмежуватись до індивідуально визначених випадків з ретельним моніторингом функції нирок, рівнів калію та артеріального тиску.
Особливості застосування.
Симптоматична гіпотензія
Симтоматичну гіпотензію спостерігали у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які отримують еналаприл, симптоматична гіпотензія розвивається частіше при гіповолемії, яка виникає, наприклад, внаслідок терапії діуретиками, обмеження вживання солі, у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також у хворих із діареєю або блюванням (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Побічні реакції»). Симптоматичну гіпотензію спостерігали й у пацієнтів із серцевою недостатністю, яка супроводжувалася або не супроводжувалася нирковою недостатністю. Симптоматична гіпотензія розвивалася частіше у пацієнтів з більш тяжкими формами серцевої недостатності, які застосовували вищі дози петльових діуретиків, з гіпонатріємією або порушеннями функції нирок. Таким пацієнтам лікування еналаприлом слід починати під наглядом лікаря. При зміні дози еналаприлу та/або діуретика нагляд має бути особливо ретельним. Аналогічним чином слід вести спостереження за пацієнтами з ішемічною хворобою серця, а також із захворюваннями судин мозку, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
При розвитку гіпотензії хворого слід покласти та, якщо необхідно, ввести внутрішньовенно фізіологічний розчин. Транзиторна артеріальна гіпотензія при прийомі еналаприлу не є протипоказанням для наступного прийому, який можна продовжуватися зазвичай без складнощів після нормалізації артеріального тиску внаслідок відновлення об’єму рідини.
У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю із нормальним або зниженим тиском еналаприл може додатково знизити рівень артеріального тиску. Така реакція на прийом препарату є очікуваною та зазвичай не є підставою для припинення лікування. У випадках, коли гіпотензія стає резистентною до лікування, слід зменшити дозу та/або припинити лікування діуретиком та/або Еналозидом® Моно.
Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія
Як і всі вазодилататори, інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам з обструкцією вихідного отвору лівого шлуночка та обструкцією шляху відтоку; їхнього прийому слід уникати у випадках кардіогенного шоку та гемодинамічно значної обструкції.
Порушення функції нирок
У пацієнтів із порушенням функції нирок (кліренс креатиніну <80 мл/хв) початкову дозу еналаприлу слід підбирати згідно з кліренсом креатиніну пацієнта (див. розділ «Спосіб застосування та дози») та надалі – з відповіддю пацієнта на лікування. Для таких пацієнтів стандартною медичною практикою є регулярний контроль вмісту калію та креатиніну у крові.
Про порушення функції нирок повідомлялося у зв’язку з прийомом еналаприлу, та це головним чином відбувалось у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або з захворюванням нирок, включаючи стеноз артерії нирок. При своєчасному виявленні та відповідному лікуванні, ниркова недостатність, пов’язана з терапією еналаприлом, зазвичай носить зворотний характер.
У деяких пацієнтів з гіпертензією, у яких не було виявлено захворювання нирок до початку лікування, еналаприл сумісно з діуретиками спричиняв незначне та скороминуче підвищення вмісту сечовини та креатиніну у сироватці крові. У таких випадках може бути необхідним зменшення дози та/або відміна діуретика. Ця ситуація підвищує імовірність наявного стенозу артерії нирок (див. розділ «Особливості застосування»).
Реноваскулярна гіпертензія
Існує підвищений ризик гіпотензії та ниркової недостатності, коли пацієнти з двостороннім стенозом артерій нирок або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки лікуються інгібіторами АПФ. Втрата функції нирок може відбутися вже при мінімальних змінах рівня креатиніну у сироватці крові. Таким пацієнтам лікування слід розпочинати малими дозами під ретельним наглядом лікаря з обережним титруванням та моніторингом функції нирок.
Трансплантація нирки
Немає досвіду щодо прийому еналаприлу пацієнтами, які нещодавно перенесли операцію з трансплантації нирки. Тому таким пацієнтам не рекомендовано лікування препаратом Еналозид® Моно.
Печінкова недостатність
Рідко інгібітори АПФ асоціювалися з синдромом, що розпочинається з холестатичної жовтяниці або гепатиту та прогресує до фульмінантного гепатиту та (іноді) до летального наслідку. Механізм цього синдрому залишається незрозумілим. Пацієнти, які приймають інгібітори АПФ і у яких розвивається жовтяниця або помітне підвищення ферментів печінки, повинні припинити прийом інгібітору АПФ та знаходитись під відповідним медичним наглядом.
Нейтропенія/агранулоцитоз
Серед пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, повідомлялося про появу нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та при відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія з’являлася рідко. Еналаприл слід призначати дуже обережно пацієнтам з колагенозом судин, які отримують імуносупресивну терапію, лікування алопуринолом або прокаїнамідом, або при комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо якщо вже існує порушення функції нирок. У деяких із цих пацієнтів розвивалися серйозні інфекції, які у деяких випадках не відповідали на інтенсивну терапію антибіотиками. При призначенні еналаприлу таким пацієнтам рекомендується періодичний моніторинг кількості лейкоцитів та пацієнти повинні повідомляти про будь-який прояв інфекції.
Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк
При застосуванні інгібіторів АПФ, включаючи еналаприл, були описані поодинокі випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, що виникав у різні періоди лікування. У цих випадках слід негайно припинити лікування еналаприлом і встановити постійний нагляд за пацієнтом, щоб упевнитись у повному зникненні симптомів. Лише після цього нагляд можна припинити. Навіть у випадках, коли відбувається набряк тільки язика, без порушення дихання, пацієнти можуть потребувати більш тривалого нагляду, оскільки лікування антигістамінними препаратами та кортикостероїдами може бути недостатнім.
Дуже рідко повідомлялося про летальний випадок через ангіоневротичний набряк гортані або набряк язика. У випадках, коли набряк локалізується у ділянці язика, голосової щілини або гортані, особливо у пацієнтів з хірургічними втручаннями на дихальних шляхах в анамнезі, може розвинутися обструкція дихальних шляхів. Коли є залучення язика, глотки або гортані до процесу, це може спричинити обструкцію дихальних шляхів, слід негайно розпочати відповідну терапію, яка може включати підшкірне введення розчину адреналіну 1:1000 (0,3-0,5 мл) і/або заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів.
У представників негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно із пацієнтами інших рас.
Пацієнти, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, який не пов’язують із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик його виникнення і при лікуванні інгібітором АПФ (див. розділ «Протипоказання»).
Анафілактоїдні реакції під час проведення гіпосенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих
Зрідка у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ під час проведення гіпосенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих, розвивались анафілактоїдні реакції, що могли бути загрозливими для життя пацієнтів. Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку гіпосенсибілізації тимчасово припинити прийом інгібітора АПФ.
Анафілактоїдні реакції протягом аферезу ліпопротеїдів низької щільності
У рідкісних випадках у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ протягом аферезу ліпопротеїдів низької щільності з декстрану сульфатом, виникали анафілактоїдні реакції, що становили загрозу життю пацієнтів. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ перед кожним аферезом.
Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі
У пацієнтів, які перебували на діалізі із використанням мембран високої пропускної здатності (наприклад, AN 69®) і застосовували одночасно інгібітор АПФ, у деяких випадках розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому для таких пацієнтів рекомендується розглянути питання застосування діалізних мембран іншого типу або гіпотензивного засобу іншої групи.
Гіпоглікемія
Пацієнтам із цукровим діабетом, які приймають пероральні антидіабетичні препарати чи інсулін та починають приймати інгібітор АПФ, слід рекомендувати ретельно контролювати рівні цукру в крові, особливо протягом перших кількох місяців супутнього застосування (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Кашель
Повідомлялося про виникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель носив непродуктивний, стійкий характер і припинявся після відміни препарату. Кашель унаслідок лікування інгібітором АПФ необхідно враховувати при диференційній діагностиці кашлю.
Проведення хірургічних операцій/анестезія
Під час великих хірургічних операцій або при анестезії із застосуванням препаратів, які спричиняють артеріальну гіпотензію, еналаприл блокує утворення ангіотензину II вторинно до компенсаторного вивільнення реніну. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, яку можна пояснити цими механізмами взаємодії, вона коригується за допомогою збільшення об’єму рідини.
Гіперкаліємія
Протягом лікування інгібіторами АПФ, включаючи еналаприл, у деяких пацієнтів спостерігалось підвищення рівня калію в крові. Ризик виникнення гіперкаліємії є підвищеним у пацієнтів з нирковою недостатністю, з погіршеною функцією нирок, віком від 70 років, із цукровим діабетом, транзиторними станами, зокрема зневодненням, гострою серцевою декомпенсацією, метаболічним ацидозом та супутнім прийомом калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду), а також при використанні харчових добавок або сольових замінників, що містять калій; чи у пацієнтів, які приймають інші препарати, що можуть спричиняти підвищення калію в крові (наприклад, гепарин). Зокрема, застосування калійзберігаючих діуретиків, харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, пацієнтам з порушенням функції нирок може призвести до значного підвищення рівня калію в крові. Гіперкаліємія може спричинити серйозні, інколи летальні аритмії. Якщо супутній прийом еналаприлу та будь-якого з вищезгаданих препаратів вважається необхідним, їх слід застосовувати з обережністю, регулярно контролюючи вміст калію в сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Літій
Зазвичай комбінація літію та еналаприлу не рекомендована (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину
Комбінування інгібітору АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину II слід обмежити до індивідуально визначених випадків з ретельним моніторингом функції нирок, рівнів калію та артеріального тиску (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Лактоза
Еналозид® Моно містить лактозу, і тому пацієнти з рідкісними спадковими порушеннями галактозної непереносимості, дефіциту лактазы чи синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не повинні вживати цей препарат.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність
Препарат Еналозид® Моно не повинен застосовуватися вагітними або жінками, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.
Якщо прийом інгібіторів АПФ відбувався протягом II триместру вагітності, рекомендовано ультразвукове обстеження нирок та черепа у плода. Інгібітори АПФ при застосуванні жінкам у період II та III триместрів вагітності можуть спричиняти фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) або неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія).
За новонародженими, матері яких приймали інгібітори АПФ, потрібно ретельно спостерігати з метою виявлення у них артеріальної гіпотензії.
Період годування груддю
Обмежені фармакокінетичні дані свідчать про дуже низькі концентрації у грудному молоці. Хоча такі концентрації і вважаються клінічно незначимими, застосування препарату Еналозид® Моно не рекомендується у період грудного годування недоношених немовлят та немовлят у перші кілька тижнів після народження, оскільки існує ризик розвитку ефектів з боку серцево-судинної системи та нирок, а також через недостатній досвід застосування. У випадку старших немовлят, застосування препарату Еналозид® Моно у період лактації може розглядатись, якщо лікування необхідне для матері, а за дитиною будуть спостерігати на предмет появи будь-яких побічних ефектів.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
При керуванні автотранспортом або іншими механізмами слід взяти до уваги інколи можливий розвиток запаморочення або втоми.
Спосіб застосування та дози.
Прийом їжі не впливає на всмоктування таблеток Еналозид® Моно. Оскільки таблетка не ділиться, у випадку призначення препарату у дозі менше 5 мг слід застосовувати препарати еналаприлу з можливістю такого дозування.
Дозування потрібно добирати індивідуально відповідно до стану кожного пацієнта (див. розділ «Особливості застосування») та реакції артеріального тиску у відповідь.
Артеріальна гіпертензія
Початкова доза препарату становить від 5 мг до максимальної дози 20 мг залежно від ступеня артеріальної гіпертензії та стану пацієнта (див. нижче). Еналозид® Моно приймати 1 раз на день. При артеріальній гіпертензії легкого ступеня рекомендована початкова доза становить 5-10 мг.
У пацієнтів із сильно активованою ренін-ангіотензин-альдостероновою системою (наприклад з реноваскулярною гіпертензією, порушенням сольового та/або водного балансу, декомпенсацією серцевої функції або тяжкою артеріальною гіпертензією) може відбутися надмірне зниження артеріального тиску після прийому початкової дози. Таким пацієнтам рекомендується початкова доза 5 мг або нижче, та початок лікування повинен проходити під наглядом лікаря.
Попереднє лікування високими дозами діуретиків може призвести до дефіциту рідини та ризику виникнення артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом. Для таких пацієнтів рекомендується початкова доза 5 мг або нижче. При можливості лікування діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку лікування препаратом Еналозид® Моно. Слід контролювати функцію нирок та рівень калію в сироватці крові.
Звичайна підтримуюча доза – 20 мг 1 раз на добу. Максимальна підтримуюча доза становить 40 мг на добу.
Серцева недостатність/безсимптомна дисфункція лівого шлуночка
Для лікування клінічно вираженої серцевої недостатності Еналозид® Моно застосовувати разом з діуретиками та, при необхідності, препаратами наперстянки або бета-блокаторами. Початкова доза Еналозиду® Моно для пацієнтів з клінічно вираженою серцевою недостатністю або безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка становить 2,5 мг, при цьому застосування препарату необхідно проводити під ретельним лікарським контролем для того, щоб встановити первинний ефект препарату на артеріальний тиск. У випадку відсутності ефекту або після відповідної корекції симптоматичної гіпотензії, що виникла у результаті початку лікування серцевої недостатності, дозу слід поступово підвищувати до звичайної підтримуючої дози – 20 мг, яку слід призначати одноразово або розподіляти на два прийоми, залежно від того, що краще переносить пацієнт. Добір дози рекомендовано здійснювати впродовж 2-4 тижнів. Подібний терапевтичний режим ефективно зменшує показники летальності пацієнтів з клінічно вираженою серцевою недостатністю. Максимальна доза становить 40 мг на добу, розподілена на два прийоми.
Пропоноване титрування дози Еналозиду® Моно для пацієнтів із серцевою недостатністю/ безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка
Тиждень
Доза, мг/добу
Тиждень 1
Від дня 1 до 3 дня: 2,5 мг/добу* за один прийом
Від дня 4 до 7 дня: 5 мг/добу за два прийоми
Тиждень 2
10 мг/добу за один або два прийоми
Тиждень 3 та 4
20 мг/добу за один або два прийоми
*Для пацієнтів із порушенною функцією нирок або для таких, які приймають діуретики, слід врахувати особливі застереження (див. розділ «Особливості застосування»)
Як до, так і після початку лікування Еналозидом® Моно слід здійснювати ретельний контроль артеріального тиску і функції нирок (див. розділ «Особливості застосування»), оскільки були повідомлення про артеріальну гіпотензію та (рідше) подальшу ниркову недостатність. Для пацієнтів, які приймають діуретики, при можливості слід зменшити дозу до початку лікування препаратом Еналозид® Моно. Розвиток артеріальної гіпотензії після початкової дози Еналозиду® Моно не означає, що гіпотензія зберігатиметься при тривалому лікуванні, та не свідчить про необхідність припинення прийому препарату. Слід також контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок.
Дозування при нирковій недостатності
Повинен бути збільшений інтервал між прийомами еналаприлу і/або зменшене дозування препарату.
Стан нирок
Кліренс креатиніну (CrCL), мл/хв
Початкова доза
(мг/добу)
Незначні порушення функції
30<CrCL<80
5-10 мг
Помірні порушення функції
10<CrCL?30
2,5 мг
Виражені порушення. Зазвичай такі хворі знаходяться на гемодіалізі
CrCL ?10
2,5 мг у дні діалізу?
?Див. розділ «Особливості застосування»: Пацієнти на гемодіалізі.
Еналаприл видаляється шляхом гемодіалізу. Корекцію дозування у дні, коли гемодіаліз не проводиться, необхідно здійснювати залежно від рівня артеріального тиску.
Дозу слід коригувати залежно від функції нирок пацієнта літнього віку (див. розділ «Особливості застосування»).
Діти з артеріальною гіпертензією віком від 6 років
Досвід клінічного застосування еналаприлу у дітей з артеріальною гіпертензією обмежений.
Пацієнтам, які можуть ковтати таблетки, дозу слід призначати індивідуально відповідно до стану пацієнта, реакції артеріального тиску у відповідь на лікування та маси тіла пацієнта. Рекомендована початкова доза становить 2,5 мг для пацієнтів масою тіла від 20 до
Еналозид® Моно не рекомендований для новонароджених та дітей з рівнем гломерулярної фільтрації <30 мл/хв/1,73 м2 через відсутність даних щодо застосування цій категорії пацієнтів.
Діти.
Застосовувати дітям віком від 6 років.
Еналозид® Моно не рекомендований новонародженим та дітям з рівнем гломерулярної фільтрації <30 мл/хв/1,73 м2 через відсутність даних.
Передозування.
Існують обмежені дані щодо передозування препарату. Основними ознаками передозування, згідно з наявними даними, є виражена артеріальна гіпотензія, яка настає приблизно через 6 годин після прийому препарату і збігається з блокадою системи ренін-ангіотензин, і ступор. Симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть включати циркуляторний шок, електролітний дисбаланс, ниркову недостатність, гіпервентиляцію легенів, тахікардію, прискорене серцебиття, брадикардію, запаморочення, тривожність та кашель. Рівні еналаприлату у плазмі крові, які перевищують у 100 і 200 разів максимальні рівні, що досягаються при прийомі терапевтичних доз, за повідомленнями реєструвалися після прийому відповідно 300 мг і 440 мг еналаприлу.
Для лікування передозування рекомендуються внутрішньовенні інфузії ізотонічного розчину. При появі гіпотензії пацієнта слід покласти у горизонтальне положення. При наявності можна розглянути можливість лікування інфузією ангіотензину ІІ та/або внутрішньовенним введенням катехоламінів. Якщо препарат був прийнятий нещодавно, рекомендуються заходи з елімінації еналаприлу малеату (наприклад, викликання блювання, промивання шлунка, прийом абсорбентів та натрію сульфату). Еналаприлат може бути видалений із системного кровообігу шляхом гемодіалізу (див. розділ «Особливості застосування». Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі). При брадикардії, резистентній до терапевтичних засобів, показана терапія за допомогою кардіостимулятора. Слід постійно контролювати важливі показники життєдіяльності, концентрації електролітів та креатиніну в сироватці крові.
Побічні реакції.
З боку крові та лімфатичної системи: анемія (включаючи апластичну та гемолітичну), нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні хвороби.
З боку ендокринної системи: синдром порушення секреції антидіуретичного гормону.
Метаболічні порушення: гіпоглікемія.
З боку нервової системи і психіки: депресія, головний біль, сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, нервозність, парестезії, вертиго, розлади сну, аномальні сновидіння.
З боку органів зору: затуманення зору.
З боку серцево-судинної системи: запаморочення, гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), синкопе, біль за грудиною, порушення ритму, стенокардія, тахікардія; інфаркт міокарду чи інсульт, можливо, внаслідок надмірного зниження тиску у пацієнтів з високим ризиком (див. розділ «Особливості застосування»); феномен Рейно.
З боку системи дихання, грудної клітини та середостіння: кашель, задишка, ринорея, біль у горлі та захриплість, бронхоспазм/астма, легеневі інфільтрати, риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.
З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, діарея, біль у животі, зміна смаку, кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість у роті, пептичні виразки, стоматит/афтозні виразки, глосит, ангіоневротичний набряк кишечнику.
З боку гепатобіліарної системи: печінкова недостатність, гепатит – гепатоцелюлярний чи холестатичний; гепатит, включаючи некроз; холестаз, включаючи жовтяницю.
З боку шкіри та підшкірних тканин: висип, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк (обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані), підвищене потовиділення, свербіж, кропив’янка, алопеція, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пемфігус, еритродермія.
Повідомлялося про розвиток складного симптомокомплексу, який включав деякі або всі з таких проявів: гарячку, серозит, васкуліт, міалгію/міозит, артралгію/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілію і лейкоцитоз. Як побічні реакції можуть також виникати висипи, фотосенсибілізація та інші реакції з боку шкіри.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія, олігурія.
З боку статевої системи та молочних залоз: імпотенція, гінекомастія.
Загальні порушення та порушення умов введення: астенія, втомлюваність, м’язові судоми, припливи, дзвін у вухах, відчуття дискомфорту, гарячка.
Зміни лабораторних показників: гіперкаліємія, підвищення креатиніну у сироватці крові, підвищення сечовини у крові, гіпонатріємія, підвищення ферментів печінки, підвищення білірубіну у сироватці крові.
Термін придатності. 3 роки.
Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.
Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка. По 10 таблеток у блістері. По 2 або 3 блістери у пачці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. ПАТ «Фармак».
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.
Україна,
- Підвищена чутливість до еналаприлу, до будь-якої допоміжної речовини чи до будь-якого іншого інгібітору АПФ.
Состав
Действующее вещество: enalapril;
1 таблетка содержит эналаприла малеата в пересчете на 100% cуху вещество 5 мг или 10 мг
Вспомогательные вещества: натрия гидрокарбонат, лактоза, крахмал кукурузный, крахмал кукурузный, магния стеарат.
Лекарственная форма
Таблетки.
Основные физико-химические свойства: таблетки белого или почти белого цвета, с плоской поверхностью, фаской и риской.
Фармакотерапевтическая группа
Ингибиторы АПФ, монокомпонентных. Код ATХ C09A A02.
Фармакологические свойства
Фармакологические.
Эналозид Моно (эналаприла малеат) - соль малеиновой кислоты эналаприла, производной двух аминокислот L-аланина и L-пролина.
Механизм действия
АПФ - пептидилова дипептидаза, которая катализирует конверсию ангиотензина I в прессорное субстанцию ангиотензин II. После абсорбции эналаприл гидролизуется до эналаприлата, который ингибирует АПФ. Подавление АПФ приводит к снижению уровня в плазме крови ангиотензина II, что приводит к увеличению активности ренина плазмы (угнетением отрицательной обратной связи между активностью ангиотензина II и высвобождением ренина) и уменьшение секреции альдостерона.
АПФ идентично кининазы II. Таким образом, эналаприла малеат также может блокировать расщепление брадикинина, сильного вазодепресорного пептида.
Механизм, благодаря которому эналаприла малеат снижает артериальное давление, прежде всего связывают с угнетением активности ренин-ангиотензин-. Эналаприла малеат может проявлять антигипертензивный эффект даже у пациентов с низкорениновой гипертензией.
Применение Эналозида Моно в случае артериальной гипертензии приводит к снижению артериального давления у пациентов в горизонтальном и вертикальном положениях без существенного увеличения частоты сердечного ритма.
Симптоматическая постуральная гипотензия возникает нечасто. У некоторых пациентов достижения оптимального снижения АД может потребовать нескольких недель терапии. Внезапная отмена эналаприла малеата НЕ ассоциировалась с быстрым повышением артериального давления.
Эффективное подавление активности АПФ обычно достигается через 2-4 часа после приема разовой дозы эналаприла. Начало антигипертензивного действия обычно наблюдается через 1:00, а пиковое снижение АД достигается через 4-6 ч после приема препарата. Продолжительность эффекта зависит от дозы. Но в случае применения в рекомендованных дозах антигипертензивный и гемодинамический эффекты сохранялись в течение не менее 24 часов.
В ходе гемодинамических исследований у пациентов с эссенциальной гипертензией снижение артериального давления сопровождалось уменьшением периферического сопротивления артерий с увеличением сердечного выброса и незначительным ускорением сердечного ритма или без такового. После применения эналаприла малеата увеличивается почечный кровоток; скорость клубочковой фильтрации обычно не меняется. Признаков задержки натрия или воды не обнаружено. Однако у пациентов с низкими исходными уровнями клубочковой фильтрации эти уровни повышались.
Во время исследований у пациентов с сахарным диабетом или без него с болезнью почек после применения эналаприла наблюдалось уменьшение альбуминурии, экскреции с мочой IgG и общего протеина мочи.
При совместном приеме с тиазидными диуретиками гипотензивные эффекты эналаприла малеата по меньшей мере аддитивные. Эналаприла малеат может снизить или предупредить развитие тиазид-индуцированной гипокалиемии.
У пациентов с сердечной недостаточностью, принимающих сердечные гликозиды и диуретики, прием перорального или инъекционного эналаприла малеата ассоциировался со снижением периферического сопротивления и давления крови. Сердечный выброс увеличивался, а частота сердечных сокращений (обычно увеличена у пациентов с сердечной недостаточностью) уменьшалась. Также снижалось давление в конечных легочных капиллярах. Улучшалась переносимость физической нагрузки и уменьшалась тяжесть сердечной недостаточности, оценены по критериям NYHA (New York Heart Association). Эти эффекты сохранялись на протяжении длительного лечения.
У пациентов с легкой и умеренной сердечной недостаточностью эналаприл замедлял прогрессирование дилатации / увеличение миокарда и сердечной недостаточности, о чем свидетельствовали снижены конечное диастолическое и систолическое объемы левого желудочка и улучшенная фракция выброса.
Фармакокинетика
Абсорбция. После приема эналаприл быстро всасывается, максимальная концентрация эналаприла в плазме крови достигается в течение 1:00 после приема внутрь. Степень всасывания эналаприла при приеме внутрь таблеток составляет примерно 60%. Прием пищи в желудочно-кишечном тракте не влияет на всасывание приема эналаприла. После всасывания принятый внутрь эналаприл быстро и экстенсивно гидролизуется до эналаприлата, мощного ингибитора АПФ. Максимальная концентрация эналаприлата в сыворотке крови наблюдается примерно через 4:00 после приема дозы эналаприла внутрь.
Эффективный период полувыведения (Т ½) эналаприлата после многократного перорального применения составляет 11:00.
Распределение. В рамках всего диапазона терапевтических концентраций не более 60% эналаприлата связывается с белками плазмы.
Метаболизм. За исключением преобразования в эналаприлат, больше не существует ни одного доказательства значительного метаболизма эналаприла.
Вывод. Эналаприлат выводится главным образом почками. Главными компонентами в моче эналаприлат, что составляет примерно 40% дозы, и неизмененный эналаприл (примерно 20%).
Нарушение функции почек. У пациентов с почечной недостаточностью увеличивается экспозиция к эналаприла и эналаприлата. У пациентов с легкими и умеренными нарушениями функции почек (клиренс креатинина 40-60 мл/мин) AUC эналаприлата в стабильном состоянии была примерно в 2 раза больше, чем у пациентов с нормальной функцией почек, после введения 5 мг 1 раз в день. При тяжелой форме почечной недостаточности (клиренс креатинина ≤ 30 мл/мин) AUC увеличилась примерно в 8 раз. При этом уровне почечной недостаточности эффективный период полувыведения эналаприлата увеличивается, а время до стабильного состояния замедляется.
Эналаприлат можно вывести из общего кровообращения с помощью гемодиализа. Клиренс эналаприлата при диализе составляет 62 мл/мин.
Показания
· Лечение артериальной гипертензии.
· Лечение клинически выраженной сердечной недостаточности.
· Профилактика клинически выраженной сердечной недостаточности у пациентов с бессимптомной дисфункцией левого желудочка (фракция выброса ≤ 35%).
Противопоказания
Повышенная чувствительность к эналаприла, к любой вспомогательного вещества или к любому другому ингибитора АПФ.
· Наличие в анамнезе ангионевротического отека, связанного с применением ингибиторов АПФ.
Наследственный или идиопатический ангионевротический отек.
· Беременные или женщины, планирующие забеременеть (см. Раздел «Применение в период беременности или кормления грудью»).
· Возраст до 6 лет.
Эналозид Моно не следует применять вместе с препаратами, содержащими алискирен, пациентам с сахарным диабетом или с нарушением функции почек (СКФ 2).
Взаимодействие с другими лекарственными препаратами и другие виды взаимодействий
Гипотензивная терапия
Сопутствующий прием этих препаратов может усилить гипотензивный эффект эналаприла. Сопутствующий прием с нитроглицерином, другими нитратами или другими вазодилататорами может дополнительно снизить артериальное давление.
Калийсберегающие диуретики или добавки с калием
Ингибиторы АПФ усиливают вызванную диуретиками потерю калия. Применение калийсберегающих диуретиков (например спиронолактона, эплеренона, триамтерен или амилорид), а также применение пищевых добавок или солевых заменителей, содержащих калий, может привести к существенному повышению уровня калия в сыворотке крови. Если приведенные выше средства показаны в связи с гипокалиемией, их следует применять с осторожностью, регулярно определяя уровень калия в сыворотке крови (см. Раздел «Особенности применения»).
Диуретики (тиазидные или петлевые диуретики)
Предварительное лечение диуретиками в высоких дозах может привести к снижению объема циркулирующей крови и повышению риска артериальной гипотензии в начале терапии эналаприлом (см. Раздел «Особенности применения»). Гипотензивные эффекты можно уменьшить, если прекратить прием диуретика, увеличить объем потребления соли или начать терапию с низкой дозы эналаприла.
Притидиабетични препараты
Совместное применение ингибиторов АПФ и противодиабетических препаратов (инсулина, пероральных противодиабетических средств) может вызвать снижение уровня глюкозы в крови с риском развития гипогликемии. Этот феномен наиболее вероятный течение первых недель совместного приема и у пациентов с почечной недостаточностью (см. Разделы «Особенности применения», «Побочные реакции»)
Литий сыворотки
При одновременном применении ингибиторов АПФ и лития сообщали о оборотные повышение уровня лития в сыворотке и токсичности. Одновременное применение ингибиторов АПФ и тиазидных диуретиков может дополнительно увеличить уровень лития в сыворотке и повысить риск интоксикации литием. Не рекомендуется прием эналаприла с литием, но если такая комбинация необходима для пациента, следует осуществлять тщательный мониторинг уровня лития в сыворотке крови (см. Раздел «Особенности применения»).
Трициклические антидепрессанты / нейролептики / анестетики / снотворные
Сопутствующий прием определенных анестетиков, трициклических антидепрессантов и нейролептиков с ингибиторами АПФ может привести к дополнительному снижению артериального давления (см. Раздел «Особенности применения»).
Нестероидные противовоспалительные средства, включая селективные ингибиторы ЦОГ-2
Нестероидные противовоспалительные средства (НПВС), включая селективные ингибиторы ЦОГ-2 (ЦОГ-2 ингибиторы), могут снижать эффект диуретиков и других антигипертензивных препаратов. Поэтому гипотензивный эффект антагонистов рецепторов ангиотензина II или ингибиторов АПФ может быть ослаблен НПВП, включая селективные ингибиторы ЦОГ-2.
Одновременный прием НПВП, включая ЦОГ-2 ингибиторы, и антагонистов рецепторов ангиотензина II или ингибиторов АПФ вызывает аддитивный эффект на повышение калия сыворотки крови и может привести к нарушению функции почек. Обычно эти явления обратимы.
Изредка возможна острая почечная недостаточность, особенно у некоторых пациентов с нарушением функции почек (у пациентов пожилого возраста или пациентов с пониженным объемом циркулирующей крови, включая тех, кто принимает диуретики). Поэтому такую комбинацию следует вводить с осторожностью пациентам с нарушениями функции почек. Пациенты должны потреблять достаточное количество жидкости и находиться под тщательным контролем функции почек в начале сопутствующей терапии и периодически в течение такого лечения.
Двойная блокада ренин-ангиотензин-(RAAS)
Двойная блокада (например, при добавлении ингибитора АПФ к антагониста рецептора ангиотензина II) должна ограничиваться только частными случаями с тщательным контролем АД, функции почек и уровня электролитов. Во время нескольких исследований сообщалось, что у пациентов с установленным атеросклеротическим поражением сосудов, сердечной недостаточностью или диабетом с поражением органов-мишеней двойная блокада ренин-ангиотензин-связана с высокой частотой артериальной гипотензии, обморочных состояний, гиперкалиемии и ухудшения функции почек (в том числе острой почечной недостаточностью) по сравнению с таковой при применении одного препарата, действующего на ренин-ангиотензин-альдостероновую систему. Не следует применять Эналозид Моно с алискиреном пациентам с сахарным диабетом или с нарушением функции почек (СКФ 2) (см. Разделы «Противопоказания» или «Особенности применения»).
Препараты золота
Сообщалось о нитритоидни реакции (симптомы, включающие отек лица, тошноту, рвоту и артериальной гипотензии) у пациентов, которые лечились инъекционными препаратами золота (натрия ауротиомалат) совместно с ингибитором АПФ, в том числе эналаприлом.
Ингибиторы mTOR
Сопутствующий прием с ингибиторами mTOR (такими как темсиролимус, сиролимус, эверолимус) может повышать риск возникновения ангионевротического отека (см. «Особенности применения»).
Симпатомиметики
Симпатомиметики могут уменьшить антигипертензивные эффекты ингибиторов АПФ.
Алкоголь
Спиртное усиливает гипотензивное действие ингибиторов АПФ.
Ацетилсалициловая кислота, тромболитиков и β-блокаторы
Эналаприл можно безопасно применять попутно с ацетилсалициловой кислотой (в кардиологических дозах), тромболитиками и β-блокаторами.
Сопутствующая терапия ингибитором АПФ и антагонистом рецепторов ангиотензина
У пациентов с подтвержденной атеросклеротической болезнью, сердечной недостаточностью или сахарным диабетом с поражением органов-мишеней сопутствующая терапия ингибитором АПФ и антагонистом рецепторов ангиотензина ассоциируется с высокой частотой появления артериальной гипотензии, обмороки, гиперкалиемии и ухудшение функции почек (включая острую почечную недостаточность) по сравнению со при применении только антагониста рецепторов ангиотензина. Двойная блокада (например, комбинированием ингибитора АПФ с антагонистом рецепторов ангиотензина II) должна ограничиваться индивидуально определенными случаями и сопровождаться тщательным мониторингом функции почек, уровня калия и артериального давления.
Особенности применения
Симптоматическая гипотензия
Симптоматическую гипотензию редко наблюдают у пациентов с неосложненной артериальной гипертензией. У пациентов с артериальной гипертензией, получающих эналаприл, симптоматическая гипотензия развивается чаще при гиповолемии, которая возникает, например, в результате терапии диуретиками, ограничения потребления соли, у пациентов, находящихся на гемодиализе, а также у больных с диареей или рвотой (см. Разделы «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий» и «Побочные реакции»). Симптоматическую гипотензию наблюдали и у пациентов с сердечной недостаточностью, которая сопровождалась или не сопровождалась почечной недостаточностью. Симптоматическая гипотензия развивалась чаще у пациентов с более тяжелыми формами сердечной недостаточности, которым применяли высокие дозы петлевых диуретиков, с гипонатриемией или нарушениями функции почек. Таким пациентам лечение Эналозидом Моно следует начинать под наблюдением врача. При изменении дозы Эналозида Моно и / или диуретика контроль должен быть особенно тщательным. Аналогичным образом следует вести наблюдение за пациентами с ишемической болезнью сердца, а также с заболеваниями сосудов мозга, у которых чрезмерное снижение артериального давления может привести к инфаркту миокарда или инсульта.
При развитии артериальной гипотензии больному следует придать горизонтальное положение и, если необходимо, ввести внутривенно физиологический раствор. Транзиторная артериальная гипотензия при приеме Эналозида Моно не является противопоказанием для дальнейшего приема, который можно продолжать обычно без осложнений после нормализации артериального давления путем восстановления объема жидкости.
У некоторых пациентов с сердечной недостаточностью с нормальным или пониженным давлением Эналозид Моно может дополнительно снизить уровень артериального давления. Такая реакция на прием препарата является ожидаемой и обычно не является основанием для прекращения лечения. В случае, если артериальная гипотензия становится резистентной к лечению, следует снизить дозу и / или прекратить лечение диуретиком и / или Эналозидом Моно.
Аортальный или митральный стеноз / гипертрофическая кардиомиопатия
Как и все вазодилататоры, ингибиторы АПФ следует назначать с осторожностью пациентам с обструкцией выходного отверстия левого желудочка и обструкцией пути оттока; их приема следует избегать в случае кардиогенного шока и гемодинамически значимой обструкции.
Нарушение функции почек
Пациентам с нарушением функции почек (клиренс креатинина
О нарушении функции почек сообщали в связи с приемом эналаприла, главным образом наблюдалось у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью или с заболеванием почек, включая стеноз почечной артерии. При своевременном выявлении и соответствующем лечении почечная недостаточность, связанная с терапией эналаприлом, обычно имеет обратимый характер.
У некоторых пациентов с гипертензией, у которых не было обнаружено заболевание почек до начала лечения, эналаприл совместно с диуретиками вызывал незначительное и преходящее повышение содержания мочевины в крови и креатинина в сыворотке крови. В таких случаях может потребоваться снижение дозы и / или отмена диуретика Эта ситуация повышает вероятность имеющегося стеноза почечной артерии (см. Раздел «Особенности применения»: Реноваскулярная гипертензия).
Реноваскулярная гипертензия
Существует повышенный риск артериальной гипотензии и почечной недостаточности, когда пациенты с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной почки лечатся ингибиторами АПФ. Потеря функции почек возможна уже при минимальных изменениях уровня креатинина в сыворотке крови. Таким пациентам лечение следует начинать малыми дозами под тщательным врачебным наблюдением с осторожным титрованием и мониторингом функции почек.
Трансплантация почки
Нет опыта по приему препарата Эналозид Моно пациентами, которые недавно перенесли операцию по трансплантации почки. Поэтому этим пациентам не рекомендовано лечение препаратом Эналозид Моно.
Печеночная недостаточность
Редко ингибиторы АПФ ассоциировались с синдромом, который начинается с холестатической желтухи или гепатита и прогрессирует к мгновенному некроза печени и (иногда) летальному исходу. Механизм этого синдрома остается невыясненным. Пациенты, принимающие ингибиторы АПФ и у которых развивается желтуха или заметное повышение ферментов печени, должны прекратить прием ингибитора АПФ и находиться под соответствующим медицинским наблюдением.
Нейтропения / агранулоцитоз
У пациентов, принимавших ингибиторы АПФ, сообщалось о появлении нейтропении / агранулоцитоза, тромбоцитопении и анемии. У пациентов с нормальной функцией почек и при отсутствии других осложняющих факторов нейтропения возникала редко. Эналаприл назначают очень осторожно пациентам с коллагенозом сосудов, получают имуносупресантну терапию, лечение аллопуринолом или прокаинамидом или при комбинации этих усложняющих факторов, особенно если уже существует нарушение функции почек. В некоторых из этих пациентов развивались серьезные инфекции, которые иногда не отвечали на интенсивную терапию антибиотиками. При назначении эналаприла таким пациентам рекомендуется периодический мониторинг количества лейкоцитов, а пациенты должны сообщать о любых проявление инфекции.
Гиперчувствительность / ангионевротический отек
При применении ингибиторов АПФ, в т. ч. эналаприла, были описаны единичные случаи ангионевротического отека лица, конечностей, губ, языка, голосовой щели и / или гортани, который возникал в разные периоды лечения. В этих случаях следует немедленно прекратить лечение Эналозидом Моно и установить постоянное наблюдение за пациентом, чтобы убедиться в полном исчезновении симптомов. Лишь после этого наблюдения можно прекратить. Даже тогда, когда происходит отек только языка без нарушения дыхания, пациенты могут потребовать удлиненного наблюдения, так как лечение антигистаминными препаратами и кортикостероидами может быть недостаточным.
Очень редко сообщалось о летальных случаях через ангионевротический отек гортани или отек языка. В случае, если отек локализуется в области языка, голосовой щели или гортани, особенно у пациентов с хирургическими вмешательствами на дыхательных путях в анамнезе, может развиться обструкция дыхательных путей. Когда является привлечение языка, глотки или гортани в процесс и это может привести к обструкции дыхательных путей, следует немедленно начать соответствующую терапию, которая может включать подкожное введение раствора адреналина 1: 1000 (0,3-0,5 мл) и / или меры по обеспечению проходимости дыхательных путей.
У представителей негроидной расы, принимавших ингибиторы АПФ, чаще возникал ангионевротический отек по сравнению с пациентами других рас.
Пациенты с ангионевротический отек в анамнезе, не связывают с применением ингибиторов АПФ, могут иметь повышенный риск его возникновения и при лечении ингибитором АПФ (см. Также раздел «Противопоказания»).
Совместный прием ингибиторов АПФ с ингибиторами mTOR (такими как темсиролимус, сиролимус, эверолимус) может повышать риск возникновения ангионевротического отека.
Анафилактоидные реакции во время проведения гипосенсибилизации аллергеном из яда перепончатокрылых
Изредка у пациентов, получавших ингибиторы АПФ, во время проведения гипосенсибилизации аллергеном из яда перепончатокрылых развивались анафилактоидные реакции, которые могли быть угрожающими для жизни пациентов. Подобных реакций можно избежать, если до начала гипосенсибилизации временно прекратить прием ингибитора АПФ.
Анафилактоидные реакции в течение афереза липопротеидов низкой плотности
Редко у пациентов, принимавших ингибиторы АПФ, в течение афереза липопротеидов низкой плотности с декстрана сульфатом возникали анафилактоидные реакции, представляли угрозу жизни. Таких реакций можно избежать, если временно прекращать прием ингибиторов АПФ перед каждым аферезом.
Пациенты, находящиеся на гемодиализе
У пациентов, находящихся на диализе с использованием мембран высокой пропускной способности (например AN 69 ) и применяют одновременно ингибитор АПФ, иногда развивались анафилактоидные реакции. Поэтому для таких пациентов рекомендуется рассмотреть вопрос о применении диализных мембран другого типа или гипотензивного средства другой группы.
Гипогликемия
Пациентам с сахарным диабетом, принимающих пероральные противодиабетические препараты или инсулин и начинают терапию ингибитором АПФ, следует рекомендовать тщательно проверять уровень сахара в крови, особенно в первые несколько месяцев сопутствующего применения (см. Раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий») .
Кашель
Сообщалось о возникновении кашля при лечении ингибиторами АПФ. Обычно кашель имеет непродуктивный, стойкий характер и прекращается после отмены препарата. Кашель вследствие лечения ингибитором АПФ необходимо учитывать при дифференциальной диагностике кашля.
Проведение хирургических операций / анестезия
Во время больших хирургических операций или при анестезии с применением препаратов, которые вызывают гипотензию, эналаприл блокирует образование ангиотензина II вторично к компенсаторному освобождению ренина. Если при этом развивается артериальная гипотензия, которую можно объяснить этими механизмами взаимодействия, она корректируется путем увеличения объема жидкости.
Гиперкалиемия
Во время лечения ингибиторами АПФ, включая эналаприл, у некоторых пациентов наблюдалось повышение уровня калия в крови. Риск возникновения гиперкалиемии повышен у пациентов с почечной недостаточностью, нарушением функции почек в возрасте> 70 лет, с сахарным диабетом, преходящими состояниями, в частности обезвоживанием, острой сердечной декомпенсации, метаболическим ацидозом и сопутствующим приемом калийсберегающих диуретиков (например спиронолактона, эплеренона, триамтерен или амилорид ) при использовании пищевых добавок или солевых заменителей, содержащих калий; а также у пациентов, принимающих другие препараты, которые могут вызвать повышение калия в крови (например гепарин). В частности, прием калийсберегающих диуретиков, пищевых добавок или солевых заменителей, содержащих калий, пациентов с нарушением функции почек может привести к значительному повышению уровня калия в крови. Гиперкалиемия может вызвать серьезные, иногда летальные аритмии. Если одновременный прием эналаприла и любого из вышеупомянутых препаратов считается необходимым, их следует применять с осторожностью, регулярно контролируя содержание калия в сыворотке крови (см. Раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).
Литий
Обычно комбинация лития и эналаприла не рекомендуется (см. Раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).
Сопутствующая терапия ингибитором АПФ и антагонистом рецепторов ангиотензина
Комбинирование ингибитора АПФ с антагонистом рецепторов ангиотензина II следует ограничить индивидуально определенными случаями, которые сопровождаются тщательным мониторингом функции почек, уровня калия и артериального давления (см. Раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).
Лактоза
Эналозид Моно содержит лактозу, поэтому пациенты с редкими наследственными нарушениями переносимости галактозы, недостаточностью лактазы или синдромом глюкозо-галактозной мальабсорбции не должны принимать этот препарат.
Этнические особенности
Как и другие ингибиторы АПФ, эналаприл менее эффективным для снижения кровяного давления у пациентов негроидной расы, чем у представителей других рас, возможно, из-за большей распространенности состояний с низким уровнем ренина среди пациентов негроидной расы, страдающих гипертензией.
Применение в период беременности и кормлении грудью
Беременность
Препарат Эналозид Моно не следует применять беременным или женщинам, планирующим беременность. Если во время лечения лекарственным средством подтверждается беременность, его применение необходимо немедленно прекратить и заменить другим лекарственным средством, разрешенным к применению беременным.
Эпидемиологические данные о риске тератогенности вследствие приема ингибиторов АПФ в течение I триместра беременности неубедительны; однако небольшое повышение риска нельзя исключить. Кроме случаев, когда продолжение приема препарата считается необходимым, пациенток, планирующих беременность, следует перевести на альтернативную антигипертензивную терапию с установленным профилем безопасности для приема во время беременности. При обнаружении беременности прием ингибиторов АПФ следует немедленно прекратить и, если необходимо, начать альтернативное лечение.
Ингибиторы АПФ при применении во II и III триместрах беременности могут вызывать фетотоксичность (снижение функции почек, олигогидрамнион, задержка оссификации костей черепа) или неонатальной токсичности (почечная недостаточность, артериальная гипотензия, гиперкалиемия).
Если прием ингибиторов АПФ происходил в течение II триместра беременности, рекомендуется ультразвуковое обследование почек и черепа плода.
За новорожденными, матери которых принимали ингибиторы АПФ, нужно тщательно наблюдать с целью выявления в них артериальной гипотензии (см. Разделы «Противопоказания», «Особенности применения»).
Кормление грудью
Ограниченные фармакокинетические данные свидетельствуют об очень низкие концентрации в грудном молоке. Хотя такие концентрации и считаются клинически незначимыми, применение препарата Эналозид Моно не рекомендуется в период кормления грудью недоношенных и новорожденных в первые несколько недель после рождения, поскольку существует риск развития эффектов со стороны сердечно-сосудистой системы и почек, а также из-за недостаточного опыта применения. В случае старших младенцев применения препарата Эналозид Моно в период кормления грудью может рассматриваться, если лечение необходимо для матери, а за ребенком будут наблюдать относительно появления каких-либо побочных эффектов.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортом или другими механизмами
При управлении автотранспортом или работе с другими механизмами следует учитывать возможное развитие головокружения или усталости.
Способ применения и дозы
Прием пищи не влияет на всасывание таблеток Эналозид Моно. В случае назначения препарата в дозе менее 5 мг возможность разделить таблетку.
Дозировка нужно подбирать индивидуально, в соответствии с состоянием каждого пациента (см. Раздел «Особенности применения») и реакции артериального давления в ответ.
Артериальная гипертензия
Доза препарата составляет от начальной 5 мг до максимальной 20 мг в зависимости от степени артериальной гипертензии и состояния пациента (см. Ниже). Эналозид Моно принимают 1 раз в день. При артериальной гипертензии легкой степени рекомендуемая начальная доза составляет 5-10 мг.
У пациентов с очень активированной ренин-ангиотензин-альдостероновой системой (например с реноваскулярной гипертензией, нарушением солевого и / или жидкостного баланса, декомпенсацией сердечной функции или тяжелой артериальной гипертензией) возможно чрезмерное падение артериального давления после приема начальной дозы. Таким пациентам рекомендуется начальная доза 5 мг или ниже, а начало лечения должен проходить под наблюдением врача.
Предварительное лечение высокими дозами диуретиков может привести к дефициту жидкости и риска возникновения артериальной гипотензии в начале терапии эналаприлом. Для таких пациентов рекомендуется начальная доза 5 мг или ниже. Если возможно лечение диуретиками следует прекратить за 2-3 дня до начала лечения Эналозид Моно. Следует контролировать функцию почек и уровень калия в сыворотке крови.
Обычная поддерживающая доза - 20 мг 1 раз в сутки. Максимальная поддерживающая доза составляет 40 мг в сутки.
Сердечная недостаточность / бессимптомная дисфункция левого желудочка
Для лечения клинически выраженной сердечной недостаточности Эналозид Моно следует применять с диуретиками и, при необходимости, препаратами наперстянки или бета-блокаторами. Начальная доза Эналозида Моно для пациентов с клинически выраженной сердечной недостаточностью или бессимптомной дисфункцией левого желудочка составляет 2,5 мг, при этом применение препарата необходимо проводить под тщательным врачебным контролем для того, чтобы установить первичный влияние препарата на артериальное давление. В случае отсутствия эффекта или после соответствующей коррекции симптоматической гипотензии, возникшей в начале лечения Эналозидом Моно сердечной недостаточности, дозу следует постепенно повышать до обычной поддерживающей дозы 20 мг, следует назначать однократно или разделить на два приема в зависимости от того, что лучше переносит пациент. Подбор дозы рекомендуется осуществлять в течение 2-4 недель. Такой терапевтический режим эффективно уменьшает показатели летальности пациентов с клинически выраженной сердечной недостаточностью. Максимальная доза составляет 40 мг в сутки в два приема.
Таблица 1
Предлагаемая титрации дозы Эналозида Моно для пациентов с сердечной недостаточностью / бессимптомной дисфункцией левого желудочка
|
неделя |
Доза, мг / сутки |
|
неделя 1 |
с 1 по 3 день: 2,5 мг/сут * за 1 прием С 4 по 7 день: 5 мг/сут в 2 приема |
|
неделя 2 |
10 мг/сут в 1 или 2 приема |
|
Неделя 3 и 4 |
20 мг/сут в 1 или 2 приема |
* С осторожностью следует применять препарат пациентам с нарушением функции почек или тем, кто принимает диуретики (см. Раздел «Особенности применения»).
Как до, так и после начала лечения Эналозидом Моно следует осуществлять тщательный контроль артериального давления и функции почек (см. Раздел «Особенности применения»), поскольку сообщалось о артериальной гипотензии и (более редко) дальнейшую почечную недостаточность. Пациентам, принимающим диуретики, по возможности следует уменьшить дозу до начала лечения Эналозид Моно. Развитие артериальной гипотензии после начальной дозы Эналозида Моно не означает, что гипотензия будет сохраняться при длительном лечении, но не свидетельствует о необходимости прекращения приема препарата. Следует также контролировать содержание калия в сыворотке крови и функцию почек.
Почечная недостаточность
Должен быть увеличен интервал между приемами эналаприла и / или уменьшено дозирования (см. Табл. 2).
Таблица 2
|
состояние почек |
КК (CrCL), мл/мин |
Начальная доза Мг/сут |
|
незначительные нарушения |
30 |
5-10 мг |
|
умеренные нарушения |
10 £ 30 мл/мин |
2,5 мг |
|
Выраженные нарушения. Обычно такие больные находятся на гемодиализе |
CrCL £ 10 мл/мин |
2,5 мг в дни диализа † |
† См. «Особенности применения» Пациенты, находящиеся на гемодиализе.
Эналаприл удаляется путем гемодиализа. Коррекцию дозы в дни, когда гемодиализ не проводится, необходимо осуществлять в зависимости от уровня артериального давления.
Пациенты пожилого возраста
Дозу следует корректировать в зависимости от функции почек (см. Раздел «Особенности применения»).
Дети с артериальной гипертензией в возрасте от 6 лет
Детям, которые могут глотать таблетки, дозу следует назначать индивидуально, в соответствии с состоянием пациента, реакции артериального давления в ответ на лечение и массы тела пациента. Рекомендованная начальная доза составляет 2,5 мг для пациентов с массой тела от 20 до 50 кг и 5 мг для пациентов с массой тела ≥ 50 кг. Эналозид Моно принимают 1 раз в сутки. Дозировка следует корректировать в зависимости от потребностей до максимального 20 мг для пациентов с массой тела от 20 до 50 кг и 40 мг для пациентов с массой тела ≥ 50 кг (см. Разделы «Особенности применения» и «Дети»).
Эналозид Моно не рекомендуется для новорожденных и детей с уровнем клубочковой фильтрации 2 из-за отсутствия данных.
Дети.
Применять детям в возрасте от 6 лет.
Эналозид Моно не рекомендуется новорожденным и детям с уровнем клубочковой фильтрации 2 из-за отсутствия данных.
Передозировка
Существуют ограниченные данные о передозировке препарата. Основными признаками передозировки, согласно имеющимся данным, является выраженная артериальная гипотензия, которая начинается примерно через 6:00 после приема препарата и совпадает с блокадой ренин-ангиотензин, и ступор. Симптомы, связанные с передозировкой ингибиторами АПФ, могут включать циркуляторный шок, электролитный дисбаланс, почечную недостаточность, гипервентиляцию легких, тахикардия, учащенное сердцебиение, брадикардия, головокружение, тревогу и кашель. Уровни эналаприлата в плазме крови, превышающие в 100 и 200 раз максимальные уровни, которые достигаются при приеме терапевтических доз, по сообщениям, регистрировались после приема соответственно 300 мг и 440 мг эналаприла.
Для лечения передозировки рекомендуются внутривенные инфузии изотонического раствора. При появлении артериальной гипотензии пациента следует положить в горизонтальное положение. Можно рассмотреть необходимость инфузий ангиотензина II и / или введения катехоламинов. Если препарат был принят недавно, рекомендуются мероприятия по элиминации эналаприла малеата (такие как искусственное рвота, промывание желудка, прием абсорбентов и натрия сульфата). Эналаприлат можно удалить из системного кровообращения путем гемодиализа (см. Раздел «Особенности применения» Пациенты, находящиеся на гемодиализе). При брадикардии, резистентная к терапевтических средств, показана терапия с помощью кардиостимулятора. Следует постоянно контролировать важные показатели жизнедеятельности, концентрации электролитов и уровень креатинина в сыворотке крови.
Побочные реакции
При применении Эналозида Моно в большинстве случаев побочные эффекты были незначительными, имели временный характер и не требовали отмены терапии.
Со стороны крови и лимфатической системы: анемия (включая апластической и гемолитической), нейтропения, снижение гемоглобина, снижение гематокрита, тромбоцитопения, агранулоцитоз, угнетение костного мозга, панцитопения, лимфаденопатия, аутоиммунные болезни.
Со стороны эндокринной системы: синдром нарушения секреции АДГ.
Со стороны обмена веществ и питания: гипогликемия.
Со стороны нервной системы и психики: депрессия, головная боль, спутанность сознания, сонливость, бессонница, нервозность, парестезии, вертиго, расстройства сна, аномальные сновидения.
Со стороны органа зрения: затуманенное зрение.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: головокружение, гипотензия (включая ортостатическую гипотензию), синкопе, боль за грудиной, нарушения ритма, стенокардия, тахикардия, учащенное сердцебиение, инфаркт миокарда или инсульт, возможно, вследствие чрезмерного снижения давления у пациентов с высоким риском, феномен Рейно.
Со стороны дыхательной системы: кашель, одышка, ринорея, боль в горле и охриплость, бронхоспазм / астма, легочные инфильтраты, ринит, аллергический альвеолит / эозинофильная пневмония.
Со стороны желудочно-кишечного тракта: тошнота, диарея, боль в животе, изменение вкуса, кишечная непроходимость, панкреатит, рвота, диспепсия, запор, анорексия, раздражение желудка, сухость во рту, пептические язвы, стоматит / афтозные язвы, глоссит, ангионевротический отек кишечника.
Со стороны пищеварительной системы: печеночная недостаточность, гепатит гепатоцеллюлярный или холестатический, гепатит (включая некроз), холестаз (включая желтуху).
Со стороны кожи и подкожных тканей: сыпь, гиперчувствительность / ангионевротический отек лица, конечностей, губ, языка, голосовой щели и / или гортани, повышенное потоотделение, зуд, крапивница, алопеция, мультиформная эритема, синдром Стивенса-Джонсона, эксфолиативный дерматит, токсический эпидермальный некролиз, пемфигус, эритродермия.
Сообщалось о развитии сложного симптомокомплекса, который включал некоторые или все из следующих проявлений, как: лихорадка, серозит, васкулит, миалгия / миозит, артралгия / артрит, положительный тест на антинуклеарные антитела, повышение скорости оседания эритроцитов (СОЭ), эозинофилия и лейкоцитоз. Как побочные эффекты могут возникать сыпь, фотосенсибилизация и другие кожные реакции.
Со стороны мочевыделительной системы: нарушение функции почек, почечная недостаточность, протеинурия, олигурия.
Со стороны репродуктивной системы: импотенция, гинекомастия.
Общие нарушения: астения, усталость, мышечные судороги, приливы, звон в ушах, ощущение дискомфорта, лихорадка.
Изменения лабораторных показателей: гиперкалиемия, повышение креатинина в сыворотке крови, повышение мочевины в крови, гипонатриемия, повышение ферментов печени, билирубина в сыворотке крови.
Срок годности
2 года.
Не использовать после истечения срока годности, указанного на упаковке.
Условия хранения
Хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 ° С
Хранить в недоступном для детей месте.
Упаковка
По 10 таблеток в блистере. По 2 или 3 блистера в пачке.
Категория отпуска
По рецепту.
Производитель
АО «Фармак».
Адрес
Украина, 04080, г. Киев, ул. Кирилловская, 74.
Источником информации для описания является Государственный Реестр Лекарственных Средств Украины - http://www.drlz.com.ua/
Препараты от повышенного давления и сердца
Обратите внимание, что цены на препараты, указанные на сайте, актуальны только при онлайн-заказе. Цены на медикаменты в аптеках нашей сети могут отличаться от указанных.